.

Предмет договору. Ціна у договорі. Форма договору (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3205
Скачать документ

Реферат на тему:

Предмет договору. Ціна у договорі. Форма договору

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну.
Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може
вважатися укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов
(строк, місце, спосіб виконання тощо).

Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо щодо них за
заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 153 ЦК).
Наприклад, у разі продажу товарів у кредит з на ступним погашенням
платежів встановлення у договорі строку повернення кредиту набуває
значення істотної умови.

У чинному законодавстві немає переліку того майна, що може становити
предмет договору купівлі-продажу. У ст. 224 ЦК України лише зазначено,
що за цим договором передається майно.

Проте, як відомо, термін “майно” у законодавстві та цивільно-правовій
науці має різні значення. В одних випадках під майном розуміють
індивідуально-визначені або визначені родовими ознаками речі, а також
певні зобов’язальні права, в інших — сукупність прав та обов’язків.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх
сукупність (об’єкти природи або створені людиною матеріальні блага), а
також певні зобов’язальні права, пов’язані з можливістю реалізації
зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод
(зафіксованих, зокрема, у цінних паперах). У сучасних умовах значно
поширився обіг цінних паперів, значення яких за соціалістичної економіки
було мінімальним. За Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”
(1991 р.), цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право
володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою,
яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату
доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі
грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. За
цим законом цінними паперами, які можуть випускатися і обертатися,
визнаються акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик,
облігації підприємств, казначейські зобов’язання держави, ощадні
сертифікати, векселі та приватизаційні папери. В юридичній літературі
називаються й інші документи, які мають ознаки цінних паперів, а саме:
чеки, акредитиви, ощадні книжки, лотерейні білети, страхові поліси,
накладні, варанти та коносаменти.

Своєрідними цінними паперами є приватизаційні документи— майнові
сертифікати, житлові чеки та земельні бони. Цінні папери можуть бути
іменними або на пред’явника. Якщо цінні папери на пред’явника
обертаються вільно, то іменні цінні папери, якщо інше не передбачено
зазначеним законом або в них самих спеціально не передбачено заборону
обігу, передаються із спеціальним передавальним записом, що засвідчує
перехід прав за цінним папером до іншої особи.

Не кожний цінний папір може бути предметом купівлі-продажу чи іншої
угоди. Так, відповідно до ст. 18 Закону України “Про цінні папери і
фондову біржу” ощадні іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх
продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Чинне законодавство детально регламентує порядок відчуження та придбання
акцій. При цьому важливе значення для такої регламентації має вид акції
(іменні чи на пред’явника, привілейовані чи прості),
організаційно-правова форма акціонерного товариства (відкрите чи
закрите) тощо.

Досить обмеженим є обіг акцій закритих акціонерних товариств. Відповідно
до ст. 25 Закону України “Про господарські товариства” акції закритого
акціонерного товариства (вони можуть бути лише іменними) розподіляються
між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати,
купуватися та продаватися на біржі. Показовою у цьому відношенні є
справа № 57/7, що її розглянув Вищий арбітражний суд України (ВАСУ).

Так, компанія “Р енд Джей Трейдінг Інтернейшнл Інк” (США) заявила позов
до спільного українсько-американського підприємства у формі закритого
акціонерного товариства “Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод” (м.
Київ) та науково-виробничого центру у формі товариства з обмеженою
відповідальністю “Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод” про
визнання недійсними доповнення до статуту СП ЗАТ “БХФЗ” у частині
збільшення статутного фонду та договору купівлі-продажу 3684 акцій від
15 вересня 1995 р. між СП “БХФЗ” і НВЦ “БХФЗ”. Позовні вимоги
мотивувалися порушенням відповідачем чинного законодавства та установчих
документів, якими передбачалося переважне право акціонерів на придбання
додатково випущених акцій.

За рішенням ВАСУ від 14 березня 1996 р. позов цілком обґрунтовано було
задоволене. При цьому в рішенні, зокрема, зазначалося, що відповідно до
закону акції закритого акціонерного товариства розподіляються між
засновниками, акції СП ЗАТ “БХФЗ” не можуть відчужуватися на користь
осіб, які не є його акціонерами, так само як і передаватися створюваним
акціонерами іншим господарським товариствам.

