Науковий реферат

на тему:

Про результати дослiдження проблем, що пов’язані з протидiєю корупцiї
в Українi

 

Науковцями Мiжвiдомчого науково-дослiдного центру з проблем боротьби
з організованою злочинністю проводиться комплексне дослiдження теми
«Корупцiя: поняття, прояви, причини, вiдповiдальнiсть за дiяння на
грунтi корупцiї». В ходi цiєї роботи зроблено поглиблений аналiз стану
боротьби з корупцiєю органiв внутрiшнiх справ, Служби безпеки,
прокуратури, а також судової практики. Органiзацiя боротьби з корупцiєю
вивчалась безпосередньо в Автономнiй Республiцi Крим, Запорiзькiй,
Одеськiй, Харкiвськiй, Чернiвецькiй та iнших областях, в рядi
мiнiстерств i вiдомств країни. Ретельно аналiзувалась ефективнiсть
чинного законодавства, погляди на цю проблему науковцiв, практичних
працiвникiв, мiжнародний досвiд боротьби з корупцiєю.

Проведена робота в цiлому дозволяє зробити деякi попереднi висновки щодо
стану боротьби з корупцiєю в Українi i ефективностi задiяних
органiзацiйно-правових механiзмiв.

Як свiдчать результати дослiдження, в державi посилюється боротьба
з корупцiєю. Поступово створюється вiдповiдна законодавча антикорупцiйна
база. Позитивно вплинули на вирiшення цiєї проблеми прийнятi в останнi
роки закони України «Про органiзацiйно-правовi основи боротьби
з органiзованою злочиннiстю», «Про державну службу», «Про боротьбу
з корупцiєю», Нацiональна програма боротьби з корупцiєю в Українi,
а також внесенi до Кримiнального кодексу новi норми вiдповiдальностi за
економiчнi злочини в умовах ринкової економiки тощо. Важливим наслiдком
їх прийняття i втiлення в життя було привернення уваги до цiєї складної
проблеми не тiльки керiвникiв центральних i мiсцевих органiв виконавчої
влади, а й всiєї громадськостi країни. Вони сприяли прискореному
формуванню у суспiльствi обстановки громадської нетерпимостi до цього
зла та гострої необхiдностi його викорiнення. Одночасно вони дали
реальний поштовх активiзацiї дiяльностi, перш за все, правоохоронних
органiв. У 1997 р. ними майже в два рази бiльше складено
адмiнiстративних протоколiв про корупцiйнi дiяння (6 344).

Нарощуються зусилля у боротьбi з корупцiйними дiяннями кримiнального
характеру. Кiлькiсть виявлених фактiв хабарництва у 1997 р. в порiвняннi
з 1996 р. зросла на 16,3% (з 1 905 до 2 216), на 3,7% викрито бiльше
розкрадань шляхом зловживання службовим станом (12 957 проти 12 500).
Значно бiльше посадових осiб (575) засуджено за зловживання владою та
службовим станом.

Проте статистичнi данi про результати боротьби з корупцiєю
характеризують лише один бік проблеми ( активнiсть правоохоронних
органiв, але нi в якому разi не рiвень корупцiї в державi. Її стан
обумовлюють багато iнших чинникiв. Основнi фактори випливають
з недосконалої фiнансової, податкової, приватизацiйної, iнвестицiйної,
промислової, господарської, митно-тарифної полiтики. Подальша тiнiзацiя
економiки породжує i характеризує рiвень корупцiї, а кримiнальна та
адмiнiстративна статистика констатує лише результати боротьби з нею.

З огляду на минуле, є всi пiдстави стверджувати, що при реформуваннi
соцiалiстичної планової економiки на ринковi принципи були допущенi
серйознi прорахунки. В результатi сталося так, що бiльшiсть суб’єктiв
пiдприємницької дiяльностi спрямували свої зусилля не у виробничий
сектор, а у сферу посередництва, торгiвлi i збуту. Формування соцiальних
груп власникiв та пiдприємцiв вiдбувалося на основi перерозподiлу
доходiв та державної власностi, а не шляхом збiльшення суспiльного
продукту як результату пiдприємницької активностi. Держава, зi свого
боку, не вживала достатнiх та ефективних заходiв щодо стимулювання
виробничого пiдприємництва. Навпаки, увесь механiзм створення,
реєстрацiї, оподаткування нових суб’єктiв господарювання пiдштовхував (i
продовжує пiдштовхувати) пiдприємцiв та бiзнесменiв до всякого роду
спекулятивних операцiй. Злочиннi угруповання активно проникли
в господарськi та фiнансовi структури держави. При безпосереднiй участi
окремих посадових осiб ними вчиняється тиск на вибiр експортерiв
стратегiчно важливої сировини, формування вiдпускних цiн, обсягiв
реалiзацiї, розподiл валютних i гривневих коштiв, отриманих вiд
експорту. Кримiналiтет веде вiдкриту боротьбу за розподiл сфер впливу
в паливно-енергетичнiй галузi, здiйснює «розборки» iз застосуванням
зброї аж до фiзичного усунення конкурентiв.

За злочини, що скоєнi у сферi економiки лише у 1997 р., притягнуто до
кримiнальної вiдповiдальностi 45 850 осiб, в тому числi керiвникiв
пiдприємств ( 2427, фiнансово-бухгалтерських працiвникiв ( 2591,
державних службовцiв ( 813, приватних пiдприємцiв ( 2404 чол. За цей
перiод скоєно також 80 вбивств на «замовлення» та 53 вбивства при
«розборках мiж злочинними угрупованнями.

При оцiнцi цього явища необхiдно мати на увазi, що корупцiя – не лише
українська проблема, вона викликає зростаюче занепокоєння в усьому
свiтi.

Проте, аналiз вiтчизняного українського антикорупцiйного законодавства
i механiзмiв боротьби з корупцiєю свідчить, що вони поки що не
вiдповiдають мiжнародним стандартам i не адекватнi процесам, якi
сьогоднi вiдбуваються в країнi.

По-перше. Не вiдповiдають цим вимогам окремi закони i нормативнi акти.
Аналiз ефективностi дiї, наприклад Закону України «Про державну службу»,
показав, що його реальний вплив на вирiшення зазначеної проблеми
є низьким, його основнi норми спрацьовують слабо, особливо тi, якi
регламентують атестацiю та декларування доходiв.

Вiдповiдно до його положень бiльше половини державних службовцiв (153
791 чол., або 52,1%) за тих чи iнших причин не пiдлягають атестацiї.

По-друге. Закон чiтко не визначив повного перелiку державних службовцiв,
в результатi в станi невизначеностi вiдповiдальностi за корупцiйнi
дiяння опинилися навiть працiвники органiв правопорядку, контролюючих та
наглядових вiдомств.

По-третє. Не вiдповiдають логiцi й встановленi цим Законом обмеження.
Якщо службовцям забороняється займати посади в державних вiдомствах
протягом 3-х рокiв з дня їх звiльнення, то вiдносно депутатiв такої
заборони знову балотуватися в депутати не передбачено.

По-четверте. Незважаючи на те, що бiльше 99% державних службовцiв подали
декларацiї про доходи, реальна вiддача вiд цiєї акцiї незначна, оскiльки
законодавчо механiзм контролю за об’єктивнiстю поданих декларацiй не
визначений.

Суттєвих змiн i доповнень потребує Закон України «Про
органiзацiйно-правовi основи боротьби з органiзованою злочиннiстю»,
особливо в частинi взаємовiдносин з Нацiональним банком України та
комерцiйними банками. Розумiння термiнового внесення таких змiн є у
керiвництва фактично всiх центральних правоохоронних вiдомств та НБУ,
але на практицi воно не реалiзується.

Через недосконалiсть – дуже низька ефективнiсть дiї Закону України «Про
боротьбу з корупцiєю». Вiн не визначив основного: чiтких рамок, якi
роздiляли б поняття адмiнiстративного та кримiнального корупцiйного
дiяння, встановивши лише адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за такi
дiяння. В результатi кримiнальне законодавство у боротьбi з корупцiєю
рiзко вiдстає вiд кримiнологiчної ситуацiї в державi. Воно не передбачає
кримiнально-правових санкцiй за найбiльш небезпечнi корупцiйнi дiяння,
в результатi за тi ж самi правопорушення державнi службовцi в одних
випадках притягуються до кримiнальної, а в iнших – до адмiнiстративної
вiдповiдальностi. Тому слiд чiтко визначитись також з самим поняттям
корупцiї як кримiнального прояву. Поза всякого сумнiву, до перелiку
кримiнальних корупцiйних дiянь повиннi бути включенi всi службовi
злочини, передбаченi гл. VII КК, а також такi норми, як «втручання
у дiяльнiсть працiвника прокуратури, органу внутрiшнiх справ, безпеки»
(ст. 1893 КК), «завiдомо незаконний арешт, затримання або привiд»
(ст.173 КК), «притягнення завiдомо невинного до кримiнальної
вiдповiдальностi» (ст. 174 КК) та iншi склади злочину, суб’єктом
i об’єктивною стороною якого є зловживання посадовою особою своїм
службовим становищем.

