Реферат
на тему:
Проблемні питання взаємодії в розкритті злочинів
Забезпечення оптимальної взаємодії в діяльності правоохоронних органів
стосовно розкриття злочинів значною мірою залежить від правильного
тлумачення терміну “взаємодія”. Термінологічний аналіз свідчить, що
поняття “взаємодія” є зовнішньо схожим з такими поняттями, як
“співробітництво”, “координація”, “узгодження”, “сприяння” і т. ін.
Філософія розглядає “взаємодію” як категорію, що відображає процеси
впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну
стану, а також породження одного об’єкта іншими [1].
Військова терміносистема розуміє “взаємодію” як спільні за метою,
завданням, місцем, часом і способом виконання військові дії для
досягнення мети операції [2].
Наука соціального управління, а також кібернетика визначають “взаємодію”
за одну з форм впливу для досягнення конкретної мети, а також за процес
обміну інформацією [3].
Кримінальний процес і криміналістика розуміють “взаємодію” слідчого й
оперативного працівника як спільну, погоджену щодо мети, місця і часу
діяльність [4].
У спеціальній літературі, серед науковців і практиків у сфері
оперативно-розшукової діяльності теж не існує однозначного тлумачення
принципових положень взаємодії оперативних підрозділів з іншими
суб’єктами правоохоронної діяльності (зазначене стосується також
підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю), а це викликає
багато проблемних питань стосовно процесу розслідування та розкриття
злочинів, серед яких виділяємо такі:
не завжди враховується комплексний характер взаємодії та її кінцева мета
– тобто попередження, розкриття, розслідування та судовий розгляд
справи, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину (переважно
взаємодію розглядають на рівні конкретних суб’єктів, наприклад,
оперативний працівник – слідчий і т. ін.);
організація взаємодії в органах внутрішніх справ є відносно громіздкою,
тобто багаточисельні ланки управління можуть дублювати одна одну;
відсутні нові підходи взаємодіючих суб’єктів при розслідуванні та
розкритті злочинів в умовах протиборства зі злочинним середовищем;
відсутнє чітке тлумачення терміну “взаємодія”. Так, 32 % респондентів із
працівників органів внутрішніх справ пояснили, що до взаємодії вони
відносять будь–які службові контакти; 44 % – розглядали взаємодію тільки
на рівнях оперативно-розшукової діяльності та досудових стадій
кримінального процесу; 24 % – вважають, що взаємодія повинна бути тільки
в системі оперативних підрозділів на регіональному, державному,
міждержавному рівнях [5].
Аналізуючи закони України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову
діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю”, кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі
та відомчі нормативні акти, ми можемо виділити основні форми взаємодії,
в яких здійснюються процесуальні та оперативно-розшукові відносини
органів дізнання та слідчого. До них відносяться:
здійснення самостійно органами дізнання оперативно-розшукових заходів і
термінове інформування слідчого про результати;
виконання органами дізнання оперативно-розшукових заходів і невідкладних
слідчих дій за дорученням слідчого;
виконання органами дізнання вимог слідчого щодо сприяння при виконанні
ним слідчих дій відповідно до його доручень;
виконання органами дізнання доручень на проведення слідчих дій в інших
районах;
виконання оперативними підрозділами запитів відповідних міжнародних
правоохоронних організацій та правоохоронних органів, запитів
повноважних державних органів, установ та організацій стосовно
проведення оперативно-розшукових заходів;
здійснення органом дізнання розшуку обвинуваченого згідно з дорученням
слідчого;
участь спеціалістів правоохоронних органів у проведенні слідчих дій;
проведення експертиз в експертних установах органів внутрішніх справ;
застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві і проходять по кримінальній справі, що
знаходиться у провадженні слідчого чи органу дізнання;
проведення оперативно-розшукових заходів відносно осіб, затриманих за
вчинення злочину та осіб, взятих під варту.
