.

Проблемні питання при розслідуванні злочинів за ухилення від сплати податків (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
123 1005
Скачать документ

Реферат

на тему:

Проблемні питання при розслідуванні злочинів за ухилення від сплати
податків

Кримінальним та кримінально-процесуальним правом з метою захисту
інтересів держави та особи [1] здійснюється регулювання багатьох сфер
життєдіяльності суспільства, не є винятком і оподаткування в Україні.
Враховуючи специфіку даної сфери, законодавець з 1986 р. намагається
захистити економіку країни, доповнюючи Кримінальний кодекс УРСР 27
червня 1986 р. ст. 1481 “Ухилення від подання декларації про доходи”.
Надалі, виходячи із суттєвої зміни економічних відносин у державі,
Законом від 26 січня 1993 p. KK України доповнено ст. 1482 “Ухилення від
сплати податків з підприємств та організацій”.

Законом від 28 січня 1994 року ст. 1481 з КК України виключено і цим же
Законом назву ст. 148 викладено так: “Ухилення від сплати податків”.
Вказана стаття, на відміну від двох попередніх, які мали лише одну
частину, складається з двох.

Підвищення суспільної небезпеки злочинів у сфері оподаткування останнім
часом вплинуло на те, що у Законі від 5 лютого 1997 р. ст. 1482 почала
називатися “Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів”.

Хотілося б зазначити, що на час створення даної публікації вже існувала
остання та чинна нині редакція ст. 212 “Ухилення від сплати податків,
зборів, інших обов’язкових платежів”, яка увійшла до нового КК,
прийнятого 5 квітня 2001 р. та введеного в дію 1 вересня 2001 р.

Незважаючи на те, що назва статті залишилась аналогічною попередній (у
редакції від 1997 p.), вона стала більш об’ємною та набула більшого
змісту, оскільки законодавець доповнив дану норму частиною четвертою,
дія якої є профілактичною та має відповідний характер. Поряд зі
структурними, не можна не помітити кардинальних змін у змісті. Як
бачимо, збільшилася сума шкоди, що завдається державі незаконними діями
порушника. У порівнянні з попередньою редакцією ст. 1482 КК,
відповідальність за злочин, передбачений ч. 1, наставала за умови, якщо
державі завдано збитків на суму понад 1700 грн. За новою редакцією ст.
212 відповідальність за злочин, передбачений ч. 1, настає за умови, коли
державі завдано шкоди на суму понад 17 000 грн. Друга частина вказаної
норми, відповідно, більше ніж 4250 грн (попередня редакція); більше ніж
51 000 грн (нова редакція) та третя частина – більше ніж 17 000 грн
(попередня редакція); більше ніж 85 000 грн (нова редакція) [2].

Наведене свідчить, що прискорений розвиток фінансово-економічних
відносин потребує постійного вдосконалення, у свою чергу,
кримінально-правових. У таких непростих умовах працюють податківці, а
саме: слідчі податкової міліції. Вони повсякчасно повинні
пристосовуватись до змін чинного законодавства та керуватися у своїй
діяльності лише принципом законності.

Слідчий (податківець) – це, перш за все, правоохоронець, юрист,
професіонал, якому необхідні знання економіки. Підкреслюємо це тому, що
процесуальна процедура порушення кримінальної справи за ухилення від
сплати податків, провадження та закінчення досудового слідства з
прийняттям законного рішення не прості. Слідчий вивчає матеріали
попередньої дослідчої перевірки, а саме:

– акт перевірки суб’єкта підприємницької діяльності, в якому закріплено
факт порушення податкового законодавства та визначено суму шкоди, що не
надійшла до бюджету;

– пояснення осіб, які несуть відповідальність за порушення;

– пояснення ревізора-інспектора, котрий склав акт перевірки;

– документацію, яка підтверджує порушення закону, та нормативну базу, що
регулює даний вид відносин.

Після цього на підставі вивчених матеріалів, якщо слідчий дійде
висновку, що в діях осіб, відповідальних за сплату податків, міститься
склад злочину, передбачений ст. 212 КК України, він виносить мотивовану
постанову про порушення справи і проводить всебічне, повне та об’єктивне
розслідування. Хотілося б наголосити на важливості стадії порушення
справи, бо від того, як були оцінені матеріали дослідчої перевірки,
залежатиме її подальше розслідування. Слідчий, приступивши до процесу
доказування, проводить всі необхідні дії з метою закріплення ознак
складу злочину, притягнення до кримінальної відповідальності особи, що
його вчинила, та відшкодування шкоди.

