РЕФЕРАТ

На тему:

Правовий режим майна та особливості здійснення господарської діяльності
державними й комунальними сільськогосподарськими підприємствами

За ст. 139 ГК майном є сукупність речей та інших цінностей (зокрема
нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи
використовуються суб’єктами господарювання та відображаються в їхньому
балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку
майна цих суб’єктів. Правовий режим майна державного (комунального)
унітарного сільськогосподарського підприємства визначають встановлені
правовими нормами структура цього майна, порядок його придбання,
використання й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів.

Залежно від тієї економічної форми, якої набуває майно в процесі
здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до
основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Фонди — це
однорідні за економічними ознаками групи матеріальних цінностей або
грошових коштів, які мають загальне цільове призначення й
підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому
правовому режиму.

Головну й визначальну частину державного (комунального)
сільськогосподарського підприємства становлять виробничі фонди — майно,
призначене для безпосереднього використання у виробничому процесі.
Залежно від ролі в цьому процесі й способу перенесення своєї вартості на
продукцію виробничі фонди поділяють на основні та оборотні. Належність
майна до основних і оборотних засобів визначається відповідно до Закону
України від 16 липня 1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні»3 та Положення про бухгалтерський облік основних
засобів (фондів)

державних, кооперативних (крім колгоспів) і громадських підприємств та
організацій, затвердженого листом Міністерства фінансів СРСР від 7
травня 1976 р. № 30.

До основних фондів сільськогосподарських підприємств виробничого і
невиробничого призначення належать будинки, споруди, машини та
устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя,
господарський інвентар та інше майно тривалого застосування, віднесене
законодавством до основних фондів. До основних засобів належать також
капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель і в
орендовані будівлі, споруди, устаткування та інші об’єкти, що є
основними засобами. Слід зауважити, що до основних засобів не належать
предмети з терміном служби менше 1 року, незалежно від їх вартості, а
також предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів за одиницю за
ціною придбання незалежно від терміну служби, за винятком
сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізованого
інструменту, робочої і продуктивної худоби, які є основними засобами
незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, які не належать
до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, знаряддя лову,
незалежно від вартості й терміну служби, спеціальні інструменти та
спеціальні пристосування незалежно від вартості, спеціальний одяг,
спеціальне взуття, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птахи,
кролики, хутрові звірі, сім’ї бджіл, а також піддослідні тварини,
багаторічні насадження, вирощувані в розсадниках як посадковий матеріал
та інші малоцінні предмети, й ті, що швидко зношуються. Оборотні засоби
(сировина, матеріали, пальне та інші предмети праці) кваліфікуються як
матеріальні витрати (витрати на обслуговування виробничого процесу), які
відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються
впродовж одного виробничого циклу, трансформуючись у вироблену продукцію
(роботи, послуги).

Коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній
та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих
суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до
законодавства. Товарами в складі майна суб’єктів аграрного
підприємництва визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані
роботи та послуги. Особливим видом майна цих суб’єктів, у тому числі
державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, є цінні
папери.

Крім основних фондів, оборотних засобів і коштів, до виробничих фондів
сільськогосподарського підприємства належать нематеріальні активи, у
складі яких відображаються здобуті підприємством права користування
землею, водами, іншими природними ресурсами, промисловими зразками,
товарними знаками, об’єктами промислової та інтелектуальної власності та
інші аналогічні майнові права. Погашення вартості нематеріальних активів
здійснюється щомісячно нарахуванням зносу, виходячи з їх первинної
вартості й терміну корисного використання, але не більше 10 років, або
терміну діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, знаки
для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в процесі їх
використання.

Ще одну велику частку майна державного (комунального)
сільськогосподарського підприємства становлять спеціальні фонди. Це —
грошові кошти, які прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі
виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним
законодавством або статутом підприємства. До спеціальних фондів
належать:

— статутний фонд, що являє собою сукупність внесків (у грошовому
вираженні учасників у майно при створенні підприємства для забезпечення
його діяльності. Законодавство, яке регулює діяльність державних
(комунальних) сільськогосподарських підприємств, не встановлює ні
мінімального розміру статутного фонду для державного (комунального)
сільськогосподарського підприємства, ні обов’язковості його формування
для цього виду підприємств;

— резервний фонд, що створюється з прибутку підприємства для покриття
непередбачених витрат і збитків;

— фонд охорони праці та ін.

Використання засобів одного фонду для цілей іншого фонду підприємства,
як правило, не допускається.

Майно державних та комунальних сільськогосподарських підприємств
формується з таких джерел: грошових та матеріальних внесків засновників;
доходів від реалізації продукції (робіт, послуг); доходів від цінних
паперів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; надходжень від
продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм,
придбання майна інших суб’єктів; кредитів банків та інших кредиторів;
безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій і громадян;
інших джерел, не заборонених законом.

До державного (комунального) майна у сфері сільськогосподарського
товарного виробництва належать цілісні майнові комплекси державних
(комунальних) підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме
майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних (комунальних)
підприємств, акції (частки, паї) держави (місцевих органів
самоврядування) в майні суб’єктів господарювання різних форм власності,
а також майно, закріплене за державними (комунальними) установами й
організаціями з метою здійснення відповідної господарської діяльності, і
те, що його передано в безоплатне користування самоврядним установам і
організаціям або в оренду для використання його в господарській
діяльності.

