Припинення права застави

Заставні зобов’язання припиняються на загальних підставах припинення
зобов’язань, що передбачені Главою 50 ЦКУ, наприклад, неможливістю
виконання, якщо вона викликана обставиною, за яку жодна зі сторін не
відповідає (ст. 608 ЦК України).

Припинення права застави також встановлено в спеціальному порядку ст.593
ЦК України. Зокрема право застави припиняється у разі:

1) припинення забезпеченого заставою зобов’язання. З огляду на
акцессорний характер застави інакше і бути, не може. Припинення
основного зобов’язання шляхом виконання, зарахуванням, або іншими
способами, для припинення застави значення не має;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет
застави;

3) реалізації предмета застави;

4) придбання заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Так, застава припиняється, коли заставлене майно вилучається в
заставника на тій підставі, що в дійсності його власником є інша особа,
або як реалізація санкції за вчинення злочину або іншого правопорушення.
Застава припиняється також при переведенні на іншу особу боргу за
зобов’язанням, що забезпечені заставою, якщо заставодавець не дав
кредитору згоди відповідати за нового боржника. Такі випадки можуть
супроводжувати договори факторинга та фортфейтинга.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру
вносяться відповідні дані.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого
заставою зобов’язання заставодержатель, у володінні якого знаходилося
заставлее майно, зобов’язаний негайно повернути його заставодавцеві.
Договором застави можуть бути передбачені й інші наслідки.

Види застави

Досить важливим є питання про види застави. Як й інші класифікації
застава здійснюється за різними критеріями, використання яких
характеризує предмет застави, правове становище сторін, наслідки
реалізації прав заставодержателя. Можна виділяти різноманітні види
застави.

За формальними ознаками (виділенню у позитивному законодавстві) можна
виділити ряд спеціальний субінститутів застави. Аналіз поточного
законодавства та зокрема ЗУ “Про заставу” в якості самостійних виділяє
такі види застави: 1) іпотеку, 2) заставу товарів в обороті або у
переробці, 3) заклад, 4) заставу майнових прав, 5) заставу цінних
паперів.

Зазначена класифікація випадає із загального дихотомічного підходу до
класифікації правових явищ, але дає можливість розмежувати особливості
правового регулювання окремих формалізованих таким чином видів застави.
В ст. 575 ЦКУ виділено іпотеку (ч.1), заклад (ч.2) та інші види
застави, що встановлюються законом (ч.3).

В межах зазначених видів застави чинне законодавство в залежності від
правового режиму предмету застави виділяє стосовно іпотеки – застави
нерухомості: майно, що пов’язане із землею (будинок, споруда, квартира,
підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс,
а також інше майно, що законодавством віднесено до нерухомого (ст.31 ЗУ
“Про заставу”). А в спеціальному розділі цього закону “Іпотека”
виділяється застава транспортних засобів та космічних об’єктів, заставу
належних громадянам на праві приватної власності земельних ділянок,
право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будинки чи
споруди (ст. 37 ЗУ “Про заставу”).

Серед власне нерухомості у прямому смислі цього слова виділяється:
іпотека жилих будинків, квартир, дач, присадибних будинків, гаражів та
іпотека підприємств, будівель, споруд та інших виробничих об’єктів, а
особливо – цілісного майнового комплексу. Це має значення при уточненні
предмета застави.

У залежності від того, у кого залишається предмет застави, віділяють
заставу без передачі і з передачею майна заставодержателю. Відповідно до
ч. 1. ст. 575 ЦКУ закладене нерухоме майно залишається в заставодавця
або третьої особи йменується іпотекою. Відповідно до ч.2 ст. 575 ГКУ
закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння
заставодержателя або за його наказом- у володіння третій особі. Згідно
ст. 44 ЗУ “Про заставу” закладом є застава рухомого майна при якій воно
передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Отже застава
звязана тільки з рухомим майном. Це майно підлягає передачі у володіння
заставодержателю. При тому угодою між сторонами застави може бути
передбачене що предмет застави залишається у заставодавця під замком та
печаткою заставодержателя (тверда застава) Можливий і звичайних заклад
без накладення на предмет застави спеціальних посвідчуючих знаків.
Останнє можливе при наявності між сторонами особливих довірчих відносин.

