Правовий захист працівників податкової служби

Правове регулювання безпеки особового складу розроблено досить широко і
дозволяє забезпечити надійний правовий захист життя, здоров’я, майнових
і особистих інтересів працівника податкової служби та його близьких,
якщо цими нормами законодавства керуватись юридичне грамотно і вміло.

Правовий захист працівників податкової служби неможливий без
законодавчої правової бази, нормативних актів, реалізації
організаційно-профілактичних заходів та засобів, програм, планів,
наказів та інших управлінських рішень.

Заходи забезпечення правового захисту працівників податкової служби
здійснюються на основі Конституції України та Законів України, зокрема
таких, як Закон «Про державну податкову службу», «Про міліцію», «Про
оперативно-розшукову діяльність», «Про державний захист працівників суду
і правоохоронних органів», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть
участь у кримінальному судочинстві», «Про пенсійне забезпечення
військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внутрішніх
справ», «Про внутрішні війська», «Про надзвичайний стан», «Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про
державну службу» та ряду інших нормативних актів.

Згідно зі ст. 4 Конституції України держава через відповідні органи
забезпечує охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод
громадян, у тому числі, зрозуміло, й працівників податкової служби,
оскільки вони є носіями усіх прав і свобод громадян України.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ч. З ст.12)
передбачає, що при наявності даних про загрозу життю, здоров’ю або майну
працівника та його близьких родичів у зв’язку із здійсненням ним
оперативно-розшукової діяльності в інтересах безпеки України або
розкриття тяжкого злочину чи викриття організованої злочинної групи
оперативний підрозділ зобов’язаний вжити спеціальних заходів щодо
забезпечення їх безпеки, якими є зміна даних про особу, зміна місця
проживання, роботи, навчання та інших даних у порядку, що визначається
Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні заходи щодо правового захисту, умови і порядок їх
застосування відповідними посадовими особами передбачені Законом України
«Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23
грудня 1993 р. Цей закон поширюється на всі правоохоронні органи, тобто
на тих, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, на тих, які
проводять розслідування кримінальних справ, здійснюють провадження у
справах про адміністративні правопорушення, охорону громадського порядку
і громадської безпеки, беруть участь у виконанні вироків, а також на їх
близьких родичів.

Ст. 5 названого Закону передбачає наступні види спеціальних заходів щодо
гарантування безпеки:

а) особиста охорона, охорона житла й майна;

б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про
небезпеку;

в) встановлення телефону за місцем проживання;

г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних
та інших переговорів, візуальне спостереження;

д) тимчасове розміщення у місцях, що гарантують безпеку;

ж) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна
документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Особами, які приймають рішення про вживання спеціальних заходів безпеки
щодо державної податкової служби та їх близьких родичів, є керівники
органів внутрішніх справ (ст. 14 Закону). Здійснення заходів безпеки
покладається на спецпідрозділи в структурі органів внутрішніх справ (ст.
15).

Вказаний Закон встановлює відповідальність за невжиття заходів безпеки
(ст. 21), а також за розголошення відомостей про заходи безпеки (ст.
22). Ст. 21 передбачає, що неприйняття рішень, несвоєчасне прийняття або
прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, невжиття відповідних заходів
безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів
відповідними посадовими особами органів, зазначених у ст.ст. 14, 15
цього Закону, тягне за собою дисциплінарну чи кримінальну
відповідальність згідно з чинним законодавством.

Ст. 22 передбачає відповідальність за розголошення відомостей про заходи
безпеки, а саме:

1) розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли
рішення про застосування відповідних заходів безпеки або безпосередньо
їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у
випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки,
— кримінальну відиовідачьність згідно з чинним законодавством;

2) розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тягне за
собою адміністративну відповідальність, а у випадках, коли розголошення
відомостей про заходи безпеки спричинило тяжкі наслідки, — кримінальну
відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Але ні в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КпАП), ані
в Кримінальному кодексі (КК) України немає статей, які передбачали б
відповідальність за такі дії.

Можливі два шляхи усунення цієї прогалини. По-перше, доповнення КпАП, КК
спеціальними нормами про відповідальність за розголошення відомостей про
заходи безпеки; по-друге, віднесення відомостей про заходи безпеки до
державної таємниці (ст. 6 Закоігу України «Про державну таємницю») для
того, щоб відповідальність за їх розголошення наступала за ст. 67 КК
України.