На наш погляд, чинний Закон України «Про боротьбу з корупцiєю» взагалi
слiд приймати в новiй редакцiї, оскiльки грунтовнiй переробцi пiдлягають
фактично всi його норми. Перш за все, в ньому необгрунтовано звужене
коло органiв, на якi держава покладає функцiї боротьби з корупцiєю. Якщо
в США, захiдноєвропейських країнах основне навантаження у цiй роботi
несуть фiнансовi та контролюючi органи, то в Українi лише МВС, СБУ
i прокуратура, хоча два останнi вiдомства мають свої специфiчнi функцiї
та їх реальнi можливостi обмеженi, а з урахуванням майбутнього
скасування загальнонаглядової i слiдчої функцiї прокуратури i ця робота
буде зведена до мiнiмуму. Тому назрiла нагальна необхiднiсть у ст. 4
Закону України «Про боротьбу з корупцiєю» в перелiку органiв, якi ведуть
боротьбу з корупцiєю, доповнити органами: КРУ Мiнфiна, Державна
податкова адмiнiстрацiя, Державна митна служба, Антимонопольний комiтет,
Нацiональний банк України, мiнiстерства, центральнi вiдомства, якi за
своїми функцiями та штатними можливостями найбiльш наближенi до
виконання цього завдання.

Розробка дiйсно ефективних методiв i способiв боротьби з корупцiєю
неможлива також без врахування конкретної економiчної ситуацiї
в державi. Аналiз динамiки та структури органiзованої злочинностi та
корупцiї свiдчить, що основнi їх фактори корiняться в економiцi, в її
слабкому правовому регулюваннi. Саме це, поряд з багатьма iншими
чинниками, призвело до руху процеси, якi стали матерiальною основою
корупцiї. Проведенi на рiзному рiвнi за участю експертiв дослiдження
послiдовно констатують, що 40–60% коштiв знаходяться в тiньовому обiгу.

На жаль, приходиться констатувати, що рiзноманiтнi заходи щодо подолання
корупцiї, якi плануються i здiйснюються сьогоднi в державi, дуже мало
пов’язуються з зусиллями по наведенню порядку в економiцi, а законодавчi
акти, якi регламентують економiчнi реформи, нерiдко поспiхом прийнятi,
недосконалi i головне – не завжди передбачають вiдповiднi механiзми
з нейтралiзацiї зловживань. Це обумовило у подальшому внесення до них
чисельних змiн i доповнень: до Закону України «Про плату за землю»
з липня 1992 р. внесено 9 змiн i доповнень; до Закону України «Про банки
i банкiвську дiяльнiсть» з березня 1991 р. внесено 23 доповнення; до
Закону України «Про пiдприємництво» та «Про пiдприємства в Українi»
з 1991 р. внесено вiдповiдно 27 i 35 доповнень.

Така нестабiльнiсть економiчного законодавства, з одного боку,
ускладнила його правильне застосування, з іншого, цим максимально
скористався злочинний елемент.

Найбiльш серйознi зловживання допущенi в таких галузях економiки, як
сфера приватизацiї, комерцiйних та банкiвських структурах,
зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi.

Багатоукладнiсть економiки, можливiсть переходу права власностi з однiєї
її форми в iншу створюють умови для безпосереднього або лобiстського
тиску на чиновничий апарат з метою правового оформлення таких переходiв,
а також участi самих чиновникiв та їх родичiв в розподiлi власностi. Все
це створює обстановку «в’язкої» тяганини при вирiшеннi питань
приватизацiї, що само по собi формує пiдгрунтя для корупцiї. Якраз з цих
причин тенденцiя кримiналiзацiї змiн форм власностi сьогоднi набула
зухвалої вiдкритостi й загрозливого характеру. Протягом 1997 р. у сферi
приватизацiї викрито 2023 злочини, що в 3 рази бiльше, нiж в 1996 р. Ця
проблема є чи ненайголовнiшою в комплексi питань, пов’язаних як
з боротьбою зi злочиннiстю, так iз становленням нової економiчної
системи в Українi.

Вивчення аналiтичних матерiалiв i кримiнальних справ свiдчить, що
основними чинниками, якi сприяють активнiй участi кримiналiтету
в приватизацiї, є вiдсутнiсть належного державного i громадського
контролю за цим процесом, а також правова неврегульованiсть багатьох
сторiн дiяльностi Фонду державного майна України. Достатньо зазначити,
що в своїй роботi Фонд керується Тимчасовим положенням, затвердженим
Верховною Радою ще 5 рокiв тому. За висновками фахiвцiв, для здiйснення
реформування власностi в Українi треба прийняти понад 50 нових
законодавчих i нормативних актiв.

Поширенi зловживання у сферi створення пiдприємницьких i комерцiйних
структур, значна частина яких саме i створюється виключно з метою
маскування протиправної дiяльностi. За результатами дослiджень,
проведених Мiжвiдомчим науково-дослiдним центром у 1996 р.,
пiдприємницькою дiяльнiстю як такою не займались i не сплачували платежi
до бюджету майже 44 тис. приватних пiдприємств (33,4% вiд
зареєстрованих). Все це потребує внесення суттєвих змiн до вiдповiдних
нормативних актiв та посилення державного контролю за їх дiяльнiстю.

В Українi дiє 225 комерцiйних банкiв, 2377 їх фiлiй i лише 2 банки мають
статус державних. Аналiз правозастосовчої практики свiдчить, що саме
через банкiвськi установи i фiктивнi пiдприємницькi структури
продовжують активно здiйснюватись операцiї по вилученню коштiв, в першу
чергу готiвки, їх переводу до кримiнальної тiньової економiки. За даними
Свiтового банку, в Українi як мiнiмум 200 млн дол. щомiсяця минає канали
легальної економiки. Наявнiсть в обiгу таких грошових мас кримiнального
походження є основним джерелом, що суттєво ускладнює
соцiально-економiчну обстановку в державi. Цi процеси будуть
продовжуватись, поки грошовий ринок не буде очищено вiд «брудних»
грошей. Причинами такого стану справ є недосконалiсть i прогалини
в чинному банкiвському законодавствi, зокрема щодо системного контролю
за дотриманням законностi з боку комерцiйних банкiв.

Для вирiшення цiєї проблеми, на нашу думку, потрiбнi неординарнi
заходи, можливо навiть i жорсткi, але без яких боротьба з корупцiєю
у кредитно-фiнансовiй i банкiвськiй сферах втрачає будь-який сенс,
а саме:

а) надання НБУ права безспiрного списання з кореспондентських рахункiв
комерцiйних банкiв, а останнiм з рахункiв клiєнтiв грошових коштiв,
зарахованих на пiдставi платiжних документiв, не забезпечених реальними
ресурсами. Цей захiд набуває особливої актуальностi в умовах росту
розкрадань, пов’язаних з використанням електронних засобiв зв’язку;

б) забезпечення практики декларування доходiв з одночасним встановленням
кримiнальної вiдповiдальностi за укриття джерел виникнення грошових
коштiв;

в) установлення кримiнальної вiдповiдальності за дiяння, пов’язанi
з незаконним переводом валюти за кордон та вiдмовою повернення її
в Україну;

г) визнання злочином фактiв ухилення позичальника вiд виконання
зобов’язань щодо повернення грошових коштiв кредитору, так само, як
i надання позичальником банку чи iншому кредитору неправдивих вiдомостей
про фiнансовий стан господарського суб’єкта;

д) введення кримiнальної вiдповiдальностi за вiдмову емiтента викупити
цiннi папери.

Наведенню порядку в дiяльностi комерцiйних банкiв сприяла б також
обов’язковiсть проведення аудиторських перевiрок згiдно з мiжнародними
стандартами. Вже 2 роки, як у Латвiї такi перевiрки пройшли всi банки,
в Українi – лише одиницi з 225.

Стратегiчним напрямком Програми боротьби з корупцiєю повинно стати повне
вiдокремлення приватного пiдприємництва вiд держави. Ця глобальна
полiтична задача має три аспекти – законодавчий, органiзацiйний та
кадровий.

Законодавче забезпечення протидiї корупцiї повинно охопити такi ключовi
сфери її розповсюдження, як оподаткування, митна справа, торгiвля,
видача рiзного роду лiцензiй, платежiв та iнших дозволiв на
пiдприємницьку дiяльнiсть, закупка товарiв i послуг для державних
потреб. При цьому всi вказанi господарськi процедури необхiдно
максимально спростити та автоматизувати (комп’ютеризувати). Цим вимогам
не вiдповiдають не тiльки iснуючi процедури, але й новi закони про ПДВ
i податок на прибуток. Потрiбно не вдосконалення чинних податкових
законiв, а принципово iнша фiскальна система, пристосована до
соцiально-економiчної ситуацiї в Українi.

Зростання корупцiї в державi значною мiрою обумовлене також правовою
невизначенiстю зовнiшньоекономiчної дiяльностi. Поряд iз зростанням
обсягiв товаропотокiв i капiталу, а це процес об’єктивний, ця проблема
буде i надалi загострюватись, якщо не прийняти кардинальних заходів. За
останнiй рiк у цiй сферi кiлькiсть викритих злочинiв зросла майже
у пiвтора рази проти 1996 р. i складає 1245.

Форми корупцiї є тут рiзноманiтними. Спостерiгається тенденцiя створення
спiльних пiдприємств з метою отримання кредитiв та приховування валютних
коштiв за кордоном. Все бiльш поширеного характеру набувають факти, коли
спiльнi пiдприємства створюються не для здiйснення статутної дiяльностi,
а для разових зовнiшньоекономiчних операцiй на користь iноземного
партнера, пiсля проведення яких вони лiквiдуються. В бiльшостi випадків
пiд прикриттям як iснуючих, так i фiктивних пiдприємницьких структур,
укладаються договори з державними пiдприємствами про надання
посередницьких послуг по експорту продукцiї iноземним фiрмам. Пiсля
поставок продукцiї за кордон iноземнi фiрми, з якими посередниками було
укладено угоди, розраховуються частково або зовсiм цього не роблять.

