.

Предмет та структура вчення про кримінально-правову кваліфікацію (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
229 2961
Скачать документ

Реферат на тему:

Предмет та структура вчення про кримінально-правову кваліфікацію

Вчення про кримінально-правову кваліфікацію може бути визнане
самостійною теорією, перспективним напрямом наукових досліджень, якщо
передусім буде об(рунтовано наявність самостійного предмета такої
теорії. Значення точного встановлення цього предмета полягає насамперед
у тому, щоб відрізнити предмет даної теорії від предмета суміжних наук і
тим самим провести розмежування між відповідними науками.

Постановка питання про предмет теорії кримінально-правової кваліфікації
передбачає з’ясування того, що ж треба розуміти під таким предметом. У
наукознавстві під предметом науки прийнято розуміти те, що безпосередньо
досліджує дана наука, теорія. Тобто предметом науки є ті речі, явища,
зв’язки, закономірності, які вивчає (пізнає) ця наука. В філософії
об’єктом пізнання вважають те, на що спрямована на основі практики
пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктом пізнання може бути в принципі
вся дійсність, але лише тією мірою, в якій вона увійшла в сферу
діяльності суб’єкта, тобто та її частина, що вже введена в практику
людства і становить коло його пізнавальних інтересів [2, с.265]. Коло ж
пізнавальних інтересів досліджуваної теорії пов’язане з явищами, які
опосередковують оцінку діяння з позицій кримінального закону, тобто з
кримінально-правовою кваліфікацією загалом, кваліфікацією злочинів
зокрема. Тому врешті-решт предмет теорії кримінально-правової
кваліфікації можна встановити, розкривши в цілому поняття такої
кваліфікації. Це, однак, потребує окремої уваги і є предметом
спеціальних досліджень. У плані ж з’ясування предмета наукового пізнання
можна обмежитися більш загальним (а тому поверховим, неповним) підходом
до висвітлення відповідних понять.

Кримінально-правова кваліфікація є специфічною правозастосовною
діяльністю. Вона, як і будь-яка людська діяльність, характеризується
своєю структурою (яку становлять об’єкт кваліфікації, її суб’єкти і
зміст), функціями, виконується на відповідних підставах, з додержанням
певних принципів. Як і для будь-якої діяльності, в сфері
правозастосування, кваліфікації притаманне те, що основні її елементи
регламентовані правовими нормами, що вона здійснюється у відповідній
правовій формі.

Предмет загальної теорії кваліфікації в кримінальному праві здебільшого
розглядають як суму розрізнених положень, які стосуються кваліфікації
попередньої злочинної діяльності, кваліфікації злочинів, учинених у
співучасті, кваліфікації множинності злочинів, кваліфікації при
конкуренції кримінально-правових норм і головним чином – кваліфікації
окремих видів злочинів. Безсумнівно, вказані (та інші аналогічні)
проблеми входять у предмет теорії кримінально-правової кваліфікації,
однак як часткові питання.

Поряд з такими питаннями теорія кваліфікації охоплює і більш глобальні
проблеми. Насамперед це ті, що стосуються вихідних положень – принципів,
на основі яких проводять кримінально-правову оцінку будь-якого діяння.
Виявити такі загальні проблеми можна на основі узагальнення вже наявних,
таких, що встановилися і вважаються загальновизнаними положень. Синтез
наукових знань про предмет теорії кримінально-правової кваліфікації стає
дедалі злободеннішим. Це необхідно, зокрема, для того, щоб виявити
прогалини в його дослідженні, різного роду дублювання й інші недоліки в
системі знань про кваліфікацію, які потребують коректування.

Предмет загальної теорії кримінально-правової кваліфікації
характеризується рисами, які загалом характерні для предмета кожної
наукової теорії і водночас в своїх конкретних проявах відрізняють його
від предмета будь-якої іншої наукової теорії.

