Реферат на тему
Протидія законній господарській діяльності
Стаття ККУ 206:
1. Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога
припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти
угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої
може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси
того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою
насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи
знищення їхнього майна за відсутності ознак вимагання,—
караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі
на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб,
або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або
поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з
пошкодженням чи знищенням майна,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
3. Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою
групою, або службовою особою з використанням службового становища, або
поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або така, що
заподіяла волику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років,
Примітка. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і
більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок
здійснення господарської діяльності, а також право громадян на свободу
підприємницької діяльності. Додатковим обов’язковим об’єктом є психічна
недоторканність особи.
2. Елементами об’єктивної сторони злочину є висунення протиправної
вимоги, поєднаної з погрозою застосування насильства над потерпілим або
близькими йому особами, пошкодження чи знищення їх майна. Вимога може
полягати у категорично висловленій пропозиції: 1) припинити займатися
господарською діяльністю; 2) обмежити таку діяльність; 3) укласти угоду;
4) не виконувати укладену угоду.
Ст. 206 охороняє лише господарську діяльність, яка має законний
характер. Тому висунення вимог про припинення діяльності, якою
потерпілий відповідно до закону не може і не повинен займатись
(наприклад, про припинення діяльності, яка може здійснюватись лише за
наявності ліцензії, за відсутності її у потерпілої особи) не утворює
складу даного злочину.
Вимога припинити господарську діяльність передбачає, зокрема, вимогу:
ліквідувати юридичну особу, діяльність якої контролює (або ж на
діяльність якої істотно впливає) потерпілий; продати (передати) її іншим
особам; подати до відповідного органу заяву про анулювання реєстрації
потерпілого як індивідуального підприємця. Цим поняттям охоплюється
також вимога перестати здійснювати господарську діяльність. Форма
вимоги, а також час припинення такої діяльності не мають значення для
кваліфікації діяння.
Вимога обмежити господарську діяльність передбачає, зокрема, вимогу:
зменшити обсяг промислового виробництва, торговельних операцій, послуг,
припинити таку діяльність у певних пунктах чи регіонах, припинити
заняття окремими видами господарської діяльності або хоча б одним із
таких окремих видів, розірвати або обмежити ділові зв’язки з певними
партнерами.
Вимога укласти угоду (цивільно-правовий договір, трудовий договір чи
будь-яку іншу угоду), виконання якої може призвести матеріальної шкоди
або обмежити законні права чи інтереси того хто займається господарською
діяльністю, може, зокрема, стосуватися угоди: яка у разі її виконання
прямо призведе до заподіяння потерпілому чи іншим особам майнової шкоди;
про повну чи часткову передачу потерпілим належних йому прав щодо
управління юридичною особою (наприклад, угода про продаж, іншу сплатну
уступку акцій акціонерного товариства, частки в статутному фонді іншого
господарського товариства); про продаж чи іншу сплатну
дередачу засобів виробництва, приміщень чи іншого майна, необхідного для
ведення підприємницької діяльності; про відмову потерпілого чи
відповідної юридичної особи від ведення певних видів іцяльності, від
діяльності у певних пунктах чи регіонах, обмеження обсягів такої
діяльності, про продаж потерпілим чи організацією, Яку він представляє,
своєї продукції лише певним особам; про прийняття небажаної потерпілому
особи на певну посаду на відповідному підприємстві.
Вимога не виконувати укладеної угоди має місце у разі, коли Винний
висловлює пропозицію потерпілому відмовитися від виконання відповідної
угоди, що може призвести до матеріальної шкоди або обмежити законні
права чи інтереси потерпілого чи іншої осо-І5и, яка займається
господарською діяльністю.
Про поняття погрози насильством і погрози пошкодження чи Знищення майна
див. коментар до ст. 189, а про поняття близьких осіб — коментар до ст.
126.
!: Дія ст. 205 поширюється не лише на випадки, коли від потерпі-І&ого
вимагають дій на шкоду його особистим інтересам, а й на ті ^ситуації,
коли від потерпілого (наприклад, директора відповідної Іфірми, який не є
її власником) вимагають вчинення дій, які зашко-рять інтересам певної
юридичної особи.
