.

Проблема рівноправності жінки в працях Михайла Павлика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
242 1908
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблема рівноправності жінки в працях Михайла Павлика

Початки жіночого руху на українських землях у рамках як Російської, так
і Австро-Угорської імперії збіглися з хвилею національного відродження,
з початком консолідації національно-демократичних сил і творення
політичних партій. Історія жіночого руху на Україні – це історія
утвердження ідеї рівноправності, рівноцінності жінки, історія торування
шляху до визнання її як громадянина, професіонала, повноправного
учасника політичного життя.

На західноукраїнських землях до середини 70-х років ХІХ ст. проблема
рівноправності жінки існувала переважно на рівні засвоєння ідей
європейської літератури з жіночого питання, на рівні окремих міркувань
щодо доцільності суспільної рівноправності жінки, на рівні організованої
церковної доброчинної діяльності.

Створення Станіславського жіночого товариства у 1884 році стало і
вихідною точкою жіночого руху, і поштовхом до його розвитку. Не було
громадського чи політичного угруповання, яке б не висловило свою позицію
в жіночому питанні. Біля витоків руху, спрямованого на досягнення
рівноправності жінок, стояли Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло
Павлик, які багато в чому визначили його демократизм, практичну
спрямованість на національне відродження. Особливий інтерес викликає
творча спадщина видатного українського мислителя Михайла Павлика, який
приділяв значну увагу питанню рівноправності жінки у суспільстві.

Здійснивши глибокий аналіз соціального становища жінок, Михайло Павлик
окреслив основні напрями реформування суспільних відносин з метою
досягнення реальної рівноправності жінок. Він висунув ідею
нероздільності звільнення жінки і соціального поступу, вказуючи на
величезні можливості залучення жінок до процесу національного,
економічного і культурного відродження української нації. Проте ні
соціальні, ні політичні революції не забезпечують довготривалих
суспільних змін. Чоловіки не змінять становища жінки, не розкріпачать
її. Звільнення мусить іти від самої жертви гніту, має бути
самозвільненням. Чимраз активніша участь жіноцтва в громадському житті,
навіть позбавлена чіткої ідеологічної спрямованості, приведе до того, що
жінки краще зрозуміють не тільки потреби громади, але і своє
підпорядковане становище в ній.

На думку Павлика, зміни в Україні закоріняться тільки тоді, коли вони
супроводжуватимуться змінами в способі життя жінок. Без активної участі
жінок у розвитку суспільства він буде ілюзорним. Тому слід чітко
усвідомити першочергове значення проблеми рівноправності жінки в
контексті інших прав людини.

Першою умовою досягнення незалежності жінки, рівності її з чоловіком у
суспільному житті є освіта. Система шкільництва віддзеркалювала
соціальну нерівність: трирічні школи по селах не давали можливості для
подальшої освіти, а чотирирічні школи, які відкривали доступ до
торговельної чи академічної середньої школи, були тільки у великих селах
[1, c.88]. Середні школи були лише у великих містах, а це майже
унеможливлювало навчання в них сільських дітей. Та навіть цей
мінімальний рівень освіти був недоступний для жінок. Таке становище
Павлик передусім пов’язує з економічним становищем краю, вбачаючи
причину в тому, що багато українців не посилають дочок до школи саме з
економічних причин, бо насамперед дбають про освіту синів.

Освіта жінці, наголошує Павлик, найперше потрібна для того, щоб вона
змогла зайняти конкурентноспроможне місце на ринку праці поряд з
чоловіками. По-друге, завдяки освіті жінка зможе виконувати роботи, які
потребують вищої кваліфікації і разом з тим краще оплачувані. Ці
обставини сприятимуть зміні статусу жінки в суспільстві, матимуть
вирішальне значення для подолання дискримінації, яка простежується при
прийнятті жінок на роботу та оплаті їхньої праці. Без освіти жінок
неможливий загальний поступ суспільства, оскільки жінка-мати виховує
наступні покоління, закладаючи основи світобачення дитини.

Освіта жінок матиме позитивний вплив на сімейні відносини, такій жінці
“буде приємніше жити з чоловіком, бо вчується рівна йому, і діти буде
ліпше виховувати, бо сама буде учена, і мужчині буде з нею ліпше, бо
буде мати коло себе рівного собі розумом і працею товариша, порадника, а
не, як тепер, кепського слугу, або й невільника” [4, c.59]. Освічених
жінок можна буде залучати у різні сфери суспільного життя, вони
віддаватимуть на користь цієї суспільності свої природні здібності.