При безпосередньому вивченнi цього питання в Чернiвецькiй областi
встановлено, що тiльки в останнiй час в цiй галузi порушено 25
кримiнальних справ. Ще в липнi 1994 р. згiдно з укладеним контрактом мiж
цукровим заводом «Хрещатик» i румунською фiрмою «Трест Дойна»,
в Румунiю, без попередньої оплати, вiдправлено 500 т цукру вартiстю 147
тис. 500 дол. США. Загальнi збитки склали 182 тис. 955 дол. США.
Протягом трьох рокiв румунська фiрма поставку цукру не сплатила.

Корупцiйнi прояви у зовнiшньоекономiчнiй сферi зазнають в перехiдний
перiод значних змiн. Поряд з традицiйними видами хабарiв державним
службовцям ( за надання прiоритетного права на укладення контракту
iнофiрмi, яка дала хабара при рiвних конкурентних можливостях з iншими
фiрмами; укладення невигiдного для країни контракту; надання допомоги
в збутi продукцiї; посередництво при укладеннi торгових угод;
неприйняття заходiв до iнофiрм, якi порушують умови поставок та iн. –
розповсюджуються не вiдомi ранiше форми злочинної дiяльностi.

Не можна обминути проблеми бартеризацiї внутрiшньої та зовнiшньої
торгiвлi, оскiльки її надмiрне поширення створює пiдгрунтя для корупцiї.
Користуючись недосконалою законодавчою базою, суб’єкти пiдприємництва
вступають у змову з дiлками iнших держав i вiдкрито вивозять з України
капiтал у товарнiй формi.

Стан бартерної торгiвлi вимагає вжиття найрiшучiших заходiв нормативного
характеру. Укази Президента України «Про врегулювання бартерних операцiй
у галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi» вiд 27.01.1995 р. i «Про
додатковi заходи щодо регулювання бартерних операцiй в галузi
зовнiшньоекономiчної дiяльностi» вiд 26.07.1995 р. на сьогоднi проблему
не знiмають.

На жаль, поданий Кабiнетом Мiнiстрiв України до Верховної Ради України
проект Закону України «Про запровадження державного збору, який
сплачується пiд час здiйснення бартерних (товарообмiнних) операцiй
у галузi зовнiшньоекономiчної дiяльностi», хоча вiн i передбачав
ефективнi норми щодо впорядкування бартерної торгiвлi, був вiдхилений.

Дослiдження висвiтлило також ряд суттєвих проблем у дiяльностi
правоохоронних органiв та судiв в боротьбi з корупцiєю. У 1997 роцi iз
4959 адмiнматерiалiв про корупцiйнi дiяння, якi були розглянутi
народними судами, 3 050 (61,5%) провадженням закритi. В рядi областей
питома вага закритих справ ще бiльша: Рiвненська ( 74,5%, Житомирська (
77,6%, Вiнницька ( 79,7%, Миколаївська ( 80,2%, м. Севастополь ( 83,8%.

Вивчення причин такого стану справ показало, що вiн обумовлений низьким
професiоналiзмом спiвробiтникiв правоохоронних органiв, якi допускають
численнi порушення вимог чинного законодавства. Адмiнiстративнi справи
заводяться на осiб, якi скоїли дiї, що не мiстять складу корупцiйного
правопорушення. За цiєї ж причини факти правопорушення не пiдкрiплюються
доказами, у справах вiдсутнi необхiднi пояснення свiдкiв, а то й самого
порушника. В абсолютнiй бiльшостi справ неповно, або нечiтко вказуються
мiсце, час, суть та обставини корупцiйного дiяння, а також данi про
особу, що притягується до вiдповiдальностi.

Працiвники зазначених органiв слабо знають вимоги чинного законодавства.
Протоколи складаються на осiб, що не є суб’єктами корупцiйних дiянь.

З iншого боку, протоколи складаються спiвробiтниками, якi не мають на це
повноважень, передбачених стст. 4 та 12 Закону «Про боротьбу
з корупцiєю». Є чисельнi випадки, коли цю роботу проводять дiльничнi
iнспектори, оперуповноваженi карного розшуку i навiть працiвники
вiддiлiв дорожньої мiлiцiї, якi не завжди обiзнанi з чинним
законодавством.

Значна кiлькiсть справ закривається у зв’язку з перебiгом строкiв
давностi притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi. Причиною
цього є невиправдане зволiкання зi збором матерiалiв, несвоєчасне
направлення матерiалiв до суду тощо.

На кiнцевi результати цiєї роботи вкрай негативно впливають чисельнi
недолiки в роботi судiв.

Багато фактiв необгрунтованого закриття судами таких справ, особливо
в Донецькiй, Вiнницькiй, Iвано-Франкiвськiй, Полтавськiй, Рiвненськiй,
Сумськiй областях та м. Києвi.

Непоодинокими є випадки накладення судами на винних осiб штрафiв
у нижчому розмiрi вiд найнижчої межi, передбаченої санкцiями закону,
хоча вiн не надає суду таких прав. Це особливо характерно для судiв
Днiпропетровської, Житомирської, Київської, Львiвської та Тернопiльської
областей.

Серйознi зауваження викликає також стан виконання постанов судiв
у справах про корупцiйнi дiяння. Лише 41% накладених на винних штрафiв
реально стягується.

В цiлому, як показало дослiдження, кiнцевi результати роботи
правоохоронних органiв та судiв по викорененню корупцiї залишаються
незадовiльними i реально мало вплинули на вирiшення цiєї проблеми.
Керiвництво центральних правоохоронних вiдомств та Верховного Суду
України своєчасно не вiдреагували на цi недолiки, хоча закон дiє вже
бiльше двох рокiв, i не усунули серйознi органiзацiйнi, методичнi та
професiйнi недолiки в цiй роботi. Невиправдано затягнулося узагальнення
практики боротьби з корупцiєю i розгляд цього питання на Пленумi
Верховного Суду України, а виконане узагальнення висвiтлює лише одну
сторону цiєї проблеми ( адмiнiстративну практику, в той же час
залишилось поза межами вивчення основне ( аналiз стану застосування
кримiнального законодавства в боротьбi з корупцiєю.

Масштаби і наслідки криміногенних процесів в Україні вимагають від
державних інституцій постійного і поглибленого аналізу їх причин з метою
їх нейтралізації і врахування при розробці та здійсненні заходів щодо
зміцнення правопорядку і законності в державі. Однією з таких негативних
причин є нарощування в державі корупції та її небезпечних наслідків,
насамперед негативного впливу на реформування економіки, сприяння її
тінізації, підрив довіри громадян до влади, зниження міжнародного
авторитету України і зменшення іноземних інвестицій в економіку.

Характеризуючи фінансово-економічні причини корупції в державі, можна
сказати, що вона є не стільки кримінологічною та правовою проблемою,
скільки соціально-економічною, яка містить в собі величезну руйнівну
силу для держави в цілому. Все це обумовлює потребу у глибокому вивченні
цього явища з метою всебічного утримання кримінологічного процесу
в певних рамках.

Більшість процесів саме в економіці прямо чи опосередковано сприяють
зростанню криміналітету в суспільстві, корупції та економічної
злочинності в цілому та її організованих форм зокрема.

За останні шість років загальна кількість виявлених у сфері економіки
злочинів збільшилась майже на 60,8% ( з 38,8 тис. у 1992 р. до 62,4
тис. у 1997 р., в тому числі розкрадань шляхом привласнення, розтрати
або зловживанням посадовим становищем, ( на 44,4% (відповідно ( з 9 до
13 тис.), хабарництва ( у 2,2 рази (з 1 тис. до 2,2 тис. злочинів),
незаконної торгівельної діяльності ( у 8,7 раза (з 0,45 ( до 3,9 тис.
злочинів). Тільки у 1997 р. було зареєстровано більше 11,8 тис.
посадових злочинів.

Про розміри зловживань у соціально-економічній сфері свідчать результати
загальнонаглядової діяльності органів прокуратури. В минулому році
в Україні виявлено понад 204 тис. порушень законодавства проти 147 тис.
у 1996 р., за скоєння яких до відповідальності притягнуто майже 74 тис.
осіб.

Аналіз причин подальшої криміналізації економіки, і на цій базі
корумпованості суспільства, дозволяють виділити ряд основних чинників,
які визначально впливають на цей процес. Головним з них стала
(тінізація( економіки, яка за підрахунками фахівців сягнула сьогодні
більше 50% ВВП і перетворилася по суті на головний фактор ускладнення
криміногенної ситуації в країні.

Незважаючи на такі масштаби тіньової економіки, до цього часу в країні
відсутня методика її обчислення, а також будь-яка статистична інформація
про це явище, у тому числі й про грошовий тіньовий обіг.

На думку вчених і практиків, одним з основних способів одержання
тіньових доходів стають приховування юридичними і фізичними особами
реальних доходів та ухилення від оподаткування. Протягом 1997 р.
правоохоронними органами було викрито 8,8 тис. злочинів, пов’язаних
з ухиленням від сплати податків. За 6 місяців поточного року кількість
викритих злочинів у цій сфері становила вже понад 6 тис.

Але нелегальний бізнес охоплює не стільки виробництво, скільки фінансові
операції, і не лише за рахунок інвестування тіньових коштів, а переважно
шляхом використання штучно підтримуваних курсів валюти, цін, кредитних
і банківських ставок, розмірів податків, системи квот тощо. Останнє
служить передумовою одержання максимальних надприбутків у мінімально
короткі строки з найменшим ризиком.

