Притягнення особи як обвинуваченого

Сутність і значення притягнення особи як обвинуваченого.

Підстави та умови притягнення особи як обвинуваченого.

Процесуальний порядок (процедура) притягнення особи як обвинуваченого.

Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві.

1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

Викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим,
щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної
відповідальності, і жоден невинний не був покараний, є завданнями
кримінального судочинства (ст. 2 КПК).

Досудове слідство спрямовано на виконання цих завдань, а точніше — на
встановлення конкретної особи, винної у вчиненні злочину, за ознаками
якого порушено кримінальну справу.

У разі виконання цього завдання повною мірою починає реалізовуватися
функція обвинувачення в кримінальному процесі.

Притягнення особи як обвинуваченого і притягнення особи до кримінальної
відповідальності — тісно пов’язані, але не тотожні поняття.

Кримінальна відповідальність — кримінально-правове поняття, пов’язане з
кримінальним покаранням особи. В основі її в правовій державі містяться
правовідносини, однією із сторін яких є особа, що вчинила злочин, а тому
зобов’язана зазнати певних правових обмежень, а іншою — держава з її
правом публічного засудження винного і призначення законного,
обґрунтованого і справедливого покарання. Ці правовідносини виникають із
моменту вчинення злочину. Отже, не органи держави, а закон покладає на
винного кримінальну відповідальність. Суд своїм обвинувальним вироком
лише констатує наявність кримінально-правових відносин і від імені
держави покладає на винного покарання. Кримінальна відповідальність
реалізується в стадії судового розгляду.

Загальним об’єктом всієї сукупності кримінально-процесуальних відносин є
зазначені вище відносини між особою і державою. У зв’язку з цим
притягнення особи як обвинуваченого — це кримінально-процесуальне
поняття, це лише наявність претензій держави на реалізацію свого права
щодо публічного визнання особи винною. Притягнення особи як
обвинуваченого означає попереднє визначення змісту кримінально-правового
спору між державою та обвинуваченим*, однак не передбачає визнання
останнього винним, злочинцем. Акт притягнення особи як обвинуваченого
може мати місце лише в стадії досудового слідства.

Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого, який здійснюється в
стадії досудового слідства, полягає в тому, що слідчий робить попередній
висновок про наявність між конкретною особою і державою
кримінально-правових відносин.

Особа, вчинивши злочин, ставить себе в особливі відносини з державою, бо
з моменту вчинення злочину вона зобов’язана відповідати за свої дії
перед державою, до того ж:

кримінальна відповідальність як визначений законом обоє ‘язокпонести
відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, незалежно від того,
чи знають про вчинення злочину відповідні органидержавної влади;

слідчий спеціальним процесуальним актом ставить особу вумови, за яких
обоє ‘язок понести кримінальну відповідальність трансформується в
реальну необхідність (таким актом є постанова слідчого про притягнення
особи як обвинуваченого);

висновок слідчого про винність особи має попередній характер(остаточно
питання про винність вирішує суд, який і призначаєпокарання за вчинений
злочин):

у разі постановлення обвинувального вироку суд встановлюєпокарання як
матеріальне вираження кримінальної відповідальності особи;

якщо постановлено виправдувальний вирок, то це означає,що між особою,
притягнутою як обвинувачений, і державою вдійсності не було
розглядуваних у межах кримінальної справи кри-мінально-правових
відносин, а висновки слідчого про наявністьпідстав для кримінальної
відповідальності не було підтверджено.

Відповідно до викладених положень, обвинувачення слід визначати таким
чином.

Обвинувачення — це вимога спочатку органів досудового слідства, а потім
— прокурора (в справах приватного обвинувачення — вимога потерпілого)
щодо судового визнання належного державі права

* Головними учасниками (сторонами) цього спору є, з одного боку, органи
обвинувальної влади (слідчий, прокурор), а з іншого — особа, притягнута
як обвинувачений. Змагальна конструкція кримінального процесу передбачає
ведення такого спору перед незалежним і неупередженим арбітром — судом.
На досудовому слідстві змагальні елементи виявляються поки незначною
мірою, хоча і поступово розширюються. Вони стосуються в основному
контролю суду за прийняттям органами обвинувальної влади рішень, якими
суттєво обмежуються права учасників кримінального процесу (давання
дозволу на провадження обшуку в житлі або іншому володінні особи, арешт,
зняття інформації з каналів зв’язку тощо).

