РЕФЕРАТ

на тему:

Правозастосувальний акт: поняття, структура, види

ПЛАН

1. Поняття і ознаки правозастосування

2. Поняття і ознаки акта застосування норм права

3. Види актів застосування норм права

Висновок

Список використаної літератури

1. Поняття і ознаки правозастосування

Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку
владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових
осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних
суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Якщо скласти спрощено, то застосування правових норм – це ухвалення на
основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної
логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого
випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі
спеціального акта – акта застосування норм права.

Якщо додержання, використання пов’язані з діями громадян, громадянських
організацій, комерційних об’єднань (корпорацій), то застосування норм
права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у
певних ситуаціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути
суб’єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає
частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі
реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як
представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не
можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов’язки без
посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі
правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації —
додержання, виконання, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до
романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації
права суддями та іншими посадовими особами держави вважається
застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних
нормативних актах.

Необхідність у застосуванні норм права виникає у наступних випадках:

1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов’язки виникають лише
після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних
учасників правовідносин суб’єктивними юридичними правами і покладення на
інших суб’єктивних юридичних обов’язків (наказ про зачислення
абітурієнта до вузу).

2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і
сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру
суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (поділ майна між подружжям,
вирішення спорів між учасниками цивільного договору).

3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов’язки, існують
перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів
(наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна).

4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності
юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту
батьківства, смерті, розірвання шлюбу).

5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і
органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення
до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних
ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо.

6. При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь
дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження,
присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого
приміщення).

7. При вирішенні питань про статуси об’єднань (реєстрація уповноваженим
органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій);

8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, постанова Верховної
Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо.

Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дійти висновку,
що нравозастосування полягає у:

• наділенні одних учасників правовідносин суб’єктивними юридичними
правами і покладенні на інших суб’єктивних юридичних обов’язків;

• вирішенні спору про право — про наявність або міру суб’єктивних
юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків;

• визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника.

2. Поняття і ознаки акта застосування норм права

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) — це індивідуальний
правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права
(компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює
(змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов’язки учасників
конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за
вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він
оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).

Правозастосовний акт — вирок, рішення, визначення, висновок тощо
(наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній
кримінальній справі) — результат вирішення юридичної справи і підсумок
застосування норм права.

Серед актів застосування норм права слід розрізняти:

— основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи в цілому;

— допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформляються при
встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на
інших стадіях.

Ознаки акта застосування норм права такі.

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну
норму права, тобто є законним і обгрунтованим.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і
являє собою категоричне,’офіційно-владне, обов’язкове для виконання
веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб’єктам, тобто є персоніфікованим,
індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається
поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням,
тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення,
вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить
чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру:
вступну, описову, мотивувальну і результативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених
осіб.

Акт застосування норм права — найпоширеніший вид правових актів. Як і
нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний
обов’язковий характер.

Одночасно правозастосовний акт відрізняється від нормативно-правового
акта за низкою зазначених вище ознак:

— приймається на основі нормативно-правового акта; персоніфікований;

— поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий);

— містить у собі обов’язок підкоритися — виконати сформульоване у справі
рішення.

Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток
правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може
реалізуватися конкретна правова норма.

Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих
самих органів і посадових осіб — Президента, Кабінету Міністрів,
міністерств і відомств України, органів місцевого самоврядування.
Наприклад, Верховна Рада України встановлює нове почесне звання
«Заслужений діяч юстиції» — це нормативно-правовий акт. Через три дні
видається Указ Президента України про присвоєння конкретній особі цього
звання. Це акт застосування норм права. Він індивідуальний. Та сама
правова форма може бути наповнена різним змістом. З зазначених двох форм
права — закону і указу — лише закон має нормативний характер.

Однак у форму указів Президента України можуть убиратися як
нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження — залежно від
змісту.

3. Види актів застосування норм права

Види актів застосування норм права класифікуються за різними критеріями.

