Реферат на тему:

Правовий режим аграрних підприємств

Основними виробниками продуктів харчування і сировини рослинного і
тваринного походження є аграрні підприємці всіх форм власності та
легальних організаційно-правових форм господарювання. На сьогодні в
Україні найпоширеніші аграрні підприємства — це державні
сільськогосподарські підприємства; сільськогосподарські підприємства
кооперативного та корпоративного типів; селянські (фермерські)
господарства; приватні сільськогосподарські підприємства; приватні
підсобні господарства.

Державне сільськогосподарське підприємство — це заснований на
загальнодержавній власності самостійний суб’єкт аграрного виробництва,
який має статус юридичної особи і здійснює виробничу
сільськогосподарську діяльність з метою отримання прибутку. Під правовим
статусом такого підприємства розуміється сукупність правових норм, якими
забезпечується поєднання права державної власності з правом повного
господарського відання підприємства закріпленим за ним державним майном;
права та обов’язки підприємства як юридичної особи, його органів
управління щодо використання майна та розпорядження ним у процесі
виробництва і соціальної діяльності; відносини з іншими юридичними
особами, які носять майновий характер; захисту права державної власності
і майнових прав та інтересів підприємства.

До об’єктів права державної власності належать основні засоби
виробництва у сільському господарстві, транспорт, а також інше майно,
необхідне для здійснення статутних завдань підприємства. Майно
державного сільськогосподарського підприємства складається з основних
фондів і обігових коштів, а також інших цінностей, вартість яких
відповідно до ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні» від
27.03.91 відображається в самостійному балансі підприємства.

Перелік об’єктів майнових прав підприємства спрямований на забезпечення
майновими засобами виконання завдань сільськогосподарської діяльності.
Це пов’язано з використанням землі для виробництва сільськогосподарської
продукції, інших видів діяльності, не забороненої законодавством. У
законодавчих актах немає переліку майна, яке належало б виключно до
об’єктів майна сільськогосподарських підприємств. Проте, виходячи зі
статутних цілей і завдань підпримства, можна говорити про його основний
перелік. До такого майна належать будівлі і споруди, зокрема ферми,
комори, гаражі, майстерні, електричні мережі, трактори, комбайни,
устаткування, транспортні засоби, робоча і продуктивна худоба,
багаторічні насадження, меліоративні та іригаційні споруди, вироблена
продукція, грошові кошти, акції та інші цінні папери, інше майно,
закріплене за підприємством або ж придбане ним на законних підставах.

Розподіл одержаних прибутків і порядок їх використання встановлюється
власником або ж уповноваженим органом відповідно до статуту
підприємства. Державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання
прибутків здійснюється через податки, податкові пільги, а також
економічні санкції. Закріплені за підприємством на праві повного
господарського відання, основні засоби та обігові кошти утворюють його
статутний фонд, розмір якого відображається у самостійному балансі.

З погляду виробництва майно підприємства поділяється на основні фонди та
обігові кошти, готову продукцію, грошові кошти, спеціальні фонди. До
останніх належать: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд
оплати праці і матеріального стимулювання; резервний чи страховий фонд;
фонд соціального розвитку.

У державному підприємстві структура виробництва і система органів
управління утворюються власником і трудовим колективом у межах їх
компетенції. Структура виробництва та зумовлена нею система органів
управління в державних сільськогосподарських підприємствах утворюється з
урахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва і місцевих
вимог, які переважно закріплюються у Статуті підприємства.

Відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо
прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12. 99
відбулось перетворення колективних сільськогосподарських підприємств
(КСП) на приватні підприємства, селянські (фермерські) господарства,
сільськогосподарські кооперативи і господарські товариства на засадах
приватної власності на землю та майно. Необхідною умовою перетворення
КСП є проведення паювання землі і майна, тобто визначення земельних
часток і майнових паїв кожного члена підприємства, та створення на цій
основі нових підприємницьких структур таких організаційно-правових форм,
як акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю,
товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство, повне
товариство, сільськогосподарський кооператив, приватне підприємство,
селянське (фермерське) господарство.