публічно оголосити притягуваного до суду злочинцем і обгрунтовано,
відповідно до закону, справедливо його покарати.

Обвинувачення в кримінальному процесі виконує роль позову, який
заявляють до конкретної особи слідчий і прокурор від імені держави в
справах публічного обвинувачення, а потерпілий — від свого імені в
справах приватного обвинувачення.

Обвинувачення є рушійною силою процесу. Наслідком відмови прокурора від
підтримання обвинувачення і небажання потерпілого підтримувати
обвинувачення перед судом є закриття судом кримінальної справи (ч. 2 ст.
282 КПК).

Обвинувачення в кримінальному процесі має такі ознаки:

розподіл обвинувачення у більшості кримінальних справ* напервинне та
остаточне (назва первинного обвинувачення за Статутомкримінального
судочинства 1864 р. (СКС) — «судове переслідування»(статті 1 і 2 СКС), в
юридичній літературі — «кримінальне переслідування»; остаточне
обвинувачення в законодавстві — «викриттяобвинувачених перед судом »
(статті 3 і 4 СКС), а в літературі — «підтримання обвинувачення перед
судом ‘*);

зближення діяльності з первинного обвинувачення і діяльності з розшуку і
припинення злочинів (обмеження гласності,усності, тісна взаємодія з
оперативно-розшуковими органами тощо);

має суворо індивідуальний характер. У разі смерті обвинуваченого
обвинувачення не може переходити на інших осіб, а справузакривають на
підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК. Однак близькі родичі тагромадські
організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення
досудового слідства до кінця (ч. З ст. 215 КПК).В цьому разі принцип
змагальності має особливості реалізації.Змагання сторін здійснюється без
участі обвинуваченого;

забезпечення обвинувачення державною підтримкою і підкорення його
державному контролю.

Обвинувачення має як якісні, так і кількісні характеристики.

Якісні характеристики обвинувачення визначаються кваліфікацією злочину
(ів), що ставляться в вину особі, а кількісні — обсягом обвинувачення,
тобто кількістю злочинів, у вчиненні яких її обвинувачують. Ці
характеристики мають значення для вирішення питань про зміну і
доповнення обвинувачення (ч. 1 ст. 141, статті 275—277 КПК), про
закриття справи в частині пред’явленого обвинувачення (ч. 2 ст. 141 КПК)
та в деяких інших випадках.

Залежно від того, хто здійснює обвинувачення, його поділяють на:

державне — прокурор;

приватне — потерпілий;

‘ За винятком справ приватного обвинувачення і справ, за якими
допускається досудова підготовка матеріалів у протокольній формі.

додаткове — поряд із прокурором чи потерпілим (основним обвинувачем)
інші особи — представник потерпілого, громадський обвинувач* тощо;

субсидіарне (заміщаюче) обвинувачення — замість основного обвинувача
іншими особами». Наприклад, якщо із кримінальної справи вибуває
прокурор, а потерпілого, який би міг «підхопити» обвинувачення, у справі
немає, то замість нього обвинувачем може бути будь-який громадян, якому
не байдужі суспільні (публічні) інтереси.

Термін «притягнення особи як обвинуваченого» має в теорії кримінального
процесу кілька значень:

процесуальний акт (дія);

етап стадії досудового слідства;

кримінально-процесуальна процедура (певна послідовність дійслідчого);

форма первинної процесуально-обвинувальної діяльності держави щодо
конкретної особи.

Притягнення слідчим особи як обвинуваченого в сучасному українському
кримінальному процесі слід розуміти як первинну форму
процесуально-обвинувальної (процесуальної) діяльності щодо конкретної
особи або як здійснення первинного (слідчого) обвинувачення, що полягає
у винесенні слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого,
пред’явленні їй обвинувачення з роз’ясненням прав і допиті
обвинуваченого.