Труднощі у застосуванні статті полягають у встановленні обставин, що
підлягають доказуванню у справі (ст. 64 КПК). В чому це проявляється? У
тому, що слідчий інших правоохоронних органів, у структурі яких є
апарати слідства (МВС, прокуратура, Служба безпеки України), під час
проведення розслідування справи згідно з принципом змагальності
кримінального процесу протидіє лише одній стороні, тобто, особі
підозрюваного чи обвинуваченого, котрі, в свою чергу, можуть
скористатися послугами захисту та іншими способами, передбаченими КПК
[3]. А при розслідуванні податкових кримінальних справ (за ініціативою
підприємства) у цей процес втручається ще одна сторона. Вона приймає не
завжди законне та об’єктивне рішення. Наведене вище потребує детального
роз’яснення.

Третьою стороною, яка намагається вирішити спір слідчого та порушника, є
господарський суд.

З метою уникнення кримінальної відповідальності за умисне ухилення від
сплати податків та обов’язкових платежів посадові особи підприємств,
установ та організацій почали частіше звертатись до господарських судів
з позовами про визнання недійсними рішень за актами державної податкової
служби, в яких визначено розмір шкоди, завданої бюджету. Статистичні
дані свідчать, що за більшістю позовів суди приймають рішення на користь
позивачів. Тобто осіб, проти яких порушена справа, або ж за ними
визначено правовий статус (згідно з КПК) – підозрюваного чи
обвинуваченого, безперечно, на підставі зібраних у справі доказів.

Однак аналіз рішень, прийнятих господарськими судами, вказує, що значна
їх кількість приймається без урахування всіх вимог чинного законодавства
та фактичних обставин, встановлених під час досудового слідства.

Так, вивченням матеріалів кримінальних справ встановлено, що судді
господарських судів у більшості випадків, виносячи рішення про
недійсність рішення Державної податкової інспекції, Державної податкової
адміністрації, не дотримуються вимог господарського процесуального
законодавства.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України (далі
– ГПК) господарський суд при встановленні обставин, що мають значення
для правильного вирішення спору, повинен використовувати всі можливі
докази, якими є будь-які фактичні дані [4].

Однак судді, на порушення вимог закону, переважно обмежуються аналізом
первинних документів і не беруть до уваги інші процесуальні докази та
такі, що одержані під час досудового слідства, навіть коли їх
безпосередньо надають слідчі податкової міліції.

Такі дії є ігноруванням викладених у роз’ясненні Вищого арбітражного
суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 положень, де зазначено, що
господарський суд при вирішенні питання щодо вини конкретних осіб
повинен враховувати результати дослідження всіх обставин та матеріалів
справи, у тому числі й матеріали слідчих органів [5].

Згідно зі статтею 43 ГПК суд при розгляді справи повинен оцінювати
докази всебічно, повно та об’єктивно, аналізуючи всі обставини справи в
їх сукупності.

Адже суд виносить рішення на користь підприємства лише на підставі того,
коли воно представляє підтверджуючі документи, які надають право
відобразити ті чи інші господарські операції з бухгалтерського і
податкового обліку. При цьому суд не перевіряє відповідність даних
документів фактичним обставинам, чого вимагають статті Положення про
документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24
травня 1995 р. № 88 [6] та Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. [7].

На підставі викладеного не можна погодитись з тими випадками, коли
судді, приймаючи рішення, беруть до уваги докази, надані лише позивачем
(підприємством), докази ж відповідача (ДПС), зокрема, викладені у
документах, вилучених згідно з протоколами виїмок, та фактичні дані,
закріплені у протоколах допитів, беруться суддями до уваги частково або
взагалі цього не робиться.

Тому і складається нестандартна ситуація, оскільки загальний строк
розслідування відповідно до КПК України становить два місяці, а
господарський суд паралельно виносить рішення на користь позивача
(підозрюваного чи обвинуваченого), скажімо, під кінець двомісячного
терміну розслідування кримінальної справи. Органу досудового слідства
потрібно негайно реагувати на такі рішення. І він, як правило, ініціює
перегляд господарської справи, на який відведено ГПК України двомісячний
строк. Таким чином, кримінальна справа залишається без прийняття
законного рішення на невизначений термін, затягуються строки
розслідування, особи, котрі вчинили злочин, залишаються без-караними,
переховуються від слідства і суду. Як наслідок – до бюджету не надходять
приховані суб’єктом злочину кошти, що так потрібні державі на виплату
пенсій, заробітної плати й на інші соціальні блага.

