Реферат на тему:

Принципи та організаційні форми

діяльності адвокатури

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства
закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально,
відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в
колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які
діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об’єднань.

Адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування,
колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об’єднань
провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об’єднання письмово
повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про
одержання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських
об’єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права
та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що
належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об’єднання.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання
є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об’єднання відкривають
поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а
у встановленому чинним законодавством порядку — і в іноземних банках,
мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Частина 1 коментованої статті визначає принципи діяльності адвокатури.
Згідно зі ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип
верховенства права. Оскільки закони повинні відповідати Конституції, а
її норми є нормами прямої дії, то принципом діяльності адвокатури слід
вважати принцип верховенства права. У відповідності зі ст. З Статуту
Ради Європи вимога про визнання принципу верховенства права є складовою
частиною національної правової системи. Визнаючи принцип верховенства
права, Конституція України створила належні умови ефективного захисту
прав і свобод людини, ствердила, що національне законодавство не повинно
суперечити природнім правам людини, зокрема, на життя, свободу, безпеку,
власність, рівність тощо. Для адвокатів принцип верховенства права
набуває особливого значення, оскільки вони мають спрямовувати свою
діяльність на захист загальновизнаних принципів і норм міжнародного
права, основним пріоритетом якого є права і свободи людини і
громадянина. Визнання і дотримання принципу верховенства права є однією
з основних і невід’ємних ознак правової держави, у побудові якої бере
активну участь адвокатура, керуючись своїм конституційним призначенням.

Принцип незалежності є основоположним у діяльності адвокатури, оскільки
завдяки йому виконуються професійні повноваження адвокатів, спрямовані
на захист прав і свобод людини, забезпечення конституційного права
кожного на правову допомогу. Саме при реалізації завдань адвокатури,
котрі полягають у сприянні людині захистити свої права від порушень, що
допускаються, в тому числі й посадовими особами та державою, адвокатура
має керуватися принципом незалежності. Без цього неможливо здійснювати
професійну адвокатську діяльність, протистояти тим, хто діє поза
правовим полем, порушує чинне законодавство, посягає на права і свободи
людини і громадянина, на законні інтереси юридичних осіб тощо.

Статут ООН підтверджує право людей на створення умов, за яких законність
буде додержуватися. У Загальній декларації прав людини утверджується
принцип рівності перед законом. Міжнародний пакт про економічні,
соціальні і культурні права наголошує на обов’язку держав сприяти
загальній повазі й додержанню прав людини і основних свобод. Інші
міжнародні документи також містять норми щодо необхідності дотримання
прав і свобод людини. Отже, адвокатська діяльність є одним із
найважливіших механізмів сприяння виконанню цих норм.

В Основних положеннях про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом 00Н
по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, стверджується, що належне
забезпечення прав людини і основних свобод вимагає, щоб усі люди мали
адекватну можливість користування юридичною допомогою, здійснюваною
професійними юристами. У цьому документі наголошується також на ролі
професійних асоціацій адвокатів у захисті своїх членів від
переслідувань, необгрунтованих обмежень і посягань, наголошується на
обов’язку уряду країни забезпечити адвокатам можливість здійснювати
професійні обов’язки без залякування, перешкод, завдання турботи і
недоречного втручання.

Про забезпечення незалежності при поданні правової допомоги йдеться й у
рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про
свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків.

Закон «Про адвокатуру» встановлює певні гарантії принципу незалежності в
адвокатській діяльності. Зокрема, ст. 10 Закону містить заборону
будь-якого втручання в адвокатську діяльність, ст. 9 — заборону
розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці. У
новому Кримінальному кодексі України передбачено відповідальність за
будь-яке втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст.
397).

В Указі Президента України від 30 вересня 1999 р. «Про деякі заходи щодо
підвищення рівня роботи адвокатури» наголошується на необхідності
усунення втручань в адвокатську діяльність.

Правила адвокатської етики розглядають як необхідну умову належного
здійснення адвокатської діяльності незалежність адвоката у виконанні
своїх професійних прав, обов’язків. Це, як зазначено у ст. 5 Правил,
«передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи
втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також
впливу своїх особистих інтересів». Правилами встановлюється обов’язок
адвоката протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність.
Про дотримання принципу незалежності йдеться у багатьох статтях Правил,
які регулюють взаємовідносини адвоката з клієнтом, учасниками судового
процесу, судом, іншими особами, державними органами.

