Причини правопорушень та шляхи їх подолання

Міністерство Освіти України

Івано-Франківський Інститут Права,

Економіки та Будівництва

Кафедра теорії держави та права

” Причини правопорушень та шляхи їх подолання”

Зміст

Вступ

1. Поняття і види правопорушень.

2. Соціальна природа і причини правопорушень.

3. Поняття і види юридичної відповідальності.

4. Підстави юридичної відповідальності.

5. Цілі юридичної відповідальності.

Висновки.

Вступ

В даній курсовій роботі, тема якої “Причини правопорушень та шляхи їх
подолання”, ми розглянемо слідуючі питання:

-поняття і види правопорушень;

-соціальна природа і причини правопорушень;

-поняття і види юридичної відповідальності;

-підстави юридичної відповідальності;

-цілі юридичної відповідальності,

в яких дамо визначення основним поняттям і термінам.

Держава і право – це такий об”єкт в вивченні якого зацікавлено багато
наук: соціологія, політична економія, історичні науки, теорія держави і
права, галузеві правові науки.

Кожна з них находить в ньому свій предмет і своїми методологічними і
методичними засобами вивчає його.

Теорія держави і права – єдина теорія. Це єдинство виникає з того, що
держава і право взаємодіють між собою як засіб регулювання громадських
стосунків. Взаємопов”язаність в процесі виникнення, розвитку і
функціонування держави і права- одна з основних закономірностей
державно-правової організації і життя суспільства.

1. Поняття і види правопорушень.

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і
інших суб”єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки
(вчинки) людей, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами
права думки людей або певні риси характеру. Правопорушення – це, перш за
все, діяння (дії або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від
правомірної поведінки наступними ознаками.

1. Це суспільно небезпечне або шкідливе діяння. Усі правопорушення є
суспільно небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані
проти суб”єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави або
суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені
законом, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи
організаціям. Шкода або соціальна небезпека буває різна: матеріальна,
моральна, – іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя
чи здоров”я людини, на державну безпеку тощо. В зв”язку із цим
кримінальні злочини є найбільш соціально небезпечними серед усіх
правопорушень. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна
наносить шкоду особі або державі.

2. Правопорушення – це протиправне діяння (дія або бездіяльність). Усі
правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних
прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися
в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього
руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняються в
результаті бездіяльності, коли на суб”єкта покладаються юридичні
обов”язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх, в
результаті чого наноситься шкода або створюється соціальна небезпека.
Наприклад, на охоронника покладається обов”язок охороняти матеріальні
цінності, а він не виконав своїх обов”язків і трапилось розкрадання
майна. Тому “дія” і “бездіяльність” охоплюються одним поняттям – діяння.

3. Правопорушення – це винне діяння. Воно не тільки протиправне,
шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може
бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключенням
безвиновної відповідальності при використанні джерел підвищеної
небезпеки, які нанесли шкоду іншим особам). Вина – це психічне
відношення особи до своїх протиправних діянь. Вона має об”єктивну і
суб”єктивну сторону (як почуття вини). Особа іноді може визнавати свою
вину у вчиненні правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках
вина доказується державними органами або позивачем по цивільних справах.

4. Порушення – це юридично карне діяння. Карність означає, що в чинному
законодавстві передбачено склад правопорушеннь, і встановлена міра
юридичної відповідальності. В зв”язку із цим всі правопорушення і
юридична відповідальність за них закріплені в законодавстві. Питання про
відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не
закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі
міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі
застосування аналогії закону в тих галузях права, де вона не заборонена.

5. В окремих випадках правопорушень, особливо кримінальних злочинах,
необхідно встановити причинний зв”язок між протиправними діями і
наслідками, які настали. Якщл такого причинного зв”язку не буде
встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу
правопорушення.

Таким чином, правопорушення – це соціально-небезпечне або шкідливе,
протиправне, винне діяння деліктоздатного суб”єкта (фізичної чи
юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке
встановлена юридична відповідальність.1

Всі юридичні правопорушення поділяються на дві групи: кримінальні
злочини і проступки. Проступки в сою чергу, поділяються на
адміністративні проступки (правопорушення), конституційні, фінансові,
цивільно-правові, дисциплінарні (порушення трудової дисципліни),
земельні, екологічні, процесуальні, шлюбно-сімейні та інші. Поняття
злочину і інших правопорушень вивчаються в різних галузях права.1

Загальна характеристика правопорушень

Правопорушення – це протиправне винне діяння деліктоздатного суб”єкта,
яке є особистісно або суспільно шкідливим або небезпечним.2

——————————————————-

1Див.: Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для
юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – ст. 121.