Особливість правового режиму державного майна у сфері
сільськогосподарського товарного виробництва полягає в тому, що держава
через свої уповноважені органи здійснює права власника також щодо
об’єктів права власності Українського народу. Згідно з чинним
законодавством до таких об’єктів належать: земля, її надра, атмосферне
повітря, водні та інші природні ресурси, які розміщені в межах України,
природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)
економічної зони. Управління об’єктами державної власності у сфері
сільськогосподарського товарного виробництва здійснюють Кабінет
Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві
органи виконавчої влади, а також інші суб’єкти відповідно до вимог
чинного законодавства (наприклад, Фонд держмайна, Мінагрополітики тощо).
Кабінет Міністрів України також визначає перелік державного майна, яке
безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад
(комунальну власність).

Оскільки діяльність державного (комунального) сільськогосподарського
підприємства пов’язана з використанням земель сільськогосподарського
призначення як головного засобу сільськогосподарського виробництва, то
йому надаються ці землі відповідною радою на умовах постійного і
строкового (за договором оренди) користування, оскільки власником цих
земель (як і самого підприємства) є й лишається держава (органи
місцевого самоврядування).

Державні сільськогосподарські підприємства, що здійснюють діяльність,
провадження якої дозволено виключно державним підприємствам, установам і
організаціям, не можуть передаватися у комунальну та приватну
власність2. Види майна, яке може перебувати виключно в державній
власності й відчуження якого недержавним суб’єктам господарювання не
допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими
видами майна, що належить до основних фондів державних
сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, визначаються
чинним законодавством.

Відповідно до вищезазначеного, майно державного (комунального)
комерційного сільськогосподарського підприємства закріплене за ним на
праві господарського відання. Це — речове право, за яким суб’єкт
аграрного підприємництва, котрий володіє, користується і розпоряджається
майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), має
обмежені правомочності розпорядження щодо окремих видів цього майна.
Такі обмеження зумовлені волею (згодою) власника майна (відповідних
органів державної влади або місцевого самоврядування), який здійснює
контроль за використанням та збереженням належного йому майна
безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в
оперативно-господарську діяльність підприємства. Так, державне
(комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство не має права
безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи
громадянам, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Відчужувати, заставляти майнові об’єкти, що належать до основних фондів,
здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і
підрозділів державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське
підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери
управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до основних
фондів державного (комунального) комерційного сільськогосподарського
підприємства, спрямовуються на інвестування його виробничої діяльності.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство
зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому
законодавством порядку державні (органів місцевого самоврядування)
замовлення і державні (органів місцевого самоврядування) завдання, а
також враховувати їх у формуванні виробничої програми, визначенні
перспектив свого економічного й соціального розвитку та виборі
контрагентів.

Для управління державним (комунальним) сільськогосподарським
підприємством і його майном наймається керівник (директор), з яким
укладається контракт. У контракті визначаються порядок і умови
використання державного майна в процесі виробництва й реалізації
продукції, а також повноваження директора в управлінні й розпорядженні
майном і засобами виробництва.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство, яке
здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання,
має право на захист своїх майнових прав у разі їх порушення з боку
будь-яких суб’єктів правовідносин у тому числі й від власника майна.
Такий захист здійснюється відповідно до положень чинного законодавства.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство
володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ними майном на
праві оперативного управління. Під цим правом визнається речове право
суб’єкта аграрного підприємництва, який володіє, користується і
розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним
органом) для некомерційної господарської діяльності, в межах,
встановлених власником майна, а також чинним законодавством. Власник
майна, закріпленого на праві оперативного управління за казенним
(комунальним некомерційним) сільськогосподарським підприємством,
контролює використання і збереження наданого в оперативне управління
майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право
вилучати у цього підприємства надлишкове майно, а також те, що не
використовується, або використовується ним не за призначенням.

Особливості здійснення господарської діяльності на основі права
оперативного управління полягають у тому, що казенне (комунальне
некомерційне) сільськогосподарське підприємство не має права відчужувати
або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, яке
належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери
управління якого воно входить.

За ч. 4 ст. 77 ГК, джерелами формування майна казенного підприємства є:
державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його
створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції
(робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного
бюджету України; кредити банків; передбачена статутом частина доходів
підприємства, одержаних ним за наслідками господарської діяльності; інші
джерела, не заборонені законом.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство
одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до
сфери управління якого воно належить. За своїми зобов’язаннями казенне
(комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство відповідає
лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності
зазначених коштів держава (органи місцевого самоврядування) в особі
органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе цілковиту
субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного (комунального
некомерційного) сільськогосподарського підприємства. Порядок розподілу
та використання прибутку казенного (комунального некомерційного)
підприємства визначається його статутом відповідно до порядку,
встановленого Кабінетом Міністрів України (органом місцевого
самоврядування).

Захист прав підприємства, яке господарює на основі права оперативного
управління, здійснюється відповідно до положень, встановлених щодо
захисту права власності.

Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального)
сільськогосподарського підприємства або його окремих підрозділів, що є
єдиними (цілісними) майновими комплексами й відокремлюються в самостійні
підприємства, а також об’єкти незавершеного будівництва та акції
(частини, паї), що належать державі в майні інших суб’єктів
господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян або
недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами. Приватизація
державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств здійснюється
не інакше, як на виконання державної програми приватизації, що визначає
цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому
чинним законодавством1. Вирізняють такі шляхи приватизації державних
(комунальних) сільськогосподарських підприємств або їх майна:

— купівля-продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом або
іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

— викуп цілісного майнового комплексу державного (комунального)
сільськогосподарського підприємства, зданого в оренду, у випадках та
порядку, передбачених чинним законодавством;

— викуп майна державного (комунального) сільськогосподарського
підприємства в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Похожие записи