Реферат

на тему:

Про Проект Концепції стратегії реалізації державної політики щодо
боротьби з кіберзлочинністю в Україні.

На сучасному етапі розвитку суспільства все більше відчувається
значимість інноваційних процесів, що відбуваються у зв’язку з
інформатизацією. Але поряд із позитивними здобутками, інформатизація
супроводжується побічними, негативними явищами криміногенного характеру,
до яких відносять “комп’ютерну злочинність” [1]. Це, безумовно, потребує
негайного створення системи протидії даному різновиду злочинності на
державному рівні. Для сучасного суспільства (в період його переходу від
індустріального етапу розвитку до нового – постіндустріального,
інформаційного) актуальність цієї проблеми не викликає сумнівів.

Вважаємо, що саме для досягнення зазначеної мети за ініціативою МВС
України фахівцями Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем
боротьби з організованою злочинністю було розроблено проект Концепції
стратегії реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю
в Україні (надалі – Концепції)1. Зазначена Концепція обговорюється у
колах наукової громадськості, у зацікавлених органах державної
виконавчої влади та серед фахівців-практиків.

Ретельне вивчення Концепції показало, що вона має незначні недоліки, які
заслуговують на певну увагу та вимагають подальшого редагування тексту.

Концепцію логічно поділено на дві частини.

Перша частина – “Загальні положення” – містить правовий та
кримінологічний аналіз сучасного стану боротьби з комп’ютерною
злочинністю.

По-перше, за текстом Концепції зазначається, що різні закони та
підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є
інформація, приймались у різні часи без узгодження понятійного апарату,
тому вони мають низку термінів, які не є достатньо коректними, а, отже,
розуміються неоднозначно учасниками суспільних інформаційних відносин”.
Але безпосередньо і сама Концепція має такі недоліки. Так, у розділі 1
частини першої дається визначення основних понять та категорій.
Вводиться ряд термінів, що не зустрічалися раніше у вітчизняному
законодавстві, зокрема: “інформаційна цивілізація”, “інформаційне
суспільство”, “інформаційне середовище суспільних відносин”,
“комп’ютерні продукти”, “протидія комп’ютерній злочинності (боротьба з
комп’ютерною злочинністю)”, “суспільні інформаційні відносини
(інформаційні правовідносини)” і т.д. Всі перелічені терміни, з точки
зору науки заслуговують на увагу, але більшість з них залишаються не
узгодженими з чинним законодавством, що у майбутньому може також
призвести до проблеми їх застосування.

Визначаються і такі вже легалізовані терміни, як “інформаційна безпека”,
“комп’ютерна інформація (інформація в автоматизованих (комп’ютерних)
системах)”,” комп’ютерний вірус”. На наш погляд, ряд визначень потребує
уточнення чи редакції. Наприклад: “Комп’ютерна інформація (інформація в
автоматизованих (комп’ютерних) системах) – інформація (дані і
комп’ютерні програми) надана у формі, що безпосередньо підходить для
обробки у комп’ютерній системі”. Чи “Комп’ютерний продукт – це
комп’ютерна інформація (програми, бази даних) та топографії інтегральних
мікросхем, що є об’єктами права інтелектуальної власності”.

У Концепції термін “кіберзлочинність (комп’ютерна злочинність)”
визначається за історично зумовлене антисоціальне явище інформаційного
суспільства, яке охоплює всю множину комп’ютерних злочинів, вчинених
особами в Україні, чи з України, чи щодо об’єктів злочинного посягання в
Україні особами, які перебувають за її межами у визначеному проміжку
часу. Вважаємо, що це визначення потребує корегування, зокрема, стосовно
територіальної ознаки. Йдеться про вирішення складної проблеми
транснаціонального характеру цього виду правопорушень.

По-друге. Концепція, що пропонується, не є першою роботою авторського
колективу у тому ж складі. Їй передував проект Концепції реформування
законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин2
HYPERLINK «http://mndc.naiau.kiev.ua/Gurnal/5text/» \l «_ftn2» \o «» **
, який визначає стан правового забезпечення суспільних інформаційних
відносин в Україні та стратегію (основні засади) реформи інформаційного
законодавства. На наш погляд, друга розробка – Концепція стратегії
реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю в Україні
– повинна стати логічним продовженням і доповненням першої.

