РЕФЕРАТ

на тему:

“Прокуратура в Конституції України”

ПЛАН

Вступ

1. Визначення Конституцією функцій Прокуратури України

2. Система органів прокуратури за Конституцією України, особливості
діяльності

3. Прокуратура України в контексті конституційної реформи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Значну роль у державному механізмі України відіграють органи
прокуратури.

Слово “прокуратура” походить від латинського слова prokuro – “керую”.
Прокуратура України — централізований орган державної влади, що діє в
системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від
неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи
людини, а також основи демократичного устрою. Прокуратура не
підпорядковується ні виконавчій, ні судовій владі, оскільки її
діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади,
які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової
Конституції.

Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР
5 листопада 1991 року прийняла Закон України “Про прокуратуру», який
було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День
працівників прокуратури.

Правоохоронна діяльність прокуратури спрямована на утвердження та
забезпечення прав і свобод людини. Сьогодні дієвий механізм органів
прокуратури є одним з важливих чинників законності та правопорядку,
сприяє реалізації принципу верховенства права.

Особливо цікавим є дослідження обов’язків, функцій та повноважень
прокуратури України, які визначає головний закон держави – Конституція
України.

1. Визначення Конституцією функцій Прокуратури України

Згідно зі статтею 121 Конституції України Прокуратура України становить
єдину систему, на яку покладаються такі функції:

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках,
визначених законом;

• нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

• нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у
кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

• нагляд за додержанням прав і свобод людини й громадянина, додержанням
законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування, їх посадовими і службовими особами (за Законом України
«Про внесення змін до Конституції України»від 8 грудня 2004 р.).

2. Система органів прокуратури за Конституцією України, особливості
діяльності

Систему органів прокуратури становлять Генеральна прокуратура України,
прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші
прирівняні до них прокуратури, а також військові. До останніх належать
військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського
Флоту та Військово-Морських Сил України (на правах міських).

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який
призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється
з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити
недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його
відставку з посади (частина перша статті 122 Конституції України). Це
положення Конституції України відповідно до Закону України «Про внесення
змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. викладене в такій
редакції: «Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який
призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної
Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити
недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку
з посади «. Строк повноважень Генерального прокурора України — 5 років.

Організація й порядок діяльності органів прокуратури України
визначаються Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.
(зі змінами й доповненнями, внесеними законодавством у наступні роки).

У пункті 9 Перехідних положень Конституції України зазначається, що
прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію
нагляду за додержанням та застосуванням законів і попереднього слідства
до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів
щодо контролю за додержанням законів і до сформування системи досудового
слідства, введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Діяльність прокуратури спрямована на зміцнення демократичної,
соціальної, правової держави та забезпечення національної безпеки
України. Прокуратура покликана сприяти утвердженню верховенства права,
дотриманню прав і свобод людини й громадянина, захисту конституційного
ладу, суверенітету, зміцненню законності та правопорядку шляхом
підтримання державного обвинувачення, нагляду за додержанням законів,
представництва інтересів громадян або держави в суді.

Органи прокуратури зобов’язані реагувати на порушення закону й
забезпечувати їх усунення у встановленому законом порядку.

Законні вимоги прокурора є обов’язковими для всіх органів, підприємств,
установ, організацій, посадових осіб та громадян. Вони виконуються
невідкладно чи в передбачені законом або визначені прокурором строки.
Проте вимоги прокурора не є обов’язковими для суду.

Забороняється будь-яке втручання органів державної влади, місцевого
самоврядування та їх посадових осіб, засобів масової інформації,
політичних партій, об’єднань громадян у діяльність прокуратури щодо
виконання нею конституційних функцій. Вплив на прокурора в будь-якій
формі з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або
домогтися прийняття неправомірного рішення зумовлює передбачену законом
відповідальність.

За змістом Конституції України посада прокурора та слідчого прокуратури
є несумісною з посадою в будь-якому іншому органі державної влади,
місцевого самоврядування, а також із належністю до партії чи іншої
політичної організації. Прокурор і слідчий не мають права також суміщати
службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та
творчої в позаробочий час.

