.

Правові засади посилення контролю щодо коштів місцевих бюджетів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
272 1909
Скачать документ

Реферат на тему:

Правові засади посилення контролю щодо коштів місцевих бюджетів

Контроль за бюджетними коштами у будь-які часи залишається справою
надзвичайно актуальною і складною. Рівень економічного і соціального
забезпечення фінансової стабільності окремих територій залежить від
виконання місцевих бюджетів.

На сьогодні контроль за коштами місцевих бюджетів є найбільш
результативним, якщо він забезпечує комплексність перевірки за його
формуванням і виконанням. При цьому цікаво, яке ж місце в системі
контролю за коштами місцевих бюджетів відведено органам місцевого
самоврядування.

Контроль за коштами місцевих бюджетів є актуальним. У зв’язку з цим він
досліджувався і висвітлювався в публікаціях науковців-практиків
Бречко О.В., Корнієнко М., Луніної І., Шевченко В.Ф., Васильєва О.А.,
Германчука П.К., Стефаника І.Б., Рубан Н.І., Александрова В.Т.,
Назарчука О.І. та інших.

Вони розглядали контроль як на окремо взятій стадії, так і на декількох.
Їх увага зосереджувалася і на контрольних повноваженнях органів
державної влади та місцевого самоврядування.

Дослідження контролю за місцевими бюджетами не є новим, але наша мета
встановити співвідношення контрольних повноважень щодо коштів місцевих
бюджетів між спеціальними органами фінансового контролю та органами
місцевого самоврядування, визначити роль останніх у здійсненні даного
контролю.

Виходячи із повноважень та функцій органів місцевого самоврядування, для
них характерним залишається контроль, який не несе в собі безпосередню
перевірку суб’єкта господарювання, а становить лише нормотворчий стиль
контролю, який передбачає розробку, прийняття, виконання та отримання
звітності про виконання місцевого бюджету.

Контроль за коштами місцевого бюджету розпочинається ще до його
прийняття. Ця місія покладається на органи місцевого самоврядування, які
в особі місцевих фінансових органів здійснюють контроль під час аналізу
бюджетного запиту, поданого головним розпорядником, з погляду його
відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності
використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник
місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного
запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на
розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим
державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад (п. 5 ст.
75 БКУ [1]).

Аналіз бюджетних запитів передує складанню місцевого бюджету. Надалі
виконавчі органи рад здійснюють остаточний контроль шляхом схвалення
рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії Рад.

Місцеве самоврядування здійснюється на принципі поєднання інтересів
держави та територіальних громад.

Відповідно до пункту 4 статті 61 Закону України „Про місцеве
самоврядування в Україні” [4] самостійність місцевих бюджетів
гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі
законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати
напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Втручання державних органів у процес складання, затвердження та
виконання місцевих бюджетів не допускається.

Державна фінансова підтримка місцевого самоврядування спонукає до
контролю за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням
коштів і належним їх обліком.

З прийняттям місцевого бюджету щодо нього поширюється контрольні
повноваження і органів виконавчої влади, наділених спеціальними
повноваженнями.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи
сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені)
забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Виконання
безпосередньо зосереджено на місцевих фінансових органах, які здійснюють
загальну організацію та управління виконанням місцевого бюджету,
координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання
бюджету та затверджують розпис, за яким виконується місцевий бюджет.

Крім місцевих органів самоврядування, вагомий контроль належить органам
Державного казначейства України, що здійснюють бухгалтерський облік усіх
надходжень і витрат місцевих бюджетів; встановлюють єдині правила
ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання
бюджетів, кошторисів, видають інструкції з цих питань і здійснюють
контроль за їх дотриманням; здійснюють контроль за відповідністю
платежів взятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням. Органи
Державного казначейства України здійснюють повернення коштів, що були
помилково або надмірно сплачені до бюджету.

Для здійснення контролю розпорядники бюджетних коштів відкривають в
органах Державного казначейства рахунки на бюджетний період у межах
бюджетних асигнувань.

Відповідно до Положення про Державне казначейство України [6],
казначейське обслуговування місцевих бюджетів на основі єдиного
казначейського рахунку передбачає розрахунково-касове обслуговування
розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням
бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань
та проведенні платежів за цими зобов’язаннями; контроль за дотриманням
учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; ведення
бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного та
місцевих бюджетів.

Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету
зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритого
у територіальному органі Державного казначейства України.

Територіальні органи Державного казначейства України складають та
подають відповідним місцевим фінансовим органам баланси, звіти про
виконання місцевих бюджетів та інші фінансові звіти щомісячно до 15
числа місяця, наступного за звітним. Зведені показники звітів про
виконання бюджетів надаються не пізніше 25 числа місяця, наступного за
звітним.

Казначейська система виконання бюджету значною мірою посилила контроль
за коштами місцевих бюджетів.

Проте казначейство управляє і контролює коштами, які знаходяться на його
рахунках, а забезпечують своєчасне і в повному обсязі надходження до
місцевих бюджетів податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших
доходів – органи стягнення.

Згідно з Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” [5] головним
органом стягнення є податкові органи, які відносяться до спеціальних
органів фінансового контролю.

Органи державної податкової служби проводять перевірки, в результаті
яких здійснюють донарахування сум несплачених податків, зборів та інших
обов’язкових платежів, мають право примусового їх стягнення та
притягнення до відповідальності винних у цьому осіб.

Знову ж таки, говорити про повний контроль з боку органів державної
податкової служби за доходами місцевих бюджетів не можна, оскільки
податкові органи делегували органам місцевого самоврядування (виконавчим
комітетам) повноваження з контролю за дотриманням податкового
законодавства у тих місцевостях, де не існує їх підрозділів.

