.

Правовий статус іноземців в Україні, їхні право- та дієздатність

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
502 1754
Скачать документ

Правовий статус іноземців в Україні, їхні право- та дієздатність

Конституція України проголошує принцип національного та здійснення прав,
свобод і обов’язків іноземцями. вказано, що іноземці та особи без
громадянства, які ють в Україні на законних підставах, користуються ,
самими правами і свободами, а також несуть такі самі л’язки, як і
громадяни України — за винятками, встановленими Конституцією, законами
чи міжнародними договорами України. Зазначений принцип щодо здійснення
прав, свобод і обов’язків іноземцями закріплено і в Законі України “Про
правовий статус іноземців” (ст. 2). Іноземці можуть реалізувати ці права
і обов’язки так само, як і громадяни України. Наприклад, у Водному
кодексі України від 6 червня

1995 р.1 зазначено, що водокористувачами в Україні можуть бути громадяни
України, іноземні фізичні особи та особи без громадянства, які
здійснюють забір води з водних об’єктів, скидають у них зворотні води
або користуються водними об’єктами. Закон України “Про відпустки” від 15
листопада

1996 р. гарантує іноземним громадянам та особам без громадянства, які
працюють в Україні за дозволом, право на відпустки нарівні з громадянами
України2.

У Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” національний
правовий режим для іноземних суб’єктів господарської діяльності означає,
що вказані суб’єкти мають обсяг прав та обов’язків не менший, ніж
суб’єкти господарської діяльності України. Національний режим
застосовується до здійснення усіх видів господарської діяльності,
пов’язаної з інвестиціями на території України, а також щодо
експортно-імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської
діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів
(ст. 7).

А втім, якщо іноземною державою встановлено обмеження і юдо реалізації
прав і свобод громадянами України (реторсія), кабінет Міністрів України
може прийняти рішення про вста-овлення відповідного порядку реалізації
прав і свобод гро-і нами цієї держави на території України. Це рішення
надає чинності після його опублікування та може бути скасоване, якщо
відпадуть підстави, за яких воно було прийняте (ч. З ст. 2 Закону
України “Про правовий статус іноземців”).

Вказівка на застосування до прав та обов’язків іноземців національного
режиму чи можливого застосування реторсії міститься і в статтях 565, 566
Цивільного кодексу України.

На поширення національного режиму щодо користування іноземцями
процесуальними правами, наданими законодавством України, вказується у ч.
1 ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу України. За цими
нормами іноземці мають право звертатися до судів України, користуватися
цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України.
Можливість реторсії передбачена ч. З ст. 423 Кодексу, відповідно до якої
законодавством України можуть установлюватися відповідні обмеження щодо
цивільних процесуальних прав громадян тих держав, у яких допускаються
спеціальні обмеження таких же прав громадян України.

Законодавча практика засвідчує, що національний режим стосовно
здійснення окремих прав іноземців може запроваджуватися навіть після
запровадження законодавством цього режиму щодо загального обсягу прав та
обов’язків іноземців. Так, Указом Президента України “Про заходи
забезпечення приватизації у 1995 році” від 23 червня 1995 p. було
встановлено запровадити з 1995 p. національний режим щодо участі
іноземних інвесторів у приватизації майна зазначених у ньому об’єктів
(п. 10). Вказане положення поширювало свою дію на іноземців — іноземних
інвесторів. Право іноземних громадян, осіб без громадянства бути
покупцями об’єктів приватизації передбачено Законом України “Про
приватизацію майна державних підприємств” (у редакції від 19 лютого 1997
p.).

Поширення на права іноземців в Україні національного режиму означає
також, що вони не можуть вимагати надання прав, не передбачених
законодавством України або міжнародними договорами. Таке право може бути
невідомим в Україні або не поширюватися на іноземців. Наприклад, не
відомим законодавству України є інститут набувальної давності,
роздільного проживання подружжя, вимога відшкодувати моральну шкоду,
заподіяну відмовою в одруженні. Не поширюється на іноземців право
громадян України набувати у власність земельну ділянку.

У деяких випадках законодавство України та міжнародні договори
кореспондують один одному. Наприклад, іноземці можуть займатися в
Україні певною діяльністю, використовуючи свою кваліфікацію. Але тільки
міжнародними договорами встановлюється еквівалентність атестатів,
дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань (ст.
64 Закону України “Про освіту” від 23 березня 1996 p.).

Закріплений у законодавстві національний режим стосовно цивільної
правоздатності іноземців має безумовний характер. Це означає, що
згаданий вид режиму надається іноземцям у кожному конкретному випадку
без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права
громадянам України на батьківщині іноземців.