Створюються і функціонують аграрні господарські товариства відповідно до
Законів України «Про господарські товариства» від 19.09.91, «Про
колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.92 та «Про
підприємництво» від 07.02.91.

Сільськогосподарським акціонерним товариством (САТ) є підприємство,
створене на засадах угоди між юридичними особами і (або) громадянами
шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою
одержання прибутку. Воно має статутний фонд, поділений на визначену
кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за
зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонерне товариство може бути
двох видів: відкрите, акції якого розповсюджуються вільно без обмежень
для придбання; закрите, акції якого розповсюджуються тільки між
засновниками.

Відносини в АТ будуються на використанні акцій як специфічного виду
цінних паперів без встановленого строку обігу, що засвідчують пайову
участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджують
членство у ньому і право на участь в управлінні товариством, дають право
їх власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також
на участь у розподілі майна при ліквідації товариства. Кожен учасник
(акціонер) має право продати належні йому акції на власний розсуд, якщо
у товаристві не передбачено інших особливих умов їх відчуження.
Засновники товариства повинні утримувати не менше 25 % статутного фонду
не менше двох років, якщо установчими документами не передбачений
більший строк.

Для товариства характерні обмежена (у межах вартості власних акцій)
відповідальність учасників, пропорційний до кількості акцій, що є
власністю конкретного акціонера, характер голосування на загальних
зборах, колективно-представницький характер управління (загальні збори —
спостережна рада — правління) та прийняття кваліфікованою більшістю (3/4
голосів) рішень щодо зміни статуту товариства, припинення його
діяльності, створення та припинення діяльності дочірніх підприємств,
філій і представництв.

Для частини учасників (наприклад, тих, які мають особливі заслуги перед
товариством) товариство може випускати привілейовані акції, тобто акції,
за якими гарантується щорічна виплата дивідендів незалежно від
результатів діяльності. Загальна вартість таких акцій не може
перевищувати 10 % обсягу статутного фонду. Як правило, власники таких
акцій не беруть участі в управлінні справами товариства.

Товариство може регулювати обіг акцій через встановлення обмежень щодо
їх відчуження або викупу акцій самим товариством для подальшого їх
перепродажу, розповсюдження чи анулювання.

Створюється товариство на підставі установчого договору (договору
засновників) і статуту (установчого документа), які повинні містити
відомості про вид товариства (акціонерне), предмет та цілі його
діяльності, склад засновників та учасників, найменування та
місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок
розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію органів товариства
та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких
необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до
установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства,
види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення
різних видів акцій, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки
невиконання зобов’язань щодо викупу акцій.

Процес створення акціонерного товариства включає такі основні етапи:

прийняття рішення про наміри щодо створення товариства;

оцінка можливостей, напрямів та умов діяльності товариства;

прийняття рішення про створення товариства та умов підписки на акції
(укладення договору засновників);

реєстрація випуску акцій та інформації про їх випуск;

оголошення про підписку на акції;

підписка на акції;

розробка проекту статуту товариства;

прийняття статуту товариства та вибори його органів управління
(установчі збори);

державна реєстрація товариства;

продаж акцій учасникам товариства.

Відкриті товариства зобов’язані щорічно публікувати інформацію про
результати власної діяльності.

При створенні закритого товариства реєстрація інформації про випуск
акцій не проводиться, а підписка на них здійснюється у формі розміщення
акцій серед засновників. Товариство може бути створене, якщо розмір його
статутного фонду є не меншим від суми, еквівалентної 1250 розмірам
законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати.

Колективні підприємства перетворюються на акціонерні товариства на
підставі відповідного рішення їх вищого органу (загальних зборів).
Засновниками такого товариства виступають члени цього підприємства. У
разі створення відкритого товариства його засновником може бути частина
таких осіб, а іншим членам підприємства надається право першочергового
придбання акцій (в обмін на паї).