При тому якщо предмет застави у подальшому передається заставодавцем у
тимчасове володіння або користування третій особі з дозволу
заставодержателя (в оренду, безоплатне користування, на зберіганння і
т.п.), то вважається, що він залишений у заставодавця.

Правове значення розмежування цих видів застави полягає в тому, що якщо
предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у
володінні заставодержателя, то право застави виникає в момент передання
йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення
договору застави, право застави виникає з моменту його укладення (ч. 2
ст. 585 ЦКУ). Сторона, що володіє предметом застави зобов’язана його
утримувати в цілості, якщо інше не встановлено законом або договором.

Якщо предмет закладу передається заставодержателю він може користуватися
ним, але якщо це прямо передбачено договором (ст. 46 ЗУ “Про заставу”).

При встановленні правил про заставу слід враховувати специфіку його
предмета. За правовим режимом предмета застави виділяють: заставу
нерухомості (іпотеку), заставу товарів в обороті, заставу прав і т.д.,
які більш детально будуть нами розглянуті у подальшому.

Застава товарів в обороті та (або) переробці

Застава товарів в обороті або переробці має свої особливості:

предметом застави є речі, що визначені родовими ознаками: сировина,
напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція (ст.40 ЗУ “Про
заставу”;

предмет застави зостається у застводавця;

заставодавець вправі змінювати склад і натуральну форму предмета
застави;

умовами застави товарів в обороті або в переробці є визначення у ньому
родових ознак предмета застави, його загальної вартості і
місцезнаходження;

майно перестає бути предметом застави як тільки воно виходить з
володіння заставодавця, а його нове майно, що визначено родовими
ознаками, характерними для предмета такої застави стає предметом застави
в рамках його вартості. Іншими словами зостаючись незмінною як права
вимоги, застава предметів в обороті або в переробці постійно
змінюється;

ue ”

Oe

????????????C?в разі визначення в договорі місцезнаходження предмета
застави, то в разі зміни свого місцезнаходження таке майно виключається
з предмета даного виду застави. Товари перестають бути предметом застави
з моменту їх передачі набувачу або транспортній організації для
відправлення набувачу чи передачі на пошту для пересилки. Придбані
заставодавцем товари, зазначені в договорі про заставу, стають предметом
застави з моменту виникнення в нього права власності (ст. 40 ЗУ «Про
заставу”).

З огляду на специфіку заставного товару, договір про заставу товарів в
обороті крім звичайних умов, повинен визначати наступне: вид
заставленого товару, його родові ознаки, загальну вартість предмета
застави, місце, у якому знаходяться товари, види товарів, якими може
бути замінений предмет застави (ст. 41 ЗУ “Про заставу»).

У випадку відчуження заставлених товарів заставодавець зобов’язаний
замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості. Зменшення
вартості замінених товарів допустимо тільки у випадку, якщо це здійснено
за домовленістю сторін про погашення частки початкової вартості.

Якщо товар передається в заставу без надання заставодавцю права
відчужувати його, змінювати склад і натуральну форму, то правила про
заставу товарів в обороті не діють.

Зовнішньоекономічними контрактами може передбачати заставу товарів що
передаються для їх переробки за договором толінгу.

Певні особливості притаманні заставі речей. До них відноситься:

Норми про заставу в основному диспозитивні, але норми про заставу речей
здебільше імперативні. Договірні умови, що обмежують права заставодавця
в порівнянні з наданими ЦКУ й іншими законами, не є дійсними.