Законодавство України може встановлювати винятки щодо правоздатності
іноземців (ч. 1 ст. 565 та ст. 566 Цивільного кодексу України). Винятки
стосуються, зокрема, обмежень призначення на посади або певної
діяльності, що пов’язано з належністю до громадянства України (ч. 4 ст.
8 Закону України “Про правовий статус іноземців”). Так, відповідно до
ст. 4 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 p.1 право
на державну службу мають тільки громадяни України. Згідно зі ст. 7
Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 p.2 право на
зайняття судової посади мають тільки громадяни України.

Іноземці не можуть бути адвокатами, аудиторами і нотаріусами (ст. 2
Закону України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р.3, ст. 5 Закону
України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р., ст. 3 Закону
України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 p.4.

Щодо здійснення окремих прав іноземцями законодавством України
встановлено обмеження. Наприклад, відповідно до ст. 24 Закону України
“Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 p.5
іноземні громадяни, зокрема священнослужителі, релігійні проповідники,
інші представники зарубіжних організацій, які тимчасово перебувають в
Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень,
виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих
релігійних організаціях, за запрошенням яких прибули, і за офіційним
погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту
(положення) відповідної релігійної організації.

Згідно зі ст. 4 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні
моделі”, ст. 4 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”2,
ст. 4 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”3,
що були прийняті 15 грудня 1993 p., а також ст. З Закону України “Про
охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997
р.4 іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають чи мають
постійне місцезнаходження поза межами України, свої права на винаходи,
корисні моделі, промислові зразки для товарів і послуг, топографії
інтегральних схем здійснюють тільки через представників, зареєстрованих
відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної
власності (патентних повірених), затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 10 серпня 1994 p.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про державну таємницю” від 21 січня
1994 p. іноземним громадянам та особам без громадянства у виняткових
випадках на підставі міжнародних угод або письмового розпорядження
Президента України надається доступ до державної таємниці.

В окремих сферах діяльності, зокрема інвестиційній, торгівельній, до
здійснення прав та обов’язків іноземців може застосовуватися режим
найбільшого сприяння. У законодавстві України суть цього режиму
сформульовано, зокрема, у ст. 7 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність”. Тут режим найбільшого сприяння означає, що іноземні
суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг
щодо мит, податків і зборів, якими користується та/або буде
користуватися іноземний суб’єкт господарської діяльності будь-якої іншої
держави, якій надано згаданий режим. Режим найбільшого сприяння
надається на основі взаємної угоди суб’єктам господарської діяльності
інших держав з відповідними договорами України та застосовується у сфері
зовнішньої торгівлі. Позбавити вказаного режиму може Верховна Рада
України. Таке рішення цей орган приймає у відповідь на дискримінаційні
або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань
(ст. 29).

На підставі національного закону чи міжнародного договору України
іноземцям для здійснення ними прав і обов’язків може надаватися
спеціальний режим.

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” передбачає, що
спеціальний режим може застосовуватися відносно територій спеціальних
економічних зон, територій митних союзів, до яких входить Україна, і в
разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними
договорами за участю України з державами, які мають з Україною спільні
морські чи сухопутні кордони (ст. 7, 24, 25). У Законі України “Про
загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон” від 13 жовтня 1992 p.1 передбачено спеціальний режим
щодо зарплати; гарантій переведення доходів іноземних працівників,
одержаних від роботи у вільній зоні, і т. ін. Спеціальний режим може
виявлятись і в пільговому оподаткуванні.

Яскравим прикладом встановлення спеціального режиму є, зокрема,
підписання Президентом України у 1998 p. Указу “Про економічний
експеримент “Яворів”, а 15 січня 1999 p. прийняття Закону “Про
спеціальну економічну зону “Яворів”, Законів “Про спеціальні економічні
зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій
області”2, та “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у
Закарпатській області”3 від 24 грудня 1998 р., “Про спеціальну
економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортополіс Труска-вець”
від 6 жовтня 1998 p.

Правовий статус іноземців, окрім правоздатності, включає і їхню
дієздатність. Оскільки питання повної дієздатності по-різному
регламентується у правових системах, колізійні норми законодавства
України допомагають вирішити колізійні проблеми у цій сфері. Відповідно
до ст. 566′ Цивільного кодексу України до визначення цивільної
дієздатності іноземного громадянина застосовується закон країни його
громадянства. До визначення цивільної дієздатності особи без
громадянства застосовується закон країни постійного п місця, проживання.
Проте цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства
щодо угод, які укладаються в Україні, та зобов’язань, що виникають
внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за і? законом.

У законодавстві України також установлено колізійну норму, яка вирішує
питання визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною. Відповідно
до ч. 4 ст. 566 Цивільного кодексу України, іноземні громадяни та особи
без громадянства можуть бути визнані недієздатними або обмежено
дієздатними у порядку, встановленому законодавством України, тобто за
статтями 15, 16 Цивільного кодексу нашої держави.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020