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського
Співтовариства* передбачає, що для членів суспільства існування вільної,
незалежної професії поряд з додержанням правових норм є найважливішою
гарантією захисту прав людини перед державною владою та іншими
інтересами суспільства.

Принцип демократизму є притаманним адвокатурі за самим її призначенням,
змістом діяльності та організаційними формами. Про демократичні принципи
організації та діяльності адвокатури свідчать: вільний вибір
адвокатської професії і доступність набуття ^статусу адвоката,
добровільний вибір організаційних форм здійснення адвокатської
діяльності, зокрема вступу в адвокатське об’єднання і виходу з нього;
забезпечення громадських інтересів та соціальних і професійних прав
адвокатів; свобода здійснення професії; колегіальність у вирішенні
проблем діяльності адвокатури, яка закладається у статути адвокатських
об’єднань і якою керуються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії
адвокатури та Вища кваліфікаційна комісія адвокатури; самоврядування
адвокатських об’єднань; вільне обрання органів, які надають право
доступу до адвокатської діяльності і припиняють його, притягають до
дисциплінарної відповідальності, здійснюють контроль за якістю виконання
професійної діяльності; висування кандидатів на посади голів
адвокатських об’єднань, членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій
адвокатури і обрання їх на альтернативній основі шляхом таємного
голосування при вільному висуненні кандидатів (ст. 11 Положення про
кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), їх змінюваність і
підзвітність адвокатам; самоврядування; захист професійних прав
адвокатів; дотримання гарантій адвокатської діяльності.

Принцип гуманізму — характерний для адвокатської діяльності,
проявляється перш за все у конституційних завданнях адвокатури щодо
забезпечення права на захист від обвинувачення та подання правової
допомоги. Існування адвокатури як інституту правової системи, який
покликаний професійно захищати права і свободи людини, представляти
інтереси громадян у різних організаціях та перед фізичними особами
свідчить про особливу гуманну роль цієї інституції. У Правилах
адвокатської етики особливо підкреслюється саме цей аспект адвокатської
діяльності, побудований на принципі гуманізму: функціональне
навантаження адвокатури, специфіка цього інституту обумовлюють
необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта
із служінням інтересам суспільства в цілому.

Гуманізмом пронизані норми Правил адвокатської етики, зокрема, про
домінантність інтересів клієнта, компетентність та добросовісність,
чесність і порядність адвоката, подання правової допомоги
малозабезпеченим громадянам тощо.

Про особливу роль, яка відведена в будь-якому правовому суспільстві
адвокату, йдеться і в Загальному кодексі правил для адвокатів країн
Європейського Співтовариства: «Адвокат має діяти в інтересах права в
цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено
захищати».

Свідченням слідування принципу гуманізму є окремі норми Закону «Про
адвокатуру». Наприклад, норми про Присягу адвоката України (ст. 15), про
заборону використовувати адвокатом свої повноваження на шкоду особі, в
інтересах якої він прийняв доручення, неможливість відмовитись від
прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного
(разом з тим, у ст. 48 КПК це питання, на жаль, вирішено по-іншому) і
заборона приймати доручення про подання правової допомоги у випадках,
коли адвокат надав правову допомогу особам, інтереси яких суперечать
інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи, та в
деяких інших випадках, коли можуть виникнути ситуації, що заважатимуть
адвокату об’єктивно діяти в інтересах клієнта (ст. 7).

Принцип конфіденційності — один з найважливіших принципів, котрий має
визначальний вплив на здійснення адвокатської професії, на стосунки між
клієнтом і адвокатом та адвоката з іншими як фізичними, так і юридичними
особами. Специфічність стосунків, що виникають у процесі подання
адвокатом правової допомоги, здійснення захисту і представництва,
покладають на адвоката певні зобов’язання щодо нерозголошення
інформації, яка стає йому відомою у зв’язку з виконанням професійної
діяльності. Адже особа, котра звертається за правовою допомогою, має
бути впевнена у нерозголошенні даних про неї, її близьких родичів, у неї
мають бути гарантії збереження таємниці тих розмов, що велися з
адвокатом, суті правових консультацій тощо. Втаємни-чення такої
інформації відповідає духу Конституції, у ст. 63 якої закладено право
особи відмовитися від дачі показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї
чи близьких родичів. Довіряючи адвокату такі відомості, громадянин має
бути впевненим, що вони не будуть ним розголошені або доведені до відома
певних органів чи посадових осіб.