По-перше, проблеми, які виступають предметом загальної теорії
кримінально-правової кваліфікації, пов’язані з предметами споріднених
теорій. і входять у загальну проблематику наук про боротьбу із
злочинністю. Саме тому теорія кваліфікації є теорією
кримінально-правовою за своїм змістом і спрямуванням. Положення, які
входять у предмет теорії матеріального кримінального права, найтісніше
межують з предметом теорії кримінально-правової кваліфікації. Зокрема,
це об(рунтування підстави кримінальної відповідальності; склад злочину,
відповідальність за попередню злочинну діяльність; за співучасть у
злочині, причетність до злочину; множинність злочинів; поняття особливо
небезпечного рецидивіста; класифікація злочинів за ступенем суспільної
небезпеки, звільнення від кримінальної відповідальності. Саме наявність
розгалуженої системи зв’язків між теорією кримінально-правової
кваліфікації та іншими теоріями матеріального кримінального права є
причиною того, що проблему кваліфікації звичайно розглядають як проблему
кримінально-правову, а не процесуальну, кримінологічну, криміналістичну.

Однак теорія кримінально-правової кваліфікації має багато точок дотику і
з теоріями, які є предметом інших галузей права. Такими спорідненими
(суміжними) з теорією кримінально-правової кваліфікації є насамперед
кримінально-процесуальні теорії, що стосуються предмета доказування в
кримінальному процесі, повноважень окремих учасників процесу в сфері
кваліфікації, про недопустимість повороту до гіршого, підслідності та
підсудності тощо. Суміжними з теорією кримінально-правової кваліфікації
кримінологічними теоріями є теорії причин окремих видів злочинів, їх
профілактики, особи суб’єктів тих чи інших злочинів та ін.
Криміналістичними теоріями, проблематика яких “суміжна” з проблематикою
теорії кваліфікації, є теорії методики розслідування певних видів
посягань, тактики проведення деяких слідчих дій.

По-друге, ці проблеми спеціально не досліджуються, не є предметом інших
теорій. Жодна з теорій, що утворюють дисципліни кримінально-правового
циклу, не вивчає правила вибору кримінально-правової норми, які
підлягають застосуванню, вимоги доказування наявності відповідності між
фактичними ознаками вчиненого посягання і ознаками, закріпленими в
кримінально-правовій нормі, питання юридичного закріплення висновку про
необхідність застосування певної норми Особливої (а в ряді випадків – і
Загальної) частини кримінального законодавства.

По-третє, проблеми, які входять в предмет теорії кримінально-правової
кваліфікації, носять системний характер. Кожна із окремих проблем
кваліфікації злочинів, інших діянь вирішуються з врахуванням загальних
принципів кваліфікації. Окремі правила кримінально-правової кваліфікації
– елементи системи теорії кваліфікації – діють лише у взаємодії з іншими
правилами. Відсутність хоча б одного елементу системи призводить до
недієвості системи в цілому.

Будь-яка наукова теорія, в тому числі й теорія кримінально-правової
кваліфікації має свою власну структуру. Під нею звичайно розуміють
внутрішню організацію системи, стійкі взаємозв’язки між її елементами.
Виходячи з цього можна сказати, що структура теорії кримінально-правової
кваліфікації – це спосіб об’єднання положень, які складають її предмет,
в окремі частини, розділи, теми, визначення послідовності їх
розташування.

Складність і різноманітність предмета теорії кримінально-правової
кваліфікації не дозволяє вичерпно перерахувати всі положення, які
становлять її структуру. На рівні ж об(рунтування самостійності теорії
кримінально-правової кваліфікації досить звернути увагу головним чином
на архітектоніку цієї теорії – співвідношення понять, що її утворюють,
їх послідовність.