У разі необхідності залучення сторонніх інвесторів може створюватись
відкрите товариство, засновниками якого виступають фізичні особи — члени
підприємства або ці ж особи разом з визначеними ними юридичними чи
фізичними особами, які не були членами підприємства. При залученні
сторонніх осіб слід враховувати потенційний розподіл голосів у
товаристві. Вирішальним є пакет акцій у розмірі 50 % від загальної їх
вартості плюс одна акція. Утримання пакета у розмірі 40 % плюс одна
акція дає можливість блокувати скликання загальних зборів, 25 % плюс
одна акція — блокувати прийняття рішень, які потребують кваліфікованої
більшості голосів.

Збільшення частки членів підприємства, що реорганізується в акціонерне
товариство, можливе шляхом застосування ринкових методів оцінки майна,
що вноситься до статутного фонду (дооцінка балансової вартості), а також
внесення до статутного фонду з відповідною оцінкою у вартісному виразі
власних прав щодо користування земельними угіддями тощо.

При простій реорганізації господарства (без залучення сторонніх осіб)
створюється закрите акціонерне товариство, всі акції якого
розподіляються між його засновниками (членами підприємства). Статутний
фонд такого товариства складається із загальної вартості майна
підприємства (загальної вартості випущених акцій). Внесок кожного
учасника (вартість його акцій) становить вартість належного йому майна,
що визначена у процесі розподілу майна підприємства (паювання), і/або
оплачена ним кількість акцій.

Додаткові інвестиції можуть бути залучені за рахунок розміщення
(продажу) акцій товариства серед його засновників. Статутний фонд такого
товариства встановлюється у розмірі фактичної вартості наявного майна та
прогнозної потреби в коштах з урахуванням потенційних можливостей
засновників.

При створенні акціонерних товариств на базі структурних підрозділів
колективного підприємства можлива передача контрольного пакета акцій
(50 % + 1 акція) у власність акціонерного товариства, що створюється на
базі підприємства в цілому на засадах холдингу. При цьому статутний фонд
холдингу становлять акції, які належать йому у статутному фонді дочірніх
товариств (колишніх підрозділів). Холдинг (материнське товариство) бере
участь в управлінні діяльністю дочірніх товариств відповідно до власної
частки в їх статутному фонді.

В акціонерному товаристві не потрібна одностайність при прийнятті рішень
вищим органом товариства. Рішення приймаються простою або кваліфікованою
більшістю голосів.

Товариство з обмеженою відповідальністю — підприємство, створене на
засадах угоди між юридичними особами і/або громадянами шляхом об’єднання
їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Воно
має статутний фонд, поділений на частки у розмірах, визначених
установчими документами. Воно створюється, як правило, при наявності
відносно малочисельної (близько 10—20 осіб) групи власників, для якої
характерна певна єдність інтересів, достатня для прийняття одностайного
рішення з провідних питань спільної підприємницької діяльності (про
визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його
планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту, про
виключення учасника з товариства).

Для товариства характерні двоступенева структура управління (загальні
збори — виконавча дирекція або директор), голосування відповідно до
розмірів частки учасника у статутному фонді, заборона суміщення посад
голови товариства і керівника виконавчого органу.

Учасники товариства несуть відповідальність за його зобов’язаннями
тільки у розмірі своєї частки у статутному фонді. Учасник товариства,
який систематично не виконує або неналежним чином виконує свої
обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства,
може бути виключений з товариства за рішенням загальних зборів.

Уступку своєї частки (повністю або частково) у статутному фонді
товариства один з учасників може здійснити лише за згодою решти
учасників.

Учаснику, який вибуває з товариства (в тому числі і виключеному),
товариство виплачує пропорційну його частці у статутному фонді частину
вартості майна і прибутку протягом 12 місяців з дня виходу.

Товариство створюється і діє на підставі установчого договору між
учасниками про його створення та статуту товариства (установчі
документи). В установчих документах необхідно визначити вид товариства
(з обмеженою відповідальністю), предмет та цілі його діяльності, склад
засновників (учасників), найменування і місцезнаходження товариства,
розмір і порядок утворення статутно-

го фонду, розміри часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок
внесення ними вкладів, склад і компетенцію загальних зборів, голови та
дирекції (директора), порядок прийняття рішень органами товариства,
перелік питань, при вирішенні яких потрібна одностайність, порядок
внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і
реорганізації товариства.

