.

Призначення житлового фонду України. Юридична класифікація жилих будинків і приміщень (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
308 5260
Скачать документ

Призначення житлового фонду України. Юридична класифікація жилих
будинків і приміщень

Житловий фонд — це сукупність жилих будинків і жилих приміщень на всій
території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним
для проживання громадян. Житловий фонд України є сукупністю жилих
квартир (будинків) приватної, державної, комунальної та колективної
власності.

До житлового фонду України входять:

1) жилі будинки — будинки, які призначені для проживання людей, мають
одну чи кілька квартир, а також необхідні допоміжні приміщення.

Під жилими будинками розуміють будівлі, що характеризуються сукупністю
таких ознак:

— відповідність будівель архітектурно-будівельним,
санітарно-гігієнічним, протипожежним та іншим нормам і стандартам, що
робить ці будівлі придатними для постійного проживання в них громадян;

— прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного
будинку, що відповідає зазначеним умовам;

— реєстрація в органах місцевого самоврядування будівлі як жилої.

Слід відрізняти допоміжні приміщення від підсобних приміщень жилого
будинку.

Допоміжні приміщення жилого будинку — приміщення призначені для
забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування
населення за місцем проживання (вестибюль, сходова клітка, перехідний
шлюз, міжквартирний коридор, колясочна, підвали, горища тощо);

2) квартири — частини жилих будинків, що призначені для проживання
самітніх осіб, однієї або кількох сімей з упорядженими

жилими кімнатами, підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову
клітку, галерею, в коридор або на вулицю;

3) частина квартири (одноквартирного будинку) — жила кімната (кімнати) у
квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання
самітньої особи чи сім’ї, а також підсобні приміщення квартири
(однокімнатного будинку).

Підсобні приміщення — це приміщення кухні, ванної кімнати чи душової,
санвузла, квартирного коридору чи прихожої, вбудованих у квартирі
кладових або шаф. Вони не можуть бути предметом окремого договору оренди
(найму).

Відповідно до форм власності житловий фонд поділяється на

1) державний (комунальний),

2) колективний, що включає громадський житловий фонд і фонд
житлово-будівельних кооперативів, та

3) приватний.

За ст. 7 проекту ЖК, житловий фонд України за формою власності поділяють
на такі категорії:

1) приватний житловий фонд. Сюди входять зведені жилі будинки,
приватизовані квартири (будинки), що знаходяться на праві приватної
власності та призначені для задоволення житлових потреб власників і
членів їхніх сімей. Законодавство дозволяє належне їм житло здавати в
оренду чи найм іншим особам.

Питома вага приватного житлового фонду швидко збільшується і в
майбутньому має становити понад 90 відсотків.

Суб’єктами права приватної власності на житло е громадяни України,
іноземці та особи без громадянства, які набули на нього право власності
на законних підставах;

2) житловий фонд колективної власності включає громадський житловий
фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів.

До громадського житлового фонду в першу чергу входить фонд колективних
сільськогосподарських підприємств, створених на основі колгоспів,
радгоспів. Слід зазначити, що у регулюванні житлових відносин в
колективному фонді є багато особливостей щодо надання та користування
житлом.

Суб’єктами права на житло колективної власності є трудові колективи
державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства,
кооперативи, господарські товариства, об’єднання громадян, релігійні та
інші організації, що є юридичними особами;

3) державний житловий фонд складається з житлового фонду, що належить
державним підприємствам, установам і організаціям на праві повного
господарського відання або оперативного управління.

4) комунальний житловий фонд — це фонд, що належить на праві власності
територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Суб’єктом права власності на комунальний житловий фонд є територіальні
громади.

Не належать до житлового фонду України нежилі приміщення в житлових
будинках, тобто частини будинку з окремими входами, призначені для
торговельної, іншої, не забороненої законом діяльності та не шкідливої
для експлуатації будинку. До житлового фонду не входять вбудовані нежилі
приміщення в жилих будинках, призначені для торгівлі, громадського
харчування, побутового та інших видів обслуговування населення.