Формуючи структуру теорії кримінально-правової кваліфікації, висловимо
як нам видаєтьс, такі важливі міркування:

1. Досліджувану теорію утворюють положення, які мають як суто наукове
значення, обслуговують власні потреби цієї науки, так і орієнтовані на
практику законотворення та правозастосування. До першої групи відносимо
питання, які визначають призначення цієї теорії та її соціальну
цінність, необхідність подальшого розвитку, співвідношення з іншими
теоріями, відомими в сфері боротьби із злочинністю. Другу групу
становлять питання, які набули розвитку у вигляді практичних
рекомендації. Було б неправильним вважати одні положення теоретичними,
інші – практичними. Адже “внутрішньонаукові” положення мають практичне
значення для існування та розвитку науки, оскільки наука це теж форма
суспільної практики.

Висновки і пропозиції, які стосуються кримінально-правової оцінки
окремих видів злочинів, типів злочинної діяльності є теоретичними за
способом свого виникнення (виступають як продукт теоретичного
узагальнення) і значенням (оскільки мають рекомендаційний характер).
Однак для зручності їх назвемо відповідно “теоретичними” і “практичними”
складовими структури теорії кримінально-правової кваліфікації.
Теоретичні і практичні елементи структури теорії кримінально-правової
кваліфікації є відносно самостійними. Водночас вони не можуть існувати
один без одного. Теорія кримінально-правової кваліфікації, як і будь-яка
теорія, має право на існування лише тоді, коли вона набуває практичного
(в найширшому розумінні цього слова, а не лише прикладного) виходу.
Суспільство не може дозволити собі таких розкошів як голе теоретизування
– розвиток науки заради науки. І саме перспектива практичного втілення
виправдовує існування теоретичної складової будь-якої науки, в тому
числі і теорії кримінально-правової кваліфікації. Водночас теорія може
сформулювати практичні рекомендації на високому науковому рівні лише за
умови, коли вона вирішує свої внутрішні проблеми, які стосуються її
концепції як науки.

hy

hy

hy

hy

hy

hy

hy

hy

TH

????a???????¤?$????a?лідчим, прокурорам, суддям або є рекомендацією для
законодавця.

2. Кримінально-правова кваліфікація – це вид правозастосовної
діяльності, багато положень якої унормовані в чинному законодавстві. До
них відносяться переважно процесуальні положення, пов’язані з колом
суб’єктів кваліфікації, з порядком її закріплення, підставами та межами
зміни тощо. В той же час значна кількість питань, що виникають в зв’язку
з кримінально-правовою оцінкою діяння, нормами чинного законодавства не
регламентовані. Таке становище відбивається і на теорії
кримінально-правової кваліфікації. В її структурі можуть бути виділені
складові, які тією чи іншою мірою “пов’язані” з правовими нормами і
полягають у їх коментуванні, виявленні взаємовідносин між окремими
нормами, об(рунтуванні необхідності вдосконалення чинного законодавства
у тій чи іншій частині.

Разом із тим структурними елементами теорії кримінально-правової
кваліфікації є положення, які не регламентовані і не потребують
закріплення в нормах чинного законодавства, оскільки цілком перебувають
поза межами правової регламентації. Доволі очевидним є те, що
опосередковуються правом (вже регламентовані законодавством чи
потребують цього) положення практично-прикладного характеру, які
стосуються правил кваліфікації: від її принципів до правил кваліфікації
конкретних видів злочинів; порядку проведення процесуальних дій, в ході
яких відбувається кримінально-правова оцінка скоєного тощо. А питання
суто теоретичні, які полягають у визначенні, наприклад, предмета
аналізованої теорії, її функцій, понятійного апарату, відносяться до
тієї частини структури теорії кримінально-правової кваліфікації, яка не
пов’язана з правом і законом. Такий поділ впливає на визначення методів
дослідження тих чи інших питань, зокрема на можливість використання
такого переконливого способу проникнення в суть явища та об(рунтування
правильності прийнятого рішення, як формально-догматичний метод.

