Курсова робота

З правознавства

„Приватизація громадянами земельних ділянок”

План:

Втуп

Земельна реформа в Україні.

Поняття приватизації земель.

Порядок проведення громадянами приватизації земельних ділянок.

Висновок

Вступ

Завершення земельної реформи повинно сприяти розвитку всіх форм
господарювання. Багатоукладність у сільському господарстві – одна з
найважливіших умов ефективного функціонування ринку.

Станом на травень 2000 р. площа сільськогосподарських угідь у
користуванні й володінні громадян для ведення особистого підсобного
господарства, садівництва, городництва, сіножатей і створення селянських
(фермерських) господарств зросла на 3,9 млн. га, та у 2,5 рази і
становила 16,6% усіх сільськогосподарських угідь.

Сучасна земельна реформа в Україні здійснюється в умовах глибокої
соціально-економічної кризи, що негативно позначається на її проведенні.
Тому набуває доцільності питання доцільності наступного реформування.
Тим більше, що критична суспільна оцінка соціально-економічних умов у
державі пов’язується насамперед, із здійсненням земельних і аграрних
перетворень.

Насамперед вражає низький рівень усвідомлення змісту земельної реформи
рядовими селянами. Значна кількість селян боїться власності на землю, що
є наслідком попередньої системи. А між тим, без усвідомлення селянином
того, що він є власником землі і майна, ключовою фігурою у розв’язанні
всіх питань на селі, гальмуються реформи.

Для цього необхідно відпрацювати прозорі і зрозумілі рядовому працівнику
інструменти та механізми формування конкретного власника, введення його
в правове і економічне поле, побудови виробничих відносин з урахуванням
розміру майнової і земельної власності.

Особливо низькі темпи приватизації у містах.

Основними причинами такого становища є:

блокування приватизації земель міськрадами за мотивами необхідності
можливого викупу ділянок у майбутньому;

невпевненість населення щодо рівня податку на нерухомість (в тому числі
на землю), який може бути встановлений, через що 40% громадян взагалі не
подали заяв на приватизацію землі;

низький рівень організаторської та роз’яснювальної роботи щодо
приватизації землі.

Наприклад, у Львові, для детальнішого вивчення і узагальнення процесів
реформи при Центрі приватизації утворено аналітичний прес-клуб, до
складу якого увійшли провідні науковці та керівники і спеціалісти АПК.
Завдання прес-клубу – моніторинг проведення реформ, аналіз
соціально-економічних наслідків та забезпечення постійного зв’язку з
громадськістю. З цією ж метою при Центрі приватизації діє інформаційна
телефонна служба „Гаряча лінія”.

Довгоочікуваний новий Земельний Кодекс України був прийнятий 25 жовтня
2001р.

За радикальністю основного змісту ЗК, багатьма його загальними та
спеціальними новелами, можна стверджувати, що він характеризує новий
етап у розвитку земельного законодавства України. Вперше на
законодавчому рівні він чітко закріпив відносини власності на землю, і,
насамперед, на землі сільськогосподарського призначення. Тим самим
поставлена логічна юридична крапка над численними дискусіями з цього
приводу.

Аналіз змісту нового ЗК дає можливість зробити і перші висновки про його
позитивні і негативні аспекти.

До позитивних ознак кодексу слід віднести наступні:

Члени фермерського господарства тепер матимуть можливість збільшення
своїх земельних ділянок у ФГ за рахунок безоплатного одержання
додаткових земельних ділянок у розмірі земельних часток (паїв) із земель
не лише колективної, а й державної та комунальної власності.

Детальною в ЗК є регламентація відносин по набуттю і реалізації права на
землю (Розділ 4).

Новелою ЗК є законодавче закріплення порядку приватизації земель
державної і комунальної власності. Це – якісно новий вид приватизації
земель, який настає після приватизації земель колективної форми
власності в процесі реорганізації колективних сільськогосподарських
підприємств (паювання).

Негативним є те, що ЗК фактично передбачає можливість мати на праві
приватної власності й ті цінні об’єкти природи, які знаходяться на цих
землях. Це є надзвичайно небезпечним і може призвести до заподіяння
непоправної шкоди безцінному суспільному національному багатству країни.

Земельна реформа в Україні.

Земельна реформа — це комплекс правових, економічних, технічних і
організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення
земельних відносин.

Земельна реформа в Україні є різновидом реформування економічних,
соціальних та інших правовідносин.

Термін «реформа» з латинської означає перетворюватися, змінювати
що-небудь.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р.
«Про земельну реформу» остання є складовою частиною економічної реформи,
яка здійснюється в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до
ринкових відносин.

Очевидно, що це — спрощене розуміння земельної реформи, оскільки
будь-які зміни у використанні земель зачіпають цілу низку інтересів
людини і суспільства в цілому.

Потрібно враховувати й те, що земля у житті людини виконує не лише
економічні, а й інші, не менш важливі, функції — біологічні, екологічні,
соціальні, життєзабезпечувальні.

Отже, земельну реформу доцільно розглядати як складову економічних,
екологічних, соціальних, науково-технічних, організаційних,
державно-правових перетворень у суспільстві, державному устрої, політиці
та ідеології.

Земельна реформа має акумулювати елементи «революційних» і «еволюційних»
перетворень земельних правовідносин, виключаючи однобокість їх змістової
сторони і спростовуючи ідеологічне гасло, згідно з яким реформування —
це лише створення нових економічних умов для нового «середнього»
власника.

Тому земельна реформа — це процес створення організаційно-правових,
економічних, наукових та інших соціальне орієнтованих засад для
здійснення різних форм господарювання на землі, спрямованих на:

а) найбільш ефективне й економне використання, відтворення та захист
ґрунтів;

б) підвищення продуктивності праці на землі;

в) захист ґрунтів, особливо на землях сільськогосподарського
призначення;

г) охорону земель як специфічних екосистем;

д) захист прав суб’єктів земельних правовідносин;

е) отримання оптимального економічного зиску від їх використання;

ж)задоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих,

лікувальних та інших духовних життєво необхідних потреб людини.

