Реферат на тему:

Правовий статус комерційних банків

Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ
здійснювати у сукупності такі операції: залучення на вклади грошових
коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від
свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення
банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційний банк є суб’єктом підприємницької діяльності, підприємством з
особливим правовим положенням. Такий статус комерційного банку існує
об’єктивно і обумовлений тим, що банківська діяльність є виключним видом
діяльності, з особливими вимогами держави до суб’єктів, що її
здійснюють.

Основними відмінностями комерційних банків від інших суб’єктів
підприємницької діяльності полягають у такому: лише банки мають право
здійснювати у сукупності такі операції: залучення на вклади грошових
коштів фізичних і юридичних осіб; розміщення зазначених коштів від свого
імені, на власних умовах та на власний ризик; відкриття і ведення
банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; передача державою
комерційним банкам деяких адміністративних повноважень (контроль за
додержанням касової дисципліни, контроль за валютними операціями);
обмеження правоздатності банків (комерційним банкам забороняється
діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування,
обмеження щодо наявності у власності нерухомого майна); обов’язок банків
тримати частину своїх коштів (обов’язкові резерви) в НБУ; наявність
ліцензії на здійснення банківських операцій, без якої банк взагалі не
може розпочати роботу; лише юридичні особи, зареєстровані в НБУ як банк
мають право вживати у своїх назвах термін «банк» та похідні від нього
словосполучення.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані.
Універсальними є банки, які здійснюють рівною мірою всі банківські
операції. Спеціалізованими є банки, які здійснюють в основному кілька
банківських операцій. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними,
інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває
статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50 % його активів є
активами одного типу, статусу спеціалізованого ощадного банку — у разі,
якщо понад 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»
банки мають право на підставі ліцензії здійснювати перелік операцій,
серед яких: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних
осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і
банків-кореспондентів; 3) розміщення залучених коштів від свого імені,
на власних умовах та на власний ризик; 4) операції з валютними
цінностями; 5) емісія власних цінних паперів; 6) організація купівлі та
продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 7) здійснення операцій на
ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
8) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх
осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 9) придбання права
вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи
надані послуги (факторинг); 10) лізинг; 11) послуги з відповідального
зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та
документів; 12) випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів
та інших обігових платіжних інструментів; 13) випуск банківських
платіжних карток і здійснення операцій із застосуванням цих карток;
14) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських
операцій.

За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право
здійснювати такі операції: здійснення інвестицій у статутні фонди та
акції інших юридичних осіб; здійснення випуску, обігу, погашення
(розповсюдження) грошових лотерей; перевезення валютних цінностей та
інкасація коштів; операції за дорученням клієнтів з фінансовими
активами; довірче управління коштами та цінними паперами; депозитарна
діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних
паперів.

Можливість здійснення банком тих чи інших операцій підтверджується
ліцензією, яка видається Національним банком України згідно з Положенням
про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та
ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління
Національного банку України від 17.07.01 № 275.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність»
клієнт банку має право доступу до визначеної інформації щодо діяльності
банку. Банки зобов’язані на вимогу клієнта надати: відомості, які
підлягають обов’язковій публікації, про фінансові показники діяльності
банку та його економічний стан; перелік керівників банку та його
відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають
суттєву частку участі у банку; перелік послуг, що надаються банком;
вартість банківських послуг; іншу інформацію та консультації з питань
надання банківських послуг.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва,
торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних
монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Згідно зі ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»
угоди, що здійснюються з пов’язаними з банком особами, не можуть
передбачати сприятливіші умови, ніж угоди, укладені з іншими особами.
Угоди, укладені банком з пов’язаними особами на умовах, сприятливіших за
звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Також банкам забороняється укладати договори з метою обмеження
конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських
послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди. Окрім
того, банкам забороняється: встановлювати процентні ставки та комісійні
винагороди на рівні нижче за собівартість банківських послуг у цьому
банку; вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці
недобросовісної конкуренції; вимагати від клієнта придбання будь-яких
товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи
банку як обов’язкову умову надання банківських послуг.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства
з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. В окрему групу
слід виділити державні банки, тобто банки, 100 % статутного капіталу
якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету
Міністрів України за умови отримання позитивного висновку Національного
банку України. При цьому в Законі про Державний бюджет України на
відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу
державного банку. Статут державного банку затверджується постановою
Кабінету Міністрів України.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і
поділяються на місцеві та центральні. Мінімальна кількість учасників
місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50
осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві
кооперативні банки. Статутний капітал кооперативного банку поділяється
на паї. Кожен учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї
участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів:
банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова
група. Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою
Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом
внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може
бути учасником лише одного банківського об’єднання.

Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та
акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банки, що увійшли до
банківської корпорації, передають останній повноваження на здійснення
окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих
функцій. Централізації в межах банківської корпорації підлягають:
виконання розрахунків, операції на ринках грошей і капіталів,
встановлення та ведення кореспондентських рахунків, моніторинг кредитних
ризиків, розробка та прийняття загальних для членів банківської
корпорації правил і процедур виконання операцій і внутрішньої звітності,
формування зовнішньої звітності, внутрішній аудит. Банківська корпорація
виконує функції розрахункового центру для банків — членів корпорації і
не веде безпосереднього обслуговування клієнтів.

Банківська холдингова група — це банківське об’єднання, до складу якого
входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової
групи має належати не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або
голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з
установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути
щонайменше один банк, а материнська компанія повинна бути фінансовою
установою. Материнській компанії має належати понад 50 % акціонерного
(пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.

Банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Асоціація
(спілка) банків є договірним об’єднанням банків і не має права
втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки). Банківські
спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи
підприємницькою діяльністю.

Чинним законодавством України в окрему групу виділені системоутворюючі
банки, тобто банки, зобов’язання яких становлять не менше 10 % від
загальних зобов’язань банківської системи.

Теоретично процес створення банку можна умовно поділити на кілька
етапів: 1) підготовчий етап. Засновники банку домовляються про створення
комерційного банку, обговорюють форми і кількісну участь кожного з них у
формуванні статутного капіталу, розробляють документацію, необхідну для
реєстрації банку; 2) державна реєстрація в НБУ; 3) отримання ліцензії на
здійснення банківських операцій.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та
нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або
уповноважених ним органів. Особи, які мають суттєву участь (володіння 10
і більше процентами статутного капіталу) або право голосу завдяки
придбаним акціям (паїв) у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію
та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні
особи, в яких банк має суттєву частку, об’єднання громадян, релігійні та
благодійні організації.

Найменування банку має містити слово «банк», а також вказівку на
організаційно-правову форму. Слово «банк» та похідні від нього
словосполучення дозволяється вживати у назві лише тим юридичним особам,
які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію. Вживання у
найменуванні банку слів «Україна», «державний», «центральний»,
«національний» та похідних від них можливе лише за згодою Національного
банку України.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України.
Уповноважені засновниками банку особи подають НБУ такі документи:
1) заяву про реєстрацію банку; 2) установчий договір (крім державного
банку); 3) статут банку; 4) рішення про створення банку (протокол
установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про
створення державного банку; 5) бізнес-план на найближчий рік і стратегію
діяльності банку на найближчі три роки; 6) інформацію про фінансовий
стан учасників, які матимуть суттєву участь у банку; 7) бухгалтерську і
фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) — для
юридичних осіб, які матимуть суттєву участь у банку, довідку Державної
податкової адміністрації України про доходи за останній рік — для
учасників — фізичних осіб, які матимуть суттєву участь у банку;
8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради
директорів), ревізійної комісії; 9) копію платіжного документа про
внесення плати за реєстрацію банку; 10) нотаріально посвідчені копії
установчих документів учасників, які є юридичними особами та мають
суттєву участь у банку; 11) копії звіту про проведення відкритої
підписки на акції, якщо банк створюється у формі відкритого акціонерного
товариства; 12) відомості про професійну придатність і ділову репутацію
голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера
банку. Під діловою репутацією закон розуміє сукупність підтвердженої
інформації про особу, що дає можливість дійти висновку про професійні та
управлінські здібності цієї особи, її порядність та відповідність її
діяльності вимогам закону.

Рішення про державну реєстрацію або про відмову в державній реєстрації
банку приймається НБУ не пізніше тримісячного строку з моменту подання
повного пакета документів. Реєстрація банків здійснюється шляхом
внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого
банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк видає банку
свідоцтво про його державну реєстрацію.

Законодавством України встановлено особливості створення банків з
іноземним капіталом. Таким є банк, в якому частка капіталу, що належить
хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 %. Відповідно до ст. 21 Закону
України «Про банки і банківську діяльність» для створення банку з
іноземним капіталом його засновники зобов’язані отримати попередній
дозвіл Національного банку України. Для набуття діючим банком статусу
банку з іноземним капіталом попередній дозвіл НБУ отримує правління
(рада директорів).

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання
банківської ліцензії, без якої не дозволяється здійснювати одночасно
діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають
поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.

Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі
клопотання банку за наявності документів, що підтверджують: наявність
сплаченого та зареєстрованого установчого капіталу; забезпеченість банку
належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним
забезпеченням, приміщеннями; наявність як мінімум трьох осіб,
призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають
відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

3/4

A

F

H

X

¬

X

Bконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В
такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні
приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня
отримання повного пакета документів.

Підрозділ банку — структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної
особи і виконує функції, визначені банком. Підрозділи банку можуть бути
філіями або представництвами.

Філія банку — відокремлений структурний підрозділ банку, що не має
статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені
банку. Філії банків відкриваються за згодою Національного банку України,
яка надається на підставі таких документів: 1) клопотання банку про
відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів
діяльності філії; 2) рішення спостережної ради банку про відкриття
філій; 3) положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;
4) інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

Реєстрація філій банку здійснюється Національним банком України протягом
одного місяця з моменту надання всіх необхідних документів шляхом
внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.

Представництво банку — територіально відокремлений структурний підрозділ
банку, що не здійснює банківську діяльність. Представництва банку не
реєструються Національним банком України. Інформація про представництва
банку вноситься Національним банком України до Державного реєстру
банків.

Представництва іноземних банків на території України підлягають
реєстрації Національним банком України. Для реєстрації подаються такі
документи: 1) клопотання про реєстрацію представництва іноземного банку;
2) витяг з банківського (торговельного) реєстру або інший офіційний
документ, що підтверджує реєстрацію іноземного банку; 3) положення про
представництво; 4) доручення від іноземного банку на здійснення
представницьких функцій.

Українські банки мають право створювати дочірні банки, філії чи
представництва на території інших держав на підставі дозволу
Національного банку України. Для відкриття дочірніх банків, філій або
представництв українських банків на території інших держав висуваються
такі самі вимоги, які встановлені для відкриття філій чи представництв
банків на території України, за умови надання Національним банком
України дозволу на здійснення інвестицій за кордон у зв’язку зі
створенням філії або представництва банку на території іншої держави.

Для створення дочірнього банку, філії чи представництва українського
банку за кордоном цей банк подає до Національного банку України
бізнес-план та економічне обґрунтування доцільності створення дочірнього
банку, філії чи представництва банку за кордоном.

Дочірній банк, філія чи представництво українського банку на території
іншої держави реєструються відповідно до вимог законодавства цієї
держави.

Банк у місячний термін має повідомити Національний банк України про
відкриття дочірнього банку, філії чи представництва на території іншої
держави з наданням копій відповідних документів про їх реєстрацію.

Майно банку — це сукупність речей, нематеріальних благ і майнових вимог,
на базі яких здійснюється банківська діяльність. Майно банку знаходить
своє відображення в балансі банку.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»
банки мають право самостійно володіти, користуватись та розпоряджатись
майном, що перебуває в їх власності. Банк відповідає за своїми
зобов’язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Держава не
відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за
зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.
Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями банків, а
банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України,
якщо інше не передбачено законом або договором.

До майнового комплексу кожного банку обов’язково входить капітал банку.
Капітал банку — це залишкова вартість активів банку після вирахування
всіх його зобов’язань. Капітал банку включає: 1) основний капітал;
2) додатковий капітал.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний
капітал і розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок
нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків
акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється
під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком
збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

Додатковий капітал може включати: 1) нерозкриті резерви; 2) резерви
переоцінки; 3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти;
4) субординований борг.

Додатковий капітал не може перевищувати 100 % основного капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не
може бути менше: 1) для місцевих кооперативних банків — 1 млн євро;
2) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї
області, — 3 млн євро; 3) для банків, які здійснюють свою діяльність на
території всієї України, — 5 млн євро.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватись
виключно шляхом грошових внесків. Статутний капітал банку не повинен
формуватись з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для
формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше
цільове призначення.

Для оцінки фінансового стану банку використовується так званий
регулятивний капітал, який складається з основного та додаткового
капіталу, зваженого на ризики, що визначаються Національним банком
України.

Банки зобов’язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених
збитків по всіх статтях активів і позабалансових зобов’язаннях. Розмір
відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 % від прибутку банку
до досягнення ними 25 % розміру регулятивного капіталу банку.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати
вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 %
капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше
25 % капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: 1) приміщення, яке
забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; 2) майно, яке
перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя
відповідно до умов договору застави; 3) майно, набуте банком з метою
запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком
протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового
дозволу Національного банку України. Банк має право здійснити інвестицію
без письмового дозволу НБУ у разі, якщо: 1) інвестиція в будь-яку
юридичну особу не перевищує 5% регулятивного капіталу банку; 2) юридична
особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання
фінансових послуг; 3) регулятивний капітал банку повністю відповідає
вимогам для інвестицій.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом
яких передбачена повна відповідальність його власників.

Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства,
установи не повинна перевищувати 15 % капіталу банку, сукупні інвестиції
банку — 60 % розміру капіталу банку. Це обмеження не застосовується у
разі, якщо: 1) акції та інші цінні папери придбані банком у зв’язку з
реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх понад одного
року; 2) банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані
акції, емітентом яких є інший банк; 3) цінні папери перебувають у
власності банку не більше одного року, який отримав їх у результаті
андеррайтингу; 4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок
та від імені своїх клієнтів.

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада,
правління (рада директорів) банку, органом контролю — ревізійна комісія
та внутрішній аудит банку.

Вищим органом управління банку є загальні збори учасників. До їх
компетенції належить прийняття рішень щодо: 1) визначення основних
напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;
2) внесення змін і доповнень до статуту банку; 3) зміни розміру
статутного капіталу банку; 4) призначення та звільнення голів і членів
спостережної ради банку, ревізійної комісії; 5) затвердження річних
результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства,
затвердження звітів і висновків ревізійної комісії та зовнішнього
аудитора; 6) розподіл прибутку; 7) припинення діяльності банку,
призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа
учасників банку або їх представників. Члени спостережної ради банку не
можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної
комісії банку.

Спостережна рада банку здійснює такі функції: 1) призначає і звільняє
голову та членів правління (ради директорів) банку; 2) контролює
діяльність правління (ради директорів) банку; 3) визначає зовнішнього
аудитора; 4) встановлює порядок проведення ревізій і контролю за
фінансово-господарською діяльністю банку; 5) приймає рішення щодо
покриття збитків; 6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та
ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку,
затвердження їх статутів і положень; 7) затверджує умови оплати праці та
матеріального стимулювання членів правління банку; 8) готує пропозиції
щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників; 9) здійснює
інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.

Виконавчим органом банку є правління (рада директорів), яке здійснює
управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для
статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність
його роботи. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє
від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній
раді банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою
виконавчого органу та має право представляти банк без довіреності.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською
діяльністю банку. Ревізійна комісія: 1) контролює дотримання банком
законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку
України; 2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує
відповідні пропозиції загальним зборам учасників; 3) вносить на загальні
збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких
питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються
фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа
учасників або їх представників. Ревізійна комісія підзвітна загальним
зборам учасників банку.

Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками
банку. Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без
висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права
затверджувати фінансовий звіт банку.

Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова,
його заступники та члени правління (ради директорів), головний
бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних
підрозділів банку. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи,
які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної,
юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від обійманої
посади; 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не
менше трьох років; 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління
(ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній
досвід керівної роботи у банках.

Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер приступають до
роботи після надання письмової згоди на це Національним банком України.

При виконанні своїх обов’язків керівники банку зобов’язані діяти на
користь банку та клієнтів і зобов’язані ставити інтереси банку вище за
власні. Зокрема керівники банку зобов’язані: 1) ставитись з
відповідальністю до виконання своїх службових обов’язків; 2) приймати
рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове
становище у власних інтересах.

Банк створює постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління
ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих
операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів,
структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з
питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.
Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки
створюють постійно діючі комітети, зокрема: 1) кредитний комітет;
2) комітет з питань управління активами та пасивами; 3) тарифний
комітет.

Банки формують службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного
контролю правління (ради директорів) банку. Служба внутрішнього аудиту
підпорядковується правлінню (раді директорів) банку і виконує такі
функції: 1) наглядає за поточною діяльністю банку; 2) контролює
дотримання законів і рішень органів управління банку; 3) перевіряє
результати поточної фінансової діяльності банку; 4) аналізує інформацію
та відомості про діяльність банку; 5) надає правлінню (раді директорів)
висновки та пропозиції за результатами перевірок.

Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту погоджується з
Національним банком України.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління
банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія.

Наглядова рада є вищим органом управління державного банку. До її складу
входять члени, призначені Верховною Радою України (сім осіб) та
Президентом України (сім осіб). Строк повноважень членів наглядової ради
державного банку становить п’ять років. Члени наглядової ради не
отримують матеріальної винагороди. Наглядову раду очолює голова, який
обирається наглядовою радою зі складу її членів.

Похожие записи