Товариство може бути створеним, якщо його статутний фонд становить не
менше 100 розмірів мінімальної заробітної плати.

До дня державної реєстрації установчих документів товариства кожен з
учасників має внести не менше 30 % розміру свого внеску, передбаченого у
цих документах. Залишок вноситься протягом одного року після реєстрації
товариства.

0 розмірів статутного фонду і відповідної державної реєстрації змін до
установчих документів.

Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх внесків до
статутного фонду.

Даний вид товариства виявився зручною формою організації
сільськогосподарського товариства, насамперед для груп людей, які
довіряють один одному та готові нести однакову, але не повну
відповідальність за діяльність свого підприємства. В аграрних
підприємствах корпоративного типу, якими є товариства з обмеженою
відповідальністю та акціонерні товариства (відкритого та закритого
типів), визначальна роль належить їх учасникам та акціонерам. При
створенні аграрних підприємств громадяни та юридичні особи спочатку
стають засновниками, а після державної реєстрації: учасниками — у
товариствах з обмеженою відповідальністю; акціонерами — в акціонерних
товариствах (відкритого та закритого типів);

Органами управління товариств з обмеженою відповідальністю є збори
учасників або збори уповноважених ними представників, дирекція і
ревізійна комісія.

Товариство з додатковою відповідальністю — підприємство, створене на
засадах угоди між юридичними особами і (або) громадянами шляхом
об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання
прибутку. Воно має статутний фонд, поділений на частки визначених
установчими документами розмірів.

Товариство створюється і функціонує на умовах, встановлених чинним
законодавством для товариства з обмеженою відповідальністю. Єдиною і
суттєвою особливістю товариства є додаткова відповідальність його
учасників, тобто останні відповідають за зобов’язаннями товариства
своїми внесками до статутного фонду, а при їх нестачі — додатково
власним майном в однаковому (пропорційно внеску кожного учасника)
розмірі для всіх учасників.

Додаткова відповідальність встановлюється для підвищення довіри до
товариства, оскільки його учасники заінтересовані не тільки в успішній
діяльності товариства, а й у збереженні власного майна. Водночас
додаткова відповідальність у товаристві є також обмеженою (пропорційно
розміру внеску), тобто стягнення за боргами товариства не може бути
звернене на все особисте майно учасника.

Повне товариство — підприємство, створене на засадах угоди між
юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та
підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, всі учасники
якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну
відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном.

Ведення справ товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників
або всіма ними, або одним чи кількома з них, яким рештою учасників
спеціальним дорученням визначається обсяг повноважень.

Перехід частки одного учасника до іншого або до третьої особи
здійснюється тільки за згодою всіх учасників. Правонаступник чи
спадкоємець учасника несе відповідальність за його борги перед
товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.

Товариство створюється і функціонує на основі установчого договору, в
якому зазначаються: вид товариства (повне), предмет та цілі його
діяльності, склад учасників, найменування і місцезнаходження товариства,
розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків
та збитків, порядок ведення справ товариства, порядок внесення змін до
договору, порядок ліквідації і реорганізації товариства, ступінь
відповідальності учасників.

Майно товариства становлять основні фонди та обігові кошти, а також інші
цінності, вартість яких відображена у самостійному балансі підприємства,
а саме: майнові і земельні паї, грошові кошти, права користування
земельними ділянками та основні засоби виробництва.

У своїй діяльності товариство використовує землю, яка складається із
земельних паїв учасників, що передані до статутного фонду як право
користування ними, а також орендованих земель у фізичних та юридичних
осіб.

Командитне товариство — підприємство, створене на засадах угоди між
юридичними особами і/або громадянами шляхом об’єднання їх майна та
підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Воно включає
одного або більше учасників з повною відповідальністю та одного або
більше учасників з обмеженою відповідальністю. Таке товариство доцільно
створювати за наявності одного або кількох осіб, яким один або група
власників довіряють своє майно чи права для самостійного здійснення
підприємницької діяльності.

Управління діяльністю товариства здійснюють тільки учасники (учасник) з
повною відповідальністю. Учасники з обмеженою відповідальністю беруть
участь у веденні справ товариства лише за його дорученням.