2Див.: Основи загальної теорії права та держави. Рабінович М.П.
Посібник для студентів спеціальності “Правознавство”.- Бородянка, 1993.
ст. – 106.

Соціальна сутність правопорушення – причинення шкоди тим соціальним,
груповим чи особистим інтересам, які юридично захищені державою.

Склад (елементи) правопорушення:

суб”єкт правопорушення – деліктоздатна фізична особа (людина) або
деліктоздатне об”єднання, які вчинили правопорушення. Деліктоздатність –
це закріплена в законодавстві і забезпечена державою здатність суб”єкта
нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення;

об”єкт правопорушення – певні блага, на пошкодження, знищення чи
позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Об”єктами
правопорушень можуть стати всі явища, які визначаються об”єктами
правовідносин, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності
(особисті або соціальні);

об”єктивна сторона – протиправне діяння; його шкідливий або небезпечний
результат; необхідний причинний зв”язок між ними. Протиправність діяння
полягає в його державній, юридичній забороненості, у невідповідності
вчинку юридичним приписам. Таке діяння може бути виражене як в активних
(якщо суб”єкт не дотримується заборонних норм), так і в пасивних діях
(якщо суб”єкт не виконує зобов”язуючі норми);

суб”єктивна сторона – певне психичне ставлення суб”єкта до своєї
протиправної поведінуи та її наслідків. Таке ставлення відображається
поняттям вини.

Види (форми) вини

Умисел: прямий умисел – суб”єкт усвідомлює протиправність свого діяння,
передбачає і бажає настання його негативних наслідків; непрямий умисел –
суб”єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його
негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання;

Необережність: протиправна самонадіяність – суб”єкт усвідомлює
протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його
негативних наслідків, проте сподівається, що вони все-таки не виникнуть;
протиправна недбалість – суб”єкт усвідомлює протиправність свого діяння,
але не передбачає можливості настання його негативних наслідків, хоча
відповідно до рівня свого розвитку мусить це передбачати.

Порушення припису юридичної норми, вчинене без вини, відображається
поняттям правової аномалії.

Види правопорушень:

за ступенем суспільної або особистісної шкідливості:

– проступки (шкідливі правопорушення);

– злочини (небезпечні правопорушення).

злочини – це скоєне винно суспільно небезпечне діяння (дія або бездія),
заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.

Види проступків:

конституційне правопорушення – завдає шкоди державному ладу; його
об”єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності
органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів
держави, форма правління та устрій держави; також об”єктом такого
проступку можуть ставати конституційні права громадянина;

цивільне правопорушення завдає шкоди майновим і пов”язаним з ними
особистим немайновим інтересам суб”єкта. Об”єкт цього правопорушення –
майнові або пов”язані з ними немайнові цінності;

адміністративне правопорушення – це протиправна, винна дія чи
бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок,
власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління
і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність;

дисциплінарне правопорушення – це правопорушення яке завдає шкоди
внутрішньому трудовомо розпорядку підприємств, установ та організацій. 1

В юридичній науці обговорюється питання про можливість виділення в
окремі види екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших
правопорушень.

—————————————————————–

1Див.: Основи загальної теорії права та держави. Рабінович М.П.
Посібник для студентів спеціальності “Правознавство”.- Бородянка, 1993.
ст. – 108.

2. Соціальна природа і причини правопорушень.

Питання про соціальну природу і причини правопорушень досить складне і
відповісти на нього однозначно неможливо, оскільки в правознавстві існує
багато концепцій про причини правопорушень. Вивченням причин і умов
вчинення правопорушень займається кримінологія. Вона вивчає, в першу
чергу, причини злочинності, інші правопорушення вчиняються окремими
галузями права, в тому числі адміністративним, трудовим і цивільним.

