Реферат на тему:
Проблеми визначення кримінально-значимої періодизації віку особи
Проблема кримінально-правової періодизації віку, зокрема визначення
початкового віку кримінальної відповідальності, досить складна та
актуальна. Підтверджується це тим, що вона не знаходить однозначного
вирішення не тільки в юридичній літературі, але й в кримінальному
законодавстві різних держав. Так у Швейцарії кримінальна
відповідальність може наставати з 7 років (ст. 87 КК); у Великобританії
– з 10; в Голландії – з 12 (ст. 77а КК); у Франції – з 13 (ст. 122-8
КК); у Республіці Болгарія (ст. 32 КК), ФРН (§19), Японії (ст. 41 КК),
Латвійській Республіці (ст. 11 Кримінального закону) – з 14; у Швеції –
з 15 років (ст. 6 КК) [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7]. Новий КК України (ст. 22) і
надалі передбачає, що, за загальним правилом, кримінальна
відповідальність настає з 16-річного віку, проте передбачено перелік
злочинів, за які кримінальна відповідальність може наставати з
14-річного віку.
Видається, що вирішення питання про початковий вік кримінальної
відповідальності потребує відмови від уже звичних форм
соціально-психологічного аналізу. Вирішення цієї проблеми потребує
комплексного підходу, оскільки неможливо поминути досліджень у галузі
психології, педагогіки. Адже розвиток сучасного кримінального
законодавства неможливий без урахування новітніх досліджень в інших
галузях наук, що торкаються кримінально-правових проблем.
З огляду на це, звернемося до періодизації розвитку особи, яка подана в
психологічній та педагогічній літературі. Не вдаючись в глибокий аналіз
усіх вікових періодів, що виділяються, обмежимось лише такими
узагальненнями: дитинство (від народження до 11-12 років); отроцтво (від
11-12 років до 14-16); юність (від 16 до 21-22 років). Така
періодизація, як зазначає З.А. Астеміров, прийнята ще з давніх часів і
має вплив на вирішення питання про кримінальну відповідальність
неповнолітніх ще з римського права [8, с. 30].
У вітчизняній науці кримінального права не виникало сумнівів у тому, що
особи у дитячому віці перебувають поза сферою кримінально-правового
впливу, і за жодних умов не можуть визнаватися суб’єктами злочину.
Не так однозначно вирішується питання про можливість бути суб’єктами
злочину особами у підлітковому віці, особливо у молодшому підлітковому
віці (від 11 до 14 років).
Досить часто, зазначає В. Мороз, у юридичній літературі знаходимо
пояснення наявного віку кримінальної відповідальності через
нестабільність психіки і підвищену емоційність, а також певну соціальну
незрілість, які притаманні підліткам молодшого віку [9, с. 73]. Взагалі,
як стверджує О.Д. Сітковська, стереотип приєднання до позиції
законодавця стосовно вікової межі кримінальної відповідальності виявився
досить міцним. Для цього на доказ правильності нижньої межі кримінальної
відповідальності механічно, без належного аналізу, наводяться витяги з
літератури з психології [10, с. 55-57]. Проте, детально аналізуючи цю
літературу, позиція українського законодавця щодо встановлення нижньої
межі кримінальної відповідальності видається хибною.
Так, не заперечуючи всіх тих властивостей підлітків, які зазначали
вчені, що намагались обґрунтувати наявний вік кримінальної
відповідальності, психологи та педагоги наголошують, що саме з
11-річного віку у людини пробуджується свідома, справжня особистість
[11, с. 53]. Новоутвореними рисами підлітків цього віку є формування
самооцінки, критичного ставлення до оточення, прагнення до самостійного
життя, вміння розуміти та підпорядковувати свою поведінку нормам
колективного життя [12, с. 58-61]. Саме стосовно підлітків можна
говорити про досить стійкий рівень їх соціалізації [13, с. 23]. Особи
цього віку здатні усвідомлювати не тільки фактичний характер своєї
поведінки, але і її соціальне значення, нести відповідальність за свої
діяння. Тому психологи розглядають особу неповнолітніх правопорушників
саме з 11-річного віку [14, с. 92].
