Причини і умови злочинності

Детермінація і причинність злочинності.

Концепції причин злочинності.

Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії.

Детермінація і причинність злочинності

Проблема причин злочинності є центральною для кримінології. Те чи інше
вирішення цієї проблеми визначає науковий зміст кримінологічної теорії і
її спрямованість.

Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів
і причин. Зауважимо, що кримінологія приділяє багато уваги категорії
причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є
основними елементами предмету науки кримінології, і для дослідження
сукупності кримінальних правопорушень необхідно встановити якомога
більше обставин, що визначають зміст і структуру досліджуваного явища.

Як правило, під причинністю розуміють генетичний зв’язок між окремими
станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю
причинності е породження причиною наслідку. Причинність завжди має
об’єктивний характер.

У загальнофілософському розумінні причинність є все-загальною, бо не
існує явищ, які б не мали певних причин. І водночас не існує явищ, які б
не породжували тих чи інших наслідків. У дослідженні злочинності важливо
виходити з того, що необхідним є зв’язок між причиною і наслідком.
Злочинність у цьому комплексі є наслідком дії відповідних причин і умов.

У сучасній юридичній літературі існують різні поняття, що відображують
зміст причинно-наслідкового комплексу: детермінація, причини й умови,
фактори злочинності.

Детермінація (від лат. аеїегтіпаге — визначати, обумовлювати) — найбільш
загальна категорія, що характеризує походження явищ, які вивчаються у
природі і суспільстві. Ідеться про залежність одних явищ, процесів і
станів від інших, про зв’язок між речами і явищами.

Кримінологічна детермінація використовує в основному три види зв’язку:
причинний, обумовлений і функціональний.

Як зазначалося, причинний зв’язок є зв’язком генетичним, і причина сама
по собі вже породжує наслідок.

Умова — це явище, яке формує причину або створює можливість її дії, і
цей зв’язок з наслідком обумовлений.

Функціональний зв’язок явищ полягає в тому, що зміна одних явищ
спричиняє зміну інших.

Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є
«причина»: це явище, що безпосередньо зумовлює, породжує інше явище —
наслідок. Причина як основа і сутність наслідку є вихідним і
визначальним елементом взаємозв’язку явищ.

Таким чином, якщо причини злочинності — це негативні явища, що
породжують її, то умови злочинності — це явища, які безпосередньо не
породжують злочинності (наслідку), але у певний спосіб впливають на
розвиток причинного зв’язку, сприяючи або не перешкоджаючи породженню
злочинності. Умови злочинності, як правило, поділяють на об’єктивні та
суб’єктивні. Такий розподіл дає можливість у кожному конкретному випадку
встановити умови впливу на поведінку людини як зовні, так і вплив
внутрішніх особливостей індивіда на його вчинки.

Розглядаючи злочин як соціальне явище, необхідно враховувати, що оцінка
одних явищ як причин, а інших як умов завжди матиме відносний характер,
оскільки в одних випадках певне явище може бути причиною злочинності, а
в інших — її умовою. Проте зауважимо, що явище стає причиною тільки за
наявності конкретних умов, що сприяють їй.

У кримінологічній теорії, як і в суспільних науках взагалі, широко
використовують термін «фактор», під яким розуміється причина, рушійна
сила будь-якого процесу, що визначає його характер або окремі риси.

Факторний підхід у кримінології виник ще у XIX ст. (Ч. Лом-брозо, Е.
Феррі, І. Фойницький), коли сформувалася так звана теорія факторів. Ця
теорія передбачає наявність концепцій, які беруть за основу певну ознаку
або групу певних ознак (обставин) і пояснюють їх дією зміст, природу і
характер змін досліджуваного явища або процесу. Таким чином, у теорії
факторів перевага надається тільки певному аспекту дії одного чи кількох
факторів.

