Реферат на тему:

Правові засади фінансування органів державної податкової служби України

Україна як держава пройшла складний шлях здобуття та ствердження своєї
самостійності і незалежності. Поступово створювалося підґрунтя для її
функціонування, а саме: накопичувалася законодавча база, яка регулювала
б основні сфери функціонування країни, упорядковувала структуру,
повноваження державних органів. Проте Україна є молодою державою, а тому
процеси державотворення тривають і на сьогодні: напрацьовуються
законодавчі акти, проводяться зміни вже закладених норм та інститутів.
Гостро постало питання необхідності реформування вже існуючих державних
органів, з метою якомога якіснішого, в професійному аспекті, виконання
функцій та завдань держави.

Надзвичайно важливою для держави є належна організація роботи державної
податкової служби, адже від цього залежить своєчасне формування бюджету,
який є серцем будь-якого суспільства.

У свою чергу, передумовою для існування будь-якого державного органу є
наявність достатнього обсягу коштів для забезпечення діяльності такого
органу, тобто здійснення ефективного фінансування. Кошти, що
виділяються, повинні бути рівнозначні тим, які затрачаються на
здійснення завдань і функцій, покладених безпосередньо на даний орган
державою.

Таким чином, належне фінансування податкових органів є однією з
передумов для якісного, результативного існування даної служби. А тому в
час, коли йде реформа державної податкової служби, актуальним є перш за
все питання правового закріплення фінансування центрального органу
виконавчої влади.

Метою даного дослідження є з’ясування суті і змісту основних джерел
фінансування органів ДПС та удосконалення правового регулювання такого
процесу. Для цього необхідно проаналізувати сучасний стан існування
даної проблеми, вивчити джерела, на підставі яких здійснювалося
фінансування органів ДПС з моменту їх створення.

В умовах ринкових і демократичних перетворень в Україні, розбудови
правової держави і громадянського суспільства, державний бюджет
залишається дієвим інструментом регулювання соціально-економічних
процесів. Він становить матеріальну основу реалізації державою своїх
функцій та завдань.

Але в кожній країні бюджет має свої особливості та залежить від цілого
ряду факторів, наприклад, від державного устрою, рівня розвитку
економіки та її структурних елементів.

Поняття „бюджет” у науковій літературі вживається як юридична та
економічна категорії.

Зміст бюджету як економічної категорії зводиться до того, що державний
бюджет виражає фінансові відносини, пов’язані з утворенням і
використанням централізованого фонду грошових ресурсів країни, тобто у
широкому значенні бюджет – це централізований фонд державних коштів, за
рахунок якого фінансуються потреби держави на утримання апарату
управління, соціально-культурні витрати.

Як економічну категорію бюджет можна розглядати з матеріального і
суспільного боку. У фінансовій енциклопедії, виданій у Москві у 1924
році, бюджет визначається як „затверджене у законодавчому порядку
загальне приблизне обчислення у прийнятій грошовій одиниці майбутніх у
визначений період часу державних видатків та очікуваних для покриття їх
доходів, із зведенням балансу. Державний бюджет – державний розпис
доходів і видатків” [65, с. 16]. Бюджет – це більш широке поняття і його
не слід зводити тільки до розпису.

З суспільного боку, бюджет – система економічних відносин, обумовлених
об’єктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових
відносин, за допомогою яких проходить розподіл і перерозподіл
внутрішнього національного продукту і утворення централізованих фондів
коштів.

Що ж стосується поняття бюджету як правової категорії, то він забезпечує
органам влади, які його затверджують, можливість вищого постійного
керівництва в розподілі і перерозподілі внутрішнього національного
продукту.

Зважаючи на той факт, що бюджет певною мірою є передумовою та
результатом суспільного розвитку, можна виділити фактори, які впливають
на формування бюджету та його використання: економічні, соціальні,
політичні. Соціальні фактори формування та використання бюджету значною
мірою обумовлені особливостями відтворення робочої сили і населення
країни в цілому. Економічні фактори пов’язані з сукупним суспільним
продуктом, валовим внутрішнім продуктом, національним доходом,
економічним зростанням виробництва, інфляцією, безробіттям.

Найбільш цікавим для дослідження є політичний фактор. Адже він
безпосередньо пов’язаний з управлінням державою, підтримкою законодавчої
та виконавчої влади. Таким чином, політичний фактор – один із
обумовлюючих чинників для забезпечення належного та ефективного
фінансування органів державної влади і безпосередньо державної
податкової служби України. З кожним роком постає все більше нових питань
щодо розмірів фінансування тієї чи іншої сфери, тому що видатки
зростають швидше, ніж джерела їх покриття, що викликано розширенням
функцій держави, появою багатьох нових суспільних витрат, пов’язаних із
підтриманням політичного та економічного суверенітету держави.

Характеризуючи джерела фінансування органів державної податкової служби
України, потрібно зазначити, що існує два періоди, яким відповідають
абсолютно різні джерела фінансування даної служби.