За ст. 206 мають кваліфікуватися і ті випадки, коли винний вирруває
відповідні вимоги, поєднані із зазначеними вище погрозами щодо особи,
яка неспроможна виконати ці вимоги, помилково вваркаючи, що вона
наділена більшими повноваженнями або має біль-ший, ніж це є насправді,
вплив на власників чи керівників юриди-;Чної особи — суб’єкта
господарської діяльності. ; У випадках, коли протиправні вимоги до
потерпілого полягали У передачі іншим особам чужого Майна, права на таке
майно чи вчиненні будь-яких інших дій майнового характеру, вчинене слід
кваліфікувати за ст. 189. Примушування потерпілого до виконання чи
невиконання цивільно-правових зобов’язань за відсутності ознак
вимагання і заподіяння матеріальної шкоди чи обмеження законних прав та
інтересів того, хто займається господарською діяльністю, за наявності
підстав слід кваліфікувати за ст. 355.
Злочин є закінченим з моменту висунення будь-якої з вказаних У ч. 1 ст
206 вимог, поєднаної з відповідною погрозою, і доведення їх до
потерпілого.
3. Суб’єкт злочину загальний.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 206) є вчинення його: 1)
повторно; 2) за попереднім зговором групою осіб; 3) із погрозою
вбивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з
насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров’я; 5) у поєднанні з
пошкодженням чи знищенням майна.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 206) є вчинення його:
1) організованою групою; 2) службовою особою з використанням свого
становища; 3) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи
здоров’я, чи заподіяння ним 4) великої матеріальної шкоди або 5)
спричинення інших тяжких наслідків.
Про поняття повторності див, ст. 32 і коментар до неї, про по няття
трупи осіб за попередньою змовою та організованої групи—ст. 28 і
коментар до неї, про поняття погрози вбивством або заподіянням тяжких
тілесних ушкоджень — коментар до ст. ст. 129 і 189, про поняття
пошкодження і знищення майна — коментар до ст. 194, про поняття
насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров’я — коментар до ст.
186, а насильства, небезпечного для життя чи здоров’я — до ст. 187, про
поняття службової особи — ст. 364 і коментар до неї. Поняття великої
матеріальної шкоди визначене у примітці до ст. 206. Під іншими тяжкими
наслідками розуміються, зокрема, смерть або спричинення тяжких або
середньої тяжкості тілесних ушкоджень, самогубство потерпілого чи
близької йому особи, припинення роботи підприємства і вимушене
звільнення з роботи багатьох людей тощо.
Умисне вбивство, вчинене в процесі протидії законній підприємницькій
діяльності, потребує додаткової кваліфікації за ст. 115.
Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. №12 “Про судову практику в справах
про корисливі злочини проти приватної власності” (п. п. 9, 10)
Стаття 207. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті
1. Умисне ухилення службових осіб підприємств, установ та організацій
незалежно від форми власності або осіб, які здійснюють господарську
діяльність без створення юридичної особи, від повернення в Україну у
передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на
експорт товарів (робіт, послуг), або інших матеріальних цінностей,
отриманих від цієї виручки, а також умисне приховування будь-яким
способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей, —
карається штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправними роботами до двох років, або обмеженням
волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,
а також умисне ухилення від повернення виручки в іноземній валюті,
товарів або інших матері альних цінностей, отриманих від цієї виручки,
або умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або
інших матеріальних цінностей у великих розмірах —
караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яті-років або
позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цкї статті, якщо вони
вчинені в особливо великих розмірах,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Примітки: 1. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті,
товар-або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, чи
прихову вання будь-яким способом такої виручки, товарів або інших
матеріальних цінностей визнаються вчиненими у великому розмірі, якщо ця
виручка, товари або інші матеріальні цінності в тисячу І більше разів
перевищують не оподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку у
валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним
Національним банком України, на останній день строку, передбаченого
законодавством для пере рахування виручки в іноземній валюті з-за
кордону).
і! 2. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, товарів або
інших . матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, чи
приховування будь-р яким способом такої виручки, товарів або інших
матеріальних цінностей визнаються вчиненими в особливо великому розмірі,
якщо ця виручка, товари або інші матеріальні цінності у три тисячі і
більше разів перевищують не-
оподатковуваний мінімум доходів громадян (у перерахунку у валюту
України за офіційним курсом національної валюти, визначеним
Національним банком України, на останній день строку, передбаченого
законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за
кордону).
І 1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок
здійснення міжнародних валютних розрахунків, покликаний забезпечувати
надходження валютних коштів і формування ва-» .лютних резервів держави.
Додатковим обов’язковим об’єктом виступає закріплений законодавством
порядок формування доходної частини бюджету за рахунок збирання податків
та інших обов’язкових платежів з доходів в іноземній валюті.