Учасники (учасник) з повною відповідальністю несуть солідарну
відповідальність за зобов’язаннями товариства всім належним їм майном
(включаючи й особисте), на яке за чинним законодавством може бути
звернене стягнення. Інші учасники товариства відповідають за його
зобов’язаннями тільки власним внеском.

Товариство здійснює свою діяльність на підставі установчого договору між
його учасниками, в якому визначаються вид товариства (командитне),
предмет та цілі його діяльності, склад засновників (учасників),
найменування та місцезнаходження товариства, розмір і порядок утворення
його майна, розміри частки кожного з учасників з повною
відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними внесків, форма
участі кожного з учасників з повною відповідальністю у справах
товариства, сукупний розмір часток вкладників (учасників з обмеженою
відповідальністю), розмір, склад і порядок внесення ними внесків,
порядок розподілу прибутків та збитків, порядок ведення справ
товариства, обсяг повноважень учасників, склад та компетенції органів
товариства та порядок прийняття ними рішень, перелік питань, при
вирішенні яких потрібна одностайність учасників з повною
відповідальністю, порядок внесення змін до установчого договору, порядок
ліквідації і реорганізації товариства.

Учасники (учасник) з повною відповідальністю можуть максимально залучити
до товариства майно, вартість якого відповідає вартості їх власного
внеску. Тому командитне товариство доцільно створювати на базі юридичної
особи (осіб), наприклад селянського (фермерського) господарства
(учасники з повною відповідальністю), яка (які) залучають кошти та майно
дрібних індивідуальних власників. Вступ вкладника до товариства
відбувається шляхом здійснення грошових або матеріальних внесків і не
потребує внесення змін до установчих документів.

Учасники з повною відповідальністю відповідають перед кредиторами
товариства всім належним їм майном, як і учасники повного товариства.

Відповідальність учасників обмежується їх часткою у майні товариства, як
і учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Сільськогосподарський кооператив — юридична особа, утворена фізичними
та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими
товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об’єднання
майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському
господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від
17.07.97 за цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи
поділяються на виробничі та обслуговуючі.

Сільськогосподарський виробничий кооператив — юридична особа, утворена
шляхом об’єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими
товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського,
рибного і лісового господарства на засадах обов’язкової трудової участі
у процесі виробництва. Сільськогосподарські виробничі кооперативи
здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою
отримання доходу.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив — кооператив, створений
для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою
провадження їх сільськогосподарської діяльності. Обслуговуючі
кооперативи, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставлять
за мету отримання прибутку. Обслуговуючі кооперативи надають послуги
відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 %
загального обороту кооперативу.

Сільськогосподарський кооператив здійснює свою діяльність відповідно до
положень Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», згідно з
яким основною метою його діяльності є виробництво сільськогосподарської
продукції, її зберігання, переробка та реалізація для одержання прибутку
і задоволення економічних і соціальних потреб членів кооперативу.
Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування,
гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.
Вищим органом управління кооперативу є загальні збори або збори
уповноважених. У період між зборами справами кооперативу керує
правління. Контроль за фінансово-господарською діяльністю кооперативу
здійснює ревізійна комісія.

Майно кооперативу створюється шляхом внесення майнових паїв членами
кооперативу. Пай може бути внесено майном, майновими правами та/або
грішми. Майнові права вносяться до майна кооперативу шляхом передачі
голові кооперативу оригіналу правовстановлюючого документа, що свідчить
про належність відповідних прав члена кооперативу.

Землі кооперативу складаються із земельних ділянок, придбаних
кооперативом у власність; земельних ділянок, переданих членами
кооперативу як їх пайовий внесок; із земельних ділянок, узятих
кооперативом в оренду від фізичних та юридичних осіб; земельних ділянок,
переданих кооперативу в користування із земель державної і комунальної
власності.

