Реферат на тему:

Представництво в суд Представництво в суді це інститут цивільно —
процесуального права, що визначає коло осіб, які можуть бути
представниками, обмеження і обсяг повноважень та перелік документів, які
стверджують повноваження представника і порядок оформлення довіреності,
а також види представництва і відповідальність представників за
несумлінне ведення справи.

Судовий представник — це особа, яка виконує згідно з законом на основі
договору доручення, трудового договору, контракту процесуальні дії а
інтересах особи, яку вона представляє.

Підставами виникнення представництва є: 1) волевиявлення сторін (договір
доручення, трудовий договір, контракт); 2) походження дітей від певних
батьків; 3) .адміністративний акт (рішення про призначення опікуна,
піклувальника); 4) відносини громадських організацій зі своїми членами.

В процесуальній літературі класифікація представництва на види
провадиться на основі різних критеріїв. (Підручник 1994 р., с88-91).

В залежності від підстав виникнення судове представництво поділяється
на: 1) добровільне (договірне); 2) законне (батьки, усиновителі,
опікуни, піклувальники).

Основні ознаки судового представництва такі: 1) воно здійснюється від
імені певної особи; 2) процесуальні дії представником
здійснюються в інтересах особи яку він представляє: 3}
представник діє в межах наданих йому повноважень.

Перелік осіб, які можуть бути судовими представниками, дається в статтях
111, 112 ЦПК. Ними можуть бути: 1) члени органів управління,
працівники підприємств, установ, організацій, кооперативних організацій,
їх об’єднань., інших громадських організацій — у справах підприємств,
установ, організацій; 2) уповноважені професійних спілок — у справах
робітників, службовців, а також осіб, захист прав та інтересів яких
здійснюється професійними спілками; 3) уповноважені організацій, яким їх
статутом чи положенням надана право представляти інтереси членів цих
організацій; 4) адвокати; 5) один із співучасників за дорученням інших
співучасників (ст.104 ЦПК); б) батьки, усиновителі, опікуни,
піклувальники; 7) інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до
представництва в цій справі.

Судовими представниками можуть бути громадяни, які досягли повноліття.

Слід пам’ятати, що згідно зі ст.116 ЦПК не можуть бути представниками в
суді: 1) особи, які не досягли повноліття; 2) особи, над якими
встановлено опіку, піклування; 3) адвокати і особи, виключені з колегії
адвокатів, у випадках, передбачених п.3 ст.116 ЦПК; 4) судді, слідчі і
прокурори, за виключенням випадків, коли вони діють як батьки, опікуни,
піклувальники або як представники відповідного суду чи органу
прокуратури, що є стороною в справі.

Студентам слід знати, що повноваження представників сторін і третіх осіб
на ведення справи в суді повинні бути стверджені такими документами:
1)членів колегіальних органів управління кооперативними і громадськими
організація чи їх об’єднаннями — витягом із протоколу засідання
належного органу управління, цю уповноважив вести справу в суді; 2)
працівників підприємств, установ, організацій — довіреністю від імені
підприємства, установи, організації; 3) уповноважених профспілок —
довіреністю відповідного профспілкового органу; 4) адвокатів —
ордером, виданим юридичною консультацією; 5) інших осіб — довіреністю чи
усною заявою довірителя з занесенням її до протоколу судового засідання.
ЦІ документи або їх копії приєднуються до справи.

Під підвідомчістю цивільних справ суду слід розуміти перелік цивільних
справ, розгляд і вирішення яких законом віднесено до компетенції суду.

Підвідомчість цивільних справ — це міжгалузевий правовий інститут,
оскільки цивільні справи вирішуються судом, арбітражним судом,
товариськими та третейськими судами, профспілковими та іншими
громадськими організаціями, в адміністративному порядку тощо (ст.6 ЦК).

Розрізняються такі види підвідомчості цивільних справ суду: виключна,
умова, альтернативна, підвідомчість деяких пов’язаних між собою вимог.

Розмежування справ, що підлягають судовому розгляду по статті, між
окремими судами називається підсудністю.

Підсудність різних справ, в залежності від роду справ, що розглядаються,
і від території, на якій діє той чи інший суд, неоднакова. Враховуючи
це, розрізняють такі види підсудності: а) родову (предметну), б)
територіальну (просторову).

Судовий розгляд — це регламентована цивільним процесуальним правом
діяльність суду та інших учасників процесу по розгляду і вирішенню в
судовому засіданні цивільної справи по суті.

Саме в стадії судового розгляду здійснюється правосуддя у цивільних
справах. В цій стадії реалізуються і принципи цивільного процесу, з тому
числі принципи безпосередності, усності і безперервності судового
розгляду (ст.160 ЦПК).