Через вторгнення криміналітету у фінансову і валютну системи в обігу
тіньової економіки постійно знаходиться значна частина грошей і валюти,
вилучених з державного обігу.

Домінуючим фактором у цьому сегменті тіньової економіки та основним
стимулом одержання тіньових доходів є розбалансованість та некерованість
банківської системи, її правова невизначеність, відсутність прозорості
банківських операцій. Якраз тут і зосереджено основні важелі (тінізації(
і корупції. Якщо в 1996 р. безпосередньо в банківській системі було
скоєно 2,1 тис. злочинів, то в 1997 р. їх кількість зросла більш, ніж
вдвічі і склала 4,7 тис., а за 6 місяців 1998 р. ( 3,9 тис.

Реальна небезпека динаміки цього явища полягає в тому, що вона вкрай
негативно впливає на грошовий обіг в державі. Фактично кожна друга
гривня обходить банківські рахунки. На думку фахівців, тільки за 1997 р.
позабанківський грошовий обіг виріс на 2,1 млрд гривень і сьогодні
складає близько 50% всієї грошової маси1.

Вихід з цієї ситуації вимагає реформування всієї банківської системи,
в першу чергу функцій та повноважень Національного банку України. Його
пріоритетними завданнями, як відомо, є нормалізація грошового обігу
в державі, захист і забезпечення стабільного курсу гривні, усунення
причин кризи неплатежів, проведення дедоларізації економіки,
впровадження безготівкових розрахунків, недопущення створення
привілейованих умов для окремих комерційних банків, жорсткий контроль за
додержанням фінансового і банківського законодавства, сприяння
інвестиціям в економіку тощо.

За висновками Радника Голови правління НБУ, професора Швайки М.А.,
нинішня грошово-кредитна політика (є мертвою, старою, запозиченою
у попередньої адміністративної системи. Вона не грунтується на нових
ринкових методах грошово-кредитного і банківського обслуговування,
ігнорує інтереси виробників, не враховує складних механізмів створення
грошей, що грунтуються на обміні товарів, не використовує ринкових
комерційних способів запуску грошей в обіг і їх вилучення з нього.
Лауреат Нобелівської премії, Поль Самуельсон, застерігав: «…бідність
може спіткати більшість населення, якщо центральний банк невміло
управлятиме грошима(2.

Стан справ погіршується і невизначеністю правового статусу Національного
банку України. Маючи широкі повноваження, НБУ не несе відповідальності
за зловживання, які скоюються у кредитно-банківській системі. Такого
статусу, як в Україні, працівники банків не мають у жодній країні світу.

Зростання корупції в державі значною мірою обумовлено слабкою правовою
визначеністю зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.
При цьому треба мати на увазі, що поряд із зростанням обсягів
товаропотоків і капіталу, що є процесом об’єктивним, ця проблема буде
і надалі загострюватись, якщо не вжити кардинальних заходів. У 1997 році
у цій сфері кількість викритих злочинів зросла майже у півтори рази
проти 1996 р. і дорівнює 1245. За І півріччя 1998 р. вже скоєно 1,2 тис.
злочинів. За даними експертів, за 5 років з України вивезено близько
15 млрд дол., тоді як сума кредитів, одержаних нашою державою за цей
період, склала всього 9 млрд дол.3.

Характерно, що форми корупції у зовнішньоекономічній сфері зазнають
у перехідний період значних змін. Поряд з традиційними видами хабарів,
які отримують державні службовці за укладення невигідних для країни
контрактів, надання допомоги в збуті продукції, посередництво при
укладенні торгівельних угод, розповсюджуються невідомі раніше форми
протиправної діяльності. Це стосується також і діяльності спільних
підприємств.

Аналіз наявних матеріалів свідчить, що значна кількість високоліквідної
продукції експортується з України на адресу іноземних фірм, при цьому
частина валюти експортерам не повертається і незаконно зберігається на
рахунках закордонних банків. Валюта з офшорних зон, як правило, не
надходить по контрактах, які укладені за попередньою домовленістю між
українським експортером та іноземною фірмою.

В умовах реформування економіки загрозливою у кримінальному відношенні
є ситуація, що склалася у сфері приватизації.

Ця проблема є найголовнішою в комплексі питань, пов’язаних з боротьбою
зі злочинністю і становленням нової економічної системи в Україні. За
даними Кабінету Міністрів, тогорічна державна програма приватизації не
виконана ( передбачалося одержати від продажу державних об’єктів 550 млн
грн., а до бюджету надійшло близько 80 млн4, або менше 15%. Не сприяє
законному приватизаційному процесу ситуація, яка склалася щодо продажу
об’єктів на відкритих аукціонах та конкурсах, де поширені різного роду
корисливі зловживання та корупційні прояви серед чиновників, які
регулюють ці процеси.

Протягом 1997 р. у цій сфері викрито 2 тис. злочинів, що майже у 4 рази
більше, ніж у 1996 р. За 6 місяців поточного року вже зареєстровано 1,8
тис. злочинів.

Очікувати швидкого покращання в системі приватизації навряд чи можливо.
Значною мірою це також обумовлено частими кадровими змінами в цьому
відомстві і, передусім, керівного складу.

Окремо слід відмітити проблему корупції, яка пов’язана з діяльністю
різноманітних фондів, багато з яких стали справжнім (дахом( для
зловживань і розтягування державних коштів.

Наприклад, вражає розмах зловживань тільки у Фонді (Чорнобиль(, який
створено після 1986 року. За даними перевірки, проведеної Міністерством
фінансів, тільки у м. Києві було витрачено не за призначенням 1 млн грн.
Встановлені чисельні факти, коли квартири куплені для учасників
ліквідації аварії, опинились в руках зовсім інших людей. Майже 1 млн
дол. США, які призначались на закупівлю продуктів, ліків і надання
медичної допомоги, осіли в чужих кишенях. Близько 5 млрд дол., які були
направлені на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, розтрачені не за
призначенням5.

Зрушення ситуації на краще у вирішенні зазначених проблем потребує від
виконавчої та законодавчої влади неординарних заходів по наведенню
законності і порядку в економіці і, у першу чергу, посилення
контрольних, фінансових і владних функцій.

Оздоровити криміногенну ситуацію, створити належну правову обстановку
в економіці можливо за умов прийняття цілого ряду економічних законів
і нормативних актів та їх практичної реалізації.

Потребує приведення у відповідність до Конституції України економічне
законодавство, в першу чергу закони України «Про власність», «Про
підприємництво», «Про підприємства України», «Про господарські
товариства», «Про підприємницьку діяльність», «Про приватизацію майна
державних підприємств», «Про аудиторську діяльність», «Про банки
і банківську діяльність», «Про боротьбу з корупцією». Є нагальною
потреба у розробці і прийнятті законів про державне регулювання та
підтримку розвитку малого та середнього підприємництва; про фінансову
відповідальність юридичних та фізичних осіб; про порядок видання
ліцензій на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; про
декларування фізичними особами доходів і майна; про протидію
використанню (легалізації) незаконно здобутих коштів і майна та ін.

Принципове значення має приведення банківського законодавства до вимог
Основного закону України щодо забезпечення стабільності грошової
одиниці, створення і функціонування грошового ринку, організації
готівкового та безготівкового грошового обігу і саме головне ( контролю
за діяльністю комерційних банків та інших фінансових установ.

Актуальним залишається питання про удосконалення податкового
законодавства. Не всі види податків, зазначених у Законі України «Про
систему оподаткування», мають належне законодавче забезпечення.

Для нейтралізації негативних тенденцій, а отже й поліпшення
криміногенної ситуації в підприємницькій сфері економіки вбачається
доцільним внести зміни до законодавчих та інших нормативних актів, які
регламентують порядок створення та реєстрації суб’єктів підприємницької
діяльності.

Нормативними актами України не передбачена перевірка джерел походження
коштів, на підставі яких створюються підприємницькі структури.

Питання реєстрації статутних документів також недостатньо врегульовано.
Це дає можливість певним особам вносити до них вигадані види діяльності,
якими вони і не збираються займатися. Реєстрація не поставлена
у залежність від наявності в багатьох підприємців виробничих приміщень,
устаткування, коштів, сировини, досвіду роботи і т.д.

Разом з тим, чинне законодавство надто ускладнило процедуру скасування
державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Рішення про
це може бути прийняте лише загальним або Арбітражним судом України.
Через недостатню штатну чисельність арбітражних судів розгляд справ ними
про скасування державної реєстрації є досить проблематичним. Аналогічною
є ситуація з розглядом цієї категорії справ і в загальних судах.

Тому необхідно внести до чинного законодавства зміни, передбачивши
наділення органів державної реєстрації правом прийняття рішення про
скасування такої реєстрації. В разі незгоди з прийнятим рішенням
зацікавлені особи мали б змогу перенести розгляд справи до суду.

Враховуючи критичну ситуацію в економіці і, зокрема в бюджетній сфері,
вбачається за доцільне поряд із внесенням до законів запропонованих змін
та доповнень, спрямованих на посилення боротьби з фіктивним
підприємництвом, провести в Україні суцільну перереєстрацію всіх
суб’єктів підприємницької діяльності.

На думку авторів, вирішення зазначених питань значно звузило
б фінансово-економічне підгрунтя корупції в державі.

