Правознавство, загальна термінологія.

Правознавство Загальнотеоретичні(ТДП ІДПУ філософія права політологія)
Галузеві (конституційне право кримінальне) Спеціально-прикладні(суд
медицина, кримінологія, суд психіатрія)

Предмет і функції ТДП Функції Гносіологічна, ідеологічна, еврістична,
комунікативна, прогностична, політична, навчальна

Методологія Система метод-спосіб пізнання. Логія-наука про методи
пізнання Загальнонаукові (матеріалістичний, ідіалістичний)
СПЕЦ(історичний, порівняльний, логічний, абстрагування)

В загальносоц розумінні –сума природних прав людини, які виступають
еталоном для створення обєктив права ПЗР знаходить пряме закріплення,
опосередковане, обмежується, суперечить, залишається поза
увагою.(моральне право подружньої рівності)

Субєктивне право- гарантована суспільством можливість задоволення іншими
своїх потреб. Елементи-право на самостійні дії, право вимагати
додержання юр обовязку, право на захист з боку держави.Види-загальні(має
незалежно від іх реалізації) абсолютні(виникають внаслідок юр фактів)
відносні (права, яким відповідають юридичні обовязки інших
субєктів)Право орієнтує, обмежує гарантує.

Техніко-технологічні Спільне між соц : створюються людьми, створюються в
інтересах людей.Своїм походженням зобовязані діяльності людей,

регулятивністьРегулят х-р права.Право має регул х-р,оскільки впливає на
поведінку людей,це засіб регуль сусп відносин.В цьому полягає одна з
його функцій, його соц признач, а отже-й соц цінність.Нормат х-р права.
Свою регул роль право може викон оскільки містить норми права, тобто
встановл правила поведінки для соц суб”єктів.Право моделює у своїх
нормах поведінку цих суб”єктів.Це має місце в ситуаціях передбач нормами
права, що вносять у життя людей, сусп життя, певну впорядкованість і
визначеність, право вплив на сусп відносини трояким шляхом-у залежності
від х-ру правил поведінки, що закріпл в диспозиціях правових норм.Одна
група норм дає учасникам сусп відносин право на здійсн позит дій, вказує
на можливу поведінку суб”єктів ,себто містить дозвіл.Друга встановл
обов”язки фіз та юрид осіб чинити будь-які активні дії, себто містить
приписи.Третя група норм вказ на необх утримуватися від певн поведінки,
яка визнається протиправною, або інакше кажучи містить
заборони.Загальнообов”язк правових приписів.Завдяки цій власт забезпеч
реальна регулятивна роль права. Вимоги права однаково обов”язкові для
усіх учасн правових відносин.Абсолютність цього постулату не
підривається тим можливим зостереженням, що йдеться про адресати, до
яких ці вимоги звернені.У зв”язку з цим можна сказати так:вимоги права
обов”язкові для всіх тих хто опиняється в ситуації що регулюється
правом.Винятки можуть мати місце, коли вони передбачені самим з-ном

формальна визначеність Право-це не розрізнена сума норм, а сист
взаємопов”язаних, взаємопогоджених і взаємодіючих правил.Сист розгляд не
тільки на рівні внутрішньогалузевому, коли взаємопов”язані норми що рег
однорідні сусп відносини(скажімо крим, сім право та ін) але й між
нормами різних галузей права. Право наділено властивостями цілісних
систем, непогодженість окремих положень правових норм-аномальне явище,
свідчення їх недоскональності, яка має бути як найшвидше усунена шляхом
зміни чи скасування правил, що суперечать з-ну.Це виявл можливим завдяки
інституту різн юрид сили, правових актів, згідно якому акт, що прийнятий
будь-яким держ органом повинен повною мірою відповідати акту вищого
органу, деталізуючи й конкретизуючи його. Цей останній акт у свою чергу
не повинен суперечити з-ну як з вищою юрид силою, а всі вони
разом-конституції як осн з-ну держ.Формально-визн х-р.Ефективна дія,
реалізація норм права, їх однакове застосування можливі за однієї
неодміної умови,а саме , якщо вони зафіксовані, чітко визначені у
відповідних джерелах.Цьому слугує надання їм певн форми з-ну, указу,
постанови тощо.Формальна визначеність правових вимог дозволяє кожному
суб”єктові права звернутися до тексту акта, в якому закріплені
відповідні норми права і застосувати їх адекватно вираженій у них волі
законодавця чи інш органа.,який повноважно представляє державу.Формальна
визначеність створ можливість наступної перевірки відповідності
прийнятих рішень й вчинених дій вимогам права як держ органами,так й інш
особам.Звичайно розглядувана властивість права не виключає повною мірою
різночитання з-ну,але ця небезпека значно пом”якшується використ різних
способів, прийомів тлумачення, які дозволяють з”ясувати справжнє
розуміння і мету правового встановлення.+

функції-основні напрямки впливу на суспільні відносини.
Соціальні(ідеологічна, економічна, політична)Спец юр(регулятивна,
охоронна)

Норма права-заг правило поведінки, визначене встановлене і
санкціоноване. Ознаки-загальнообовязковість, результат правотворчості
держави, відображає державні інтереси, надає субєктам формальну
рівність. Охороняється державою

Структура норми права –внутрішня будова, що характеризуєься взаємодією
складових елементів Гіпотеза, диспозиція, санкція.

2-3 У правовій літературі висловлюються різні точки зору по питанню про
тім, чи всі правові норми мають 3-х елементну структуру. . Розподіл
юридичних норм на гіпотезу, диспозицію і санкцію вперше було
запропоновано Голлунским і Строговичем . І думка зазначених авторів
одержало найбільш широке поширення. Деякі автори визнають її
обов’язкової, затверджуючи, що без санкцій правові норми не мають
цінності, оскільки не можуть бути забезпечені за допомогою державного
примуса. Вони затверджують, що санкція є в будь-якій нормі, однак вона
може міститися не в тім правовому акті, у якому закріплюється диспозиція
і гіпотеза тобто бути схованої. Саме так характеризуються санкції
конституційних норм, що нібито міститися не в конституції, а в
галузевому законодавстві. Інші автори пишуть, що наявність санкцій і
гіпотез не є обов’язковим атрибутом правової норми. Деякі з них,
насамперед конституційні мають настільки узагальнений характер, що діють
при будь-яких умовах. Установлення ж санкцій у рамках цих норм узагалі
не має змісту, оскільки їхній узагальнений характер не припускає
здійснення конкретних дій. Ці норми встановлюють такі правовідносини, що
характеризуються не окремими діями людей, а тривалим станом того чи
іншого інституту. Черданцев у своїй роботі захищає двочленна будівля
юридичної норми. Він вважає: » …що кожній нормі права, для того щоб
бути забезпеченою примусовою силою держави, зовсім не обов’язково мати
як свій структурний елемент санкцію. …У першій частині норми
установлюються факти, обставини, при наявності яких дана норма діє, а в
другий — юридичні наслідки, що настають при наявності визначених
гіпотезою обставин… У силу сформованої традиції друга частина
регулятивних норм називається диспозицією ’’ Томашевский затверджує, що:
‘’не існує таких норм права, що складаються з трьох елементів. У цьому
наочно переконує правильний аналіз по елементах будь-якої норми, до якої
б галузі права вони не відносилися б. Наприклад: ‘’по витіканню терміну
задавнення позову, право на позов погашається’’. У даному прикладі немає
санкції’’ А більш двох століть назад класик англійської юриспруденції Г.
Блэкстон виділяв у складі закону чотири частини: объявительную, що
велить, сприятливу і наказательную.