Проаналізувавши соціальне становище жінок, Павлик доходить висновку про
необхідність законодавчого гарантування вільного доступу до навчальних
закладів різного рівня усім громадянам незалежно від статі. Держава
повинна всіляко сприяти освіті свого населення, передусім шляхом
створення системи навчальних закладів, спеціалізованих установ
професійного спрямування. Михайло Павлик наводить факт, що “на всю
австрійсько-угорську Русь досі тільки одній Софії Окуневській довелося
здати ві Львові гімназіальну матуру та виїхати до найвищої школи за
границю” [6, с.297], тоді як у більшості європейських країн жінки
нарівні з чоловіками навчаються у вищих навчальних закладах, стають
докторами, професорами. Тому і в Австро-Угорщині слід надати жінкам
право продовжувати навчання у вищих навчальних закладах і здобувати
вчені ступені.

В таких своїх працях, як “Ребенщукова Тетяна”, “Про жоночу долю”,
“Причинок до “етнографії” любові”, “Неволя женщин”, Павлик ставить
питання про рівноправність жінки у сімейних відносинах. Шлюбно-сімейні
відносини у тогочасній Галичині регулювались австрійським цивільним
кодексом 1811 р. Подружжя, відповідно до цього кодексу, ґрунтувалось на
договорі двох осіб різної статі, проте сторони договору не визнавались
рівноправними, тому що чоловік вважався головою сім’ї, наділявся
батьківською владою і мав вирішальний голос у всіх справах, що торкались
родини. Михайло Павлик вважає за необхідне переглянути правове положення
жінки у сім’ї. Він глибоко переконаний, що подружжя – це союз рівних між
собою людей, які повинні мати однакові права і обов’язки. Натомість
сучасне подружжя він називає “підвалиною вічної пітьми та стоянки на
одному місці” [8, c.140].

??A?ркви, який був зобов’язаний вжити заходів для збереження сім’ї. І
лише після того, як священик видавав довідку про те, що ці особи,
незважаючи на потрійне попередження, все ж бажають розлучитись, суд
повинен був вирішити питання про розлучення. Саме втручання церкви у
вирішення справ про розлучення, на думку Павлика, практично їх виключає
з уваги на негативне її ставлення до розлучень і неможливість
законодавчого регулювання розгляду цих питань на рівні місцевої церкви.

Михайло Павлик вважає за необхідне законодавчо закріпити рівні права та
обов’язки чоловіка і жінки в сім’ї, пропонує внести норми, які б
надавали повне право на розлучення як з ініціативи чоловіка, так і жінки
та дозволяли одружуватись вдруге, зокрема і після розлучення.

Проте сімейні відносини, як слушно зауважує Павлик, регулюються не лише
законодавством, а й церковними канонами та звичаєвими нормами [5,
с.109]. Тому для суттєвих змін цих відносин недосить внести зміни у
законодавство, яке регулює їх обмежену сферу. Особисті відносини у сім’ї
не підлягають зовнішній регламентації. Держава, чи “товариство”, за
висловом Павлика, не може втручатись в особисті відносини чоловіка і
дружини [8, c.141]. Натомість формування у суспільстві ставлення до
жінки як рівноправного члена сім’ї та громади закладе основи для
поступових змін звичаєвих норм.

Наражаючись на опір більшості суспільства і влади, як церковної, так і
світської, Павлик дозволяє собі вільнодумство, заперечуючи
обов’язковість церковного шлюбу. У своєму оповіданні “Ребенщукова
Тетяна” він висловлює думку, що краще б було, якби люди не “в’язались з
собою церковним шлюбом, а парувалися як птахи” [7,c.32]. Будучи
прихильником якнайбільшого обмеження впливу церкви у суспільстві, Павлик
пропонує укладати лише цивільний шлюб.

Цікавою є його пропозиція при вступі у шлюб укладати контракт, сторонами
якого виступали б чоловік і жінка. Причому у цьому контракті слід було б
визначити термін його дії – найоптимальніше 3 роки. Проте він не вказує,
чи це випробувальний строк для подружжя, чи контрактом регулюватимуться
інші важливі питання сімейних відносин, зокрема майнові. Саме за думку
про необов’язковість церковного шлюбу автора “Ребенщукової Тетяни” було
засуджено до шестимісячного ув’язнення, звинувачуючи в тому, що своїм
твором Михайло Павлик прагнув ліквідувати віру в Бога, перекреслити
традиційні поняття про сім’ю, власність.