З огляду на вищенаведене, а також з метою уникнення перевантаження
Концепції, що розглядається, вважаємо за доцільне та можливе перенести
термінологічні визначення, які безпосередньо не стосуються комп’ютерних
злочинів, – “інформаційна цивілізація”, “інформаційне суспільство”,
“суспільні інформаційні відносини (інформаційні правовідносини)”, до
першої із Концепцій, створивши в ній розділ – “Визначення основних
понять та категорій”. Це саме стосується деяких розділів Концепції, що
цілком повинні охоплюватися першою з концепцій. На цій підставі
пропонуємо вилучити з концепції підрозділи, які стосуються тільки сфери
інформаційних суспільних відносин (2.3, 2.4, 6.1, 10.2, 10.3, 10.5,
10.6, 11–13), що дозволить значно зменшити її обсяг.

Крім того, деякі з термінів, на наш погляд, можливо було б виключити.
Наприклад, термін “інформаційне середовище суспільних відносин” надалі у
тексті Концепції не зустрічається, саме через це не має сенсу його
залишати.

До речі, законодавці Росії в галузі інформаційного права (і не тільки
вони) пішли іншим шляхом. Сьогодні на розгляді та відкритому обговоренні
фахівців у галузі інформатизації, у тому числі юристів, знаходиться
проект так званої “Білої книги інформаційних технологій”3, в якій
запропоновано певні тлумачення основних термінів, що використовуються у
процесі правового регулювання сфери інформаційних відносин і повинні
мати юридичну силу. Вважаємо, що саме це має стати найкращим вирішенням
питання щодо перевантаження законодавства специфічною, але сучасною
актуальною термінологією, що, безумовно, допомагатиме і виявиться
корисним не тільки для юриспруденції, але й для інших гуманітарних та
технічних напрямів у науці.

По-третє, що стосується структури першої частини. У другому її розділі,
який має назву “Стан правового регулювання суспільних інформаційних
відносин в умовах інформатизації України (інформаційного суспільства)”,
докладно аналізується сучасний стан правового регулювання суспільних
інформаційних відносин в умовах інформатизації України (інформаційного
суспільства), у тому числі – нормативно-правові акти у сфері боротьбі з
комп’ютерною злочинністю. Ми вважаємо, що цей розділ слід, якщо не
перенести до першої із зазначених Концепцій, то назвати “Стан
нормативно-правового забезпечення боротьби з комп’ютерною злочинністю”.
Це саме стосується розділів, в яких порушуються проблеми правового
регулювання суспільних інформаційних відносин (ч. 1 розд. 6), основних
організаційних засад та фінансового забезпечення роботи щодо
систематизації інформаційного національного законодавства (ч. 2 розд.
11–13) в умовах інформатизації України, розглядаються питання стосовно
удосконалення нормативно-правового забезпечення і регулювання боротьби з
комп’ютерною злочинністю (підрозд. 6.2 розд. 1) та напрямів правового
регулювання соціальних інформаційних відносин, що по суті дублює
попередні ідеї.

У розділі третьому зазначеної частини дається кримінологічна
характеристика комп’ютерної злочинності. Структура комп’ютерної
злочинності аналізується досить детально ще у двох підрозділах. Але, на
наш погляд, достатньо одного підрозділу, в якому стисло аналізувався
стан комп’ютерної злочинності. Проводячи аналіз (якщо брати до уваги
визнану на міжнародному рівні класифікацію), слід виділити такі види
комп’ютерних злочинів:

1) суто комп’ютерні злочини (в яких комп’ютерні системи та комп’ютерна
інформація є предметом злочинного посягання);

2) злочини, пов’язані зі змістом даних (розповсюдження порнографії,
пропаганда расизму та ін.);

3) злочини, пов’язані з порушенням авторського права та суміжних прав;

4) комп’ютерні злочини у сфері економіки;

5) комп’ютерні злочини, що вчиняються злочинними організаціями.

При цьому необхідно розглядати процентне співвідношення кожного виду
злочинів до їх загальної кількості. Але, на жаль, в Україні поки що
відсутні офіційні методики обчислення таких показників. Тому для
загального уявлення про масштаби поширення кіберзлочинності можливе
використання міжнародних показників. Це стосується і розгляду обсягу
економічних збитків, що завдаються такими злочинами.