Нормативно-правовим порядком визначено, що земельна реформа спрямована
на перерозподіл земель одночасно з передачею їх у приватну і колективну
власність, надання у користування

юридичним і фізичним особам з метою створення умов для

рівноправного розвитку різних форм господарювання, формування
багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель.

На підставі викладених положень можна констатувати, що земельна реформа
— це врегульована спеціальним земельним законодавством система дій
різних суб’єктів та сукупність) організаційних, економічних,
екологічних, науково-технічних, і землевпорядних та державно-правових
заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення
земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку
суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України.

Об’єктом земельної реформи оголошено всі землі України.

Завдання земельної реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною
передачею її у приватну та колективну власність, а також у
користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення
умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі
їх раціонального використання і охорони.

Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом
України у справах земельних ресурсів, обласними управліннями і районними
відділами земельних ресурсів.

З метою створення умов для приватизації сільськогосподарських
земель у 1992 році, поряд з державною, були введені колективна і
приватна форми власності на землю.

Проведення земельної реформи ґрунтується на сукупності законодавчих і
нормативно-правових актів та положень, що регулюють відносини власності
і форми господарювання в сільському господарстві, а також
організаційно-правові процедуру та механізми реформування підприємств.

Визначальною серед них є Конституція України, прийнята 28 червня
1996 року насамперед у частині гарантування права власності на
землю і непорушності права приватної власності. Наприклад, у
статті 14 Конституції зазначено, що право власності на землю
набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та
державою виключно відповідно до закону.

У Статті 41 Конституції зазначено, що кожен мае право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути
протиправно позбавлений права власності. У цій же статті зазначено, що
право приватної власності є непорушним. Поряд з тим встановлено, що
використання власності не може погіршувати економічну ситуацію і
природні якості землі.

Отже, першою ластівкою земельної реформи можна назвати постанову
Верховної Ради України “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 року.
Цей документ визначав основні завдання земельної реформи саме як
“перерозподіл земель з одночасним передаванням їх у приватну та
колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і
організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних
форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки,
раціонального використання та охорони земель”. Наступним логічним кроком
на шляху реформи став Земельний кодекс, який був чинний протягом
десятиріччя. Цей документ ухвалено 13 березня 1992 року. Він був далеким
від досконалості, проте ним намагалися врегулювати питання продажу
приватизованих земельних часток. Однак із неабиякими застереженнями —
наприклад, зазначалося, що “переважне право на купівлю мають
співвласники”, було введено заборону на продаж землі протягом шести
років від моменту приватизації.

Проте, практично, норми на той час нового ЗК України ініціюювали і
стимулювали проведення земельної реформи шляхом перерозподілу
монопольної державної земельної власності, розширення сфери приватної і
колективної власності на землю, збільшення числа форм права
землекористування юридичними особами і громадянами.

Потім світ побачив Декрет Кабінету Міністрів України “Про приватизацію
земельних ділянок”, яким уточнювалися терміни приватизації землі,
водночас дозволялося продавати присадибні, дачні, гаражні ділянки та
землю під будівництво.

Черговим кроком став указ Президента “Про невідкладні заходи щодо
прискорення земельної реформи”, виданий 10 листопада 1994 року.

Одним із сутнісних моментів, які законодавчо мали б обґрунтовувати
процеси земельної приватизації, стало ухвалення відповідної статті в
Конституції України. У ст. 14 Основного Закону України вказувалося, що
“право власності на землю гарантується. Це право набувається і
реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно
відповідно до закону”. Наступним документом у контексті земельної
реформи, який викликав пристрасне обговорення та дискусії, став
президентський указ від 3 грудня 1999 року “Про невідкладні заходи щодо
прискорення реформування аграрного сектора економіки”, який поставив на
меті зрушити з місця це саме реформування земельних відносин “на засадах
приватної власності”. Реформування колективних сільськогосподарських
підприємств на засадах приватної власності на землю та майно мало бути
проведене шляхом “забезпечення всім членам колективних
сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих
підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та
створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств,
селянських (фермерських) господарств, господарських товариств,
сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання,
заснованих на приватній власності”.

Водночас практика проведення земельної реформи вже виявила серйозні
прогалини у правовому забезпеченні принципу соціальної справедливості
при розподілі земель між працівниками деяких державних, колективних
сільських господарств та іншим верствами населення, зокрема тими, хто
проживає у міський поселеннях і бажає придбати землю у власність для
різний господарських потреб. Прийнята Верховною Радою України постанова
про земельну реформу від 18 грудня 1990 р. (з наступними змінами і
доповненнями) не забезпечила необхідних для проведення земельної реформи
економічних, науково-технічних, методичних, організаційних і
державно-правових гарантій. Не вирішила проблем і Концепція
роздержавлення та приватизації підприємств, землі й житлового фонду,
схвалена Верховною Радою України у частині приватизації землі на
підставі земельних бонів.

Приватизація, або процес трансформації знеосібленої власності (державної
чи колективної) у приватну, важливий для сільського господарства України
в двох основних аспектах:

для посилення індивідуальної або групової мотивації власників
у ефективному використанні ресурсів;

для утворення підприємств нового типу, орієнтованих на
ринкові відносини.

Стимульована сьогодні земельним законодавством приватизація земель має
бути орієнтована насамперед на реальну безоплатну передачу частини
земельних ділянок низькорентабельних, економічно слабких
сільськогосподарських підприємств з оперативним юридичним оформленням
права колективної або приватної власності на ці ділянки відповідним
юридичним і фізичним особам з метою збільшення виробництва
сільськогосподарської продукції на засадах асоціювання
сільськогосподарських виробників, розвитку селянських (фермерських)
господарств, різноманітних форм використання земель особистих підсобних
господарств, присадибних ділянок, дач, садів.