Відповідно до статей 4—6 ЖК державний житловий фонд включає в себе жилі
будинки (закінчені будівництвом і здані в експлуатацію) та жилі
приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання
громадян.

Відносини, пов’язані з використанням під житло приміщень у нежилих
будинках, не призначених для постійного проживання громадян, регулюються
нормами цивільного, а не житлового законодавства, незалежно від їх
тривалості.

Згідно з проектом ЖК за призначенням житловий фонд можна поділити на
такі категорії:

1) житловий фонд загального призначення — це сукупність житла всіх форм
власності, призначеного для проживання громадян.

2) житловий фонд соціального призначення — це житло, призначене для
проживання громадян, які потребують соціального захисту. До цієї
категорії громадян відносяться: інваліди, ветерани, самітні громадяни
похилого віку, їм надається житло в будинках-інтернатах.

Виселення з будинку-інтернату з власної ініціативи громадянина
провадиться за його письмовою заявою, а з ініціативи власника або
установи, у віданні якої перебуває будинок-інтернат, — тільки у судовому
порядку;

3) житловий фонд спеціального призначення — це житло, що надається в
користування працівникам підприємств, установ і організацій та тим
громадянам, які за характером їх трудових відносин мають проживати за
місцем роботи або поблизу нього, — службове житло; робітникам,
службовцям, студентам, учням, а також іншим громадянам на відповідний
строк надаються гуртожитки; інвалідам, ветеранам, самітнім громадянам
похилого віку — місця в будинках-інтернатах. До фонду спеціального
призначення належить також житло призначене для тимчасового проживання
переселених громадян — маневрений житловий фонд, а для біженців,
безпритульних і вимушених переселенців — готелі-притулки.

Житловий фонд спеціального призначення формується шляхом споруджених
квартир нових будинків, переобладнання існуючих будинків і квартир інших
категорій житлового фонду, переобладнання нежилих будинків і включення
їх до житлового фонду, а також шляхом переведення одного житлового фонду
до фонду іншого призначення.

До житлового фонду спеціального призначення належать:

1) службове житло;

2) гуртожитки для проживання самітніх громадян (жилі кімнати для
спільного користування кількох осіб, які не перебувають у родинних
зв’язках);

3) гуртожитки для проживання сімей (житло), що складається з однієї або
кількох кімнат і перебуває у користуванні окремої сім’ї;

4) будинки (квартири) маневреного житлового фонду;

5) будинки-інтернати для інвалідів, ветеранів, самітніх громадян
похилого віку;

6) готелі-притулки.

Готелі-притулки призначені для тимчасового проживання громадян, які
потерпіли від стихійного лиха або іншої екстремальної ситуації, а також
для розміщення біженців.

Готелі-притулки створюються у разі виникнення надзвичайної ситуації на
базі існуючих готелів, гуртожитків, баз відпочинку, пансіонатів та інших
приміщень, що можуть бути пристосовані для тимчасового проживання
громадян.

Громадяни, які постраждали від стихійного лиха, а також біженці
(потерпілі особи) користуються готелями-притулками безоплатно.

Після ліквідації стихійного лиха чи іншої екстремальної ситуації та
розселення потерпілих осіб, які проживали в готелях-притулках,
провадиться зміна статусу цих приміщень.

Передача житлового фонду ” у комунальну власність

Більша частина квартир розміщується в будинках, що перебувають у
власності місцевих органів самоврядування. З часу прийняття Закону
України “Про місцеве самоврядування в Україні” державний житловий фонд,
у тому числі і відомчий, передається у комунальну власність місцевим
органам самоврядування. Цей процес просувається повільно також і через
те, що органи місцевого самоврядування не завжди зацікавлені отримувати
житловий фонд, який потребує ремонту, витрачати кошти на його утримання.