Класифікація норм права Регулятивні-націлені на регулювання
відносин(зобовязуючі, забороняючі, упереджуючі-надають право на вчинення
певних позитивних дій) Охоронні-регламентують міру відповідальності
Спеціалізовані-забезпечують дію охоронних і регулятивних норм
(загальні-принципи функціонування суспільства, дефінітивні-визначення
понять, декларативні-закріплюють правові принципи, оперативні-спрям на
зміну, встановлення норм

Джерела права Під формами (джерелами) права розуміються способи
закріплення і вираження правових норм. Джерела права – спеціальний
правовий термін, що вживається для позначення зовнішніх форм вираження
юридичних норм. Джерелами права є офіційні державні документи, у яких
закріплюються юридичні норми. У даних актах закріплюються правила
поведінки, що виходять від відповідних органів держави. Будучи
закріпленими в правових нормах, ці правила здобувають
загальнообов’язкове значення. Розрізняють наступні джерела права –
правовий звичай – це санкціоноване державою правило поведінки, що раніше
склалося в результаті тривалого повторення людьми визначених дій,
завдяки чому закріпилася як стійка норма, наприклад закони 12 таблиць,
закони Драконта й ін. Соціологічна й історична школи права перебільшують
його роль, як джерела права – вони бачать у ньому продукт народної
свідомості, а юридичний позитивізм – навпроти, вважає звичай застарілим
джерелом і не має практичного значення. Юридичний прецедент (судова
практика) Це сдебное чи адміністративне рішення по конкретній юридичній
справі, якій держава надає загальнообов’язкового значення. Почав
формуватися в Англії, коли королівські суди формували свою судову
практику. У країнах романо-германской системи права судовий прецедент
використовується для тлумачення. Нормативно-правовий акт – це акт
правотворчества, у якому містяться норми права. Якщо говорити про
релігійний (канонічному) праві, то зараз воно широко поширено в країнах
мусульманського світу – там як джерела використовують коран, сунну,
иджму і кияс.

Система джерел Джерело-джерело щодо винекнення права та шляхів розвитку,
джерело інформації, джерело формування права. Санкціонований звичай-в
укр санкціонування передбачає прийняття норм акту, судовий прецедент,
нормативний договір-угода між 2 і біл суюєктами і вміщує правові
норми-кол договір, нормативно-правовий акт-приймається в процесі
правотворчості

Нормативний акт-офиційний документ, приймається уповноваженим органом,
встановлює , змінює скасовує правові норми Ознаки-письмовий, юр сила,
приймається органом, встановлює, змінює, обовязковість, охороняється
державою.Нормативно-правовий акт-документ, що вміщує правові норим.
Ознаки, Значення-інформованість населення, визначає правомірність і
протиправність, умова єдиного розуміння та застосування права. В зал від
сили- Закони, підзаконні акти.

Закон- норм-прав акт найвищої сили, приймається законодавчим органоми
референдумом, регламентує найбільш важливі суспільні відносини.За юр
силою-конституційні-конституція, зміни і доповнення.Приймаються конст
більшістю 2-3. За способом прийняття-поточні, надзвичайні.

Підзаконні акти — документ компетентного органу держави, що прийнятий
на основі, у відповідності і на виконання закону. Види-Загальні-прийм
органами загальної компетенції і пошир на всю територію-постанови ВР ,
указ президента відомчі акти-приймаютьс яорганами центральної
влади-акти міністерств, місцеві акти-приймаються місцевими-акти
держадміністрації, локальні-адміністрація організації.

Нормативний договір Договір з нормативним змістом. В умовах реформування
політичної й економічної систем у Росії, коли істотно розширюються
повноваження суб’єктів Федерації, господарських підприємств і окремих
громадян, оптимальною формою обліку різноманітного спектра інтересів
стає не владний наказ з центра, а договір.

Нормативні договори одержують усе більш широке поширення в
конституційній, трудовій, цивільній, міжнародній і іншій галузях права.
Вони бувають внутрішньодержавними і міжнародними, установчими і
звичайними, типовими і поточними.Любою договір з нормативним змістом має
наступні властивості: 1) містить норму загального характеру; 2)
добровільність висновку; 3) спільність інтересу; 4) рівність сторін;5)
згода учасників по всіх істотних аспектах договору; 6) еквівалентність
і, як правило, возмездность; 7) взаємна відповідальність сторін за чи
невиконання неналежне виконання прийнятих зобов’язань; 8) правове
забезпечення’.На відміну від операцій-договорів-угод, нормативний
договір не носить персоніфікованого, індивідуально-разового характеру,
його зміст складають правила поведінки загального характеру —
норми.Найбільш розповсюдженим прикладом такого роду актів є колективний
договір між адміністрацією підприємства і профспілковою організацією, що
представляє трудовий колектив. Він виконує дуже значну роль при
регулюванні трудових відносин.

Правовий звичай-санкціоноване правило поведінки, що утвердилось в
суспільстві як простий звичай в результаті багаторазового повтореня
впродовж тривалого часу і стало традицією та потрапило в коло державних
інтересів Романо-германська система

Систематизація законодавства-діяльніст держ та недерж структурпо
забезпеченню системності законодавства шляхои приведення в єдину
системуКонсолідація-зведення близьких за змістом на в єдиний акт
кодифікація-поєднання шляхом видання єдиного узгоджнгого акту (Кодекси,
статути)Риси-діяльністьорганів держави, не може бути делігованою, вміщує
елементи правотворчості.Різновиди-галузева, міжгалузева, загальна. Має
офіц характер Інкорпорація-обєднання відповідно до системи в єдиних
збірниках. Офіційна(хрогнологічна, тематична)неофіційна

Дія НА у часі Починається з моменту набрання чинності. Закінчується
скасуванням або заміни новим актом. Через певну кількість дніввід дня
опублікування, Офіційний вісник україни, урядовий курєр, відомості ВР.
Від дня опублікування, з точно визначеної дати, від дня підписання,
Зворотна сила закону.

Дія у просторі-нв всій території держави або на частині. Яка обумовлена
законом

Дія за колом осіб-діють стосовно громадян, іноземці, без громадянства,
іноземці не можуть призначатися на певні посади, служити в армії

Екстереторіальність-вилучення з-під кримінальної відповідальності,
цивільної, адмін тих чи інших категорій осіб, непоширення на ті чі інші
території законів держави,

Правова система/права Система права — це внутрішня структура права, що
складається з взаємопогоджуваних норм, інститутів, подотраслей і галузей
права. Системний пристрій права означає, що воно являє собою цілісне
утворення, що складається з безлічі елементів, що знаходяться між собою
у визначеному ієрархічному зв’язку. Системна організація права має
важливе значення як для законодавця (приймаючи нормативний акт,
правотворческий орган зобов’язаний гармонійно «уключити» його в існуючу
систему права, не порушуючи її цілісності), так і для правоприменителя
(системний принцип права в сфері правоприменительной діяльності дозволяє
правильно витлумачити і застосувати норму права). Істотний вплив
системності права і на процес систематизації (упорядкування)
законодавства. Риси системи права: — її первинним елементом виступають
норми права, що поєднуються в більш великі утворення — інститути,
подотрасли, галузі; — її елементи несуперечливі, внутрішньо погоджені,
взаємопов’язані, що додає їй цілісність і єдність; — вона обумовлена
соціально-економічними, політичними, національними, релігійними,
культурними, історичними факторами; — має об’єктивний характер, тому що
залежить від об’єктивно існуючих суспільних відносин і не може
створюватися по чисто суб’єктивному розсуді людей.Правова система:
поняття і зміст