Починаючи з 11-річного віку у особи формується автономна мораль, зокрема
усвідомлення необхідності додержуватись правил певної поведінки,
відповідальність за порушення цих правил, усвідомлення відповідальності
за вчинене. Тобто виникає суб’єктивна відповідальність як властивість
особи узгоджувати свою поведінку з певними правилами та нести
відповідальність у разі порушення цих правил [15, с. 90-95].
Отже, якщо не обмежуватись характеристиками окремих рис осіб цього віку,
а в загальному оцінювати їх психофізичний та соціальний розвиток, то
треба погодитись з пропозиціями окремих учених про можливість зниження
віку кримінальної відповідальності до 11-12 років за окремі злочини [9,
с. 72-75; 16, с. 35, 141; 10, с. 9]. Таке зниження віку кримінальної
відповідальності обґрунтовується і сучасною криміногенною ситуацією.
Адже на фоні загального зростання злочинності серед неповнолітніх [17,
с. 131] зростає і кількість суспільно небезпечних діянь, які вчиняють
особи до досягнення віку кримінальної відповідальності. Щорічно в
Україні близько 12 тис. дітей вчиняють суспільно небезпечні діяння [18,
с. 20-23], притому їхня кількість щорічно зростає [19, с. 57]. Дитяча
злочинність стала цинічнішою та жорстокішою. Серед дітей різко
збільшилась кількість насильницьких злочинів. І що найжахливіше, зростає
кількість учинених ними вбивств [20, с. 13].
Можливість зниження віку кримінальної відповідальності до 11 років
обґрунтовується не тільки психологічними особливостями осіб такого віку
та кримінологічними чинниками, але й окремими положеннями законодавства.
Зокрема, діючий КПК України дозволяє порушувати кримінальну справу щодо
особи, яка досягла на момент учинення суспільно небезпечного діяння
11-річного віку (п. 5 ст. 6 КПК). Крім того, в ч. 2 ст. 97 КК
передбачено можливість застосування до таких осіб примусових заходів
виховного характеру, як і до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні
злочину (ст. 105 КК). До того ж у КК не передбачено навіть обмеженого
переліку суспільно небезпечних діянь, за які до неповнолітніх віком від
11 до 14 років можуть бути застосовані примусові заходи виховного
характеру.
Необхідність таких змін випливає і з Національної програми “Діти
України”, де зазначено, що на сьогодні порушується право на захист осіб,
які вчинили суспільно небезпечні діяння з 11-річного віку [21, с. 29].
Адже, незважаючи на порушену проти них кримінальну справу, вони не
можуть бути визнані ні підозрюваними, ні обвинуваченими.
Видається, неповнолітні вже з 11-річного віку здатні розуміти
протиправність та усвідомлювати суспільну небезпеку таких злочинів, як
умисне вбивство (ст. 115), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121),
зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті
неприродним способом (ст. 153). За своєю суттю, ці заборони відображають
елементарні правила поведінки, відомі кожному ще з дитинства.
Крім того, дані судової статистики дають підстави говорити, що особи
такого віку повинні притягатися до кримінальної відповідальності і за
крадіжку (ст. 185), грабіж (ст. 186), розбій (ст. 187). Йдеться також
про елементарні правила поведінки у суспільстві. До того ж ці діяння
дуже поширені серед осіб такого віку. Зокрема, тільки по Львівській
області питома вага вчинених неповнолітніми віком від 11 до 14 років
суспільно-небезпечних діянь становить 57%.(
Лібералізм, виявлений стосовно протиправних діянь неповнолітніх, які не
досягли віку кримінальної відповідальності, та безкараність цих діянь є
чинниками, які сприяють учиненню нових правопорушень, розвитку почуття
безкарності. До того ж дуже часто таких осіб використовують дорослі
злочинці як знаряддя злочину. Статистичні дані свідчать, що втягнення
неповнолітніх дорослими у злочинну діяльність простежується не менше як
у 20-30% випадків.
Останнім часом відомі випадки залучення дітей віком 3-5 років у злочинну
діяльність (використання їх для проникнення у приміщення, провокації
насильницьких злочинів) [17, с. 135, 144]. Запропоновані зміни про
пониження віку кримінальної відповідальності за окремі злочини повинні
підвищити усвідомлення підлітками власної відповідальності за свою
поведінку, а також утруднить практику використання їх дорослими особами,
як знаряддя злочину. Звичайно, особи такого віку потребують якісно інших
заходів кримінально-правового впливу, які враховуватимуть їхні вікові
особливості.
