Реферат на тему:

Про поняття сільськогосподарської кооперації

«Кооперація» – від латинського «соореrsо», тобто «співробітництво»,
«співпраця» завжди в тій чи іншій формі була притаманна сільському
господарству в усьому світі, починаючи від перших англійських
кооперативів (ХІХ ст.). Це зумовлено переважно складним і особливим
характером сільськогосподарської праці на землі, практичною потребою
селянської співпраці.

Становлення самостійної України, її входження в ринкову економіку
об’єктивно сприяють відновленню справжніх кооперативних принципів
господарювання на селі. І тому з прийняттям Закону України «Про
сільськогосподарську кооперацію» [1], який діє із змінами і
доповненнями, внесеними Законом України від 2 листопада 2000 року [2],
набули практичного значення проблеми кооперації. В науці активно
відновились дослідження економічних, організаційних та, що дуже важливо,
правових засад кооперації за нових умов розвитку економіки України.
Водночас необхідно відзначити такий важливий чинник: у сучасний період
йдеться переважно про кооперацію в сільському господарстві. Це
зумовлено, по-перше, особливим значенням кооперації саме в цій природно
і економічно складній сфері господарювання (об’єктивні причини), а,
по-друге, фактом проведення земельної та аграрної реформ. Відтак,
важливо науково і обґрунтовано підійти до трактування поняття
сільськогосподарської кооперації. Необхідно чітко відмежувати близькі,
проте юридично самостійні поняття кооперація і кооператив, які іноді
ототожнюються.

В українській юридичній літературі поняття кооперації і кооперативів
аналізуються В.І. Семчиком [3], Н.І. Титовою [4], Т.П. Проценко [5],
О.М. Соніним [6], В.І. Федоровичем [7] та деякими іншими авторами. Разом
з тим ці автори не завжди розмежовують ці поняття, і часто під поняттям
кооперація розуміють кооперативи, їхнє правове становище.

Тому дуже важливо, що в Законі України «Про сільськогосподарську
кооперацію» ці поняття розмежовуються і їм дано офіційне визначення. Так
під сільськогосподарською кооперацією в Законі розуміється «система
сільськогосподарських кооперативів, об’єднань, створених з метою
задоволення економічних потреб членів кооперативу». Тобто мається на
увазі, що кооперація – це поліструктура, а кооператив – моноструктура.

Оскільки кооперація визначається як система (а система – це закономірна
послідовна сукупність складових), то цілком правомірно, що до цієї
системи, крім сільськогосподарських кооперативів як основної і первинної
ланки сільськогосподарської кооперації, входять кооперативні об’єднання.
Це також свідчить про певну еволюцію, розвиток кооперації саме як
системи та водночас відбиває її специфіку, яка полягає у побудові цієї
системи за пірамідальною схемою: первинні кооперативи – кооперативні
спілки (кооперативи другого рівня або асоціації кооперативів, які
організуються, здебільшого, за територіальною ознакою або за
спеціалізацією) – центральна спілка (кооператив третього рівня – центр
усієї системи сільськогосподарської кооперації). Однак, видається, в
цьому контексті доцільніше використовувати термін кооперативна система,
аніж термін кооперація, оскільки йдеться про множинність пов’язаних між
собою елементів, які становлять певне цілісне утворення. Як зазначає
В.В. Зіновчук, кооперативна система є сукупністю взаємопов’язаних і
взаємозалежних носіїв кооперативних відносин, які діють як єдине ціле
[8, с. 116].

Незважаючи на важливість закріплення нормативного визначення поняття
сільськогосподарська кооперація, в Законі України «Про
сільськогосподарську кооперацію» є певні неточності. Те, що зроблена
вказівка на мету кооперації – задоволення економічних потреб членів
кооперативу – важливо. Однак, зважаючи на те, що сільськогосподарська
кооперація як система вміщує в собі і об’єднання сільськогосподарських
кооперативів (кооперативні об’єднання), мета сформульована неправильно.
Відтак доцільно було б внести зміни до Закону і замість задоволення
економічних потреб членів кооперативу записати задоволення потреб своїх
членів. При цьому не лише економічних, а й соціальних, культурних та
інших, оскільки завданнями сільськогосподарської кооперації є не лише
забезпечення матеріального добробуту своїх членів, а, власне, шляхом
забезпечення матеріального добробуту створити сприятливі умови для
розвитку людини як особистості.