Правова система – це конкретна історична сукупність права,
законодавства, юридичної практики і правової ідеології окремої чи країни
гос. утворення. У світі 200 країн і 500 правових систем різного рівня.
Зміст ПС – правопонимание, правотворчество, правовий масив
(законолательство, підзаконні акти итп). Павовая реалізація (механізм
реалізації права) і правова культура і правове поводження (результат дії
права, тобто відношення до права взагалі). Існують 4 основні групи
правових систем: Одноуровневые ПС (тобто унітарні держави), дворівневі
ПС (виділяються автономії і суб’єкти федерацій), Трехуровневые (напр.
Тюменська обл і Красноярський край, де усередині ще одне автономне
утворення), і рівнобіжна правова система (Індія) – там одночасно
індуське право й індійське право діє (те ж в Ізраїлі і Японії). Правові
системи групуються на правові родини, по сукупності національних
правових

Система права- це внутрішня будова права як системи правових норм.
Внутрішня форма (структура) права характеризується єдністю його
складових частин, диференціацією права на відносно відокремлені складові
наявністю різних видів зв’язків норм права та їх об’єднань між собою
(соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та ін.). І. За
характером і змістом впливу норм права на суспільні відносини правові
норми поділяють на регулятивні охоронні соціальними зв’язками, що
регулюють норми права координаційн субординаційні особливостей предмету
і методу правового регулювання міжгалузеві
комплекси;галузі;підгалузі;інститути прав Міжгалузеві комплекси –
об’єднують в собі деякі галузі, підгалузі, інститути права Морське,
природоохоронне Галузь права – це складова частина системи права,
відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних загальністю
предмету і методу правового регулювання Підгалузь права – це складова
частина галузі права, яка об’єднує норми права, що регулюють суспільні
відносини певного виду Інститут права – це таке угруповання норм права
певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону
однорідних суспільних відносин

Предмет правового регулювання — це здійснюваний за допомогою системи
спеціальних асобів нормативно-організаційний вплив на суспільні
відносини з метою їх упорядкування Предметом правового регулювання є
суспільні відносини, що регламентуються за допомогою права чи об’єктивно
потребують такого регулювання.: Метод правового регулювання визначають
як способи впливу права на певну сферу життєдіяльності суспільства. В
залежності від співвідношення прав та обов’язків суб’єктівІмперативний
метод, що чітко встановлює права та обов’язки суб’єктів, не надаючи
можливості вибору варіанту поведінки Диспозитивний метод, що визначає
лише варіанти можливої поведінки, надаючи можливість суб’єктам вибрати
той з них, який найбільш повно ваідповідає їх інтересам. В залежності
від особливостей суб’єктів Загальнодозвільний метод, що регламентує
поведінку фізичних осіб і надає можливість вчиняти будь-які дії, що не
заборонені;Спеціальнодозвільний метод, що регламентує поведінку
посадових та юридичних осіб і надає можливість вчиняти лише ті дії, які
безпосередньо передбачені правом.

Характеристика змісту основних галузей права Галузь права – це складова
частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм,
об’єднаних загальністю предмету і методу правового регулювання. Галузь
права поділяється на підгалузі та інститути права.Систему права України
складають галузі державного, адміністративного, фінансового, земельного,
цивільного, трудового, сімейного, кримінального,
цивільно-процесуального, кримінально-процесуального

Правовий інститут, підгалузь Галузь права — це складова частина системи
права, відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних загальністю
предмета і методу правового регулювання. Галузь права поділяється на
підгалузі та інститути права.Шдгалузь права — це складова частина галузі
права, яка об’єднує норми права, що регулюють суспільні відносини
певного виду. Прикладом підгалузі цивільного права є авторське і
винахідницьке право, фінансового права — банківське право.Інститут права
— це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює
конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у
цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють
відносини власності.Іноді деякі відносини регулюються нормами різних
галузей права, тому ці норми утворюють комплексний інститут права. Це
так звані вторинні угруповання системи права. До них, крім комплексних
інститутів, належать міжгалузеві комплекси, які об’єднують деякі галузі,
підгалузі та інститути права. До міжгалузевих комплексів слід віднести
морське, природоохоронне право. Вони об’єднують групи норм цивільного,
адміністративного, процесуального, кримінального права і т. ін.

Публічне/приватне право Публічне право — сукупність правових норм, які
регулюють відносини у сфері загальнодержавного, сукупного інтересу
громадян (порядок організації та функціонування органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, захист суверенітету, питання
міждержавних відносин, правопорядку, територіального устрою
тощо).Приватне право — сукупність правових норм, що регулюють відносини
у сфері приватного інтересу (майнові, шлюбно-сімейні, трудові
відносини).

Понятя, способи та форми реалізації права Реалізація норм права – це
втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності)
суб’єктів права Норми права можуть бути реалізовані у різних формах:у
правовідносинах і поза ними;з участю державних органів та без них. форми
реалізації норм права: додержання, виконання, використання, та
застосування правових норм. Додерж-субєкт утримується від порушення
заборон, виконання-субєкт діє відповідно до юр норм. Використання-субєкт
вирішує користуватись нормою чи ні, застосування-діяльність органів
держави

Механізм правового регулювання система правових засобів, за допомогою
яких забезпечується результативна дія права на суспільні відносини.
елементів Норма права – основний елемент МПР, що визначає зміст прав та
обов’язків суб’єктів.Нормативно-правовий акт – документ, що всміщає
правову норму,.Юридичні факти – конкретні життєві обставини, що
викликають необхідність виконання обов’язків чи реалізації
прав,.Правовідносини – конкретні життєві відносини, що виникають,
змінюються чи припиняються на підставі правової норми за наявності
необхідних юридичнтх фактів.Акти реалізації права – документи чи реальні
дії, що регламентують прцес реалізації правової норми шляхом її
використання, виконання, дотримання чи застосування.Акти тлумачення –
документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткий чи
недосконалий зміст.Законність – досягнення певного рівня реалізації
законоположень.Правосвідомість – реалізація права в процесі усвідомленої
поведінки суб’єктів.Юридична відповідальність – покладення певного
різновиду примусових засобів на суб’єктів, що вчиняють протиправні
діяння.

Застосування права як форма його реалізації Застосуванню норм права
притаманний державно-владний характер. Застосування — один з видів
державної діяльності і здійснюється від імені держави чи уповноважених
нею суб’єктів. Тому його результати є обов’язковими для всіх адресатів.
Застосування норм права завжди має активний творчий характер, про що
свідчить багатостадійність цього процесу. Правозастосування здійснюється
згідно з чітко визначеною нормами права процедурою, Процес застосування
норм права завершується виданням правозастосовчого акта Застосування
норм права буде правильним та ефективним лише тоді, коли цей процес
відповідатиме таким умовам:законність, обгрунтованість

Стадії процесу застосування юридичних норм Перша стадія – це
встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що
потребує врегулювання або вирішення. Друга стадія зводиться до вибору та
встановлення аутентичності тексту норми права (юридична кваліфікація).
На цій стадії встановлюється, на основі змісту якої норми права повинна
розглядатися дана конкретна ситуація Третя стадія – це прийняття рішення
по справі. Ця стадія пов’язана із застосуванням норм права, на яких
оформлюються результати всієї правозастосовчої діяльності. Прийняте
рішення знаходить свій вираз в акті застосування права Четверта стадія
застосування норм права – заключна, на якій здійснюються фактичні дії,
завдяки чому норма права, її настанови впроваджуються в життя.
Наприклад, студент, зарахований до ВУЗу, починає навчання у навчальному
закладі.