Особливою формою захисту працівника податкової міліції, яка знаходиться
в складі податкової служби, є, як крайній захід, його право
застосовувати вогнепальну зброю для відбиття збройного нападу на
працівника особисто або членів його сім’ї чи іншого нападу, якщо їх
життю або здоров’ю загрожує небезпека (ст.151 Закону України «Про
міліцію», він розповсюджується на працівників податкової служби).

Правовий захист працівників податкової міліції передбачений також ст. 21
Закону України «Про міліцію». Відповідно до цієї норми працівник
податкової міліції перебуває під захистом закону.

Законом гарантується захист життя, здоров’я, честі, гідності, майна
працівників податкової міліції та членів їх сімей від злочинних посягань
та інших протиправних дій.

Образа працівника податкової міліції, опір, погроза, насильство та інші
дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника податкової
міліції завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.
Правовий захист відповідно до ст. 21 Закону «Про міліцію» поширюється і
на пенсіонерів податкової міліції, членів їх сімей, якщо правопорушення
вчинені у зв’язку з попередньою їх діяльністю.

Ст. 185 КпАП України передбачає відповідальність за злісне непідкорення
законному розпорядженню чи вимозі працівника податкової міліції при
виконанні ним службових обов’язків або його образу.

Ст. 185 КпАП України встановлює відповідаїьність за публічні заклики до
невиконання вимог працівника податкової міліції у зв’язку з виконанням
ним службових обов’язків або за розповсюдження неправдивих відомостей з
метою провокації непідкорення законній вимозі працівника податкової
міліції.

Низка статей КК України передбачає відповідальність за протиправні дії
щодо працівників державної податкової служби у таких випадках:

— за захоплення працівника правоохоронного органу як заручника;

— за організацію та активну участь у групових діях, які грубо порушують
громадський порядок або пов’язані з явним непідкоренням законним вимогам
представників влади (згідно зі ст. 20 Закону «Про міліцію» працівник
податкової служби є представником державного органу виконавчої влади);

— за опір працівникові державної податкової служби як працівникові
правоохоронного органу при виконанні ним службових обов’язків по охороні
громадського порядку;

— за погрозу вбивством, насильством або знищенням майна щодо працівника
державної податкової служби як працівника правоохоронного органу, а
також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням ним службових
обов’язків;

— за втручання в діяльність працівника державної податкової служби як
працівника правоохоронного органу;

— за нанесення тілесних ушкоджень працівникові державної податкової
служби як працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам
у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків;

— за навмисне знищення або пошкодження майна, яке належить працівнику
державної податкової служби як працівнику правоохоронного органу, а
також його близьким родичам у зв’язку з виконанням ним службових
обов’язків;

— за погрозу або насильство щодо посадової особи (в т. ч. Державної
податкової служби) з метою припинення службової діяльності або зміни її
характеру в інтересах того, хто загрожує.

Захист життя, здоров’я, честі й гідності працівника державної податкової
служби передбачено й іншими нормами КК України. Гак, наприклад,
відповідальність за організацію масових без порядків, що
супроводжувалися опором представникам влади (працівникам податкової
служби) із застосуванням зброї або інших предметів, що використовувалися
як зброя (ст. 294).

Практика застосування статей КК вказує на послаблений
кримінально-правовий захист працівників правоохоронних органів. Як
свідчить практика щодо органів внутрішніх справ, лише 33% засуджених за
заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим позбавлено волі, а 17 % справ
за фактом тілесних ушкоджень, завданих працівникам у 2000 році, було
припинено.

Усе це вимагає від керівників державної податкової служби чіткого
аналізу причин і умов, що сприяють злочинним посяганням на працівників
податкової служби у зв’язку з їх службовою діяльністю, досконалого
знання відповідного законодавства й особистої наполегливості в
розв’язанні конкретних ситуацій, що тягнуть за собою необхідність
правового захисту підлеглого.

Звертає на себе увагу те, що при всій розгалуженості правового
регулювання захисту працівників державної податкової служби, як і інших
правоохоронних працівників, законодавство, крім зазначених вище, має
також недоліки.