Й Предметом злочину є: 1) виручка в іноземній валюті від реалізацїі на
експорт товарів (робіт, послуг); 2) товари та інші матеріальні цінності,
отримані від цієї виручки.
й До іноземної валюти належать іноземні грошові знаки у вигляді
банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є
законним платіжним засобом на території відповідної іноземної ; держави,
а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, , але
підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у
грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових
(клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках
або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за
межами України. Під іноземною валютою розуміється як власне іноземна
валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні
папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.
Експорт — це продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або
без вивезення цих товарів через митний кордон України.
З огляду на те, що у ст. 207 йдеться про приховування виручки в
іноземній валюті, одержаної саме від продажу експортованих товарів,
робіт або послуг, предметом коментованого злочину, за загальним
правилом, не визнаються: 1) дохід в іноземній валюті, одержаний від
продажу на території України товарів, робіт, послуг, навіть якщо кошти
перераховані резидентові України на його закордонний валютний рахунок;
2) іноземна валюта, одержана внаслідок конвертації виручки у
національній валюті України, отриманої від продажу товарів, за надання
послуг або виконання робіт в Україні. Виручку в іноземній валюті за
продаж товарів (робіт, послуг) в межах території України потрібно
розглядати як предмет злочину, передбаченого ст. 207 (в частині
приховування валютної виручки), лише у тому разі, коли невивезений через
митний кордон товар (послуга, робота) був проданий резидентом України
іноземному суб’єкту господарської діяльності.
Не можуть розглядатись як виручка в іноземній валюті валютні кошти, які
надходять резидентам як оплата випущених ними акцій чи облігацій, як
кредитні ресурси, внесок іноземного інвестора до статутного фонду
спільного підприємства або як внесок у здійснювану спільну діяльність, а
також та іноземна валюта, котра одержана як дарунок, спадщина,
благодійна допомога.
Доходи і дивіденди в іноземній валюті, одержані в результаті здійснення
інвестиційної діяльності за межами України, не є виручкою резидентів в
іноземній валюті. Приховування доходу в іноземній валюті, який не є
виручкою в іноземній валюті, за наявності підстав може бути
кваліфіковане, наприклад, за сг. 212.
Товар — це будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної
власності та інші немайнові права, призначені для продажу (сплатної
передачі), До інших матеріальних цішостей можна віднести, наприклад,
сировину, компоненти, напівфабрикати, корисні копалини. Товари та інші
матеріальні цінності є предметом даного злочину лише за умови, що вони
придбані за рахунок раніше отриманої виручки в іноземній валюті.
3. З об’єктивної сторони вчинення злочину можливе у двох формах: 1)
умисне ухилення від повернення в Україну у передбачені законом строки
виручки в іноземній валюті або матеріальних цінностей, отриманих від
цієї виручки; 2) умисне приховування будь-яким способом такої виручки,
товарів або інших матеріальних цінностей. Такі діяння можуть проявлятися
у діях або бездіяльності.
Для наявності складу злочину у першій його формі слід встановити: а)
наявність виручки в іноземній валюті; б) факт отримання резидентом такої
виручки; в) факт незарахування її на рахунки в уповноважених банках; г)
умисел особи, спрямований на приховування виручки в іноземній валюті; д)
відсутність дозволу НБУ на незарахування валютної виручки у визначений
законодавством строк. Відповідальність за ст. 207 виключається у тому
разі, коли український суб’єкт ЗЕД-не одержує виручку в іноземній валюті
у зв’язку зі скрутним економічним становищем іноземного контрагента.
Виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні
валютні рахунки в уповноважених банках у строки сплати заборгованості,
визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати
митного оформлення (виписування вивізної вантажної митної декларації)
продукції, що експортується, а у разі експорту робіт, послуг, прав
інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого
документа, який засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав
інтелектуальної власності. Закон передбачає можливість продовження
строків повернення ї,а-лютної виручки. Стосовно деяких видів продукції
встановлено більш тривалі терміни (180 і 500 календарних днів). Умисне
неви конання резидентом вказаної вимоги законодавства утворює склад
злочину, передбаченого ст. 207.
Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, що поєднується з
незаконним відкриттям або використанням за межами України валютних
рахунків, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених
ст. ст, 207 і 208.
І Крім ухилення від повернення виручки в іноземній валюті за ровари,
роботи або послуги, що експортуються, злочином є також гариховувоння У
будь-який спосіб такої виручки та відповідних матеріальних цінностей.
