.

Професійні права адвоката (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
205 2490
Скачать документ

Реферат на тему:

Професійні права адвоката

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право:

представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за
їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях,
до компетенції яких входить ви-рішення відповідних питань;

збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в
цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про
адміністративні правопорушення, зокрема:

запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ,
організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;

ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з
необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за
винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують
спеціальних знань;

застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного
законодавства;

доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно
до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці
клопотання і скарги;

бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях
колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

виконувати інші дії, передбачені законодавством.

1. У Законі «Про адвокатуру» та інших нормативних актах, якими
регулюються питання, пов’язані з функціонуванням цього правового
інституту, вживається термін «професійна діяльність адвоката», який за
змістом відповідає терміну «адвокатська діяльність», на здійснення якої
видається відповідне свідоцтво. Професійне об’єднання, яким за законом є
адвокатура (ст. 1), створене саме для виконання професійної діяльності
суб’єктами цього об’єднання, тобто адвокатами. Про професійну діяльність
адвоката йдеться у Присязі адвоката України, у Правилах адвокатської
етики. Види цієї діяльності визначено у ст. 5 Закону «Про адвокатуру»,
однак наведений у ній перелік не є вичерпним.

2. Для здійснення професійної діяльності закон надає адвокату певні
права, зокрема, представляти і захищати права та інтереси фізичних і
юридичних осіб за їх дорученням. Слід звернути увагу на те, що, на
відміну від ст. 6, у ст. 1 та 7 Закону «Про адвокатуру» та в Правилах
адвокатської етики йдеться про законні інтереси громадян та юридичних
осіб. Застосування цього терміна має важливе значення, оскільки не
завжди при прийнятті доручення можна визначити законність інтересу
громадянина чи юридичної особи. У роз’ясненні терміна «угода про подання
правової допомоги», що наводиться в Правилах адвокатської етики (ст. 4),
йдеться про доручення клієнта (або його представника), яке бере на себе
адвокат (або адвокатське об’єднання), щодо подання цьому клієнту
правової допомоги обумовленого ним виду в його інтересах, на умовах,
передбачених угодою.

3. Питання, пов’язані з прийняттям адвокатом доручення, досить детально
регулюються Правилами адвокатської етики. Зокрема, ними встановлюється,
що в угоді про подання правової допомоги мають визначатись головні
умови, на яких адвокат приймає доручення. Серед умов особливо
виділяються обставини, за яких адвокат зобов’язаний відмовитися від
прийняття доручення. Наприклад, коли є достатні підстави вважати, що при
його виконанні адвокат не зможе забезпечити належну компетентність або
ретельність, оперативність тощо (ст. 20). Адвокат повинен об’єктивно
інформувати клієнта щодо відсутності фактичних та правових підстав для
виконання доручення, про можливий результат виконання доручення, не
даючи при цьому будь-яких запевнень чи гарантій, не може приймати
доручення, виконання якого пов’язано із застосуванням протиправних
засобів або за суперечливості інтересів його клієнтів, а також у разі
інших конфліктів інтересів.

4. Адвокату забороняється приймати доручення на виконання дій, що
виходять за межі його професійних прав та обов’язків, на ведення справи
клієнта, направленого до нього суддею, який братиме участь у судовому
розгляді цієї справи, а також особами, котрі здійснюють дізнання або
слідство у цій справі (ст. 54, 60). Важливо підкреслити право клієнта на
стягнення шкоди, заподіяної неналежним виконанням адвокатом прийнятого
доручення. Заборона позбавляти клієнта такого права або обмежувати це
право в угоді на подання правової допомоги міститься в ч. З ст. 17
Правил.

5. За дорученням громадян і юридичних осіб адвокат може представляти
їхні інтереси перед тими, до компетенції яких входить вирішення питань,
що виникають під час здійснення представництва. Відповідно до п. 4 ст.
112 ЦПК представником сторін і третіх осіб у суді можуть бути адвокати,
причому кількість осіб, які представляють особу, закон не обмежує.

6. Для виконання своїх повноважень з подання правової допомоги та
здійснення представництва інтересів особи адвокат подає ордер (див.
коментар до ст. 5).