У сучасній кримінології термін «фактор» різні вчені сприймають
по-різному. Дехто під цим терміном розуміє і причину, рушійну силу, що
визначає характер та окремі властивості досліджуваного процесу, явища, і
групу причин, що об’єднуються за певною ознакою і сприймаються як
домінанти розвитку та зміни досліджуваного явища. Іноді терміном
«фактор» підмінюють категорії «причина», «умова», «обставина». На думку
кримінолога К. Горяінова [13], фактором можна вважати і причину, і умову
(необхідну і супутню), і явище, що перебувають у функціональному
зв’язку. А. Зелінський [8], вважаючи фактор рушійною силою процесу
детермінації, зазначає, що серед факторів того чи іншого явища (у
розглядуваному випадку — злочинності) необхідно розрізняти безпосередню
(спеціальну) причину і умову. Причина в такому вузькому розумінні є
вирішальним, активним фактором, який містить реальну можливість
наслідку, а умова є відносно пасивним фактором, що впливає на розвиток
причинного зв’язку, але не породжує наслідку. Умова виконує роль
каталізатора процесу: без наявності необхідних умов не настане і
наслідок.

Важливе методологічне значення має розподіл факторів злочинності на
об’єктивні й суб’єктивні. Об’єктивні фактори існують незалежно від волі
людини. До них належать стан екології, економіки, соціальний устрій,
спадковість, клімат та ін. Суб’єктивні фактори охоплюють все
особистісне, що залежить від волі людей: свідомість, звички, нахили,
ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А.
Зелінський вважає, що до суб’єктивної детермінанти поведінки обов’язково
належать також несвідомі елементи психіки людини, її психічне здоров’я,
а також спадкові особливості.

У сучасній кримінології існує кілька методологічних підходів до
встановлення причинного комплексу злочинності. Окремі вчені уявляють
причинний комплекс різнорідним і тому вважають, що його потрібно
поділити на ієрархічні рівні: причини злочинності взагалі; причини
окремих категорій злочинів; причини окремого злочину. Дехто вважає, що
природа злочинів однорідна і тому недоцільно поділяти фактори на такі,
що впливають на одиничну протиправну поведінку, і такі, що формують
злочинність як множину актів протиправної поведінки. Оскільки причини
досліджуваного процесу є одними й тими ж, розбіжності полягають в
інтенсивності їх впливу та ступені залежності поведінки людей від цих
факторів.

Так, висловлюючи свою думку щодо класифікації криміногенних факторів
залежно від їх рівня, А. Зелінський зазначає, що ця класифікація
позбавлена логіки, оскільки не можна зараховувати до одного
класифікаційного ряду поняття, що різняться за обсягом. Він піддає також
критиці пропонований окремими вченими розподіл причин злочинності на
корінні (класові суперечності) і некорінні (усі інші). Свою думку він
обґрунтовує тим, що можна й необхідно чітко розрізняти причину і умову:
причина породжує, а умова забезпечує генетичний зв’язок. Але явище, що
породило наслідок, завжди є корінним й іншим воно бути не може.

Концепції причин злочинності

Існуюче розмаїття поглядів на причини злочинності залежно від того, як
визначається пріоритетна причина злочинності, можна поділити на два
основних напрями: соціологічний і біологічний (біопсихологічний).

Перший напрям — це соціологічні теорії, що ґрунтуються на
кримінологічних школах і концепціях, які причину злочинності вбачають в
умовах життя суспільства. Видатний кримінолог Т. Мор визначив причинну
зумовленість (детермінованість) злочинності певними соціальними явищами.
Такою причиною він вважав насамперед приватну власність, яка породжує
глибокий антагонізм у суспільстві. Аналогічної точки зору дотримувались
відомі вчені Т. Компанелла, Д. Верас і Ж. Мельє. Подальший розвиток ця
теорія дістала у працях засновників марксизму.

Соціологічне пояснення природи злочинності запропоновано в теорії
аномії, яку розробив Е. Дюркгейм у 1897 р. Явище ано-мії
(розрегульованості) виникає під час криз і різких соціальних змін, коли
загальноприйняті норми соціальної поведінки не відповідають очікуваним
результатам.

Теорія аномії дістала значного поширення на Заході. Р. Мер-тон [7]
основною причиною девіації (відхилення поведінки) вважав наявність
розриву між культурними цінностями суспільства і соціальне схваленими
засобами їх досягнення.

Близькі до соціологічних теорій культурологічні концепції причин
злочинності кримінологи пояснюють конфліктом між нормами культури
суспільства і субкультури окремих соціальних груп, навчанням
протиправній поведінці при сприйнятті норм і цінностей злочинних груп
(Е. Сатерленд).