акти застосування права це документи, які приймаються в результаті
розгляду конкретної справи. Їх призначенням є встановлення конкретних
фактів, що спричиняють виникнення чи зміну правовідносин Приймаються
лише державними обовязкові Має чітко визначену форму та атрибути
Розрахований на однократне застосування Не має зворотньої сили; можебути
оскаржений За призначенням:регулятивні охоронні За характером приписів,
що вміщуються в актах уповноважуючі забороняючі зобовязуючі За
суб’єктами Акти парламенту;Акти глави держави;Акти Уряду;Акти
міністерств, відомств та державних комітетів;Акти судових органів;Акти
прокуратури;Акти правоохоронних органів; За формою
виразу:Постанови;Укази;Розпорядження;Рішення;Накази;Ухвали;
Подання;Вироки;Висновки

Тлумачення діяльність органів держави, посадових та фізичних осіб, що
здійснюється з метою уяснення та пояснення змісту правової Способи
тлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що
використовується для визначення змісту правової норми Граматичний –
уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання.
Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення
її зв’язку з іншими нормами в системі права. Логічний – надає можливість
визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких
прийомів як абстрагування, аналогія,Історичний – визначає зміст норми
через характеристику конкретних історичних умов її
прийняття;Спеціально-юридичний – надає можливість визначити зміст
спеціальних юридичних термінів та правової техніки;Функціональний –
визначає зміст припису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує
норма, а також факторів, що впливають на її зміст.За обсягом-буквальне,
поширювальне, обмежувальне За субєктами-офіційне(аутентичне, легальне,
казуальне) Неофіційне-доктринальне, повсякденне

Прогалини у праві це відсутність норм права (або їхніх частин), що
регулюють конкретні суспільні відносини у тому разі, якщо воно підлягає
сфері правового регулювання. Засобом усунення, тобто остаточної
ліквідації прогалин у праві, є видання компетентним органом правових
норм, яких бракує. Аналогія закону — це застосування для врегулювання
даних відносин закону, що регулює аналогічні (близькі за змістом)
відносини. аналогію права, тобто вирішення конкретної справи на основі
загальних ідей і принципів права (гуманізму, справедливості, рівноправ’я
і т. ін.).

Правовідносини це специфічні вольові суспільні відносини, що виникають
на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов’язані
суб’єктивними правами та юридичними обов’язками. Юридичний зміст
правовідносин – це зафіксовані у нормах права суб’єктивні права та
юридичні обов’язки їх учасників. Фактичний зміст правовідносин – це
реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на
реалізацію їх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. За
функціональною спрямованістю норм права регулятивні, в яких поведінка
суб’єкта повністю відповідає приписам норм права, тобто є правомірною;
охоронні – виникають з факту неправомірної поведінки суб’єктів як
реакція держави на таку поведінку. За рівнем індивідуалізації суб’єктів
відносні – в яких точно визначені права і обов’язки всіх учасників як
уповноважених, так і зобов’язаних (покупець і продавець абсолютні – в
яких визначена лише одна сторона – носій суб’єктивного права, а всі інші
визнаються зобов’язаними не заважати здійсненню ним своїх правЗа
галузями норм права За кількістю суб’єктів прості складні За розподілом
прав і обов’язків між суб’єктами односторонні, в яких кожна сторона має
або лише права, або лише обов’язки двосторонні За характером дій
зобов’язаного суб’єкта активні, в яких зобов’язаний суб’єкт мусить
вчинити певні дії пасивні/утриматись

Субєкти правовідносин це учасники правових відносин, які мають взаємні
суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Здатність суб’єкта бути
учасником правовідносин називається правосуб’єктністю. Суб’єктами
правовідносин (суб’єктами права) можуть бути:фізичні, юридичні ,
організації, соціальні спільностіЮр особи-ознаки, комерційні/не

Правоздатність. Види Правоздатність — це обумовлена нормами права
здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
загальна правоздатність — загальна здатність суб’єкта мати права і
обов’язки, закріплені у нормах права. У людини загальна правоздатність
виникає з моменту її народження і припиняється з її смертю;б) галузева
правоздатність — здатність суб’єкта мати права та обов’язки, закріплені
певною галуззю права, адже в різних галузях права строки виникнення
правоздатності визначаються по-різному;в) спеціальна правоздатність —
здатність суб’єкта мати права та обов’язки, що виникають з факту
займання певної посади (президента, судді, водія громадського транспорту
тощо).

Дієздатність. Види Дієздатність — це обумовлена нормами права здатність
суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та
юридичні обов’язки залежить від віку, стану здоровя освіти Однією з форм
прояву дієздатності є деліктоздатність, тобто здатність особи нести
юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Рівень
деліктоздатності залежить від тих самих факторів, що й рівень
дієздатності.

Обмеження правоздатності Конституційне право-18, адмін-16,
кримінальне-16/14сімейне-ч-18, ж-17.Види осіб-повністю дієздатні,
обмежено, недієздатні, обмежено за рішенням суду, визнаних судом
недієздатними. Дієздатність припиняється зі смертю

Деліктоздатність — здатність особи нести юридичну відповідальність за
вчинене равопорушення.

Об’єкт правовідносини – це явища навколишнього світу, із приводу яких
виникають суб’єктивні права і суб’єктивні юридичні обов’язки1)
матеріальні цінності (речі, предмети, цінності), характерні головним
чином для цивільних, майнових правовідносин (купівля-про-даж, дарування,
позика, обмін, зберігання, заповіт та ін .);2) нематеріальні особисті
цінності (життя, честь, здоров’я, гідність, свобода, безпека, право на
ім’я, недоторканість особи), типові для кримінальних і процесуальних
правовідносин;3) поведінка, дії (бездіяльність) суб’єктів, різного роду
послуги і їх результати. Це головним чином правовідносини, які
складаються у сфері побутового обслуговування, господарської, культурної
та іншої діяльності;4) продукти духовної творчості (твори мистецтва,
літератури, живопису, скульптури, музики, а також наукові відкриття,
винаходи, раціоналізаторські пропозиції — все те, що є результатом
інтелектуальної праці);5) цінні папери, офіційні документи (облігації,
акції, векселі, лотерейні білети, гроші, приватизаційні чеки, паспорти,
дипломи, атестати). Вони можуть стати об’єктом правовідносин при їх
втраті, оформленні дублікатів, поновленні.

Юр факти це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують
виникнення, зміну або припинення правовідносин За юридичними наслідками
правоутворюючі – на основі яких суб’єкти набувають певних прав та
обов’язків (при досягненні певного віку – право брати участь у виборах
депутатів); правозмінюючі – що тягнуть за собою збільшення або зменшення
обсягу певних прав чи обов’язків правоприпиняючі – що ліквідують певні
права і обов’язки, носієм яких суб’єкт був до виникнення цих фактів За
складом прості – що складаються з одного факту, якого досить для
настання юридичних наслідків складні – що являють собою певну сукупність
окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків За
тривалістю у часі одноактні – що складаються з одноразового акту їх
виявлення (купівля квитка, що дає право на проїзд); триваючі (або
юридичні стани) – тривала у часі ознака (перебування у шлюбі) події –
відбуваються незалежно від волі суб’єктів (стихійне лихо За відношенням
до волі суб’єктів дії – відбуваються по волі суб’єкта:правомірні –
відповідають вимогам норм права;протиправні – не відповідають вимогам
правових норм.