За чинним цивільним законодавством предметом договору купівлі-продажу не
можуть бути боргові зобов’язання, зобов’язання, що виникають із
заподіяння шкоди, та авторські права.

Відносини переуступки чи переходу їх до інших осіб регулюються нормами
інших правових інститутів. Однак нині спостерігається тенденція до
включення в коло предметів договору купівлі-продажу об’єктів цивільних
прав інших цивільно-правових інститутів.

Так, Положенням про патент на право оренди будинків (споруд, приміщень),
затвердженим наказом Фонду державного майна України від 31 січня 1995 р.
передбачено, що володілець патенту на право оренди має право його
продати, подарувати, передати у спадок, заставити, укладати інші угоди,
не заборонені законодавством. Такий підхід закладається і в проекті
нового ЦК України, в статтях якого, зокрема, записано, що предметом
купівлі-продажу може бути також право вимоги, якщо воно не має
особистого характеру і до його продажу застосовуються правила про
відступ від вимоги. Нам вважається, що такий підхід до визначення
предмета договору купівлі-продажу є юридичне некоректним, адже, якщо
суворо додержуватися правової логіки, то необхідно визнати, що предметом
договору купівлі-продажу можуть бути лише ті об’єкти, які відповідно до
законодавства про власність є об’єктами права власності, чого про оренду
не скажеш. Між тим і самі складачі проекту змушені були записати, що
продаж права вимоги має здійснюватися за правилами про відступ, тобто за
правилами іншого правового інституту.

Визначаючи конкретний склад майна, яке може бути предметом
купівлі-продажу, необхідно враховувати динаміку суспільно-економічних
процесів. Як відомо, законодавство СРСР містило ряд обмежень щодо
майнового обігу. З нього повністю виключалися земля, її надра, води та
ліси, оскільки вони становили виключну власність держави і надавалися
лише в користування.

Заборонялася купівля-продаж основних засобів виробництва (будинків,
споруд тощо) соціалістичних державних підприємств; встановлювався
спеціальний порядок переходу їх від одних підприємств до інших.
Громадяни, як правило, не могли набувати за договором купівлі-продажу
засоби виробництва. У зв’язку з проголошеним Україною курсом на
здійснення економічних перетворень ринкової орієнтації ситуація
змінилася. Законом України “Про власність” передбачено рівні умови для
розвитку всіх форм власності (приватної, колективної, державної) та їх
захисту.

Відтепер предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно,
визнане законом об’єктом права власності і не вилучене з товарообігу.

30 січня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон Про форми
власності на землю”, яким поряд з державною запроваджено колективну та
приватну форми власності на землю. У Земельному кодексі України прямо
передбачена можливість виникнення у громадян права власності за
договорами купівлі-продажу, дарування та обміну (ст. 6). Однак введення
до Земельного кодексу норм про право колективної та приватної власності
на землю поки що не привело до появи нових власників землі і створення
реального ринку землі, а самі норми набули переважно декларативного
характеру. Не дали також відчутних результатів заходи щодо реформування
земельних відносин, передбачені у Декреті Кабінету Міністрів України
“Про приватизацію земельних ділянок” від 26 грудня 1992р.

Певне пожвавлення у реформуванні земельних відносин внесли Укази
Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної
реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада
1994 р. та “Про порядок паювання земель, переданих у колективну
власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” від 8
серпня 1995 р., які так чи інакше сприяють включенню землі у товарообіг.

Кожна держава має право визначати об’єкти, які з міркувань державної
безпеки або з інших підстав не повинні бути у власності тих чи інших
суб’єктів правовідносин або мають набуватися з додержанням спеціальних
правил. Тому Постановою Верховної Ради України “Про право власності на
окремі види майна” від 17 червня 1991 р.(з наступними змінами та
доповненнями від 22 квітня 1993 р., 15 липня 1994 р., 24 січня 1995 р.)
було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності
громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних
осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття
права власності громадянами на окремі види майна, викладений відповідно
у додатках № 1 і № 2. До Переліку входять:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної
у Додатку № 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і
боєприпасів до неї, що їх набувають громадські об’єднання з дозволу
органів внутрішніх справ), бойова та спеціальна військова техніка,
ракетно-космічні комплекси;

