.

Протидія злочинам у кредитно-фінансовій системі за карними кодексами європейських країн (порівняльна характеристика) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
300 2642
Скачать документ

Реферат на тему:

Протидія злочинам у кредитно-фінансовій системі за карними кодексами
європейських країн (порівняльна характеристика)

Інтеграція до Європи є головним напрямом розвитку та розбудови України
як правової держави [1]. Безумовно, одним із перших кроків по даному
шляху є адаптація законодавства України до законодавства країн
Європейського Союзу, включаючи адаптацію карного законодавства. Адже
питання правового співробітництва в пріоритетах європейських держав щодо
попередження злочинів і карного правосуддя посідає одне із чільних
місць. На даний час проводяться спроби систематизації європейського
права, що стосується попередження злочинності та створення концепції
„європейського карного права” [2]. При прийнятті нового Кримінального
кодексу України переважна більшість науковців, законодавців і практиків
вважали, що наше нове кримінальне законодавство повністю відповідає
європейському досвіду, міжнародним нормам права [3]. Проте на сучасному
етапі постає багато питань про відповідність стандартам і досвіду
цивілізованих демократичних країн.

Одним із актуальних питань є протидія злочинам у кредитно-фінансовій
системі (далі – КФС), занепокоєння щодо виникнення проблеми відмивання
грошей та інших транснаціональних злочинів у даній сфері. Інтеграція
нашої держави у світовий економічний простір практично неможлива без
створення ефективної національної системи протидії легалізації
кримінальних доходів. Невідповідність національної законодавчої бази
вимогам міжнародного співтовариства вже призвела до включення України в
списки країн, які належним чином не співпрацюють у сфері протидії
вказаному виду злочинів [1]. Як показує досвід років незалежності,
переважно фіскальна, в тому числі кримінально-правова політика, призвела
до поглиблення кризових явищ у КФС, ще більше криміналізуючи її.

На сучасному етапі питання адаптації карного (кримінального)
законодавства України до законодавства європейських країн у сфері
протидії злочинам у КФС на науковому рівні не висвітлювалися, хоча такі
дослідження мають надзвичайну актуальність. У зв’язку з цим у даній
роботі проводиться порівняльний аналіз статей, якими передбачені
злочини, вчинені проти КФС, карних кодексів деяких європейських країн
(Польща, Німеччина, Австрія, Іспанія, Данія, Швейцарія) [4] з
Кримінальним кодексом (далі – КК) України.

Відомо, що відповідальність за злочини в КФС закріплено
кримінально-правовими нормами, розміщеними у розділі VII „Злочини у
сфері господарської діяльності” КК України. Окремого виділення розділу
злочинів проти КФС у Кодексі не передбачено. Для більш якісного
проведення порівняльного аналізу такі злочини можна систематизувати за
тотожністю відповідних ознак безпосередніх об’єктів:

1. Злочини, що посягають на встановлений порядок виготовлення й
використання грошей, цінних паперів, знаків поштової оплати та інших
паперів, що мають вартісний вираз: ст.ст. 199, 200, 215, 223, 224 КК
України.

2. Злочини, що посягають на суспільні відносини у сфері валютного
регулювання: ст. 208 КК України.

3. Злочини, що посягають на суспільні відносини забезпечення інтересів
юридичних чи фізичних осіб і держави, пов’язаних із неплатоспроможністю:
ст.ст. 218, 219, 220, 221 КК України.

4. Злочини, що посягають на суспільні відносини забезпечення законності
фінансування, кредитування, здійснення певних видів діяльності в КФС :
ст. ст. 202, 205, 209, 209-1, 222 КК України.

Щодо першої групи злочинів, в усіх КК європейських країн закріплена
відповідальність за злочини, пов’язані з виготовленням, придбанням,
перевезенням, пересиланням, ввезенням з метою збуту або збутом
підроблених грошей, цінних паперів, інших платіжних засобів, які надають
право на отримання грошових сум: ст.ст. 310, 311, 312 КК Польщі;
146–149, 152а, 266b КК Німеччини; 232–239 КК Австрії; 386, 389 КК
Іспанії; 166, 168–170 КК Данії; 148, 240-245, 247, 328 КК Швейцарії.
Підвищена увага кримінально-правової політики держав свідчить про
особливу актуальність протидії даному виду злочинів. Особлива
небезпечність таких злочинів підтверджується й суворістю
кримінально-правових санкцій. Верхня межа позбавлення волі (Україна),
позбавлення свободи (Польща, Німеччина, Австрія), тюремного ув’язнення
(Іспанія, Данія, Швейцарія) в санкціях КК становить більше 10 років у КК
Німеччини, Австрії, Швейцарії, 12 років у КК України, Іспанії, Данії і
до 25 років у КК Польщі.