Правомірна поведінка Правомірне поводження — це діяння суб’єктів, що
відповідає нормам права і соціально корисним цілям. Ознаки правомірного
поводження: — знаходиться у встановлених законодавством рамках
(формальний аспект); — соціально корисно, не суперечить суспільним
інтересам і цілям, що складає його об’єктивну сторону (змістовний
аспект); — є усвідомленим, що складає його суб’єктивну сторону.
Правомірне поводження по ступені соціальної значимості підрозділяється:
1) на необхідне (служба в армії); 2) бажане (наукова і художня
творчість); 3) припустиме (відправлення релігійних культів). Найбільш
поширена класифікація правомірного поводження в залежності від його
мотивів (суб’єктивної сторони), відповідно до яких воно підрозділяється:
1) на соціально-активне (це вища форма правомірного поводження, що
виражається у високому рівні правосвідомості і правової культури,
відповідальності і добровільності. Тут суб’єкт діє не через страх перед
покаранням і не через заохочення, а на основі переконання в необхідності
і доцільності правомірного поводження. Цей вид поводження найбільше
соціально значимо, тому що зв’язаний з реалізацією не тільки особистого,
але і суспільного інтересу, з боротьбою за реальне твердження в житті
принципів права, законності, порядку); 2) конформістське (це діяння,
засноване на підпорядкуванні правовим розпорядженням без їх глибокого і
всебічного усвідомлення, без високої правової активності); 3)
маргінальне (це діяння, що теж відповідає правовим розпорядженням, але
відбувається під впливом державного примуса, через страх перед
покаранням

Правопорушення суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення
якого передбачає юридичну відповідальність суб’єктом його є
деліктоздатна особа необхідною ознакою суб’єктивної сторони є вина в
формі умислу чи необережності об’єктивна сторона правопорушення
відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення
оюєкт-суспільні цінності За ступенем суспільної небезпеки: злочини
провини За належністю норм права, які порушуються, до відповідних
галузей права За клом осіб: особові колективні За характером правових
приписів:нормативно-правові, дисциплінарні Цивільні провини – це
суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих
відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного,
фінансового, аграрного права Адміністративні провини – це суспільно
небезпечні вчинки, які посягають на громадський або державний порядок
Дисциплінарні провини – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють
шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств

Склад правопорушення це сукупність передбачених у законі ознак, при
наявності яких діяння визнається правопорушенням. є об’єкт, суб’єкт,
об’єктивний та суб’єктивний боки правопорушення. Об’єкт правопорушення —
це ті суспільні відносини, які охороняються правом і на які дане
правопорушення посягає Суб ‘єкт правопорушення — це особа, яка вчинила
правопорушення Об ‘єктивний бік правопорушення — це зовнішнє вираження
протиправного діяння, те, як воно виявилось у реальній дійсності
Суб’єктивний бік правопорушення характеризує внутрішнє психологічне
ставлення суб’єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків

Причини правопорушень егоїстичне, егоцентристське ставлення до
суспільства, за якого усвідомості індивіда превалює бистий інтерес
на шкоду

інтересам інших людей, нехтування цих інших інтересів і

намагання будь-якою ціною задовольнити свій особистий інтерес

(особливо при вчиненні корисливих злочинів);десоціалізація,
деідеологізація і аморалізаціякремихіндивідуумів,що зв’язані з
небажанням рахуватися (зважати) з суспільниминастановленнями
(особливо при вчиненні злочинів проти

громадської безпеки та громадського порядку);матеріально-побутові
злигодні та несприятливийзбігособистихнегод;психосоматичний стан, що
відхиляється від норми, — сп’яніння,недостатня розвиненість;неадекватне
реагування на факти та обставини
соціальногосередовища;політичне хибні (помилкові) уявлення, що склалися
під впливом

пропагандистських стереотипів минулого і неадекватного

витлумачення негативних явищ дійсності

Ретроспективна відповідальність полягає в закріпленому у законі обоє
‘язку правопорушника перетерпіти з боку держави певні негативні наслідки
(санкції) за скоєне ним правопорушення Основними ознаками
ретроспективної юридичної відповідальності є те, що вона за своєю
сутністю є негативною реакцією держави на скоєне правопорушення;•
забезпечується до застосування державним примусом;• застосовується лише
до суб’єктів, які винні у вчиненні конкретного
правопорушення;Цілі-компенсація , профілактика, покарання

Мета та принципи ЮВ . Юридична відповідальність характеризується
множинністю цілей, її цілями є:1) правоохорона, тобто охорона від
будь-яких посягань:прав та свобод людини і громадянина, які
закріпленіКонституцією країни;прав та охоронюваних аконом інтересів
підприємств,установ, організацій, незалежно від форм власності;

— прав та Інших цінностей, що характеризують громадянське суспільство і
державу, яка підпорядкована служінню цьому суспільству;правовідновлення,
тобто відновлення порушених прав;виправлення та перевиховання
правопорушників;попередження правопорушень;5) зміцнення законності,
правопорядку, підвищення правової

культури.встановлення відповідальності лише за конкретні винні
вчинкиучасників суспільних відносин, нормативне визначені у законі;чітке
нормативне визначення в законах виду та
межвідповідальності;справедливість;доцільність;індивідуалізація
відповідальності;невідворотність відповідальності (покарання);швидкість
настання відповідальності;процесуальна регламентованість
відповідальності

Види та зміст відповідальності Кримінальна відповідальність — різновид
ретроспективної відповідальності, що полягає у застосуванні до винної у
вчиненні злочину фізичної особи виду й міри кримінального
покарання.Адміністративна відповідальність — накладення на винних
фізичних (юридичних) осіб, які порушили правила поведінки,
адміністративних стягнень, що створюють для цих осіб (колективів)
несприятливі наслідки особистого, майнового, морального та іншого
характе-РУ-Цивільно-правова відповідальність — накладення
цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені і відшкодування
збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне
виконання зобов’язань або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а
також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність
особи та ін.).Дисциплінарна відповідальність — різновид ретроспективної
юридичної відповідальності особи за порушення норм права, що регулюють
відповіднудисципліну, і застосування до порушника дисциплінарних стяг
нень. Розрізняють такі види дисциплінарної відповідальності: державну,
трудову, військову, навчальну та ін.Матеріальна відповідальність
працівників — різновид ретроспективної юридичної відповідальності
працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству,
установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових
обов’язків.Конституційно-правова відповідальність — різновид юридичної
відповідальності, що має складний політико-правовий характер, її
суб’єктами можуть бути органи державної влади (насамперед вищі органи
держави та їх посадові особи), а також фізичні особи.

