Принципи цивільного права

Цивільне право на рівні позитивного права оперує декількома категоріями
загально методологічного впливу на цивільне законодавство:

загальний підхід про верховенство права (ст. 8 Конституції України);

чотири визначальні свободи: руху товарів, послуг, капіталу і людей як
критерії вступу України в Європейський Союз;

свободу від утиску і загальні засади про те, що ніхто не може бути
примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19
Конституції України);

визначальні ознаки цивільних відносин – заснованість на юридичній
рівності, вільному волевиявлені, майновій самостійності їхт учасників
(ст.1 ЦКУ);

загальні засади цивільного права (ст. 3 ЦКУ);

принципи цивільного права, що є традиційним напрямком і підтримується в
науковій літературі. Загальноприйнято, що принципи права – основні його
ідеї та засади, що мають внаслідок їх законодавчого закріплення в нормах
права загальнообов’язковий характер. Вони визначають сутність самих
відносин та їх соціальну спрямованість, галузеві особливості правового
регулювання, що сприяє однорідності розуміння сенсу правових норм, їх
єдиному правозастосуванню. Крім цього принципи права використовуються
при усунення прогалин в праві і застосування норми за аналогією права,
що важливо для цивільного права внаслідок його динамічності і
підверженості змінам в економічній і соціальній дійсності. Цивільне
право внаслідок цього стикається з такими ситуаціями коли не виникає
сумнівів у тому, що дані відносини є цивільними, але норми права на
основі який можна врегулювати відносини, а тим більше, спір сторін –
відсутні. Цивільне право не може врегулювати всі без виключення
відносини. Практика йде попереду і виникають такі відносини, які не
урегульовані нормами права. Так, з появою нових інформаційних технологій
виникла потреба в урегулювання так званих комп’ютерних правочинів.

Дозвільний характер цивільно-правового регулювання сприяє прояву
ініціативи учасників цивільних правовідносин. До тих пір поки не були
врегульовані довірчі (трастові) відносини це призвело до зловживання з
боку ініціаторів створення довірчих товариств. Так звані засновані на
вільному волевиявленні фізичних осіб “пірамідні” способи наживи постійно
призводять до соціальних потрясінь. Вони повинні бути унеможливлені.

В науці цивільного права теорія його принципів висвітлюється
неоднозначно: від тенденції до ототожнювання методу і принципів
цивільного права, ототожнювання принципів цивільного законодавства і
права, до моделювання нових підходів. Здебільше це проявляється у
навчальних виданнях. Досі відома лише одна фундаментальна наукова робота
з цього питання Г.В. Свердлика. Ми пропонуємо теж одне із можливих
бачень цього вкрай важливого для науки і практики питання.

В цивілістиці просліжується позиція, що принципи цивільного права
виконують дві функції. Перша – вираження основних ідей галузі права, що
зумовлюють напрямок її розвитку, основні вимоги до розроблюваний та
прийнятих нормативних актів, їх застосування у правозастосувальній
практиці, та поведінці учасників цивільних правовідносин. Принципы
відображають реальний стан суспільних відносин, як об’єктивних за своєю
природою. В принципах ввідображається не тільки соціально-економічна
основа, але й загальнолюдські цінності. О.С. Йоффе наполягав, що
принципи цивільного права виражають природу (на тот момент-
соціалістичну) держави. В.Ф. Яковлєв вказує, що принципи відрізняють
однугалузь права від іншої і в концентрованому виді відображають
соціально-економічну сутність врегульованих відносин і економічну
політику держави стосовно до цих відносин.

Друга функція принципів цивільного права проявляється у безпосередньому
регулюванні суспільних відносин. Так відповідно ч.2 ст. 8 ЦК України при
неможливості використати аналогию закону для регулювання цивільних
відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного
законодавства (аналогія права). Оскільки деякі з засад цивільного права
та принципи пересікаються у своїй змістовній частині то вони
застосовуються для регулювання цивільних правовідносин «без специального
нормативного оформления».

З введенням у ЦК статті засади цивільного законодавства появилась
підстава для розмежування власне засад та принципів галузі права. Тож
якщо поняття цивільного права ширше чим поняття цивільного законодавства
то можливі певні відхилення від основних правових ідей, що ставлять
кістяк цивільного законодавства і цивільного права.