Недостатня нормативна урегульованість питань передачі житлового фонду,
відсутність заінтересованості сторін у такій передачі, а це стосується
особливо того житлового фонду, який потребує ремонту, призводить до
того, що під видом ремонту чи реконструкції житловий фонд фактично
передається у власність інвесторам — приватним юридичним і фізичним
особам. Щоб уникнути таких випадків необхідно врегулювати це питання
законодавче, зокрема встановити норму, яка б забороняла продавати,
передавати іншим способом (в заставу, оренду, міну) жилі будинки
державного (комунального) житлового фонду та жилі будинки, що належать
до відомчого житлового фонду, у тому числі й незавершене будівництво
жилих будинків, приватним особам.

У зв’язку з цим розглянемо правові підстави та порядок передачі
житлового фонду у комунальну власність.

Державний житловий фонд, що перебуває у повному господарському віданні
чи оперативному управлінні державних підприємств, установ та
організацій, за їх бажанням може передаватися у комунальну власність за
місцем розташування будинків. Цей фонд надається у власність відповідних
міст, селищ і сіл безоплатно. Основні засади передачі об’єктів права
державної власності у комунальну власність територіальних громад міст,
селищ, сіл або у їх спільну власність визначаються Законом України “Про
передачу об’єктів права державної та комунальної власності”. Цим же
законом регулюються зворотні процеси, пов’язані з передачею об’єктів
права комунальної власності у державну власність.

Передача об’єктів з державної у комунальну власність територіальних
громад сіл, селищ, міст здійснюється за згодою сільських, селищних,
міських рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ,
міст — за наявності згоди районних і обласних рад.

Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському
віданні підприємств, установ, організацій, у комунальну власність
визначається Кабінетом Міністрів України, який, окрім того, визначає і
порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об’єктів з
комунальної власності у державну.

Передача об’єктів здійснюється комісією з питань передачі об’єктів, до
складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад,
місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти
державним майном, фінансових органів, підприємств, трудових колективів
підприємств, майно яких підлягає передачі. Порядок утворення і роботи
комісії визначається Кабінетом

Міністрів України — у разі передачі об’єктів у державну власність, і
відповідними органами місцевого самоврядування — якщо об’єкти
передаються у комунальну власність.

Комісія визначає технічний стан жилого будинку та у разі потреби приймає
рішення щодо ремонту будинку, джерела його фінансування, термін
виконання робіт.

Об’єкти житлового фонду передаються разом з майном підприємств, що
обслуговували ці об’єкти, у тому числі — основними фондами,
ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами,
технікою для прибирання, — у частині, що визначається комісією з питань
передачі об’єктів, яка здійснює передачу.

Разом з відомчим житловим фондом комунальним підприємствам передаються
зовнішні мережі електро-, тепло-, водопостачання і водовідведення, а
також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні,
котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, вбудовані і прибудовані
приміщення, обладнання тощо).

У разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації підприємств,
установ чи організацій, у повному господарському віданні яких перебував
державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) водночас
передається у комунальну власність відповідних міських, селищних,
сільських рад.

Якщо житловий фонд перебуває у віданні кількох державних підприємств, з
яких принаймні одне зазнало банкрутства, зміни форми власності чи
ліквідації, всі частини будинку можуть бути передані у комунальну
власність одночасно при згоді інших підприємств. У разі відсутності
такої згоди у комунальну власність передається тільки та частина
будинку, яка перебувала у віданні, зазнала банкрутства, змінила форму
власності або ліквідована.

Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується
головою і членами комісії та затверджується виконавчим органом, який
утворив цю комісію. З моменту підписання акта виникає право власності на
об’єкт передачі. До акта приймання-передачі відомчого житлового фонду в
комунальну власність додаються: акт передачі наявного службового житла,
договори оренди нежилих приміщень, акт передачі договорів найму жилих
приміщень. Зміна умов договорів найму або оренди здійснюється відповідно
до чинного законодавства.

Передача об’єктів державної власності до сфери управління центральних і
місцевих органів виконавчої влади у комунальну власність, а також
передача об’єктів комунальної власності у державну власність має бути
погоджена з Фондом державного майна України.