Способами приховування, зокрема, виступають: 1) договірне зменшення
валютно-розрахункових зобов’язань партнера—нерезидента, у т.ч. шляхом
заліку взаємних вимог; 2) часткове приховування валютної виручки шляхом
оплати за її допомогою видатків за кордоном, не пов’язаних з даною
зовнішньоекономічною операцією, у т.ч. шляхом перерахування коштів на
банківський рахунок іноземного підприємства в рахунок виконання
Зобов’язання за іншим контрактом; З) готівкові виплати нерезидентам з
готівкової валютної виручки до здачі її в банк для зарахування на
валютний рахунок; 4) незарахування валютної виручки під час здійснення
операцій, які передбачають зустрічні закупки за схемою
“товар—реалізація—товар”; 5) заздалегідь погоджені з інозємним
контрагентом, який придбаває експортований товар, анулю-ігвання
акредитиву або неакцептованість інкасо. Приховування виручки слід
вбачати в діях підприємців—експортерів робочої сили, які за роботу,
виконану за кордоном найманими працівниками, отримують кошти в іноземній
валюті, які залишаються за межами України. Зі своїми працівниками такі
робо-I тодавці розраховуються в Україні національною валютою. За ст.
207 потрібно кваліфікувати так званий псевдодемпінг, при якому
відбувається заниження (порівняно з реальною) контрактної ціни на
експортовані товари або сировину (угоди з “подвійним дном”).
Способом вчинення злочину, передбаченого ст. 207, виступає також
навмисне порушення вітчизняним експортером договірних умов, що
обумовлює, зокрема, фіктивні виплати іноземному партнерові значних
штрафних санкцій порушником контракту. Приховування валютної виручки
може полягати в укладанні фіктивних бартерних угод, які маскують
фактичну купівлю-продаж товару, з переказом іноземної ва’иоти (ціни
договору) на рахунки в іноземних банках.
Особа, яка умисне не здійснила у встановленому порядку декларування
доходів в іноземній валюті, які одержані нею в результаті здійснення
підприємницької діяльності за межами України і визнаються її валютною
виручкою, вчинює злочин, передбачений ст, 207, Обов’язковою ознакою
цього злочину у його першій формі є місце вчинення — територія іншої
держави. Стосовно другої форми законодавець не вимагає, щоб виручка в
іноземній валюті, яка приховується у будь-який спосіб, була отримана за
експортовану продукцію обов’язково за межами України.
Злочин визнається закінченим з моменту: 1) ненадходження виручки в
іноземній валюті на рахунок уповноваженого банку у належний строк
(йдеться про строк, який встановлений валютним законодавством і у разі
необхідності скоригований за допомогою механізму продовження терміну
повернення виручки в іноземній валюті); 2) фактичного вчинення дій, які
спрямовані на неповернення виручки в іноземній валюті з-за кордону або
які полягають у приховуванні виручки чи відповідних матеріальних
цінностей (саме то-
му закінчений злочин вбачається, наприклад, в діях керівника
підприємства, який, не очікуючи настання граничного моменту повернення
валютної виручки, фактично витрачає на ті чи інші потреби кошти в
іноземній валюті, отримані внаслідок виконання зарубіжним партнером умов
експортного договору); 3) недекларування у визначений законодавством
термін або недостовірного декларування доходів в іноземній валюті
(валютної виручки), одержаних резидентами за межами України.
Спрямовані на повернення валютної виручки заходи, які вжиті вже після
того, як сплив відповідний термін, не виключають кваліфікацію дій
винного за ст. 207. Якщо валютна виручка прокручується в межах
встановленого законодавством терміну її повернення, притягнення
службових осіб підприємства — резидента або тих, хто здійснює
господарську діяльність без створення юридичної особи, за ст. 207
виключається. За наявності для цього підстав приховування у такій
ситуації отриманого за кордоном доходу в іноземній валюті може
утворювати склад злочину, передбачений ст. 212.
Приховування виручки в іноземній валюті і наступне заволодіння нею
службовою особою підприємства — резидента потрібно кваліфікувати за
сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 207 і 191.
4. Суб’єкт злочину спеціальний. Це: 1) службові особи підприємств,
установ, організацій незалежно від форми власності; 2) особи, які
здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи.
Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні
положення до розділу XVII Особливої частини КК, про поняття
господарської діяльності — коментар до ст. 202.