Після притягнення особи як обвинуваченого слідчий продовжує обвинувальну
діяльність, спрямовану на підтвердження пред’явленого обвинувачення, до
направлення кримінальної справи з обвинувальним висновком до прокурора,
який здійснюватиме остаточне (державне) обвинувачення.

Остаточне (державне) обвинувачення до набрання чинності обвинувальним
вироком суду проходить два етапи:

порушення державного обвинувачення прокурором шляхомзатвердження
обвинувального висновку після надходження від слідчого кримінальної
справи в порядку ст. 225 КПК (див. лекцію»Стадія порушення державного
обвинувачення»);

підтримання прокурором порушеного ним обвинуваченняперед судом (у разі
відмови прокурора від обвинувачення в стадіїсудового розгляду
обвинувачення вправі підтримувати потерпілий —ч. З ст. 264, ч. 2 ст. 267
КПК).

Значення притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що цей акт
є по суті центральним актом стадії досудового слідства. Воно

Інститут громадського обвинувачення існував в Україні до 21 червня 2001
р.

» В Україні такого виду обвинувачення не існує.

є значущим не лише для цієї стадії, а й для всього кримінального процесу
в цілому.

Головні положення притягнення особи як обвинуваченого:

На етапі притягнення як обвинуваченого вперше формуєтьсяпервинне
офіційне (публічне) обвинувачення. Надалі сформульована на цьому етапі
процесу обвинувальна теза може змінюватися,удосконалюватися
(«шліфуватися»), однак і в первинному виглядівона відіграє суттєву роль
для всього подальшого процесу дослідження обставин справи в стадії
досудового слідства.

Акт притягнення як обвинуваченого свідчить про
виникненнякримінально-процесуальних правовідносин між обвинуваченим і
органами обвинувальної влади.

Він визначає загальний напрям подальшого розслідування (перевірка
пояснень обвинуваченого; деталізація обвинувачення; встановлення
обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання;встановлення розміру
завданої злочином шкоди тощо).

Є основою для складання слідчим обвинувального висновку (змістописової
частини повністю відтворюється в обвинувальному висновку). Більше того,
обвинувачення, сформульоване в постанові пропритягнення як
обвинуваченого, зберігає своє значення до прийняття остаточного рішення
в справі (якщо його не змінить прокурорУ суді).

Підпорядковані головним положення:

Із появою офіційного обвинувачення в кримінальній справіз’являється і
конкретна особа, якої воно стосується, — обвинувачений(див. ст. 43 КПК).

Обвинувачений наділяється правами, які дозволяють йому захищатися від
обвинувачення (ст. 43 КПК).

Слідчий зобов’язаний забезпечити обвинуваченому можливістьздійснювати
надані йому права (ст. 53 КПК).

У обвинуваченого виникають певні процесуальні обоє ‘язки, за невиконання
яких до нього застосовують заходи кримінально-процесуального примусу
(привід, запобіжні заходи, відсторонення відпосади тощо).

У слідчого виникають процесуальні повноваження: на отриманнявід
обвинуваченого шляхом допиту фактичних даних, на застосування заходів
процесуального примусу тощо.

2. ПІДСТАВИ ТА УМОВИ ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

У ст. 5 КПК зазначено: «Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений
інакше, ніж на підставах і в порядку (курсив мій. — Авт.), встановленому
законом».

Тому необхідно розрізняти: 1) підстави притягнення як обвинуваченого і
2) порядок притягнення як обвинуваченого (про це — в пит. З лекції).

У ст. 131 КПК підстави до притягнення як обвинуваченого сформульовано
таким чином: «Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину
певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення
цієї особи як обвинуваченого «.

Поняття підстав до притягнення особи як обвинуваченого, як випливає зі
змісту цієї норми, містять дві взаємопов’язані категорії:

матеріально-правові (злочин, винність);

процесуально-правові (доведеність вчинення злочину, межідоказування).

z O

p

?

I

x z o h

Oe

O

??&?

??&?

??&?

??????^?особу у вчиненні злочину і встановлює (доказує) в її діях склад
злочину (в теорії процесу використовують і поняття «недостатня
сукупність доказів», тому доказів має бути саме стільки, щоб у слідчого
виникло суб’єктивне переконання в тому, що в діях особи, яка підлягає
притягненню як обвинувачений, є склад злочину).

