Реферат на тему:

Проблемні питання правового регулювання діяльності акціонерних товариств

Дослідження проблем правового регулювання діяльності акціонерних
товариств у сучасних умовах надзвичайно актуальні. З моменту прийняття в
1991 р. Закону України «Про господарські товариства» минуло понад десять
років. За цей період виникло чимало проблем практичного та теоретичного
значення. Багатогранна діяльність акціонерних товариств, як суб’єктів
підприємницької діяльності, на сьогодні врегульована численними
підзаконними нормативними актами, які приймаються в переважній більшості
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Ці акти
регулюють окремі питання діяльності АТ, здебільшого, які пов’язані з
емісією акцій. Постала гостра проблема в розробці і прийнятті єдиного
кодифікованого нормативного акта, який би комплексно регулював
діяльність АТ.

Правовий статус акціонерних товариств охоплює питання, пов’язані з їхнім
створенням, взаємовідносинами між засновниками, функціонуванням та
компетенцією органів управління, правами акціонерів щодо управління
справами АТ та правами на одержання дивідендів, правами власності на
акції, емісією акцій та їхнім обігом на фондовому ринку. На даний час
Кабінетом Міністрів України розроблено проект Закону «Про акціонерні
товариства». В проекті враховано більшість проблемних питань діяльності
АТ. Звичайно, Закон «Про господарські товариства» ще значно відстає від
потреб детального врегулювання статусу АТ, проте проект Закону попри
гостру необхідність в його прийнятті, так і залишається проектом.

Дослідженню окремих питань діяльності АТ присвячені наукові розробки
вчених-цивілістів: Кашаніної Т.В. «Хозяйственные товарищества и
общества: правовое регулирование внутрифирменной деятельности»;
Спасібо-Фатєєвої І.В. «Акционерные общества: корпоративные
правоотношения»; питання власності АТ та права власності акціонерів
досліджувалися у колективних працях: під ред. Шевченко Я.М. «Проблеми
вдосконалення правового регулювання права приватної власності», під ред.
Дзери О.В., Кузнєцової Н.С. «Право власності в Україні». Не втрачають
своєї актуальності і наукові дослідження класиків цивілістичної науки:
Агарпова М.М. «Учение о ценных бумагах», Шершеневича Г.Ф. «Учебник
торгового права» та інші.

У пропонованій статті досліджуються проблеми, пов’язані з обігом акцій
закритих акціонерних товариств, правом АТ на викуп власних акцій та
необхідність захисту інтересів акціонерів, зокрема тих, які володіють
дрібними пакетами акцій, обгрунтовується необхідність законодавчого
закріплення прав на управління справами АТ власників привілейованих
акцій з окремих питань діяльності АТ, які істотно впливають на статус
таких акціонерів.

Акціонерні товариства – одна з організаційно-правових форм юридичних
осіб. Їхній правовий статус визначається передусім Законом України «Про
господарські товариства» [1], Законом України «Про цінні папери та
фондову біржу» [2], численними підзаконними нормативними актами, які
регулюють окремі питання створення та діяльності АТ (наприклад,
збільшення чи зменшення розміру статутного фонду, скликання та
проведення загальних зборів, реєстрації права власності на акції тощо).

Згідно із ст.24 Закону «Про господарські товариства», акціонерним
визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену
кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за
зобов’язаннями тільки майном товариства.

Закон «Про акціонерні товариства» ФРН акціонерними визнає товариства,
які наділені власною правосуб’єктністю. За зобов’язаннями товариства
перед кредиторами відповідає лише майно товариства. Акціонерне
товариство має розбитий на акції основний капітал. Закон «Про торгові
товариства» Франції визначає акціонерне товариство як товариство,
капітал якого розбитий на акції і яке засновується учасниками, що
відповідають за збитки в межах їхніх вкладів. Кількість учасників не
може бути менше ніж сім осіб.

За законодавством Росії (закон «Про акціонерні товариства»), Польщі
(Kodex spylek hund’lowuh) акціонерне товариство може бути створене
однією особою або складатися з однієї особи у випадку придбання одним
акціонером усіх акцій товариства.

Акціонерні товариства в Україні, як і в інших колишніх союзних
республіках створювалися у специфічний спосіб – на базі державного майна
(уже сформованого, існуючого). Тому чинне законодавство певною мірою
відображає специфіку правового статусу АТ, створених у процесі
приватизації державного майна, тоді як світовій практиці відомий
протилежний спосіб утворення АТ – шляхом ініціативи знизу. Підписка на
акції – це спосіб залучення капіталу.