Аналіз статистичної звітності про виконання Закону України «Про боротьбу
з корупцією» показує, що протягом 1997 р. кількість виявлених державних
службовців, які скоїли корупційні діяння, становить 71,8( від загальної
чисельності виявлених осіб. Майже кожний адміністративний протокол,
складений відносно державних службовців, надіслано до суду. З загальної
кількості виявлених державних службовців, які порушили антикорупційне
законодавство, державні службовці 1(2 категорії складають лише 2,2%.
Основну частину (92,6() виявлених порушників складають державні
службовці 5(7 категорій. Це свідчить про те, що боротьба з корупцією
ведеться в основному на низовій управлінській ланці.

Таблиця 1

Соціальний склад осіб, які скоїли корупційні діяння,

передбачені Законом України «Про боротьбу з корупцією» (протягом 1997
р.)

 

з/п Категорія осіб Виявлено осіб Кількість випадків відмови радами
народних депутатів у згоді на притягнення до відповідальності Направлено
протоколів до суду

1 2 3 4 5

  Всього, у тому числі: 6344 378 5422

1. Державні службовці, разом узяті 4545 5 4508

  1-2 категорії 99 — 95

  3-4 категорії 239 — 235

  5-7 категорії 4207 5 4178

2. Народні депутати, разом узяті 652 231 108

  Народні депутати України 1 — 1

  Народні депутати АР Крим 1 — 1

  Народні депутати обласної ради 11 6 1

  Народні депутати районної ради 83 27 12

  Народні депутати міської ради 59 18 7

  Народні депутати сільської ради 50 11 14

  Народні депутати сільської ради 447 169 72

3. Голови місцевих рад 443 142 108

4. Військові посадові особи 468 — 463

5. Співробітники органів

внутрішніх справ  

236  

—  

235

За висновками управління юстиції Харківської області, посадові особи
такого рівня складають понад 80( від виявлених правопорушників.
У Житомирській області переважна більшість виявлених корупціонерів (65()
становлять працівники села. Серед корупційних проявів таких суб’єктів
поширеними є: видача головами та секретарями сільських рад недостовірних
довідок односельчанам про нібито вирощену ними сільськогосподарську
продукцію для продажу на ринках, яку вони в дійсності скуповували
в інших громадян; видача головами та секретарями сільських рад
недостовірних довідок громадянам про розмір земельної ділянки, завідомо
знизивши її розміри з метою одержання субсидій.

Незважаючи на певну активність боротьби з корупційними проявами,
протягом першого півріччя поточного року зберігалась аналогічна
тенденція (виявлено 4557 осіб, направлено протоколів до суду ( 4344). Із
3420 викритих у скоєнні корупційних діянь державних службовців 95,9(
складають службовці 5(7 категорій.

Таке співвідношення характерно й для другого суб’єкту корупції (
депутатів всіх рівнів.

Протягом 1997 р. в корупційних діяннях було викрито 652 народні депутати
всіх рівнів. Основну питому вагу (68,6() складають народні депутати
сільських рад. У той же час кількість народних депутатів України,
Автономної Республіки Крим та обласних рад, які викриті у скоєнні
порушень, передбачених антикорупційним законодавством, дорівнює 13
особам, або 2(, причому протоколи надіслані до суду лише на трьох
депутатів.

Аналіз статистичних матеріалів переконливо свідчить про спрямованість
та ефективність боротьби з цим явищем. Якщо, фактично, по кожному
державному службовцю, викритому у скоєнні правопорушення, протоколи було
надіслано до суду, то відносно депутатів цей показник характеризується
співвідношенням 6:1, тобто лише по кожному шостому викритому народному
депутату протоколи надсилалися до суду. Однією із суттєвих причин цього
у 1997 р. були відмови радами народних депутатів у згоді на притягнення
народних депутатів до адміністративної відповідальності за порушення
Закону України (Про боротьбу з корупцією(. Всього було зареєстровано 378
таких випадків, з яких 231 випадок стосується народних депутатів та 142
( голів місцевих рад.

У першому півріччі 1998 р. у вчиненні корупційних дій було викрито лише
244 народні депутати всіх рівнів і до суду направлено лише 151
адміністративний протокол. При цьому заслуговує на увагу той факт, що
завдяки внесенням відповідних змін і доповнень до законодавства про
статус народних депутатів за цей період майже в 20 разів зменшилась
кількість випадків відмови радами у згоді на притягнення народних
депутатів до адміністративної відповідальності.

Простежується негативна тенденція щодо зростання фактів скоєння
корупційних діянь головами місцевих рад народних депутатів. Так,
протягом 1997 р. відносно до них було складено 443 адміністративні
протоколи, з яких 108 направлено до суду. Але вже за перше півріччя
поточного року складено 472 протоколи про корупційні діяння, 367 з яких
надіслано до суду.

Якщо аналізувати характер корупційних проявів у 1997 р., то найбільш
поширеними їх видами були:

незаконне одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

незаконне зайняття підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через
посередників та виконання роботи на умовах сумісництва;

сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні підприємницької
діяльності, отриманні субсидій, дотацій чи пільг.

Ці види корупційних діянь складають майже дві третини від загальної
кількості виявлених порушень закону.

Найбільше виявлено фактів корупційних проявів і складено
адміністративних протоколів в Донецькій ( 339, Івано-Франківській ( 391,
Львівській ( 403, Дніпропетровській ( 448, Харківській ( 473 областях.

Проте, протягом 1997 р. державними органами, на яких покладено завдання
щодо боротьби з корупцією, виявлено лише 4 факти неподання або
невчасного подання повідомлень про відкриття рахунків в іноземних
банках.

За 6 місяців 1998 р. відбулися певні зміни у структурі корупційних
проявів. Найбільш поширеними стали порушення, пов’язані з декларуванням
доходів (35( від загальної їх кількості). Дещо зменшилась кількість
викритих фактів незаконного одержання матеріальних благ, пільг або інших
переваг (17,5().

Законом України (Про боротьбу з корупцією( на керівників міністерств
і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх
структурних підрозділів покладені зобов’язання щодо вжиття ними заходів
до припинення корупційних діянь, вчинених підлеглими, та негайного
повідомлення будь-якого державного органу про їх вчинення, який веде
боротьбу з корупцією. Незважаючи на те, що ця робота не відповідає
реальній обстановці, протягом 1997 р. та першого півріччя поточного року
було складено лише, відповідно, 24 та 20 адміністративних протоколів
відносно керівників, які умисно не вжили заходів до припинення
корупційних проявів та не повідомили про їх вчинення правоохоронні
органи.

Всебічний аналіз стану боротьби з корупцією у 1997 р. свідчить про
окремі регіональні особливості у складі осіб, які скоїли корупційні
діяння, а також висвітлив гострі проблеми кадрової політики.

Так, у промисловій Луганській області переважну більшість посадових
осіб, які скоїли корупційні діяння, складають керівники підприємств,
фінансово-бухгалтерські працівники та співробітники правоохоронних
органів.

У той же час у сільськогосподарській Вінницькій області поряд
з керівниками підприємств та працівниками фінансових підрозділів, яких
викрито у скоєнні корупційних проявів, висока питома вага припадає на
керівників і народних депутатів місцевих рад, працівників сільського
господарства та податкової адміністрації.

В Одеській області понад 50( із загальної кількості викритих посадових
осіб, які скоїли корупційні діяння, припадає на працівників податкової
служби, керівників міськвиконкомів і райдержадміністрацій та їх
структурних відділів, а також ( вищих закладів освіти.

Майже в усіх областях серед порушників Закону України «Про боротьбу
з корупцією» питому вагу складають голови місцевих рад народних
депутатів, керівники і завідуючі відділами райдержадміністрацій та
міськвиконкомів.

Дослідження також показало, що важливою проблемою, пов’язаною
з протидією корупції і організованій злочинності в Україні, залишається
корупція у правоохоронних і контролюючих органах.

На жаль, реальність сьогодення така, що організована злочинність активно
розшукує корумпованих відповідальних посадових осіб і, у першу чергу,
серед співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури, митних,
податкових, інших контролюючих органів, які б захищали її інтереси щодо
функціонування тіньової економіки та (відмивання( незаконно здобутих
коштів, створювали б для неї захисний бар’єр або (дах(.

Проблема чистоти кадрів у правоохоронних органах і, зокрема, в органах
внутрішніх справ залишається однією з головних в комплексі заходів щодо
подолання корупції в державі. Тільки у 1997 р. засуджено 237 працівників
органів внутрішніх справ, які скоїли посадові злочини, в тому числі 66 —
за хабарництво, а відносно 235 співробітників надіслано до суду
протоколи про скоєння корупційних правопорушень. Протягом минулого року
порушено 648 кримінальних справ стосовно 743 працівників органів
внутрішніх справ.

Дослідження одночасно висвітлило також і роль судів у протидії корупції.
Закон України «Про боротьбу з корупцією» не називає суди в числі
органів, на які покладається боротьба з корупцією, оскільки у них інша
функція ( чинити правосуддя. Разом з тим, залишається очевидним той
факт, що від позиції суду фактично повністю залежать кінцеві результати
боротьби з корупцією, оскільки саме суди «вінчають» всю діяльність
державних органів у цьому напрямку.

На наш погляд, суттєвого корегування потребує практика призначення
покарання за корупційні діяння кримінального характеру, зокрема
одержання хабара при обтяжуючих обставинах. Сьогодні судова практика не
направлена на викоренення цього зла. У 1997 р. стосовно 93,4( осіб,
засуджених до позбавлення волі за отримання хабара при обтяжуючих
обставинах, призначена міра покарання нижче найнижчої межі, а у першому
півріччі п. р. цей показник дорівнював 94,1(. Більше того, понад 40%
засуджених за цей тяжкий злочин взагалі не позбавлено волі, з них 58
осіб засуджено умовно, 38 осіб ( з відстрочкою від виконання вироку.