Ст. 345 КК передбачає відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень
лише шляхом побоїв, але тілесні ушкодження можуть бути заподіяні і в
інший спосіб. Тому для повного кримінально-правового захисту
правоохоронних органів у ст. 345 КК не потрібно обмежувати
відповідальність за нанесення тілесних ушкоджень лише побоями. Даною
статтею не передбачено відповідальність за вчинення злочину
рецидивістом, а також відповідальність за нанесення тяжких тілесних
ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

У ряді статей КК України передбачено відповідальність за злочинні дії
проти правоохоронців та їх близьких родичів. Разом з тим протидія
законній діяльності працівника правоохоронного органу може здійснюватись
не тільки шляхом виконання описаних у вищезгаданих статтях дій відносно
його близьких родичів, а й інших осіб, життя, здоров’я і власність яких
не байдужі правоохоронцю й злочинні дії відносно яких можуть спричинити
психологічний тиск, завдати моральної та фізичної шкоди його здоров’ю
(наприклад, . погроза вбивства нареченої). Тому було б слушно замінити у
відповідних статтях КК слова «близьких родичів» на слова «близьких йому
осіб».

Основні заходи щодо забезпечення правової захищеності податкової служби
мають бути виконані у плановому порядку, заздалегідь, але необхідно
передбачати відповідні заходи, способи дій та реагування в конкретній
екстремальній ситуації, яка може виникнути в зв’язку з виконанням
працівником своїх службових обов’язків.

З цією метою в навчальних закладах у системі початкової професійної
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників
податкової служби має викладатися відповідний предмет. Мета вивчення
курсу полягає в озброєнні працівників державної податкової служби
теоретичними та практичними навичками, необхідними для:

— створення правових гарантій виконання службових завдань працівниками
державної податкової служби та нешкідливих умов життєдіяльності;

— прогнозування та прийняття обгрунтованих рішень щодо захисту особового
складу від можливих наслідків злочинних дій, аварій, катастроф,
стихійного лиха, а також дій під час ліквідації цих наслідків;

— проектування, розробка та впровадження в діяльність податкових органів
нових тактично, технічно, енергетичн ефективних зразків техніки,
технологічних процесів відповідно до сучасних вимог особистої безпеки,
екології та техніки безпеки експлуатації;

— розробка таких нормативних документів та проведення таких гарантійних
заходів щодо реалізації правового захисту по боротьбі зі злочинністю,
які б виключали або мінімізували небезпеку особового складу державної
податкової служби;

— створення системи профілактики умов та причин, які сприяють виникненню
загрози для здоров’я працівників податкової служби та населення.

Безумовно, що реапізація вищезгаданих напрямів правового забезпечення
особистої безпеки можлива, якщо їх будуть здійснювати професійно
підготовлені працівники державної податкової служби, які розуміють
значення вжитих заходів та вміють їх використовувати.

У державній податковій службі повсякденні завдання вирішуються, як
правило, індивідуально працівниками, які в питаннях правової захищеності
повинні діяти автоматично або напівавтомАтично, за шаблоном. Корекція на
дотримання заходів правової захищунос-ті та реалізація особистої безпеки
повинна бути в усіх службових діях працівника. Насамперед, повинна бути
виключена ситуація, коли працівник своїми діями створює сприятливу
ситуацію для виникнення загрози його життю, здоров’ю та інтересам.

Таким чином, з метою вдосконалення правової захищеності працівників
державної податкової служби необхідно передбачити:

— розробку принципів, мети, змісту, форм та методів роботи щодо
профілактики, мінімізації, компенсації та корекції можливих фізичних,
психічних, соціальних відхилень у працівників податкової служби;

— вивчення несприятливих факторів та небезпечності у діяльності
працівників податкової служби, визначення можливостей суспільства,
держави, певних інститутів по їх мінімізації, компенсації та корекції їх
впливу на розвиток особистості працівника;

— розробку комплексу заходів та рекомендацій щодо профілактики
перетворення віктимних особистостей у жертви не сприятливих умов
життєдіяльності;

— надання допомоги працівникам податкової служби по корекції
самосприйняття та самоусвідомлення в питаннях особистої безпеки.

Управлінські рішення, плани щодо забезпечення безпеки особового складу
повинні включати:

— розробку інструкцій, алгоритмів поведінки працівників податкової
служби у несприятливих ситуаціях, зокрема, під час затримання озброєних
злочинців, звільнення заручників, діях у Невідомій, неясній ситуації, де
можлива загроза особистому життю;

— систематичну перевірку готовності особового складу податкової служби
до виконання обов’язків в умовах підвищеного ризику для життя та в
екстремальних ситуаціях;

— організацію початкової та службової підготовки за місцем служби,
підвищення рівня професійної майстерності, спеціальної та фізичної
підготовки особового складу податкової служби, збільшення практичних
занять, тренувань, навчань з відпрацюванням дій, передбачених заходами
особистої безпеки;