Новий зразок ордера, що подається адвокатом для підтвердження
повноважень щодо представництва або захисту клієнтів, розроблено і
впроваджено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури згідно з
дорученням Президента України (п. 2 Указу Президента від ЗО вересня 1999
р. № 1240/99 «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи
адвокатури»). Затверджено його зразок: ордер має розмір 150 х 105 мм,
тобто 1/4 аркуша формату А4. Бланк ордера є універсальним для ведення
будь-яких справ. Для цього в першому рядку вказується характер справи:
кримінальна, цивільна, адміністративна тощо; далі записуються прізвище,
ім’я та по батькові клієнта або найменування юридичної особи; нижче
зазначається установа, де виконується доручення, і в якій стадії. В
ордері також проставляється дата його видачі. Адвокат, а в адвокатському
об’єднанні – керівник, ставить свій підпис і печатку (особисту або
адвокатського об’єднання).

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури (п. 10 «є»)
встановлює, що ордер використовується адвокатом для підтвердження своїх
повноважень з представництва або захисту клієнта. Разом з тим
Кримінально-процесуальним кодексом України передбачено, що адвокат, який
не є членом адвокатського об’єднання, стверджує повноваження захисника
на участь у справі не ордером, а угодою (ст. 44 КПК). Ця вимога
суперечить Закону «Про адвокатуру» (ст. 9) та Правилам адвокатської
етики (ст. 9, 16, 17) стосовно дотримання адвокатської таємниці,
принципу конфіденційності.

7. Цивільний процесуальний кодекс України надає представнику в суді
право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх
процесуальних дій, крім прямо названих у ст. 115 ЦПК (наприклад, повна
або часткова відмова від позовних вимог, визнання позову, зміна предмета
позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду тощо). Для
вчинення кожної дії з названих у даній статті представник повинен мати
довіреність.

8. Адвокат може бути представником потерпілого, цивільного позивача і
цивільного відповідача у кримінальному судочинстві, якщо їх визнано
такими постановою особи, яка провадить дізнання, слідчим, суддею або
ухвалою суду. Представник користується процесуальними правами особи,
інтереси якої представляє (ст. 52 КПК). Кримінально-процесуальним
кодексом (ст. 63) передбачаються обставини, що виключають участь у
справі представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного
відповідача (наприклад, якщо ця особа раніше брала участь у цій справі
як слідчий, особа, яка провадила дізнання, прокурор, суддя, експерт,
спеціаліст, захисник тощо).

9. Виступаючи як захисник у кримінальному судочинстві, адвокат здійснює
захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного, засудженого, виправданого та надає їм правову допомогу (ст.
44 КПК). Дещо по-іншому сформульовано завдання захисника, який бере
участь у судовому розгляді – це сприяння підсудному у здійсненні його
прав і в захисті його законних інтересів (ст. 266 КПК). Конституція
України (ст. 29) передбачила право заарештованого чи затриманого
користуватися правовою допомогою захисника.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 16 листопада 2000 р. у
справі про право вільного вибору захисника, пославшись на ст. 59
Конституції, дав досить широке тлумачення цього терміну, який за своїм
змістом, на його погляд, є загальним і стосується не лише підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується
право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних
інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних,
адміністративних та інших правовідносин.

У згаданому рішенні Конституційний суд роз’яснив, що підозрюваний,
обвинувачений, підсудний, особа, яка притягається до адміністративної
відповідальності, можуть вибирати захисником особу, яка є фахівцем у
галузі права і за законом має право на подання правової допомоги
особисто чи за дорученням юридичної особи. Конституційний суд визнав
неконституційними положення ч. 1 ст. 44 КПК, згідно з якою захисник – це
особа, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, і
що до захисту допускаються за згодою підсудного лише близькі родичі,
опікуни, піклувальники, чим «обмежується право на вільний вибір
підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім
адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на
подання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи», а
також положення ч. 1 ст. 268 Кодексу про адміністративні правопорушення,
«за яким обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до
адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім
адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на
подання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи».
Разом з тим спеціального закону стосовно фахівців у галузі права не
існує.

У зв’язку з цим суддя Конституційного Суду В. Вознюк у відповіді на
звернення V з’їзду Спілки адвокатів України роз’яснив (лист №301-16/813
від 25 вересня 2001 р.),що, закріпивши в Конституції України право
кожного на одержання правової допомоги і вільний вибір захисника,
держава відповідним чином гарантує при цьому належну кваліфікацію
юристів, які можуть надавати правову допомогу. Критерії, що свідчать про
належний рівень професійної кваліфікації особи, яка допускається до
такого захисту, повинна визначати Верховна Рада України як єдиний
законодавчий орган*.