Аналізуючи особливості правового статусу акціонерних товариств слід
виходити з таких базових принципів:

акціонерне товариство є самостійним суб’єктом правовідносин – юридичною
особою;

акціонерне товариство несе перед кредиторами виключно майнову
відповідальність у межах належного йому майна;

для АТ характерним є статутний капітал, поділений на частки, що
іменуються акціями.

У світовій практиці і згідно з чинним законодавством України відомі два
способи утворення акціонерних товариств: 1) шляхом публічної підписки на
акції (відкриті АТ); 2) шляхом розповсюдження акцій серед засновників
або серед наперед визначеного кола осіб без елемента публічності
(акціонерні товариства закритого типу). Фактично лише за ознакою
публічності в розміщенні акцій відкриті АТ відрізняються від ЗАТ. Статус
ВАТ чи ЗАТ у рамках єдиної організаційно-правової форми – акціонерне
товариство – визначає специфіку реалізації акціонерами своїх прав.
Власне правовий статус акціонерних товариств визначається не стільки
актами законодавства, скільки положеннями статутів окремих АТ. Статут є
єдиним установчим документом АТ. Установчий договір відіграє лише
допоміжну функцію, оскільки регулює взаємовідносини між засновниками на
стадії утворення АТ. Тому багато питань діяльності АТ мають бути
врегульовані саме у статуті. Статут – локальний нормативний акт, який
приймається в порядку законодавчо визначеної процедури.

Особливості правового статусу ЗАТ, особливості обігу акцій, що належать
самому товариству та його акціонерам, – це питання, які повинні
регулюватися саме положеннями статуту.

Для права європейських країн (Німеччини, Франції) характерними є
імперативний підхід щодо заборони на публічне розміщення акцій ЗАТ, а
диспозитивними нормами визначаються права акціонерів розпоряджатися
належними їм акціями.

За браком прямих законодавчих вказівок постає питання про правомірність
включення до статутних документів певних обмежень щодо вільного продажу
акцій акціонерами закритого АТ. Державна комісія з цінних паперів та
фондового ринку України підтримує позицію, що статутами ЗАТ можуть
передбачатися положення про переважне право акціонерів та самого АТ на
придбання акцій акціонера, який вирішив продати свої акції (тобто вийти
із ЗАТ). В таких ситуаціях можливим є застосування положень ст.114
чинного ЦК України про право привілеєвої купівлі частки в спільній
власності. Проте власність ЗАТ не є спільною власністю. Це власність
конкретної юридичної особи, а відносини між ЗАТ і акціонерами носять
зобов’язальний, а не речовий характер. Концепція ЗАТ полягає в тому, що
його акції не можуть вільно продаватися, тому певні обмеження мають бути
встановлені. Наприклад, можливість обмеження прав на передачу акцій
встановлюється законодавством США, Японії, Німеччини, Франції. Згідно із
торговим кодексом Японії, акціонер ЗАТ може передати свої акції іншим
(стороннім) особам, якщо в статуті ЗАТ не передбачено згоди директорів
на таку передачу. Згідно із Переглянутим типовим законом США про
підприємницьку корпорацію, акціонер ЗАТ, який бажає продати належні йому
акції: 1) повинен спершу запропонувати їх компанії; 2) зобов’язати
компанію чи інших акціонерів придбати обмежені в обігу акції; 3) сама
компанія може становити пряму статутну заборону продавати акції певним
особам.

Законом «Про акціонерні товариства» РФ передбачає право переважної
купівлі акції самим ЗАТ чи іншими його акціонерами. Але за такого рівня
правового регулювання (така ж процедура пропонується і в проекті Закону
України «Про акціонерні товариства») не досягається гарантія закритості
товариства. Право привілеєвої купівлі стосується тільки пропозиції
продажу акції. У разі дарування, спадкування та інших цивільних
правочинів таке право не може бути реалізоване. Тому з метою
обгрунтування закритості АТ, особливо в тих випадках, коли товариство
працює стабільно прибутково і певні сторонні сили прагнуть встановити
контроль над його діяльністю, ЗАТ повинно мати законодавчі гарантії
обмеження прав акціонерів на передачу акції будь-яким способом будь-яким
стороннім особам. З позиції акціонера такі обмеження на вільний обіг
належних йому акцій не можуть розглядатися як ущемлення інтересів його
як власника, оскільки, набуваючи акції ЗАТ, акціонер відразу ж має змогу
оцінити всі інвестиційні ризики.

