Реферат з правознавства

Призначення Кримінально-процесуального кодексу України

Право є мистецтво добра і справедливості

«Тисячі шляхів ведуть до хибної думки,— зауважував Ж.-Ж. Руссо,— до
істини — тільки один». Той, хто наділений правом і владою, хто має
бажання і волю, не повинен упустити свій шанс зробити таємне явним, не
повинен зійти зі шляху? Готових рецептів у цій складній справі, особливо
коли багато хто зацікавлені в приховуванні істини від правосуддя, немає
та й не може бути. В кожному конкретному випадку шлях до істини один, а
кращий дороговказ — знання, допитливість розуму, воля й досвід.

Якщо людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність і
безпека є найвищою цінністю, то захист цих цінностей повинен стати
головною метою юридичної науки й практики.

Нормам закону, що визначають права й свободи людини, велінням часу
призначено стати нормами найвищої юридичної чинності, їм, і тільки їм
варто віддавати перевагу в усіх суперечливих випадках, тлумачачи всі
сумніви на користь громадянина, виходячи з принципу його
добропорядності.

Громадянину дозволено все, що не заборонено законом, влада має робити
тільки те, що їй продиктовано, й тільки в такій формі, яка продиктована
законом. Такий принцип обмеження влади правом — основа основ правової
держави, його потрібно неухильно й точно дотримуватися в кримінальному
процесі.

Святая святих юридичної науки — захист і зміцнення принципу
неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини. Це компас
юридичної науки й законодавчої практики. Ми зобов’язані реальними
справами забезпечувати крокування тільки в заданому напрямку. Дані людям
межі свободи варто відстоювати рішуче, мужньо і професійно. Справжня
велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян.

Нарешті, вже в 2001 році зміцнено гарантії недоторканності житла, особи
й особистого життя людини, в систему слідчих дій включено і детально
регламентовано зняття інформації з технічних каналів зв’язку, розвинуто
ліберально-демократичні принципи правосуддя, допущено до виконання
функцій захисника будь-яких фахівців у галузі права, створено апеляційні
суди, підвищено роль суду в розгляді справи, введено інститут судових
доручень.

Слід мати на увазі, що важливіше попередити злочин, аніж розкрити той,
який уже скоївся та завдав шкоди і болю людям. Ніяке покарання не
замінить ту моральну травму, яку було завдано потерпілому. І немає
нічого жахливішого, ніж звинувачення в злочині невинної людини. Образно
кажучи: » Найкраще правосуддя те, яке робить себе зайвим».

Призначення Кримінально-процесуального кодексу України

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення
порядку провадження у кримінальних справах.

Scire leges nоn hoc est verba earm. tenere, sed vim ac potestatem
«Знання законів полягає не в тому, щоб дотримуватися їх букви, а в тому,
щоб розуміти їх зміст і значення».

Термін «процес» походить від латинського «procedere» й означає рух,
діяльність. Кримінальний процес — це регламентуюча реалізацію
кримінального закону галузь права, а також заснована на ньому, втілена у
форму правових відносин та здійснювана у встановленому законом порядку
діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також інших
осіб, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних;
встановлення об’єктивної істини, забезпечення правильного застосування
закону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та
здійснення правосуддя.

Сутність кримінального процесу проявляється в його спрямованості на
захист суспільного та державного устрою, прав та законних інтересів
громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. У цьому розумінні
кримінальний процес має правоохоронний характер. Водночас, кримінальний
процес — це активна діяльність з попередження та викорінення злочинів.

Зміст кримінального процесу становить втілена у форму правових відносин
діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а
також інших учасників процесу, спрямована на вирішення названих завдань
у галузі боротьби зі злочинністю.

Кримінальний процес — єдність змісту і форми: змістом кримінального
процесу є кримінально-процесуальна діяльність, а його формою —
кримінально-процесуальні відносини, встановлений законом порядок
провадження процесуальних дій.

Кримінальній процес не вичерпується системою дій органів дізнання,
попереднього слідства, прокуратури та суду, спрямованих на вирішення
завдань кримінально-процесуального провадження.

У кримінальному процесі можна виділити три основних елементи:

1) кримінально-процесуальне право, тобто право, що регламентує
кримінально-процесуальну діяльність;

2) засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність
органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і

суду;

3) правовідносини учасників процесу.

Яким є зв’язок цих елементів? Це зв’язок змісту та форми.

Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та
забезпечену державним впливом типову модель діяльності органів дізнання,
попереднього слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя.

Кримінально-процесуальне право — галузь права, якою регулюються
суспільні відносини у сфері правосуддя. Об’єктом
кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальні відносини
потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів . дізнання,
досудового слідства, прокуратури і суду, а також відносини між іншими
учасниками кримінального процесу.

Кримінально-процесуальне право — система правових норм, що встановлюють
типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів
дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню
об’єктивної істини та вирішенню інших задач судочинства, розгляду та
розв’язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють
необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод
людини.

Систему кримінально-процесуального права утворюють норми права загальної
та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі
процесуальні інститути. До загальної частини норми, якими визначаються
задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників
процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають
найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя. Особлива частина
охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на
різних стадіях кримінального процесу1.

Інститути кримінально-процесуального права — це сукупність
взаємопов’язаних об’єктом правового регулювання певних процесуальних
норм. Наприклад, інститут окремої слідчої дії — це правові норми, що
визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх
статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність
за порушення встановленої процедури.

Кримінально-процесуальні норми — це встановлені державою
загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів
кримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою
державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне
здійснення кримінального судочинства.

Норма кримінально-процесуального права — це загальнообов’язкове правило
поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело
кримінально-процесуального права — це форма юридичного закріплення та
вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є Конституція України
та Кримінально-процесуальний кодекс України.

Норми кримінально-процесуального кодексу України мають відповідати за
суттю і змістом положенням Конституції України, приводитись у
відповідність з її нормами.

Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як справедливо
зазначає М. С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання,
слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом
кримінально-процесуальних відносин1.

Кримінально-процесуальні відносини — це, по-перше, правовідносини між
органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та
судом; по-друге, це правовідносини вказаних суб’єктів процесу з
потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а
також правовідносини цих учасників процесу між собою.

Окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності називаються
кримінально-процесуальними функціями.

Функція — це характерний вид діяльності, роль, призначення. У
кримінальному процесі є п’ять основних функцій: 1) розслідування, 2)
нагляд, 3) обвинувачення, 4} захист, 5) правосуддя.

Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд — на додержання
законності, обвинувачення — на прилюдне викриття обвинуваченого у
вчиненні злочину. Захист — система дій, спрямованих на спростування
обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обґрунтованості обвинувачення,
даних, які вказують на невинність обвинуваченого або на пом’якшуючі його
відповідальність обставини. Функція правосуддя спрямована на всебічне
вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів,
доводів обвинувачення та захисту, встановлення об’єктивної істини,
законне та справедливе вирішення справи по суті.

Кримінальний процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту
правосуддя передує попереднє розслідування кримінальних справ, у процесі
якого закладаються передумови для винесення судом законного та
справедливого вироку.

Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з
додержанням передбачених законом умов і послідовності, тобто згідно з
процесуальною формою.

Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній
послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які
прийнято іменувати стадіями кримінального процесу.

Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи
самостійними, вони водночас перебувають у зв’язку з іншими стадіями,
утворюючи єдину систему кримінального процесу.

Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань стадії; певне коло
учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб’єктів та їх
правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на
відповідному етапі процесуального провадження.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї
виключної.

Основні стадії:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове (попереднє) розслідування (дізнання та досудове слідство);

3) віддання до суду;

4) судовий розгляд;

5) апеляційне провадження;

6) касаційне провадження;

7) виконання вироку.

Перша стадія — порушення кримінальної справи починається з моменту
надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних в
законі як приводи для порушення кримінальної справи заяви або
повідомлення про злочин, або з моменту безпосереднього виявлення ознак
злочину.

Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак
злочину є юридичними фактами, які породжують кримінально-процесуальні
відносини. З їх наявністю пов’язані виникнення кримінального процесу
взагалі та початок його першої стадії — порушення кримінальної справи —
зокрема.

У даній стадії процесу компетентні органи у специфічній процесуальній
формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання
пояснень, витребування матеріалів, провадження оглядів тощо) з’ясовують
наявність у подіях ознак злочину.

Стадія порушення кримінальної справи закінчується винесенням постанови
про порушення кримінальної справи або постанови про відмову в порушенні
кримінальної справи. В останньому випадку кримінальний процес не
знаходить продовження.

У разі порушення справи кримінальний процес переходить де наступної
стадії.