Біологічні концепції причин злочинності в чистому вигляді кримінологи
формулюють дуже рідко. Біологічної теорії причин злочинності в чистому
вигляді дотримувався тільки на початковому етапі своїх досліджень її
засновник Ч. Ломброзо. Біологічні теорії причин злочинності не дістали
великого поширення у кримінології (у тому числі у вітчизняній та
російській). Більшість прихильників цієї теорії визнають значущість
соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати
біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку
— соціальному чи біологічному — надається пріоритет. Згідно з
біопсихологічними теоріями причина злочинності полягає в особистості й
природі людини.

Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії

Проблема причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала
під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як
соціально-правового явища в умовах розвинутого і повного соціалізму
тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося
з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й
капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, Що злочинність
відтворюється власне капіталістичним суспільством і її неможливо
ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві
відносин. Серед соціально-економічних причин називалися приватна
власність, наявність експлуатації, безробіття, серед ідеологічних —
панування індивідуалістичної ідеології та психології. Ці причини
вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при
соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних
причин злочинності, як правило, зараховувались історична зумовленість
соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що
конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та
поведінці людей; вплив антагоністичної капіталістичної
суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це
так звані причини першого порядку. Причинами другого порядку вважалися
неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у
міру зміцнення соціалізму, але на певному етапі зумовлюють можливість
виникнення тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності.

Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні та
специфічні. Повною причиною вважалася сукупність соціальних явищ, що
перебували у причинному й зумовленому зв’язку із злочинністю. Специфічна
причина (власне причина) стосувалася соціальної психології
(дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому
зазначалося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до
злочинності поза сферою соціальної психології.

Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість викладених
основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як
відставання суспільної свідомості від суспільного буття, можна
пояснювати будь-які дії людей, що не відповідають інтересам суспільства
й держави. Обґрунтованій критиці піддав А. Зелінський і розподіл причин
злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на
його думку, розмиває відмінність між поняттями «причина» і «умова»,
оскільки умова підноситься до рангу причини («повної»). Крім того,
викликає сумнів логіка поняття «повна причина». Якщо визнати її
існування, то необхідно погодитись із реальністю «неповної причини». Але
неповна причина не може породити жодного наслідку.

:торах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної
проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними
(генетичними) властивостями особи, ні психологічними (індивідуальними).
Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють
формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть
визначати зміст поведінки, відбиваючись на формі поведінки вольових
актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і
жодна людина від цього не убезпечена.

Вчені-кримінологи НАВС України зазначають, що при вирішенні проблеми
причин злочинності необхідно враховувати вихідні положення, порушення
яких може призвести до помилкових висновків:

причинно-наслідковий зв’язок соціальних, психологічнихта інших явищ, що
мають кримінологічне значення, єоб’єктивно існуючою залежністю у природі
й суспільстві,яка має загальний універсальний характер; кримінологічна
специфіка не повинна підміняти закономірності власнепричинного зв’язку;

оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а йправовим,
соціально-психологічним, вона має певні нетільки соціальні, а й інші
причини;

розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи особу злочинця, який
взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зовнішнє (соціальне)
відбивається через внутрішнє (суб’єктивне) і породжує єдиний результат
—^злочин. Разом з тимвключення до причинної залежності особи злочинця не
повинно призводити до абсолютизації як її значення, так ізовнішнього
впливу на неї.

Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є
соціальні суперечності, які супроводжують розвиток суспільства, або,
навпаки, деградацію: застій, що безпосередньо впливає на злочинність і
її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в
економічних відносинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного
планування, розбалансованості господарського механізму, у системі
розподільчих відносин. Істотний вплив на можливість здійснення особою
акту протиправної поведінки, а відповідно і на злочинність взагалі,
справляє й соціально-моральний стан суспільства.

Представниками соціологічного напряму є також вчені-кри-мінологи
Санкт-Петербурзької академії МВС Росії [17]. Вони вважають, що єдиною
причиною злочинності є ступінь розвитку соціальних суперечностей, які
породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю
спричинилося спочатку до появи небезпечних для суспільного устрою
посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права
— кримінального, що підтримується державою.

Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра соціальних
суперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між
групами і блоками держав), міжнаціональні, міжконфесійні, внутрішні
класові, міжособисті та внутрішні особистісні суперечності, які
впливають на стан злочинності та її поширення.

Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й визначають її стан,
вчені Санкт-Петербурзької академії МВС Росії поділяють на дві групи:
зовнішні (об’єктивні) і внутрішні (суб’єктивні).