— дотримання правил порядку дій учасників проведення занять, тренувань,
особливо при застосуванні зброї, імітаційних засобів, спеціальних
засобів сльозоточивої, світло-шумової і руйнівної дії;

— вміння користуватись приладами радіаційної, хімічної розвідки,
дозиметричного контролю, засобами захисту органів дихання та шкіри в
осередках хімічного забруднення;

— закріплення на постійне й тимчасове носіння зброї працівникам
податкової міліції, вміння володіти нею та знання законних підстав для
її застосування;

— перевірки додержання дорожньо-транспортної дисципліни працівниками
податкової служби, запобігання дорожньо-транспорт-пих пригод за участю
особового складу;

— цільове використання коштів на обов’язкове страхування працівників
податкової служби;

— аналіз та вжиття відповідних заходів щодо злочинних намірів відносно
працівників податкової служби, членів їх сімей, порядок використання
наявної інформації з метою профілактики таких правопорушень;

— здійснення комплексу оперативно-розшукових заходів для розкриття
злочинів, вчинених відносно працівників податкової служби, для викриття
і затримання осіб, які скоїли такі злочини;

— забезпечення особового складу податкової міліції сучасними
спеціальними засобами захисту, зброєю, набоями, спорядженням;

— забезпечення якісного відбору кадрів у державну податкову службу,
виявлення осіб психологічно нестійких у стресових ситуаціях, з
недостатніми адаптаційними можливостями до ситуацій, пов’язаних з
підвищеним ризиком;

— запровадження обов’язкового професійного психофізіологічного відбору
кадрів на службу, щорічних психіатричних обстежень з обов’язковим
застосуванням діагностики працівників оперативних міліцейських
підрозділів;

— вжиття заходів для забезпечення соціального захисту сімей загиблих
працівників податкової служби відповідно до чинного законодавства,
допомоги працівникам податкової служби, які отримали каліцтва, поранення
чи захворіли під час виконання службових обов’язків.

Корисним для підвищення рівня правової захищеності може бути і
використання засобів наочної пропаганди (наприклад, плакати з різних
аспектів правового захисту та інше). Вони досить активно
використовуються у практиці забезпечення безпеки особового складу,
наприклад, при проведенні навчань по стрільбі із вогнепальної зброї,
навчанні правил безпеки руху, наданні медичної допомоги, прийомам і
методам захисту від нападу злочинця. З одного боку, звичайно на плакатах
акцентується увага на вузлових аспектах тієї або іншої проблеми
правового регулювання особистої безпеки персоналу, і за умов якісного їх
оформлення, урахування закономірностей дії наочних засобів, продуманого
механізму використання, постійного оновлення змісту вони можуть стати
дійовим засобом скорочення незаконних та небезпечних дій персоналу. З
другого боку, при порушенні вищеназваних та інших умов наочні застарілі
та примітивні засоби можуть мати ефект антиреклами: викликають
роздратування, а у кращому випадку — їх просто не помічають. Зрозуміло,
що наочного пропагандою неможливо замінити всебічні програми правового
захисту. Вона повинна використовуватися разом з іншими засобами
скорочення небезпечних умов та дій і розглядатися як частина загальної
програми.

Розробка і реалізація найдосконаліших заходів правової захищеності не
досягне цілі без формування у керівництва почуття відповідальності за
життя і здоров’я підлеглих. Практично це почуття відповідальності
проявляється, коли керівники особисто займаються проблемами захищеності,
обговорюють ці питання на нарадах та зборах колективів, проводять
інструктажі з питань безпеки, планують їх у діяльності податкової служби
і контролюють їх виконання, беруть участь у програмах підготовки та
перепідготовки особового складу податкової служби з питань правового
регулювання безпеки праці, подають особистий приклад в уміннях та
навичках відповідної поведінки.

Підсумовуючи, зазначимо, що нормативне регулюючі умови професійної
діяльності працівників державної податкової служби є комплексним,
багатоступеневим процесом, який реалізується на рівні держави, органів
податкової служби, кожного працівника.

Обов’язковими елементами цього процесу є аналіз зовнішнього середовища
(виявлення стратегічно важливих тенденцій його розвитку, можливих
небезпек) та адаптація до нього за допомогою системи розроблених
заходів, у тому числі і тих, що були розглянуті вище. Це постійно діючий
процес, який супроводжує кожен наступний етап розвитку суспільства і
відповідно державної податкової служби, бо вони є його невід’ємною
частиною.

