.

Предмет цивільного права. Метод цивільно-правового регулювання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
322 7370
Скачать документ

Предмет цивільного права

Предметом цивільного права в радянському цивільному праві традиційно
визнавалися: майнові відносини; особисті немайнові відносини, пов’язані
з майновими; інші особисті немайнові відносини. Зокрема, такий підхід
знаходить вияв і в ст.1 Цивільного кодексу (ЦК) УРСР 1963 р.

У зв’язку з цим визначенню поняття “майнові відносини” і встановленню
критеріїв належності їх до сфери цивільного права свого часу в
радянській цивілістичній літературі приділялася значна увага. Таким
критерієм одні автори називали товарно-грошовий характер майнових
відносин (О.А. Пушкін), інші — майнову самостійність суб’єктів і те, що
останні виступають як “самостійні товаровласники” (Ю.С. Червоний).

З прийняттям нового ЦК України 2003 р. підґрунтя для таких суперечок
практично ліквідоване, оскільки ст.1 ЦК відносить до предмета
цивільно-правового регулювання лише ті майнові відносини, що засновані
на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх
учасників. Отже, головним критерієм

встановлення галузевої належності відносин стає не предмет, а метод
правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитивного) методу
якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників
регульованих відносин.

Отже, ЦК України регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини.
Останні в ст. 1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті
немайнові відносини, пов’язані з майновими, та суто особисті немайнові
відносини. Але новий ЦК не містить підстав для такого поділу,
зазначаючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового
регулювання.

Для цих відносин характерним є те, що вони не мають безпосереднього
економічного змісту, їх предметом є: ім’я, честь, гідність, ділова
репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, науки та
мистецтва, свобода пересування та інші блага, невід’ємні від
особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати також
юридичним особам: право на честь, гідність, ділову репутацію, фірмове
найменування, виробничу марку, товарний знак тощо

Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними.

Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характеризуються
такими ознаками:

1) Суб’єкти. Учасники цивільних правовідносин виступають стосовно один
одного як юридичне рівні суб’єкти, відокремлені один від одного в
організаційно-правовому і майновому сенсі. До майнових відносин,
заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні
однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у
випадках, коли це прямо передбачено законом. Такі відносини не є
цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, не
властивого цивільному праву.

2) Характер зв’язку між суб’єктами. Цивільні правовідносини -це
правовий зв’язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних
благ, що належать приватній особі.

3) Зміст. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних
прав І обов’язків.

4) Характер захисту суб’єктивних прав і спонукання до виконання
суб’єктивних обов’язків. Це відбувається за допомогою специфічних
заходів впливу і, як правило, в судовому порядку.

5) Особливість підстав виникнення, зміни і припинення цивільних
правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини,
передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб’єктів, які хоч і
не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних
засад і значення породжують відповідні відносини.

Метод цивільно-правового регулювання

Метод правового регулювання — це засіб впливу на учасників тих чи інших
відносин з метою забезпечення їх належної поведінки Метод
цивільно-правового регулювання — це сукупність специфічних

засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються
насамперед юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім
можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за винятками,
встановленими цивільним законодавством.

Оскільки методу цивільно-правового регулювання у більшості випадків
властива відсутність категоричних приписів учасникам цивільних відносин
діяти певним чином (виняток становлять цивільні охоронні відносини —
зобов’язання відшкодувати шкоду, повернути безпідставно отримане майно
тощо), тобто останнім надається можливість обрання типу поведінки і
самостійного врегулювання своїх відносин, цей метод отримав назву
диспозитивного, на відміну від методу імперативного, властивого праву
адміністративному (публічному праву взагалі). Втім, враховуючи ту
обставину, що терміном “диспозиція” в теорії права позначається частина
правової норми, котра визначає дозволену поведінку суб’єкта, обов’язкову
(необхідну) або заборонену (неприпустиму)(Див Скакун О.Ф Теория
государства й права: Учебн. – Харьков, 2000. – С.313.), можливо,
коректніше було б вести мову не про “диспозитивний”, а, скажімо, про
“уповноважуючий” (правонаділяючий) або про “дозволяючий” метод. Водночас
це питання потребує подальшого дослідження, оскільки цивільно-правовий
метод може містити, як зазначалося, й елементи обов’язкового
(імперативного) припису. Поки що можна зробити попередній висновок:
цивільно-правовий метод включає як правонаділяючий, так й імперативний
елементи.

Характерними рисами диспозитивного (уповноважуючого, правонаділяючого)
елемента цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін (незалежно від того, хто виступає учасником
цивільних відносин — фізична особа, юридична особа, держава тощо —
сторони цих відносин формально, тобто юридично, рівні);

2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних
відносин самі, за загальним правилом, вирішують, чи вступати їм у ці
відносини, чи укладати договір тощо. Хоча в деяких випадках цивільні
правовідносини можуть виникати і внаслідок безпосереднього припису
закону або адміністративного акта);

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки,
що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.

Характеризуючи цивільно-правовий метод правового регулювання, водночас
не можна ігнорувати згаданий вище імперативний елемент.

Зокрема у зобов’язаннях, що виникають унаслідок заподіяння шкоди,
імперативним є припис про її відшкодування, підстави, УМОВИ та порядок
відшкодування шкоди. І хоча потерпілий (кредитор) у більшості випадків
може звільнити боржника від відшкодування, загальна спрямованість норм
про відшкодування шкоди (гл.82 ЦК) має саме імперативний характер.

Водночас від використання імперативного методу правового регулювання
відносини, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди, з цивільних не
перетворюються на адміністративні.

Характерними рисами імперативного елемента цивільно-правового методу
правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін;

2) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних
відносин внаслідок безпосереднього припису закону;

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки
лише в межах, точно визначених актами цивільного законодавства.

Таким чином, метод цивільно-правового регулювання охоплює як
уповноважуючі диспозитивні (в регулятивних цивільних відносинах), так і
імперативні засоби впливу на учасників цивільних відносин, маючи, однак,
при цьому підґрунтям засади юридичної рівності сторін, справедливості,
добросовісності й доцільності.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020