Реферат на тему:

Проблемні питання захисту кримінальних справ від злочинних посягань

Із назви даного виду заходів видно, що йдеться перш за все про
виділення двох аспектів, а саме: організаційного та управлінського.
Кожний з них має свої складові, які, з погляду їхнього термінологічного
визначення, також виступають як структурні компоненти, відповідно,
організаційної та управлінської діяльності. Якщо стисло характеризувати
співвідношення зазначених аспектів, то саме організаційні та
управлінські заходи є основними в гарантуванні безпеки кримінальних
справ, усі інші – не менш важливі, але все-таки є похідними від перших.
Оскільки і організаційні, і управлінські заходи завжди реалізуються не
тільки у взаємозв’язку і взаємозалежності, але і неодмінно в певній
функціональній єдності, то надалі йтиметься про
організаційно-управлінські заходи забезпечення безпеки кримінальних
справ, де поставлений між цими словами дефіс підкреслює, з одного боку,
відносну самостійність цих видів заходів, а з іншого – їхній об’єктивний
взаємозв’язок і взаємозалежність. Дотримуючись певної черговості,
розглянемо організаційний аспект характеристики заходів захисту
кримінальних справ від злочинних посягань, який відображає певний рівень
упорядкованості тих дій, які у своїй єдності саме і становлять його
функціональний зміст. При цьому під організацією розробки і здійснення
даного виду заходів безпеки кримінальних справ необхідно розуміти
спеціально здійснювані компетентними особами заходи, спрямовані на
розробку і впровадження у практику певної системи заходів, що
забезпечують у своїй єдності захист кримінальних справ від злочинних
посягань, виявлення та усунення причин і умов, які сприяють існуванню
загроз.

Оскільки чинники, що зумовлюють загрозу безпеки кримінальних справ,
багатозначні, то і заходи щодо їхнього запобігання, припинення та
усунення також повинні бути багатоплановими, тобто адекватними ступеню
виявлених загроз. Аналіз останніх, а також основних компонентів
організаторської роботи, дозволив виділити такі напрями під час розробки
ефективних заходів щодо забезпечення безпеки кримінальних справ від
злочинних посягань.

1. Проведення будь-яких заходів щодо забезпечення безпеки кримінальних
справ необхідно планувати. При цьому потрібно враховувати як
поширеність, небезпеку і різноманітність загроз, так і кадровий склад,
що залучається до забезпечення реалізації запланованих заходів,
наявність для цього матеріальних і фінансових ресурсів. Можна,
наприклад, передбачити впровадження електронної техніки у всіх
структурних підрозділах даного відомства, але за відсутності відповідних
засобів таке завдання буде нереальним, а спроби щодо його вирішення без
урахування фактичного стану справ – утопічними. Крім того, зазначимо, що
принцип плановості заходів не виключає можливості здійснення тих
заходів, які в названий план не входять. Проведення позапланових
заходів захисту кримінальних справ від злочинних посягань може
зумовлюватися конкретними форс-мажорними обставинами, а невжиття в таких
ситуаціях потрібних заходів необхідно кваліфікувати як грубе порушення
службового обов’язку із усіма наслідками, що випливають з цього.

2. Виконання планових, як і форс-мажорних заходів забезпечення безпеки
кримінальних справ, покладається на відповідний склад конкретних
підрозділів правоохоронних, прокурорських і судових органів [1]. Хоча
будь-який керівник під час планування і розподілу сил і засобів
забезпечення безпеки кримінальних справ приречений на використання саме
того, чим він реально володіє, проте тут не допустимий формальний підхід
до вирішення питань, що обговорюються. Відомо, що проблеми можуть бути,
як би мовити, цілком „підйомними” (які реально можна вирішити) і
„непідйомними”, розв’язання яких у виробничій ситуації, що склалася,
неможливе. У першому випадку розподіл обов’язків із гарантування безпеки
кримінальних справ доцільно здійснювати із урахуванням досвіду,
ініціативності і сумлінності конкретних працівників. У другому випадку,
застосовуючи всі можливі заходи у ситуації, що склалася, необхідно
звернутися про допомогу у вищу організацію. Отже, незалежно від
складності ситуації, що виникла, потрібно вжити всіх заходів для
запобігання загрозі настання негативних наслідків для всієї сукупності
кримінальних справ, що є у розпорядженні.