Органи, уповноважені управляти об’єктами державної власності, в межах
повноважень, наданих Кабінетом Міністрів України стосовно об’єктів
державної власності, що належать до сфери їх управління, погоджують
передачу об’єктів державної власності до сфери управління інших органів,
уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність і
передачу об’єктів комунальної власності у державну власність.

Оскільки житловий фонд у багатьох випадках перебуває у незадовільному
стані і потребує ремонту, знайти джерела для фінансування ремонту
будинку надзвичайно важко, оскільки підприємства, які передають житловий
фонд у комунальну власність, коштів не мають, а тому здійснення передачі
проходить у складних умовах.

Нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами
торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового
обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну
власність відповідних рад.

Непридатність жилих будинків для проживання

Стаття 7 Житлового кодексу України передбачає, що квартири і будинки
державного та громадського житлового фонду, непридатні для проживання,
можуть бути переобладнані для використання в інших цілях або знесені за
рішенням виконавчого органу відповідної Ради або місцевої державної
адміністрації. Обстежувати стан цих будинків слід періодично у строки,
встановлені Кабінетом Міністрів України — не менше одного разу на п’ять
років.

Закон “Про приватизацію державного житлового фонду” в редакції від 19
червня 1992 р. накладав заборону на приватизацію квартир, які в
установленому порядку були віднесені до непридатних для проживання. Це
призвело до того, що почали виникати випадки, коли органи державної
виконавчої влади і місцевого самоврядування відмовляли мешканцям квартир
у будинках державного житлового фонду в приватизації житла на підставі
того, що будинки визнані непридатними для проживання або переведені у
нежилий фонд. Ця норма закону припинила дію після внесення змін і
доповнень до закону 22 лютого 1994 р. Вимогами цього пункту у новій
редакції передбачається, що не підлягають приватизації квартири
(будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо
забезпечити безпечне проживання людей).

Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх
відповідності санітарним і технічним вимогам і визнання жи-

лих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання визначений
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня

1984 р. за № 189.

Під час обстеження стану жилих будинків перевіряються: а) двір будинку
та елементи його благоустрою; б) фундаменти, підвали; в) стіни та
елементи фасадів (балкони, еркери, карнизи тощо); г) стикові з’єднання у
великопанельних жилих будинках; ґ) дах будинку та обладнання на ньому
(димові та вентиляційні канали та інше); е) ліфти та їх обладнання; є)
поверхи жилого будинку, включаючи їх конструкції; ж) інженерне
обладнання.

Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними
працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників
громадськості. У разі необхідності до обстеження стану жилих будинків
залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів
і закладів санітарно-епідеміологічної служби.

Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду
здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою,
організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такої
організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією,
визначеною виконавчим органом місцевої ради.

Щоб визнати будинок непридатним для проживання, необхідно дотримання
відповідної процедури. Якщо під час планових або позапланових обстежень
цих будинків виявиться їхня невідповідність санітарним і технічним
вимогам, які можна й доцільно ліквідувати шляхом проведення капітального
ремонту, житлово-експлуатаційна організація, у віданні якої перебуває
житловий фонд, повинна позитивно вирішити питання про проведення такого
ремонту.

У разі неможливості й недоцільності проведення капітального ремонту
житлово-експлуатаційна організація вносить до уповноваженого органу
пропозицію про визнання жилого будинку таким, що не відповідає
санітарним і технічним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому
додаються такі документи:

1) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком;

2) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну
зношеність;

3) висновок проектної або науково-дослідної організації (у разі
необхідності) щодо технічного стану жилого будинку та про неможливість
або недоцільність проведення капітального ремонту будинку;

4) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо
відповідності жилого будинку санітарним нормам.

Для обстеження стану будинків призначається комісія у складі: заступника
голови місцевої державної адміністрації або іншого виконавчого органу,
начальника управління житлового господарства, представників органів
управління у справах будівництва і архітектури, органів
санітарно-епідеміологічної служби, державного пожежного нагляду,
депутата місцевої ради, інженера житлово-експлуатаційної організації та
представника громадського будинкового комітету. Комісія має право
залучати фахівців проектних, науково-дослідних інститутів тощо.