Проте, незважаючи на наявність подібних кримінально-правових норм в
Україні та інших європейських державах, все ж таки законодавцем не
враховано основні принципи побудови деяких норм КК України. Йдеться про
ст. 215 КК України „Підроблення знаків поштової оплати та проїзних
квитків”. У даному випадку, при вчиненні різних посягань, шкода може
заподіюватися декільком різним безпосереднім об’єктам, які в багатьох
випадках входять до складу різних родових об’єктів: кредитно-фінансовим,
господарським чи іншим відносинам [5]. Такий стан взагалі є
неприпустимим і потребує внесення в законодавство відповідних змін. Дані
зміни можуть бути виражені в побудові норм Особливої частини КК, щоб у
кожній із них було передбачено посягання лише на один основний
безпосередній об’єкт злочину.

Звертає на себе увагу й той факт, що діяння щодо порушення порядку
випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223 КК України) не визнано
злочинним в європейських країнах і є сумнівним складом злочину. У першу
чергу це адміністративне або фінансове правопорушення.

Щодо злочинів, які посягають на суспільні відносини у сфері валютного
регулювання. Лише в КК України закріплено відповідальність за незаконне
відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208
КК України). У КК інших європейських країн вказане діяння не вважається
кримінально карним. Звертає на себе увагу й верхня межа покарання за
вчинений злочин – до 5-и років позбавлення волі. Такий стан справ є
неприйнятним, адже карне правосуддя повинно включати не мету помсти, а
механізми попередження злочину і злочинності. Крім того, вказаний склад
злочину в ринкових умовах є сумнівним. Зважаючи на основні тенденції
формування концепції європейського карного права, дане діяння необхідно
декриміналізувати.

При розгляді наступних злочинів – що посягають на суспільні відносини
забезпечення інтересів юридичних чи фізичних осіб та держави, пов’язаних
із неплатоспроможністю, необхідно зазначити, що при вчиненні таких діянь
шкода може заподіюватись в одних випадках кредитно-фінансовим
відносинам, а в інших певним видам господарських відносин. До вказаних
злочинів відносяться: фіктивне банкрутство (ст. 218 КК України, ст. 257
КК Іспанії), доведення до банкрутства (ст. 219 КК України, ст. 301 КК
Польщі, п. 2, 8(2) ст. 283 КК Німеччини, ст. 159 КК Австрії, ст. 260 КК
Іспанії, ст. 165 КК Швейцарії), приховування стійкої фінансової
неспроможності (ст. 220 КК України, п. 7(а), (б) ст. 283 КК Німеччини,
ст. 156 КК Австрії), незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК
України, ст. 300 КК Польщі, п. 1,4,5,6 ст. 283 КК Німеччини, ст. 159 КК
Австрії, ст.ст. 259, 261 КК Іспанії, ст. 164 КК Швейцарії). Аналіз
кримінально-правових норм європейських держав, на відміну від норм КК
України, свідчить про дещо різний підхід до розуміння злочинних діянь,
пов’язаних із неплатоспроможністю. Зокрема, склад злочину, передбачений
ст. 218 КК України, характерний лише для КК Іспанії. Іншими
європейськими країнами таке діяння не визнається кримінально карним.
Відповідно до законодавства Данії, всі порушення, пов’язані з
неплатоспроможністю, не є злочинними і їх віднесено до адміністративної
відповідальності. Аналогічна ситуація простежується щодо
відповідальності за приховування стійкої фінансової неспроможності (ст.
220 КК України). За карним законодавством Польщі, Іспанії, Данії,
Швейцарії вказане діяння не вважається злочинним.

Проте простежується підвищена увага такому злочину, як незаконні дії у
разі банкрутства. Об’єктивний бік складу злочину за карним
законодавством європейських країн характеризується дещо більшим
переліком злочинних діянь, ніж злочину, передбаченого ст. 221 КК
України: виплата або забезпечення виплати боргу деяким кредиторам, при
заподіянні шкоди (ст. 302 КК Польщі), порушення обов’язку ведення
бухгалтерських книг (ст. 283b КК Німеччини, ст. 166 КК Швейцарії),
сприяння одному із кредиторів (ст. 283с КК Німеччини, ст. 158 КК
Австрії, ст. 167 КК Швейцарії), сприяння неплатоспроможному кредитору
(ст. 283d КК Німеччини), шахрайський конкурс (ст. 163 КК Швейцарії),
заподіяння шкоди чужому кредитору (ст. 157 КК Австрії) тощо. Про
підвищену увагу до незаконних дій у разі банкрутства свідчать значні
відмінності в суворості покарання порівняно з іншими злочинами,
пов’язаними з неплатоспроможністю. Верхня межа позбавлення свободи за КК
Польщі в разі вчинення незаконних дій у разі банкрутства становить 8
років, при вчиненні інших злочинних діянь, пов’язаних з
неплатоспроможністю така межа становить 5 років, в КК Німеччини 10 і 5
років, в КК Австрії 5 і 2 роки відповідно. У КК Україні така межа сягає
3 років за всі види вказаних злочинів.