В радянській політекономічній науці термін кооперація розглядався в дещо
інших смислових значеннях [9, с. 247] а саме:

1) як форма організації праці, за якою значна кількість людей спільно
бере участь в одному і тому ж або різних, але пов’язаних між собою
процесах праці. Видається, для позначення форми організації праці
доцільніше було б застосовувати термін кооперування, оскільки він
відображає процес співпраці, по суті, процес поділу праці певних осіб,
які, як правило, і не мають спільної мети та інтересу, тоді як
кооперація передбачає саме таку мету;

2) організаційно оформлені самодіяльні добровільні об’єднання
робітників, службовців, дрібних виробників, у тому числі селян, створені
для досягнення спільних цілей в різних галузях економічної діяльності. В
цьому значенні термін кооперація вживається як синонім терміна
кооператив. Важливо відзначити, що в економічній, а подекуди і в
юридичній літературі з питань кооперації досить часто ці терміни
вживаються як тотожні і позначають відокремленого суб’єкта
господарювання, який є юридичною особою. Така ж невідповідність
потрапила і в законодавство України. Так Закони України «Про споживчу
кооперацію» від 10 квітня 1992 року [10, с. 414], «Про
сільськогосподарську кооперацію» регулюють статус споживчого товариства,
сільськогосподарського кооперативу як юридичних осіб, а не всі питання
кооперації. Тому точніше б у назвах цих Законів вжити термін кооператив,
а не кооперація. Термін кооперація має ширший понятійний зміст, аніж
термін кооператив.

Термін кооперація може також означати кооперацію виробництва в масштабі
підприємства чи народного господарства (міжбригадні, міжгосподарські,
міжгалузеві, міжрегіональні взаємозв’язки) [11, с. 2]. Звідси ідеї
міжгосподарської та внутрішньогосподарської кооперації.

На сьогодні такі уявлення про кооперацію не відповідають сучасним
соціально-економічним реаліям. І процес співпраці між самостійними
суб’єктами господарювання, а також деякою мірою і між окремими
структурними підрозділами у складі юридичних осіб ґрунтується на інших
правових підставах і принципах співпраці.

В теорії кооперації поняття кооперація розглядається і в дещо іншій
площині. Зокрема, Б. Мартос розглядає її як спільну діяльність певної
групи людей, що має завданням поліпшити їх матеріальний і духовний
добробут шляхом організації кооперативів [12, с. 34]. Видається, що в
контексті цього дослідження таке тлумачення поняття кооперація є
найбільш прийнятним. По-перше, вказується, що це спільна діяльність;
по-друге, зазначається мета цієї діяльності; по-третє, визначено форму,
у якій ця діяльність здійснюється.

Така концепція розуміння поняття кооперації, по суті, була сприйнята і
В.І. Семчиком. Автор, зокрема, зазначає, що кооперація – це одна із форм
спільної виробничо-господарської, посередницької та іншої діяльності,
яка здійснюється на підставі добровільного співробітництва людей,
об’єднання їх матеріальних ресурсів з метою збільшення продукції,
підвищення продуктивності праці, задоволення економічних і духовних
потреб людей [13].

Видається, що визначення поняття кооперації, як певної діяльності,
найповніше відповідає економічній сутності цього явища, оскільки
відбиває процеси добровільного об’єднання зусиль і ресурсів суб’єктів,
зацікавлених у досягненні певних соціально-економічних результатів.
Однак, враховуючи практику функціонування кооперативів у всьому світі,
кооперація – це не просто певна діяльність, а така діяльність, яка
відповідає певним ознакам: 1) це спільна діяльність; 2) в основі цієї
діяльності, як відзначає О.В. Чаянов, лежить взаємодопомога і взаємна
вигода [14]; 3) добровільний характер діяльності; 4) зміст цієї
діяльності полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні
послуг тощо; 5) метою цієї діяльності є задоволення матеріальних, а
також соціальних, культурних та інших потреб осіб, які кооперують свою
діяльність. Разом із тим ця діяльність має здебільшого постійний
характер і здійснюється систематично. У переважній більшості
кооперативна діяльність здійснюється безпосередньо кооперативами
(товариствами) [15], тобто ця діяльність є також безпосередньою. Як
бачимо, ознаки, критерії кооперативної діяльності є подібними до тих,
які характеризують підприємницьку діяльність, хоча є й певні
відмінності. Зокрема, спільна (кооперативна) діяльність відбувається в
особливій атмосфері взаємодопомоги і взаємної вигоди, що не є принципово
важливим для підприємництва. Вигоди від об’єднання капіталу, який
використовується у підприємницькій діяльності, є більш важливими, ніж
особистісні стосунки осіб, які спільно займаються підприємницькою
діяльністю. Різниця полягає також і у меті здійснення підприємницької
діяльності.