3. Теорія кримінально-правової кваліфікації, будучи в своїй основі
кримінально-правовою, разом із тим вміщує цілий ряд положень суміжних
наук – кримінального процесу, криміналістики, кримінології. Вона
базується на досягненнях філософії, загальної теорії права, загальної
теорії боротьби із злочинністю. Аналіз предмета цієї теорії показує, що
вона є синтетичною, об’єднує те, що відноситься до предмета інших,
самостійних теорій. Водночас відповідні положення мають
структурно-функціональні зв’язки як із своєю материнською наукою, в
межах якої вони зародилися і найбільш повно розвиваються, так і з
теорією кримінально-правової кваліфікації. В межах теорії кваліфікації
вони розвиваються і збагачуються. Введення відповідних положень у
структуру теорії кваліфікації дає змогу виявити міждисциплінарні
зв’язки, з’ясувати недоліки вирішення окремих питань у часткових
теоріях, поглибити проникнення в суть досліджуваних явищ. Це збагачує як
теорію кримінально-правової кваліфікації, так і теорії, з яких походять
відповідні положення. Адже їх не виключають з їхніх рідних галузей
знань, а лише запозичують, використовуючи під різними ракурсами
одночасно. А позичити ідею, як відомо, значно ліпше, ніж позичити гроші
– адже віддаючи ідею продовжуєш нею володіти, повернутися ж вона може з
відсотками.

Серед структурних елементів теорії кримінально-правової кваліфікації,
без сумніву, є й положення, які належать лише їй і не запозичені з
галузевих теорій. До них, передусім, відносяться ті, сукупність яких
об(рунтовує концепцію такої теорії.

Отже, в структурі теорії кримінально-правової кваліфікації можна
виділити кілька блоків. Перший – положення, які становлять собою
методологічну основу теорії кваліфікації і запозичені з філософії,
загальної теорії права та сприйняті або у незмінному вигляді, або творчо
розвинуті; другий – створений задля потреб лише аналізованої теорії в
межах її самої; третій – “міждисциплінарний”, складений із положень
однопорядкових теорій.

Виділення в структурі теорії кримінально-правової кваліфікації окремих
блоків з урахуванням походження і основної приналежності відповідних
ідей, понять, конструкцій дасть змогу водночас показати і самостійний
характер такої теорії, і те, що в своїй основі вона є теорією
матеріального кримінального права.

4. Серед положень теорії кримінально-правової кваліфікації можна
виділити окремі їх групи за рівнем узагальнення. Деякі положення
стосуються цієї теорії в цілому, вони визначають її концептуальні
засади. Інші, що конкретизують положення найвищого рівня узагальнення,
стосуються кримінально-правової оцінки певних типів діянь, передбачених
кримінальним законом, або кваліфікації при застосуванні окремих видів
норм, вирішення типових питань кваліфікації. До них відноситься,
наприклад, кваліфікація закінчених злочинів, кваліфікація попередньої
злочинної діяльності, кваліфікація діянь, учинених при обставинах, що
усувають їх злочинність. Нарешті, третю групу становлять часткові
положення, які призначені для використання в ході кваліфікації окремих
видів злочинів – крадіжки, хуліганства, з(валтування.

Як видно, положення, які входять відповідно до кожної із таких груп,
співвідносяться між собою як загальне, особливе і одиничне. Зважаючи на
таке співвідношення між окремими положеннями, доцільно розглянути
питання про виділення в структурі теорії кримінально-правової
кваліфікації Загальної та Особливої частин. Стосовно багатьох теорій
такий поділ проводять. Причому як тоді, коли предмет відповідної теорії
в певною мірою регламентований нормативним актом, в якому виділена
Загальна і Особлива частини, так і тоді, коли структурованого таким
чином нормативного акта немає. Так, Р.С.Бєлкін у структурі загальної
теорії боротьби із злочинністю виділяє Загальну і Спеціальну частини [1,
с.73-74]. Видається, що такий підхід є правильним. Саме по собі
виділення Загальної частини свідчить про достаньо високий рівень
розвитку відповідної теорії. Таке структурування теорії
кримінально-правової кваліфікації дасть можливість забезпечити
відповідність часткових положень – загальним, а тим самим сприятиме
тому, щоб ця теорія була послідовною і несуперечливою в своїх окремих
складових. Це також більш наглядно покаже наявні прогалини в розвитку
окремих частин цієї теорії.

