.

Проблемні питання формування суддівського корпусу та можливі шляхи їх вирішення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
217 1632
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблемні питання формування суддівського корпусу та можливі шляхи їх
вирішення

У Конституції України закріплено загальний демократичний принцип поділу
державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, встановлено
гарантії незалежного правосуддя і недоторканності суддів, визначено
основні напрями реформування судово-правової системи й засади
судочинства. На якісно новий рівень піднялася судова влада з прийняттям
Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» (далі —
Закон «Про судоустрій України»), нових кодексів: Кримінального,
Цивільного, Митного, Сімейного та Земельного, інших законів, котрими
визначено новий порядок апеляційного та касаційного оскарження судових
рішень. Утворено Вищий господарський та Вищий адміністративний суди,
Вищу раду юстиції, Державну судову адміністрацію України (далі — ДСА
України), запроваджено нові принципи призначення та обрання суддів,
призначення їх на адміністративні посади. Реформовані також
кваліфікаційні комісії суддів, нового статусу набуло суддівське
самоврядування, вжито інші заходи, спрямовані на створення в Україні
самостійного, неупередженого, справедливого й авторитетного суду. Таким
чином, багато вже зроблено для утвердження суду, який відповідав би
європейським стандартам, проте очевидно й те, що значна кількість
питань, вирішення яких має велике значення для функціонування судової
влади і здійснення належного правосуддя, досі не невирішені, а інколи
такі намагання були неефективними. Прикладом цього є Касаційний суд
України, котрий так і не розпочав своєї діяльності і був скасований. Не
виключено, що така ж доля чекає й на Апеляційний суд України. Щорічно на
розгляд Верховної Ради України, її профільних комітетів подається не
один десяток законопроектів про зміну та доповнення до чинних законів:
від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі — Закон «Про
статус суддів») та «Про судоустрій України», однак структура судоустрою
до цього часу фактично залишається невизначеною, що й надалі не
сприятиме виправленню становища, в якому опинилася система.

Не менш складною є проблема формування суддівського корпусу. Безперечно,
що в існуючій судовій системі суддя є центральною, головною фігурою у
здійсненні судочинства, носієм судової влади в державі. Саме йому згідно
з Основним Законом надані повноваження здійснювати правосуддя,
ухвалювати і проголошувати іменем держави судові рішення, які є
обов’язковими для виконання на всій території України.

Від того, наскільки суддя є професійним, здатним кваліфіковано, сумлінно
й неупереджено здійснювати правосуддя, наскільки він спроможний
захистити права і свободи громадян, юридичних осіб, інтереси держави,
які його моральні якості, залежить авторитет судової влади в суспільстві
та авторитет нашої держави в світі.

Чи відповідають таким вимогам наші судді? Яка процедура їх призначення
на посаду вперше та обрання безстроково?

Згідно зі ст. 59 Закону «Про судоустрій України» на посаду судді може
бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України,
не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в
галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як 10 років
і володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів крім зазначених
осіб можуть бути також ті, які мають фахову підготовку з питань
юрисдикції цих судів, вищу освіту в галузі знань, що охоплюються межами
юрисдикції відповідного спеціалізованого суду. Їх віковий ценз підвищено
до 30 років, а стаж роботи за спеціальністю — до п’яти. Вперше судді
призначаються на посаду строком на п’ять років Президентом України, а
безстроково обираються Верховною Радою України.

За даними статистики, стан забезпечення суддівського корпусу
професійними суддями незадовільний. У державі склалася парадоксальна
ситуація: з одного боку, є нарікання на те, що з року в рік
незаповненими залишаються більше 1 тис. вакантних посад (станом на 1
січня 2003 р. нараховувалася 1 тис. 641 вакантна посада судді, на 1
січня 2004 р. — 1 тис. 322, на 1 січня 2005 р. — 1 тис. 208); з іншого —
в деяких кваліфікаційних комісіях, а саме на них покладене своєчасне
забезпечення формування суддівського корпусу професійними суддями, на
черзі перебуває не один десяток кандидатів.