????#?Проект Закону «Про акціонерні товариства» [3] передбачає, що
статутом ЗАТ може бути встановлено переважне право акціонерів чи самого
товариства на придбання акцій цього товариства, опціонів, які
пропонуються їх власником до продажу третій особі за ціною пропозиції.

Статут ЗАТ може передбачати обов’язкову пропозицію про продаж товариству
акцій особами, що стали власниками акцій внаслідок правонаступництва (в
порядку спадкування) чи на підставі інших угод, крім купівлі-продажу
(дарування, міни).

Акція – різноплановий вид цінного паперу. Вона посвідчує право на частку
у статутному фонді АТ (тому і розцінюється як пайовий цінний папір),
право на участь в управлінні справами емітента та право на отримання
дивідендів. Сукупність цих прав і набуло узагальнену назву –
корпоративні права.

Оскільки акція специфічний вид майна, на яке може бути звернено
стягнення за боргами акціонера, то, водночас, – накладення арешту на
акції не означає автоматичного позбавлення всіх інших прав, що нею
посвідчується.

Порядок накладення арешту на цінні папери (затверджений Постановою
Кабінету Міністрів України від 22.09.1999 р.) [4] передбачає, що іменні
цінні папери у документарній формі обмежуються в обігу шляхом їхнього
блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника невідкладно
після одержання копії постанови державного виконавця. Тобто припиняється
реєстрація переходу права власності на іменні цінні папери. Цінні
папери, випущені у бездокументарній формі та знерухомлені цінні папери,
на які накладено арешт, обмежуються в обігу шляхом здійснення облікової
операції на підставі копії постанови державного виконавця. Отже,
обмежується лише право вільного розпорядження акціями як особливим видом
майна. Такі обмеження до винесення рішення судом не ведуть до
позбавлення права власності на акції чи до позбавлення права на участь в
управлінні справами АТ.

Акціонерами можуть бути і неповнолітні особи. Право на участь в
управлінні справами АТ, згідно з роз’ясненням ДКЦПФР, неповнолітні віком
до 15 років реалізують через осіб, які за законом представляють їхні
інтереси (батьки, усиновителі, опікуни), неповнолітні віком від 15 до 18
років мають право на участь у загальних зборах за письмовою згодою осіб,
які представляють їхні інтереси (батьки, усиновителі і піклувальники).
Згода має бути оформлена письмово. Справжність підпису законних
представників посвідчується нотаріально або завіряється за місцем роботи
чи за місцем проживання законних представників.

Чинне законодавство України надає право голосу власникам простих акцій.

Природа акціонерного товариства як об’єднання капіталів приводить до
того, що реальна влада належить все ж таки тим акціонерам, які володіють
значним пакетом акцій. Отже, є актуальною проблема захисту інтересів
дрібних акціонерів. Законодавство різних країн встановлює певні гарантії
інтересів дрібних акціонерів. Так, згідно з Законом РФ «Про акціонерні
товариства», у випадку скупки контрольного пакету голосуючих акцій (30 і
більше відсотків) однією особою інші акціонери мають право вимагати
викупу належних їм акцій за справедливою ціною. Доцільним є встановлення
саме на законодавчому рівні права дрібних акціонерів на «відмову». Тобто
у випадку голосування «проти» певних рішень загальних зборів дрібний
акціонер повинен мати право, а, відповідно, АТ зобов’язане викупити його
акції.

Обов’язковий викуп може мати місце на вимогу акціонера, якщо він
голосував проти:

реорганізації товариства чи зміни його типу;

укладення товариством значних угод.