Серед причин і умов ивникнення правопорушень виділяють об”єктивні і
суб”єктивні причини. Об”ктивними причинами виступають конкретні
протиріччя і суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних
відносинах людей. До суб”єктивних причин правопорушень відносять
деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому
рівні моральної і правової культури.

Щоб розглядати питання про причини і умови вчинення правопорушень і
злочинів, потрібно вияснити поняття причини і умови. Діалектичний
матеріалізм визначає причинність як об”єктивний, загальний, генетичний
зв”язок між явищами. Процес причинності послідовно розвивається в часі,
і причина в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок.

Причинність полягає в переносі матерії, енергії, інформації від причини
до наслідків. Передача інформації – типова властивість причинності в
сфері суспільних відносин. Інформація про різні людські проступки, про
правила поведінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється особами
через різні джерела і канали інформації і формує світогляд і психологію
суспільства і соціальних груп.

Причина – наслідок – безкінечна низка (ланцюг) причинності. У останньої
причини є її друга причина, а в наслідку – його наслідок останній,
другий, перший і т.п. Взаємозв”язок “причина – наслідок” залежить від
умов – сукупності явищ, обставин, які утворюють його середовище,
супроводжують і забезпечують певний його розвиток. Місце причин і умов в
механізмі причинності різне: причина породжує наслідок, умови цьому
допомагають (сприяють), але мова завжди йде про сумісну їх дію, як
необхідний зв”язок елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов,
сумісна дія яких визиває наслідки – злочин і злочинність, – називаються
детермінантами.

Причини і умови злочинності – це система негативних для відповідної
суспільно-економічної формації соціальних явищ, детермінуючих
злочинність як свій наслідок. Причини і умови злочинності по походженню
і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч
суспільства. Причини і умови конкретних злочинів виступають первинним
елементом криміногенної системи.

Причини – це ті соціальні явища, які взяті в двохланковому (бінарному)
зв”язку, породжують і відтворюють злочинність і злочини як свої
закономірні наслідки.1

——————————————————–

1Див.: Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для
юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – ст. 126.

Умови- це такі явища, які самі не породжують злочинність і злочини, а
сприяють, полегшують, інтенсифікують: а) формування; б) дії причин.1

Всі причини і умови злочинності можна класифікувати по різним
критеріям:

1) по рівню дії (субординації): а) злочинності в цілому; б) видів
(категорій, груп); в) окремих злочинів;

2) по змісту криміногенні детермінанти поділяються на діючі в
соціально-економічній, ідеологічній політичній, соціально-психологічній,
культурно-виховній, організаційно-управлінській сферах;

3) соціальна суть креміногенних причин злочинності (частина повної
причини);

4) повні і специфічні причини злочинності (частина повної причини);

5) по природі причини і умови злочинності поділяють на об”єктивні,
об”єктивно-суб”єктивні і суб”єктивні.

Існують і інші категорії класифікації причин і умов злочинності. В
цілому спеціалісти нарахували більше 200 причин і умов конкретних
злочинів.

Виясненням причин злочинності займались давно, ще з часів Арістотеля і
Платона. Більш детально почали вивчати причини злочинності в ХІХ-ХХ
століттях, що було обумовлено великим ростом злочинності, збілшенням
населення, розвитком капіталізму та іншими причинами.

———————————————————

Кримінологічна наука нараховує декілька десятків найбільш
розповсюджених теорій причин злочинності. Всі концепції про причини
злочинностів західній кримінології можна поділити на дві основні групи:
соціологічні і біосоціологічні. Перші характерні для американської і
англійської кримінології; другі – для європейської і
латино-американської кримінології.

І. Соціологічні теорії причин злочинності.

1) Ведучою теорією являється теорія науково-технічної революції як
комплексної причини злочинності в ХХст. НТР визиває такі серйозні
соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомо-білізацію,
міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв”язків, релігії,
культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини,
придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах,
розповсюдження загальнї байдужості підвищують агресивність, егоїзм,
індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до злочинності.

2) Вчення Є.Сатерленда про деференціальні асоціації (різні зв”язки).
Суть цієї теорії зводиться до того, що злочинцями не нарождуються, а
навчаються в процесі багатогранних контактів особи в мікрогрупах: в
сім”ї, на вулиці, в прфспілках і т.п. Домінування в таких групах
антигромадських поглядів, установок і пропозиції веде до злочинності в
інших осіб і навпаки. Але ця теорія не пояснює походження злочинності,
вона вважає що злочинність вічно присутня людському суспільству. Вона
критикує біопсихіатричні фактори злочинності і ігнорує свободу волі
людини.