Звичайно до Загальної частини відносять ті елементи теорії, які
стосуються її в цілому, поширюючись на кожне окреме положення. Особливу
(чи як її інколи називають – Спеціальну) частину утворюють конкретні
положення. У досліджуваній теорії – це правила кваліфікації окремих
видів злочинів. Проте якщо так підходити до питання, то двочленний поділ
теорії кримінально-правової кваліфікації лише на Загальну і Особливу
частини видається недостатнім. Головним чином тому, що при його
використанні не знаходять адекватного місця положення, які відносяться
до особливого в його філософському значенні як проміжні між загальним і
одиничним. Керуючись загальновизнаним співвідношенням вище названих
філософських категорій, іх не можна віднести ні до Загальної частини, ні
до Особливої. Тому більш правильним, таким, що відповідає співвідношенню
загального – особливого – одиничного буде виділення в структурі теорії
кримінально-правової кваліфікації не двох, а трьох частин, кожна з яких
охоплює відповідний блок питань.

У зв’язку з висунутою ідеєю про відхід від звичної в правовій науці
концепції поділу структурних частин науки, виникає питання про назви
кожної з пропонованих частин. Найпростіший шлях – словесної кальки з
відповідних філософських категорій видається неприйнятним. Адже назви
типу “Особлива частина” недостатньо інформативні. Як робочий варіант
пропонуємо такі назви структурних частин теорії кримінально-правової
кваліфікації:

1. Концептуальні основи теорії кримінально-правової кваліфікації.

2. Типологія кримінально-правової кваліфікації.

3. Теорія кваліфікації окремих видів діянь, передбачених кримінальним
законом.

Ці частини в єдності утворюють цілісну і завершену структуру теорії
кримінально-правової кваліфікації. В свою чергу кожна із них складається
з розділів, які вміщують окремі елементи теорії – наукові ідеї, їх
об(рунтування, висновки та рекомендації, що випливають з них. Окремі
розділи, як і теорія в цілому, три її частини також мають власну
специфічну структуру.

Важливо відзначити, що аналогічну структуру може мати і навчальний курс
теорії кримінально-правової кваліфікації. Разом із тим, враховуючи
дидактичні потреби, теоретичну та практично-прикладну актуальність
окремих положень, у структурі навчальної дисципліни, в її програмі
окремі питання можуть бути деталізовані або ж, навпаки, укрупнені чи
навіть пропущені. Це ж стосується і розгляду відповідних питань у
навчальній і науковій літературі. Відповідні розділи публікації можуть
бути нерівнозначними як за обсягом, так і за глибиною розкриття
матеріалу. Адже автори виходять з наявних досягнень науки, потреби
забезпечити цілісність викладу, інтересів доступності своїх ідей для
середнього читача, врешті-решт індивідуальних схильностей до тих чи
інших ідей, поглядів. Не можна не враховувати й того, що
загальновизнаної структури теорії кримінально-правової кваліфікації поки
що немає ні у вітчизняній, ні в зарубіжній науці. Те, що пропонується
нами, є, звісно, узагальненням наявних досягнень, але відображає погляди
лише одного автора, які є суб’єктивними і за своєю природою, і за
значенням.

Література

Белкин Р.С.Курс советской криминалистики. – М.: Академия МВД СССР, 1977.
– Т.1. Общая теория советской криминалистики.

Філософія. Навчальний посібник / За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар,
1997.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020