У спеціальній, зокрема юридичній, літературі, серед практиків і на інших
рівнях правової свідомості поширена думка, що земельна реформа
передбачає тільки приватизацію земель. Проте, як випливає з Постанови
Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. (з наступними змінами і
доповненнями), земельна реформа спрямована на перерозподіл земель з
одночасною передачею їх у приватну і колективну власність, надання у
користування юридичним і фізичним особам з метою створення умов для
рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування
багатоукладної економіки, раціонального використання і охорони земель. В
цьому плані земельна реформа розглядається як складова частина
економічної реформи у зв’язку з переходом економіки України до ринкових
відносин.

Станом на початок 2000 р. майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї,
обсяг яких становить більше половини земельних угідь країни. В основному
завершено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали близько
11 млн. громадян. Отже, можна стверджувати: зроблено перший вагомий крок
до реалізації кінцевої мети земельної реформи – безоплатної передачі
землі у власність тим, хто на ній працює, формування платних орендних
відносин і ринку землі.

Станом на перше 1 січня 2001 року в населення Львівської області
перебувало:

Землі приватизовані населенням – 542,8 тис. га. сільськогосподарських
угідь, що збільшилися на 150,6 тис. га;

Землі під особистими колишніми підсобними господарствами – 183,2 тис.
га;

Колективне садівництво – 9 тис. га;

Приватизовані колективні городи – 29,9 тис. га;

Поняття приватизації земель

За своєю суттю приватизація — це процес перетворення у приватну
власність будь-якої іншої форми власності (як державної, так і
колективної) або рух через послідовну зміну форм господарювання від
державної власності до приватної. Приватизація — складова
роздержавлення, що полягає у переході об’єктів державної власності у
приватну і колективну форми власності. Приватизація — складний і
неоднозначний процес, який має бути забезпечений відповідною
законодавчою базою. Приватизація в Україні здійснюється на основі
законів і постанов, прийнятих Верховною Радою України, а також указів
Президента України.

Провідне місце в реформуванні земельних правовідносин посідає
приватизація земель.

Жоден із зазначених вище нормативних актів не дав чіткого визначення
процесів роздержавлення та приватизації земель. Це створило ситуацію,
коли по-різному здійснюються не тільки наукові, але й практичні (в тому
числі нормативно-правові) тлумачення них процесів. Так, зокрема, з пп. 3
та 5 Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи
та приватизацію земель» випливає, що роздержавлення — це процес передачі
земель у колективну власність сільськогосподарських підприємств, а
приватизація — це передача цих же земель у приватну власність їх членів.
Термін «роздержавлення», будучи запозиченим із процесу приватизації
майна державних підприємств (де він, до речі, мав інше значення, а саме
— об’єднував два етапи демонополізації державної власності:
корпоратизацію та приватизацію майна державних підприємств), набув,
таким чином, обмеженого значення, хоча навіть з термінологічної точки
зору роздержавлення мало б означати перехід земель державної власності в
інші форми власності. Такий підхід до розуміння терміна «роздержавлення
земель сільськогосподарського призначення» підтримувався і у юридичній
літературі.

Визначення приватизації земель сільськогосподарських підприємств і
організацій як передача їх із державної власності у приватну власність
громадян можна було б вважати правильним, якби не встановлений
законодавством механізм її здійснення. Він передбачає не безпосередню
передачу земель у приватну власність громадян, а включає такі етапи:

1) роздержавлення земель сільськогосподарських підприємств і
організацій;

2) паювання земель сільськогосподарських підприємств і організацій;

3) виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Отже, терміни «роздержавлення» і «приватизація» земель згідно з чинним
законодавством у сфері земельної реформи набули співвідношення як
частина і ціле, тобто роздержавлення, яке за змістом є категорією більш
широкою, стало етапом приватизації земель сільськогосподарських
підприємств і організації.

Чинне законодавство не обмежує приватизацію лише передачею у колективну
і приватну власність земель сільськогосподарських підприємств і
організації. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р.
«Про приватизацію земельних ділянок» (п. 1—2) розуміє під нею передачу
земельних ділянок громадянам України, наданих їм для ведення особистого
підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлових будинків
і господарських будівель (присадибні ділянки), садівництва, дачного і
гаражного будівництва, — безоплатно один раз, про що обов’язково
робиться місцевими радами відмітка у паспорті або документі, що його
замінює.

В той же час приватизацією, по суті, є передача земель державної
власності громадянам України із земель запасу та інших передбачених
законом джерел (наприклад, резервного фонду).

Однією з характерних ознак цього процесу є безоплатність відчуження
земель державної форми власності, а також особлива підстава виникнення
відносин власності на землю — юридичний склад, що включає прийняття
рішення радою або уповноваженим нею органом про передачу земельної
ділянки у приватну власність, відведення її в натурі (на місцевості),
видача та реєстрація державного акта на право приватної власності на
землю.

Отже, під впливом законодавства про приватизацію земель державної форми
власності та їх платного відчуження в юридичній літературі сформувалися
два основні підходи до визначення цього процесу.

По-перше, приватизація в широкому розумінні як процес передачі земельних
ділянок із власності держави у власність фізичних та недержавних
юридичних осіб. Таке визначення склалось під впливом роздержавлення та
приватизації державного майна і державного житлового фонду, що було
обумовлено перш за все Концепцією роздержавлення і приватизації
підприємств, землі і житлового фонду, яка у ч. 1 п. 1.6 визначила
роздержавлення та приватизацію як платне придбання державного майна,
включивши до останнього і землю. Можливо, саме цей документ (до речі, із
законодавчо не визначеним юридичним статусом) вплинув на розширене
тлумачення приватизації земель і сприяв створенню зазначених
законодавчих колізій.

По-друге, приватизація у вузькому розумінні як процес безоплатної
передані частини земель державної власності у власність громадян та їх
колективів.