Згідно з кримінально-процесуальним законом (ст. 94, 103, 113, 114, 118,
206 Кримінально-процесуального кодексу України) основним суб’єктом
взаємодії з оперативним підрозділом є слідчий. У процесі взаємодії та
організації розслідування він має право: знайомитися з
оперативно-розшуковими матеріалами органів дізнання; доручати їм
виконання окремих доручень та вказівок про провадження розшукових та
слідчих дій; вимагати узгодження питань щодо проведення
оперативно-розшукових заходів у справах про злочини; приймати рішення
про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві, та вимагати від органів, які здійснюють
заходи безпеки, додаткових заходів [6].
Окрім цього, згідно з вимогами відомчих нормативних актів на керівника
слідчого підрозділу покладається обов’язок щодо організації взаємодії,
своєчасного вирішення питання про створення слідчо-оперативних груп для
розслідування багатоепізодних, міжрегіональних злочинів, проявів
організованої злочинності та забезпечувати їх роботу згідно з
узгодженими планами [7].
Таким чином, процес взаємодії слідчого та оперативного працівника
полягає у здійсненні комплексу заходів, регламентованих законом, з
використанням наявних сил, засобів та методів (слідчих та
оперативно-розшукових) правоохоронних органів з метою вирішення завдань
кримінального судочинства.
Література
1. Философский энциклопедический словарь. – М., 1983. – С. 81.
2. Советский энциклопедический словарь. – М., 1980. – С. 219.
3. Терещенко В.И. Организация и управление. Опыт США. – М., 1965. –
С.12.
4. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час
доказування у стадії попереднього розслідування: Автореф. дис. … канд.
юрид. наук. – К., 1996. – С.13.
5. Павлик П.М. Оперативно-розшукове забезпечення розслідування злочинів
у досудових стадіях кримінального процесу: Дис. … канд. юрид. наук. –
К., 1998.
6. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві” // Відомості Верховної Ради України, 1994. –
№ 11. – Ст.15.
7. Наказ МВС України “Про невідкладні заходи щодо вдосконалення
структури і організації діяльності органів попереднього слідства в
системі МВС України” від 25 листопада 1992 р. № 745.
Д.Й. Никифорчук. Проблемні питання взаємодії в розкритті злочинів.
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
5’2002
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
Зміст | Журнал
Проблемні питання взаємодії в розкритті злочинів
Д.Й. Никифорчук
Забезпечення оптимальної взаємодії в діяльності правоохоронних органів
стосовно розкриття злочинів значною мірою залежить від правильного
тлумачення терміну “взаємодія”. Термінологічний аналіз свідчить, що
поняття “взаємодія” є зовнішньо схожим з такими поняттями, як
“співробітництво”, “координація”, “узгодження”, “сприяння” і т. ін.
Філософія розглядає “взаємодію” як категорію, що відображає процеси
впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну
стану, а також породження одного об’єкта іншими [1].
Військова терміносистема розуміє “взаємодію” як спільні за метою,
завданням, місцем, часом і способом виконання військові дії для
досягнення мети операції [2].
Наука соціального управління, а також кібернетика визначають “взаємодію”
за одну з форм впливу для досягнення конкретної мети, а також за процес
обміну інформацією [3].
Кримінальний процес і криміналістика розуміють “взаємодію” слідчого й
оперативного працівника як спільну, погоджену щодо мети, місця і часу
діяльність [4].
У спеціальній літературі, серед науковців і практиків у сфері
оперативно-розшукової діяльності теж не існує однозначного тлумачення
принципових положень взаємодії оперативних підрозділів з іншими
суб’єктами правоохоронної діяльності (зазначене стосується також
підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю), а це викликає
багато проблемних питань стосовно процесу розслідування та розкриття
злочинів, серед яких виділяємо такі:
не завжди враховується комплексний характер взаємодії та її кінцева мета
– тобто попередження, розкриття, розслідування та судовий розгляд
справи, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину (переважно
взаємодію розглядають на рівні конкретних суб’єктів, наприклад,
оперативний працівник – слідчий і т. ін.);
організація взаємодії в органах внутрішніх справ є відносно громіздкою,
тобто багаточисельні ланки управління можуть дублювати одна одну;
відсутні нові підходи взаємодіючих суб’єктів при розслідуванні та
розкритті злочинів в умовах протиборства зі злочинним середовищем;
відсутнє чітке тлумачення терміну “взаємодія”. Так, 32 % респондентів із
працівників органів внутрішніх справ пояснили, що до взаємодії вони
відносять будь–які службові контакти; 44 % – розглядали взаємодію тільки
на рівнях оперативно-розшукової діяльності та досудових стадій
кримінального процесу; 24 % – вважають, що взаємодія повинна бути тільки
в системі оперативних підрозділів на регіональному, державному,
міждержавному рівнях [5].