Виходячи з цього, до участі у кримінальному судочинстві та розгляді
справ про адміністративні правопорушення як захисники не можуть
допускатися «фахівці у галузі права» у зв’язку з відсутністю
спеціального закону щодо визначення кола таких фахівців та інших питань,
пов’язаних з наданням їм права здійснювати правову допомогу.

10. Професійне право адвоката на збирання відомостей про факти, які
можуть бути використані як докази, слід розуміти як можливість адвоката
застосовувати всі не заборонені законодавством засоби, спрямовані на
отримання необхідної адвокату інформації для здійснення своїх
повноважень.

Посилання на те, що адвокат збирає відомості про факти, а не докази,
пояснюється тим, що він не є суб’єктом збирання доказів, а також тим, що
будь-яка інформація може стати доказом лише в результаті долучення її до
справи уповноваженими на це суб’єктами — особою, яка провадить дізнання,
слідчим, прокурором, суддею і судом (ст. 66 КПК). Як докази
використовуються лише такі відомості про факти, котрі є у джерелах
доказів, визначених у ч. 2 ст. 65 КПК, ч. 2 ст. 27 ЦПК. Одним із
способів збирання доказів є одержання їх від учасників процесу, зокрема
від адвокатів, яким закон надає право подавати докази (п. 8 ст. 48, ст.
66 КПК, ст. ЗО ЦПК).

Адвокати вправі запитувати і отримувати документи або їх копії від
юридичних осіб. В Указі Президента України «Про деякі заходи щодо
підвищення рівня роботи адвокатури» наголошується на тому, що органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, керівники
підприємств, установ і організацій повинні сприяти реалізації права
адвокатів збирати відомості про факти, які можуть бути використані як
докази. При цьому встановлено, що відповідні відомості та копії
документів за запитами адвокатів і адвокатських об’єднань у справах, що
перебувають у їхньому провадженні, мають надаватися безоплатно.

Адвокат у процесі взаємодії з посадовими особами при виконанні доручення
клієнта зобов’язаний дотримуватися певних етичних норм, зокрема не може
розголошувати пов’язану з діяльністю певної юридичної особи інформацію,
таємниця якої охороняється законодавством. Правила адвокатської етики
(ст. 62) вимагають від адвоката виявляти принциповість у відстоюванні
інтересів клієнта, що повною мірою можна віднести й до ситуацій, коли
адвокат запитує і отримує необхідні документи (їх копії). У разі
перешкоджання виконанню доручення клієнта (та за його згодою) адвокат
повинен оскаржувати незаконні дії посадових осіб. Вчинення службовою
особою перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи
представника особи по поданню правової допомоги є кримінальним злочином
(ч. 2 ст. 397 КК). Адвокату забороняється здійснювати протизаконний тиск
на посадових осіб та службовців тих органів, з якими він має відносини
щодо виконання доручення клієнта, використовуючи особисті зв’язки,
погрози, обіцянки тощо (ст. 61 Правил).

Обов’язок захисника – не перешкоджати встановленню істини шляхом
вчинення дій, спрямованих на схиляння свідка або потерпілого до відмови
від показань або до дачі завідомо неправдивих показань, експерта – до
відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим
чином фальсифікувати докази (ч. 6 ст. 48 КПК). Порушення цього обов’язку
захисником вважається обставиною, що виключає його участь у справі (ч. 4
ст. 61) і є підставою для усунення захисника від участі у справі (ч. 1
ст. 61′).

Адвокати згідно з законом мають право запитувати і отримувати документи
або їх копії від громадян за їхньою згодою. У новій редакції ст. 48 КПК
виключено обов’язковість згоди громадян на одержання від них документів
чи їх копій (п. 13). Адвокат при цьому не має права робити завідомо
неправдиві заяви про обставини, пов’язані з дорученням, давати їм
правову оцінку, тлумачити права і обов’язки адвоката і клієнта, а також
використовувати засоби і методи, що порушують законні права та інтереси
інших осіб. Слід зазначити, що право адвоката на звернення до громадян
при виконанні доручення клієнта, стосується лише отримання від них
документів або їх копій згідно з законом «Про адвокатуру». Однак у
відповідності з внесеними до ст. 48 КПК змінами захиснику надано право з
моменту допуску до участі у справі опитувати громадян. Законодавець не
визначив процедуру такого опитування, його доказове значення, але
оскільки ця дія названа серед інших способів збирання захисником
відомостей про факти, що можуть використовуватися як докази у справі
(наприклад таких, як одержання письмових висновків фахівців або
отримання документів), то цілком зрозуміло, що інформація під час
опитування має фіксуватися (наприклад, аудіо- чи відеозапис), письмове
викладення має завірятися підписами опитуваного та адвоката або
посвідчуватися нотаріально. У такий спосіб зафіксовану інформацію
захисник може просити долучити до матеріалів справи на підставі наданого
йому права подавати докази (п. 8 ч. 2 ст. 48, ст. 219 КПК).