Щоб запобігти можливим випадкам об’єктивного ставлення у вину, доцільно
передбачити в законі положення, відповідно до якого стосовно осіб цього
віку в кожному випадку треба проводити експертизу з метою підтвердження
фактичного рівня розвитку неповнолітнього його хронологічному віку і
встановлення реального рівня його розвитку. Про необхідність доповнення
КК таким положенням вже зазначали окремі вчені [16, с. 141-142; 18,
с. 7].
У ч. 2 ст. 22 КК України передбачено перелік злочинів, кримінальну
відповідальність за які встановлено з 14-річного віку. Період від 14 до
16 років відноситься до старшого підліткового віку, який
характеризується типовістю свого перебігу [8, с. 33]. У неповнолітніх і
в 14, і в 16 років не відбувається якісно інших новоутворень, які б
суттєво могли впливати на їхню кримінальну відповідальність. Саме це і
дає підставу виділяти старший підлітковий вік від 14 до 16 років. Отже,
взагалі немає потреби виділяти окремий перелік злочинів у межах одного,
навіть не періоду, а підперіоду, оскільки для цього немає фактичних
підстав.
У старшому підлітковому віці, який починається з 14 років, неповнолітні
стають ще більш самостійними, більш сформованими особами. У своїй
поведінці вони керуються вже не тільки найпростішими правилами. З цього
віку особи здатні усвідомлювати більш складні суспільні явища та мати
свою власну думку з приводу кожного з них. Такий рівень розвитку
свідомості підкріплюється достатньо високими вольовими здібностями. Усе
це в своїй сукупності дає підставу стверджувати, що особи цього віку
здатні усвідомлювати більш складні соціальні зв’язки та наслідки своєї
поведінки, а також керувати нею в ситуації вибору. Наскільки глибоке це
усвідомлення в різних суспільних відносинах, які є об’єктами
кримінально-правової охорони, можна встановити лише в кожному окремому
випадку. Відтак видається доцільним встановити можливість притягнення до
кримінальної відповідальності за загальним правилом з 14-річного віку за
всі злочини.
???????$?????$???????¤?¤?$????i???????¤?$????i?Проте в такому віці
досить поширені випадки відставання у психофізичному розвитку. З огляду
на це, щоб запобігти об’єктивного ставлення у вину стосовно осіб такого,
доцільно передбачити в законі обов’язкове проведення експертизи і щодо
неповнолітніх віком від 14 до 16 років на той самий предмет дослідження,
що й стосовно осіб віком від 11 до 14 років. Крім того, така вказівка
остаточно унеможливлює необхідність встановлювати окремий перелік
злочинів, відповідальність за які може наставати з 14-річного віку.
Іншим важливим питанням є вирішення проблеми щодо доцільності визначення
в КК України переліку злочинів, що можуть бути вчинені тільки після
досягнення особою 18-річного віку. Формально, відповідно до ст. 22
КК України, після досягнення особою 16-річного віку її можна притягнути
до кримінальної відповідальності за всі злочини. Але винятки з цього
правила випливають або з інших нормативно-правових актів, або з
відповідних складів злочинів. Очевидно, немає потреби дублювати в КК
положення інших законодавчих актів, з яких чітко випливає, що
неповнолітні не можуть бути суб’єктами того чи іншого злочину. Інакше
виглядає справа, коли це прямо не випливає з законодавчих актів. Так
неоднозначно вирішується питання про можливість неповнолітніх бути
виконавцем тих злочинів, де потерпілим є неповнолітній. Не наводячи
окремих думок учених з приводу цього питання, зазначимо лише, що
найбільш правомірною нам видається думка А.А. Прімаченка, який вважає,
що там, де в складі злочину потерпілим вказано неповнолітню особу,
суб’єктом цього злочину може бути тільки повнолітній [22, с. 111]. І
справді, законодавець, визначаючи злочини з кваліфікуючими ознаками або
окремі склади злочинів, де потерпілим вказує неповнолітнього, встановлює
тим самим підвищену відповідальність за порушення нормального процесу
розвитку неповнолітньої особи від тих осіб, які вже не мають такого
посиленого захисту – дорослих.
Окремі вчені вважають, що неповнолітні не можуть бути суб’єктами тих
злочинів, де виконавцем вказано службову особу [23, с. 54].