Зважаючи на важливу роль прокурора у здійсненні судочинства, Закон
України «Про прокуратуру» містить главу «Підтримання державного
обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави в
суді».

Прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, додержуючи принципу
незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню
вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та
постановлению судових рішень, що ґрунтуються на законі. Він може
вступити у справу на будь-якій стадії процесу, якщо цього потребує
захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і
зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів усунення
порушень закону, від кого б вони виходили, а також має рівні права з
іншими учасниками судового засідання.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі,
визначаються Законом України «Про прокуратуру» та процесуальним
законодавством України.

Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від
характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне
обвинувачення, він бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої
міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання
підсудному. При цьому він керується вимогами закону і об’єктивною
оцінкою зібраних у справі доказів.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді
полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та
інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або
держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його
неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних
причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або
реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність
порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних
інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або
юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Формами представництва є такі:

• звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод
іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли
порушуються інтереси держави, або про визнання не законними правових
актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

• участь у розгляді судами справ;

• внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви
про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного
подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право
знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї,
отримувати копії документів, що містяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму
його здійснення і може здійснювати представництво на будь-якій стадії
судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

3. Прокуратура України

в контексті конституційної реформи

8 грудня 2004 р. був прийнятий Закон України № 2222-ІV про внесення змін
до Конституції України. Цей документ передбачає доповнення ст. 121 новим
(п’ятим) пунктом про покладання на прокуратуру „нагляду за додержанням
прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх
посадовими і службовими особами”.

Другою важливою новелою Конституції є зміна порядку звільнення
Генерального прокурора з посади Президентом України. Відтепер це
робитиметься за згодою Верховної Ради, як передбачено новою редакцією п.
2 ч. 1ст. 122 Конституції. Такий порядок сприятиме зміцненню правового
статусу Генерального прокурора, ускладнить можливість звільнення
останнього з посади через суб’єктивне невдоволення Глави держави його
діяльністю. Зрозуміло, що часта змінюваність генеральних прокурорів
України (10 за останні 14 років) не додає авторитету органам прокуратури
в суспільстві.

Після ухвалення змін до ст. 121 Конституції України окремі правники
поквапилися заявити, що нові повноваження прокуратури повертають Україну
до інституту „загального нагляду”. Однак існують інші погляди на це:

Так, О. Лавринович, коментуючи проект змін до Конституції країни в
рамках політичної реформи, зазначає: „Мене засмучує повернення до
загального нагляду у функціях Генеральної прокуратури. На це, до речі,
звернули увагу експерти Венеціанської комісії, проте подібне положення
залишилося в проекті. Це – крок назад, причому історичний”.

На думку В. Яворського, виконавчого директора Української Гельсінської
спілки з прав людини, в прийнятому законі „чітко й послідовно викладена
система адміністративно-авторитарного управління цим державним органом,
оскільки фактично влада Генерального прокурора стає нічим не обмеженою:
від призначення практично всіх прокурорів до повного контролю за
атестацією та дисциплінарним провадженням”. Правник вважає, що
послідовно створюються умови для унеможливлення боротьби з корупцією,
оскільки органу, який має здійснювати нагляд за прокуратурою, не існує.
За словами В. Яворського, „проект продовжує утворення репресивної
системи. Подібна спроба існує і у вигляді Кримінально-процесуального
кодексу України, який також невдовзі розглядатиметься в другому
читанні”.

Колишній Голова підкомітету з питань Конституції, конституційності
законодавчих актів та конституційного судочинства Верховної Ради
С.Головатий висловив категоричні заперечення проти рішень, прийнятих
парламентом 8 грудня. На його думку, це – „зрада всіх досягнень
українського суспільства за останні 15 років… Україна виконала те, чого
вимагала Європа. Вона повернула нас до радянського минулого. Зокрема –
що стосується повноважень прокуратури”.