У Концепції приділяється увага невід’ємній характеристиці комп’ютерної
злочинності – її високій латентності. Але для повної кримінологічної
характеристики комп’ютерної злочинності доцільно розглянути ознаки, що
характеризують особу комп’ютерного злочинця, та доповнити цей розділ
підрозділом  –“Передумови комп’ютерної злочинності”. При цьому фактори,
що є передумовами комп’ютерної злочинності, можна поділити на політичні,
соціальні, економічні і, нарешті, правові. Наприклад, у науковій
літературі виділяються такі основні причини існування комп’ютерної
злочинності, що мають найбільшу значимість:

1) уразливість і взаємозалежність комп’ютерних систем;

2) зростаюча залежність сучасних технологій від комп’ютерних систем і
засобів телекомунікацій;

3) недосконалість вітчизняного законодавства;

4) непогодженість міжнародних процесуальних актів (наприклад тих, що
стосуються отримання доказів і т.д.);

5) непідготовленість співробітників правоохоронних органів до боротьби з
даною злочинністю;

6) низький рівень інформаційної культури серед населення;

7) значна кількість безробітних, що мають вищу технічну освіту та ін.

У розділі четвертому тієї самої частини на підставі розвитку міжнародних
(регіональних, континентальних, глобальних) інформаційних мереж на базі
телекомунікаційних засобів (за текстом: “…комп’ютерних мереж на базі
телефонного, радіо- та супутникового зв’язку…”) здійснюється прогноз
стосовно комп’ютерної злочинності, в якому акцент наголошується на
загальному зростанні кількості всіх видів комп’ютерних злочинів, але без
будь-якої кількісної характеристики що, на наш погляд, є некоректним.

Далі розглянуто заходи боротьби з кіберзлочинністю, що приймаються на
міжнародному рівні. Зокрема, згадується діяльність Інтерполу,
Міжнародної комісії по боротьбі з відмиванням грошей (ФАТФ) та Групи
розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (ГФМ).
Наводиться ціла низка міжнародних нормативно-правових документів,
ініційованих країнами-членами Ради Європи, зокрема: Конвенція щодо
боротьбі з кіберзлочинністю, що була прийнята у Будапешті 23 листопада
2001 р. Варто зазначити, що в ній несправедливо було забуто про заходи,
які приймалися стосовно міжнародної боротьби з кіберзлочинністю
Організацією Об’єднаних Націй, країнами “Великої вісімки”, Всесвітньою
Організацією Інтелектуальної Власності (ВОІВ) та деякими ін. Зокрема,
Організацією Об’єднаних Націй було розроблено “Посібник ООН з
попередження злочинів, пов’язаних із застосуванням комп’ютерів, і
боротьби з ними.” У Віденській декларації про злочинність і правосуддя:
відповіді на виклики XXI століття у п. 18 країни-члени ООН
зобов’язуються розробити орієнтовані на конкретні дії програмні
рекомендації щодо попередження злочинів, пов’язаних з використанням
комп’ютерів, і боротьби з ними; а також Комісії з попередження
злочинності і кримінального правосуддя пропонується розпочати роботу в
цьому напрямі. Крім того, практично на кожному конгресі ООН, починаючи з
кінця 80-х р. ХХ ст., обговорювалася проблема комп’ютерної злочинності.
Країнами “Великої вісімки” було організовано експертну групу боротьби із
“зловживаннями в міжнародних мережах передачі даних” та підрозділ країн
“Восьми” по боротьбі із злочинами у сфері інформаційних технологій.
Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності ще у 1978 р.
запропонувала модель забезпечення захисту комп’ютерних програм як
об’єкту авторського права. Зазначена структура діє також у сфері захисту
баз даних, проводить конференції з перелічених питань.

У більшості документів, прийнятих на міжнародному рівні, відмічається,
що для ефективної боротьби проти кіберзлочинності потрібне більш широке,
оперативне і добре налагоджене міжнародне співробітництво. Це
пояснюється тим, що завдяки широкому розповсюдженню глобальних
телекомунікаційних мереж, для того, хто вчиняє комп’ютерний злочин, не
існує політичних кордонів. Правопорушник може знаходитися в одній країні
(в якій не розвинена система протидії кіберзлочинності), а предмет його
посягання – в іншій. Тому, щоб не створювати “оазис” для комп’ютерних
злочинців в Україні, співробітництво повинно здійснюватися, у першу
чергу, у сфері гармонізації національного законодавства з міжнародними
рекомендаціями, а також – у сфері оперативного реагування на інциденти,
що пов’язані з порушенням роботи комп’ютерних систем. Як справедливо
зазначено у Концепції (підрозд. 10.5 ч. 2), необхідним є формування
правової доктрини гармонізації національного інформаційного права
України з міжнародним інформаційним правом. З огляду на зазначене,
доречно створити підрозділ (організацію) та підтримувати вже існуючі
(наприклад, Центр дослідження проблем комп’ютерної злочинності4),
головною метою яких має стати надання інформації про комп’ютерні злочини
та їх попередження. Бажано, щоб вони підтримували тісний зв’язок з
такими міжнародними організаціями: з Міжнародною організацією з доказів
комп’ютерних злочинів – IOCE (International Organisation on Computer
Evidence)5 або з Форумом команд з безпеки та реагування на інциденти –
FIRST (Forum of Incident Response and Security Teams)6.