В зв’язку з тим виникла проблема термінологічного розмежування змісту
принципи цивільного права та засад цивільного права. Так Н.П. Асланян
виходить з того, що нема підстав для ототожнення цих категорій за
онтологічними та гносеологічними критеріями. Засади – основи буття та
певної правової дійсності, принципи – основи науки. Тому до засад
цивільного права вона відносить економіку, саму людину, супільство. Вона
виходить з того, що нема підстав ототожнювати принципи та засади
цивільного права. Виділяються засади в право утворенні, історичні,
догматичні та правові. Для людини основними засадами є свобода.

Свобода суб’єкта уцивільного права проявляється у загальному підході до
регулювання цивільних правовідносин: дозволене все те.що не заборонене
законом. З ним органічно поєднаний з категорія свободи. Проте цивільне
право допускає виникнення права й на те та таким чином, що суперечить
чинному законодавству. Мова йде про визнання набувальної давності на
майно, що набуте за нікчемними правочинами.

В ст. 3 ЦКУ загальними засадами цивільного законодавства визнані:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя
людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,
встановлених Конституцією України і законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Засади цивільного законодавства є безумовно визначальними у механізмі
регулювання цивільних відносин. Але вони не імперативи для доктрини
права. Можливий й загальноправовий підхід до вирішення цієї важливої
проблеми, що дозволяє комплексно охопити всі відносини у контексті
єдності права. Якщо цивільне право є галуззю права то воно підкоряється
загальним правилам існування і функціонування права. Значення принципів
права полягає у тому, що вони відображають соціальну спрямованість
правового регулювання, та дозволяють при розробці і прийняті норм права
притримуватися єдиних підходів. Крім цього при наявності прогалин в
праві на підставі застосування аналогії права врегулювати певні
правовідносини.

Засади цивільного законодавства та принципи цивільного права можуть між
собою співвідноситись як загальне та спеціальне де засади – загальне, а
принципи – спеціальне. В той же час цивільне право є хоча й основною,
але не єдною галуззю права. Вона частина загального права тому
підвернена її сталостям та рівням. Тому слід розрізняти декілька груп
принципів, які стабілізують норми права і є їх основними напрямками:

Перша група – принципи права взагалі: моральність, гуманізм, законність.

Друга група принципи приватного права як надгалузі права:
неприпустимість свавільного втручання в приватну сферу забезпечує
свободу особистості, ініціативність, свобода вибору виду і міри своєї
поведінки.

Третя група власне принципи цивільного права, про що мова буде йти
окремо.

Четверта група принципи окремих підгалузей цивільного права: права
власності, права інтелектуальної власності, сімейного, житлового,
спадкового.

П’яту групу складають принципи окремих інститутів цивільного права:
права промислової власності, договірного права. В літературі вказуються
інші принципи інститутів права.

Слід підкреслити те, що принципи цивільного права мають
загальнообов’язковий характер. Вони здебільше безпосередньо закріплені у
нормах цивільного права і їх дотримання є обов’язковим як при
законотворчості так і при правозастосуванні.

Серед принципів цивільного права вказують:

юридична рівність суб’єктів цивільних правовідносин забезпечує
можливість формування їх волі і вільного волевиявлення. Учасники
цивільних правовідносин не підпорядковані один одному і не мають влади
один над одним. Ця рівність надає можливість діяти в своїх інтересах
виключно опираючись на власне розуміння змісту відносин, їх моральності
і етичності. Учасники цивільних правовідносин мають рівновеликі і
взаємокореспондовані права і обов’язки.

Між тим принцип рівності проявляється лише в рівновеликих
правовідносинах, в яких їх учасники мають одинакові суб’єктивні права і
юридичні обов’язки (договір про спільну діяльність). Але в більшості
цивільних правовідносин специфіка підстави їх виникнення (юридичного
факту) надає їх учасникам конкретні суб’єктивні права і юридичні
обов’язки. Внаслідок цього на зміну рівності приходить нерівність. Лише
через засоби охорони суб’єктивних прав учасники правовідносин мають
рівні можливості;

недоторканність власності – забезпечує майновий правопорядок в
економіці, можливість власниками використовувати належне їх майно в
своїх або чужих (дестинаторських) інтересах, бути захищеними від
безпідставного його вилучення чи обмеження можливостей використання. В
основі цього принципу лежить положення ч.4 ст. 41 Конституції України
згідно якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право власності є непорушним.

oe

o

ae

h

4Інший випадок примусового вилучення майна – його конфіскація за
рішенням суду на визначених законом підставах і порядку.

