Предмет, метод, функції, система трудового права України

Вивчаючи зазначену тему, слід пам’ятати, що для того щоб з’ясувати
предмет певної галузі права, необхідно встановити, що є об’єктом його
регулювання, яке коло питань він охоплює, яке місце, роль цієї галузі в
загальній системі права. А об’єктом регулювання трудового права України
є суспільні відносини, змістом яких виступає праця.

Стосовно визначення суспільних відносин, які складають предмет трудового
права України, існують різні підходи. Проте ні в кого не виникає
сумніву, що трудові відносини, які виникають на підставі укладення
трудового договору, є основою предмета трудового права. Однак не тільки
трудові відносини входять до предмета трудового права України. Зокрема,
В. І. Прокопенко вважає, що трудове право України регулює, окрім
трудових відносин, відносини, що передують трудовим (відносини з
працевлаштування), відносини об’єднань працівників із власником або
уповноваженим ним органом щодо встановлення умов праці, контролю за
дотриманням законодавства про працю, а також відносини, що приходять на
зміну трудовим, коли працівник тимчасово або постійно втрачає
працездатність. На думку П. Д. Пилипенка, до предмета трудового права
України входять відносини з приводу працевлаштування; пов’язані з
підготовкою кадрів безпосередньо на виробництві й підвищенням
кваліфікації та перекваліфікацією; нагляду й контролю за дотриманням
трудового законодавства; із приводу вирішення трудових спорів. Існують і
інші точки зору з приводу суспільних відносин, що є предметом трудового
права України. О. В. Смірнов вважає, що предметом трудового права є
суспільні відносини, тісно пов’язані з трудовими, які, у свою чергу,
поділяються на суспільні відносини, що передують трудовим, суспільні
відносини, супутні трудовим, та суспільні відносини, що випливають із
трудових. На думку Р. З. Лівшиця, це суспільні відносини, що передують
трудовим; такі, що обслуговують суспільні відносини, які функціонують
водночас із трудовими, та суспільні відносини, що можуть іти за
трудовими.

До відносин, які передують трудовим, належать відносини на ринку праці
щодо забезпечення зайнятості; до відносин, які обслуговують трудові
відносини та функціонують водночас із ними, — участь працівників в
управлінні виробництвом, у колективних переговорах, укладення та
виконання колективного договору, установлення умов праці, контроль та
нагляд за додержанням законодавства про працю, вирішення колективних
трудових спорів, участь професійних спілок у регулюванні трудових
відносин. До відносин, які можуть іти за трудовими, належать відносини
щодо вирішення трудових спорів, здійснення тих чи інших виплат.

Для трудового права України характерними є й відносини, що виникають із
приводу прийняття локальних правових норм, які визначають з урахуванням
специфіки підприємства. Зазначені відносини також є предметом трудового
права. Часто їх суб’єктами бувають колективні органи, і тому такі
відносини називають колективними трудовими відносинами.

На думку П. Д. Пилипенка, предметом трудового права України є комплекс
суспільних відносин, основу якого становлять трудові відносини, що
виникають у результаті укладення трудового договору, а також відносини,
тісно пов’язані з трудовими відносинами, що існують для забезпечення їх
функціонування. До останніх належать: відносини з працевлаштування;
відносини, що виникають з приводу навчання на виробництві, підвищення
кваліфікації та перекваліфікації; відносини щодо вирішення трудових
спорів та колективні трудові відносини.

Слід звернути увагу, що в сучасній правовій літературі останнім часом
визнається існування індивідуальних та колективних трудових відносин у
предметі трудового права. Так, Г. І. Чанишева, Н. Б. Болотіна відносять
до індивідуальних трудових відносини щодо професійної орієнтації та
професійного відбору, який здійснює роботодавець; щодо укладення, зміни
та припинення трудового договору; навчання працівників безпосередньо на
виробництві та підвищення їхньої кваліфікації; відсторонення працівників
від роботи; оцінки та атестації працівників; заробітної плати та
нормування праці; робочого часу та часу відпочинку; дисципліни праці;
охорони праці, дисциплінарної відповідальності працівника, а також
матеріальної відповідальності сторін трудового договору. А до
колективних трудових — відносини соціального партнерства; відносини щодо
участі трудових колективів у встановленні колективних умов праці; участі
трудових колективів в управлінні організаціями, колективних переговорів,
укладення та виконання колективного договору та колективних угод на
галузевому, регіональному та національному рівнях; діяльності
професійних спілок як представників трудових колективів у
соціально-трудових відносинах та із застосування трудового
законодавства; вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів.