Доходи, одержані за межами України громадянином з постійним місцем
проживання в Україні, включаються до складу його сукупного
оподатковуваного доходу в Україні, а тому за наявності ознак злочину,
передбаченого ст. 212, така особа має нести відповідальність за умисне
ухилення від сплати податків. При цьому, визначаючи розмір несплаченого
прибуткового податку, слід враховувати механізм зарахування податків,
сплачених за кордоном.
Дії службової особи комерційного банку, яка навмисно, за попередньою
домовленістю з резидентом не передає у відповідні органи дані про
перевищення конкретним суб’єктом термінів повернення в Україну виручки в
іноземній валюті, слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ст. 207 як
пособництво ухиленню від повернення виручки в іноземній валюті і, за
наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності
(наприклад, ст. ст. 364, 368).
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Наявність умислу може підтверджуватись вчиненням, зокрема, таких дій:
внесення у зовнішньоекономічний контракт змін і доповнень вже після
митного оформлення товару і неповідомлення про це уповноваженого банку;
доручення іноземному партнерові перерахувати виручку в іноземній валюті
на банківські рахунки третіх осіб; участь в тій чи іншій формі керівника
підприємства—резидента, його родичів або інших близьких осіб у
діяльності іноземного партнера, який не виконав взяте на себе згідно з
укладеним договором зобов’язання; ліквідація підприємства-резидента до
виконання ним своїх фінансових зобов’язань перед державою.
Якщо в діях особи вбачаються всі ознаки розглядуваного складу злочину, і
при цьому приховування виручки в іноземній валюті виступає як спосіб
приховування або заниження об’єкта оподаткування, дії винного потребують
кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 207 і 212. У
разі, коли валютна виручка, будучи в принципі об’єктом оподаткування,
відображається у бухгалтерському і податковому обліку підприємства, але
водночас умисно не повертається в Україну у встановлений законодавством
термін, вчинене слід кваліфікувати лише за ст. 207.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину ( ч. 2 ст. 207) є вчинення його: 1)
повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах, а
особливо кваліфікуючою ознакою (ч. З ст. 207) — вчинення його в особливо
великих розмірах.
Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до ст. 205, про поняття
вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ч. 2 ст. 28 і
коментар до неї. Поняття великих і особливо великих розмірів
розкривається у примітці до ст. 207.
Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
від 23 вересня 1994 р..
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств в редакції від
22травня 1997р. (ст. ст. 4, 7, 19).
Закон України “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у
галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 23 грудня 1998 р.
Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо повернення в
Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за іїмежами від 18
червня 1994 р. Указ Президента України “Про інвестування майнових
цінностей резидентів за межами України” від 13 вересня 1995 р. .
Указ Президента України Про заходи щодо недопущення відпливу з України
валютних та інших майнових цінностей від 27 червня 1999р.
Розпорядження Президента України Про впорядкування контролю за
зовнішньоекономічною діяльністю резидентів України від 21 лютого 2000 р.
Порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними
зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації,
консигнації, комплексного будівництва оперативного та фінансового
лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального
призначення. Затверджений постановою КМ № 882 від 28 грудня 1994р.
Тилові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів
(контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті.
Затверджені постановою КМ № 444 від 21 травня 1995 р.
Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення
резидентами майнових інвестицій за межами України. Затверджене
постановою КМ №229 від 19 лютого 1996р.
Постанова КМ і НБУ Про посилення контролю за проведенням розрахунків
резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями № 1968 від
12 грудня 1998 р.
Порядок видачі разового індивідуального дозволу на перевищення
встановлених строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг),
які імпортуються за бартерними договорами. Затверджений постановою КМ №
1489 від 13 серпня 1999р.
Форма Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать
резиденту і знаходяться за межами України. Затверджена наказом МФ № 207
від 25 гтууоня 1995р
Положення про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів
України від 19 02.93 № 15-93 “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” Затверджене постановою Правління НБ від 4 липня 1997
р. № 212 (в редакції постанови Правління НБУ від 20 липня 1998 р. №
280).
Постанова Правління НБ “Про порядок обов’язкового продажу надходжень а
іноземній валюті на користь резидентів — юридичних осіб” № 349 від 4
вересня 1998р.
Інструкція про порядок видачі індивідуальних ліцензій, на здійснення
інвестицій за кордон. Затверджена постановою Правління НБ від 16 березня
1999 р. № 122.
Інструкція про порядок здійснення контролю й отримання ліцензій за
експортними, імпортними та лізинговими операціями. Затверджена
постановою Правління НБ № 136 від 24 березня 1999 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