За формою зовнішнього вираження:

1) письмовий акт (таких більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум,
двох видів:

а) окремий документ (вирок суду);

б) резолюція за матеріалами справи (затвердження прокурором
обвинувального висновку);

2) усний акт (виклик понятих);

3) конклюдентний акт — акт дії (наприклад, застосування працівниками
міліції табельної зброї або застосування жестів
міліціонером-регулювальником дорожнього руху).

За способом прийняття:

1) колегіальні;

2) одноособові.

За суб’єктами прийняття:

акти парламенту;

акти глави держави;

акти виконавчих органів;

рішення загальних судів;

акти арбітражу;

акти нотаріату;

акти прокурорського нагляду;

акти місцевих (муніципальних) органів влади;

акти керівників підприємств, військових частин тощо;

акти уповноважених органів громадських організацій тощо. Акти
застосування норм права приймаються практично всіма органами держави.

За юридичною формою:

укази;

постанови;

розпорядження;

накази;

ухвали (суду та ін.);

протести, подання, розпорядження, вироки, рішення.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права):

1) регулятивні — офіційно підтверджують або визначають права та
обов’язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (наприклад,
свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

2) охоронні — встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до
санкції охоронних норм (наприклад, квитанція про сплату штрафу).

За галузевою належністю:

1) кримінально-правові;

2) адміністративно-правові;

3) цивільно-правові та ін. (крім процесуальних).

За юридичними наслідками:

1) правовстановлюючі (про призначення директора, про присвоєння звання);

2) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);

3) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення
громадянина Г.);

4) правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

5) правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про
втрату ним юридичної сили).

За значенням у юридичному процесі:

— основні акти, що містять завершене рішення у справі (вирок, рішення
суду);

— допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова і
порушення кримінальної справи).

За характером індивідуальних велінь (розпоряджень):

дозвільні;

зобов’язуючі;

заборонні.

Висновок

Таким чином, право застосовний акт (акт застосування норм права) —
найпоширеніший вид правових актів. Як і нормативно-правовий акт, він має
юридичну силу, носить державно-владний обов’язковий характер.

Правозастосовний акт — це індивідуальний правовий акт-волевиявлення
(рішення) уповноваженого суб’єкта права (компетентного державного органу
або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі
юридичних норм права і обов’язки учасників конкретних правовідносин або
міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У
встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового
документа (акта-документа).

Правозастосовний акт — вирок, рішення, визначення, висновок тощо
(наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній
кримінальній справі) — результат вирішення юридичної справи і підсумок
застосування норм права.

Ознаки акта застосування норм права такі.

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну
норму права, тобто є законним і обгрунтованим.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і
являє собою категоричне,’офіційно-владне, обов’язкове для виконання
веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб’єктам, тобто є персоніфікованим,
індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається
поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням,
тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення,
вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить
чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру:
вступну, описову, мотивувальну і результативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених
осіб.

Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток
правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може
реалізуватися конкретна правова норма.

Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих
самих органів і посадових осіб — Президента, Кабінету Міністрів,
міністерств і відомств України, органів місцевого самоврядування.

Список використаної літератури

Ведєрніков Ю.А. Теорія держави і права: Центр учбової літератури. – К.,
2005

Волинка К.Г. Теорія держави і права. — К.: МАУП, 2003. 2

Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права:
Підручник. — Львів: «Новий світ», 2003.

Копєйчиков В.В. Теорія держави і права. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

Котюк В. О.: Основи держави і права. Навчальний посібник.-3-тє вид.,
доп. і перероб. – К., 2004.

Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права:
Навчальний посібник. — 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш,
2002. — 228 с.

Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Основні поняття та категорії права. — К.:
Юрінком Інтер, 2002.

Основи держави і права України: Навчальний посібник / За редакцією
Д.С.Карпина-Львів, «Вільна Україна» 1994

Право: підручник / Під ред. Н.А.Тепловой і М.В.Малинкович. — М.:Закон и
право, ЮНИТИ, 1998. c.16

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те,
зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:
Консум, 2001. – 656 с.

Теория государства и права / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.
— М., 1997.

PAGE

PAGE 11

Похожие записи