Типовою ілюстрацією фактично грубого порушення (ігнорування) інтересів
дрібних акціонерів є ситуація з проведенням загальних зборів ВАТ «Х».
Згідно з вимогами ст.43 Закону «Про господарські товариства» було
опубліковане повідомлення про проведення загальних зборів ВАТ «Х»
04.04.2001, порядок денний яких передбачав, серед інших питань,
прийняття нової редакції статуту та переобрання органів управління
товариством. Збори розпочали свою роботу після проведення реєстрації
акціонерів (за даними реєстрації на зборах були присутні акціонери, які
володіли понад 69% акцій). На зборах була висловлена пропозиція про
оголошення перерви для узгодження з акціонерами положень статуту на
термін не більше як один місяць. Після перерви з дотриманням всіх
формальних процедур збори продовжили роботу згідно із порядком денним.
Але протягом місяця акції були перерозподілені контрольний пакет
опинився в руках одного акціонера – компанії «У», яка фактично і провела
всі вигідні їй рішення. Звичайно, дрібні акціонери знаючи фактичний стан
речей, голосували проти. Однак їхні голоси фактично і юридично не
впливали на прийняті рішення.

Отже, законодавець не може встановлювати жодних прямих обмежень щодо
вільного обігу акцій, а проте для дрібних акціонерів мають бути
передбачені певні гарантії захисту, хоча б у формі закріплення «права на
відмову».

Чинним законодавством України передбачено випуск і розміщення
«безголосих» привілейованих акцій. Привілейовані акції дають власникові
переважне право на одержання дивідендів, на пріоритетну участь у
розподілі майна АТ у разі його ліквідації, але власники таких акцій не
мають права брати участь в управлінні АТ, якщо інше не передбачено його
статутом. Хоча норма має диспозитивний характер, практично жоден статут
не дає право голосу власнику привілейованої акції.

За проектом Закону «Про акціонерні товариства», акціонерам – власникам
привілейованих акцій певного типу – надається право голосу при вирішенні
таких питань:

реорганізація товариства, яка передбачає конвертацію привілейованих
акцій цього типу в привілейовані акції іншого типу, прості акції або
інші цінні папери;

внесення змін чи доповнень до статуту товариства, що передбачають
обмеження прав акціонерів – власників цього типу привілейованих акцій;

внесення змін чи доповнень до статуту товариства, що передбачають
розміщення за рішенням наглядової ради або загальних зборів певного типу
привілейованих акцій, власники яких матимуть переваги в черговості
отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації або збільшення обсягу
прав акціонерів – власників розміщених типів привілейованих акцій, які
мають переваги в черговості отримання дивідендів чи виплат у разі
ліквідації.

Право на дивіденди належить кожному акціонеру. Розмір дивідендів
власників простих акцій залежить від результатів фінансово-господарської
діяльності АТ; розмір дивідендів за привілейованими акціями фіксований,
наперед відомий і не залежить від результатів діяльності АТ. Порядок
виплати дивідендів визначається статутом АТ (ст.9 Закону «Про цінні
папери та фондову біржу»). Праву на отримання дивідендів кореспондує
обов’язок АТ їх виплачувати. Однак відносини з виплати дивідендів
виникають після оголошення їх виплати. Рішення про затвердження річних
результатів діяльності АТ, порядку розподілу прибутку, строку та порядку
виплати дивідендів приймається виключно загальними зборами АТ (ст.41
Закону «Про господарські товариства»). Тому право на виплату дивідендів
і обов’язок АТ їх виплатити виникають з моменту винесення відповідного
рішення загальними зборами. Будь-які вимоги акціонерів про виплату опріч
зазначеного механізму є безпідставними.

Згідно із ст.32 Закону «Про господарські товариства», акціонерне
товариство має право викупити належні акціонеру акції за рахунок сум, що
перевищують статутний фонд, для їх наступного перепродажу,
розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Редакція ст.32
самоочевидно є недосконалою, оскільки акціонер фактично зобов’язаний
виконати рішення загальних зборів про викуп належних йому акцій навіть і
в тому випадку, коли голосував «проти». Викуп акцій, що належать
акціонерам повинен здійснюватися виключно за згоди кожного акціонера.
Зокрема, рішення загальних зборів про викуп стосовно тих акціонерів, які
голосували «проти», фактично означає примусове позбавлення права
власності.

За період дії Закону «Про господарські товариства» нагромадилось чимало
проблем правового регулювання діяльності акціонерних товариств. На часі
прийняття окремого Закону «Про акціонерні товариства», який би
комплексно регулював порядок утворення, функціонування та припинення
діяльності АТ.

Література

Закон України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» //
Відомості Верховної Ради України. –1991. -№49. –ст.682.

Закон України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»
// Відомості Верховної Ради України. –1991. -№38. –ст.508.

Проект Закону України «Про акціонерні товариства».

Постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. Про
затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери.

Похожие записи