Викладене потребує вирішення цілого ряду питань, в тому числі
в законодавчому порядку, в першу чергу контрольних повноважень
Верховного Суду. На нашу думку, доцільно все ж таки знайти
у Кримінально-процесуальному кодексі України місце для норми, яка
б давала можливість вищестоящому суду оперативно контролювати діяльність
місцевих і районних судів. Суди повинні нести відповідальність за
неналежне виконання своїх обов’язків.

На жаль, з обставин, що склалися в Україні, фактично призупинилося
проведення судово-правової реформи, яка потребує прийняття принаймні 15
законів, найважливішими з яких є закон (Про судоустрій(, Цивільний,
Кримінальний, Цивільно-процесуальний та Кримінально-процесуальний
кодекси. Прийняття їх вкрай необхідно для оновлення правової бази щодо
кардинальної перебудови судової системи, створення нових її інститутів,
зокрема інституту апеляції, здійснення судової діяльності на більш
високому професійному рівні.

Таким чином, результати дослідження дають підстави зробити висновки щодо
рівня діяльності державних органів і судів стосовно обмеження масштабів
і впливу корупції на життєво важливі сторони суспільного життя країни,
а також рівня організаційно-правового забезпечення цієї діяльності.

Враховуючи ці обставини, потребують невідкладного внесення змін
і доповнень закони України: «Про боротьбу з корупцією» ( з огляду на
комплексність проблеми, крім адміністративних і дисциплінарних,
передбачити економічні, кримінальні, кадрові, соціальні та інші важелі
протидії корупційним проявам; (Про державну службу( ( стосовно чіткого
визначення в ньому поняття державного службовця, а у додатку до Закону
навести вичерпний перелік категорій державних службовців та інших
посадових осіб, які є суб’єктами корупційних діянь.

З огляду на високий рівень латентності корупційних проявів, наведені
дані адміністративної і кримінальної статистики та їх аналіз не
дозволяють достатньо об’єктивно судити про масштабність корумпованості
державних органів влади та управління, ефективність боротьби з нею.

Органи, які ведуть боротьбу з корупцією, поки що спрямовують свої
зусилля на викриття корупційних проявів у владних структурах районної
ланки, а також серед народних депутатів місцевих рад.

Вивчення боротьби з корупцією висвітлило гострі проблеми кадрової
політики в регіонах. Простежується негативна тенденція щодо зростання
корумпованості серед голів місцевих рад народних депутатів.

У комплексі заходів щодо подолання корупції в державі проблема чистоти
кадрів в правоохоронних органах ще залишається гострою.

Протягом 1997 ( І півріччя 1998 р. відбулися певні зміни у структурі
корупційних проявів. Найбільш поширеними є порушення, пов’язані
з декларуванням доходів.

Судова практика не стала стримуючим фактором для злочинців, які скоїли
посадові злочини. Вона не направлена на рішуче викоренення корупційних
проявів кримінального характеру. Понад 90% осіб, засуджених у 1997 р. до
позбавлення волі за отримання хабара при обтяжуючих обставинах,
призначена міра покарання нижче найнижчої межі.

На думку авторів, результати дослідження можуть бути використані
відповідними державними органами для розробки організаційно-правових
заходів, спрямованих на протидію корупції в державі, викоренення причин,
які сприяють її існуванню. З огляду на ці обставини, Координаційним
комітетом по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при
Президентові України було проаналізовано виконання міністерствами та
відомствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади
Національної програми боротьби з корупцією та Закону України «Про
боротьбу з корупцією». З метою їх практичної реалізації і проведення
єдиної державної політики у цій сфері Кабінет Міністрів України 24
квітня 1997 р. затвердив План заходів організаційного забезпечення
реалізації пунктів Національної програми.

Постановою Кабінету Міністрів України (Про порядок звітування органів
виконавчої влади про дотримання вимог Закону України «Про боротьбу
з корупцією»( від 28.06.97 р. № 616 запроваджена щоквартальна звітність
про виявлені корупційні діяння та правопорушення, пов’язані з корупцією.
Міністерством юстиції була розроблена і введена в дію нова форма
статистичного звіту № 1-К «Про роботу судів по розгляду справ на
виконання Закону України «Про боротьбу з корупцією»(, а на засіданні
Кабінету Міністрів, яке відбулося 5 липня 1997 р. заслуховано звіти
керівників центральних органів виконавчої влади.

Уряд зазначив, що особисто міністрами, керівниками інших центральних
органів виконавчої влади, Головою Ради міністрів Автономної Республіки
Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій не зроблено належних висновків стосовно критичних
зауважень Президента України Л.Д. Кучми, висловлених ним на засіданнях
Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю при Президентові України у лютому та квітні 1997 р. Було
визнано незадовільною роботу колегій міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
колегій обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій щодо забезпечення виконання законів України, рішень
Президента України та Кабінету Міністрів України з питань боротьби
з корупцією і злочинністю. Зазначені колегіальні органи зобов’язано
притягати винних до відповідальності. Було суворо попереджено міністрів,
керівників інших центральних органів виконавчої влади, Голову Ради
міністрів Автономної Республіки Крим, голів обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій про недопустимість
подальшого зволікання з реалізацією визначених Президентом України та
Кабінетом Міністрів України заходів щодо боротьби з корупцією
і злочинністю.

Координаційним комітетом разом з правоохоронними відомствами протягом
1997 р. комплексно вивчено стан боротьби з організованою злочинністю
і корупцією у 20 областях, містах Києві, Севастополі та 17
міністерствах. Результати вивчення розглянуті на розширених засіданнях
Координаційного комітету.

В цілому, із передбачених Програмою 40 заходів, які було намічено
реалізувати у 1997 р., повністю виконано 25 і 15 ще знаходяться у стадії
виконання. Особлива увага була зосереджена на атестуванні державних
службовців, декларуванні їх доходів, посиленні контролю за фінансовою
і господарською діяльністю суб’єктів господарювання, виявленні та
попередженні корисливих злочинів, пов’язаних з корупцією тощо.

У 1997 році пройшли атестацію 139 тис. 408 осіб або 98,3 % від кількості
осіб, що підлягали атестуванню, у тому числі 97,7 % ( в центральних та
підвідомчих їм органах і 99,7 % ( в державних адміністраціях і органах
місцевого самоврядування. Не атестовано у встановлені терміни 2 тис. 410
осіб, або 1,7 % державних службовців, в основному з поважних причин
(відпустка по догляду за дитиною, довготривала хвороба тощо).

У порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня
1996 р. в частині проведення першої атестації у 1997 р., не дивлячись на
неодноразові звернення Головдержслужби, не було проведено атестацію
державних службовців у встановлені терміни в апаратах Мінтрансу
і Мінекономіки, Фонду державного майна України, посилаючись на очікувані
зміни в структурі та чисельності штатів. На черговому засіданні Кабінету
Міністрів, яке відбулося 26 лютого 1998 р. передбачалося заслухати звіти
з цього питання і прийняти рішення щодо персональної відповідальності.

Відповідно до Положення про атестування більше половини державних
службовців (153 тис. 791 особа, або 52,1%) не підлягали атестації. Серед
них знаходяться й ті працівники, які призначені на посади органом вищого
рівня або колегіальним органом, перебували на посадах патронатної
служби, молоді спеціалісти, жінки, які знаходяться у відпустках через
вагітність та догляд за дитиною, а також особи, котрі перебувають на
займаній посаді менше одного року.

Із загальної кількості державних службовців, які пройшли атестацію,
визнані такими, що відповідають займаним посадам — 127 тис. 479 осіб
(91,4%), відповідають займаним посадам за певних умов — 10 тис. 957 осіб
(7,9%), не відповідають займаним посадам — 972 особи (0,7%).

По кожному четвертому державному службовцю атестаційними комісіями
прийняті відповідні рекомендації: пройти стажування на більш високій
посаді (1,2%), зарахувати до кадрового резерву (3,6%), підвищити
кваліфікацію (8,6%), набути навичок роботи на комп’ютері (3,5%) тощо.

Слід також зазначити, що при проведенні атестації не завжди
враховувались правопорушення, допущені державними службовцями. Це певною
мірою пов’язано з недостатнім рівнем взаємодії органів виконавчої влади
з правоохоронними органами. На практиці мають місце недоліки
в інформуванні судами державних органів про прийняті рішення стосовно
державних службовців, які вчинили корупційні діяння.

Так, у 1997 році, тобто в період, коли в більшості органів виконавчої
влади та місцевого самоврядування здійснювалась атестація, за даними
звітів центральних та місцевих органів виконавчої влади було виявлено
2482 порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією» з боку
державних службовців, притягнуто до дисциплінарної відповідальності
через суди 890 чоловік, але звільнено з посад всього 72 особи.

У ході атестації виявлено недоліки в роботі з кадрами, зокрема
з резервом на посади державних службовців. Відповідно до діючого
Положення відповідальність за формування кадрового резерву покладена на
керівників державних органів, у тому числі й на тих, призначення яких на
посади здійснюється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів
України, але новопризначені керівники часто не зважують на резерв,
сформований їх попередниками, вносять пропозиції щодо призначення інших
осіб. Тому було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про
внесення змін і доповнень до Положення про формування кадрового резерву
для державної служби» від 29 листопада 1997 р. № 1333.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України (Про застосування
статті 13 Закону України «Про державну службу»( від 11 серпня 1995 р. №
641 Головдержслужбою було розроблено правовий механізм декларування
доходів державними службовцями, надіслано його до центральних органів
виконавчої влади, обласних, Київської і Севастопольської міських
державних адміністрацій та опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр».
Державна податкова адміністрація України розробила рекомендації щодо
заповнення державними службовцями декларацій про доходи, зобов’язання
фінансового характеру та майновий стан щодо себе та членів своєї сім’ї.