Михайло Павлик підкреслює пов’язаність проблеми рівноправності жінок з
необхідністю гарантування державою їх соціального захисту [див.6,
с.297]. Адже в державному бюджеті закладались мільйонні витрати на
потреби армії і лише невеликі суми для потреб пенсійного фонду, для
соціальної допомоги найбільш незахищеним верствам суспільства, зокрема
вдовам, сиротам, інвалідам. Зовсім незадовільними були тогочасні
соціальні допомоги вдовам, що становили 1/3 заробітної плати померлого
чоловіка, а розмір допомоги на дітей взагалі не був чітко визначений
законодавством.

Зміни у цивільному законодавстві, за Павликом, повинні стосуватись також
спадкового права. До першої черги спадкоємців треба віднести дружину
померлого, цим водночас передбачається визнання за жінкою права
власності на відповідну частку у майні подружжя. Крім того, Павлик
піддає критиці необмежену свободу заповіту, вважаючи за необхідне ввести
норму, яка б гарантувала дружині та дітям померлого обов’язкову частку в
спадщині [див.6, с.286,296].

Визнаючи жінок повноправними членами суспільства, Павлик наголошує на
їхній активній участі у громадському та політичному житті. Загальний
поступ суспільства на шляху його демократизації неможливий без
урахування потреб жінок в процесі формування державної політики [див.8,
с.145]. Саме ця ідея знайшла свій вираз у Програмі максимальній
Русько-Української радикальної партії, де вказувалось: “… в справах
політичних хочемо повної волі особи, слова, сходин, сумління,
забезпечення кожній особі, без різниці статі, якнайповнішого впливу на
вирішення всіх питань політичного життя” [9, c.302]. Для забезпечення
впливу жінок на державні справи у конституцію треба внести норму, яка б
гарантувала пасивне і активне виборче право, тобто право голосувати і
бути обраним усім громадянам, незалежно від статі і станової
приналежності.

Михайло Павлик та Іван Франко активно заохочували і підтримували
утворення жіночих громадських організацій, першими серед яких були
Товариство руських дам, засноване 14 грудня 1878р., та Товариство
руських жінок, створене 8 грудня 1884р. Заохочуючи просвітницьку та
літературну діяльність галичанок, у журналі “Народ” за пропозицією
Михайла Павлика ухвалили запровадити рубрику “Жіноча справа”, проте вона
не мала постійного характеру. Висвітленню перших успіхів жінок у
громадській діяльності Павлик присвятив низку своїх досліджень, серед
яких: “Перші ступні українського жіноцтва”, “Товариство руських жінок на
Буковині”, “Дещо про рух русинок”, “Про емансипацію жінки”. Автор
підкреслює необхідність видання окремого жіночого часопису, а не
збірників, подібних до альманаху “Перший вінок”, оскільки газета сприяє
групуванню людей навколо спільної діяльності і є більш доступною для
широкого кола населення.

Активний поборник рівноправності жінок, Михайло Павлик був одним з
перших, хто висловив такі радикальні погляди на жіноче питання,
акцентував увагу на першочерговості гарантування рівних прав жінок поряд
з виборюванням інших загальних прав і свобод людини. Саме Михайло Павлик
та його однодумці започаткували невідворотний процес зміни суспільних
відносин, що згодом дав змогу жінкам здобути повноправне становище у
суспільстві.

Література

Bohachevska-Chomiak M. Feminist despite themselves: women in Ukrainian
community life, 1884-1939. – Edmonton, 1988.

Дністрянський С. Цивільне право. – Відень, 1919.

Павлик М.І. Неволя женщин // Проза, публіцистика, листування. – Львів:
Світ, 1995.

Павлик М.І. Про жоночу долю // Проза, публіцистика, листування. – Львів:
Світ, 1995.

Павлик М.І. Відповідь ювілята // Проза, публіцистика, листування. –
Львів: Світ, 1995.

Павлик М.І. Перші ступні русько-українського жіноцтва // Твори. – К.:
Дніпро, 1985.

Павлик М.І. Ребенщукова Тетяна // Твори. – К.: Дніпро, 1985.

Павлик М.І. Пропащий чоловік // Твори. – К.: Дніпро, 1985.

Програма Русько-Української радикальної партії // Народ. – 1890. – №20.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020