2) вибухові речовини та засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а
також спеціальні матеріали і обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за
винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

5) протиградові установки;

6) державні еталони одиниць фізичних величин;

7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені
засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних
форм власності);

8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що їх застосовують
правоохоронні органи, крім газових пістолетів і револьверів та патронів
до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Щодо видів майна, для яких встановлюється спеціальний порядок набуття
права власності громадянами, то в Додатку № 2, зокрема, зазначаються:
вогнепальна мисливська зброя, газові пістолети і револьвери та деякі
види пневматичної зброї; об’єкти, що перебувають на державному обліку як
пам’ятки історії і культури; радіоактивні речовини. Такі види майна
можна придбати лише за наявності відповідного дозволу (органів
внутрішніх справ, Міністерства культури, державних органів з ядерної та
радіаційної безпеки тощо).

У кожній державі встановлюється особливий правовий режим валютних
цінностей. У період існування СРСР валютні цінності, зокрема іноземна
валюта, певні платіжні документи і фондові цінності, певні дорогоцінні
метали та природні дорогоцінні камені, могли бути предметом угод лише в
деяких випадках. У 1976 р. було прийнято Указ Президії Верховної Ради
СРСР “Про операції з валютними цінностями на території СРСР”, суть якого
зводилася до фактичної заборони угод з валютними цінностями та суворої
відповідальності за порушення цих правил.

Сьогодні ці заборони частково знято, і валютні цінності можуть бути
предметом купівлі-продажу або інших угод. Учасники цих угод мають
додержуватися спеціальних вимог законодавства України.

Порядок здійснення угод з валютними цінностями визначений Декретом
Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. та деякими іншими
законодавчими актами. За згаданим Декретом до валютних цінностей
належать:

• грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в
інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на
території України, а також вилучені з обігу, або такі, що вилучаються з
нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу,
кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових
установах на території України;

• відповідна іноземна валюта;

• платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до
них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки,
банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові
та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних
металах;

• монетарні метали (золото і метали іридієво-платинової групи у
будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і
побутових виробів з цих металів і брухту цих металів).

Особливе місце серед багатьох перелічених видів валютних цінностей
посідає іноземна грошова валюта, яка в одних випадках може бути
платіжним засобом, в інших — предметом купівлі-продажу. Останнє має
місце у випадках продажу (обміну) іноземної грошової валюти за грошову
валюту України і навпаки на Українській міжбанківській валютній біржі
через систему обмінних пунктів. На наш погляд, такі угоди водночас мають
ознаки і договору купівлі-продажу, і договору міни.

Законодавство визначає певні вимоги, яким має відповідати предмет
договору купівлі-продажу. Так, якість проданої речі повинна відповідати
умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі — вимогам, які
звичайно ставляться. Під вимогами, які звичайно ставляться, треба
розуміти такі, за додержання яких придбана річ має виконувати своє
функціональне призначення (друкарська машинка — друкувати, телевізор —
давати зображення із звуковим супроводом тощо). Річ, яку продає
торговельна організація, має відповідати стандарту, технічним умовам або
зразкам, встановленим для речей цього роду, якщо інше не випливає з
характеру даного виду купівлі-продажу (ст. 233 ЦК).

Наступною істотною умовою договору купівлі-продажу є ціна — певна
грошова сума, сплачувана покупцем за одержану від продавця річ. Ціна має
бути обов’язково визначена в договорі шляхом досягнення сторонами щодо
цього обопільної згоди. За командно-адміністративної системи
сформувалася політика ціноутворення, яка зводила до мінімуму можливості
сторін самостійно визначати в договорі ціну, оскільки на переважну
більшість видів продукції і товарів ціни встановлювали державні органи у
централізованому порядку. Зокрема передбачалося, що продаж товарів
державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями повинен
здійснюватися за встановленими державними цінами, крім випадків,
передбачених законодавством. За погодженням сторін могли встановлювати
ціни у випадках продажу колгоспниками лишків сільгосппродукції, що її не
купує держава, а також продажу громадянами свого майна, якщо інше не
передбачено законодавством.

v

~

 

?

BiG$Kooooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeee

?

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020