Деколи під приватизацією розуміють спеціальний різновид земельних
процесуальних правовідносин, у яких за допомогою активної діяльності їх
суб’єктів проводиться безоплатна передача земельних ділянок із державної
власності у приватну власність громадян тау колективну власність їх
об’єднань з метою створення умов для її ефективного використання в
результаті здійснення земельної реформи в Україні.

Коло суб’єктів отримання земель в ході приватизації (у вузькому
розумінні) згідно з чинним законодавством обмежується громадянами
України та їх колективами сільськогосподарських напрямів діяльності. До
них також слід додати об’єднання власників будинків, які згідно з чинним
законодавством реєструються і набувають статусу юридичних осіб. Право
одержання ними земельних ділянок у власність передбачено Положенням про
порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій
існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або у
спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових
будинків5. Спостерігаємо ще одну колізію між земельним законодавством та
підзаконним нормативним актом. У той же час це Положення, встановивши
нового суб’єкта приватизації земель, на відміну від згаданих вище указів
Президента України, дотримується принципу безоплатної їх передачі, а
також основних етапів його здійснення та їх документального
забезпечення.

Реалізація правовідносин з приватизації земельних ділянок тісно
пов’язана із спеціальною правосуб’єктністю громадян України та їх
об’єднань. Всі інші фізичні особи не можуть бути суб’єктами
приватизаційних земельних правовідносин. Водночас, хоча суб’єктами
приватизації є виключно громадяни України, в ролі суб’єктів таких
правовідносин, поряд з ними, можуть виступати відповідні ради народних
депутатів або їх виконавчо-розпорядчі органи (у разі делегування
останнім вказаних функцій), землевпорядні та контролюючі органи інші
заінтересовані особи.

Отже, особливості суб’єктного складу дають можливість розглянути
декілька процедур приватизації земель в Україні:

І. Отримання земельних ділянок у власність громадянами України із земель
запасу, крім для цілей ведення селянського (фермерського) господарства
(повна процедура).

ІІ. Приватизація громадянами України земельних ділянок, наданих їм у
користування (скорочена процедура).

III. Приватизація громадянами земельних ділянок для зайняття селянським
(фермерським) господарством.

IV. Приватизація землі громадянами через колективні форми власності, яка
в свою чергу може відбуватись у таких процесуально-правових формах:

1) передача землі в колективну власність сільськогосподарським
підприємствам;

2) передача земельних ділянок у власність для спорудження житлових
будинків;

3) передача прибудинкових територій у власність об’єднанням власників
будинків.

Аналіз чинного законодавства та практики його застосування дозволяє
виділити такі основні характеризуючі ознаки приватизації земель:

а) приватизацією є сукупність послідовних і взаємопов’язаних дій,
спрямованих на виникнення права колективної та приватної власності на
землю шляхом перерозподілу земельного фонду;

б) приватизація передбачає безоплатну передачу земель у приватну або
колективну власність;

в) частина земель передається громадянам України або спеціальним
сільськогосподарським об’єднанням громадян;

г) передача земель провадиться виключно за рішенням відповідних рад
народних депутатів;

д) передача земель провадиться тільки одноразово для кожного виду
землекористування з відповідними записами у документі, що посвідчує
громадянство особи;

е) обов’язковим є юридичне посвідчення права власності на землю у
Державному акті на право власності;

ж) реєстрація Державного акта на право власності на землю здійснюється у
реєстраційних документах (відповідних рад народних депутатів.

Отже, з огляду на викладені обставини можна вивести наступне теоретичне
визначення — приватизація земель — це юридичне визначена процедура
(процес, порядок), за якої реалізується матеріальна й процесуальна
правосуб’єктність осіб, спрямована на виникнення права приватної чи
колективної власності громадян на землю.

Іншими словами, приватизація — це спеціальний різновид
земельно-процесуальних правовідносин, за якими за допомоги активної
діяльності їх суб’єктів здійснюється перерозподіл земельного фонду
України та виникає право приватної власності громадян і колективної
власності їх об’єднань на земельні ділянки. Характерною особливістю цих
правовідносин є те, що вони за своїм походженням відносяться до
категорії абсолютних, тобто повноваження щодо набуття права відповідної
форми власності належать законодавчо визнаним суб’єктам, а всі інші
особи зобов’язані утримуватись від порушення цих повноважень, відповідні
ради народних депутатів повинні здійснити комплекс
організаційно-технічних, правових та інших юридичне значний дій щодо
юридичного посвідчення вказаних повноважень громадян та їх об’єднань
стосовно індивідуально відособлених земель них ділянок.

Вказаним земельно-процесуальним правовідносинам притаманні всі ознаки
правовідносин: підстави виникнення, зміни і припинення, наявність
суб’єктивного складу та змісту.

Об’єктом приватизації є всі землі в межах території України. Об’єктами
конкретних приватизаційних земельних право відносин можуть бути,
переважно, земельні ділянки резервного фонду, віднесені відповідними
радами до таких, що підлягають перерозподілу та наступній передачі у
приватну й колективи власність.

Зміст цих правовідносин складає низка прав і обов’язків юридичне
визначених фізичних і юридичних осіб.

Відповідно із законом приватизація має здійснюватися безоплатно, але
гарантії щодо цього практично проігноровані, оскільки розробка проектів
відводу здійснюється у різних регіонах комерційними землевпорядними
структурами за рахунок осіб, які приватизують земельні ділянки.

Очевидно, що матеріальні і процесуальні права найменш врегульовані у
чинному законодавстві, а це є реальною перешкодою на шляху реформування
земельних правовідносин.

Припинення земельних приватизаційних правовідносин здійснюється на
підставі сукупності юридичних фактів, які юридичне фіксуються видачею
Державною акта на право власності і його реєстрацією у відповідній раді
народних депутатів. Отже, будь-які інші форми придбання чи набуття права
власності на землю не можуть розглядатися як приватизація і підлягають
регулюванню іншими актами законодавства (купівлі-продажу, дарування,
обміну тощо).