3) Теорія соціальної дезорганізації (аномії). Її суть: різний рівень
багатства і бідності, велика соціальна нерівність ведуть до злочинності.
Американський кримінолог Т.Є. Шур вважає США злочинним суспільством,
оскільки воно нерівноправне суспільство. Соціальна єдність суспільства
веде до нормального життя і зменшення злочинності.

4) Теорія багатофакторності (Кетле Гере). До таких факторів відносять:
фізичні, кліматичні, теоритичні, психічні, антропологічні, соціальні.
Барт нарахував більше 170 таких факторів, хоча і ця теорія не давала
системного аналізу.

5) Класова теорія. Її суть зводиться до того, що основною причиною
злочинності є класова принадлежність і майнова нерівність.

Крім того французський вчений Стансю називає 11 основних факторів
злочинності:

1) дегуманізація людських законів в результаті НТР;

2) урбанізація – ріст великих міст;

3) індустріалізація;

4) конкуренція;

5) бідність і велика розкіш населення;

6) фрустрація – емоційне незадоволення потреб і інтересів багатьох
людей;

7) страх перед новими хворобами;

8) нудьга і незайнятість;

9) алкоголізм;

10) етнічно-психологічна несумісність;

11) почуття неповноцінності в результаті багатьох факторів.

ІІ. Біосоціальні теорії злочинності.

Серед цих теорій причин йбільш розповсюджені теорія небезпечного
стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія психопаталогічних
причин, спадкові теорії, теорії конституціональної схильності, расової
теорії.

1) Небезпечний стан – перманента (змінююча) і іманеннтна (внутрішньо
присутня) людині схильність до здійснення злочинів. Небезпечний стан –
це явище не юриспруденції, а медицини.

2) Фрейдистські теорії злочинності отримали розповсюдження з початку ХХ
століття під впливо лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда. Суть цієї теорії
полягає в тому, що людина з часу народження біологічно приречена на
постійну жорстоку жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів
– агресивних, статевих, страху – з моральними установками особи.

З цим пов”язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють
злочинність неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому
віці, то відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а
також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим
формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.

3) Теорія психопатологічних причин. Головна тезацієї теорії – злочинець
завжди психопатична або розумово відстала особа.

4) Спадкові теорії – вважають причиною злочинності, яка передається по
спадщині. Ця причина знаходиться в хромосомах, генетичному коді людини,
яка має схильність до антисоціальної поведінки. Іноді її називають
“теорія сімейного дерева”. Ця теорія практично не підтверджуються, хоча
вона в окремих випадках такі приклади можуть бути.

5) Теорія конституціональної схильності (Е. Кречмер, нім. проф.
медицини). Її суть полягає в тому, що між будовою тіла і психологічними
рисами особи, особливо її характером, є прямий зв”язок. Чим більш рання
злочинність, небезпечна і регулярна, тим значніша роль біологічних
факторів. Це. по суті, антропологічна теорія.

6) Правові теорії. Їх суть полягає в тому, що окремі раси людей більш
схильні до антисоціальної поведінки, ніж біла раса. Разом з тим на
злочинність більш впливають соціально-економічні фактори, а також
національність, відношення суду до підсудних тощо.

Існують і інші теорії і підходи до причин і умов злочинності. Деякі
дослідження і висновки про причини антисоціальної поведінки були
висказані ще Ш. Монтескьє і І. Бентамом, які пробували інтерпретувати
правопорушення і, перш за все, злочинність з точки зору впливу на людину
географічного середовища, клімату, стану здоров”я, а також деяких
соціальних факторів.Чарльз Ломброзо висунув теорію “уродженого”
злочинця, в якій на перший план поставив антропологічні, біологічні,
психобіологічні фактори злочинності, а його послідовник Феррі Е.
пробував поєднати антропологічні, фізичні і соціальні фактори
антисоціальної поведінки в одну класифікацію. Існують також
психологічні, правові і політичні підходи тощо.