Гарантії збереження адвокатом таємниці такої інформації закріплені в
чинному законодавстві. Так, ст. 9 Закону «Про адвокатуру» передбачає, що
адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю і визначає її
предмет та коло суб’єктів, на яких поширюється заборона розголошення
відомостей, що складають адвокатську таємницю. З цих питань як адвокат,
так і ці суб’єкти не можуть бути допитані як свідки (ст. 10). Існує
також заборона огляду, розголошення, вилучення у адвоката без його згоди
документів, пов’язаних з виконанням доручення, прослуховування розмов
адвоката без спеціального на те дозволу.

У Правилах адвокатської етики як один з основних принципів професійної
поведінки адвоката розглядається принцип конфіденційності (ст.
9,25,26,43,57 та ін.). При цьому слушно зауважується, що дотримання
конфіденційності є необхідною передумовою довірчих відносин між
адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової
допомоги. Зазначається, що дія принципу конфіденційності інформації не
обмежена в часі і може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її
дотриманні (або спадкоємцями чи правонаступниками).

Стаття 4 Закону «Про адвокатуру» встановлює організаційні форми, в яких
може здійснюватись адвокатська діяльність.

Заняття адвокатською діяльністю індивідуально — організаційна форма, за
якої адвокат здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.
Відновлена коментованим Законом у 1992 році. Адвокат повідомляє місцевий
орган влади про одержання свідоцтва про право на заняття адвокатською
діяльністю. Він реєструється у податкових органах, стає на облік у
Пенсійному фонді, сплачує відповідні податки, обов’язкові платежі,
відкриває рахунок у встановленому порядку, має свою печатку; від свого
імені укладає угоди з громадянами та юридичними особами на подання
правової допомоги.

Адвокатське бюро — організаційна форма адвокатської діяльності, за якої
адвокат діє із створенням юридичної особи один. Адвокат, який бажає
користуватися статусом юридичної особи, створює бюро. Він має право
наймати технічних та інших (крім адвокатів) працівників і користуватися
іншими правами, які згідно із законодавством належать юридичній особі.
Порядок реєстрації адвокатських бюро ні Законом «Про адвокатуру», ні
іншими актами не визначено, але практика склалася таким чином, що бюро
реєструються місцевими органами виконавчої влади за місцем знаходження.
Адвокат, який утворює бюро, подає на реєстрацію його статут.

Адвокатське об ‘єднання — організаційна форма діяльності адвокатури в
Україні, за якої адвокат для здійснення адвокатської діяльності
об’єднується з іншими адвокатами. Перелік видів адвокатських об’єднань,
наведений у законодавстві України, не є вичерпним. Закон конкретизує
лише деякі з них — колегії, адвокатські фірми, контори. Об’єднання діють
на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності,
вони не займаються підприємницькою діяльністю, не отримують прибутку, не
виконують роботи, не надають послуги — відповідно до Конституції та
чинного законодавства адвокатські об’єднання забезпечують право на
захист та надають правову допомогу не на засадах підприємництва, а
здійснюють це як специфічну конституційну функцію адвокатури.
Адвокатські об’єднання є юридичними особами, діють на підставі
законодавства та своїх статутів, реєструються Міністерством юстиції
України.

Відповідно до Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993
р. № 302, для реєстрації подаються певні документи, перераховані в п. 2
Положення, зокрема, статут, установчий договір або протокол зборів
адвокатів про створення адвокатського об’єднання та відомості про його
кількісний склад, що підтверджується копіями свідоцтв про право на
заняття адвокатською діяльністю осіб, які мають намір створити
адвокатське об’єднання.