В.І. Андрейцев саме до таких (неприватизаційних) земельних правовідносин
відносить придбання земельних ділянок у зв’язку з так званою
«приватизацією» об’єктів незавершеного будівництва, автозаправних
станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню, та
придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для
здійснення підприємницької діяльності. Правове регулювання таких
правовідносин започатковано відповідними указами Президента України, в
яких йдеться саме про продаж земельних ділянок громадянам та юридичним
особам України різними органами виконавчої влади. Юридичною підставою
набуття права власності на таку земельну ділянку є договір
купівлі-продажу.

Порядок проведення громадянами приватизації

земельних ділянок

Практично приватизація земельних угідь громадянами України розпочалася з
прийняття Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацию земельних
ділянок» від 26 грудня 1992 року.

Декретом передбачено протягом 1993 року сільським, селищним, міським
радам народних депутатів забезпечити передачу у приватну власність
земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного
господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку,
господарських будівель (присадибна ділянка) , садівництва, дачного і
гаражного будівництва у межах норм, встановлених Земельним кодексом
України.

Згідно Декрету передача земельних ділянок у приватну власність для
вищеперерахованих цілей проводиться безоплатно один раз. Місцеві Ради
народних депутатів обов’язково роблять відмітку про факти передачі у
приватну власність земельної ділянки у паспорті або документі, який його
заміняє.

„Забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на
територіях зон відчуження та безумовного (обов’язкового)
відселення, що зазнали радіаційного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи”.

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, що передані їм,
посвідчується відповідною радою народних депутатів. Факт передачі
земельної ділянки і її розмір заноситься у земельно-кадастрові
документи, а громадянам видається державний акт на право приватної
власності на землю.

Декретом надано право громадянам України продати або іншим способом
відчужувати земельні ділянки, передані їм для цілей, вказаних у статті 1
цього Декрету, але без зміни цільового призначення земельної ділянки.
При цьому договори купівлі-продажу або інші способи відчуження земельної
ділянки посвідчується у нотаріальному порядку і реєструється у
відповідній Раді народних депутатів, на території якої розташована
земельна ділянка.

Абзацом 3 статті 4 Декрету обумовлено, що продаж земельної ділянки
здійснюється за ціною по угоді сторін, але вона не може бути меншою за
нормативну ціну землі.

Вартість земельної ділянки за договором купівлі-продажу є підставою для
сплати державного мита і для розрахунків при заставі земельної ділянки.

На виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року
прийнято ряд нормативних документів якими слід керуватись при
приватизації земельних ділянок,

Наказ Держкомзему України від 20 січня 1993 року «Про приватизацію
земельних ділянок»,

Наказ Держкомзему від 15 лютого 1993 року «Порядок передачі земельних
ділянок у приватну власність громадян України”,

h0

????????????I ? O O Oe O U Ue TH a a ae ae e e oe o l

e

&

??????a?Спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України та
Держкомзему від 12 лютого 1993 року «Про порядок відмічення в паспорті
громадян України факту передачі безоплатно у приватну власність
земельних ділянок”.

Лист Держкомзему „Щодо приватизації земельних ділянок громадянами” від
25.06.2001 р.

Нині діючий Земельний Кодекс України серед підстав набуття громадянами
України права власності на земельні ділянки передбачає окремими
пунктами:

безоплатну передачу із земель державної і комунальної власності;

приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у
разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у
користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації
державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та
організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і
комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації,
визначених Земельним Кодексом.

А) Приватизація земельних ділянок, які перебувають у власності громадян.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка
перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної,
Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації
або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням
земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у
місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що
підтверджують розмір земельної ділянки.

Б) Одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і
комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

При приватизації земель державних і комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні
ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та
організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них
земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
приймають органи виконавчої влади або органи місцевого
самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням
працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність працівникам державних і комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а
також пенсіонерам з їх числа передаються безоплатно.

Площа земель, що передаються у приватну власність, становить
різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному
користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій,
і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності
(лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд).

Кожен працівник цього підприємства, установи та організації,
а також пенсіонери з їх числа мають гарантоване право одержати свою
земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються
сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному
користуванні державних та комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що
залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір
обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь
поділяється на кількість працівників цих підприємств та
пенсіонерів з їх числа.

Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних
часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і
організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та
інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо
можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян,
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що
створені колишніми працівниками державних і комунальних
сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Органи виконавчої влади або органи місцевого
самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд
земель за погодженням його місця розташування з працівниками цих
підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа
у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які
були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та
організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній
власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання
за цільовим призначенням. Громадяни — працівники державних та
комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а
також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у
власність земельних ділянок, які перебувають у постійному
користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з
клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської,
селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської
міської державної адміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої
влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл
підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту
приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам — працівникам
державних та комунальних сільськогосподарських підприємств,
установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться
після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому
ЗемельнимКодексом.

В) Одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної
власності в межах норм безоплатної приватизації.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної
ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення
фермерського господарства, ведення особистого селянського
господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування
жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна
ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва
індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації,
подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської
міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради
за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані
розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна,
міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки
фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в
разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на
розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням
громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на
виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою
сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по
земельних ресурсах, природоохоронним і
санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та
подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або
органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація
або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект
відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у
власність.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого
самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення
заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Лист Держкомзему від 06.06.2000 р. вказує, що згідно п. 5.1.19 Закону
України Про податок на добавлену вартість від оподаткування звільнені
операції по наданню послуг (робіт), отримання яких згідно діючого
законодавства є обов’язковою умовою приватизації присадибної земельної
ділянки:

розробка проектів відводу земельних ділянок громадянам у приватну
власність для будівництва і обслуговування жилого будинку і
господарських прибудов (присадибна ділянка);

розробка технічних документацій по складенню державних актів на право
приватної власності громадянам, яким передані земельні ділянки для
будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських прибудов
(присадибна ділянка);

заповнення бланків державних актів на право приватної власності на
землю.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах
норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду
використання (ч. 4 ст. 116 ЗК).