Для більшості кримінологів немає доказів того, що біологічні фактори
обумовлюють злочинність. В кожній расі є біологічно неповноцінні
представники, які схильні до правопорушень.

Підводячи підсумок, можна сказати, що існують різні причини і умови
злочинності і правопорушень – як соціальні, так і біологічні,
психологічні, ідеологічні, економічні і політичні та інші причини і
умови.

Причини правопорушень – це ті явища соціальної дійсності, які
викликають (або полегшують) вчинення правопорушень.1

Види причин правопорушень

Розрізняють:

1) За значимістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

основні – соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у
цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним
правам людини, загальнолюдським моральним приписам); протиріччя між ним
і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп, окремих осіб, якщо
правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади
недоліки законодавства;

———————————————————–

неосновні – явища, які лише полегшують вчинення правопорушень,
здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним,
тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони
матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил
техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ
нерідко відображають іншим, окремим поняттям: “обставини (або умови), що
сприяють вчиненню правопорушеннь”.

2) За онтологічним статусом стосовно свідомості конкретної особи:

об”єктивні – явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в
роботі державних органів);

суб”єктивні – явища, які входять до складу індивідуальної свідомості
конкретного суб”єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад,
незнання особою вимог закону, її від”ємне, негативне ставлення до його
приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку).

Правильне встановлення тих або інших причин певних правопорушень –
неодмінна умова профілактики і зменшення останніх.

3. Поняття і види юридичної відповідальності.

Юридичну відповідальність потрібно відрізняти від “позитивної
відповідальності”, яку розуміють як почуття обов”язку. Позитивна
відповідальність існує в трьох формах часу – в минулому сучасному і
майбутньому. В більшості випадків вона спрямована на перспективу.
Юридичну відповідальність розглядають тільки в ретроспективі як
негативну відповідальність за минулі правопорушення, тому що притягнення
до відповідальності за майбутні правопорушення – абсурд і безглуздя.

Юридична відповідальність – це міра покарання правопорушника шляхом
позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних,
духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від
імені держави (суспільства), на підстаів закону або іншого нормативного
акта з метою попередження правопорушень в перспективі і відновлення (чи
відшкодування) втрачених суб”єктивних прав на матеріальні і духовні
цінності. 1

Юридична відповідальність – це міра покарання, яка носить, як правило,
публічний характер. Вона здійснюється або може здійснюватись від імені
держави шляхом державного примусу. В окремих випадках відшкодування
збитків може

———————————————————–

відбуватись добровільно без державного втручання. Юридична
відповідальність повинна бути передбачена, як правило, в законодавстві,
особливо в Кримінальному кодексі, Кодексі про адміністративні
правопорушення. Всі види відповідальності служать попередженню нових
правопорушень. Різні види відповідальності мають свою особливість або
специфіку, різну мету і цілі, тому деталізація цього питання належать до
різних галузей права.

Юридична відповідальність здійснюється на засадах (принципах)
законності, обгрунтованості, невідворотності, індивідуалізації і
справедливості.

Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види:
конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна,
цивільно-правова, матеріальна.1 Дискутується питання про можливість
виділення й інших видів юридичної відповідальності: екологічної,
процесуальної, фінансової тощо. Види правопорушень можна класифікувати
залежно від галузей права, але не можна класифікувати так юридичну
відповідальність.

Юридична відповідальність це закріплений у законодавстві і
забезпечуваний державою юридичний обов”язок правопорушника зазнати
примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.1

Соціальна сутність юридичної відповідальності – це здійснювана “руками
держави” природна реакція суспільства,

———————————————————–

1Див.: Основи загальної теорії права та держави. Рабінович М.П.
Посібник для студентів спеціальності “Правознавство”.- Бородянка, 1993.
ст. – 109.

принаймі тієї його частини, волю якої виражає держава, на порушення
певних соціальних інтересів, на “пошкодження” певних соціальних чи
особистих благ.

Інші види заходів державного примусу: попереджальні (превентивні,
запобіжні); припиняючі; відновлюючі; компенсаційні.

Функції юридичної відповідальності:

правоохоронна – захист правопорядку від можливих або скоєних (зокрема,
триваючих) правопорушень;виховна; спеціальна первенція (тобто
виправлення правосвідомості правопорушника з тим, щоб він більше не
чинив правопорушень); загальна первенція (тобто вплив на правосвідомість
усіх інших схильних до правопорушень осіб, щоб утримати їх від таких
вчинків).