Міністерство юстиції України може прийняти рішення про реєстрацію
адвокатського об’єднання, про відмову в реєстрації або про залишення
заяви без розгляду. Якщо адвокатське об’єднання зареєстроване, йому
видається свідоцтво про реєстрацію; присвоюється відповідний номер, який
вноситься до Реєстру адвокатських об’єднань. У разі припинення
діяльності адвокатського об’єднання приймається рішення про виключення
його з Реєстру. Про зміни в статутних документах, припинення діяльності,
зміну адреси адвокатське об’єднання повідомляє Мін’юст у 5-денний строк
для внесення відповідних змін до Реєстру.

7. Адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності,
самоврядування, колегіальності та гласності.

Добровільність означає, що адвоката не можна примусити стати членом
будь-якого адвокатського об’єднання, рівно як ніхто не може утримати
його від виходу з будь-якого адвокатського об’єднання за його власним
бажанням. Адвокат може вільно обирати, з ким із своїх колег
об’єднуватись і чи об’єднуватись взагалі. Цей принцип останнім часом
набув підвищеної актуальності у зв’язку з пропозиціями повернути з
минулого деякі старі форми організації адвокатури, наприклад, колегії
адвокатів з обов’язковим членством в них усіх адвокатів. Такий підхід, у
разі його реалізації, призвів би до порушення фундаментальних
демократичних принципів діяльності адвокатури, зокрема, принципу, що
розглядається.

Самоврядування адвокатського об’єднання означає, що останнє створюється
за ініціативою осіб, які мають свідоцтво про право на заняття
адвокатською діяльністю, і вони вільно виявляють бажання утворити таке
об’єднання, аби здійснювати свою професійну діяльність та брати участь у
керуванні власними справами. Адвокати на свій власний розсуд обирають
керівні органи, які їм підзвітні, визначають їх права та обов’язки, самі
встановлюють порядок діяльності адвокатського об’єднання, структуру,
штати, порядок витрачання коштів та вирішують інші питання
функціонування адвокатського об’єднання.

Колегіальність — це принцип, імпліцитно притаманний діяльності будь-яких
адвокатських формувань в усі часи. Теоретично під колегіальністю
розуміється такий набір правил менеджменту, який зумовлює прийняття
важливих рішень групою осіб, кожна з яких несе персональну
відповідальність лише за свою сферу діяльності. Цей постулат теорії
управління підприємством у своєму втіленні в реаліях сучасної
адвокатської практики означає, що голова («президент», «керівник» тощо)
адвокатського об’єднання є насправді «першим серед рівних» собі колег і
виконує суто господарські та розпорядчі функції, не впливаючи на
професійну діяльність решти членів адвокатського об’єднання. Втім,
принципові рішення щодо організації та функціонування об’єднання,
відповідно до коментованої норми Закону, мають відноситися до
компетенції загальних зборів чи іншого колегіального органу
адвокатського об’єднання (що має бути зафіксовано у статуті об’єднання).

Гласність — цей принцип слід застосовувати з урахуванням адвокатської
таємниці при відкритості діяльності об’єднання.

Закон України «Про адвокатуру» // Відомості Верховної Ради України,
1993 р., №9, ст.62; 2002 р., №16, ст.114; 2002 р.,№29, ст.194.

Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5 травня 1993
р.

Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань.

Проект Закону України “Про адвокатуру” (на заміну раніше поданих № 3061
від 23.04.2004 р., № 3061-1 від 30.10.2003 р., № 5187 від 27.02.2004 р.)

Цивільно-процесуальний Кодекс України. – К., 2000.

Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України.
– К. – Юрінком інтер. – 1997. – 307 с.

Адвокат. — 2001. — № 5-6. – С.20-22.

Ефіменко О.В., К.В. Манжул. Основи галузевого законодавства. –
Кіровоград. – 1998. – 305 с.

Ермакова С.В. Практические советы юристам. — Симфирополь, 1997. – 190 с.

Історія адвокатури України / За ред. Т.В.Варфоломеєвої, О.Д.Святоцького.
К., 1992. – 145 с.

Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар
Кримінально-процесуального кодексу України. К., 1997. – 340 с.

Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. Львов, 1992. – 160 с.

Святоцъкий О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К.,
1997. – 170 с.

Похожие записи