Заходи які не є відповідальністю До примусових заходів, які не є
вираженням юридичної відповідальності, відносяться, передусім, ті, що є
своєрідною «альтернативою» юридичної відповідальності, коли з огляду на
певні характеристичні особливості суб’єктів діянь закон виключає (як і
елементарний здоровий глузд) можливість застосування заходів
відповідальності. До них відносяться також заходи безпосереднього
впливу, що іноді близько стоять до заходів відповідальності, але
істотно, принципово від них відрізняються. Це можуть бути й заходи, що
не мають точок дотикання з правопорушеннями.Коли подивитися на систему
інших (які не є вираженням відповідальності) заходів примусового
характеру під кутом зору їх зв’язку з правопорушеннями та юридичною
відповідальністю, то їх можна класифікувати по таких групах:1)
додаткові до юридичної відповідальності;2) заміняючі юридичну
відповідальність (еквівалентні) заходи;3) упереджуючі правопорушення;4)
припиняючі правопорушення;5) забезпечуючі можливість юридичної
відповідальності та досягнення її цілей;6) не обов’язково зв’язані з
правопорушенням;7) не зв’язані з правопорушенням.

Процедури. З інститутом юридичної відповідальності щільно пов’язані й
правові норми, що визначають порядок, процедуру, процес здійснення
самого притягнення до ідповідальності. Правосуддя, взагалі юрисдикційна
діяльність (від латинського слова, що означає ‘проголошую право»)
досягають мети лише за умови, коли відбуватимуться у порядку і формах,
із додержанням гарантій,визначених процесуальним законодавством. Завдяки
щ забезпечується можливість встановлення об’єктивної істини у справі про
правопорушення, без чого втрачається сенс самої юридичної
відповідальності.Кримінальний процес, цивільний процес,
господарсько-судовий процес, адміністративні і дисциплінарні провадження
тощо потребують ретельного дотримання законності. Ігнорування,
нігілістичне ставлення до процесуальних норм створює грунт для
протизаконних покарань, сваволі, руйнування правопорядку. Спеціальні
закони Кримінально-процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс,
Господарський процесуальний кодекс, Кодекс про адміністративні
правопорушення — докладно регламентують юрисдикційну процедуру, процес
розгляду і розв’язання справи.Так, скажімо, кримінальний процес
складається з таких процесуальних стадій:порушення кримінальної
справи;попереднє розслідування, яке провадиться в одній з двох

форм — дізнання та попереднє слідство;віддання до суду;судовий розгляд
у суді першоїінстанції,якийскладається з декількох частин —
підготовча частина,

судове слідство, дебати сторін (судові дебати), останнє

слово підсудного, постанова (винесення) вироку,

оголошення вироку (до речі, в разі необхідності можливе

поновлення розгляду справи, починаючи з судового

слідства, у будь-який момент, включаючи постанову

вироку);розгляд справи в апеляційній інстанції (апеляційне про

вадження);розгляд справи в касаційній інстанції (касаційне про

вадження);перегляд справи за нововиявленими обставинами;виконання
вироку, ухвали та постанови суду.Рішення у справі, що розглядається у
кримінальному процесі, виносяться лише на підставі фактичних даних
(доказів), які одержані з джерел, що визнані кримінально-процесуальним
законом (ст. 65 КПК). Ними можуть бути: показання свідка, показання
потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок
експерта, речові докази, письмові документи (протоколи слідчих та
судових дій та інші документи).Цілком очевидно, що найважливішою
центральною частиною кримінального, рівно як і цивільного процесу, є
власне правосуддя, тобто безпосередній судовий розгляд.

Поняття законності і правопорядку Законність, як принцип здійснення
владних повноважень державою Законність, як принцип поведінки фізичних
осіб у сфері права Законність, як принцип побудови системи нормативних
актів Законність, як режим соціально-політичної сфери життєдіяльності
суспільства вимоги законності – основні начала, що характеризують її
зміст та значення. Верховенство закону Єдність законності – наявність
єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання
суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності
суб’єктів Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог,
що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність
відповідальності за порушення закону; Доцільність законності – вибір
законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої
діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення
мети правового регулювання. Гарантії законності – система засобів, за
допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та
відновлюється законність Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються
суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні;
Спеціально-юридичні гарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та
відновлення законності За субєктами-парлам, презид. Судові, адмін,
контрольні, за напрямками-конституційні-визначають зміст,
процесуальні-визначають процес здійснення. За статусом-Превентивні, що
сприяють попередженню порушення закону;Охоронні – передбачені законом
заходи примусового впливу;

Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених
законом заходів

Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню
досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій
формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності Показник
правової культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері,
добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод
громадян Структура правової культури має складний характер. Залежно від
носія (суб’єкта) правової культури її поділяють на:правову культуру
суспільства;правову культуру соціальної групи;правову культуру особи.
Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його
суб’єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і
результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в
процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові
цінності.Правова культура особи включає правосвідомість, розуміння
принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів,
юридичних прав і обов’язків та інших правових явищ.

Правосвідомість– це специфічна форма суспільної свідомості, система
відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях,
почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення
свободи особи та інших загльнолюдських цінностей. Правосвідомість
суспільства складається з трьох
лементів:Ідеологічних;Психологічних;Поведінкових.Правова ідеологія – це
система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують
теоретичне відношення суспільства до права, державно-правового розвитку,
правових режимів, упорядкування суспільних відносин Правова психологія
утворбється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення
суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної
думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок Функції правосвідомості –
це головні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в
цілому. Основними функціями правосвідомості є: Когнітивна – пізнання
правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії,
концепції, ідеї, суб’єкти набувають правових знань;Правоутворююча –
правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як
форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих
органів держави. Правові принципи, що є результатом правосвідомості,
визначають основні якості норм права, форм і засобів правового
регулювання;Регулююча – вплив права на суспільні відносини через
правосвідомість суб’єктів права, їх правові знання, оцінки, почуття,
мотиви і установки Структуру правової свідомості становлять три
складові:Правові знання. Суб’єкт набуває правових знань у процесі
відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні
норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі
тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів і посадових осіб
держави і т. ін.Правові оцінки. Роль правових оцінних уявлень
виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те,
що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у
свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове,
необхідне.Правові установки. Відображують не тільки готовність до певної
правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових
явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і
пізнавальну та оцінну функції правосвідомості.

Основні ознаки держави Територія.Суверенітет.Наявність системи органів,
установ та організацій, що створюються державою для виконання її функцій
та об’єднуються поняттям “механізм держави”. Наявність політичної
публічної влади.Наявність можливості розробляти, приймати чи
санкціонувати правові норми,Можливість встановлювати форми та види
податків з метою утримання державних органів та виконання
загально-соціальних ьфункцій.Факультативні ознаки держави.Наявність
громадянства;Наявність грошової одиниці;Наявність кордону;Наявність
збройних сил;Наявність символіки;Визнаність держави світовим
співтовариством;Наявність чітко визначеної політики.Отже, держава –
особлива організація суспільства, що характеризується суверенітетом,
який поширюється на певну, чітко визначену територію, характеризується
наявністю політичної публічної влади, яка здійснюється в процесі
реалізації повноважень державними органами, надає своїм рішенням
правової форми та існує за рахунок податків і зборів з населення.