В зв’язку з проведеними приватизаціями (великою, малою, житловою,
земельною) державного майна цей принцип і його гарантії є запорукою для
огульної реприватизації майна. Стабільність відносин власності,
недоторканність майна є умовою стабільності суспільства взагалі.

свобода договору забезпечує динаміку майнових відносин і обслуговує
потреби людини та ринку. Він є основним для товарного обігу. Здебільше
він проявляється у принципах договірного права: свободі укладення
договору. свободі вибору контрагентів, свободі формування умов договору,
свободі вибору моделі договору. Примус до укладення є виключенням із
загального правила і стосується публічних договорів та договорів
державних підприємств, поставок товарів для державних і регіональних
потреб.

диспозитивність – можливість обирати доцільність перебування в певних
правовідносинах і з певними їх учасниками. При вступі у правовідносини
на свій лад формуються варіанти можливої поведінки, обираються
характеристики їх об’єкта, мотивація до виконання взятих обов’язків,
доцільність звернення за судовим захистом тощо.

безперешкодне здійснення права, відновлення и захист порушених прав
забезпечує суспільний порядок і злагоду. Він полягає в усунені
необґрунтованих перешкод для здійснення належних особі прав, розвитку
ринкових механізмів. В цивільному законодавстві дія цього принципу
проявляється у свободі підприємництва та іншої не забороненої законом
економічної діяльності. Так, максимально спрощується процедура
легалізації суб’єктів підприємницької діяльності. Як виключення
допускається підприємництво без реєстрації (вирощування і реалізація
сільськогосподарської продукції на належній ділянці землі).
Застосовуються інші способи. Так, в Харкові з метою усунення штучних,
бюрократичних перешкод з 2003р. створено і діє при міському виконавчому
комітеті єдиний механізм легалізації підприємництва де зібрані
представники всіх причетних до видачі дозволів державних інститутій. Він
діє під контролем Харківського міськвиконкому та Харківської спілки
підприємств і підприємців.

Механізм наскрізної легалізації суб’єктів підприємництва запроваджено ще
в трьох містах України.

перешкоджання можливостям зловживання правом, як відзначається є певною
клаузулою (виключенням) із загальних засад цивільного права. Дія
принципу проявляється у встановленні меж здійснення належних особі прав,
правового режиму речей (обмежені у цивільному обігу), механізму
реєстрації правочинів тощо. Наприклад згідно з ЗК України після
отримання права власності на земельну ділянку заборонено змінювати її
цільове призначення і на протязі певного строку продавати іншим особам.
За публічним договором підприємець-роздрібний торговець не може
відмовити угодоздатному покупцю у продажі товару.

охорони прав і законних інтересів забезпечує охоронну функцію цивільного
права. Норми цивільного права сконструйовані таким чином, що їх дія
забезпечується як самим нормами цивільного права так і нормами
процесуального права. Власне процесуальне право і є формою життя норми
матеріального права.

Учасникам цивільних правовідносин надаються можливості для забезпечення
своїх суб’єктивних прав і законних інтересів: діяти самостійно, усувати
перешкоди, застосовувати спеціальні правові засоби (способи забезпечення
зобов’язань), примирні процедури (в разі порушення права звернутися до
порушника з претензією), звернутися з позовом, задіяти предюдиційні
механізми в тім числі публічного характеру (порушити справу приватного
звинувачення).

Крім того у новому цивільному кодексі вказуються такі принципи як
справедливість, добросовісність і розумність. Ці принципи є оціночними і
загальними критеріями визначення кабального становища однієї із сторін
правовідносин. Разом з тим вони – відображення загальних людських
цінностей, що повинні послідовно проводитися у чинному законодавстві і
особливо цивільному. Так згідно Указу Президента України “Про
невідкладні додаткові заходи з укріплення моральності у суспільстві та
ствердження здорового способу життя” від 15 березня 2002р. передбачено,
що захист моральності, ствердження у суспільстві загальнолюдських
гуманістичних цінностей, здорового способу життя, докорінне
удосконалення системи духовного, морально-етичного, патріотичного,
правового, етичного і екологічного виховання у першу чергу молоді і
дітей, забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина,
захист прав і інтересів дитини, підвищення соціального значення сім’ї,
ствердження поважливого відношення до жінки, постійна турбота про
підростаюче покоління, широке залучення до цієї справи творчих союзів,
органів місцевого самоврядування, всієї громадськості є пріоритетним
напрямком діяльності державних органів, навчальних закладів, засобів
масової інформації. Це повинно проводитися через нормативні акти.