У більшості випадків рішення приймаються судцями у порушення ст. 84 ГПК.
В описовій частині рішення не викладаються пояснення сторін, не
описуються дії, виконані господарським судом; у мотивувальній – не
наводяться докази, на підставі яких прийнято рішення, та не вказуються
доводи, за котрими суд відхилив клопотання й докази сторін.

Таким чином, за наявності викладених фактів, деякі рішення господарських
судів не можуть бути законними і підлягають скасуванню згідно зі ст. 104
ГПК у зв’язку з порушенням або неправильним застосуванням норм
матеріального чи процесуального права.

При розгляді в судах кримінальних справ про злочини в податковій сфері
суттєвим питанням є конкуренція судів різної юрисдикції (місцевих,
апеляційних та господарських), тобто наявності за тими ж обставинами, що
розглядаються, рішень господарських судів, які набрали законної сили.
Дотепер таке положення жодним чином не врегульоване і не має офіційного
тлумачення, що суттєво впливає на об’єктивність прийняття рішення у
справах. За таких обставин (переважно, місцеві, апеляційні суди), навіть
і за наявності в діях посадових осіб підприємств складів злочинів
направляють справи на проведення додаткового розслідування, що є
неправильним.

Так, у 1999 та 2000 роках у м. Києві були випадки винесення загальними
судами обвинувальних вироків, навіть за наявності рішень арбітражних
судів про визнання недійсними рішень ДПІ. Однак, ця практика не є
повсюдною. Тому питання залишається відкритим і потребує негайного
розв’язання [8].

Органи податкової служби направляють до господарських судів листи з
проханням про зупинення провадження у зв’язку з розслідуванням
кримінальних справ, порушених щодо посадових осіб підприємств, які є
позивачами в господарському процесі. Але переважна їх частина не
береться до уваги господарськими судами. У таких випадках судді не
зважають на вимоги ст. 79 ГПК, в якій зазначено, що суд повинен зупинити
провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до
вирішення пов’язаної з нею іншої – органом, який розв’язує господарські
спори, або відповідного вирішення питання компетентними органами. Щодо
цього існує лист Вищого арбітражного суду України від 9 серпня 1999 р. №
06-427С, в якому йдеться про необхідність призупинення провадження у
справі, коли предмет позову збігається з об’єктом вчинення злочину або
предметом злочинних посягань, і за таких обставин порушено кримінальну
справу [9]. Однак, даний лист має лише рекомендаційний характер і не
застосовується суддями господарських судів при розгляді справ.

Таким чином, з наведеного вище можна дійти висновку, що регулювання
даного виду правовідносин є прогалиною в чинному законодавстві, яку
необхідно терміново заповнювати. Навіть останні закони “Про внесення
змін до Закону України “Про арбітражний суд” та “Про внесення змін до
Арбітражного процесуального кодексу України” не змогли вирішити всіх
питань.

 

Список використаних джерел

1. Конституція України: прийнята 28 червня 1996 року // Відомості
Верховної Ради України. – 1996. – №. 30. – Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Видавничий дім “Ін
Юре”, 2001. – 400с.

3. Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28 грудня 1960 р. //
Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.

4. Господарський процесуальний кодекс України від 16 листопада 1991 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.

5. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. №
02-5/215 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з
відшкодуванням шкоди”.

6. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському
обліку від 24 травня 1995 р. № 88.

7. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон
України від 16 липня 1999 р. // Голос України. – 1999. – 7 вер. – № 164.

8. Рогатюк І.В. Порушення розслідування кримінальних справ слідчими
податкової міліції: окремі питання // Голос України. – 2001. – № 12. –
С. 67 – 69.

9. Лист Вищого арбітражного суду України від 9 серпня 1999 р. № 06-427С.

І.В. Рогатюк. Проблемні питання при розслідуванні злочинів за ухилення
від сплати податків. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією
(теорія і практика)” 9’2004.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020