11. Закон надав адвокатам право отримувати письмові висновки фахівців з
питань, що потребують спеціальних знань. Це право не слід плутати з
проведенням експертиз, які призначаються особою, котра провадить
дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом у випадках, коли для
вирішення питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або
інші спеціальні знання. Висновок експерта є самостійним джерелом доказів
(ст. 65 КПК). Адвокат не є суб’єктом призначення експертизи, він лише
має право заявляти клопотання про її призначення, котре може бути
задово-лено або відхилено. У певних ситуаціях, у разі необхідності
встановлення даних за допомогою осіб, які мають спеціальні знання, при
визначенні адвокатом правової позиції, тактики і методики захисту або
представництва, він має можливість звернутися до відповідного фахівця.
Вирішення питання про використання такого висновку в процесі доказування
і про заявлення клопотання про його приєднання до справи є правом
адвоката. Висновок фахівця може бути визнаний слідчим або суддею (судом)
джерелом доказів (ст. 65 КПК). Для перевірки і оцінки викладеної у ньому
інформації слідчий, суддя, суд можуть допитати фахівця, який його
складав.

Перш ніж заявляти клопотання про приєднання висновку фахівця до справи,
адвокат повинен впевнитися, що це не заподіє шкоди інтересам його
клієнта. При цьому слід брати до уваги, що, на відміну від експерта,
котрий несе відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку,
фахівець, який дає висновок з питань, що потребують спеціальних знань,
такої відповідальності не несе; він також може бути допитаний з приводу
надання адвокату консультацій у формі письмового висновку, його змісту
тощо.

12. Адвокату надано право застосовувати науково-технічні засоби, але у
порядку, встановленому чинним законодавством. Так, ч. 5 ст. 48 КПК
встановлює, що захисник може їх застосовувати при провадженні тих
слідчих дій, в яких він бере участь, при ознайомленні з матеріалами
справи, при розгляді справи у відкритому судовому засіданні. Дозвіл на
застосування науково-технічних засобів дає особа, яка провадить
дізнання, слідчий, а в суді – суддя або суд. У законодавстві відсутнє
посилання на те, які саме науково-технічні засоби може застосовувати
адвокат, але, наприклад, у постанові Пленуму Верховного Суду України від
7 липня 1995 р. № 10 «Про застосування законодавства, яке забезпечує
підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист»
роз’яснюється, що такими засобами є звукозапис, кінозйомка, відеозапис,
тощо, які проводяться захисником при допиті підозрюваного,
обвинуваченого, потерпілого, свідка, при пред’явленні особи для
впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, проведенні інших
слідчих дій. Такі дії захисника процесуальному оформленню не підлягають.

Таким чином, відсутній вичерпний перелік науково-технічних засобів,
котрі адвокати можуть застосовувати при виконанні своєї діяльності, а
тому є безпідставними заборони слідчих та суддів щодо застосування
адвокатами науково-технічних засобів. Наприклад, адвокатам нерідко
забороняють проводити аудіозапис судового засідання, хоч наявність у
нього такого запису дозволяє підготувати обгрунтовані зауваження на
протокол судового засідання, уточнити показання, підготуватися до
судових дебатів, скласти скаргу тощо. При застосуванні науково-технічних
засобів слід враховувати думку обвинуваченого, підсудного у
кримінальному судочинстві, сторін при слуханні цивільних справ.

Слід враховувати, що згідно зі ст. 87′ КПК можливе повне фіксування
судового процесу з допомогою звукозаписуючої апаратури чи інших
технічних засобів, яке здійснюється на вимогу хоча б одного учасника
судового розгляду справи в суді першої інстанції чи в апеляційному суді
або за ініціативою суду.