Виникають дискусії і з приводу віднесення відносин щодо зайнятості та із
здійснення нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю до
предмета трудового права України. Так, А. Р. Мацюк, Г. І. Чанишева,
Н. Б. Болотіна останні відносять до предмета адміністративного права
України.

На нашу думку, предметом трудового права України є система
індивідуальних та колективних трудових відносин.

Залежно від специфіки суспільних відносин, які регламентуються, у теорії
права прийнято виділяти два методи правового регулювання, а саме — метод
децентралізованого, автономного регулювання, що ґрунтується на
координації цілей та інтересів сторін суспільних відносин і
застосовується для регламентації відносин громадянського суспільства, у
яких суб’єкти задовольняють найперше свої приватні інтереси (тобто у
сфері галузей приватного правового характеру), та метод
централізованого, імперативного регулювання, що ґрунтується на
відносинах субординації учасників суспільних відносин і використовується
в публічно-правових галузях (конституційному, адміністративному,
кримінальному праві).

На думку П. Д. Пилипенка, метод трудового права України характеризується
сукупністю відповідних прийомів, що виражається в комплексному поєднанні
централізованих (імперативних) та децентралізованих (автономних) засад
регулювання трудових і тісно пов’язаних із ними суспільних відносин. Усі
ці прийоми, які формують метод трудового права, виявляються через
відповідні комбінації способів, якими здійснюється правове регулювання.
Способи правового регулювання виражаються через характер припису,
закріплено їх нормою права. У теорії права їх виділяють три, а саме: 1)
дозвіл — спосіб, який виражається в наданні учаснику правовідносин
можливостей діяти на власний розсуд; 2) заборона — спосіб, який покладає
на учасника відносин обов’язок утримуватися від певних дій; 3) припис —
спосіб, яким учасник правовідносин зобов’язується до вчинення чи
утримання від певних дій. Перші два способи характерні для
децентралізованого, автономного методу правового регулювання.

?

?

AE E i

?

%ширений у трудовому праві України.

Наступною рисою методу трудового права України, яку виокремлюють,
Н. Б. Болотіна, Г. І. Чанишева, П. Д. Пилипенко, є наявність специфічних
засобів захисту порушених трудових прав учасників правовідносин. Для
трудового права України характерна наявність самостійних, властивих лише
йому юридичних санкцій (заходи дисциплінарної та матеріальної
відповідальності).

На думку П. Д. Пилипенка, метод трудового права полягає в комплексному
поєднанні централізованого (імперативного) та децентралізованого
(автономного) правового регулювання трудових та тісно пов’язаних із ними
відносин на основі координації дій суб’єктів правовідносин, локального
правовстановлення та можливостей застосування спеціальних юридичних
санкцій для забезпечення належного виконання учасниками цих
правовідносин своїх прав та обов’язків.

Отже, метод трудового права України можна охарактеризувати як поєднання
централізованого й локального регулювання суспільних відносин, поєднання
договірного, рекомендаційного та імперативного способів регулювання
суспільних відносин, участь у регулюванні суспільних відносин трудових
колективів, профспілкових органів, використання специфічних заходів
захисту трудових прав.

Слід звернути увагу, що в системі трудового права України традиційно
прийнято виокремлювати загальну та особливу частини. В. І. Прокопенко до
загальної частини відносить норми, що є єдиними для всіх трудових
відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового
права України; класифікують суб’єктів трудового права України;
визначають правове становище професійних спілок і трудових колективів;
дають поняття, порядок підготовки й укладення колективних договорів;
класифікують правові відносини, що виникають із застосуванням праці;
визначають поняття працевлаштування та його правові форми. А особливу
частину складають норми, що регулюють певні елементи трудових відносин,
порядок виникнення, зміну та припинення трудових відносин; тривалість
праці та відпочинку; види оплати праці; порядок та терміни її виплати;
питання внутрішнього трудового розпорядку; дисциплінарної й матеріальної
відповідальності; визначають здорові та безпечні умови праці; спеціальні
правила щодо охорони праці жінок, неповнолітніх та осіб із зниженою
працездатністю, державні органи із здійснення нагляду та контролю за
додержанням законодавства про працю, питання підготовки працівників та
підвищення їх кваліфікації, пільги працівникам, що поєднують роботу з
навчанням; порядок розгляду індивідуальних та колективних трудових
спорів.

