Представництво з перевищенням повноважень

Діяльність представника має здійснюватися у межах повноваження.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює,
змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє,
лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин
вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє,
вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Перевищення повноваження — це довільне збільшення представником обсягу
прав на здійснення правочинів, встановленого вказівками особи, яку
представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень
представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому
повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку він представляє.

Перевищення повноваження можливе у кількісному і якісному відношенні.
Кількісне перевищення повноважень полягає у довільній зміні показників,
що характеризують кількісну сторону право-чину: число, вага, міра речей;
термін договору, який укладається; розмір плати або покупної ціни.
Якісне перевищення повноважень стосується властивостей і специфіки
предмета правочину; вибору контрагента, з яким має бути укладений
правочин; характеру правочину, вчинення дій, не передбачених
довіреністю.

З врахуванням суб’єктивного ставлення представника до своїх дій та їх
мети, можна виділити такі види перевищення повноважень:

1) дії з перевищенням повноважень внаслідок помилки щодо обсягу
останніх;

2) умисне перевищення повноважень у сподіванні отримати схвалення
вчинених дій від особи, яку представляють;

3) умисне перевищення повноважень з метою отримати вигоду для себе.

Правочин, вчинений з перевищенням повноважень, створює, змінює і
припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку представляють, лише у
разі подальшого схвалення цієї угоди. Якщо ж схвалення не відбудеться,
то такий правочин правових наслідків для того, кого представляють, не
має і повинен бути визнаний недійсним відповідно до ст.ст.215, 239, ч. І
ст.241 ЦК. У перших двох випадках перевищення повноважень сторони
повертаються у первісний стан. У випадку умисної діяльності з
перевищенням повноважень з метою отримати вигоду для себе, правочин
визнається недійсним, а на представника, крім того, покладається
обов’язок відшкодування збитків, завданих тому, кого він представляв, і
третій особі.

Крім того, за певних обставин (наприклад у випадку зловмисної
домовленості представника і третьої особи про укладення правочину з
перевищенням повноважень) виникає також обов’язок третьої особи
відшкодувати особі, яку представляли, збитки, що виникли внаслідок дій
представника з перевищенням повноважень.

Стаття 241 ЦК передбачає два варіанти поведінки особи, яку
представляють, при представництві з перевищенням повноважень: 1) вона
схвалює дії, вчинені від її імені; 2) вона відмовляється від схвалення
дій, вчинених від її імені без повноважень або з перевищенням
повноважень.

Схвалення дій представника можливе в різних формах: 1) схвалення шляхом
заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом
здійснення конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

За своєю юридичною природою схвалення є одностороннім правочином, що
вимагає сприйняття його третьою особою і представником. У схваленні
виражається воля особи, яку представляють, надшити юридичною силою
конкретну угоду, укладену для неї з перевищенням повноважень.

Положення ст.241 ЦК щодо можливості схвалення правочину, укладеного
представником з перевищенням повноважень, поширюються лише на випадки
добровільного представництва, оскільки при обов’язковому представництві
воля особи, яку представляють, є нікчемною і правового значення не має.

В юридичній практиці постають питання про значення схвалення тим, кого
представляють, угоди, укладеної з перевищенням повноважень. Як випливає
з тексту ст.241 ЦК, несхвалення такого правочину ніби спричиняє повну
його недійсність. Але такий висновок суперечить ст.217 ЦК, згідно з якою
недійсність частини правочину не має наміром недійсність інших його
частин.

Більш коректним здається припущення, що той, кого представляють, не може
ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає
повноваженням, — за умови, що можливе її самостійне існування. Тому
угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого
представляють, може бути визнана судом частково дійсною (ст.ст.217, 240,
242 ЦК). Якщо ж самостійне існування частини угоди, укладеної в межах
повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною
(ст.ст.215, 240, 242 ЦК).

Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень,
можуть бути стягнені з особи, яку він представляв, як безпідставно
набуте майно за правилами гл.83 ЦК, за наявності всіх умов, необхідних
для виникнення відповідних зобов’язань.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює
і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього
правочину.

Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов’язків через
інших осіб

Розмежування різних форм участі третіх осіб в установленні і реалізації
цивільних правовідносин має істотне значення, оскільки полегшує вибір
саме тих правових засобів, які дозволяють забезпечити досягнення
бажаного економічного і правового результату.

Порівняймо представництво з подібними категоріями, які найчастіше
зустрічаються в цивільному обігу.

Представництво й комісія. Коли особа діє за дорученням іншого, але від
власного імені, має місце непряме представництво, або комісія. З
представництвом ці відносини мають чимало спільного: і представник, і
комісіонер діють в інтересах іншої особи; вони обидва вчиняють правочини
з третьою особою, будучи уповноваженими на їх здійснення.

Різниця між представництвом та комісією полягає в такому.

1) комісіонер діє від власного імені, а тому правовий результат його
дій настає для нього самого, хоч і не відображається на його майні.
Існування комітента (особи, в інтересах якої вчиняється правочин) для
третьої особи юридичного значення не має;

2) оскільки комісіонер у вчинених ним правочинах бере права та
обов’язки безпосередньо на себе, для третіх осіб не мають значення обсяг
повноважень комісіонера і зміст комісійного доручення, наданого йому
комітентом. Укладення комісіонером правочину з порушенням вказівок
комітента не має наслідком його недійсність, а лише створює право і
обов’язок комітента брати його на свій рахунок. Для настання юридичного
ефекту представництва суттєвим є знання третіх осіб про те, що
представник діє від чужого імені, а також наявність та зміст
повноваження;

3) виступ комісіонера від власного імені зумовлює те, що його
обов’язком є не тільки укладення угоди, а й її виконання. Виконання ж
представником укладеної ним угоди не є обов’язковим.

Представництво і звичайне посередництво. Від звичайного посередництва
представництво відрізняється таким:

1) представник шляхом власного волевиявлення вчиняє правочин замість
особи, яку він представляє. Посередники ж не відсторонюють особистої
діяльності тих, кому вони учиняють сприяння, їх дії самі по собі не
викликають встановлення правового відношення між двома контрагентами.
Останні породжують його власними діями, спрямованими на цю мету.
Відповідно звичайний посередник не має повноважень і діє від власного
імені. Якщо посередник діє від імені іншої особи, він виступає вже не як
звичайний посередник, а як представник;

2) посередник, на відміну від представника, обстоює інтереси не одного,
а одразу обох контрагентів у рівній мірі і захищає таким чином ще й
суспільні інтереси;

3) звичайне посередництво застосовується лише при укладенні правочинів
у сфері цивільного обігу між дієздатними особами. Сфера застосування
представництва ширша: через представника можливим є як набуття, так і
реалізація майнових і немайнових цивільних прав і обов’язків. Крім того,
як особа, яку представляють, можуть виступати і недієздатні особи.

Представництво і договір на користь третьої особи. Як і за
представництвом, на підставі договору на користь третьої особи для
останньої безпосередньо виникають з юридичних дій інших осіб юридичні
наслідки. Особа, яка уклала договір на користь іншого, як і представник,
діє в інтересах того, на чию користь цей договір складений. Розмежування
представництва і договору на користь третьої особи має практичне
значення, як правило, для встановлення суб’єкта обов’язку при наданні
зустрічного задоволення стороні, яка виконала договір на користь третьої
особи. Різниця між ними полягає в такому:

1) особа, яка укладає договір на користь третьої особи, діє не від її.
а від власного імені, у зв’язку з чим сама стає стороною відповідного
правового відношення;

2) третя особа набуває за договором не всіх прав і обов’язків, що
виникають з нього, а лише окреме право вимоги. При представництві усі
права та обов’язки з дій представника виникають лише у особи, яку
представляють;

3) суб’єкт, який уклав договір на користь третьої особи, діє не в силу
повноваження, а лише на підставі свого волевиявлення, а тому між ним і
третьою особою ніяких правовідносин не виникає. Натомість представника і
особу, яку представляють, пов’язують внутрішні правовідносини
представництва.

