Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

Поняття та мета примусових заходів медичного характеру.

Поняття примусового лікування.

Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

При вивченні даної теми, студенти повинні вирішити питання, чи є
примусові заходи медичного характеру видом кримінальної
відповідальності, чи до всіх категорій осіб вони можуть застосовуватись.

Примусовими заходами медичного характеру є: надання амбулаторної
психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне
небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого
Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її
обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне
небезпечних діянь (ст. 92 КК).

Підставами застосування до особи примусових заходів медичного характеру
є:

вчинення нею суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки злочину;

наявність у особи психічного захворювання;

визнання судом того, що особа є небезпечною для суспільства.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до
осіб, які (ст. 93 КК):

1) вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння. Такі особи
не підлягають кримінальній відповідальності (ч. 2 ст. 19 КК);

2) вчинили у стані обмеженої осудності злочини. Такі особи підлягають
кримінальній відповідальності (ст. 20 КК);

3) вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу
до постановления вироку. Ці особи не підлягають покаранню. До них за
призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного
характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню (ч. З ст. 19
КК);

4) вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу
під час відбування покарання.

Стаття 94 КК передбачає види примусових заходів медичного характеру. В
ч. 1 зазначається, що залежно від характеру та тяжкості захворювання,
тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно
хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові
заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може
бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади
і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого
психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу
(ч. 2 ст. 94 КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути
застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом
і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у
психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку (ч. 3 ст. 94
КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути
застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно
небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за
своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але
потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах
посиленого нагляду (ч. 4 ст. 94 КК).

j

e

????????????;? може бути застосована судом щодо психічно хворого, який
вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя
інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним
станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить
особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному
закладі та лікування в умовах суворого нагляду (ч. 5 ст. 94 КК).

Слід зазначити, що застосування примусових заходів медичного характеру є
правом, а не обов’язком суду. Вони застосовуються лише до осіб, які є
суспільне небезпечними (ч. 2 ст. 416 КПК).

Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших
видів психіатричної допомоги полягає в тому, що примусові заходи
медичного характеру застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними
чи обмежено осудними у зв’язку із вчиненням ними суспільне небезпечного
діяння, передбаченого КК. Згідно з ст. 151 КК поміщення в психіатричний
заклад завідомо психічно здорової людини визнається злочинни діянням.

Оскільки примусові заходи медичного характеру обмежують свободу особи,
її тримання у психіатричному закладі за рішенням органів досудового
розслідування чи суду за своїм характером і значенням прирівнюється
законом до тримання під вартою і зараховується до строку покарання день
за день (ст. 423 КПК).

2. Поняття примусового лікування

На відміну від примусових заходів медичного характеру, які
застосовуються до неосудних та обмежено осудних, примусове лікування
застосовується «до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що
становить небезпеку для здоров’я інших осіб». Застосування такого
примусового лікування є правом, а не обов’язком суду.

Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від
призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу,
що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (ч. 1 ст. 96 КК).

Відповідно Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19
листопада 1992 р. до хвороби, що становить небезпеку для інших осіб,
відносять: туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра,
хронічний алкоголізм, наркоманія, а також карантинні захворювання (ст.
53 КК).

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі
примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі
призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у
спеціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).

Порядок застосування і виконання примусового лікування щодо засуджених
до позбавлення волі осіб регламентується ст. 77 ВТК. Якщо під час
відбування покарання в місцях позбавлення волі буде встановлено, що
засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров’я інших осіб,
та він відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до
суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.

Втеча зі спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до
нього тягне відповідальність за ст. 394 КК.

Рекомендована література:

Музика А. А. Применение уголовного законодательства о принудительном
лечении алкоголиков и наркоманов. — К., 1988.

Музика А.А. Примусові заходи медичного і виховного характеру МВС
України. НАВС України,- К.,1997,

Достовалов С. Цели применения принудительных мер медицинского характера
//Законность.-2000.-№1.

Первомайський В. Призначення судово-психіатричної експертизи при
вирішенні питания про застосування ст. 14 КК України //Право
України.-1999.-№1.

Сверчков В. Принудительные меры медицинского характера
//Законность.-2000.-№7.

Смітієнко ВМ, Юношов О.В, Місце примусового лікування в системі заходів,
що попереджають злочинність //Уряду України… Т. 7. Проблеми боротьби з
корупцією та організованою злочинністю.-К., 1998.

Чишков С, О принудительном лечении осужденных с психическими
аномалиями//Российская юстиция.-1998.-№4.

Похожие записи