Відповідно до частини 3 пункту 1 статті 8 та пункту 13 статті 10 Закону
України „Про державну податкову службу в Україні” [3], органи державної
податкової служби організовують і здійснюють контроль за додержанням
виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і
обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і
повнотою перерахування цих сум до бюджетів.

Органи стягнення надають місцевим фінансовим органам місячну звітність
про фактичні надходження податків і зборів (обов’язкових платежів) та
інших доходів до бюджету, звіт про податкову заборгованість, включаючи
суми недоїмки та переплат, не пізніше 12 числа місяця, наступного за
звітним.

Ще одним спеціальним органом фінансового контролю є Державна
контрольно-ревізійна служба України, яка здійснює контроль за цільовим
та ефективним використанням коштів місцевих бюджетів; порядком ведення
бухгалтерського обліку та достовірністю звітності про виконання місцевих
бюджетів, кошторисів.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення
державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних
фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю
визначення потреби в бюджетних коштах і взяття зобов’язань, ефективним
використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського
обліку і фінансової звітності в органах виконавчої влади, в державних
фондах, у бюджетних установах і у суб’єктів господарювання державного
сектора економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які
отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних фондів або
використовують державне чи комунальне майно, виконання місцевих
бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і
порушень та запобігання їм у подальшому (стаття 2 Закону України „Про
державну контрольно-ревізійну службу в Україні” [2]).

Діяльність державної контрольно-ревізійної служби реалізує напрям
політики держави, спрямований на обмеження видатків та інших державних
витрат, посилення контролю за дотриманням фінансової дисциплін, цільовим
та ефективним використанням бюджетних коштів, державного і комунального
майна, активізацією роботи щодо усунення виявлених недоліків і порушень.

Органи державної контрольно-ревізійної служби можуть одночасно з іншими
органами виконавчої влади, а саме з органами державного казначейства та
державної податкової служби, проводити планові виїзні перевірки, порядок
проведення яких регулюється постановою Кабінету Міністрів України, якою
затверджено Порядок координації проведення планових виїзних перевірок
фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності
контролюючими органами [8].

Взаємодія цих органів шляхом проведення спільних контрольних заходів не
закінчується. Своєчасний обмін інформацією про взяті бюджетні
зобов’язання, стан фінансування та використання бюджетних коштів
допомагає здійсненню оперативного контролю.

Контроль за коштами місцевих бюджетів надзвичайно потрібний, оскільки
фінансова стабільність місцевого самоврядування впливає на фінансову
стабільність держави. Хоча місцевим бюджетам гарантується самостійність,
проте держава здійснює їх підтримку.

Залучення спеціальних органів фінансового контролю до перевірок коштів
сприяє зміцненню фінансової дисципліни. Саме висвітлені контрольні
функції державних органів охоплюють перевіркою більшість питань
використання коштів місцевих бюджетів.

Що стосується контролю, то, на нашу думку, спеціальні контролюючі
суб’єкти досить ефективно проводять перевірки коштів. При цьому вони не
можуть діяти ізольовано від органів місцевого самоврядування, яким
передають звітні дані згідно з чинним законодавством, на основі яких
органи місцевого самоврядування регулюють суми видатків з урахуванням
доходів, що спрямовуються до місцевих бюджетів, або, наприклад,
зменшують видатки для розпорядників бюджетних коштів, які порушують
бюджетне законодавство.

Взаємодія органів місцевого самоврядування зі спеціальними органами
фінансового контролю посилює контроль за коштами. Із впевненістю можна
сказати, що спеціальні контролюючі суб’єкти беруть на себе значно більшу
роль у здійсненні фінансового контролю, оскільки їх контроль є більш
фактичним, тому що проводиться у вигляді перевірок і ревізій. Але, якщо
говорити про примусові заходи, які проводяться за результатами такого
контролю, то органи місцевого самоврядування мають право регулювати суми
бюджетних коштів на фінансування бюджетної сфери.

Роль і значення контролю органів місцевого самоврядування за коштами
місцевих бюджетів не можна заперечувати, але в поєднанні з контролем,
який здійснюється спеціальними органами фінансового контролю, він є
найбільш повним і результативним.

Література:

1. Бюджетний кодекс України. Прийнятий 21 червня 2001 року // Урядовий
кур’єр. – 2001. – № 131. – 25.07. – С. 5–12.

2. Про внесення змін до Закону України “Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні”: Закон України від 12.01.05 №
2322-IV // Офіційний вісник України. – 2005. – № 6. – Ст. 340.

3. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про державну
податкову службу в Україні”: Закон України від 24.12.93 № 3813-12 //
Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 84. Із змінами,
внесеними Законом України “Про внесення змін та доповнень до Закону
України “Про державну податкову службу в Україні”: Закон України від
25.03.05 № 2505-IV // Офіційний вісник України. – 2005. – № 13. – Ст.
662.

4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97 №
280/97 – ВР // Офіційний вісник. – 1997. – № 25. – Ст. 20.

5. Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.00 № 2181 //
Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

6. Положення про Державне казначейство України: затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 21.12.05 № 1232 // Офіційний вісник
України. – 2005. – № 52. – Ст. 3275.

7. Порядок контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування
делегованих повноважень органів виконавчої влади: постанова Кабінету
Міністрів України від 09.03.99 № 339 // Офіційний вісник України. –
1999. – № 10. – Ст. 390.

8. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок
фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності
контролюючими органами: затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 29. 01.99 №112 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 5. –
Ст. 186. Із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від
15.10.03 № 1625 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 42. – С. 2219.

9. Дмитренко В.М., Кірпічова С.П. Місцевий (регіональний) бюджет: чи
потрібні комплексні перевірки його виконання? // Фінансовий контроль. –
2005. – № 2(25). – С.37–39.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020