Реферат на тему:

Про зміцнення гарантій права обвинуваченого на захист в стадії виконання
вироку

Беручи участь у вирішенні загальних завдань кримінального процесу,
стадія виконання вироку має свій предмет дослідження, свій порядок
вирішення питань, що виникають на цьому етапі кримінально-процесуальної
діяльності, своє коло суб’єктів, які беруть участь у реалізації її
безпосередніх завдань. Предметом цієї стадії процесу є питання, які
виникають після набрання вироком, ухвалою, постановою законної сили і у
зв’язку з їх виконанням. У цій стадії повною мірою реалізуються такі
важливі принципи кримінального судочинства, як принцип змагальності,
всебічності, повноти й об’єктивності дослідження обставин справи,
усності, безпосередності, забезпечення засудженому права на захист та
ін. В зв’язку з цим не можна погодитись з позицією окремих авторів, які
свого часу стверджували, що принцип забезпечення обвинуваченому права на
захист на стадію виконання вироку не поширюється [1, с.251]. Адже дія
цього принципу не обмежується лише тією частиною провадження по справі,
яка здійснюється до набрання вироком законної сили, а поширюється на всі
інші стадії процесу. Безумовно, що зміст права засудженого на захист у
стадії виконання вироку є дещо іншим, ніж у стадії судового, касаційного
і наглядного провадження, виходячи із тих завдань, які покладаються на
вирішення цієї стадії. Реалізуючи це право, засуджений і його захисник у
стадії виконання вироку можуть домогтись надання відстрочки,
застосування умовно-дострокового звільнення від покарання, включення
часу виправних робіт до трудового стажу та ін.

Разом з тим чинне кримінально-процесуальне законодавство України ще не
повною мірою забезпечує реалізацію цього права в даній стадії процесу,
оскільки під час вирішення судом багатьох питань, які при цьому
виникають, участь захисника законом не передбачена. Крім того, участь
засудженого в цій стадії закон відносить на розсуд суду (ст.411 КПК
України), у тому числі вирішення таких важливих питань, як відправлення
осіб, умовно засуджених до позбавлення волі і умовно звільнених з місць
позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, у місця позбавлення
волі (ст.4091 КПК України), зміна призначеного засудженому виду
виправно-трудової установи з відповідним режимом (ст.410 КПК України)
тощо. З уваги на це вважаємо слушною позицію тих авторів, які пропонують
закріпити в новому Кримінально-процесуальному законодавстві України
положення про обов’язкову участь захисника в процесі вирішення всіх
питань, які виникають у стадії виконання вироку [2, с.22-23]. Крім того,
доцільно надати засудженому та іншим заінтересованим особам право на
оскарження всіх рішень, що ухвалюються в порядку виконання вироку,
оскільки це є невід’ємним складовим елементом його права на захист у цій
стадії процесу.

????AE???????¤?$????E???E? КПК України), зміна призначеного засудженому
виду виправно-трудової установи з відповідним режимом, а також заміни
невідбутого строку перебування у виховно-трудовому профілакторії, штрафу
і виправних робіт іншими мірами покарання (ст.410 КПК України).

Як видається, доцільно також поширити право принесення прокурором
окремого протесту на всі постанови, які приймаються у даній стадії, в
тому числі і в бік поліпшення становища засудженого, що послужило б
істотною гарантією охорони прав та законних інтересів засудженого і
постановлення законних та обгрунтованих рішень у цій стадії процесу.
Крім того, це наповнило б реальним змістом принцип змагальності в стадії
виконання вироку.

Своєю чергою важливим кроком на шляху зміцнення гарантій права
засудженого на захист у стадії виконання вироку стало б, на наш погляд,
розширення сфери застосування кримінально-процесуального законодавства
під час вирішення деяких питань фактичної реалізації вироку, що істотно
зачіпають права і законні інтереси засудженого. Це торкається, зокрема,
віднесення на вирішення суду в порядку виконання вироку таких питань, як
переведення засуджених, яких тримають у виправно-трудових колоніях
загального і суворого режиму, а також засуджених, утримуваних у
звичайних житлових приміщеннях у колоніях особливого режиму, в
приміщення камерного типу на строк до шести місяців; переведення
засуджених, яких тримають у колоніях особливого режиму в приміщеннях
камерного типу, в одиночні камери на строк до одного року, а в тюрмах –
на строк від двох до шести місяців. На сьогодні ці питання вирішуються в
порядку, який визначається виправно-трудовим законодавством України, при
цьому такі переведення застосовують як заходи стягнення адміністрацією
виправно-трудової установи (ст.45, 67, 68 ВТК України).

У таких випадках, як слушно зазначає М.Свиридов, відбувається зміна
кримінальних правовідносин, істотно змінюється каральний і виховний
вплив на засудженого на тривалий строк, а тому ці переведення повинні
бути опосередковані кримінально-процесуальними правовідносинами і
питання про них необхідно ввести в предмет стадії виконання вироку [3,
с.190]. Адже в цих випадках стягнення застосовують не за окремий
проступок засудженого, а за систему його дій, які свідчать про зміну
(збільшення) суспільної небезпеки особи засудженого, коли застосування
до нього інших заходів впливу виявились безуспішними. Оскільки в таких
випадках істотно змінюється правове становище засудженого, то й порядок
прийняття рішення про переведення його на більш тяжкий режим відбування
покарання повинен охоплювати цілий комплекс процесуальних прав та
гарантій і передусім гарантій права засудженого на захист, що повною
мірою може забезпечити лише стадія виконання вироку. Саме в цьому
напрямі має відбуватись удосконалення стадії виконання вироку і всієї
системи процесуального законодавства України, що забезпечить успішне
виконання завдань Кримінального судочинства в цілому.

Література

Див.: Бекешко С.П. Защита как процессуальная функция в советском
уголовном процессе // Вопросы уголовного права и процесса. – Минск,
1958; Николюк В.В. Уголовно-исполнительное судопроизводство в СССР. –
Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1989; Савицкий М.Я. К вопросу о системе
принципов советского уголовного процесса // Советское государство и
право. – 1950. – №1.

Перлов И.Д. Исполнение приговора в советском уголовном процессе. – М.,
Юрид. лит-ра, 1963; Саркисянц Г.П. Участие защитника в кассационной,
надзорной инстанциях и при исполнении приговора. – Ташкент, 1965; Цыпкин
А.Л. Право на защиту в кассационном и надзорном производстве и при
исполнении приговора. Саратов. – 1965.

Свиридов М.К. Сущность и предмет стадии исполнения приговора. – Томск,
1978.

Похожие записи