Завдяки вжитим заходам, забезпечено в основному декларування доходів
державними службовцями. Декларації про доходи, зобов’язання фінансового
характеру та майновий стан щодо себе та членів своєї сім’ї за 1996 р.
подали 292 тис. 918 державних службовців (99,1%), не подали декларації
у встановлені терміни 2 тис. 660 державних службовців (0,9%) в основному
з поважних причин.

Разом з тим, не повною мірою виконуються вимоги стосовно щорічної
публікації відомостей про доходи вищих посадових осіб, які зазначені
у ст. 9 Закону України «Про державну службу».

Досвід роботи стосовно впровадження декларацій про доходи підтверджує
доцільність удосконалення організації декларування доходів і вирішення
даного питання на законодавчій основі. Для цього необхідно прискорити
прийняття Закону України «Про оподаткування фізичних осіб», який
розглянуто Верховною Радою України у першому читанні ще у 1995 році. Цим
законопроектом передбачена уніфікована декларація про доходи та майновий
стан, яку могли б заповнювати й державні службовці. Її впровадження має
сприяти усуненню суперечностей у законах і розбіжностей у податкових
деклараціях та деклараціях державних службовців.

З метою посилення контролю за фінансовою і господарською діяльністю
суб’єктів господарювання Головним контрольно-ревізійним управлінням
України перевірено майже 50 тис. підприємств, установ і організацій щодо
додержання єдиного кошторису доходів та видатків бюджетних установ та
організацій. Майже в кожній третій із них виявлені суттєві недоліки
і порушення. Було перевірено також 8 тис. об’єднань громадян щодо
додержання законності в підприємницькій діяльності. За дорученням
Кабінету Міністрів України узагальнена інформація направлена керівникам
міністерств та відомств для відповідного реагування.

Співробітниками спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією
і організованою злочинністю МВС України у 1997 р. складено 1117
адміністративних протоколів за вчинення корупційних діянь проти 755
у 1996 р. (+48,0%), працівниками СБУ складено відповідно ( 574 і 132.

Тільки співробітники органів внутрішніх справ України протягом 1997 р.
викрито 2216 фактів хабарництва, що на 16,3 % більше, ніж у 1996 р.
Службою безпеки України за ознаками посадових злочинів порушено 335
кримінальних справ, серед них є такі, що стосуються колишніх
відповідальних працівників центральних міністерств і відомств, місцевих
органів державної виконавчої влади та самоврядування.

На виконання п. 9 Національної програми боротьби з корупцією Верховним
Судом України проведено узагальнення судової практики щодо застосування
судами законодавства про боротьбу з корупцією. Опрацьовано проект
Постанови Пленуму Верховного Суду України з цього питання. У березні
поточного року планується розглянути це питання на Пленумі Верховного
Суду.

На реалізацію вимог Програми міністерствами і центральними відомствами
підготовлено законопроекти, зокрема: «Про судоустрій», «Про статус
суддів», «Про кваліфікаційні комісії та кваліфікаційну атестацію
і дисциплінарну відповідальність суддів України», «Про органи
суддівського самоврядування», «Про оцінку майна, майнових прав та
професійну оціночну діяльність», «Про порядок підготовки, прийняття,
реєстрації, офіційного оприлюднення та дію нормативно-правових актів».

У стадії розробки знаходиться концепція реформування системи управління,
реструктуризації органів виконавчої влади за функціональним принципом.
Згідно з Указом Президента України «Про положення про Державну комісію
з проведення в Україні адміністративної реформи» від 2 жовтня 1997 р. №
1089/97 створено зазначену комісію на чолі з народним депутатом України
Л.М. Кравчуком.

Важливим заходом загальнодержавного рівня стало проведення в м. Києві
28-29 листопада 1997 р. широкопредставницького Першого національного
симпозіуму «На шляху до доброчесності», за підсумками якого вироблені
практичні рекомендації щодо комплексного розв’язання проблем боротьби
з корупцією.

В той же час, більше третини заходів, передбачених Національною
програмою, з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин все ще знаходиться
у стадії виконання, хоча терміни виконання вже минули. Відповідальними
за їх виконання є Міністерство юстиції, Міністерство фінансів та
Держкомстат України.

Міністерством юстиції України не завершена робота по внесенню змін
і доповнень до законів України «Про державну службу», «Про боротьбу
з корупцією», а також до Кримінального і Кримінально-процесуального
кодексів України. На думку керівництва Міністерства юстиції, вони можуть
бути розроблені лише після прийняття Концепції про боротьбу з корупцією.
Внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України»
не є можливим без внесення змін до Конституції України, оскільки в ній
маємо загальну норму щодо недоторканності народних депутатів.

Міністерство юстиції України не закінчило роботу щодо розробки до
01.07.1997 р. пропозицій про внесення змін до Указу Президента України
«Про відкриття анонімних валютних рахунків» від 01.08.1995 р. № 679.
Кабінетом Міністрів України законопроект повернуто на доопрацювання.

Міністерством юстиції, Національним банком, Міністерством внутрішніх
справ, Службою безпеки, Державною податковою адміністрацією України до
цього часу (термін виконання ( 1.07.1997 р.) не завершена робота
з розробки законодавчих актів щодо вдосконалення механізму інформування
банківськими установами правоохоронних органів про фінансові операції
юридичних та фізичних осіб. Кабінет Міністрів України 9 січня 1997 р.
доручив Міністерству юстиції провести роботу по усуненню розбіжностей та
внести узгоджений законопроект.

Міністерством юстиції разом з Міністерством внутрішніх справ України
підготовлено пакет законопроектів по виконанню заходів вищезгаданої
Програми щодо розробки механізму заборони створення при органах
виконавчої влади, правоохоронних органах та судах різного роду фондів
і одержання ними матеріальної допомоги від суб’єктів підприємницької
діяльності, який доопрацьовується в Кабінеті Міністрів (термін виконання
( 01.07.1997 р.).

Міністерством закордонних справ України ще й досі остаточно не вирішено
питання щодо запровадження інституту представників правоохоронних
органів за кордоном. На думку керівників Міністерства, вирішення цього
питання повинно йти шляхом введення до штату посольств посад радників
з правових питань.

Держкомстатом України у встановлений термін (до 1 серпня 1997 р.) не
розроблена система статистичних показників, які характеризують тіньову
економіку та методики економіко-правового аналізу умов «тінізації»
і криміналізації народного господарства. Тільки 5 січня 1998 р. Кабінет
Міністрів України прийняв Постанову «Про Урядову робочу групу з питань
відслідкування процесів тінізації економіки та розроблення пропозицій,
рекомендацій щодо припинення її зростання» № 2.

Міністерство фінансів України не закінчило розробку у встановлений
термін (до 1 липня 1997 р.) комплексу заходів щодо вдосконалення
фінансового контролю в державі.

Мають місце суттєві недоліки також в організації виконання Закону
України «Про боротьбу з корупцією», особливо
у попереджувально-профілактичній роботі з боку керівників міністерств
і відомств. Незважаючи на їх персональну відповідальність за стан цієї
роботи, у 1997 р. до правоохоронних органів надійшла інформація лише про
один виявлений факт корупції в центральному апараті від Міністерства
України з питань надзвичайних ситуацій.

Одним з найбільших недоліків в організації виконання цього Закону є те,
що значна частина правопорушників уникає передбаченої ним
відповідальності.

Фактично не спрацьовує Закон в частині притягнення до відповідальності
депутатів за корупційні діяння. В цілому по Україні у 1997 р. із 971
подання прокурорів про одержання згоди на притягнення їх до
адміністративної відповідальності місцеві ради надали таку згоду лише
щодо 183 депутатів (20%), по 374 поданнях у наданні згоди було
відмовлено, а 417 ( залишено взагалі без розгляду. Всього через вказані
причини правоохоронні органи не надіслали до суду 791 протокол відносно
депутатів, які вчинили корупційні правопорушення.

Викликає занепокоєння також ситуація щодо якості зібраних
правоохоронними органами матеріалів про корупційні діяння та їх судового
розгляду. У 1997 р. до розгляду судів надійшло 4992 справи про
адміністративні правопорушення, розглянуто з винесенням постанов 4953
справи, але більшість з них — 3050, або майже 62% ( з різних причин були
закриті. І лише відносно 1925 осіб було винесено постанови про
накладення адміністративного стягнення, в тому числі за вчинення
корупційних діянь ( 670 осіб; за порушення соціальних обмежень,
встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави ( 1105
осіб, із них за повторне порушення ( 27 осіб; за порушення вимог
фінансового контролю ( 135 осіб; за невжиття заходів щодо боротьби
з корупцією ( 14 осіб.

З числа осіб, відносно яких винесено постанови про накладення
адміністративного стягнення, державні службовці складають 1660 осіб
(86,6%); працівники органів внутрішніх справ ( 131 особа (6,8%); голови
сільських, селищних, міських, районних та обласних рад ( 77 осіб (4%);
працівники інших правоохоронних органів — 49 осіб (2,6%). Корупційних
діянь з боку суб’єктів вищого посадового рівня не виявлено.