Bеобхідних знань, умінь та навичок. Коли інша дія перетворюється у
звичку діяти безпечно і набуває властивостей автоматичного виконання,
можна вважати, що у процесі навчання досягнуто певного результату. Чим
більшу кількість законних і відповідно адаптованих дій вдається зробити
автоматичними, тим більше часу у працівників залишається для оцінки
ситуації, прийняття правильного рішення, що, у свою чергу, може зберегти
йому здоров’я або навіть життя.

Розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, не нижчому межі
ма-лозабезпеченості.

Сьогодні спеціалісти Міністерства праці та соціальної політики України
опрацьовують механізм поетапного збільшення мінімальних та максимальних
розмірів пенсій; забезпечення призначення пенсій залежно від минулої
трудової діяльності.

Принцип солідарності. Солідарність як етичний принцип, вимагає від
працюючих фінансового забезпечення тих, хто вже втратив працездатність.
Нове покоління працюючих відраховуватиме кошти на пенсійне забезпечення
громадян, яких воно змінило на виробництві. Це є суто пенсійні кошти.
Отже, існує своєрідний «договір поколінь»: молоді — літнім, і так
безперервно здійснюється перерозподіл коштів від працездатних
непрацездатним. Але цей зв’язок поколінь є лише частиною загального
принципу солідарності. До його змісту входить також перерозподіл коштів
між галузями економіки і регіонами, між переробними і сировинними
галузями регіонами-донорами та іншими галузями.

На перспективу ставиться питання про залучення частини страхових внесків
на накопичувальні пенсійні рахунки застрахованих осіб та здійснення
пенсійних виплат з цих рахунків залежно від розміру накопичень.

Соціальне забезпечення за рахунок Пенсійного фонду, Фонду соціального
страхування, коштів державного та місцевих бюджетів. Соціальне
забезпечення в Україні здійснюється із коштів Пенсійного фонду, що діє
на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.92. № 39.

За рахунок Фонду соціального страхування надаються: допомога по
вагітності і пологах; допомога при народженні дитини та інші.

Через державний бюджет виплачується державна соціальна допомога, адресна
соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям.

За рахунок місцевих бюджетів надається допомога з догляду за дитиною,
допомога на неповнолітніх дітей, які перебувають під опікою чи
піклуванням, тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких
ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе
тощо.

Принцип здійснення соціального захисту державними органами. В Україні
створено єдину систему пенсійного забезпечення. Це проявляється,
насамперед, у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям
пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України і
частково дотацій з державного бюджет)’, які виділяються на пенсійне
забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове
регулювання, що гарантує на всій території країни рівні умови та норми,
однакові можливості здійснення громадянами України одного з
найважливіших соціальних прав.

Держава встановлює підстави і види пенсійного забезпечення, визначає
порядок і умови призначення пенсій, джерело фінансування, створює
систему органів, через які вирішуються питання соціального захисту, і
все це закріплює в законодавчих актах.

Основні функції щодо соціального захисту виконують органи соціального
захисту чи Пенсійного фонду України. В їх компетенції перебувають
питання призначення пенсій, надання пільг і переваг ветеранам війни і
праці, організації соціальної допомоги сім’ям з дітьми, одиноким і
літнім громадянам. На них покладено обов’язки з матеріально-побутового
обслуговування і працевлаштування інвалідів, розгляд звернень громадян
із винесенням рішень, роз’яснення законодавства, що мають обов’язковий
характер для підприємств і організацій, які застосовують норми
пенсійного права, та інші питання соціального захисту пенсіонерів.

Поряд з органами соціального захисту населення, питаннями пенсійного
забезпечення займаються органи Міністерства оборони, Служба Безпеки,
Міністерства внутрішніх справ і державної податкової служби України.
Вони беруть участь у пенсійному за безпе-ченні категорій осіб, які
проходили службу в цих органах.

Єдиним органом законодавчої влади в державі є Верховна Рада України.
Вона приймає закони про основи соціального захисту населення, форми і
види пенсійного забезпечення, затверджує основні показники бюджету
Пенсійного фонду, які включаються до Державного бюджету, визначає розмір
(тариф) обов’язкових страхових внесків підприємств, організацій і
громадян.

Систему органів державної виконавчої влади представляють центральні
органи та місцеві державні адміністрації. Вищим органом у системі
виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його відання належать
питання, пов’язані з реалізацією та виконанням гарантій, передбачених
законодавством про пенсійне забезпечення. Кабінет Міністрів видає
підзаконні нормативні акти з питань здійснення соціального захисту.