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних
ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства — в розмірі
земельної частки (паю), визначеної для членів
сільськогосподарських підприємств, розташованих на території
сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське
господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради
розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір
земельної частки (паю) визначається як середній по цих
підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських
підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю)
визначається як середній по району (право такої безоплатної передачі не
поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку
(пай) – ст. 32 ч. 2 ЗК);

Понад дану норму викуп земельних ділянок здійснюється згідно
затвердженого Постановою КМУ від 24.01.00 р. Порядку викупу земельних
ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для
ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного
господарства.

б) для ведення особистого селянського господарства — не
більше 2,0 гектара;

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину
для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у
разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Цю норму підтримує ч.1 ст.4 ще не прийнятого Закону Про особисте
селянське господарство — для ведення особистого селянського господарства
використовуються земельні ділянки розміром не більше двох гектарів,
передані у власність або надані у користування на умовах оренди
громадянам, та приєднані ним безоплатно в установленому законом порядку
в результаті отримання в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв),
у тому числі шляхом їх успадкування членами особистих селянських
господарств.

До речі, в цьому Законі законодавець вперше намагається закріпити ще
нове для земельного законодавства поняття особистого селянського
господарства. За цим законом, особисте селянське господарство — це форма
діяльності фізичної особи, що проводиться нею особисто або разом із
членами її сім’ї (подружжя, їх батьки та діти, які досягли 14-річного
віку), які ведуть господарство без створення юридичної особи на землях,
переданих у власність або наданих у користування громадянам для цих
цілей відповідно до законодавства, та з використанням майна, набутого в
установленому законодавством порядку, з метою задоволення особистих
потреб, шляхом виробництва, переробки та споживання
сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків.

в) для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;

Частина перша статті 35 ЗК передбачає, що громадяни України із земель
державної і комунальної власності мають право набувати
безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для
ведення індивідуального або колективного садівництва.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть
використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень,
вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення
необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького
товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку,
господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не
більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в
містах — не більше 0,10 гектара;

Стаття 40 ЗК передбачає, що за рішенням органів виконавчої влади або
органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у
власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого
будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм,
визначених Земельним Кодексом. Понад норму безоплатної передачі
громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених
потреб за цивільно-правовими угодами.

Крім того, ч.2 ст. 42 вказує, що У разі приватизації громадянами
багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може
передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування
об’єднанню власників. Розміри та конфігурація земельних ділянок,
на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до
них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на
підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та
відповідної землевпорядної документації

ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10
гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01
гектара.

Для порівняння, за старим Земельним Кодексом земельні ділянки
передавалися громадянам для:

ведення особистого підсобного господарства площею до 0,6 га;

будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд (присадибна ділянка):

а) у сільських населених пунктах — 0,25 га;

б) у селищах міського типу — 0,15 га, а для членів колективних
сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів не більше 0,25
га;

в) у містах — 0,1га;

індивідуального дачного будівництва до 0,1 га;

будівництва індивідуальних гаражів не більше 0,01 га.

Окрім того, статті 56 та 59 ЗК передбачають безоплатну або за плату
передачу громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та
органів виконавчої влади у власність:

замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у
складі угідь селянських, фермерських та інших господарств;

замкнені природні водойми загальною площею до 3 га.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її
власником документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та
його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення
її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право
на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані
їм для вищезазначених цілей, посвідчується відповідноими Радами чи
адміністраціями, про що робиться запис у земельно-обліковому
документі — Книзі реєстрації громадян, яким безплатно передано
земельні ділянки у приватну власність. Встановлення меж земельних
ділянок у натурі (на місцевості) виконують землевпорядні органи
за замовленням відповідних Рад чи адмністрацій. Після встановлення
меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність, громадяни
одержують Державний акт на право приватної власності на землю,
який видається і реєструється відповідними Радами чи адміністраціями
(Наказ Держкомзему від 15.02.93 р. „Про затвердження порядку передачі
земельних ділянок у приватну власність громадянам України”. Тут же, у
Додатках, подаються зразки:

заяви громадян про надання безоплатно у приватну власність земельної
ділянки;

книги реєстрації громадян, яким безоплатно передано земельні ділянки у
приватну власність ).

Право власності на земельну ділянку посвідчується державними
актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів
України.

Наразі діє Постанова ВРУ від 13.03.92 р. „Про форми державних актів на
право власності на землю і право постійного користування землею”, якою
затверджується така форма.

Спільним наказом міністерства внутрішніх справ і Держкомзему України від
12 липня 1993 року затверджено «Порядок відмічення в паспорті громадян
України факту передачі безоплатно у приватну власність земельних
ділянок». Відповідно до затвердженого порядку відмітка в паспорті
громадянина про передачу безоплатно у приватну власність земельної
ділянки робиться на підставі рішення місцевої ради народних депутатів
про передачу земельних ділянок у приватну власність.

Запис робиться на останній вільній сторінці паспорта чітко, чорнилом або
тушшю і завіряється підписом голови місцевої ради народних депутатів і
печаткою. Виправлення не допускаються. У випадку допущення помилки запис
анулюється, що завіряється підписом голови місцевої ради народних
депутатів і печаткою.

Тут же, в Додатку, подається зразок такої відмітки.