Принципи юридичної відповідальності

Юридична відповідальність передбачається у законодавстві тільки за:

– фізичне діяння (а не за думки, світогляд, соціальні або особистісні
властивості);

– юридично заборонене діяння;

– винне діяння (проте можливі окремі винятки);

– власні дії правопорушника.

Юридична відповідальність застосовується на засадах:

– законності (щодо її підстав, процедури і змісту);

– обгрунтованості (щодо висновків про факт та суб”єкта правопорушення,
а також інших юридично значущих фактів, пов”язаних з цими обставинами);

– доцільності (щодо здійснення цілей юридичної відповідальності);

– невідворотності (жодне правопорушення не повинно залишитись без
відповідного реагування компетентних органів);

– справедливості або індивідуалізації (щодо відповідності обраного в
межах закону заходу відповідальності негативному соціальному значенню
конкретного правопорушення та особи, що його вчинила).

Види юридичної відповідальності

конституційна;

адміністративна;

цивільна;

дисциплінарна;

матеріальна;

кримінальна.

Дискутується питання про видову самостійність процесуальної (зокрема,
цивільно- та кримінально-процесуальну), екологічної, сімейної та деяких
інших варіантів юридичної відповідальності.

Стадії юридичної відповідальності:

– виникнення відповідальності (з моменту вчинення правопорушення як
юридичного факту, що викликає відповідне правовідношення);

– встановлення компетентними державними органами суб”єкта (та інших
елементів) правопорушення;

– визначення виду і розміру відповідальності (в акті застосування
санкції відповідної правової норми);

– реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності, визначених
відповідним правозастосувальним актом.

4. Підстави юридичної відповідальності.

Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення,
деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб”кта, його вік і наявність
законодавства. Всі ці підстави взаємопов”язані і закріплені в
законодавстві.

Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення. Всяке
правопорушення має свою структуру, яку називають складом правопорушення.
Склад правопорушення є підставою юридичної відповідальності. Склад
правопорушення обов”язково повинен бути закріплений у чинному
законодавстві. Це законні підстави юридичної відповідальності.

Кожне правопорушення має такий склад (елементи) об”єкт, об”єктивна
сторона правопорушення, суб”єкт і суб”єктивна сторона правопорушення.1

Об”єктом правопорушення є певні блага чи соціальні цінності, на
пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння.
Об”єктами правопорушеня можуть бути різні матеріальні і духовні
цінності, які визначаються об”єктами правовідносин. Це може бути
власність, життя, здоров”я людини, державна безпека, порядок управління,
честь і гідність особи тощо.

Об”єктивна сторона включає протиправне діяння, його шкідливий або
небезпечний результат.***До об”єктивної сторони входить необхідний
причинний зв”язок між

———————————————————-

1Див.: Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для
юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – ст. 122.

протиправними діяннями і шкідливими або соціально-небезпечними
наслідками. Таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в
результаті бездіяльності, коли суб”єкт не виконує зобов”язуючих норм
права. Юридична відповідальність настає лише за фактичні протиправні
діяння. Не можуть бути підставою юридичної відповідальності думки,
переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті
властивості.

Суб”єктом правопорушення є фізична або юридична особа, яка повністю
ділектоздатна. Деліктоздатність – це здатність особи нести юридичну
відповідальність.1 Вона дуже тісно пов”язана із віком особи. У
кримінальному праві така особа повинна бути осудною і навпаки, неосудна
особа не може нести юридичної відповідальності. В цивільному праві особа
повинна бути повністю дієздатною.

Юридична відповідальність наступає лише за власні дії правопорушника.
Ніхто неможе нести відповідальність за когось іншого.

Суб”єктивна сторона юридичної відповідальності виражається в формах
вини: намір і необережність. Прямий намір буває тоді, коли суб”єкт
усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його
негативних наслідків. Непрямий намір є тоді, коли суб”єкт усвідомлює
протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але
байдуже ставиться до їх настання.

Необережність також виступає в двох формах:

——————————————————–

1Див.: Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для
юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – ст. 123.