Єдиним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює
функції управління соціальним захистом у країні, є Міністерство праці та
соціальної політики України, підвідомче Кабінету Міністрові, на яке
покладено завдання втілення в життя єдиної державної політики у сфері
соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких, непрацездатних
громадян, які потребують підтримки з боку держави .

Коло повноважень Міністерства праці та соціальної політики досить
широке. Однак більшість із них виконується через систему обласних,
районних (міських) управлінь праці та соціального захисту населення, що
входять до складу місцевих державних адміністрацій чи міськвиконкомів за
принципом подвійного підпорядкування.

Управління районної (міської) ланки, будучи низовим органом у системі
соціального захисту населення, безпосередньо пов’язані з громадянами,
які потребують соціального захисту і пенсійного забезпечення; тісно
співпрацює із відповідними державними органами в цій галузі. Саме в цій
ланці управління іде найважливіша оперативна робота з питань соціального
захисту населення. Тому йому властиві ті ж принципи, які характерні для
управління взагалі, хоча і тут є свої специфічні особливості. Його
діяльність повинна базуватись, передусім, на принципі законності, що є
конституційним і випливає із ст. 8 Основного Закону України. Суть цього
принципу полягає в тому, що всі органи соціального захисту населення і
всі посадові особи повинні здійснювати свої функції відповідно до
законів України, неухильно захищаючи конституційні права громадян.

Принцип охорони права громадян на соціальний захист. Під охороною права
громадян на соціальний захист розуміють кошти, спрямовані, по-перше, на
матеріальне забезпечення громадян у передбачених законом випадках;
по-друге, на відновлення порушених прав у сфері пенсійного забезпечення.
У ст. 46 Конституції України не лише зафіксоване право на пенсію, а й
зазначено гарантії його здійснення. Це право гарантується
загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок
страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також
бюджетних і інших джерел соціального захисту.

Пенсії та інші види соціальних виплат і допомог, що є основним джерелом
існування, повинні забезпечувати рівень життя, не нижчий від
прожиткового мінімуму, встановленого також системою юридичних гарантій,
за допомогою яких забезпечується:

— вільний вступ громадян у конкретний вид пенсійних правовідносин, їх
зміна і припинення;

— оскарження відмови у прийнятті заяви про призначення пенсії та
порушення терміну її розгляду;

— дотримання законності під час призначення і виплати пенсії та охорона
права на пенсію.

Зазвичай реалізація суб’єктивного права громадян на відповідний вид
пенсії не зустрічає протидії з боку органів соціального захисту
населення чи Пенсійного фонду, які здійснюють пенсійне забезпечення.
Однак якщо цей орган відмовить громадянинові у призначенні пенсії, він
може звернутися за допомогою не лише в органи державної виконавчої
влади, а й до суду. Скарги на рішення органу, який призначає пенсії,
можуть подаватися до районної держадміністрації чи міськвиконкому або до
районного (міського) суду. Скарга в даному випадку є формою реагування
на факти порушення суб’єктивного права громадян на пенсію, засобом
усунення і попередження цих порушень.

Отже, встановлений порядок реалізації права на пенсію сприяє не лише
його фактичному здійсненню, а й забезпечує охорону та відновлення
порушеного права.

Джерела права соціального захисту

При формулюванні поняття джерела права як правила беруть за основу такі
дві основні позиції:

1) його розуміють як матеріальне джерело — звідки йде зміст норми або
правотворча сила, наприклад, державна влада, парламент, Президент
України, судові органи;

2) формальне джерело права — спосіб вираження змісту правил поведінки
або те, що дає правилу загальнообов’язковий характер.

Залежно від ступеня юридичної сили розрізняють два основних види джерел
права: закони і підзаконні — нормативні акти.

Джерела права соціального забезпечення — це нормативні акти, які
регулюють правовідносини з пенсійного забезпечення та деяких інших видів
обслуговування непрацездатних членів суспільства, сімей з дітьми.

Головним і визначальним джерелом права служить Конституція України. Так,
зокрема, ст. 46 Основного закону встановлює право громадян на соціальний
захист. Право на пенсію — одні із конкретних проявів усього загального
конституційного права.

Тільки законами України визначаються основи соціального захисту, форми і
види пенсійного забезпечення. Закони наділені вищою юридичною силою.
Вона полягає в тому, що решта правових актів має виходити із законів і
не суперечити їм. Закони приймА-ються Верховною Радою — єдиним органом
законодавчої влади в Україні.