М. Сірий, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім.
В.М. Корецького НАН України, вважає, що виконання закріпленої на такому
високому рівні певної функції має бути належним чином забезпечено. До
того ж, на думку науковця, зміст функції загального нагляду у прийнятих
парламентом положеннях створює конкуренцію між судовими органами та
органами прокуратури у виконанні їхніх завдань: за такого тлумачення
загального нагляду прокуратура має право ставити питання про неналежний
захист судами прав і свобод громадян. М. Сірий вважає можливим
розширення повноважень прокуратури, але виключно за умов її
деполітизації та підвищення професійного рівня співробітників цієї
структури. „З іншого боку, реалізація такої функції стане можливою лише
тоді, коли вся судова система працюватиме справедливо, виходячи з
правомірності, а не буквального розуміння законності”.

Отже, висловлювання фахівців з цього приводу мають певне політичне
забарвлення. Якщо ж говорити про функції прокуратури загалом, то
загальний нагляд був закріплений старою редакцією статей 19, 20 Закону
України „Про прокуратуру” і діяв до 12 липня 2001 р. У чинній редакції
цих статей сам термін „загальний” вилучено. Разом із тим, питання
вимагає розгляду виключно в рамках правової тематики.

З цієї точки зору редакція законопроекту, за яку проголосували депутати,
дає можливість наглядати лише за додержанням прав і свобод людини й
громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами,
однак про нагляд з боку прокуратури за судами не йдеться. За його
словами, „така редакція ст. 121 навіть звужує можливості прокуратури з
нагляду”. У випадку приведення ст. 1 чинного Закону „Про прокуратуру” у
відповідність до оновленої редакції Конституції, „нагляд за військовими
частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими
рухами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм
власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та
громадянами просто унеможливиться. Цього вже не дозволить Конституція”.

Варто нагадати, що в умовах незалежної України захист прокуратурою прав
і свобод людини й громадянина поступово став виступати на перший план.
Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України „Про прокуратуру” від 5
листопада 1991 р., діяльність органів прокуратури, поряд з іншими
завданнями, спрямована на охорону від неправомірних посягань
„гарантованих Конституцією”, іншими законами України та міжнародними
правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і
свобод людини й громадянина. Слід також відзначити, що ця діяльність
розглядається в зазначеному законі не лише як завдання, але і як принцип
організації та діяльності прокуратури (п. 3 ч. 1 ст. 6 Закону про
прокуратуру).

На мій погляд, для підвищення ролі прокуратури в захисті прав людини
принципове значення мало прийняття Конституції України взагалі,
відповідно до якої утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
головним обов’язком держави (ч. 2 ст. 3), а також Засад державної
політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної
Ради України від 17 червня 1999 р. № 757-ХІV. Останній документ
передбачає спрямування діяльності прокуратури на зміцнення
демократичної, соціально-правової держави та забезпечення верховенства
права і основних свобод людини й громадянина (Відомості Верховної Ради
України. – 1999. – № 35. – Ст. 303).

Зазначимо, що будучи правоохоронною системою, яка опікується
утвердженням верховенства права, зміцненням правопорядку й захистом від
злочинних та інших неправомірних посягань найважливіших соціальних
цінностей, прокуратура та її органи водночас здійснюють всебічну
правозахисну діяльність. Можна із впевненістю стверджувати, що
правоохоронна й правозахисна діяльність прокуратури тісно
взаємопов’язані, і в кінцевому підсумку підпорядковані одній і тій самій
меті – забезпеченню соціальної і правової захищеності людської
особистості.

Правозахисна діяльність прокуратури здійснюється не відокремлено, а в
тісному взаємозв’язку з іншими державними структурами, зокрема, органами
виконавчої влади в центрі й на місцях та органами місцевого
самоврядування, управлінська діяльність яких перш за все має бути
спрямована на задоволення потреб та інтересів людей, реалізацію їх
конституційних прав. Суттєву роль у цих процесах відіграє Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини, особливо в частині доведення до
органів влади і громадськості інформації про характер і масштаби
порушень людських прав. Проте можливості цієї інституції щодо реагування
на конкретні порушення є дуже обмеженими – це обумовлено її нечисленним
кадровим складом і відсутністю представництв на місцях.