Наступний вид злочинів – злочини, що посягають на суспільні відносини в
сфері забезпечення законності фінансування, кредитування, здійснення
певних видів діяльності в КФС. До цієї групи злочинів у КФС,
відповідальність за які закріплено в більшості КК європейських країн,
відносяться найбільш небезпечні посягання, такі як: легалізація
(відмивання) грошових коштів (ст. 209, 209-1 КК України, ст. 299 КК
Польщі, ст. 261 КК Німеччини, ст. 165 КК Австрії, ст. 301 КК Іспанії,
ст. 305bis КК Швейцарії), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК
України, ст. 297 КК Польщі, ст.ст. 264-1, 265 КК Німеччини, ст.ст. 152,
153b КК Австрії, ст.ст. 308, 309 КК Іспанії, ст. 298(1) КК Данії, ст.
305 ter КК Швейцарії). Відмивання коштів є найбільш небезпечним злочином
цієї групи. За даними Організації економічного співробітництва та
розвитку, обсяг відмитих коштів щорічно складає від 2 до 5 відсотків
світового валового продукту, тобто від 600 до 1500 млрд. доларів США
[6]. Експерти зазначають, що найближчим часом цей показник істотно
зросте у зв’язку із впровадженням єдиної європейської валюти і
недостатнім регулюванням фінансових операцій у сфері нових електронних
технологій [7]. Очевидно, що міжнародний характер такого злочину,
заподіяння надто великих матеріальних збитків, дестабілізація
нормального функціонування світової КФС, стали підґрунтям криміналізації
даних діянь більшості країн Європи. До речі, криміналізація відмивання
коштів в Україні відбулась у зв’язку з підписанням нашою державою
відповідних міжнародно-правових документів (є типовим конвенційним
злочином) [5]. Звертає на себе увагу суворість покарання за КК України
при вчиненні легалізації (відмивання) коштів. Верхня межа покарання в
даному випадку становить 12 років позбавлення волі, хоча за КК
європейських країн дана межа не перевищує 5 років позбавлення свободи у
Польщі, Австрії, ув’язнення у Швейцарії, 6 років у Іспанії, 10 років у
Німеччині.

Не меншої актуальності в європейських країнах набула криміналізація
діянь, пов’язаних із шахрайством з фінансовими ресурсами. Крім
класичного розуміння даного злочину (надання суб’єктом господарської
діяльності завідомо неправдивої інформації органам влади,
кредитно-фінансовим установам з метою одержання кредитів, субвенцій,
дотацій, тощо) в деяких КК країн Європи закріплено ряд статей, які
встановлюють відповідальність за різні завуальовані форми вчинення
фінансового шахрайства. Прикладом вказаного є шахрайство з
фальсифікуванням страхового випадку (ст. 298 КК Польщі, ст.ст. 263 (5),
265 КК Німеччини, ст. 151 КК Австрії), шахрайство при капіталовкладенні
(ст. 264а КК Німеччини), ланцюгові ігри та створення фінансових пірамід
(ст. 168а КК Австрії), шахрайство з використанням заборонених чеків,
строкових зобов’язань, векселів (ст. 250 (3) Іспанії) тощо. Така
конкретизація кримінально-правових норм має велике значення для
правильної кваліфікації відповідного злочинного діяння, особливо у
випадках, коли виникають ускладнення щодо відмежування злочину від
фінансового правопорушення. Наприклад, у більшості країн Європи, на
відміну від України, визнано злочином різного роду зловживання при
страхуванні. Проте в Україні, ситуація, яка спостерігається в сфері
страхової діяльності, потребує особливої уваги. За даними Державної
комісії ринку фінансових послуг (далі – Держфінпослуг) 66 страхових
компаній за період 2003 року незаконно переводили кошти через
„перестраховочні” схеми в компанії зарубіжних країн. Підтвердженням
важливості заподіяних збитків державі та іншим суб’єктам у результаті
вчинення такого роду злочинів посадовими особами страхових компаній, є
випадок, коли Держфінпослуг анулювала ліцензію страхової компанії
„Оберіг”, яка за період 2003 року незаконно перевела в країни Балтії 925
мільйонів гривень [8].

Деякі злочини, зокрема, порушення порядку зайняття господарською та
банківською діяльністю (ст. 202 КК України, ст. 303 КК Польщі), фіктивне
підприємництво (ст. 205 КК України, ст. 168а КК Австрії), мають значно
менший пріоритет у кримінально-правовій політиці європейських країн.
Законодавством Німеччини, Іспанії, Данії, Швейцарії вказані діяння
взагалі не визнано злочинними. Отже, ст. 202 КК України може бути
декриміналізована і переведена до адміністративних правопорушень.