Отже, в КК доцільно передбачити окрему статтю чи її частину, де
зазначити, що особи, які не досягли 18-річного віку, не можуть бути
суб’єктами тих злочинів, де потерпілим вказано неповнолітню чи малолітню
особу, а також тих злочинів, виконавцем яких може бути тільки службова
особа.
Наступний період розвитку – це період юності, який розпочинається з
16-річного віку. Особи цього віку вже пройшли бурхливий фізичний та
психічний розвиток, але вони ще не сформувалися остаточно. Враховуючи
незавершеність основного періоду їхньої соціалізації, держава продовжує
охороняти осіб такого віку, встановлюючи для них пільгові умови в різних
сферах. Звісно, це повинно стосуватись і кримінального законодавства, де
мова повинна йти про встановлення пом’якшеного режиму їх кримінальної
відповідальності.
Ні КК 1960 р., ні КК 2001 р. не передбачають жодних особливостей
кримінальної відповідальності щодо осіб віком від 18 до 21 року (зрілої
юності). Окремі зарубіжні законодавці інакше підходять до вирішення цієї
проблеми. Так у КК Голландії (ст. 77с), КК Іспанії (ст. 69), у новому
КК Російської Федерації (ст. 96), а також у законі ФРН “Про відправлення
правосуддя щодо неповнолітніх” зазначено, що в окремих випадках суд може
застосувати положення про особливості кримінальної відповідальності
неповнолітніх до осіб, які вчинили злочини у віці від 18 до 20 (21)
років [3; 24; 25; 4, с. 247].
Видається доцільним запозичення такого ж положення і до нового КК
України. На сьогодні, коли Україна намагається інтегруватися у
міжнародну спільноту, необхідно привести у відповідність і національне
законодавство згідно з міжнародними стандартами. Ці стандарти закріплені
в міжнародно-правових актах універсального характеру. Одним з таких
найважливіших актів, що визначають головні принципи кримінальної
відповідальності неповнолітніх, є Мінімальні стандартні правила ООН, які
торкаються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські
правила). В п. 3.1 цих Правил зазначено, що держави повинні докладати
зусиль для поширення дії принципів, викладених у Правилах, на молодих
повнолітніх правопорушників [26, с. 286]. Отже, доповнення КК такою
вказівкою повністю відповідатиме Пекінським правилам. Звичайно,
пільговий режим кримінальної відповідальності осіб такого віку повинен
застосовуватись лише в тих випадках, коли у справі будуть встановлені
виняткові обставини. Це, зокрема, відсталість у психофізичному розвитку,
збіг тяжких сімейних чи інших особистих обставин, що перешкодили
нормальній соціалізації особи, та ін.
Підсумовуючи викладене, ми пропонуємо встановити таку
кримінально-значиму періодизацію розвитку:
1. Діти віком до 11 років – перебувають поза сферою
кримінально-правового впливу і не можуть бути притягнуті до кримінальної
відповідальності.
2. Неповнолітні віком від 11 до 14 років – притягаються до кримінальної
відповідальності лише за вичерпний перелік злочинів, за умови
підтвердження висновком експертизи відповідності фактичного рівня
розвитку їх хронологічному віку, достатнього для винної
відповідальності. Осіб цього віку доцільно притягати до кримінальної
відповідальності лише за умисне вбивство (ст. 115), умисне тяжке тілесне
ушкодження (ст. 121), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення
статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжку (ст. 185),
грабіж (ст. 186), розбій (ст. 187).
3. Неповнолітніх віком від 14 років – доцільно притягати до кримінальної
відповідальності за всі злочини, за винятком тих, що можуть бути вчинені
тільки після досягнення 18-річного віку. Стосовно неповнолітніх віком
від 14 до 16 років обов’язкове проведення експертизи з метою
підтвердження фактичного рівня розвитку їх хронологічному віку,
достатнього для винної відповідальності.
4. Неповнолітніх віком від 16 до 18 років – доцільно притягати до
кримінальної відповідальності за всі злочини, за винятком тих, що можуть
бути вчинені тільки після досягнення 18-річного віку. Щодо таких
неповнолітніх проведення експертизи з метою підтвердження фактичного
рівня розвитку їх хронологічному віку, достатнього для винної
відповідальності не є обов’язковим.