При заставі речей є спеціальні за правовим становищем її сторони:
заставодавець – тільки фізична особа, заставодержатель – тільки ломбард
— спеціалізована організація, що як проліцензований підприємець
здійснює короткострокове кредитування фізичних осіб під заставу їх
майна. Згідно з ст.34 ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання
ринків фінансових послуг” діяльність з надання будь-яких фінансових
послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових
активів від фізичних осіб, обов’язково підлягають ліцензуванню.

Предметом застави – може бути тільки рухоме майно, що призначене для
особистого споживання.

Мета застави – забезпечити короткострокове кредитування фізичних осіб.
В законі вказується термін “громадяни”, що може нами розглядатися у
широкому сенсі.

Інші зобов’язання даним видом застави забезпечуватися не можуть.

Договір про заставу речей оформляється видачею ломбардом видачею
заставного квитка, що містить всі істотні умови договору: суму кредиту,
предмет застави, його оцінку тощо.

Предмет застави завжди передається ломбарду як заставодержателю. При
тому, ломбард зобов’язаний страхувати на користь заставодавця за свій
рахунок прийняті в заставу речі в повній сумі їхньої оцінки (на момент
прийняття) відповідно до цін на речі такого роду і якості, що звичайно
встановлювані в торгівлі.

Ломбард не вправі користуватися і розпоряджатися закладеними речами.

Ломбард відповідає за втрату й ушкодження закладених речей незалежно від
вини. Відповідно до ст. 48 ЗУ „Про заставу” за втрату або недостачу
предмета заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості
втраченного майна, а в разі ушкодження предмета заставодержатель повинен
відшкодувати суму, на яку знизилась вартість закставленого майна.
Заставодержатель звільняється від відповідальності тільки у випадку,
якщо доведе, що втрата або ушкодження відбулися внаслідок стихійного
лиха.

На заставлене майно в разі не поверненя кредиту встановлено спрощений
порядок звернення стягнення на нього. У випадку неповернення в
обговорений строк суми виданого під заставу речей кредиту ломбард вправі
на підставі виконавчого напису нотаріуса продати предмет застави.
Реалізація заставленого майна здійснюється відповідно до раніше
викладених загальних правил. Вони встановлені ЦКУ та ЗУ „Про заставу”.
Після продажу заставленого майна вимоги ломбарду до заставника
(боржнику) погашаються, навіть якщо виручена сума недостатня для їхнього
повного задоволення.

Закон України „Про заставу” передбачає можливість застави прав.
Предметом застави можуть бути тільки майнові права, тобто права на
конкретні матеріальні блага. Спроможність їх бути предметом застави
зумовлена переказуваністю. Так, право вимагати повернення боргу кредитор
може передати третій особі.

Крім того слід мати особливості застави підприємств державної форми
власності. Відповідно до ч.7. ст.4 ЗУ “Про заставу” встановлено, що
предметом застави підприємств державної форми власності, приватизація
яких не заборонена законодавчими актами, та їх структурних підрозділів,
що знаходяться в процесі корпоратизації можуть бути їх товари в обороті
або в переробці.

Стаття 49 ЗУ “Про заставу” встановлює що заставодавець може укласти
договір застави як належних йому на момент укладення договору прав
вимоги по зобов’язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть
виникнути в майбутньому. У договорі застави прав повинна бути вказана
особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець
зобов’язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.

Якщо право не може бути передане, то його не можна заставити. Строкове
право вимоги, яке належить заставодавцю-кредитору, може бути предметом
застави тільки до закінчення строку його дії. Воно невіддільно від
суб’єкта (його неможливо відняти), не має вартісної оцінки. Тому
звернути на нього стягнення неможливо.

Якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов’язання,
забезпеченого заставою, виконає своє зобов’язання, все, одержане при
цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець
зобов’язаний негайно повідомити заставодержателя.

При одержанні від свого боржника в рахунок виконання
зобов’язання грошових сум, заставодавець зобов’язаний за вимогою
заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання
зобов’язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено
договором застави.

Література

Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.

М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.

Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,

Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,

Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,

Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.

Похожие записи