Друга стадія — попереднє (досудове) розслідування. Попереднє
розслідування полягає у провадженні органами дізнання та попереднього
слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій,
спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та
повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та
викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли
вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення
невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильне
застосування закону.

У цій стадії кримінального процесу особі, яка вчинила злочин,
пред’являється обвинувачення і надається право мати захисника та
захищатись самому всіма передбаченими законом засобами. До
обвинувачуваного можуть застосовуватись запобіжні заходи — застава,
взяття під варту та інші. Прокурор здійснює нагляд за додержанням
законності в діяльності органів досудового розслідування, санкціонує
окремі рішення слідчого.

Основний зміст розслідування становить діяльність зі збирання,
дослідження, оцінки, перевірки та використання доказів (доказування),
розкриття злочинів, забезпечення встановлення істини та захисту прав і
свобод людини.

Підсумкові рішення, що приймаються у цій стадії кримінального процесу,
можуть бути такими: закриття справи; складання обвинувального висновку
та направлення справи до суду; направлення справи до суду для вирішення
питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Третя стадія — попередній розгляд справи суддею. Після закінчення
розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором,
передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про
можливість призначення справи до судового розгляду (віддання
обвинуваченого до суду) та організації судового розгляду. Підсумковими
рішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення
справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове
розслідування або про закриття справи.

Четверта стадія — судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у
судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності,
усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів
правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу,
матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та
розв’язання справи по суті.

У цій стадії вирішується питання про винність або невинність
обвинуваченого, виноситься вирок і призначається справедливе покарання
особі, яка вчинила злочин. Саме у цій стадії реалізуються засади
кримінального судочинства, згідно з якими правосуддя здійснюється тільки
судом, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий
кримінальному покаранню інакше як за вироком суду та відповідно до
закону.

Головними учасниками процесу у цій стадії є суд, прокурор, який
підтримує обвинувачення, підсудний, захисник та потерпілий.

Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи
виправдувального), або закриттям справи, або направленням справи на
додаткове розслідування.

П’ята стадія — апеляційне провадження -*- полягає у перегляді
апеляційним судом (обласним та іншим прирівняним до нього судом), у
зв’язку з поданою учасником процесу апеляцією, рішень СУДУ першої
інстанції.

Апеляція може бути подана: на вироки, які не набрали законної сили,
постановлені місцевим судом; на постанови про застосування чи
незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру,
постановлені місцевим судом; на ухвали (постанови), постановлені
місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове
розслідування; на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим
судом; на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених
законом.

Апеляція може бути подана потерпілим, засудженим, його захисником,
прокурором та іншими зазначеними в ст. 348 КПК України особами протягом
15 діб з моменту проголошення вироку (ухвали чи постанови) суду, а
засудженим, який перебував під вартою,— протягом цього ж строку з
моменту вручення йому копії вироку.

Шоста стадія — касаційне провадження. Касаційне провадження — стадія
кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції, а саме
Касаційний суд України та Верховний суд України, за поданням прокурора
або скаргою інших учасників процесу переглядає вироки, ухвали і
постанови апеляційного суду, що не набули законної сили, постановлені
ним як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду,
постановлені ним в апеляційному порядку, а також вироки місцевих судів,
військових судів гарнізонів та ухвали апеляційного суду, що набули
законної сили, постановлені щодо цих вироків; з’ясовує об’єктивну істину
й вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість
вироку суду, виправляє допущені помилки і порушення.

Касаційні скарги і подання на вироки та судові рішення апеляційних судів
можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку
чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який
перебуває під вартою,— в той самий строк з моменту вручення йому копи
вироку чи постанови. Касаційні скарги і додання на судові рішення
місцевих судів та на ухвали апеляційних судів, постановлених щодо цих
вироків, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання
ними законної сили.

Сьома стадія — виконання вироку — полягає в реалізації вироку, що набрав
законної сили, та виконанні рішень суду.

До виключної стадії належить перегляд судових рішень у порядку
виключного провадження, а саме: відновлення справ у зв’язку з
нововиявленими обставинами; відновлення справи і провадження в зв’язку з
неправильним застосуванням кримінального закону та істотного порушення
кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність
судового рішення.

Цю стадію прийнято називати виключною тому, що кримінальна справа
перебуває в ній в особливій, виключній ситуації, коли переглядається
законність та обґрунтованість вироку, ухвали або постанови суду, що
набрали законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується.

Похожие записи