«Достатність доказів», так само, як і «недостатність», є оціночними
поняттями (див. лекцію «Докази і доказування»).

Отже, підставами для притягнення особи як обвинуваченого є наявність
достатньої сукупності доказів, які вказують на вчинення злочину певною
особою.

Щоб притягнення обвинуваченого було обґрунтованим, у будь-якому разі має
бути доказано:

склад злочину (об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна
сторона). Якщо склад злочину не встановлено — справа підлягаєзакриттю за
п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК;

вчинення цього діяння конкретною особою, яка за своїмихарактеристиками
може бути суб’єктом злочину (фізична; осудна;та, що досягла віку
кримінальної відповідальності);

характер і розмір завданої шкоди;

4) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності
(покарання) обвинуваченого: зазначені в статтях 66, 67 КК; ознаки
злочину, що кваліфікують (наприклад повторність).

Водночас законодавець не вимагає від слідчого обов’язкового встановлення
всіх елементів предмета доказування. На момент прийняття рішення про
притягнення особи як обвинуваченого має бути встановлено обов’язково ті
елементи, що впливають на кваліфікацію діяння.

Не можуть бути підставами до притягнення особи як обвинуваченого:

припущення, здогадки слідчого (випливає із презумпції невинуватості);

визнання обвинуваченими своєї вини без підтвердження цьогосукупністю
доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 72 КПК).

Поряд з підставами, є й умови притягнення як обвинуваченого:

у справі немає обставин, що виключають у ній провадження(ч. 1 ст. 6
КПК);

у слідчого немає сумнівів щодо необхідності притягнення
якобвинуваченого;

одержання фактичних даних із процесуальних джерел, з використанням
процесуальних засобів.

Незаконне (безпідставне) притягнення особи як обвинуваченого зумовлює:

кримінальну відповідальність за ст. 372 КК*;

відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконнимпритягненням до
кримінальної відповідальності (див. лекцію «Реабілітація»).

3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК (ПРОЦЕДУРА) ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

Якщо у справі здобуто докази, що вказують на вчинення злочину конкретною
особою, слідчий зобов’язаний пред’явити їй обвинувачення. Відкладення
прийняття такого рішення є порушенням прав особи, щодо якої здійснюється
провадження. Чим раніше (за наявності до того підстав) особу буде
притягнуто як обвинуваченого, тим скоріше вона дістане можливість
реалізувати права із захисту від обвинувачення. На жаль, у слідчій
практиці непоодинокими є випадки, коли обвинувачення пред’являють
безпосередньо перед закінченням досудового слідства, а іноді й одночасно
з ознайомленням особи з матеріалами слідства. Така ситуація стає
можливою через те, що законом не врегульовано, коли саме слідчий повинен
пред’явити обвинувачення. Цьому сприяє й об’єктивна причина: слідчий
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке не піддається
регламентації.

Корисним для українського законодавця був би досвід регламентації цих
питань у Кримінально-процесуальному кодексі Франції. За французьким
законом особа, щодо якої здійснюються слідчі дії, має право звернутися
до слідчого із заявою про визнання її обвинуваченим. З моменту подання
заяви слідчому особа набуває всіх прав обвинуваченого.

Встановивши підстави до притягнення особи як обвинуваченого, слідчий
здійснює сукупність дій, які фіксуються у відповідних процесуальних
документах.

Дії слідчого Документ, в якому вони фіксуються

1. Прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого Постанова
про притягнення як обвинуваченого (ст. 132 КПК)

2. Пред ‘явлення обвинувачення. Має відбутися (правила): • не пізніше
двох днів з моменту винесення постанови і будь-якому разі не пізніше дня
явки обвинуваченого або його приводу; • з обов’язковою участю захисника,
за винятком випадків, коли обвинувачений відмовився від нього і таку
відмову прийняв слідчий. Протокол про відмову від участі захисника з
указанням мотивів відмови. Про прийняття відмови чи її відхилення
слідчий складає постанову (ч. 2 ст. 46 КПК)

Послідовність:

упевнитися в особі обвинуваченого;

оголосити йому постанову;

роз’яснити обвинуваченому суть обвинувачення і всі його права; вручити
копіюпостанови.