Проте на сьогодні існують і інші думки щодо системи трудового права
України. На думку Г. І. Чанишевої, Н. Б. Болотіної, система трудового
права України складається з трьох частин — загальних положень,
індивідуального трудового права та колективного трудового права.
Загальні положення містять норми, які визначають предмет, сферу дії,
функції трудового права, принципи правового регулювання, єдність та
диференціацію, суб’єктів трудового права, їхній правовий статус, норми,
які закріплюють право на працю, його поняття, зміст та гарантії.
Індивідуальне трудове право включає такі правові інститути, як трудовий
договір, робочий час, час відпочинку, нормування праці, оплату праці,
охорону праці, дисципліну праці, оцінку праці та атестацію працівників,
матеріальну відповідальність сторін трудового договору, навчання та
підвищення кваліфікації працівників. Колективне трудове право включає
такі правові інститути: соціальне партнерство, права професійних спілок,
участь трудових колективів та професійних спілок у встановленні
колективних умов праці; колективний договір; участь трудових колективів
в управлінні підприємствами, установами, організаціями; індивідуальні
трудові спори, колективні трудові спори.

Крім того, слід звернути увагу на місце трудового права в системі права
України. Трудове право України має з цивільним правом України чимало
спільних рис. Передусім це торкається предметів правового регулювання.
Суспільні відносини, які становлять предмет цих галузей, між собою є
подібними. Так, до трудових відносин тісно прилягають регламентовані
цивільним правом України відносини, об’єктом регулювання яких є
виконання певних трудових завдань чи надання послуг. Такими є договори
підряду, доручення, літературного замовлення. Підставою виникнення цих
відносин, як і трудових, є договір між сторонами. Виконання робіт і в
першому, і в другому випадках передбачає їх оплатність.

На думку П. Д. Пилипенка, відносини найманої праці є фактично різновидом
цивільно-правових відносин. Вони виникають на підставі договору
(трудового) та мають майновий характер. Тому трудове право досить тісно
пов’язане з цивільним правом України. Але оскільки трудове право — це не
лише трудові відносини, а й тісно пов’язані з ними відносини, то воно
вже за цією предметною ознакою відрізняється від цивільного права
України.

Щодо подібності трудового й адміністративного права України, то слід
зазначити, що організаційні аспекти, котрі стосуються прав і виконання
обов’язків, підпорядкованості суб’єктів, притаманні як трудовому, так і
адміністративному праву. Відмінності полягають лише в тому, що у першому
випадку підпорядкованість суб’єктів виникає в результаті добровільно
взятих на себе сторонами зобов’язань за трудовим договором, а в другому
вона випливає з відповідних нормативно-правових актів. Досить близькими
є окремі інститути цих двох галузей, а саме трудової дисципліни та
державної служби, дисциплінарної відповідальності та адміністративної
відповідальності, виробничого навчання та професійної освіти.

Предметом адміністративного права України є відносини управлінського
характеру, які виникають між державою та фізичними особами на підставі
юридичних актів. Отже, за предметом правового регулювання трудове та
адміністративне право суттєво відрізняються одне від одного, що є
достатнім аргументом для їх розмежування. До предмета адміністративного
права можна віднести також відносини з приводу працевлаштування, які
виникають між органами зайнятості та роботодавцями і здебільшого
пов’язані із забезпеченням належної дисципліни в системі державної
політики зайнятості. Що ж до відносин між органами працевлаштування і
громадянами з приводу працевлаштування, то ці відносини становлять
предмет трудового права України.

Спільні риси є і в трудового права України та права соціального
забезпечення.

Вивчаючи поняття науки трудового права, слід зрозуміти відмінність
трудового права України від трудового права як науки. Трудове право
України є однією з галузей правничої науки. Трудове право України як
наука є системою об’єктивних знань про поняття, розвиток,
закономірності, принципи самостійної галузі права. Предметом трудового
права як науки є трудове право України як галузь права.

Література

Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/ВР-96.

Кодекс законів про працю України, затверджений Законом № 322-VIII від 10
грудня 1971 р.

Пилипенко П. Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. — Львів:
Вид. центр Львів. Нац. ун-ту ім. Івана Франка, 1999.— 214 с.

Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Харків: Консул,
1998.

Похожие записи