Справедливість здебільше розглядається як оціночна моральна категорія
коли відносини встановлюються відповідно до вимог права, заслуг та ролі
особистості, загальних засад існування суспільства.

Добросовісність не допускає зловживання своїми суб’єктивними правами,
недопустимість існування кабальних відносин, людяність при відносинах
меркантильного характеру, належне виконання юридичних обов’язків.
Добросовісність презюмується у тих випадках коли набуваючи суб’єктивного
права не знав і не міг знати про права інших осіб на цей об’єкт.
Презумпція добросовісності і вимога добросовісності є відправною у
цивільному праві.

Розумність зумовлює раціональність волевиявлення, усвідомленість їх
учинення і їх правових наслідків, дотримання меж здійснення суб’єктивних
цивільних прав. Зазвичай, розумними слід вважати дії особи що наділена
нормальним, середнім рівнем інтелекту, знань і життєвого досвіду, що
дозволяє їй адекватно оцінювати ситуацію, моделювати в ній свою
поведінку і здійснювати волевиявлення і передбачати його можливі
наслідки. Розумність по суті характеризує інтелектуальні і моральні
якості людини через порівняння її реальної юридично значимої поведінки
із можливою поведінкою усередненої людини.

Принцип стабільності цивільних правовідносин проявляється у наявності у
цивільному праві загальновизнаних моделей поведінки (норм права), що
позволяють типізувати, інституювати певні суспільні відносини приватного
характеру, надавати їм одне і теж ж тлумачення, на кінець забезпечують
однорідність розуміння спеціалістами, а стосовно спрощених конструкцій й
пересічним громадянам інститутів цивільного права. Цей принцип
зумовлений однорідністю буття, економічними закономірностями,
універсалізацією приватного права.

Принципи цивільного права у тих чи інших його нормах проявляються
неоднаково. Тому деякі підгалузі й навіть інститути цивільного права
мають свої принципи.

При розробці нових інститутів цивільного права вкрай важливо
дотримуватися його принципів. Ігнорування принципів позбавляє цивільного
права єдності, зумовлює тимчасовість цих інститутів.

Література:

Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права /Вісник Академії правових
наук.-№14.—С.50,

Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права / Вісник Академії
правових наук. -№16.-С.143,

Бірюков І. Предмет і метод приватного права //Право України. — 2002.
–№3. –С. 34-36,

Братусь С.Н. Предмет и система гражданского права. М., 1963, .,
Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як
методологічна проблема вітчизняного правознавства /Вісник Академії
правових наук -№31,-С.77,

Свердлик Г.Д. Принципы советского гражданского права. Красноярск.1985,

Шишка Р.Б. Предмет цивільного права /Вісник університету внутрішніх
справ 6’1999, — С.22-27,

Теория государства и права под ред. В.М. Корельского, В.Д.
Перевалова, — С. 237.

Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. Свердловск, 1963.,
-С.. 151.

Гражданское право под ред. Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А.
Плетнева. М. 1998г., -С. 12.; Черданцев В.Ф. Теория государства и
права. М. 1999 . -С. 187.

Иоффе О.С.. Советское гражданское право. Курс лекций. ЛГУ, 1958, -С..
17

Яковлев.В.Ф. Россия: экономика, гражданское право.М, 2000, -С. 31, 40.

Гражданское право. Под ред. Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А.
Плетнева, -С. 12.

Див. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление
гражданскими правами. –М.: «Лекс Книга» «2002. 160с.

При застосуванні акупунктурного методу викладання цивільного права в
якості прикладу бажано навести структуру дерева.

Принципи цивільного права як і інших галузей права можна уявити собі у
виді дерева де корені – економічна, соціальна, політична база чинного
законодавства, стовбур – загально правові принципи, велике гілля –
принципи супергалузей чи міжгалузеві принципи, їх відгалуження –
принципи галузей права , а дрібне гілляччя – принципи інститутів права.
Відповідно – листя може образно вважатися нормами права до яких правові
ідеї у вигляді живильного соку поступають по цим каналам і визначають
їх спрямованість та дієвість.

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002, — С. 41

Богданов Е.В. Категория «добросовестности» в гражданском праве
//Росийская юстиция.1999, №9.

Похожие записи