Вважаємо, що зазначені положення варто включити до розд. 7 ч. 2 –
“Державна політика України щодо боротьби з комп’ютерною злочинністю”,
тому що за своїм змістом вони більше відносяться до заходів боротьби з
комп’ютерною злочинністю.

Друга частина Концепції – “Основні напрямки організації боротьби з
комп’ютерною злочинністю” – вже безпосередньо стосується боротьби з
комп’ютерною злочинністю.

У розділі сьомому цієї частини практично затверджуються державна
політика України щодо боротьби з комп’ютерною злочинністю та
організаційно-правові аспекти протидії комп’ютерній злочинності, її
профілактика та урахування міжнародного досвіду з цих питань. Положення
основних організаційних напрямів удосконалення протидії комп’ютерній
злочинності в Україні з урахуванням міжнародного досвіду (підрозд. 7.3)
вважаємо за доцільне перенести до відповідних підрозділів.

У Концепції також визначено тактичні напрями організації боротьби з
комп’ютерною злочинністю в Україні, одним з яких є організація роботи з
кадрами. Зокрема, в Національній академії внутрішніх справ України
пропонується на рівні магістратури формувати спеціалізовані групи щодо
підготовки викладачів для відомчих закладів освіти за проблематикою
боротьби з кіберзлочинністю. Але безпідставно забуто про досвід
Національного університету внутрішніх справ України, який вже готує
фахівців у сфері захисту інформації для правоохоронних органів та має
певні навички і науково-педагогічну базу.

Необхідно зазначити, що розробникам Концепції варто звернути увагу на
положення Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, зокрема на
розділ V – “Порядок розроблення концептуальних засад реалізації урядової
політики” [2]. На нашу думку, структура Концепції повинна мати такий
вигляд:

1. Загальні положення та мета Концепції.

2. Визначення основних понять та категорій (глосарій Концепції).

3. Стан нормативно-правового забезпечення боротьби з комп’ютерною
злочинністю.

4. Загальна характеристика комп’ютерної злочинності, її структура та
прогноз розвитку.

5. Основні шляхи та напрями боротьби з комп’ютерною злочинністю.

6. Завдання, механізми та етапи боротьби з комп’ютерною злочинністю.

7. Інформаційно–наукове та кадрове, матеріально-технічне і фінансове
забезпечення боротьби з комп’ютерною злочинністю.

На міжнародному рівні у ряді нормативно-правових актів визнано, що
кіберзлочинність загрожує не тільки національній безпеці окремих держав,
а й безпеці людства, міжнародному правопорядку. Саме тому Концепція, що
пропонується, є актуальною і своєчасною для нашого суспільства, перед
яким постало завдання щодо інтеграції до європейського співтовариства.
Вона покликана забезпечити вирішення цієї проблеми на національному
рівні.

 

Література

1. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации: Монография.
– К.: КВІЦ, 2001. – 308 с.

2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Тимчасового
регламенту Кабінету Міністрів України” від 5 червня 2000 р. № 915.

В.О. Глушков, К.I. Бєляков, С.О. Орлов. Про Проект Концепції стратегії
реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю в
Україні. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і
практика)” 5’2002

1 Див.: HYPERLINK «http://mndc.naiau.kiev.ua/KONC/ceber.htm»
http://mndc.naiau.kiev.ua/KONC/ceber.htm .

2 Див.: http://mndc.naiau.kiev.ua/KONC/ST-TL.htm.

3 Див.: http://www.soi.ru.white_book/.

4 Див.: http://www.crime-research.org/.

5 IOCE була створена за ініціативою ФБР. Вона включає учасників з
Європи, США, Канади, Південної Африки та Азії. Завдання цієї організації
– обмін інформацією, відповідним програмним та апаратним забезпеченням,
методами розслідування і т.д.

6 FIRST є недержавною добровільною організацією, до складу якої входять
команди з 19 країн. Зусилля цієї організації спрямовані на створення
умов обміну досвідом і інформацією між учасниками, а на також прийняття
заходів профілактичного характеру.

Похожие записи