Z

???????????$???????¤?$??????дприємництва може бути одержання вигоди лише
певними учасниками, зокрема тими, які внесли більшу частку капіталу для
здійснення підприємницької діяльності. Вважати кооперативну діяльність
неприбутковою, а підприємницьку, навпаки, прибутковою можна досить
умовно. Самоочевидно, що для підприємництва метою і одночасно
результатом є одержання прибутку, тоді як для кооперації одержання
прибутку є лише засобом у досягненні мети, яка передбачає задоволення
матеріальних, соціальних, культурних та інших потреб осіб, які
кооперують свою діяльність.

Підприємництво здійснюється на підставі базових принципів [16]:
а) вільний вибір видів діяльності; б) залучення на добровільних засадах
до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб
та громадян; в) самостійне формування програми діяльності; г) вільний
найм працівників; д) залучення і використання матеріально-технічних,
фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання
яких не заборонено або не обмежено законодавством; е) вільне
розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів,
установлених законодавством; є) самостійне здійснення підприємцем –
юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності тощо. До цих принципів
можна також додати принцип вільного вибору організаційно-правових форм
підприємницької діяльності, який закріплено ст. 6 згаданого Закону. Ці
принципи з певними особливостями також покладено в основу кооперації. Це
дає підставу говорити про кооперацію як про специфічну підприємницьку
діяльність або, іншими словами, про кооперативне підприємництво.

Відповідно, під поняттям кооперація можна розуміти спільну
підприємницьку діяльність на добровільних засадах фізичних та/або
юридичних осіб, яка ґрунтується на взаємодопомозі і взаємній вигоді з
метою задоволення матеріальних, а також соціальних, культурних та інших
потреб і захисту інтересів учасників кооперації.

Сільськогосподарська кооперація як спеціальне поняття повинно містити в
собі загальні ознаки поняття кооперація і водночас відображати аграрну
специфіку. Серед особливих (аграрноспеціалізованих) ознак цього поняття
можна назвати: 1) спільна підприємницька діяльність здійснюється у сфері
сільськогосподарського виробництва (з використанням земель
сільськогосподарського призначення як головного засобу виробництва) та в
суміжних (до – і післявиробничій) сферах; 2) особливий суб’єктний склад:
фізичні особи – громадяни України переважно селяни та юридичні особи
України, які є сільськогосподарськими товаровиробниками. Ця ознака
випливає із Конституції України та загальних засад земельного
законодавства. Згідно з п. 3 ст. 22 Земельного кодексу України [17],
землі сільськогосподарського призначення можуть перебувати лише у
власності громадян і юридичних осіб України. Пункт 4 цієї статті в
імперативному порядку забороняє передавати землі сільськогосподарського
призначення у власність іноземним громадянам, особам без громадянства,
іноземним юридичним особам та іноземним державам. Стаття 130 Земельного
кодексу містить норму, згідно з якою покупцями земельних ділянок
сільськогосподарського призначення для ведення товарного
сільськогосподарського виробництва можуть бути лише громадяни України,
які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському
господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського
виробництва, а також юридичні особи України, установчими документами
яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Тобто
презюмується спеціальна земельна правосуб’єктність осіб, які збираються
вести товарне сільськогосподарське виробництво та спеціальний статус
сільськогосподарського товаровиробника, як правило, для юридичних осіб.

Отже, сільськогосподарська кооперація – це спільна підприємницька
діяльність на добровільних засадах, яка ґрунтується на взаємодопомозі і
взаємній вигоді, у сфері сільськогосподарського виробництва (з
використанням земель сільськогосподарського призначення як основного
засобу виробництва) та в суміжних (до – і післявиробничій) сферах
громадян і/або юридичних осіб України, які є, як правило,
сільськогосподарськими товаровиробниками, для полегшення і сприяння у
веденні ними сільськогосподарського виробництва з метою задоволення
матеріальних, а також соціальних, культурних та інших потреб та захисту
інтересів учасників кооперації.

Отже, поняття сільськогосподарська кооперація може розглядатися в різних
аспектах: від того, який зміст вкладається у нього, в кінцевому
результаті залежать організаційно-правові форми кооперації.

Сьогодні є всі підстави вважати, що успіх ринкових перетворень у
сільському господарстві України залежатиме саме від здійснення
кооперативної підприємницької діяльності – адже це дає змогу поєднувати
приватну власність, конкурентну боротьбу, ринкове господарство, справжню
демократію з можливістю селян відчувати себе господарями на землі.