5. Положення, що визначають особливості кримінальної відповідальності
неповнолітніх, можуть бути застосовані судом у виняткових випадках з
урахуванням особи та характеру вчиненого злочину до особи, яка вчинила
злочин у віці від 18 до 21 року.
Література
Уголовный кодекс Швейцарии / Пер. с нем. – М.: Зерцало, 2000.
No more excuses – a new approach to tackling youth crime in England and
Wales. – London: Home office, 1997.
Уголовный кодекс Голландии / Науч. ред. д.ю.н., заслуженный деятель
науки РФ, проф. Б.В. Волженкин; пер. с англ. И.В. Мироновой. – С-Пб.:
Юрид. центр Пресс, 2000.
Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции,
Германии, Японии): Сб. законодательных материалов / Под ред.
И.Д. Козочкина. – М.: Зерцало, 1998.
Уголовный кодекс Республики Болгария / Редакц. коллег. А.И. Лукашев
(науч. ред.) и др. / Пер. с болг. Д.В. Милушев, А.И. Лукашев /
Вст. ст. Й.И. Айдаров. – Мн.: Тесей, 2000.
Уголовный закон Латвийской Республики / Адапт. пер. с лат.; науч. ред. и
вступ. ст. А.И. Лукашева и Э.А. Саркисовой. – Мн.: Тесей, 1999.
Уголовный кодекс Швеции / Пер. с англ. УК Швеции по состоянию на 1 мая
1999 года С.С. Беляева. – М.: Изд-во Моск. ун-та им. В.М. Ломоносова,
2000.
Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних.
– М.: Юрид. л-ра, 1970.
Мороз В. Про юридичну оцінку суспільно небезпечних вчинків, скоєних
підлітками віком від 11 до 14 років // Право України. – 1999. – №9. – С.
72-75.
Ситковская О.Д. Психология уголовной ответственности. – М.: НОРМА, 1998.
Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в
психологии: Учебное пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981.
Возрастная и педагогическая психология: Учебное пособие для студентов
пед. ин-тов по спец. №2121 “Педагогика и методика начального обучения”/
М.В. Матюхина, Т.С. Михальчик, Н.Ф. Прокина и др. / Под ред. М.В. Гамезо
и др. – М.: Просвещение, 1984.
Драгунова Т.В. Общение в подрастковом возрасте // ХVІІІ Международный
психологический конгресс: Симпозиум 29. – М.: Наука, 1966. – С. 13-25.
Алемаскин М.А. О структуре личности несовершеннолетних правонарушителей
// Вопросы изучения и предупреждения правонарушений несовершеннолетних:
Сб. науч. тр. / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М., 1970. – С. 92-94.
Муздыбаев К. Психология ответственности. – Л.: Наука, 1983.
Кобзарь И.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних по
новому уголовному законодательству: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. –
М., 1998.
Кримінологія. Особлива частина: Навч. посібник для студентів юрид.
спеціальностей вищих закладів освіти/ Даньшин І.М., Голіна В.В.,
Кальман О.Г. / За ред. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 1999.
Мороз В.Ф. Делінквентність дітей до чотирнадцятрічного віку
(кримінологічні проблеми): Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харків,
1999.
Кушнір П. Підлітки і злочинність // Вісник прокуратури. – 2000. – №3. –
С. 57-61.
Лихова Г. Не посадиш – не зупиниш?// Голос України. – 1996. – 19 жовт. –
№198 (1448). – С. 13.
Національна програма “Діти України”. Затверджена Указом Президента
України від 18 січня 1996 року №63/96.
Примаченок А.А. Совершенствование уголовно-правовой системы мер борьбы с
преступностью несовершеннолетних / Под ред. М.А. Ефимова. – Минск:
Навука і тэхніка, 1990.
Соловій Я. Щодо визначення меж кримінальної відповідальності // Право
України. – 1995. – №12. – С. 52-54.
Уголовный кодекс Испании / Под ред. и с пред. проф. Н.Ф. Кузнецовой и
проф. Ф.М. Решетникова. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1998.
Уголовный кодекс Российской Федерации. Официальный текст по состоянию на
1 января 2000 года. – М.: ООО “Фирма “Издательство АСТ”, 2000.
Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: НОРМА-ИНФРА.
М, 1999.
( Відомості отримані зі статистичних звітів Управління юстиції
Львівської області з 1996 по 2000 рр.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