3. Допит обвинуваченого.

Здійснюється негайно після явки обвинуваченого або приводу і в будь-кому
разі не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення.

Процесуальна характеристика допиту обвинуваченого:

провадиться без постанови слідчого;

провадиться без санкції прокурора і безрішення суду;

провадиться без понятих;

мета допиту:

з’ясувати ставлення обвинуваченого допред’явленого обвинувачення;

одержати фактичні дані щодо юридично значущих обставин кримінальної
справи;

підстава до провадження допиту: фактпред’явлення обвинувачення;

місце допиту:

місце провадження досудового слідства;

місце перебування обвинуваченого (в разі необхідності);

7) правила допиту.

допит треба здійснити негайно післяявки або приводу обвинуваченого і в
будь-якому разі не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення — ч. 1
ст. 143 КПК;

обвинувачених допитують окремо (завідсутності інших обвинувачених) — ч.
5ст. 143 КПК;

обов’язковим є вжиття слідчим заходівдо того, щоб обвинувачені в одній і
тій самійсправі не могли спілкуватися між собою —ч. 5 ст. 143 КПК;

слідчому заборонено ставити навіднізапитання (запитання, у формулюванні
якихміститься відповідь, частина відповіді абопідказка до неї) — ч. 6
ст. 143 КПК;

8) процесуальний порядок (процедура) допиту:

Протокол про пред’явлення обвинувачення, роз’яснення його суті і
вручення копії постанови

Протокол допиту обвинуваченого

на початку допиту слідчий запитує обвинуваченого, чи визнає він себе
винним упред’явленому обвинуваченні;

обвинувачений дає показання у вільнійформі по суті пред’явленого
обвинувачення;

в разі необхідності слідчий ставить запитання;

процесуальне оформлення факту, змістуі результатів допиту (складання
протоколу;ознайомлення з ним обвинуваченого таінших осіб, якщо вони були
присутні;внесення до протоколу доповнень, зауважень).

9) учасники допиту:

обоє ‘язкові: слідчий, обвинувачений; необов ‘язкові:

прокурор;

захисник (за винятком випадків, колийого участь у справі є обов’язковою,
— ч. 1ст. 145 КПК);

перекладач;

спеціаліст;

особа, яка розуміє знаки глухих і німих;

• педагог або лікар, батьки чи інші законні представники
неповнолітнього, якийне досяг віку 16 років або якщо його визнано
розумово відсталим — ч. 2 ст. 438КПК);

10) способи фіксації:

основний: протокол допиту обвинуваченого (ст. 145 КПК);

додаткові: застосування фото-, кінозйомки; звуко-, відеозапису;
складанняпланів, схем та інших матеріалів, які пояснюють його зміст.

Таким є загальний порядок притягнення особи як обвинуваченого.

Є й особлива процедура здійснення цього акту, що пов’язана із особливим
правовим статусом особи, щодо якої у справі зібрано достатні докази, які
вказують на вчинення нею злочину:

• Президента України притягають як обвинуваченого згідно зі ст. 111
Конституції України за спеціальною процедурою («процедура імпічменту»);

народного депутата України не може бути притягнуто як обвинуваченого без
згоди Верховної Ради України (ч. З ст. 80 Конституції України; ч. 1 ст.
27 Закону України «Про статус народногодепутата України»);

судцю не може бути притягнуто без згоди Верховної РадиУкраїни (ч. 2 ст.
13 Закону України «Про статус суддів»; ч. 2 ст. 28Закону України від 16
жовтня 1996 р. «Про Конституційний СудУкраїни»).

4. ЗМІНА І ДОПОВНЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Оскільки після пред’явлення обвинувачення формування сукупності доказів
триває, може бути встановлено нові обставини вчинення злочину,
обвинувачення у якому пред’явлено, або факт вчинення іншого злочину. Це
потребує уточнення обвинувачення шляхом його зміни або доповнення.