Слід пам’ятати, що колегіально справи розглядаються у складі трьох
професійних суддів. В цивільному процесі відсутній інститут народних
засідателів.

Головуючий (суддя, оди» із суддів) керує судовим засіданням, спрямовуючи
судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного й об’єктивного
з’ясування обставин справи, усуваючи з судового розгляду все, що не має
істотного значення для вирішення справи, а також забезпечує належний
виховний рівень судового процесу. Він вживає необхідних заходів до
забезпечення в судовому засіданні необхідного порядку (ст.162 ЦПК).

Судове виконання . це завершальна стадія цивільного процесу, в якій
відбувається реальне поновлення порушених прав і законних інтересів
фізичних та юридичних осіб згідно з постановою, яка прийнята в
установленому порядку уповноваженим на не органом. Особливість
виконавчого провадженні порівняно з іншими стадіями цивільного процесу
полягає в тому, що воно може бути порушено і не в зв’язку з розглядом
цивільної справи в суді. Так, за правилами цивільного судочинства
виконуються: постанови прокурора про внесення в адміністративному
порядку громадян, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають
у будинках, що загрожують обвалом (п.4 ст348 ЦПК); виконавчі написи
нотаріальних органі» (п.5 ст348 ЩІК); рішення арбітражного суду в
передбачених законом випадках (п.6 ст348 ЦПК); рішення товариських судів
про майнові стягнення (п.9 ст348 ЦПК); рішення третейських судів (н.10
ст348 ЦПК); рішення комісій по трудових спорах (п.11 ст348 ЦПК) та ін.

Суть судового виконання полягає в застосуванні на підстав) судового
рішення чи іншого акта, вказаного в законі, заходів примусового
характеру, що направлені на виконання боржником покладених на нього
обов’язків.

Цивільні процесуальні правовідносини у стадії судовою виконання
виникають між: а) органом судового виконання і учасниками судового
виконання; б) судом і судовим виконавцем; в) учасником судового
виконання і судом.

Нормативні акти і література

Штефан М.Й. Представництво адвоката в цивільному процесі Англії / В кн:
Сучасні системи адвокатури. — К., 1993. — С. 124—127.

Штутін. Лекції з радянського цивільного процесу. — К„ 1954. —• 121.

Цивільне процесуальне право України. — Харків., 1992. — С.

Кочергин П. Краткий курс русского гражданского процесса. — К., 1915. —
С. 36.

Нормативні акти і література

Закон України «Про власність» від 7 лют. 1991 р., із змінами і
доповненнями від 7 лип., 14 жовт., 31 груд. 1992 р., 21 січ. І 5 трав.
199.3 р„ — Ст. 48-57.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування
судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий
будинок» від 4 жовтня 1991 р. № 7, Із змінами і доповненнями, внесеними
постановою Пленуму від 25 груд. 1992 р. № 13.

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 трав. 1991 р., із
змінами і доповненнями від 18 груд, 1993 р., — Ст. 14, 23, 24;

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду
цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня
1996 р. № 5, п. 2.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами
трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9, із змінами, внесеними
постановою Пленуму Верховного Суду від 1 квітня 1994 р. № 4, п. 2,
постановою від 26 жовтня 1995 р. № 18.

Нормативні акти і література

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21 грудня 1990 р. «Про
практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді
цивільних справ по першій Інстанції» зі змінами, внесеними постановою
Пленуму № 13 від 25 грудня 1992 р. / Збірник постанов Пленуму Верховного
Суду України. Ч. 1. 1963—1995. — К„ 1995. — С. 201-202.

Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове рішення. К., 1970, — С. 25—36;
Добровольский А.А., Иванова С.А. Основньїе проблемьі иско-вой формьі
защитьі права. М., 1979. — С. 70—86.

Заворотько П.П., Штефан М.Й. Вказ. праця. — С. 108—164; Гурвич М.А.
Судебное решение. Теоретические проблемьі. — С. 100—134; Завадская Л.И.
Реализация судебньїх решений. М., 1982. — С. 24—37.

Нормативні акти і література

Штефан М.Й. Підприємство і правосуддя. — К., 1992. — С, 16—61.

Авдюков М.Г. Исполнение судебньїх решений. — М., 1960. ~ С. 5, 12—Курс
советского гражданского процессуального права. — Т. 1 — С. 218.

Чечина Н.А. Нормьі гражданского процессуального права й их приме-нение.
~ Л., 1965. — С. 17; Штефан М.Й. Цивільна процесуальна правосуб’єктність
державних і громадських організацій // Проблеми правознавства. — 1970. —
№ 16. — С. 105—111.

Штефан М.Й. Підприємство і правосуддя. — С.13-16; Правосубъектность
социалистических торговых организаций в гражданском
судопроизводстве.-К., 1977. — 19—27.

Похожие записи