Висновок

Новий Земельний кодекс по-новому підійшов до вирішення питання
приватизації, чим суттєво покращив даний процес земельної реформи. Але
на даним момент вже можна вивести і деякі недоліки нової „земельної
конституції”, в тому числі і в сфері приватизації. До таких як основні
можна віднести:

Іноземні фірми зможуть брати участь навіть у приватизації державних і
комунальних земель. Але для цього інофірмі доведеться зареєструвати
представництво в Україні і погодити придбання ділянки з Кабміном, що
ставить її в дуже невигідні умови порівняно з українськими підприємцями.
До того ж придбати комунальну чи державну землю під забудову можна буде
лише з аукціону, який не зможе відбутися, якщо на ділянку є тільки один
претендент.

На практиці землевласників і охочих придбати землю поставлено в жорсткі
рамки. Коло учасників приватизації сільськогосподарських земель,
відповідно до раніше обраних напрямів аграрної реформи, обмежується
членами фермерських господарств та колишніми колгоспниками. Останнім
дозволено продавати свої земельні ділянки лише з 1 січня 2005 року, а до
того — тільки обмінювати й успадковувати. Купувати в них землю дозволено
виключно громадянам і юридичним особам України — фермерам, громадянам,
що мають досвід роботи в сільському господарстві чи
сільгосппідприємствам.

Земельна реформа є поняттям дуже суміжним з аграрною реформою, оскільки
і та, і інша передбачають перетворення форми власності на землю в
сільській місцевості та створення нового зацікавленого власника в даній
сфері виробництва. Аграрна реформа, згідно з Стратегією економічного та
соціального розвитку на 2000 – 2004 роки є одним з пріоритетних
напрямків діяльності держави на період з 2000 по 2004 роки. Указ
Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування
аграрного сектора економіки” створює вагомі передумови для істотного
прискорення ринкових перетворень на селі, завершення реформування
громадського сектора сільськогосподарського виробництва на основі
приватної власності.

В Указі Президента України „Про основні напрями земельної реформи в
Україні на 2001 – 2005 роки” від 30 травня 2001 року вказано, що за
період з 1991 по 2001 рр.. приватизували свої земельні ділянки на
площі 3256 тис. гектарів 11 млн. громадян, 37,6 тис. фермерських
господарств використовують майже 2 млн. гектарів сільськогосподарських
угідь.

Проте, процес реформування потребує удосконалення і державна політика
щодо розвитку відносин власності на землю полягатиме, насамперед, у
забезпеченні реалізації відповідних положень Конституції України та
передбачатиме:

приватизацію громадянами і юридичними особами України земельних
ділянок різного функціонального призначення, за винятком тих, які
відповідно до закону не можуть передаватися у приватну власність;

задоволення потреб громадян у земельних ділянках для ведення особистого
підсобного господарства, селянського (фермерського) господарства,
сінокосіння і випасання худоби, садівництва і городництва,
індивідуального житлового будівництва.

З метою створення механізмів економічного стимулювання
раціонального і ефективного використання земель у
сільськогосподарському виробництві передбачається:

завершити перерозподіл земель запасу і резервного фонду, повністю
забезпечивши потреби громадян, у тому числі працівників соціальної
сфери села, в земельних ділянках для ведення особистого підсобного
господарства, селянського (фермерського) господарства, садівництва і
городництва, сінокосіння та випасання худоби;

вирішити питання щодо передачі земельних ділянок державних
сільськогосподарських підприємств у разі їх приватизації у
власність членів трудових колективів цих підприємств.

Аналіз чинного законодавства у сфері приватизації земель свідчить про
наявність у ньому прогалин, неузгодженостей та протиріч. Це, зокрема,
відсутність на законодавчому рівні визначення приватизації земель та її
принципів, нечіткість визначення прав та обов’язків суб’єктів
приватизаційних правовідносин, відсутність строків розгляду документів і
прийняття рішень органами приватизації та іншими уповноваженими
органами, відсутність єдиної форми документів і належних юридичних
гарантій захисту прав суб’єктів земельних приватизаційних правовідносин
тощо.

З метою усунення прогалин та протиріч у цій сфері правового регулювання
пропонується прийняття Закону України «Про приватизацію земель».Проект
Закону мав би включати такі розділи: загальні положення; порядок
приватизації земель та її юридичне оформлення; особливості приватизації
деяких категорій земель; юридичні гарантії захисту прав суб’єктів
приватизаційних правовідносин; перехідні положення.

Розділ «Загальні положення» має містити визначення поняття приватизації
земель та її завдання, а також принципи приватизації. До останніх
доцільно віднести принципи законності; державного регулювання,
забезпечення та контролю; рівності прав громадян України у процесі
приватизації земель незалежно від віку, статі, національності,
віросповідання та державного захисту їх прав; добровільності
приватизації землі; справедливого розподілу земельних ділянок між
суб’єктами; черговості надання земельних ділянок; безоплатної передачі
земельних ділянок; повного, своєчасного та достовірного інформування
громадян про порядок, об’єкти та результати приватизації земель;
врахування освіти та досвіду роботи громадян на землі при приватизації
окремих категорій земель. У зазначеному розділі доцільно окремо виділити
статтю про об’єкти приватизації, до яких віднести земельні ділянки
державної власності, що знаходяться у користуванні, та землі запасу.

У другому розділі проекту Закону доцільно встановити уніфіковану
загальну процедуру приватизації земель різних категорій. Така процедура
відповідно поділятиметься на два підвиди залежно від об’єктів
приватизації:

— приватизація земель, що перебувають у користуванні суб’єктів
приватизаційних правовідносин;

— приватизація земель із Фонду приватизації земель (ФПЗ).

Запровадження ФПЗ та обліку осіб, які бажають приватизувати земельні
ділянки, дасть можливість забезпечити рівність прав громадян України,
справедливий розподіл земель, черговість надання земельних ділянок тощо.