Зовнішніми (об’єктивними) є умови і явища, які повністю або майже
повністю не залежать від волі індивіда. До них належать економічна
ситуація в державі й регіоні; господарчі, фінансові,
зовнішньоторговельні умови, що характерні для певної держави та її
суб’єктів; безробіття; незаконна міграція; екологічні проблеми;
урбанізація; житлово-комунальні проблеми та ін.

Внутрішніми (суб’єктивними) є умови і явища, що впливають на злочинність
і пов’язані зі способом життя людей. Здебільшого це пияцтво і
алкоголізм. До цих умов належать також наркоманія і проституція;
пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у пресі, кіно- та
відеопродукції; мілітаризація населення; корумпованість частини
посадових осіб і працівників правоохоронних органів; недосконалість
кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохоронних органів й
існуючому порядку реєстрації та обліку злочинів та ін.

Кримінолог Н. Кузнєцова, яка є представником соціально-психологічного
напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний
зміст [18]. Причинами злочинності (у сучасній Росії) вона вважає систему
негативних со-ціально-психологічних явищ, що пов’язані із суперечностями
суспільства й держави і породжують злочинність. Іншими словами, причини
злочинів і злочинності полягають у соціальне негативних суперечностях
психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов
злочинності може бути найрізноманітнішим — соціально-психологічним,
економічним, соціальним, правовим, організаційним тощо. За близькістю до
злочинності й злочинів вчена розрізняє умови безпосередні й
опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі
причин-но-наслідкового зв’язку відіграють внутрішні та зовнішні
суперечності, що виникають як всередині суспільства й держави, так і при
їх взаємодії із зовнішнім світом. Причини і умови злочинності Н.
Кузнєцова класифікує на рівні: причини і умови злочинності взагалі;
причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого
конкретного злочину. Криміногенні умови вона класифікує на дві групи:
умови, що сприяють вчиненню злочинів (ситуаційні умови), і умови, що
формують криміногенну мотивацію. До ситуаційних умов вона зараховує
також віктимогенні, тобто поведінку потерпілих.

На сучасному етапі розвитку суспільства (у Росії) причини і умови
злочинності Н. Кузнєцова групує в чотири основні підсистеми: економічні;
кримінальної агресії; кримінальної необережності; правові детермінанти.

1. Економічні причини і умови.

Причини: психологія здирництва, паразитизму, злиднів.

Умови: помилки у стратегії й тактиці економічних реформ, приватизації,
банківській системі та акціонуванні,виробничій сфері, сфері споживання і
податковій системі;безконтрольність; безкарність.

2. Причини і умови кримінальної агресії.

Причини: психологія агресивності корисливої, побутової,націоналістичної
та сексуальної.

Умови: безконтрольність обігу зброї і наркотиків; пропаганда культу
насилля, порнографії, проституції; відсутність ефективної ранньої
профілактики.

3. Причини і умови кримінальної необережності.

Причини: психологія легковажного ставлення до дотримання вимог
громадської безпеки; егоїстично недбале задоволення власних інтересів.

Умови: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному,
правовому забезпеченні особистої та громадської безпеки.

4. Правові причини і умови.

Причини: психологія правового нігілізму, правової легковажності та
правового безкультур’я.

Умови: недосконалість законодавства; прорахунки право-застосовчої
практики; неефективність правового виховання; неефективність громадської
профілактики; неефективність ранньої профілактики на стадії
правопорушень.

А. Зелінський є представником біопсихологічного напряму в сучасній
вітчизняній кримінології. Піддаючи критиці сучасні кримінологічні
концепції причинності, вчений зазначає, що у філософський і
кримінологічній літературі зберігається панування
вульгарно-соціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення
об’єктивного (середовища існування) та суб’єктивного (людського, у тому
числі й біологічно зумовленого) у детермінації злочинності [9]. Як рух
вперед він оцінює погляди Н. Кузнєцової, яка на перший план
кримінологічної детермінації висуває суб’єктивний фактор. А. Зелінський
вважає, що людські вади завжди були й залишаються найближчою та
визначальною причиною всіх видів антисоціальної поведінки, у тому числі
й злочинної, не заперечуючи при цьому впливу на поведінку людей
обставин, що об’єктивно від них не залежать. Обґрунтовуючи свою думку,
вчений зазначає, що методологічно обґрунтованішим був би пошук
першопричини злочинності в суб’єктивному факторі — недосконалості
людської природи, оскільки якщо основну причину зростання злочинності
пояснювати виключно об’єктивно існуючими економічними суперечностями, то
поза увагою залишаються проблеми культури, моральності, психічного
здоров’я, тобто фактори, які безпосередньо породжують девіантну
поведінку.