Аналізуючи закони України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову
діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю”, кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі
та відомчі нормативні акти, ми можемо виділити основні форми взаємодії,
в яких здійснюються процесуальні та оперативно-розшукові відносини
органів дізнання та слідчого. До них відносяться:
здійснення самостійно органами дізнання оперативно-розшукових заходів і
термінове інформування слідчого про результати;
виконання органами дізнання оперативно-розшукових заходів і невідкладних
слідчих дій за дорученням слідчого;
виконання органами дізнання вимог слідчого щодо сприяння при виконанні
ним слідчих дій відповідно до його доручень;
виконання органами дізнання доручень на проведення слідчих дій в інших
районах;
виконання оперативними підрозділами запитів відповідних міжнародних
правоохоронних організацій та правоохоронних органів, запитів
повноважних державних органів, установ та організацій стосовно
проведення оперативно-розшукових заходів;
здійснення органом дізнання розшуку обвинуваченого згідно з дорученням
слідчого;
участь спеціалістів правоохоронних органів у проведенні слідчих дій;
проведення експертиз в експертних установах органів внутрішніх справ;
застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві і проходять по кримінальній справі, що
знаходиться у провадженні слідчого чи органу дізнання;
проведення оперативно-розшукових заходів відносно осіб, затриманих за
вчинення злочину та осіб, взятих під варту.
Згідно з кримінально-процесуальним законом (ст. 94, 103, 113, 114, 118,
206 Кримінально-процесуального кодексу України) основним суб’єктом
взаємодії з оперативним підрозділом є слідчий. У процесі взаємодії та
організації розслідування він має право: знайомитися з
оперативно-розшуковими матеріалами органів дізнання; доручати їм
виконання окремих доручень та вказівок про провадження розшукових та
слідчих дій; вимагати узгодження питань щодо проведення
оперативно-розшукових заходів у справах про злочини; приймати рішення
про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві, та вимагати від органів, які здійснюють
заходи безпеки, додаткових заходів [6].
Окрім цього, згідно з вимогами відомчих нормативних актів на керівника
слідчого підрозділу покладається обов’язок щодо організації взаємодії,
своєчасного вирішення питання про створення слідчо-оперативних груп для
розслідування багатоепізодних, міжрегіональних злочинів, проявів
організованої злочинності та забезпечувати їх роботу згідно з
узгодженими планами [7].
Таким чином, процес взаємодії слідчого та оперативного працівника
полягає у здійсненні комплексу заходів, регламентованих законом, з
використанням наявних сил, засобів та методів (слідчих та
оперативно-розшукових) правоохоронних органів з метою вирішення завдань
кримінального судочинства.
1. Философский энциклопедический словарь. – М., 1983. – С. 81.
2. Советский энциклопедический словарь. – М., 1980. – С. 219.
3. Терещенко В.И. Организация и управление. Опыт США. – М., 1965. –
С.12.
4. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час
доказування у стадії попереднього розслідування: Автореф. дис. … канд.
юрид. наук. – К., 1996. – С.13.
5. Павлик П.М. Оперативно-розшукове забезпечення розслідування злочинів
у досудових стадіях кримінального процесу: Дис. … канд. юрид. наук. –
К., 1998.
6. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві” // Відомості Верховної Ради України, 1994. –
№ 11. – Ст.15.
7. Наказ МВС України “Про невідкладні заходи щодо вдосконалення
структури і організації діяльності органів попереднього слідства в
системі МВС України” від 25 листопада 1992 р. № 745.
Зміст | Журнал
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
