РЕФЕРАТ

На тему:

Правовий режим майна та землі сільськогосподарського кооперативу

За Законом України від 7 лютого 1991 р. «Про власність» і ГК
кооперативи є суб’єктами права колективної власності, що дає можливість
розвиватися різним формам господарювання, основою яких є власність
колективу на засоби виробництва, вироблену продукцію, одержані прибутки
тощо.

Особливість колективної власності полягає в тому, що вона належить
кожному кооперативу як окремому власнику. Суб’єктом права власності є не
кожен член кооперативу зокрема, а кооператив в цілому як юридична особа.
Сьогодні, коли в основному завершено паювання майна колективних
агроформувань, колективна власність значною мірою набуває характеру
спільної сумісної чи спільної часткової.

Кооперативна відзначається тим, що її об’єктом можуть бути грошові та
майнові внески членів кооперативу.

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію», закономірно
визнаючи майнові відносини одними з центральних у сільськогосподарському
кооперативі, для їх регулювання відвів окремий розділ V.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його
членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації
та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також майна,
придбаного на підставах, не заборонених законом.

Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють
органи управління кооперативу відповідно до своєї компетенції,
визначеної статутом кооперативу.

Кошти і майно кооперативу потрібні кооперативу для того, щоб:

1) покривати витрати щодо організації кооперативу;

2) забезпечувати основні фонди;

3) покривати поточні витрати;

4) створювати резервний фонд;

5) оплачувати працю, кооперативні виплати, виплати на паї;

6) задовольняти інші потреби.

Перша необхідність в коштах виникає ще до того, як кооператив почне
реально функціонувати, тобто на організаційному етапі, наприклад, для
оплати послуг економістів та юристів при розробленні
техніко-економічного обґрунтування діяльності кооперативу, проектів
юридичних документів.

Джерелами формування власних коштів кооперативу є: 1) пайові внески
членів кооперативу (грошові та майнові);

2) доходи, які кооператив отримує від власної діяльності (реалізації
продукції, надання послуг та ін.);

3) доходи, які кооператив отримує від розміщення своїх коштів у банках;

4) доходи від продажу акцій, інших цінних паперів.

5) кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств,
організацій;

6) майно, добровільно передане кооперативу його членами;

7) інші надходження, не заборонені законом.

Названі джерела формування власних коштів, а також банківські кредити,
які є основним і практично єдиним джерелом формування позичкових коштів,
у сукупності становлять джерела формування майна кооперативу.

Важливим джерелом формування майна кооперативу є внески його членів;
вони можуть бути як грошовими, так і майновими. Наявність пайових
внесків членів кооперативу значною мірою визначає специфіку
кооперативної власності загалом.

Закон України «Про кооперацію» поділяє всі внески членів кооперативу на
поворотні і неповоротні. До перших належить пай і додатковий пай, до
других — вступний та членський внески.

Як правило, певну частку обов’язкового внеску, яку член кооперативу
зобов’язаний внести до моменту державної реєстрації кооперативу або в
разі вступу до нього, називають вступним внеском. Розмір вступного
внеску, як і пайового, визначається загальними зборами членів
кооперативу і має бути зафіксований у статуті кооперативу.

Щоб забезпечувати поточну діяльність кооперативу, його члени періодично
сплачують членські внески.

Основним видом внесків членів кооперативу у створення та розвиток
кооперативу є пай, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна,
в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах
і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його
господарській діяльності.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на
одержання своєї частки (паю) натурою, грішми або (за бажанням) цінними
паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки
— в натурі. Термін та інші умови одержання членом кооперативу свого паю
встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не
може перевищувати 2 років, а відлік його починається з 1 січня того
року, що настає після моменту виходу (виключення) з кооперативу (ст. 25
Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»).

Право власності членів кооперативу — фізичних осіб на пай може бути
передане у спадщину.

Сплата відсотків на внесені членами кооперативу пайові внески в принципі
можлива у вигляді дивідендів, хоча одержання прибутків не є основним
завданням кооперативу. Якщо значна частина прибутку спрямовується на
виплату дивідендів, то це може призвести до втрати кооперативом
кооперативної природи.

Тому відсотки на пай повинні бути невисокими. У статуті кооперативу
обов’язково треба визначати межі виплати на пай у відсотках. Закон «Про
сільськогосподарську кооперацію» встановлює, що виплаті часток доходу на
пай підлягає до 20%, визначених до розподілу.

Розмір обов’язкового пайового внеску кожного члена кооперативу
встановлюють організаційні збори бажаючих створити кооператив (згодом
його закріплять у статуті кооперативу).

Принципи встановлення розмірів обов’язкових паїв є різними, залежно від
типу кооперативу: у виробничих кооперативах паї є однакового розміру, а
в споживчому кооперативі — пропорційно передбачуваному обсягу участі
члена кооперативу в його господарській діяльності.

Крім обов’язкових паїв, які можна назвати основними, члени кооперативу
можуть вносити й додаткові, розмір і порядок внесення яких також
закріплюються в статуті.