Функції держави– основні напрямки діяльності держави, що розкривають її
призначення в суспільстві.Отже, функції держави – це основні напрямки її
діяльності по здійсненю завдань держави, що відображають соціальну
природу держави та її призначення як основного засобу здійснення
політичної влади.Різноманітність напрямків державно-владної діяльності
дає можливість класифікувати функції держави за різними критеріями:За
територією здійснення:зовнішні;внутрішні.За періодом
здійснення:постійні;тимчасові.За соціальним
призначенням:загальносоціальні, що пов’язані з виконанням завдань, які
відповідають природі суспільства;специфічні функції, що забезпечують
ліквідацію протилежностей між чиновництвом та населенням.За
характером:відкриті, що визнаються публічно і виконуються
офіційно;латентні, що здійснюються з метою приховування реальної
сутності держави.За сферами:політичні;економічні;гуманітарні.За основним
змістом:загальносуспільні, основним призначенням яких є забезпечення
існування та благополуччя суспільства (надання соціальної допомоги,
соціальні прграми та ін.);класові функції, що відображають інтереси тієї
соціальної групи, яка здійснює владні повноваження (забезпечення
інтересів еліти позаекономічними чи примусовими методами, конституційне
изакріплення привілеїв та можливість забезпечити виконання інтересів за
допомогою примусу);національні, що характеризуються як діяльність
держави, що націлена на збереження і розвиток національної культури,
традицій та мови певного етносу (захист інтересів нації, яка створила
державу, тих, що знаходяться за межами держави і т .п.).відповідно до
принципу розподілу влади:законодавчі;виконавчі;судові;інформаційні
(мають на меті цілеспрямовану інформованість населення щодо форм
суспільної свідомості, що є необхідною умовою для функціонування інших
гілок влади).

Типологія держав Типологія — різновид класифікації. По засобах типології
різні держави підрозділяються на визначені типи. Тип держави — це вид
держави. Характеризується найбільш істотними ознаками, властивим різним
державам. У сучасній типології держави існує кілька підходів.
Формаційний підхід. Марксистсько-ленінська ТГП. Людське суспільство
проходить 5-ть суспільно-економічних формацій, суспільство може
знаходитися на визначеній ступіні: первіснообщинна, рабовласницька,
феодальна, капіталістична, комуністична. Відповідно цим формаціям
виділялися чотири історичних типи держави. Сучасна вітчизняна ТГП не
відкидає формаційний підхід, але вносить у нього деякі корективи.
Замість 4-ох типів держави виділяється 5 (східний, азіатський тип). Якщо
марксистсько-ленінська теорія виходила з того, що каждый тип держави
більш зроблений, зокрема вважалося, що на зміну рабовласницькому
приходить феодальна держава. Сучасна типологія: перші типи держави були
східний, рабовласницький і феодальний. Але майбутнє за цивилитарным
державою. Є і цивілізаційний підхід, що заснований на виділенні різних
цивілізацій. Основоположник англійський історик Тойнби. Він виділяв 21
цивілізацію, при цьому розділяв їх на первинні і вторинні. Позиція
Тойнби зазнавала критики через відсутність чітких критеріїв типології
держави. Проте, у сучасній вітчизняній літературі цивілізаційний підхід
у типології держави розглядається як один з основних. Можна
використовувати визначений варіант цивілізаційного підходу в типології
держави, ґрунтуючись на історії людського суспільства. Всю історію
людського суспільства сучасна наука розділяє на чотири періоди. Їх можна
називати цивілізаціями: древня, середніх століть, нове час, новітній
час. Відповідно чотири типи держави. Крім них можна використовувати й
інші підходи в типології держави. З урахуванням рівня економічного
розвитку всі держави можна розділити на три типи: доиндустриальное,
індустріальне, постіндустріальне. Ще одна типологія враховує шляхи
виникнення держави. Два основних типи держави — східний (азіатський) і
західний (європейський). Кожний з цих типів має підтипи.

Форма держ правління онархія – форма державного правління, при якій вища
влада в державі належить одній особі.Риси монархії:Монарх персоніфікує
державу та виступає у внутрішній і зовнішній політиці як глава
держави;Монарх здійснює одноособове правління. Може приймати до розгляду
будь-яке питання;Наявність персональної власності, що забезпечує сім’ю
монарха та передається у спадок;Влада монарха оголошується
священною;Влада оширюється на всі сфери життєдіяльності
суспільства;Влада монарха є формально незалежною і не несе
відповідальності;Наявність особливого порядку легітимізації (передається
у спадок, призначається чи обирається);Встановлення безстрокового
правління.Республіка – форма державного правління, що характеризується
наявністю вищого органу вади, який має колективно-представницький
характер.Ознаки:Наявність виборних органів влади;Функцінування органів
за принципом розподілу влади;Наявність складної структури державних
органів та лише їм арактерних повноважень;Колегіальність у прийнятті
рішень;Всі вищі органи мають владні повноваження в одній із сфер
суспільного життя;Визначеність терміну повноважень державного
органу;Наявність відповідальності посадових осіб, що існуює у формі
відклику чи відставки;Високий авторитет судової влади.Різновиди
еспублік:Парламентська;Президентська;Змішана (Україна).Унітарна держава
– це єдина централізована держава, територія якої поділяється на
адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак
суверенітету.Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави
вважають такі:До складу унітарної держави не входять державні утворення,
що наділені ознаками суверенітету;Вона має єдину систему державних
органів;В унітарній державі діють єдина Конституція і єдина система
заканадавства;В ній існує єдине громадянство;У міжнародних стосунках
унітарна держава виступає як єдиний представник.едерація – це форма
складної держави, що являє собою союз ряду державних
утворень.Особливості федерації:Складається з територій – суб’єктів
федерації;Суб’єкти федерації мають обмежений суверенітет, частину якого
передають загальнофедеральним органам;Наявність двох рівнів державного
апарату;Наявність двох рівнів законодавства;Наявність двохпалатної
структури парламенту;Повійне громадянство;Нормативні акти будуються за
принципом субординації;Наявність у суб’єктів федерації власної судової
системи;Можливість федерації в цілому та її суб’єктів бути учасниками
міжнародних відносин;Наявність трьох рівнів повноважень державних
органв:компетенція федерації;сумісна компетенція;компетенція суб’єктів.В
залежності від характеру суб’єктів, федерації поділяються
на:територіальні, що утворені по принципу адміністративних одиниць, в
якихсуб’єкти позбавлені права прямого представництва в міжнародних
відносинах та встановлюється заборона одностороннього виходу (США,
Мексика, ФРН);національні, до складу яких входять національні державні
утворення та гарантується добровільність входу та виходу (Індія).

Державний устрій територіальна організація держави, що характеризується
співвідношенням держави в цілому з його складовими частинами. У сучасній
літературі прийнято виділяти три основних форми державного устрою:
унітарне, федерацію (внутрішня) і конфедерацію (зовнішня). Унітарна
держава – найбільш проста форма держави, у ньому, як правило, відсутні
територіальні утворення, що володіють ознаками державності. Хоча деякі
унітарні держави мають у своєму складі автономії (Іспанія, Азербайджан і
ін.). У цьому зв’язку унітарні держави підрозділяються на прості і
складні. Прості мають тільки адміністративно-територіальний розподіл,
тобто вони складаються з визначених адміністративно-територіальних
утворень, а складні – мають у своєму складі автономії. Унітарна форма
державного устрою характеризується в основному тим, що в такій державі
існує двухзвенная система органів: вищі і місцеві органи. Крім того, у
державах існує єдине законодавство, кредитно-грошова система, єдина
система податків. Керування в унітарній державі є найбільш простим.
Федеративна держава – це найбільш складна форма державного устрою.
Характеризується тим, що до складу держави входять територіальні
утворення, що володіють ознаками державності і суверенітету. Це, по
суті, держава, що складається з окремих держав. Ті територіальні
утворення, що мають державність, іменуються суб’єктами федерації (не
менш 2-ух). У федеральній державі існує трехзвенная система державних
органів (федеральні – вищі органи, вищі органи суб’єктів федерації,
місцеві органи). У федеральній державі може бути подвійне громадянство
(не обов’язково). У федеральних державах може існувати подвійна система
законодавства: федеральне законодавство і законодавство суб’єктів
федерації. У федеральних державах може існувати подвійна
кредитно-грошова система і подвійна податкова система. Таким чином,
державне керування федеральної держави є більш складним, чим в
унітарному.