протиправна самовпевненість – коли суб”єкт усвідомлює протиправність
свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків,
проте сподівається, що вони не настануть; протиправна недбалість
відбувається тоді, коли суб”єкт усвідомлює протиправність свого діяння,
але не передбачає можливості настання його негативних наслідків, хоча
згідно з рівнем свого розвитку повинен це передбачити.

5. Цілі юридичної відповідальності.

Під цілями юридичної відповідальності розуміють досягнення остаточного
результату, який передбачається законодавством. При різних видах
юридичної відповідальності можуть бути різні цілі. Наприклад, у
кримінальному законодавстві основними цілями покараня є такі:

1) виправлення і перевиховання засуджених;

2) попередження здійснення нових правопорушень з боку засудженого;

3) попередження злочинів з боку інших осіб.

Виправлення і перевиховання дуже тісно пов”язані між собою, і кожне
суспільство зацікавлене в тому, щоб правопорушник став на шлях
виправлення і більш не вчиняв злочинів чи інших правопорушень.

Мета покарання – це попередження вчинення правопорушень як самим
правопорушником, так і іншими особами. За вчинення тяжких злочинів
покарання на меті має ізолювати злочинця від суспільства, не дати йому
можливості вчинювати нові злочини, щоб він усвідомив свою антисоціальну
діяльність чи поведінку. В результаті покарання засуджений позбавляється
певних матеріальних чи духовних цінностей, він обмежеється в своїй
дієздатності і зобов”язаний компенсувати збитки, які завдав державі чи
громадянам.

Інші цілі переслідуються при цивільно-правовій відповідальності. Тут
головне місце займає поновленя втрачених прав, відшкодування збитків.

Таким чином, кожний вид юридичної відповідальності має як конкретні
цілі, так і спільні – це покарання за правопорушення і попередження,
недопустимість їх в майбутньому.

Практичне значення теорії юридичної відповідальності за правопорушення

Значення цих знань є досить різнопланове. Зокрема, такі знання
полегшують відрізнити юридично дозволену, правомірну поведінку від
поведінки юридично забороненої, а це є однією з неодмінних умов
безконфліктної участі у суспільному житті.

Вони також – і це не менш важливо – озброюють загальними критеріями
правильності й ефективності застосування такої грізної зброї впливу на
поведінку людей, як юридична відповідальність, сприяють виробленню вмінь
і навичок її законного і справедливого застосування щодо
правопорушників.

Суттєвим є й значення засвоєння даного розділу для самовиховання
належної правосвідомості, для попередження, профілактики протиправних
вчинків.

Висновки

В даній курсовій роботі, тема якої “Причини правопорушень та шляхи їх
подолання”, ми розглянули слідуючі питання: поняття і види
правопорушень; соціальна природа і причини правопорушень; поняття і види
юридичної відповідальності; підстави юридичної відповідальності; цілі
юридичної відповідальності, в яких ми дали визначення основним поняттям
і термінам.

Правопорушення – це соціально-небезпечне діяння або шкідливе
протипрване, винне діяння ділектоздатного суб”єкта (фізичної чи
юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке
встановлена юридична відповідальність.

З”ясувавши, що таке правопорушення, ми в даній курсовій роботі розкрили
причини і соціальну природу проступків, коротко описали різні теорії
причин злочинності (соціологічні і біосоціальні теорії злочинності).

Оскільки правопорушення повинно бути караним, тому ми також описали
основні види юридичної відповідальності, розглянули підстави її
виникнення і мету.

Список використаних першоджерел.

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд “Право для України”,
1997.

2. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник
для студентів спец. “Правознавство”.-Бородянка, 1993.

3. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. / АН СССР. – М. –
Наука, 1986.

4. Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. – К.
Одесса: В. шк., 1989.

5. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для
юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996.

6. Теория права и государства. Учебник для вузов. Под ред. Г.Н.
Маслова, М.: БЕК, 1996.

7. Право: Учебник для вузов. Н.А.Теплова, В.М.Малинкович и др. ; Под
ред. Н.А.Тепловой, В.М.Малинковича. М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997.

8. Алексеев С.С. Теория права. – 2-е изд., перераб. и доб. – М.: БЕК,
1995.

9. Общая теория права: Учеб. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во
МГТУ, 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter