.

Процесуально-правові проблеми реалізації конституційних прав і свобод громадян України в умовах розвитку демократії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
358 2768
Скачать документ

Реферат на тему:

Процесуально-правові проблеми реалізації конституційних прав і свобод
громадян України в умовах розвитку демократії

Проголосивши Україну соціальною демократичною державою, Конституція
підняла на якісно новий етап регулювання прав, свобод і обов’язків наших
громадян. Прийняті на її підґрунті законодавчі акти розвинули і
закріпили низку прав, свобод та законних інтересів людини.

Наступний розвиток демократії, розширення основних прав і свобод,
підвищення відповідальності кожного громадянина – обов’язкова умова
здійснення завдань прискорення соціально-економічного розвитку нашого
суспільства, його входження до європейських розвинених держав.

Однією з характеристик такого суспільства є можливість якнайповніше
реалізувати конституційні права і свободи, що є невід’ємним від самого
поняття демократії.

У ст. 3 Конституції зазначається, що “права і свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Демократія – поняття надзвичайно широке. І одне з головних місць у
системі демократії посідає політичний за своєю суттю процес реалізації
громадянами закріплених за ними прав, свобод і обов’язків. Дійсно
демократична організація державної влади передбачає забезпечення
громадянам можливості активної участі в політичному житті, надання їм
реальних прав і свобод. Рівень демократичності суспільного і державного
ладу кожної держави пропорціональний широті та реальній гарантованості
прав і свобод. Справжня демократія завжди є формою ствердження і
піднесення соціальних цінностей особи.

Карл Маркс писав, що “демократия исходит из человека и превращает
государство в объективированного человека… В демократии не человек
существует для закона, а закон существует для человека: законом является
здесь человеческое бытие…”. Він розглядав державні функції “как способы
существования и действия социальных качеств человека”.

Демократія в Україні з перших днів проголошення незалежності
характеризується широкою участю народу в роботі державних органів, що
особливо видно на прикладі рад народних депутатів різних рівнів,
створенні й функціонуванні політичних партій і громадських організацій.
Водночас необхідно акцентувати увагу на тому, що не завжди досягається
мета демократичних процесів і реалізація конституційних прав та свобод
громадян. Наприклад, проведено референдум про внесення змін і доповнень,
що стосуються діяльності Верховної Ради, результати якого до цього часу
не внесені в Конституцію. Верховна Рада фактично проігнорувала думку
народу – своїх виборців. Це стало можливим у зв’язку з прогалинами в
чинному законодавстві, що стосуються такої форми здійснення демократії,
як референдум і небажанням ліквідувати ці прогалини.

Теорія і практика законотворення і функціонування державного механізму
показують, що ефективне здійснення конституційних та інших прав і свобод
громадян передбачає систему відповідних дій. Це суто індивідуальний
процес, під час якого громадяни, які мають конкретні права, досягають
поставленої мети. Реальними, на наш погляд, необхідно вважати лише ті
права і свободи, які забезпечені всім економічним і політичним устроєм
суспільства, високою духовною культурою, юридичними засобами, у тому
числі й процесуально-правовими гарантіями. Відсутність чітко
регламентованої системи прав і свобод, порядку їх реалізації породжує
анархію і свавілля, згубних як для суспільства в цілому, так і для
інтересів конкретних громадян. У зв’язку з цим слушними є міркування
професора В.В. Копейчикова, що реалізація суб’єктивних прав громадян –
це детально регламентований нормами права і забезпечений суспільним і
державним устроєм демократичний за своїм змістом процес, який реально
забезпечує кожному громадянину можливість реалізувати свої інтереси, що
лежать в основі суб’єктивних прав.

З цього видно, що основним правам і свободам повинен бути притаманний
процес їх реалізації, тобто відповідна процесуальна форма і це,
безперечно, так. Але водночас доцільно погодитись із професором М.В.
Вітруком, який вважає, що поряд із процесуально-процедурною формою,
реалізація багатьох прав і свобод забезпечується безпосередньо самою
особою, яка визначає порядок їх реалізації, організовує їх здійснення.
Такий порядок умовно можна назвати “ініціативним”.

До переліку прав особи включають політичні та особисті права і свободи
(свобода совісті, слова, мітингів, зібрань, демонстрацій тощо). З таким
твердженням погодитись повністю не можна, оскільки реалізація даних
суб’єктивних прав повинна викликати до життя (може бути в меншому
обсязі) дію різних матеріальних і процесуальних норм. Найчастіше
реалізація громадянами прав, свобод і обов’язків передбачається законом
чи іншим нормативним актом, тобто для цього встановлюються суворо
визначені межі. Реалізація прав здійснюється в процесуальній формі, від
рівня законодавчої урегульованості якої залежить, на нашу думку, і
повнота здійснення даних прав і свобод.

Розглядаючи процесуальну форму як засіб підвищення реалізації
конституційних прав і свобод громадян України необхідно приділити увагу
поняттям “юридичний процес” і “юридична процедура”, вияснити спільні та
відмінні ознаки даних понять. У науці щодо цього є різні погляди, проте
жодна з них не дає повної відповіді на дані питання.