Державно-політичний режимДемократичний політичний режим – спосіб
дійснення політичної влади, що характеризується:визнанням принципу
рівності та свободи людей;реальною можливістю реалізації інститутів
безпосередньої та представницької демократії;конституційним закріпленням
та реальним гарантуванням прав та свобод;професіоналізмом
влади;політичним плюралізмом, що визначає наявність опозиції;можливістю
громадян бути суб’єктом владних відносин;наявність органів
амоврядування, що надають можливість реалізувати інтереси
населення;Демократичний режим існує у трьох
формах;Ліберально-демократичний. Передбачає наявність методів здійснення
влади, що засновані на загальнолюдських принципах та повазі прав
людини;Консервативно-демократичний. Його змістом є охорона та зміцнення
таких форм правової та політичної організації суспільства, що склалися
історично та характерні саме для цієї держави;Радикально-демократичний.
Його змістом є здійснення державної політики найбільш рішучими та
рогресивними методами і діями.Антидемократичний політичний режим – це
способи здійснення влади, що засновуються на подавленні інтересів особи,
верховенстві держави над правом та диктатурі однієї політичної
партії.Форми:Деспотія. Характерна для монархічної форми правління і
визначається безмежністю влади монарха та відсутністю декларованих прав
і свобод особи.Тиранія. Визначається як влада, що встановлюється шляхом
захоплення. Для неї характерна розвинута система каральних органів та
відсутність механізмів реалізації прав і свобод.Тоталітарний режим.
Характеризується наявністю однієї офіційної ідеології, зрощенням
партійного і державного апаратів, монополією на інформацію, централізмом
управління та посиленням ролі виконавчих органів, конституційним
закріпленням пільг еліти, мілітаризацією держави.Авторитарний режим.
Заснований на дійсному чи силовому авторитеті однієї особи чи групи
людей.Характеризується:проголошенням прав та свобод і відсутністю
можливостей їх реалізації;проголошенням верховенства парламенту, який в
дійсності лише затверджує прийняті елітою рішення;значною роллю
поліцейського апарату;наявністю обов’язку суду оберігати державні
інститути;неможливістю опозиції;пріорітетом інтересів держави над
інтересами суспільства

механізм держави та державний апарат ргани держави класифікують по шести
основним критеріям:За ролю і місцем в системі державного
апарату:первинні, що утворюються шляхом безпосередніх виборів
населенням;вторинні, що утворюються первинними і їм підзвітні.За
напрямком та змістом діяльності:органи державної влади;глава
держави;органи державного управлннясудові органи;контрольно-наглядові
органи.За способом утворення:ті, що обираються;ті, що призначаються;ті,
що передаються у спадок.За часом функціонування:постійні органи, що
виконують основні функції держави та існують тривалий історичний
період;тимчасові, що створюються для виконання одноразових завдань.За
складом та способом прийняття рішень:єдиноначальні, рішення від імені
яких приймаються керівником;колегіальні, рішення яких приймаються в
процесі обговорення шляхом голосування.За територією, на яку поширюються
рішення:центральні органи, рішення яких поширюються на всю
територію;місцеві органи, рішення яких поширюються на адміністративну
одиницю;локальні органи, рішення яких поширюються на певні підприємства,
установи чи організації.Найбільш поширеною є класифікація державних
органів на законодавчі, виконавчі та удові.Законодавчі:обираються
населенням;здійснюють повноваження по прийняттю актів вищої юридичної
сили;діють колегіально;мають виключні повноваження (ст 93
КУ).Виконавчі:здійснюють виконаві повноваження, тобто конкретизують
норми законів та реалізують їх на практиці;здійснюють розпорядчі
повноваження, тобто самостійно визначають структуру своїх
органів;приймають нормативні акти на основі, на виконання і у
відповідності до законів;складають систему вищих центральних та місцевих
органів;функціонують за принципом подвійного підпорядкування (органу що
створив та вищестоящому органу).Судові:здійснюють особливу діяльність –
правосуддя;незалежні і підкорюються тільки закону;приймають рішення в
особливій формі (постанови, вироки, рішення);діють в особливих
процесуальних формах;їх рішення можуть бути оскаржені чи опротестовані.

Правова держава це держава, в якій владні повноваження здійснюються в
рамках і на основі законів нею ж прийнятих.Ознаки правової
держави.Верховенство пава:в системі нормативно-правових актів;над
інтересами держави.Законодавче регулювання найважливіших сфер
життєдіяльності суспільства.Здійснення влади на основі принципу її
розподілу на аконодавчу, виконавчу, судову.Взаємна відповідальність
держави і особи.Висока якість законодавства, що виключає прогалини та
юридичну неточність.Високий ступінь заищеності особи.Наявність
спеціальних органів, що здійснюють нагляд за конституційністю
законодавства.Високий рівень правової культури та правосвідомості
громадян.

Держава в політ системі Держава виступає як особлива ланка в структурі
політичної системи суспільства. Його роль і місце в цій системі не
ототожнюється з роллю і місцем, з одного боку, правещей партії, а з
іншого боку – інших ланок цієї системи.Держава не проста саме масове
політичне об’єднання громадян, а об’єднання усіх без винятку громадян,
усіх членів суспільства, що знаходяться в політико-правовому зв’язку з
державою, незалежно від класової, вікової, професійної й іншої
приналежності. Держава є виразник їхніх загальних інтересів і
світогляду. Отже, з діяльністю держави, зі здійсненням державного
керування зв’язані реальні і самі широкі можливості для всіх громадян
брати участь у політичному житті суспільства. Ідеї участі кожної людини
в рішенні загальних справ, відповідальності кожної особистості за долю
держави, суспільства в цілому знайшла своє конкретне вираження в цілому
ряді законів, Декларації прав і воль людини і громадянина.Місце і роль
держави в політичній системі суспільства визначаються наступними
основними моментами:держава відіграє немаловажну роль в удосконалюванні
суспільства як власника основних знарядь і засобів виробництва, визначає
основні напрямки його розвитку в інтересах всіх і кожного;держава
виступає організацією всіх громадян, представляє суспільство в цілому;
тільки їм і від його імені приймаються владні рішення, що стосуються
всіх членів суспільства й обов’язкові для виконання кожним.держава має у
своєму розпорядженні спеціальний апарат керування і примуса;держава має
у своєму розпорядженні розгалужену систему юридичних засобів, що
дозволяють використовувати різні методи переконання і примуса;держава
має суверенітет, є його головним суб’єктом, основним джерелом реалізації
політичної влади;держава має єдність законодавчих, управлінських і
контрольних функцій, це єдина повновладна організація в масштабі всієї
країни.Держава відноситься до числа власне політичних організацій, що,
будучи оснащеним спеціальним апаратом примуса і придушення з
відповідними «речовинними придатками» у виді в’язниць і інших примусових
установ, держава виступає як головна сила в руках політичних сил, що
коштують у влади, як головний провідник їхньої волі й інтересів у життя,
як найважливіший засіб здійснення політичної влади

Похожие записи