Приватні сільськогосподарські підприємства є формою приватного аграрного
виробництва. Мета їх діяльності — отримання прибутку шляхом виробництва
сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації. Слід
зазначити, що приватні сільськогосподарські підприємства створюються в
процесі реорганізації сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Вони виступають власником належного йому майна, тобто володіють,
користуються і розпоряджаються ним відповідно до мети та предмета
діяльності, передбаченої статутом підприємства. Майно підприємства
складають основні фонди та обігові кошти, а також цінності, відображені
в бухгалтерському балансі підприємства.

Управління приватним сільськогосподарським підприємством здійснюють
власники підприємства, якими здебільшого є громадяни України. До складу
приватного сільськогосподарського підприємства також можуть входити
асоційовані члени підприємства, які здали в оренду підприємству свої
майнові і/або земельні паї. До земель підприємства належать землі,
придбані (одержані) підприємством у власність, одержані у постійне
користування, а також взяті в оренду в асоційованих членів, інших
фізичних та юридичних осіб.

Створюються і функціонують приватні підприємства відповідно до вимог
Закону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91.

Селянські (фермерські) господарства — це приватна форма аграрного
підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну
сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією
(ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від
20.12.91). Селянське (фермерське) господарство характеризується певними
ознаками. Його основу становить окрема сім’я, до складу якої входить
подружжя, батьки, діти (однак лише ті, які досягли 16-річного віку) та
інші родичі, котрі об’єдналися для роботи в цьому господарстві.
Створюєтьс селянське (фермерське) господарство для виробництва продуктів
харчування і сировини рослинного та тваринного походження.

У власності селянських (фермерських) господарств можуть бути земельні
ділянки (не більше 50 га ріллі і 100 га всіх земель у місцевостях з
праценедостатніми населеними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів
України (ст. 6 Закону України «Про селянське (фермерське)
господарство»), жилі будинки, предмети особистого вжитку, домашнього
господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельних
ділянках, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби,
грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і
виробничого призначення. Таке майно належить цим особам за правом
спільної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб’єкт права
власності користується всіма правами власника майна, передбаченими
Цивільним кодексом України. Володіння, користування і розпорядження
майном здійснюються за взаємною домовленістю між його членами.
Управління майном від імені господарства здійснює його голова, яким є
громадянин, якому належить земельна ділянка за правом приватної
власності чи користування, в тому числі й на правах оренди. Доходи
селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки
від реалізації продукції (робіт, послуг), інших надходжень і
використовуються членами господарства на власний розсуд.

За сучасних умов велике значення в забезпеченні аграрним сектором
економіки України потреб держави у продуктах харчування рослинного і
тваринного походження є здійснення підприємницької діяльності особистими
підсобними господарствами (особистими селянськими господарствами) як
громадянами, котрі проживають у сільській місцевості, так і тих, що не
проживають у сільській місцевості. З приводу подвійного розуміння у
визначеннях належить зазначити, що згідно зі ст. 33 Земельного кодексу
України від 25.10.01 земельні ділянки надаються для ведення особистого
селянського господарства, на відміну від редакції ст. 56 Земельного
кодексу України від 13.03.92, де було визначення «особисте підсобне
господарство». За своєю соціально-економічною суттю таке господарство є
насамперед сукупністю певного рухомого майна, що має вартісну оцінку,
яке призначено для задоволення їх матеріальних і побутових потреб. Крім
того, вироблена цим господарством сільськогосподарська продукція
використовується для власного споживання.

Чинне законодавство визначає коло об’єктів, що можуть бути у власності
громадян, які складають майно особистого підсобного господарства і яке
використовуватиметься для його ведення. До нього належать: жилі будинки,
предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні
ділянки, насадженя на них, засоби виробництва, вироблена продукція,
транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також
інше майно споживчого і виробничого призначення (ст. 13 Закону України
«Про власність» від 07.02.91).

Щодо громадян, які побажали самостійно господарювати на землі, то
відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсах
«Щодо розширення підсобних господарств» від 04.07.00 їм надається
можливість при виході з підприємств здійснювати ведення особистого
підсобного господарства на земельних ділянках, що виділяються членам
недержавних сільськогосподарських підприємств у розмірах земельних
часток (паїв)

Янчук В. З. Аграрне право України: Підручник. — К.: Юрінком-Інтер,
1999. — С. 181.

Похожие записи