Викладене свідчить про необхідність удосконалення окремих норм особливої
частини КК України, у яких передбачена відповідальність за злочини в
кредитно-фінансовій системі. Адже в умовах розростання тіньової
економіки, поширення організованої злочинності, набуття такими злочинами
міжнародного характеру, належна систематизація кримінального
законодавства має важливе значення. Очевидно слід повніше враховувати
міжнародний досвід, здійснювати певні наукові розробки щодо
криміналізації та декриміналізації окремих зловживань, що посягають на
КФС. Тому пропонується повністю декриміналізувати правові норми КК
України, які встановлюють відповідальність за посягання на КФС, з
подальшим переведенням їх до адміністративної відповідальності:

– ст. 208 КК України (незаконне відкриття або використання за межами
України валютних рахунків)

– ст. 223 КК України (порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних
паперів);

– декриміналізувати частково ст. 202 КК України, а саме ч. 2 (здійснення
банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної
діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових
установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу
(ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням
умов ліцензування);

Заслуговує на увагу й той факт, що можливо провести декриміналізацію
(повну або часткову) складів злочинів, відповідальність за які
передбачено ст. 218 КК України (фіктивне банкрутство) та ст. 220 КК
України (приховування стійкої фінансової неспроможності) з переведенням
їх до адміністративної відповідальності, оскільки фіктивно створений
фінансовий стан будь-якої господарюючої одиниці може бути з’ясовано та
оскаржено й під час розгляду справи про банкрутство в Господарському
суді (тобто наявні цивільно-правові відносини). Проте на даний час в
Україні з моменту прийняття в новій редакції Закону України „Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не
стихають суперечки щодо розуміння економічної суті банкрутства, вчені та
практики продовжують пошук оптимальних форм юридичного закріплення
вказаного поняття [9]. Тому, в подальшому, після визначення суті
вказаного поняття можна буде визнати правовідносини в даній сфері, які
стануть об’єктом кримінально-правової охорони.

При вирішенні питання про переведення вказаних діянь у межах
адміністративної відповідальності необхідно встановлювати відповідну
нижню межу суми штрафу. Штрафні санкції повинні бути підвищені, оскільки
такі діяння можуть заподіювати значної матеріальної шкоди.

Література:

1. Європейський вибір: Виступ Президента України Л.Д. Кучми у Верховній
Раді України 18 червня 2002 року. Послання Президента України до
Верховної Ради України – 2002 рік. – К.: Преса України, 2002. – 96 с.

2. Жданов Ю.Н., Лаговская Е.С. Европейское уголовное право. Перспективы
развития. – М.: Международные отношения, 2001. – С. 7.

3. Пасенко О. „Кримінальна” реформа // Юридичний вісник України. – 2001.
– 10–16 листопада. – С. 1.

4. Уголовный кодекс Республики Польши: Пер. с польского Д.А. Барилович.
– СПб.: Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2001. – 234 с.

Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии: Пер. с нем. – СПб.:
Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2003. – 524 с.

Уголовный кодекс Австрии: Пер. с нем. – М.: ИКД „Зерцало-М”, 2001. – 144
с.

Уголовный кодекс Испании / Под ред. доктора юр. наук, профессора Н.Ф.
Кузнецовой и доктора юр. наук, профессора Ф.М. Решетникова. – М.: Изд-во
„Зерцало”, 1998. – 218 с.

Уголовный кодекс Дании / Научное редактирование и предисловие С.С.
Беляева: Перевод с датского к.ю.н. С.С. Беляева, А.Н. Рычевой. – СПб.:
Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2001. – 230 с.

Уголовный кодекс Швейцарии: Пер. с нем. к.ю.н. А.В. Серебренниковой. –
СПб.: Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2002. – 366 с.

5. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України.
– Харків: Вид-во Нац. у-ту внутр. справ, 2001. – С. 90.

6. Протидія відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом: Збірник
нормативно-правових актів, міжнародних документів, коментарі. – К.:
Атіка, 2003. – С. 6.

7. Баюра Д. Украина выполнила требования FATF // Украинская
инвестиционная газета. – 2002. – № 48. – 3 декабря.

8. Последний „схемщик” // Профиль. – 2004. – № 19–20 (34–35). – С. 64.

9. Голенко О.Г. Проблеми кримінальної відповідальності за незаконні дії
при банкрутстві та у разі передбачення банкрутства // Економічні
злочини: попередження і боротьба з ними: Міжвідомчий науковий
збірник / За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка,
В.І. Радченка, М.Я. Азарова та ін. – К., 2001. – Том 25. – С. 687.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020