Слушною і найбільш прийнятною, на нашу думку, може бути ідея Ю.І.
Мельникова, який пише, що оскільки “процес” і “процедура” поняття
юридичні і визначають порядок діяльності щодо застосування норм
матеріального права, то настільки “процес” практично відповідає
“процедурі”, яка не є якісно новим явищем. Важливим є те, що не
ізольовано слова “процес”, “процедура”, а той зміст, який є у кожному
конкретному випадку, вкладається в ці поняття. Порядок діяльності щодо
застосування норм матеріального права і є тією обставиною, яка об’єднує
юридичний процес та юридичну процедуру. Безпосередньої ж тотожності
немає, оскільки лише юридичний процес, а не юридична процедура
виступають підґрунтям для формування процесуальних галузей права.

Б.М. Лазарєв і О.В. Шоріна вважають, що процедура – це порядок
здійснення відповідних дій, а процес – їх сукупність. На нашу думку, з
такими міркуваннями можна погодитись і для їх підкріплення розглянути
положення адміністративного процесу, завдяки якому реалізується низка
суб’єктивних прав громадян. Адміністративний процес, залежно від виду
справ, що розглядаються, поділяється на провадження, коли виділяються
конкретні види справ, розгляд яких складається з окремих процедур.

У Великій Радянській Енциклопедії “процес” визначається як послідовна
зміна явищ або сукупність послідовних дій для досягнення якоїсь мети.
Водночас “процедура”, за словником С.Н. Ожегова, трактується як
відповідний порядок.

Процедура є складовою частиною загального процесу, але питома вага її
самостійності у ланцюгу “процедура – процес” може бути різною залежно
від її характеру та змісту.

Процесуальний же розгляд певної юридичної справи набуває більш
вираженого зовнішнього оформлення, до того ж стосовно самого процесу. Як
правило, йдеться про дотримання не одного-двох, а низки відповідних
правил, які в сукупності і становлять нову якість – процес. Усе це
доводить, що процедура і процес є відвідними режимами діяльності. При
цьому, розглядаючи трактування процедури і процесу як головних елементів
управлінської діяльності, не можна ігнорувати традиційні форми судового
процесу, який хоч і взаємодіє в багатьох випадках із процесами
управлінського характеру, але має свої особливості і є головним
інструментом реалізації та захисту переважної більшості конституційних
прав і свобод.

У юридичній науці існують такі визначення процесуальної форми.

Перша – сукупність правил, що регламентують здійснення правосуддя.

Друга – сукупність умов, закріплених процесуальним законодавством для
здійснення процесуальних дій (сфера цивільного або
кримінально-процесуального права).

Третя – процесуальна форма, притаманна лише юрисдикційній діяльності
державних органів, у зв’язку з розглядом ними справ про правопорушення
та різні спірні питання.

Четверта позиція, яка більш правильна, на нашу думку, стосується
будь-якої діяльності державних органів і особливо тих випадків, де
розв’язуються питання про реалізацію і захист прав, свобод та законних
інтересів громадян.

Зміст даної форми визначається потребами процесу реалізації відповідних
норм матеріального права, що виникають у діяльності уповноважених
суб’єктів. Такими нормами є норми Конституції, що закріплюють права,
свободи та обов’язки громадян. Процесуальна форма – це не просто форма
процесу, “которая имеет свое непосредственное содержание, свою
содержательную структуру, и тем самым представляет собой так называемую
внутреннюю форму процесса”.

Розглядаючи поняття процесуальної форми, професор В.М. Горшеньов
зазначав, що юридичний процес – це комплексна система посадових осіб, а
також зацікавлених у розгляді різних юридичних справ інших суб’єктів
права, яка:

а) виражається в здійсненні операцій з нормами права у зв’язку з
вирішенням відповідних юридичних справ;

б) здійснюється уповноваженими органами держави і посадовими особами на
користь зацікавлених суб’єктів права;

в) закріплюється у відповідних правових актах – офіційних документах;

г) регулюється процедурно-процесуальними нормами;

д) забезпечується відповідними способами юридичної техніки.

Аналізуючи галузеві процесуальні форми, загальне поняття процесуальної
форми реалізації конституційних прав і свобод розглядаються передусім як
діяльність, в якій беруть участь громадяни, зацікавлені в реалізації
прав і свобод, державні органи, зокрема і податкова міліція та
громадські організації, які повинні сприяти даному процесу. Ця
діяльність є підзаконною, оскільки регулюється нормами Конституції
України, а також основаними на ній підзаконними актами. Таким чином,
встановлюється відповідний порядок, який проявляє себе в процесуальних
документах і діяльності, що є цілеспрямованою, оскільки передбачає
досягнення відповідного бажаного результату, який повинен настати під
час реалізації конкретного суб’єктивного конституційного права.

Нами розглянута лише невелика частина загальної проблеми – реалізація
прав, свобод і обов’язків громадян. Вона передбачає зв’язок таких
феноменів, як права і свободи – процесуально-правова їх реалізація –
рівень демократизму суспільства. У наступних роботах передбачається
продовжити розгляд даної тематики та розширити детальніше внутрішні
особливості процесуальної форми.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020