Таким чином, проведений аналіз і вивчення стану реалізації вимог
антикорупційного законодавства в центральних і місцевих органах
державної виконавчої влади та його застосування правоохоронними органами
свідчить про те, що ефективність дії, зокрема Закону України «Про
боротьбу з корупцією», ще не достатня.

Ситуація, що склалася, потребує, на наш погляд, суттєвого удосконалення
Закону України «Про боротьбу з корупцією». Більш, ніж дворічна практика
його застосування виявила цілий ряд серйозних недоліків. Передбачені ним
норми адміністративної відповідальності не повною мірою вирішують
питання боротьби з цим явищем, вони неадекватні процесам, що
відбуваються в суспільному житті. Закон не охоплює основні форми
і способи викоренення корупції в економіці та фінансово-банківській
системі, хоча саме вони стали матеріальною основою корупції в державі.
Вбачається також, що в цьому законі необгрунтовано звужено як коло
органів, на які покладені функції боротьби з корупцією, так і коло
суб’єктів корупційних діянь. Поза межами його дії залишились навіть
працівники контролюючих і наглядових органів. Тому обмежувати коло
суб’єктів корупційних діянь лише державними службовцями і депутатами, як
це зроблено в діючому Законі, означає штучно звужувати межі боротьби
з корупцією у ринковій економіці.

Відповідних змін потребує також норма, яка визначає термін притягнення
до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення. Це
пов’язано, по-перше, з тим, що корупційні діяння є латентними і не
завжди виявляються в межах встановленого законом двомісячного терміну
з дня їх вчинення, а, по-друге, цей строк щодо депутатів є явно
недостатнім з огляду на існуючу процедуру отримання згоди на їх
притягнення до відповідальності.

Неврегульованим залишається питання щодо відповідальності за корупційні
діяння військовослужбовців та інших осіб, які мають спеціальні звання
і працюють в апаратах Міноборони, СБУ, МВС, прокуратури, судів. Між тим,
саме корумпованість значної частини працівників цих органів суттєво
впливає на загальний стан боротьби з корупцією. Є багато інших прогалин
в чинному законодавстві, що серйозно стримує боротьбу з корупцією.

Проте, незважаючи на певні прогалини в реалізації Національної програми
боротьби з корупцією, необхідно визнати що саме факт прийняття
і втілення в життя антикорупційного законодавства і Національної
програми боротьби з корупцією привернув увагу центральних і місцевих
органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування
і всієї громадськості до вирішення цієї проблеми, і цим започатковано
в державі системний, комплексний, безкомпромісний підхід до посилення
боротьби з корупцією.

Далеко не всі керівники міністерств і відомств, регіональних органів
державної виконавчої влади виявили відповідну наполегливість у виконанні
чинного законодавства, вимог Президента України щодо посилення боротьби
з корупцією. Більше того, деякі з них не слугують особистим прикладом
у додержанні і виконанні норм, передбачених законами України «Про
державну службу», «Про боротьбу з корупцією», з чим миритися не можна.

Таким чином, проведене дослiдження дозволяє визначити основнi складовi
частини проблеми корупцiї в Українi i на цiй основi внести пропозицiї
щодо удосконалення органiзацiйно-правових механiзмiв посилення боротьби
з корупцiєю в державi, а саме: здiйснити додатковi заходи щодо
удосконалення правової бази боротьби з корупцiєю. З цiєю метою Указом
Президента України створити мiжвiдомчу комiсiю у складi депутатiв
Верховної Ради, фахiвцiв центральних правоохоронних та економiчних
вiдомств, вчених-юристiв, економiстiв, практичних працiвникiв (в Росiї
така комiсiя створена Указом Президента вiд 15.01.1998р.), на яку
покласти функцiї: планування та координацiї законопроектної дiяльностi;
протидiї галузевим iнтересам, забезпечення антикорупцiйностi економiчних
законiв; розгляду законодавчих iнiцiатив; розробки проектiв конкретних
законiв; контролю за своєчаснiстю пiдготовки законiв, їх експертизи.

З метою удосконалення чинного антикорупцiйного законодавства комiсiї на
базi накопиченого досвiду розробити проект Закону України
«Органiзацiйно-правовi основи боротьби з корупцiєю» за типом «Основ
кримiнального законодавства», оскiльки об’єднати в один закон абсолютну
бiльшiсть галузей права практично неможливо. Одночасно пiдготувати
i внести змiни i доповнення до Закону України «Про державну службу»
з метою не тiльки чiткого визначення поняття держслужбовця, а й
визначення вичерпного перелiку категорiй державних службовцiв, системи
контролю за об’єктивнiстю декларування їх доходiв, порядку призначення
i звiльнення державних службовцiв, обов’язків керiвникiв центральних
державних органiв та iнших антикорупцiйних норм.

Кабiнету Мiнiстрiв України прискорити розробку проектiв економiчних
законiв з антикорупцiйною спрямованiстю, в першу чергу «Про механiзм
виявлення та активної протидiї «вiдмиванню» юридичними та фiзичними
особами коштiв, одержаних протиправним шляхом»; «Про кредит»; (Про
внесення змiн i доповнень до Закону «Про банки i банкiвську
дiяльнiсть»(; «Про систему контролю за дiяльнiстю комерцiйних банкiв»;
«Про угоди з цiнними паперами»; «Про акцiонернi товариства»; «Про вiльну
купiвлю-продаж приватизацiйних майнових сертифiкатiв»; (Про внесення
змiн до Указу Президента України «Про вiдкриття анонiмних валютних
рахункiв»( вiд 1.08.1995р.; «Про реформування вiдносин у сферi
торгiвлi»; «Про декларування доходiв фiзичними особами»; «Про правову
вiдповiдальнiсть юридичних осiб»; «Про обмеження бартерних операцiй»;
«Про систему державного контролю в Українi»; «Про громадський контроль».

Вважається за доцільне розробити та прийняти Кодекс поведiнки державного
службовця, Кодекс поведiнки працiвника правоохоронних органiв, Кодекс
честi суддiв, а також вiдповiднi дисциплiнарнi кодекси з визначенням
у них порядку притягнення до дисциплiнарної вiдповiдальностi, видiв
i меж стягнень за службовi правопорушення, а також умов заохочення за
етичну службову поведiнку.

На наш погляд, Кабiнету Мiнiстрiв України необхідно вжити заходiв щодо
розробки механiзмiв:

заборони створення при органах виконавчої влади, правоохоронних органах
та судах рiзного роду фондiв та одержання ними матерiальної допомоги вiд
суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi;

входження державних службовцiв до наглядових рад пiдприємств, а також
визначення порядку признання державних службовцiв уповноваженими особами
центральних органiв виконавчої влади на здiйснення прав щодо участi
в управлiннi господарським товариствам з часткою майна, що належить
державi;

удосконалення процедури прийняття на посади державних службовцiв та
контролю вiдносно заборони зайняття посад в державних органах особам,
якi звiльненi з державної служби за корупцiйнi дiяння;

дiйового контролю за додержанням вимог Закону (Щодо заборони державним
службовцям усiх рангiв брати участь у комерцiйнiй, фiнансовiй та
господарсько-пiдприємницькiй дiяльностi(.

Протягом квiтня-травня 1998 р. в кожному регiонi за участю представникiв
центральних правоохоронних вiдомств глибоко проаналiзувати причини
закриття абсолютної бiльшостi адмiнiстративних справ про корупцiйнi
дiяння, незадовiльного розслiдування кримiнальних справ про посадовi
злочини. Результати обговорити на спiльних семiнарах співробітників МВС,
СБУ, прокуратури та судiв.

Мiнiстерству внутрiшнiх справ, Службi безпеки, Генеральнiй прокуратурi,
Мiнiстерству юстицiї, Державнiй податковiй адмiнiстрацiї, Державнiй
митнiй службi, ГоловКРУ, Мiнфiну та iншим контролюючим вiдомствам
України, глибоко проаналiзувати стан виконання п.7 Указу Президента
України «Про заходи щодо активiзацiї боротьби з корупцiєю
i органiзованою злочиннiстю» вiд 10 лютого 1995 р., яким передбачалось
всебiчно вивчити стан справ з кадрами пiдпорядкованих структур та вжити
необхiдних заходiв щодо посилення їх внутрiшньої безпеки, звiльнення
спiвробiтникiв, якi встановили недiловi стосунки зi злочинним
середовищем.

Мiнiстерству внутрiшнiх справ, Службi безпеки, Державнiй податковiй
адмiнiстрацiї, iншим зацiкавленим мiнiстерствам i вiдомствам України
створити Єдиний автоматизований банк даних про всiх правопорушникiв
антимонопольного, податкового, фiнансового, адмiнiстративного та
кримiнального законодавства у сферi приватизацiї, лiцензування,
квотування, експортно-iмпортних операцiй, митних правил тощо, тим самим
поставити пiд контроль протиправну дiяльнiсть таких осiб.

 

1 Див.: Зеркало недели. — 1998. — 15 апр. — № 15.

2 Див.: Урядовий кур’єр. — 1998.- 23 травн. -№ № 96-97.

3 Див.: Финансовая Украина. — 1996. — 20 февр. — № 8.

4 Див.: Урядовий кур’єр. — 1998. -27 черв. — №№ 121-122.

5 Див.: Киевские ведомости. — 1998. — 30 июня. — № 194.

М.І. Камлик, Є.В. Невмержицький. Про результати дослiдження проблем, що
пов’язані з протидiєю корупцiї в Українi. “Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 2’2000

 

Похожие записи