Закони України як джерела права соціального захисту можна класифікувати
за основними видами.

Нормативні акти про пенсійне забезпечення:

• Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 06.12.91;

• Закон Укра’їни «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та
осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» від
09.04.92;

• Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91;

• Закон України «Про державну службу» від 16.02.93; Нормативні акти
про допомоги:

• Закон Укра’їни «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.92;

• Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну
допомогу сім’ям з дітьми» від 22.03.2001;

• Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим
сім’ям» від 01.06.2000;

• Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства
та дітям-інвалідам» від 16.11.2000. Нормативні акти щодо
матеріально-побутового та житлово-комунального обслуговування:

• Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту» від 22.10.93;

• Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів
праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.93;

• Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від
04.12.94;

• Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців
та членів їх сімей» від 20.12.91.

Визначення середньомісячного заробітку та порядок

призначення, перерахунку, виплати пенсій працівникам

державної податкової служби

Відповідно до ст. 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії
обчислюються за встановленими нормами у відсотках до середньомісячного
заробітку. Під середньомісячним заробітком розуміють середній розмір
заробітної плати працівників, який відображає регулярні, систематичні
виплати і є типовим, нормальним, характерним для даного працівника.
Середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсій береться (за
вибором того, хто звернувся за пенсією) за двадцять чотири останніх
календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією або за
будь-які шістдесят календарних місяців роботи підряд протягом всієї
трудової діяльності перед зверненням за пенсією, незалежно від наявних
перерв у роботі.

Середньомісячний заробіток за двадцять чотири календарних місяці і за
шістдесят календарних місяців визначається шляхом ділення загальної
суми, заробітку за двадцять чотирл календарних місяці роботи підряд чи
за шістдесят календарних місяців роботи підряд відповідно на двадцять
чотири чи шістдесят.

При цьому, за бажанням того, хто звернувся за пенсією, місце з неповним
числом робочих днів у зв’язку з їх працевлаштуванням або звільненням
враховуються як повні календарні місяці роботи.

Якщо той, хто звернувся за пенсією, пропрацював менше двадцяти чотирьох
календарних місяців, середньомісячний заробіток визначається шляхом
ділення загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на число
цих місяців.

Якщо працівник пропрацював менше одного календарного місяця, то
заробіток за весь відпрацьований час ділиться на число робочих днів за
місяць, обчислене в середньому за рік (25,4 — при шестиденному робочому
тижні та 21,2 — при п’ятиденному робочому тижні).

Для призначення пенсії будь-якого виду потрібно надати довідки з місця
роботи про середній заробіток особи, яка звернулася за пенсією, чи
померлого годувальника. Свідчення про заробіток вносяться в довідку
виключно на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших
документів про нараховану і виплачену заробітну плату.

У склад заробітку, з якого нараховується пенсія, вносяться всі види
винагород, на які нараховуються страхові внески, крім виплати
одноразового характеру.

Пенсіонерам, які пропрацювали після призначення пенсії за віком або з
інвалідності не менше як два роки з більш високим заробітком, ніж той, з
якого було обчислено пенсію, встановлюється, за заявою пенсіонера, новий
розмір пенсії, виходячи з більш високого заробітку, який визначається за
два роки роботи підряд після призначення пенсії.

Якщо пенсіонер, продовжуючи працювати, набув стажу, достатнього для
призначення повної пенсії, то за заявою пенсіонера проводиться
відповідний перерахунок пенсії, незалежно від того, скільки часу минуло
після призначення пенсії при неповному стажі.

При переході з одного виду пенсій на інший пенсіонер може вибрати
нарахування пенсії або з заробітку за два роки, або з заробітку за п’ять
років перед днем подання заяви про переведення, або з заробітку за
будь-які два роки роботи підряд після призначення пенсії.

Крім того, в разі переходу з однієї пенсії на іншу за новою підставою
вона може нараховуватись із заробітку, з якого була призначена чи
перерахована раніше виплачувана пенсія. В останньому випадку переведення
здійснюється за документом про заробіток, який знаходиться у пенсійній
справі.

Якщо пенсіонер бажає повернутися на раніше отримувану пенсію,
проводиться не переведення з однієї пенсії на іншу, а відновлення раніше
призначеної пенсії.

Після призначення пенсії всі документи надходять спеціалістові з
виплати, який на їх підставі відкриває особові рахунки пенсіонерів. Є
два способи виплати пенсій за місцем проживання пенсіонерів:

— через відділення зв’язку;

— через банківські системи.