Зміна обвинувачення — це зміна його на обвинувачення у вчиненні:

більш тяжкого злочину, тобто кваліфікованого за законом,що передбачає
більш суворе покарання. Наприклад, зміна обвинувачення з ч. 1 ст. 122 КК
«Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» на ч. 2 цієї ж статті;

злочину, що істотно відрізняється за своїми фактичними обставинами
(зміна формулювання обвинувачення — наприклад,формулюють обвинувачення у
замаху на злочин замість підготовкидо злочину; ставлення в вину іншого
злочину — наприклад, замість ст. 186 КК «Грабіж» ст. 187 КК «Розбій»);

менш тяжкого злочину. Наприклад, замість ст. 187 КК —ст. 186 КК.

самостійного злочину. Наприклад, одночасно із первинним обвинуваченням у
вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 КК, ставиться у вину ще й
злочин, передбачений ст. 187 КК.

У зазначених вище випадках слідчий зобов’язаний виконати всю процедуру
притягнення як обвинуваченого (ч. 1 ст. 141 КПК).

Якщо ж частину пред’явленого обвинувачення не було підтверджено, слідчий
своєю постановою закриває кримінальну справу в цій частині, про що
оголошує обвинуваченому. Виконання дій з притягнення як обвинуваченого
закон не передбачає. Частину первинного обвинувачення, що не
підтвердилася, до обвинувального висновку не включають.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

Пред’явлене обвинувачення до моменту закінчення досудо-вого слідства
можуть змінювати або доповнювати.

У разі зміни та доповнення обвинувачення слідчий повиненвиконати всю
сукупність дій із притягнення особи як обвинуваченого.

Якщо із обвинувачення вилучають якусь його частину, справув цій частині
закривають постановою слідчого.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Висновок слідчого про винність особи і пред’явлення їй узв’язку з цим
обвинувачення має попередній характер, а тому обвинуваченого і далі
вважають невинуватим.

Притягнення особи як обвинуваченого має бути здійсненоодразу після
встановлення до того підстав, в певному порядку і встислі строки.

Обвинувачення, пред’явлене слідчим, не є остаточним, вономоже
змінюватися і доповнюватися до моменту закінчення досу-дового слідства.

ЛІТЕРАТУРА

Наукові та навчально-методичні джерела

Альперт С. А. Обвинение в советском уголовном процессе. — Харьков,1974.

Давьідов П. М. Обвинение в советском уголовном процессе. — Сверд-ловск,
1974.

Дубинский А. Я., Сербулов В. А. Привлечение в качестве обвиняемо-го. —
К., 1989.

4. Корнева 3. И. Общественное обвинение и обшественная защита всуде. —
М., 1974.

228

Матієк С. Щодо визначення поняття «обвинувачення» // Вісникпрокуратури.
— 2002. — № 5.

Михайленко О. Публічне та приватне обвинувачення. Історія зародження,
співвідношення та розвиток // Прокуратура. Людина. Держава. —2004. — №
3.

Михайленко О., Юрчишин В. Обвинувачення. Його види і значенняв
кримінальному судочинстві України // Вісник прокуратури. — 2003. —№ 5.

Михеєнко М., Сейтназаров К. Про момент виникнення функціїобвинувачення
у кримінальному процесі // Право України. — 1995. —№ 11.

Михеєнко М. М. Громадське обвинувачення і громадський захист
урадянському кримінальному судочинстві. — К., 1983.

Мікулін В. Підстави для формулювання обвинувачення в світлі вимог
Конституції України // Право України. — 1997. — № 12.

Парадиев В. М. О понятий обвинения // Уголовно-процессуальнмеформи
борьбьі с правонарушениями. — Свердловск, 1983.

Петрова Н. Е. Частное и субсидиарное обвинение. — Самара, 1999.

Рогатюк І. Перекваліфікація злочинних дій у кримінальномупроцесі:
проблема юридична чи статистична // Право України. — 2004. —№ 12.

Рогатюк І. В. Зміна обвинувачення у досудовому слідстві та
суді.Практичні аспекти // Підтримання державного обвинувачення у суді.
—К., 2003.

Тимербаев А. Т., Чернявский В. С. Процессуальньїе и криминалисти-ческие
вопросм привлечения в качестве обвиняемого: Пособие для сле-дователей и
дознавателей. — Одесса, 1987.

Фаткуллин Ф. Н. Изменение обвинения. — М., 1971.

Похожие записи