Найбільші труднощі становить розмежування представництва і покладання
виконання обов’язку боржника на третю особу згідно зі ст.528 ЦК, яке
водночас має важливе значення, дозволяючи правильно вирішувати питання
про можливість застосування до тих чи інших випадків виконання
зобов’язання третьою особою норм права про необхідність надавати звіт,
про можливість відмови третьої особи від виконання чужого зобов’язання
тощо.

Всі випадки виконання зобов’язань замість боржника іншими особами можуть
бути об’єднані у три групи:

1) виконання зобов’язання здійснюється третьою особою без спеціального
акта покладання на неї цього виконання (безпосередньо в силу закону).
Так, зобов’язання перевезення, що прийняте на себе першим перевізником,
виконується у відповідних частинах у силу закону наступними
перевізниками;

2) виконання зобов’язання третьою особою здійснюється за спеціальним
погодженням цієї особи з однією з сторін зобов’язання (наприклад, за
договором доручення);

3) виконання зобов’язання здійснюється третьою особою за відсутності
всіх наведених вище підстав за власним спонуканням.

Як і за представництвом, особа, на яку покладене виконання обов’язку
боржника, своїми юридичними діями виконує чуже зобов’язання, створюючи
тим самим безпосередньо для боржника за основним зобов’язанням правові
наслідки. Як і представник, виконавець обов’язку пов’язаний певними
правовими стосунками, внаслідок яких провадиться виконання лише з однією
зі сторін основного зобов’язання. Основний боржник, як і особа, яку
представляють, з покладанням виконання на третю особу не виключається з
правового відношення, що виконується, і несе відповідальність за
невиконання або неналежне виконання зобов’язання третьою особою (крім
випадків, прямо зазначених в законі).

Водночас незважаючи на значну подібність представництва і виконання
зобов’язання замість боржника іншими особами, останнє не можна
розглядати як один з випадків представництва, оскільки між ними існують
суттєві відмінності:

1) особа, на яку покладене виконання обов’язку боржника, на відміну від
представника, діє від свого імені й виконує власний обов’язок перед
боржником, хоча тим самим погашається і борг боржника за основним
зобов’язанням;

2) на відміну від представника і особи, яку представляють, третя особа,
на яку покладене виконання, і боржник пов’язані між собою правовим
відношенням, яке створює економічну підставу для покладання виконання в
силу одностороннього волевиявлення боржника.

Представництво і порука. В силу договору поруки поручитель теж виконує
обов’язок замість основного боржника з безпосереднім для останнього
правовим результатом.

Проте дії представника і поручителя мають свої специфічні особливості:

1) на відміну від представника, поручитель робить це від власного
імені;

2) відповідна дія є для поручителя виконанням власного обов’язку перед
кредитором, яка виникла в нього з договору поруки;

3) до поручителя, який виконав зобов’язання, на відміну від
представника, переходять всі права кредитора за цим зобов’язанням;

4) поручитель, на відміну від представника, діє в інтересах кредитора,
а не основного боржника.

Отже, правовідносини представництва не є тотожними жодній іншій формі
вчинення правочинів за допомогою третіх осіб. Залежно від особливостей
тієї чи іншої форми посередництва розмежування між нею і представництвом
можуть стосуватися сфери застосування, суб’єктного складу, мети,
характеру і результату дій посередника як учасника певних правовідносин.
При цьому принципова відмінність представництва від усіх інших форм
встановлення та реалізації цивільних правовідносин між двома і більше
особами за участю третьої особи полягає у характері взаємних
суб’єктивних прав і обов’язків. Зовні це проявляється в тому, що лише
представник діє від імені іншої особи, реалізуючи своє суб’єктивне право
повноваження та виконуючи обов’язок представляти іншу особу

Похожие записи