3. Ухвалення правильних як перспективних (стратегічних), так і поточних
рішень щодо забезпечення безпеки інформаційного фонду даного органу
можливе лише за наявності необхідної та достатньої для цього інформації.
Тому збір, облік і зберігання інформації, потрібної для організації
роботи із забезпечення безпеки кримінальних справ, і, крім того, для
втілення в життя відповідних заходів, що гарантують захист справ від
злочинних посягань, є щоденним завданням кожного органу і всіх його
підрозділів. Усе це повинне здійснюватися послідовно з неодмінним
обліком головних, особливо небезпечних чинників, що вимагають вдумливого
і першочергового реагування у ситуації, що конкретно склалася. Усе
зазначене стосується обліку і реєстрації самих кримінальних справ, тобто
того, для чого ця робота планується і здійснюється. У цьому аспекті
цілком справедливо сказати про обліково-реєстраційні заходи щодо
забезпечення захисту кримінальних справ від злочинних посягань.
Насправді, не знаючи кількості кримінальних справ, їхнього якісного
визначення, а також виробничого стану і специфіки їхнього руху як у
системі карно-процесуальних стадій, так і в системі різних органів, що
здійснюють боротьбу зі злочинністю, не можна вести планомірний,
своєчасний і раціонально організований захист наявного документарного
фонду. Як видно зі сказаного, обліково-реєстраційні заходи захисту
кримінальних справ від злочинних посягань відображають етапи руху справи
в процесі її використання різними посадовцями з метою вирішення
відповідних завдань з обов’язковим відображенням пройденого
технологічного шляху у відповідних обліково-реєстраційних документах.
При цьому йдеться як про кримінальні справи, провадження яких вже
завершено, так і ті, що ще остаточно не сформовані, зважаючи на дізнання
або досудове слідство, що продовжується. У зв’язку з цим, нагадаємо, що
сукупність документів, упорядкованих під однією обкладинкою, може
іменуватися кримінальною справою тільки після ухвалення компетентним
посадовцем відповідного рішення і після реєстрації її у спеціальному
обліково-реєстраційному документі під індивідуальним номером. Останній є
постійно діючим і під ним кримінальна справа рухається від одного
посадовця до іншого, від однієї стадії до іншої, і так до завершення
всього технологічного циклу (до здачі в архів). Під час передачі справи
від однієї особи до іншої провадження розслідування або судовий розгляд
можуть здійснюватися тільки під наданим справі номером і при додатковій
реєстрації у відповідних документах, які ведуться в даному органі і в
конкретній стадії процесу. Провадження у справі без реєстраційного
номера не допустиме. Таким чином, кримінальна справа не може перебувати
у якої-небудь особи, не пройшовши відповідної реєстрації у порядку,
передбаченому для цього документа, і не будучи засвідченою підписом тієї
особи, у провадженні якої вона є.

Таким чином, обліково-реєстраційна фіксація місцезнаходження
кримінальної справи і посадова індивідуалізація осіб, які прийняли її до
провадження або використовують її зі службовою метою з дозволу
правомочних на те осіб, виконують важливу контрольно-посвідчувальну
функцію, а також функцію попередження можливості несанкціонованого
доступу до справи сторонніх (у тому числі і працюючих у даному органі)
осіб.

4. Важливим організаційним чинником, що сприяє забезпеченню
правоохоронних і судових органів достовірною інформацією, необхідною для
розробки і реалізації заходів захисту кримінальних справ від злочинних
посягань, є узагальнення і аналіз практики, тобто усієї виконаної в
цьому напрямі роботи. Загальновідомо, що саме практика є критерієм
істинності наших знань про фактичний стан тих або інших справ. Це
стосується і знань правоохоронних і судових органів про стан обліку,
зберігання і безпечний стан усього інформаційного фонду кримінальної
юстиції, у тому числі і кримінальних справ. Знання практики в цій
частині свідчить про те, що не тільки на місцях, але і в керівних
органах відповідних відомств цій проблемі належної уваги не
приділяється. До неї звертаються у випадках виникнення форс-мажорних
обставин, пов’язаних із викраденням або знищенням кримінальних справ.
Тим часом робота щодо узагальнення практики стану, зберігання,
виробничого використання (рух) кримінальних справ і забезпечення їхньої
безпеки повинна здійснюватися систематично, у певні терміни, а отже,
планово і на основі глибокого вивчення всієї інформації, що є з даної
теми.

При цьому планування необхідно здійснювати із урахуванням злочинності,
її поширення, динаміки, а також стану режиму забезпечення безпеки
кримінальних справ за відповідний період.

Необхідно при цьому ретельно продумати весь комплекс питань, з’ясування
яких дозволить досягти поставленої мети. Зокрема, кожна особа, яка
здійснює узагальнення, повинна знати: а) предмет і завдання
узагальнення; б) методику дослідження; в) обсяг матеріалу, що підлягає
вивченню, а також особливості відображення отриманих даних у підсумкових
аналітичних документах. При комплексному узагальненні практики
представник кожного органу повинен проаналізувати насамперед матеріали
своїх власних підрозділів. Іноді для забезпечення повноти узагальнень
можна використовувати матеріали інших органів, наприклад, управління
внутрішніх справ, органів державної охорони тощо. З метою більш
глибокого вивчення конкретного питання і отримання додаткових даних
доцільно проводити спеціальні перевірки стану режиму безпеки
кримінальних справ на конкретних об’єктах.