Пенсії належить виплачувати щомісяця наперед у повному розмірі, без
урахування отриманого заробітку за місцем фактичного проживання
пенсіонера незалежно від прописки.

Якщо пенсіонер через хворобу чи з інших причин не має можливості
отримати пенсію особисто, він може видати доручення іншій особі.
Доручення має бути засвідчене в нотаріальному порядку, ЖЕК чи
стаціонарною лікувальною установою, де пенсіонер перебуває на лікуванні.
Доручення чинне протягом зазначеного в ньому строку, але не більше трьох
років. Якщо пенсіонер не одержує пенсії протягом певного часу, то після
шести місяців виплати тимчасово припиняються. Для поновлення виплати
необхідно звернутися до органу, що виплачує пенсію. Незапитана
пенсіонером своєчасно пенсія виплачується за минулий час, але не більше
як за три роки. При цьому причини, з яких пенсіонер не звертався
своєчасно за призначеною пенсією, для вирішення питання про виплату
пенсії за минулий час значення не мають. Якщо пенсія не виплачувалася з
вини органу, що призначає, чи виплачує пенсію, то невиплачені суми
повертаються і виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким
строком. Пенсіонерам, які проживають у будинках-інтернатах для осіб
похилого віку виплачується 25 % призначеної пенсії, але не менше 20 %
мінімальної пенсії за віком.

Пенсії, які призначаються особам рядового та начальницького складу
органів податкової міліції, обчислюються із суми грошового забезпечення,
що виплачується цим особам на день звільнення зі служби.

Пенсії обчислюються з таких видів грошового забезпечення:

— окладу за останньою штатною посадою, яку займали перед звільненням;

— окладу за спеціальне звання;

— відсоткової надбавки за вислугу років;

— додаткових видів грошового забезпечення, що надаються щомісячно
(надбавки за вчене звання, науковий ступінь, кваліфікацію та умови
служби).

Перерахунок раніше призначених пенсій особам начальницького і рядового
складу податкової міліції та членам їх сімей у зв’язку зі зміною
розмірів грошового забезпечення, що сталося після звільнення зі служби,
проводиться щорічно, виходячи з установленого за станом на перше січня
поточного року розміру грошового за без-. печення, з якого обчислюються
пенсії. Особам начальницького і рядового складу податкової міліції, які
одержували перед звільненням зі служби персональні (збережені) посадові
оклади або підвищені посадові оклади, пенсії обчислюються із звичайних,
а не з персональних (збережених) або підвищених окладів.

Пенсії, що призначаються членам сімей померлих осіб начальницького та
рядового складу податкової міліції, обчислюються в порядку,
передбаченому законодавством, з відповідних видів грошового
забезпечення, з яких підлягала обчисленню пенсія утриман-

ця. При звільненні особам начальницького і рядового складу податкової
міліції виплачується грошова допомога у розмірі п’ятимісячного грошового
забезпечення, особам старшого і вищого начальницького складу податкової
міліції, які звільнені зі служби за віком, хворобою, скороченням штату
чи за обмеженим станом здоров’я без права на пенсію, поряд з виплатою
одноразової грошової допомоги виплачується протягом одного року з дня
звільнення оклад за спеціальне звання.

Розв’язання спорів з пенсійних питань

Відповідно до ст. 104 Закону України «Про пенсійне забезпечення» скаргу
на рішення органу, який призначає пенсії, може бути подано до районної
(міської) ради народних депутатів або до районного (міського) суду.
Рішення органу, що призначає пенсію, може бути оскаржено в
адміністративному порядку. Зазвичай скарги подають у вищий орган, якому
безпосередньо підпорядкована установа, дії якої оскаржуються.

Порядок і строки розгляду скарг з пенсійних питань визначає Закон
України «Про звернення громадян» від 02.10.96.

Згідно зі ст. 16 цього Закону скарга на дії чи рішення органу державної
влади, органу місцевого самоврядування, посадової особи подається у
порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє
громадянина права звернутись до суду, а в разі відсутності такого органу
або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням — безпосередньо
до суду.

Скарга може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня
протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного
місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, які
подаються з порушенням цього терміну, не розглядаються.

Громадянин, який звернувся із скаргою, має право:

1) особисто викласти аргументи особі, що перевірила скаргу;

2) ознайомитись з матеріалами перевірки;

3) передавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті;

4) бути присутнім при розгляді скарги;

5) користуватися послугами адвоката;

6) одержувати письмову відповідь про результати розгляду скарги;

Похожие записи