Таким чином, аналіз запропонованої новації дозволяє зробити такі
висновки. По-перше, вона є підтвердженням тенденції розвитку прокуратури
як правозахисної інституції. Значна частина депутатського корпусу
усвідомлює, що саме прокуратура з порівняно високим рівнем кваліфікації
кадрів і наявністю розгалуженої системи органів здатна успішно
вирішувати дані питання. По-друге, маємо свідчення того, що Україна як
держава починає відстоювати свої національні інтереси у взаємовідносинах
з органами Ради Європи, які з наполегливістю, гідною кращого
застосування, продовжують наполягати на ліквідації бодай найменших ознак
прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів. По-третє,
захист прав і свобод громадян засобами прокурорського нагляду
розглядається в даному пункті через призму додержання законів з цих
питань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх
посадовими і службовими особами. Тобто, скажімо, про нагляд з боку
прокуратури за судами не йдеться. По-четверте, прийняті доповнення до
ст. 121 Конституції дозволяють зберегти майже повністю законоохоронний
потенціал прокуратури взагалі, включаючи захист інтересів держави.

На жаль, щодо співвідношення інтересів громадянина й держави у сучасній
суспільній свідомості існують дещо спрощені уявлення, які виходять з
антагонізму між інтересами держави та її громадян. „Публічному інтересу
відмовлено у праві на існування, а приватний зведено в абсолют”.
Складається враження, що громадяни тільки й мають думати про те, як
захиститися від свавілля держави, її органів та представників. При цьому
на задньому плані опиняється інша проблема: як держава може забезпечити
виконання своєї правозахисної функції в умовах тотального правового
нігілізму й незаконослухняності частини населення? На жаль, чинна
Конституція України не містить концептуального положення про взаємну
відповідальність держави перед людиною і людини перед державою.

Можна стверджувати, що для органів прокуратури забезпечення реалізації
конституційних прав і свобод людини й громадянина є комплексною
діяльністю, оскільки воно досягається при здійсненні всіх її функцій.
Проте більш наочно захист соціальних, економічних, політичних,
культурних, екологічних та інших конституційних прав громадян
здійснюється шляхом прокурорського нагляду за: виконанням закону про
звернення громадян до органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування; відповідністю закону нормативних актів про права,
свободи й відповідальність громадян; забезпеченням органами виконавчої
влади та місцевого самоврядування реалізації прав і свобод громадян.

В умовах, коли судова реформа в Україні “пробуксовує”, прокурор
властивими йому засобами має і надалі відстоювати права людини. Питання
має стояти так: там, де виникають проблеми з правами і свободами людини,
втручання прокурора є обов’язковим і необхідним. На наш погляд, потрібно
зберегти арсенал основних документів прокуратури, шляхом застосуванням
яких вона реалізує свої повноваження (подання, постанова, вказівка,
вимога та ін.), з визначенням у законі їх призначення, юридичної сили, в
тому числі при захисті прав громадян. Від цього багато в чому залежить
подальше зміцнення і розвиток прокуратури як гаранта прав людини.

Висновки

Отже, узагальнюючи все вищезгадане, можна зробити наступні висновки:

Згідно зі статтею 121 Конституції України Прокуратура України становить
єдину систему, на яку покладаються такі функції:

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках,
визначених законом;

• нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

• нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у
кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

• нагляд за додержанням прав і свобод людини й громадянина, додержанням
законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

нагляд за додержанням прав і свобод людини й громадянина, додержанням
законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування, їх посадовими і службовими особами (за Законом України
«Про внесення змін до Конституції України»від 8 грудня 2004 р.).

Систему органів прокуратури становлять Генеральна прокуратура України,
прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші
прирівняні до них прокуратури, а також військові. До останніх належать
військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського
Флоту та Військово-Морських Сил України (на правах міських).