Зрештою, сила кооперації не лише в результатах господарської діяльності,
а й в людській солідарності і взаємодопомозі. Визначні українські діячі
і теоретики кооперації Ю. Павликовський та К. Паньківський ще на початку
ХХ ст. відзначали, що кінцевою метою українського національного
кооперативного руху є ідея визволення людини. На їхню думку, кооперація
має створити вільну людину і це є головніше її завдання. Соціальна
орієнтація кооперації і економічні механізми забезпечення і захисту
осіб, які кооперують свою діяльність, якнайповніше відповідають цим
завданням.

Оскільки лейтмотивом сучасних економічних аграрних перетворень також є
ідея «формування» вільного селянина – господаря, власника, то
відродження аграрного кооперативного сектора має стати найважливішою
складовою аграрної реформи в Україні, притім кооперативна ініціатива
повинна іти від самих селян, однак всіляко заохочуватись державою.

Кооперативна підприємницька діяльність, здійснювана у формі
сільськогосподарських кооперативів та їхніх об’єднань, не є нині
поширеним явищем у сільському господарстві України, хоча у цьому напрямі
є вже певні зрушення. Все ж у цій галузі переважають господарські
товариства, особливо у тій сфері діяльності, яка має назву посередницька
(збут сільськогосподарської продукції, постачання сільськогосподарським
товаровиробникам паливно-мастильних матеріалів, техніки, насіння, добрив
тощо), хоча традиційно у всьому світі підприємницька діяльність
аграрного сектора будується головно на кооперативних засадах. Серед
об’єктивних причин такого стану було те, що упродовж тривалого періоду
не було Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» Відтак був
втрачений час і можливості для створення кооперативів (як виробничих,
так і обслуговуючих) під час реорганізації колгоспів та приватизації
майна підприємств агропромислового комплексу України.

Крім того, на початку економічної перебудови в Україні ідея
сільськогосподарської кооперації не фігурувала як важлива передумова
побудови цивілізованих ринкових відносин у сільському господарстві
України, як невід’ємний атрибут, який забезпечує ефективність аграрної
реформи. Колгоспний стереотип кооперативу завадив тверезо оцінити і
використати переваги і можливості кооперації як самостійної,
безпосередньої та іншої діяльності, яка здійснюється в демократичній
атмосфері взаємодопомоги і взаємної вигоди. Безперечно, Закон України
«Про сільськогосподарську кооперацію» дасть поштовх розвитку
підприємницькій кооперативній ініціативі, що в кінцевому результаті
відповідає інтересам селянства України в цілому.

Література

Голос України. – 1997. – 13 серп.

Урядовий кур’єр. – 2000. – 30 лист.

Семчик В.И. Кооперація і право. – К., 1991; Семчик В.І. Правові засади
сільськогосподарської кооперації в Україні // Право України. – 1999. –
№5; Семчик В. Законодавство України про кооперацію: порівняльний аналіз
// Реферативний огляд чинного законодавства України. – К., 2000.

Титова Н.І. Сільськогосподарські кооперативи: їх правове забезпечення //
Радянське право. – 1991. – №6; Титова Н.І. Еволюція кооперативної ідеї в
сільському господарстві; її законодавче відродження // Вісник Львів.
ун-ту. – Серія юридична. – Вип. 35. – Львів, 2000.

Проценко Т.П. Сучасний етап та правове забезпечення кооперації в Україні
// Правова держава. Щорічник наукових праць НАН. – 2000. – Вип. 11.

Сонин О.М. Правовое положение сельскохозяйственных (кроме колхозов)
кооперативов: Автореф. дис. канд. юрид. наук – Харьков, 1992.

Федорович В.І. Правові основи створення та діяльності
сільськогосподарських кооперативів в Україні. – Львів, 1998; Федорович
В. І. Розвиток науково – правової думки про сільськогосподарську
кооперацію // Вісник Львів. ун-ту. – Серія юридична. – Вип. 34. – Львів,
1999.

Зіновчук Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. 2-ге
вид. – К., 2001.

Политическая экономия // Экономическая энциклопедия. / Под ред.
А.М. Румянцева. – М.: Советская Энциклопедия, 1975. – Т. 2.

Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №30. – Ст. 414.

Палладина М. Что считать кооперативом.// Вестник Агропрома. – 1989. –
№6. – С. 2.

Мартос Б. Теорія кооперації. – Подєбради,1923. – С. 34.

Демчик В.И. Кооперация и право. – К., 1991. – С. 8.

Чаянов А.В. Основные идеи и формы организации крестьянской кооперации. –
1919. – С. 133-135.

Кооперативне право, С. 178.

Стаття 5 Закону України «Про підприємництво». // Відомості Верховної
Ради України. – 1991. – №14. – Ст. 168.

Урядовий кур’єр. – 2001. – 15 листоп.

Похожие записи