Вона складає акт обстеження будинку, перевіряє обгрунтованість висновків
про неможливість або недоцільність капітального ремонту. При вирішенні
такого надзвичайно важливого питання, як визнання жилих будинків
непридатними для проживання, дотримання вимог щодо такого складу комісії
обов’язкове.

Комісія встановлює причини незадовільного стану жилого будинку і за
наявності вини в цьому службових осіб ставить питання про притягнення їх
до відповідальності. Якщо негативні фактори можуть бути усунені шляхом
проведення капітального ремонту будинку, матеріали обстеження
передаються житлово-експлуатаційній організації для проведення
необхідного ремонту.

І тільки при визнанні жилого будинку непридатним для проживання, комісія
вносить пропозицію з підготовленим проектом відповідного рішення.

Відповідно до наказу Держжитлокомунгоспу від 2 липня 1993 р. за № 52
будинок визнається непридатним для проживання, коли його фізичний знос
сягає 81 відсоток, тобто такий будинок практично зношений. Пропозиція
про використання будинку в інших цілях або його знесення вноситься
виконавчим органом до вищестоящого виконавчого органу. При цьому
додаються такі документи: 1) рішення виконавчого органу районної,
міської, районної в місті ради про визнання жилого будинку невідповідним
санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання; 2) проект
рішення виконавчого органу обласної, міської ради про подальше
використання жилого будинку або його знесення.

При вирішенні питання щодо жилого будинку відомчого або громадського
житлового фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством,
установою, організацією. Пропозиція про причини узгодженості чи
неузгодженості вноситься до виконавчого органу відповідної ради. Він
розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання
непридатного для проживання будинку або його знесення.

Рішення про визнання непридатними для проживання жилих приміщень в
будинках житлово-будівельних кооперативів приймається на загальних
зборах членів кооперативу і підлягає затвердженню відповідною радою або
уповноваженим нею органом.

З метою збереження житлового фонду придатних для проживання жилих
будинків і жилих приміщень у будинках державного житлового фонду
переведення в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках
переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися
за рішенням відповідної ради або уповноваженого нею органу. Це
передбачено ст. 7 Житлового кодексу України і має велике значення для
вирішення спорів.

Показовою у цьому відношенні є справа за позовом (червень 1994 р.)
Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних
проблем інвалідності до гр. Ш. про усунення перешкод у користуванні
приміщенням, яке належить інституту, посилаючись на те, що відповідачка
незаконно займає його з 1983 р. Гр. Ш. пред’явила зустрічний позов до
названого інституту про визнання її права на користування спірним
приміщенням, зазначивши, що інститут вселив її туди в 1984 р. у
встановленому законом порядку й вона набула право користування цим
приміщенням.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня
1994 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Дніпропетровського обласного суду від 24 жовтня 1994 р., гр. Ш. було
зобов’язано не чинити перешкод позивачеві у користуванні спірним
приміщенням і звільнити його, а зустрічний позов залишено без
задоволення.

Правильно ухвалила судова колегія в цивільних справах Верховного суду
України, скасувавши рішення І і II інстанцій.

Колегія відзначила, що задовольняючи позов інституту, районний суд, з
доводами якого погодилися судова колегія та президія обласного суду,
виходив з того, що спірне приміщення є нежилим і відповідачка проживала
в ньому тимчасово, а тому права на нього не набула. Проте ці доводи
судова колегія не визнала переконливими, оскільки суд неповно з’ясував
обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

У судовому засіданні відповідачка пояснювала, що вона з 1983 р. працює в
інституті, а у зв’язку з цим 1984 р. їй було надане оце спірне
приміщення як жиле. Перевіркою, проведеною прокуратурою
Дніпропетровської області, встановлено, що згідно з довідкою
Дніпропетровського бюро технічної інвентаризації будинок, до якого
належить це приміщення, з 1973 р. перебуває на обліку як жилий.