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який
призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється
з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити
недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його
відставку з посади (частина перша статті 122 Конституції України). Це
положення Конституції України відповідно до Закону України «Про внесення
змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. викладене в такій
редакції: «Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який
призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної
Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити
недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку
з посади «. Строк повноважень Генерального прокурора України — 5 років.

Діяльність прокуратури спрямована на зміцнення демократичної,
соціальної, правової держави та забезпечення національної безпеки
України. Прокуратура покликана сприяти утвердженню верховенства права,
дотриманню прав і свобод людини й громадянина, захисту конституційного
ладу, суверенітету, зміцненню законності та правопорядку шляхом
підтримання державного обвинувачення, нагляду за додержанням законів,
представництва інтересів громадян або держави в суді.

Список використаної літератури

Конституція України. – К., 1996.

Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня
2004 р.

Гель А.П. та ін. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П.Гель,
Г.С.Семаков, Д.П.Цвігун. – К.: МАУП, 2004

Грошевий Ю.М. Прокуратура – орган забезпечення прав та свобод людини і
громадянина, законності та правопорядку // Конституційно-правові засади
становлення української державності / Тацій В.Я., Тодика Ю.М., Данільян
О.Г. та ін. – Х.: Право, 2003. – С. 259

Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. — Київ.
2004, с. 163 – 200.

Мещерякова Н. Загальний – не тотальний? // Юридичний вісник України. –
2004. –№ 5. – 18-24 грудня

Мурашин Г.О. Прокуратура як гарант прав людини // Актуальні проблеми
формування правової держави в Україні. – Х., 2000. – С. 186-189.

Онопенко В. Політреформа не розширила, а навіть звузила функції
прокуратури // Закон і бізнес. – 2004. – № 51(675). – 18-24 грудня

Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних
вищих навчальних закладів. – Кол. авторів: Нор В.Т., Береський Я.О.,
Когутич І.І., Котик З.Д. та інш. – Львів: Тріада плюс, 2002. – 280 с.

Руденко М., Стось С. Концептуальна сутність прокурорського нагляду за
дотриманням прав і свобод людини і громадянина // Прокуратура. Людина.
Держава. – 2004. – № 51. – С. 51-58

Шестопалов К. Надзорные мечты осуществляются? Щедрый новогодний подарок:
парламент добавил прокуратуре еще одну функцию // Юридическая практика.
– 2004. – № 51(365). – 21 декабря.

Шумський П.В. Прокуратура України. – К., Вентурі, 2004.

Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня
2004 р.

Шестопалов К. Надзорные мечты осуществляются? Щедрый новогодний
подарок: парламент добавил прокуратуре еще одну функцию // Юридическая
практика. – 2004. – № 51(365). – 21 декабря.

Мещерякова Н. Загальний – не тотальний? // Юридичний вісник України. –
2004. –№ 5. – 18-24 грудня

Онопенко В. Політреформа не розширила, а навіть звузила функції
прокуратури // Закон і бізнес. – 2004. – № 51(675). – 18-24 грудня

Мурашин Г.О. Прокуратура як гарант прав людини // Актуальні проблеми
формування правової держави в Україні. – Х., 2000. – С. 186-189

Долежан В.В. Проблеми вдосконалення компетенції державних органів і
посадових осіб у сфері правозахисної діяльності // Актуальні проблеми
захисту прав і свобод людини в Україні. – К., 2001. – С. 42-51

Руденко М., Стось С. Концептуальна сутність прокурорського нагляду за
дотриманням прав і свобод людини і громадянина // Прокуратура. Людина.
Держава. – 2004. – № 51. – С. 51-58

Конституційне забезпечення прав і свобод особи в Україні // Держава і
право. – Зб. наукових праць (юридичні і політичні науки), К., 2000. –
Вип. 5. – С. 137-140

Грошевий Ю.М. Прокуратура – орган забезпечення прав та свобод людини і
громадянина, законності та правопорядку // Конституційно-правові засади
становлення української державності / Тацій В.Я., Тодика Ю.М., Данільян
О.Г. та ін. – Х.: Право, 2003. – С. 259

Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня
2004 р.

PAGE

PAGE 15

Похожие записи