Останній розділ має визначити заходи відповідальності за порушення
законодавства про приватизацію земель, зокрема, за необґрунтовану
відмову у приватизації земельної ділянки, безпідставне порушення строків
розгляду документів, безпідставне обмеження розмірів земельних ділянок,
що надаються, порушення вимог нормативних актів щодо кадрового,
фінансового, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення
процесу приватизації, порушення умов договору на здійснення
землевпорядних дій у процесі земельної реформи, самовільне зайняття
земельних ділянок тощо, з відсилкою до чинного кримінального,
адміністративного, цивільного та земельного законодавства. У вказаному
розділі доцільно також передбачити судовий порядок розгляду спорів, що
випливають із приватизаційних правовідносин.

Перелік використаних

нормативно-правових актів:

Конституція України від 28.06.1996 р.

Земельний кодекс України від 13 березня 1992 року

Земельний Кодекс України від 25.10.01

Закон України „Про податок на добавлену вартість”

Декрет Кабінету Міністрів України “Про приватизацію земельних ділянок”
від 26.02.92 р.

Лист Держкомзему „Щодо приватизації земельних ділянок громадянами” від
25.06.2001 р.

Лист Держкомзему від 06.06.2000 р.

Наказ Держкомзему «Порядок передачі земельних ділянок у приватну
власність громадян України” від 15 лютого 1993 року

Наказ Держкомзему „Про затвердження порядку передачі земельних ділянок у
приватну власність громадянам України” від 15.02.93 р.

Наказ Держкомзему України «Про приватизацію земельних ділянок» від 20
січня 1993 року

Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. «Про земельну
реформу»

Постанова ВРУ „Про форми державних актів на право власності на землю і
право постійного користування землею” від 13.03.92 р.

Постанова Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та
приватизацію земель»

Постанова КМУ Про затвердження Порядку викупу земельних ділянок
громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення
селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства від
24.01.00 р

Спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України та Держкомзему «Про
порядок відмічення в паспорті громадян України факту передачі
безоплатно у приватну власність земельних ділянок” від 12 лютого 1993
року

Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення
земельної реформи”, від 10 листопада 1994 року

Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення
реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року

Указ Президента України „Про основні напрями земельної реформи в Україні
на 2001 – 2005 роки” від 30 травня 2001 року

Проект Закону України „Про особисте селянське господарство”

Проект Закону України «Про приватизацію земель»

Список використаної

літератури:

Андрейцев В.И. Земельная реформа: Приватизация. Экология. Право. – К.,
1997.

Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в
Україні. Навчально-практичний посібник. К., В-во „Істина”. 1999

Бондар О.С. Проблеми розвитку власності та форм господарювання на
регіональному рівні // Вісник аграрної науки. Травень 2000.

Будзилович І., Юрченко А. Фактори негативного впливу на правове
забезпечення земельної реформи в Ураїні // Право України. 1998. №7.

Гадзало Я. Реформаторські процеси в аграрному секторі Львівщини //
Сільський господар. 2000. №3-4.

Ковальчук Т., Заєць О. Приватизація земель в Україні: шляхи розв’язання
законодавчих колізій // Право України. 1999. №8.

Кулінич П.Ф. Правові проблеми земельної реформи в Україні // Правова
держава. Щорічник наукових праць. Вип.9. – К., 1998.

Міжнародна фінансова конференція „Приватизація землі та реорганізація
колективних сільськогосподарських підприємств в Україні”. К., 1998.

Новаковський Л.Я. Концептуальні основи земельної реформи і проблеми її
здійснення // Землевпорядний вісник. 1997. №1

„Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва”, за
ред. П.Саблука, К., 1999.

Саблук П.Т. Аграрна реформа: стан і напрями розвитку // Вісник аграрної
науки. Квітень 2000.

Стратегієя економічного та соціального розвитку на 2000 – 2004 роки

Титова Н. Новий Земельний Кодекс України: позитивні та негативні аспекти
// Право України. 2002. №4.

Україна: Поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального
розвитку на 2000 – 2004 роки. Послання Президента України до Верховної
Ради України. 2000 рік

Чергова риска під процесом земельної реформи. Український незалежний
центр політичних досліджень

Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в
современных условиях. – Х., 1998.

Бондар О.С. Проблеми розвитку власності та форм господарювання на
регіональному рівні // Вісник аграрної науки. Травень 2000. с. 64

Будзилович І., Юрченко А. Фактори негативного впливу на правове
забезпечення земельної реформи в Ураїні // Право України. 1998. №7. с.24

Саблук П.Т. Аграрна реформа: стан і напрями розвитку // Вісник аграрної
науки. Квітень 2000. с. 13

Новаковський Л.Я. Концептуальні основи земельної реформи і проблеми її
здійснення // Землевпорядний вісник. 1997. №1. с.4

Гадзало Я. Реформаторські процеси в аграрному секторі Львівщини //
Сільський господар. 2000. №3-4. с.3

Титова Н. Новий Земельний Кодекс України: позитивні та негативні
аспекти // Право України. 2002. №4. с.70-76

„Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва”, за
ред. П.Саблука, К., 1999. с.109

Чергова риска під процесом земельної реформи. Український незалежний
центр політичних досліджень.

Україна: Поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального
розвитку на 2000 – 2004 роки. Послання Президента України до Верховної
Ради України. 2000 рік

Кулінич П.Ф. Правові проблеми земельної реформи в Україні // Правова
держава. Щорічник наукових праць. Вип.9. – К., 1998. – с.228

Ковальчук Т., Заєць О. Приватизація земель в Україні: шляхи розв’язання
законодавчих колізій // Право України. 1999. №8. с.28

Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в
современных условиях. – Х., 1998. – с.29

Андрейцев В.И. Земельная реформа: Приватизация. Экология. Право. – К.,
1997. – с.34

Міжнародна фінансова конференція „Приватизація землі та реорганізація
колективних сільськогосподарських підприємств в Україні”. К., 1998. с.56

Андрейцев В.И. Земельная реформа: Приватизация. Экология. Право. – К.,
1997. – с.35

Ковальчук Т., Заєць О., Приватизація земель в Україні: шляхи розв’зання
законодавчих колізій // Право України. 1999. №8. с. 30-31

PAGE

PAGE 2

Похожие записи