Отже, А. Зелінський основною причиною злочинності визнає суб’єктивні
фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до
влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур’я,
шкідливі звички, конформізм.

Як зазначалося, людські вади притаманні власне природі людини, вони
існували й існуватимуть завжди. Разом з тим зауважимо, що на стан
психічного і соматичного здоров’я населення держави впливає стан
генофонду нації. Найбільшої шкоди генофонду українського народу було
завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів,
колективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат зазнала
Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелічене істотно
позначилось на психічному і моральному здоров’ї населення України
(біологічне спадкування).

Піддаючи критиці погляди представників соціальної парадигми, А.
Зелінський наголошує, що їх звинувачення в бік прихильників
біопсихологічної теорії стосовно того, що вони визнають уроджені
злочинні схильності людей, є безпідставними, оскільки жоден з них, за
винятком Ч. Ломброзо, цього не стверджував. Успадковуються не злочинні
нахили, а такі особливості психіки та тілесної конституції людини, які
за несприятливих умов середовища значно підвищують ризик формування
особистості соціопата, який постійно конфліктує із суспільством та
іншими людьми. Суб’єктивно-особистісні фактори, які належать до
безпосередніх причин злочинності (причин першого порядку), у свою чергу,
є наслідками біологічного й соціального спадкування (причини другого
порядку) і тісно взаємопов’язані.

Умови криміногенної детермінації А. Зелінський поділяє на суб’єктивні та
об’єктивні.

Суб’єктивні умови злочинності, тобто ті, що залежать від волі людей,
породжуються тими самими негативними моральними та психологічними
явищами і особистісними властивостями, що й причини злочинності. Таким
чином, суб’єктивні причини злочинності об’єктивуються не тільки у
злочинності, айв умовах, які їй сприяють. До таких умов належать пияцтво
і алкоголізм; наркоманія; криміногенність засобів масової інформації;
пропаганда жорстокості, насилля, розпусти; втрата освітою авторитету;
корупція державних службовців і правоохоронних органів; низька
ефективність діяльності органів здійснення кримінальних покарань;
незаконна міграція; мілітаризація населення за рахунок поширення
незаконного зберігання зброї, що надходить з інших держав через «прозорі
кордони», та ін.

Об’єктивними умовами є соціальні суперечності, які безпосередньо не
залежать від свідомості й волі населення, а успадковані з минулої доби,
підтримують стан напруження в суспільстві та сприяють злочинності. До
таких факторів належать негативні аспекти урбанізації та прогресу;
економічні, екологічні проблеми та інші об’єктивно зумовлені труднощі
переходу до ринкової економіки. Швидкий розвиток великих міст на
загальному тлі руйнування сільського побуту призвів до демографічної
диспропорції: з одного боку, перенаселення, дефіциту житла, транспортних
та екологічних проблем у містах, з іншого — нестачі робочих рук,
занепаду сільського господарства. До негативних наслідків урбанізації
належать психологічні перевантаження, інформаційна перенасиченість,
сурогати масової культури, які не сприяють моральному вдосконаленню
людини. Економічна криза в Україні призвела до безробіття й різкого
розшарування суспільства на багатих та бідних.

Розподіл кримінологічних факторів на суб’єктивні та об’єктивні А.
Зелінський вважає умовним, оскільки суб’єктивні фактори детермінуються
не тільки особою, а й умовами буття, що об’єктивно склалися, і навпаки.
Разом з тим, на його думку, пояснити причини і умови злочинності, а
також її динаміку в різні історичні періоди неможливо без відокремлення
того, що здійснюється закономірно під впливом сил, які не залежать від
людей, і того, що люди самі ускладнюють собі існування.

Отже, розглянуті сучасні теорії вирішення проблеми детермінації
злочинності мають як прихильників, так і супротивників. Проте зазначимо,
що вчені-кримінологи як України, так і Росії при вирішенні проблеми
детермінації злочинності надають перевагу теоріям соціологічного
напряму.

Похожие записи