Які причини такого становища? Звичайно, є об’єктивні чинники, що
впливають на своєчасне заповнення наявних вакансій — відсутність
необхідної кількості робочих місць у приміщеннях багатьох судів, низький
рівень оплати праці суддів, їх соціальна незахищеність, відсутність
житла тощо. Проте, без сумніву, вагомою причиною цього є також
невиправдано довгий шлях від подання заяви до моменту призначення,
обрання на посаду судді та надзвичайно складна процедура визначення
професійної придатності кандидата для заняття такої посади. Від
новопризначених чи обраних безстроково суддів нерідко доводиться чути
нарікання на існуючий порядок підготовки та розгляду матеріалів для
призначення на посаду професійного судді вперше чи обрання безстроково.
У багатьох з них цей шлях викликає не дуже приємні спогади.

До 2004 р. ні призначення на посаду судді вперше, ні обрання безстроково
не були регламентовані й фактично здійснювалися по-різному. В деяких
областях, наприклад, кандидат подавав заяву про рекомендацію для
призначення його професійним суддею голові суду, в інших — до
кваліфікаційної комісії суддів чи управління юстиції, а згодом — до
територіального управління державної судової адміністрації (далі —
територіальне управління ДСА). Підготовка матеріалів та атестування
кандидатів, а також направлення матеріалів як до Адміністрації
Президента України на перше призначення суддею, так і до Верховної Ради
України на обрання безстроково жодними строками не обмежувалися.

18 березня 2004 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 1625-VІІ «Про
порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді
Верховною Радою України», а 30 червня 2004 р. Президент України видав
Указ № 697/2004 «Про Положення про порядок розгляду питань та підготовки
матеріалів щодо призначення на посаду професійного судді вперше» (далі —
Указ Президента від 30 червня 2004 р.). У цих нормативних актах були
визначені як основні засади призначення, обрання та звільнення суддів,
так і строки та порядок проведення цієї процедури. Однак і це не дало
змоги вирішити до кінця існуючі проблеми.

Щоб довести це, достатньо проаналізувати хоча б механізм призначення
судді на посаду вперше. Відповідно до зазначених нормативних актів
громадянин, який має намір стати суддею (далі — кандидат), звертається
до відповідної кваліфікаційної комісії суддів із заявою про надання йому
рекомендації для призначення професійним суддею, а також дає письмову
згоду на проведення перевірок щодо обставин, зазначених у ч. 4 ст. 59
Закону «Про судоустрій України». Кваліфікаційна комісія суддів після
реєстрації заяви передає її протягом трьох днів до відповідного
територіального управління ДСА для підготовки необхідних матеріалів. Під
час прийняття заяви кваліфікаційною комісією до відома кандидата
доводиться перелік документів, які він має подати до територіального
управління ДСА, та забезпечується можливість ознайомитися з орієнтовним
переліком питань щодо різних галузей права, з яких провадиться
кваліфікаційний іспит, і темою письмового реферату. Впродовж 15 днів
після цього кандидат подає до територіального управління ДСА за
місцезнаходженням суду, де є вакансія, документи, перелічені у ст. 7
Указу (копія диплома, трудової книжки та ін.).

Підготовлені територіальним управлінням ДСА документи не пізніше 35 днів
з дати подання кандидатом заяви надсилаються до тієї ж кваліфікаційної
комісії суддів. Згодом остання повідомляє кандидата (звертаємо увагу —
строк, протягом якого це має бути зроблено, не визначено) про дату й час
складання іспиту. Після цього, за наявності необхідних документів,
кваліфікаційна комісія викликає кандидата на засідання, де він складає
іспит, за результатами якого комісія дає висновок про рівень його
підготовки до судової роботи та рекомендацію щодо призначення на посаду
судді. Після атестування всі документи стосовно кандидата кваліфікаційна
комісія знову надсилає до територіального управління ДСА, яке в свою
чергу повинно протягом трьох днів направити їх до ДСА України. Остання
провадить перевірку правильності оформлення отриманих матеріалів (може
повернути їх для дооформлення) і не пізніше 10 днів з дати надходження
надсилає їх до Вищої ради юстиції (далі — ВРЮ).

Отримавши такі матеріали, ВРЮ перевіряє правильність оформлення та за
необхідності дооформлює їх. Через деякий час (знову зауважимо — не
визначено, який) кандидат запрошується на засідання її секції, де ще раз
перевіряється рівень його знань з різних галузей права і, як вбачається
з її «методичних рекомендацій», неабияких знань: з теорії держави і
права, історії судочинства в Україні, конституційного,
адміністративного, цивільного, кримінального,
кримінально-процесуального, цивільно-процесуального,
господарсько-процесуального права, судоустрою в Україні, про
прокуратуру, з питань діяльності спеціалізованих судів, а також питань,
які стосуються його реферату. Після цього (у невизначений строк)
кандидат повторно запрошується на засідання ВРЮ, на якому її члени
вирішують питання про внесення подання Президенту. Це подання разом із
визначеними законом документами направляється Президентові України, який
видає відповідний указ.

Значні ускладнення виникли й у забезпеченні своєчасного прийняття
новопризначеними суддями присяги судді. Відповідно до вимог ст. 10
Закону «Про статус суддів» суддя складає присягу перед Президентом
України. На її виконання Указом Президента від 11 травня 1999 р. №
493/99 «Про порядок складення присяги суддею, вперше призначеним на
посаду» було затверджено Порядок, проте з різних причин забезпечити його
виконання виявилось дуже складно. Так, на кінець 2003 р. значна
кількість суддів не змогла своєчасно скласти присягу. У зв’язку з цим до
зазначеного Указу були внесені зміни, й тепер за дорученням Президента
судді можуть складати присягу (фактично так і відбувається) в
присутності глави обласної державної адміністрації, членів відповідної
ради суддів, голови відповідного апеляційного суду, суддів суду, до
якого призначено суддю, та начальника територіального управління ДСА.
Навряд чи можна вважати це нормальним явищем.

Що стосується безпосередньо процедури визначення рівня підготовки
кандидата до роботи суддею, то вона також є невиправдано вимогливою та
логічно непослідовною і заангажованою.

Згідно зі ст. 60 Закону «Про судоустрій України» та Указу Президента від
3 червня 2004 р. визначення рівня підготовки кандидата до роботи суддею
покладено на відповідні кваліфікаційні комісії суддів. Як свідчить
практика, в більшості випадків вони належним чином виконують свої
функції, однак ще нерідко при атестуванні кандидатів на посаду судді
наявні формалізм, поверховий підхід до оцінки їхніх знань та поданих
рефератів. У результаті такі кандидати з’являються на засідання ВРЮ
непідготовленими: елементарно не орієнтуються в чинному законодавстві
(навіть щодо системи судів) та основних засадах судочинства, а подекуди
— і в змісті своїх письмових робіт (рефератів). Непоодинокими є факти,
коли кандидати подають реферати, не підготовлені самостійно, а взяті з
різних джерел. Тому трапляються випадки, коли ВРЮ відмовляє кандидатам у
направленні подання Президенту України на призначення суддею.

На жаль, донині залишився не регламентованим порядок проведення засідань
кваліфікаційних комісій суддів загальних судів, а також кваліфікаційного
іспиту. На якість атестування кандидатів впливає й те, що кваліфікаційні
комісії здійснюють свої повноваження на громадських засадах і
здебільшого занадто завантажені.

Нині в Україні діють дев’ять окружних кваліфікаційних комісій суддів
загальних судів: Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Запорізька,
Київська, Львівська, Одеська, Харківська та Автономної Республіки Крим,
які розташовані у відповідних обласних центрах і м. Сімферополі, але не
в кожній області. Як правило, через це членів комісії нелегко зібрати на
її засідання. А потім це позначається на їхній роботі, в тому числі й
атестації суддів на призначення їх на посаду вперше.

Непоодинокі випадки, коли такий складний механізм призначення судді на
посаду вперше призводить до того, що суддю не призначають на посаду
роками. А для деяких ця мрія може ніколи не здійснитися.

Не менш важкий шлях доводиться долати суддям і при обранні на посаду
безстроково. Відповідно до вимог ст. 84 Закону «Про судоустрій України»
їх атестує Вища кваліфікаційна комісія суддів України, діяльність якої в
цій частині також не регламентована. Після атестації та направлення
Головою Верховного Суду подання до Верховної Ради України вони проходять
співбесіду в профільному комітеті Верховної Ради, де члени комітету —
народні депутати — знову їх фактично атестують з питань різних галузей
права та, за наявності відповідних документів, перевіряють якість їхньої
роботи. Оскільки на цьому етапі також не регламентовано атестування
судді, то йому можуть ставити різні запитання з будь-якої теми. Не важко
уявити, що на такій співбесіді суддя почувається зовсім незахищеним.
Проте і це ще не все. Вже давно укоренилася практика, що в той день,
коли судді призначено співбесіду в комітеті, до останнього надходять
скарги, які, як правило, стосуються розгляду цим суддею певних судових
справ. Хоча такі скарги мають розглядатися в процесуальному порядку в
судах вищого рівня, розгляд матеріалів щодо такого судді переноситься, а
скарга направляється на перевірку до Ради суддів України на невизначений
час. Усе це, до речі, дає можливість заблокувати «неугодних суддів». І
такі приклади, на жаль, непоодинокі. Саме з цих причин немало суддів,
незважаючи на те, що строк їхніх повноважень закінчився, не обираються
на посаду судді безстроково не лише місяцями, а й роками. А через те, що
вони не мають права розглядати судові справи, зростає й так велике
навантаження на їхніх колег.

Чи можна спростити та уніфікувати процедуру призначення, обрання судді
на посаду? Безумовно, можна, і перш за все це слід зробити на
законодавчому рівні. Ще один важливий аспект — ДСА України має бути
підпорядкована Верховному Суду України, а її територіальні управління —
апеляційним судам. За таких умов увесь «банк даних» вакантних посад
суддів перебуватиме в органах судової адміністрації, до яких із заявою
про рекомендацію на посаду судді й звертатиметься громадянин.

У чітко визначений законом чи іншим нормативним актом строк з моменту
прийняття заяви територіальне управління ДСА має підготувати необхідні
документи й направити їх до відповідної кваліфікаційної комісії суддів.
Провівши атестацію кандидата, зазначена комісія повинна направити всі
документи безпосередньо до ДСА України, а остання — до ВРЮ.
Кваліфікаційні комісії суддів необхідно утворити в кожній області, як це
було раніше. Розмістити їх потрібно в приміщеннях територіальних
управлінь ДСА. При цьому щонайменше голова цієї комісії та його
заступник мають працювати на постійній основі. Для ефективнішої роботи
кваліфікаційних комісій суддів слід чітко регламентувати проведення
кваліфікаційного іспиту кандидата і передбачити у Типовому регламенті
роботи вичерпний перелік та кількість питань (30, 50 чи 100), що
охоплювали б відомості про основні юридичні дисципліни, законодавство
про судоустрій та статус суддів, стандарти Ради Європи в здійсненні
правосуддя, практику Європейського Суду з прав людини тощо. Результати
тестування кандидата мають визначатися за умови відповіді на 5—6 питань,
зазначених у білетах. Можливо, є сенс і в тому, щоб на такі засідання
кваліфікаційної комісії суддів запрошувався голова чи представник суду,
до якого має намір працевлаштуватися кандидат.

ВРЮ, як і відповідний профільний комітет Верховної Ради України, не
повинна атестувати кандидата, змушуючи його складати повторно іспит у
такому ж обсязі, як це відбувається нині, і таким чином нівелювати
діяльність кваліфікаційних комісій суддів. Їхні функції полягають, як це
й передбачено законами від 15 січня 1998 р. № 22/98-РВ «Про Вищу Раду
юстиції» та від 18 березня 2004 р. № 1625-VІІ «Про порядок обрання на
посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою
України», саме в організації перевірок скарг, якщо вони надійшли,
правильності та повноти оформлення матеріалів на призначення, обрання
судді на посаду, а також у підготовці відповідного подання. Безперечно,
вони повинні проводити й бесіду з кандидатами для перевірки правильності
прийнятих рішень попередніми інстанціями та визначення відповідності
кандидата посаді судді.

Законодавчо має бути закріплено й термін проходження матеріалів на
призначення суддів вперше в Секретаріаті Президента України.

Фахівці дотримуються різних поглядів щодо того, коли кандидат у судді
має пройти фахову підготовку і в якому закладі.

Вважаємо, що лише після того, як громадянина буде призначено Президентом
України на посаду судді, його навчання щонайменше протягом шести місяців
має бути проведено в Академії суддів України чи її філіалах або
Національній юридичній академії ім. Я. Мудрого чи Одеському
національному університеті ім. І.І. Мечникова. Тільки після цього та
обов’язкового складення присяги перед Президентом України він може
розпочати виконання обов’язків судді.

Не менш актуальним, аніж призначення судді на посаду вперше чи
безстроково, залишається питання призначення суддів на адміністративні
посади. Механізм призначення суддів на такі посади закріплено Законом
«Про судоустрій України», зокрема ч. 5 ст. 20. Згідно з цією нормою
Закону голова суду, заступник голови суду призначаються на посади
строком на п’ять років з числа суддів та звільняються з посади
Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо
спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого
суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих
судів — рекомендації відповідної ради суддів).

Отже, Законом «Про судоустрій України» визначено, що суб’єктом
призначення суддів на адміністративні посади є Президент України. Проте
з аналізу щодо цього приводу чинного законодавства та практики
призначення суддів на адміністративні посади постають питання, чи
виправдана така процедура і чи відповідає названий Закон в цій частині
вимогам Конституції.

До повноважень голів судів усіх рівнів та їх заступників окрім виконання
обов’язків судді віднесено здійснення організаційного керівництва
діяльністю суду, в тому числі його апарату. Закон забороняє цим особам
втручатися в розгляд будь-якої справи та впливати на результати
розгляду. Отже, фактично адміністративні функції голови суду чи його
заступника не мають загальнодержавного значення і стосуються виключно
внутрішньої діяльності суду та діяльності органів суддівського
самоврядування.

Уже з огляду на це необхідно обговорити та вирішити питання щодо
призначення суддів на адміністративні посади органом судової влади за
аналогією з призначенням на адміністративні посади у виконавчій та
законодавчій владі.

На користь цього свідчать і дані статистики. Зокрема, у 2003 р. із 158
кандидатів на адміністративні посади Президентом України призначено лише
40, у 2004 р. із 296 осіб — 222, і то в кінці року після неодноразових
звернень Верховного Суду України щодо прискорення розгляду відповідних
матеріалів стосовно них. А 60 кандидатів на посаду судді так і не були
призначені.

Не узгоджуються норми Закону «Про судоустрій України» з цього питання і
з нормами Конституції.

Так, у ст. 128 Конституції передбачено, що Президент України здійснює
лише перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять
років. Будь-яких даних про те, що він має призначати суддів на
адміністративні посади, у розд. VIII Конституції «Правосуддя» немає
взагалі. Як відомо, повноваження Президента України визначені у ст. 106
Конституції, проте і в цій нормі Основного Закону Президент не наділений
такими функціями.

Отже, всі наведені факти свідчать про те, що діючий порядок призначення
суддів на адміністративні посади має бути змінено на новий, який
відповідав би як сучасним вимогам судоустрою в державі, так і ролі суду
в здійсненні правосуддя. Це питання має вирішуватися шляхом призначення
в усіх судах загальної юрисдикції суддів на адміністративні посади
строком на п’ять років та звільнення з цих посад Пленумом Верховного
Суду України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим із
Радою суддів України. Така практика була в 90-х роках минулого сторіччя
і виявилася виключно позитивною та ефективною.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020