Посилання позивача на те, що в 1986 р. будинок було переведено в
нежилий, спростовуються довідкою з державного архіву, згідно з якою
Дніпропетровський облвиконком, до компетенції якого належало

вирішення цього питання, рішення про переведення будинку, і, зокрема
спірного приміщення в нежилий, не приймав. Враховуючи наведене, судова
колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала зазначені
судові рішення.

Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і громадського
житлового фонду у нежилі провадиться за пропозиціями відповідних
міністерств, державних комітетів, відомств і центральних органів
громадських організацій.

Переведення жилих будинків житлово-будівельних кооперативів у нежилі не
допускається. На підставі рішення загальних зборів членів кооперативу
непридатні для проживання жилі приміщення можуть бути переобладнані в
нежилі. Це рішення має бути затверджене відповідною радою або
уповноваженим нею органом.

Громадяни, які мешкали у жилих будинках або жилих приміщеннях, що
переведені у нежилі, забезпечуються жилою площею відповідно до чинного
законодавства України. Рішення про переведення жилого будинку у нежилий
може бути прийнято тільки у виняткових випадках.

Запитання для самоконтролю

Тема 2. Житловий фонд

1. Юридична класифікація жилих будинків і жилих; приміщень.

2. Житловий фонд України, його призначення.

3. Поняття житлового фонду України, його характеристика.

4. Приватний житловий фонд, його структура, особливості регулювання
житлових відносин у цьому фонді.

5. Поняття житлового фонду як об’єкта колективної власності. ‘

6. Державний житловий фонд, його поділ на житловий фонд місцевих рад
(комунальний житловий фонд) і відомчий житловий фонд.

7. Особливості виникнення житлових правовідносин у державному житловому
фонді.

8. Порядок виключення з житлового фонду жилих будинків і жилих
приміщень.

9. Порядок переведення жилих будинків у нежилі.

Використані джерела

Житловий кодекс Української РСР.

Постанова Ради Міністрів Української РСР “Про порядок обстеження стану
жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та
технічним вимогам та визнання жилих будинків І , жилих приміщень
непридатними для проживання” від 26 квітня 1984 р. за № 189.

Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою
встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання
жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання,
затверджене Постановою РМ УРСР за № 189 1984 р.

Закон України “Про передачу об’єктів права державної та комунальної
власності” від 3 березня 1998 р.

Закон України “Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з
прийняттям Закону України “Про передачу об’єктів права державної та
комунальної власності”.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про поетапну передачу у комунальну
власність об’єктів соціальної сфери, житлового фонду
сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ
і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та
інших формах недержавної власності” від 5 вересня 1996 р. за № 1060.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового
фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному
управлінні підприємств, установ та організацій” від 6 листопада 1995 р.
за № 891.

Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного
житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в
оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затверджене
Постановою КМ України за № 891 1995 р.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про поетапну передачу у комунальну
власність територіальних громад великих міст (з населенням понад 100
тис. чол.) об’єктів теплопостачання споживачів житлово-комунальної
сфери” від 25 грудня 1998 р. за № 2074.

Рекомендована література

Жилищное законодательство / Сост. С. Т. Вечфинский, Й. Н. Куче-ренко //
Сб. нормативних актов. — К.: Наук, думка, 1990.

Жилищньїй кодекс Украинской ССР: Науч.-практич. комментарий / М. А.
Голодньїй й др. — К.: Политиздат УкраиньІ, 1990.

Золотарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право — К., 1984.

Маслов В. Ф. Право на жилище. — Харьков: Вьіща шк., 1988.

Законодавство України про нерухомість / Упор. Я. М. Гутарін, К.: Юрінком
Інтер, 1999.

Житлове законодавство України / укл. М. К. Галянтич, Г. І. Коваленко. —
К.: Юрінком Інтер, 1998.

Житлове законодавство України / Упор. М. І. Мельник М І Хав-ронюк. — К.:
ТОВ “Гранд”, 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020