Обов’язковий пай може бути такий, який не в змозі внести відразу
більшість членів кооперативу. Тому сплачувати його можна частинами
протягом певного періоду (не враховуючи розмір вступного внеску, який
сплачується до державної реєстрації кооперативу). Якщо термін внесення
паю не встановлений законом, його слід визначити в статуті кооперативу.
Це сприятиме швидшому розпочинанню кооперативом ефективної діяльності.

Важливим джерелом формування майна кооперативу є доходи від його
господарської діяльності, які формуються з виручки від реалізації
продукції (робіт, послуг), сум, отриманих від участі у спільних
підприємствах, дивідендів по акціях та з інших надходжень.

Для здійснення своєї статутної діяльності кооператив формує відповідні
майнові фонди:

1) пайовий, який формується із пайових внесків членів кооперативу;

2) неподільний — із вступних внесків і відрахувань доходу кооперативу.
Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім
випадків, зазначених у законі;

3) резервний — утворюється із різних джерел і призначений для покриття
можливих втрат (збитків);

4) спеціальний — складається з цільових внесків членів кооперативу та
інших надходжень.

Відповідно до свого статуту кооператив самостійно визначає основні
напрями господарської діяльності, здійснює її планування й реалізацію.
Він реалізує свою продукцію, майно, надає послуги за цінами і тарифами,
які встановлюються ним самостійно або на договірній основі.

Відносини кооперативу з іншими підприємствами, установами та
організаціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської
діяльності обумовлюються договором.

Однак у власність кооперативу переходить не весь отриманий ним дохід.
Порядок використання отриманого кооперативом доходу визначено в Законі
«Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 29). Доход використовується
на: податки і збори (обов’язкові платежі) до відповідних бюджетів;
погашення кредитів, покриття збитків; проведення відрахувань у фонди
кооперативу; кооперативні виплати; виплату часток доходу на паї.

У Законі «Про сільськогосподарську кооперацію» врегульована й майнова
відповідальність кооперативу. Згідно зі ст. 23 Закону, кооператив
відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном. Члени
кооперативу відповідають за зобов’язання кооперативу тільки в межах
пайового майнового внеску.

Здійснення виробничої діяльності в сільському господарстві неможливе без
використання земель як основного засобу виробництва, що є істотною
особливістю сільськогосподарського виробництва. Йдеться про використання
насамперед не будь-яких земель, а земель сільськогосподарського
призначення. Це стосується передусім виробничих сільськогосподарських
кооперативів, оскільки обслуговуючі кооперативи, як правило, не працюють
на землі. Без отримання згідно із законом земельної ділянки кооператив
не зможе розпочати своєї виробничо-господарської діяльності.

Чинне законодавство України передбачає кілька можливих способів
отримання сільськогосподарським кооперативом землі для ведення
виробничо-господарської діяльності, а саме, через:

1) передачу йому земельної ділянки у власність місцевими радами
відповідно до їхньої компетенції;

2) придбання кооперативом земельних ділянок у власність;

3) оренду земельних ділянок .

Земельні ділянки передають у власність сільськогосподарським
кооперативам відповідні місцеві ради, на території яких вони (ділянки)
розташовані. Для цього потрібне рішення загальних зборів кооперативу. У
власність названі кооперативи одержують лише ті ділянки, які знаходилися
в їхньому користуванні.

Земельна ділянка сільськогосподарського кооперативу може також бути
сформована внаслідок об’єднання в один масив приватних земельних ділянок
громадян, які створюють кооператив. Особи, які вступатимуть до членів
кооперативу після його створення, можуть вносити свою земельну ділянку
чи передавати право користування нею як обов’язковий пайовий внесок.

Правовий режим земельних ділянок, які громадяни — засновники кооперативу
передають до його пайового фонду, визначається в договорі між
громадянином і кооперативом. У такому разі може бути встановлено спільну
часткову чи сумісну власність. У разі виходу з кооперативу при частковій
власності його член має право одержати «свою» земельну ділянку, за
спільної сумісної власності при виході з кооперативу його член може
претендувати на рівну з іншими частку.

Якщо громадянин передає право користування кооперативу як пайовий
внесок, як це передбачено п. 2 ст. 20 Закону України «Про
сільськогосподарську кооперацію», відносини між ним і кооперативом
оформляються договором, в якому може бути вказано відповідний розмір
плати, визначений загальними зборами. Такий договір може бути укладений
і на умовах оренди.

Сільськогосподарські кооперативи можуть повністю базуватися на
орендованій землі, хоч на практиці оренда землі має допоміжний характер.

Оренда землі є доцільною, оскільки вона, по-перше, дає змогу
сільськогосподарському кооперативу забезпечити себе земельною ділянкою,
якщо кооператив (або його члени) не мають землі у власності чи не можуть
придбати її;

по-друге, якщо орендодавцем виступає держава в особі уповноважених
органів (щодо земель сільськогосподарського призначення така ситуація є
оптимальною), то вона може належним чином контролювати використання
земель у сільському господарстві.

Похожие записи