Предмет і система цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право — це система правових норм, які регулюють
діяльність і пов’язані з нею процесуальні відносини суду та інших
учасників судової справи, що виникають при здійсненні правосуддя по
цивільних справах.

Предметом цивільного процесуального права є процесуальні дії і пов’язані
з ними процесуальні відносини суду та інших учасників судової справи, що
виникають при здійсненні правосуддя по цивільних справах, — тобто
цивільний процес.

Роль процесуальних дій полягає не тільки в тому, що вони створюють
процесуальні відносини, а ще й у тому, що між процесуальними діями і
відносинами існує тісний взаємозв’язок. Цивільний процес — це система
взаємопов’язаних дій і правовідносин його учасників. Ось чому
процесуальні дії є самостійним елементом предмету поряд із
процесуальними відносинами.

Метод цивільного процесуального права можна охарактеризувати як
імперативно диспозитивний, що проявляється в правовому становищі
суб’єктів, характері юридичних фактів, шляхах формування юридичних прав
і обов’язків, у специфіці санкцій.

Імперативний метод впливу на поведінку суб’єктів даних відносин
закріплений у нормах права, що встановлюють зобов’язання, заборони і
примушування (ст.ст. 95, 135, 142, 217 ЦПК). Імперативність проявляється
і в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що
здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну роль у
цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, забезпечує
здійснення ними прав і виконання обов’язків. Суд вирішує цивільну
справу, виносить по ній рішення, яке має обов’язковий характер.
Імперативний метод характеризується також окремим видом юридичних
фактів. Це процесуальні дії суду та осіб, котрі беруть участь у справі,
від яких залежать виникнення, розвиток і припинення правовідносин і які
є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов’язків.
Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції. В
санкціях впроваджено позитивне зобов’язання і примушування, що
характеризує їх імперативність.

Диспозитивність як метод правового регулювання проявляється в правовому
становищі сторін: позивача і відповідача. Цей спосіб характеризується
дозволом і визначається правом суб’єктів цивільних процесуальних
правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених ЦПК (ст.ст. 99,
103).

У деяких нормах визначається дозволена поведінка суду (ст.ст. 140,149,
222).

Таким чином, метод цивільного процесуального права є імперативно
диспозитивним.

Норми та інститути цивільного процесуального права об’єднані в систему.
Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин:
загальної та особливої. Загальна частина об’єднує норми й інститути
цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі,
всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділи 1, 2 ЦПК
України). До Особливої частини включені норми та інститути, які
врегульовують порядок розгляду і вирішення справ по стадіях процесу
(розділи 3—6 ЦПК України).

H

J

i

N

n

i

&

&

.о як частина системи права має певний зв’язок з іншими галузями,
зумовлений тим, що суспільні відносини, пов’язані із захистом прав та
інтересів, регулюються тією чи іншою мірою нормами різних галузей права;
крім того — природний зв’язок із галузями матеріального права (сімейне,
трудове, земельне та ін.).

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом
загальної юрисдикції, господарським і третейським судом,
адміністративними та нотаріальними органами. Виходячи з цього можна
виділити такі процесуальні порядки: судовий (цивільний процесуальний і
господарський процесуальний), адміністративний, громадський,
нотаріальний. Вони називаються процесуальними формами захисту прав. Але
слід пам’ятати, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, до
яких входять тільки професійні судді. Щодо інших органів, то вони
захищають права та законні інтереси юридичних і фізичних осіб, не
здійснюючи правосуддя.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок
розгляду цивільних справ, об’єднаних за матеріальними ознаками в три
види:

справи позовного провадження. Це провадження по спорах, що виникають із
цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин. Справи
позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з
протилежними інтересами іспірністю їх правовідносин, які передаються на
розгляд суду;

провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин
і стосуються спору, який виник з приводу законності дій органів
державного управління. В цих справах однією зі сторін обов’язково буде
орган державного управління чи посадова особа (гл. 30—32 ЦПК України);

справи окремого провадження. В цих справах відсутні спір про право, а
також сторони з протилежними інтересами. Вони намагаються встановити
певні обставини, наявність юридичних фактів або юридичного стану особи,
необхідних для реалізації суб’єктивних прав (гл. 33—39 ЦПК України).

Цивільне судочинство складається з окремих частин (стадій).

Стадії цивільного процесу

1. Порушення цивільної справи в суді.

2. Підготовка цивільної справи до судового розгляду.

3. Судовий розгляд справи:

підготовча частина;

розгляд справи по суті;

судові дебати;

винесення рішення, ухвали.

4. Апеляційне провадження.

5. Касаційне провадження.

6. Виконавче провадження.

7. Перегляд рішень за нововиявленими та винятковими обставинами.

Література

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Хутыз М. Х. Общие положения гражданского процесса. Историко-правовое
исследование. — М., 1979.

3. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.

4. Кузьменко С. Г. Гражданский процесс в вопросах и ответах. — Донецк,
1998.

Похожие записи