Спільні узагальнення проводяться, як правило, один раз на п’ять років, а
за потреби й частіше. Якщо в результаті узагальнення виявлені недоліки в
роботі всіх взаємодіючих органів, то кожний з них самостійно розробляє
план заходів щодо їхнього усунення. У тих випадках, коли виявлені
недоліки є загальними, то всі названі суб’єкти розробляють план заходів
щодо їхнього усунення спільно. Вимоги до забезпечення недоторканності (а
отже, і безпеки) кримінальних справ зумовлюють потребу у впровадженні
окреслених узагальнень на основі науково обґрунтованих методик за участю
не тільки досвідчених працівників конкретних практичних органів, але і
представників відповідних наукових підрозділів відомчих
науково-дослідних інститутів, відповідних експертних і навчальних
закладів.

5. Причетність великої кількості різних фахівців до провадження
кримінальних справ, їхнього переміщення і зберігання ставить перед усіма
органами кримінальної юстиції загальне завдання забезпечення ефективного
захисту кримінальних справ від злочинних посягань. Для забезпечення
одноманітності, своєчасності вживання необхідних заходів для захисту
кримінальних справ від злочинних посягань, їхньої якісної реалізації
потрібна не тільки взаємодія різних посадовців, але також і координація
загальних зусиль для їхнього здійснення в одному напрямі, необхідному
для всієї системи правоохоронних і судових органів.

У сучасному кримінальному процесі, прокурорському нагляді, інших
правових науках під взаємодією прийнято розуміти узгодженість заходів
двох органів із оптимізації спільних зусиль для вирішення яких-небудь
загальних завдань [2]. Вищевказаним органам можна і потрібно взаємодіяти
і при забезпеченні безпеки кримінальних справ під час їхнього
пересилання або зберігання. Таке завдання може виникати, наприклад, між
органом дізнання і будь-яким слідчим підрозділом у процесі спільної
роботи з розслідування так званих злочинів минулих років, тобто у
справах про нерозкриті злочини. Взаємодія може здійснюватися не тільки
між різними органами, але і різними підрозділами одного органу. У таких
випадках можуть бути підстави як для встановлення взаємодії, так і
форми її здійснення [3].

На відміну від взаємодії, під координацією в широкому значенні слова
необхідно розуміти узгодженість дій, адміністративно не підлеглих один
одному органів із спільного вирішення загального завдання. У нашому
випадку повинно йтися про забезпечення безпеки кримінальних справ. Саме
таке завдання в даному випадку є загальним, і саме воно виступає
підставою для здійснення даного виду координаційної діяльності.
Специфічним є те, що кожний адміністративно не підлеглий один одному
орган вирішує поставлене координаційне завдання в межах своєї
компетенції і тими способами, засобами і методами, які властиві саме
йому. Важливо при цьому звернути увагу на те, що реалізація
скоординованих заходів повинна здійснюватися під контролем керівників
кожного взаємодіючого органу, не допускаючи при цьому втручання в
компетенцію один одного. Вивчення позитивного досвіду дозволяє зробити
висновок, що правильно організована координація діяльності названих
органів забезпечує:

а) цілеспрямованість розробки і здійснення заходів щодо захисту
кримінальних справ від злочинних посягань;

б) збільшення індивідуальних можливостей для своєчасного вирішення
поставлених завдань;

в) економію сил і засобів для забезпечення безпеки кримінальних справ;

г) усунення дублювання у проведенні необхідних охоронних заходів;

д) узгоджений контроль за реалізацією скоординованих заходів для
гарантування безпеки кримінальних справ;

е) підвищення професійної майстерності, взаємне збагачення позитивним
досвідом працівників, в обов’язки яких входить забезпечення безпеки
кримінальних справ, зберігання і раціональне використання наявного
інформаційного фонду всіх органів кримінальної юстиції.

Література:

1. Словарь иностранных слов. – М.: Изд. „Советская энциклопедия”, 1964.
– С. 694.

2. Аверьянов А.Н. О природе взаимодействия. – М.: Знание, 1984. – 64 с.
Кондаков Н.Н. Логический словарь-справочник. – М.: Наука, 1975. – С. 88.

3. Герасимов И.Ф. Взаимодействие органов предварительного следствия и
дознания при расследовании особо опасных преступлений: Автореф. дис.
канд. юрид. наук. – Свердловск: Изд. СЮИ, 1966. – 20 с.; Бердичевскй
Ф.Ю. Взаимодейтсвие органов следствия и дознания как организационная
система. Пути совершенствования // Сов. гос. и право. – 1973. – № 12. –
С. 106-ПО; Балашов А.Н. Взаимодействие следователя и органа дознания при
расследовании преступлений: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.09. –
М., 1973. – 18 с.; Чувилев А.А. Взаимодействие следователя внутренних
дел с милицией: Учебное пособи. – М.: Изд. МВШ МВД СССР, 1981. – 79 с.;
Взаимодействие следователей с оперативными работниками органов
внутренних дел / Под ред. Л.М. Карнеевой. – М.: Изд. ВНИИ МВД СССР,
1981. – 95 с.; Пивоваров В.В., Щербина Л.І. Взамодія органів досудового
слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ. – Харків:
Право, 2006. – 176 с.

Похожие записи