Адвокат може застосовувати науково-технічні засоби самостійно, поза
офіційною процедурою, і в необхідних випадках заявляти клопотання про
приєднання фотографій, кіно- та аудіоплівок до справи як документів.

13. Якщо розглянуті вище дії адвоката щодо запиту документів,
ознайомлення з ними на підприємствах (в установах, організаціях),
отримання висновків фахівців і застосування науково-технічних засобів
стосувалися уточнення, конкретизації поняття збирання відомостей про
факти, що можуть бути використані як докази, то наступні, передбачені
абз. 7 та 8 ст. 6 професійні права адвоката забезпечують реалізацію
зібраної ним у такий спосіб інформації, спрямовані на доведення до
посадових осіб правової позиції адвоката у конкретній справі, яка,
зокрема і будується на отриманих адвокатом відомостях.

14. Надаючи адвокату право доповідати клопотання на прийомі у посадових
осіб, законодавець тим самим виділяє цю процесуальну дію, акцентує увагу
на особливому значенні клопотань у процесі доказування. Право доповідати
клопотання невипадково називається разом з правом адвоката (і тим самим
обов’язком посадової особи) одержувати на них письмові відповіді й
обов’язково мотивовані. Це ж стосується і скарг адвоката.

Клопотання є важливим засобом здійснення функції захисту прав людини,
його розуміють як офіційне прохання про виконання процесуальних дій,
прийняття рішень. Заявлення клопотань дає можливість адвокату брати
активну участь у збиранні доказів, звертати увагу на необхідність
відповідної діяльності посадових осіб щодо встановлення істини,
забезпечення прав і законних інтересів громадян.
Кримінально-процесуальний кодекс наділяє захисника правом заявляти
клопотання, при цьому їх кількість, види, форма, стадії, в яких вони
заявляються, а також інші питання не обмежуються чинним законодавством.
Однак деякі клопотання заявляються в певних ситуаціях, наприклад,
клопотання при ознайомленні з матеріалами справи (ст. 221 КПК),
клопотання про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження
(ст. 353), про виклик нових свідків (ст. 296) тощо.

Відхилення клопотань не позбавляє права заявляти ті ж клопотання
протягом усього судового слідства.

Ст. 48 КПК надає право захиснику заявляти клопотання, однак в окремих
статтях це право захисника розглядається більш детально. Наприклад, йому
надається право обмірковувати з обвинуваченим питання про заявлення
клопотань (ст. 219), а клопотання, заявлені при ознайомленні з
матеріалами справи – про доповнення досудового слідства, про зміну
кваліфікації злочину, про закриття справи – слідчий зобов’язаний
задовольнити, якщо обставини, для з’ясування яких воно заявлено, мають
значення для справи (ст. 221). У зв’язку з підготовкою справи до
судового розгляду суддя вирішує питання про клопотання, заявлені
захисником щодо допиту певних осіб і дослідження доказів у стадії
судового розгляду відповідно до ст. 299 КПК (ст. 253).

15. Адвокат наділений деякими професійними правами, які не зазначені у
коментованій статті, проте вони стосуються реалізації ним своїх
повноважень при здійсненні захисту або представництва.

Наприклад, КПК наділяє захисника правом опитувати громадян, брати участь
у дослідженні доказів, судових дебатах тощо.

Закон України «Про адвокатуру» // Відомості Верховної Ради України,
1993 р., №9, ст.62; 2002 р., №16, ст.114; 2002 р.,№29, ст.194.

Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5 травня 1993
р.

Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань.

Проект Закону України “Про адвокатуру” (на заміну раніше поданих № 3061
від 23.04.2004 р., № 3061-1 від 30.10.2003 р., № 5187 від 27.02.2004 р.)

Цивільно-процесуальний Кодекс України. – К., 2000.

Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України.
– К. – Юрінком інтер. – 1997. – 307 с.

Адвокат. — 2001. — № 5-6. – С.20-22.

Ефіменко О.В., К.В. Манжул. Основи галузевого законодавства. –
Кіровоград. – 1998. – 305 с.

Ермакова С.В. Практические советы юристам. – Симфирополь, 1997. – 190 с.

Історія адвокатури України / За ред. Т.В.Варфоломеєвої, О.Д.Святоцького.
К., 1992. – 145 с.

Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар
Кримінально-процесуального кодексу України. К., 1997. – 340 с.

Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. Львов, 1992. – 160 с.

Святоцъкий О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К.,
1997. – 170 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020