Перший період – до 1999 року, коли бюджет виступав основним, але не
єдиним джерелом фінансування органів державної податкової служби
України. Адже поряд із зазначеним джерелом фінансування існували так
звані „позабюджетні кошти” у вигляді 30 % донарахованих і стягнутих за
результатами перевірок сум загальнодержавних податків і зборів. Видатки
на утримання органів державного управління, затверджені Законом України
„Про Державний бюджет України на 1999 рік”, порівняно з 1996 роком
збільшилися в 2 рази і становили 1063,7 млн грн, у тому числі видатки на
утримання органів виконавчої влади відповідно збільшилися в 2,2 раза і
становили 967,5 млн гривень. Бюджетні призначення на утримання
фінансових і фіскальних органів збільшилися у 2,2 раза і становили 515,4
млн гривень. Питома вага цих видатків у загальному обсязі видатків на
функціонування органів державного управління становила 48,5 % й у 2,4
раза перевищувала видатки на утримання апарату міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади та їх місцевих органів. Тільки
затверджені видатки на утримання Державної податкової адміністрації з
1996 року збільшилися у 3 рази і досягли в 1999 році суми в 373 млн грн,
що в 1,8 раза перевищувала видатки на утримання всього апарату
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх місцевих
органів [6]. При цьому додатково до бюджетних призначень Державної
податкової адміністрації на розвиток її матеріально-технічної бази
щорічно спрямовувалося 30 % від донарахованих і стягнутих податків і
зборів, які використовувалися на фінансування державних податкових
інспекцій та погашення заборгованості із соціальних виплат з бюджету.
Іншим органам виконавчої влади також було надано право використовувати
позабюджетні кошти на своє утримання, що поліпшувало їх становище та
ставило в нерівні умови порівняно з іншими органами. Наприклад, Державна
митна служба, Міністерство енергетики, Державний комітет нафтової,
газової та нафтопереробної промисловості, Міністерство охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки щорічно
використовували на своє утримання позабюджетні кошти.

З метою запобігання корупції, комерціалізації та впливу підвідомчих
структур на політику, яку повинні проводити, виходячи з державних
інтересів, певні органи центральної виконавчої влади, Рахункова палата
неодноразово зверталася до Верховної Ради України з пропозицією про
внесення змін до законодавства стосовно зарахування коштів, одержаних
від надання платних послуг органами державної влади, у повному обсязі до
Державного бюджету України, що дозволило б забезпечити контроль за їх
використанням. Рахункова палата наголошувала на недопустимості
фінансування центральних органів виконавчої влади за рахунок таких
коштів, оскільки це суперечить нормам Бюджетного кодексу України, згідно
з якими фінансування державних органів проводиться за рахунок бюджетних
коштів, та статті 95 Конституції України, якою визначено, що винятково
Законом „Про Державний бюджет України” визначаються видатки держави на
загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Аналіз цих показників вказував на потребу внесення певних змін, що
знайшли своє вираження в Законі України „Про джерела фінансування
органів держаної влади” від 30.06.99.

Другий період починається саме з прийняттям Закону України „Про джерела
фінансування органів державної влади” від 30.06.99 [3], згідно з яким
органи державної влади, в тому числі державна податкова служба України,
здійснюють свою діяльність винятково за рахунок державного бюджету. Саме
тому в наш час бюджет виступає не лише основним, а й єдиним джерелом
фінансування органів державної податкової служби України.

Враховуючи вимоги зазначеного нормативно-правового акту, у Законі
України „Про Державний бюджет України на 2000 рік” до складу бюджету
включені установи та організації, в тому числі податкова служба, які
утримуються за рахунок бюджету, і утворено спеціальний фонд Державного
бюджету України [6].

Рішення про включення позабюджетних коштів до складу державного бюджету
створює, з одного боку, умови для більшої прозорості бюджету та сприяє
реальній оцінці обсягів усіх джерел утримання бюджетних установ та
організацій. З іншого – утворення спеціального фонду саме в такий
спосіб, як це запропоновано в законі, розширює перелік цільових
надходжень бюджету, які спрямовуються на здійснення конкретних видатків,
що водночас обмежує гнучкість використання бюджетних ресурсів.

Видатки на утримання органів державного управління необхідно визначати
не залежно від обсягів позабюджетних коштів, які вони отримали в процесі
виконання своїх функціональних повноважень, а спираючись на можливості
державного бюджету і дотримуватися принципу рівності у фінансовому
забезпеченні, встановлених нормативів, умов оплати праці та затвердженої
штатної чисельності.

Закон України „Про джерела фінансування органів державної влади”, про
який йшлося вище, докорінно змінив систему фінансування податкових
органів України, адже ним було заборонено органам державної влади, в
тому числі державній податковій службі, створювати позабюджетні фонди,
мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані
за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів
(ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій
на платній основі, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких
коштів до Державного бюджету України.

З прийняттям ЗУ „Про джерела фінансування органів ДПС” у ст. 6 „Про
джерела фінансування органів ДПС” внесено зміни, та при цьому видатки на
утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом
Міністрів України і фінансуються з держаного бюджету. Такий порядок
існує і до сьогодні.

На нашу думку, заборона існування позабюджетних коштів у податкових
органах значно скоротила обсяг фінансування зазначених органів, що в
свою чергу відобразилося на матеріально-технічній базі державної
податкової служби України та певним чином на самій роботі даного органу.
Адже недостатнє фінансування є однією із передумов неякісного
функціонування.

У 2002 році пропонувалося збільшити дохідну частину на 4,7 млрд грн і
водночас скоротити видатки на утримання податкової служби на 295 млн
грн, тобто на третину визначеної Кабінетом Міністрів України мінімальної
потреби (982, 8 млн грн). Таким чином, фонд оплати праці мав бути
зменшений на 194 млн грн – це призведе до скорочення 17 тис. працівників
податкової служби. Крім того, у проекті вдвічі менше мінімальної потреби
визначено коштів на придбання і ремонт оргтехніки, витратні матеріали,
поштові відправлення. Лише на 75 % можуть бути оплачені комунальні
послуги та електроенергія. Повністю скасовано капітальні видатки, на 70
% зменшено кошти на перепідготовку та підвищення кваліфікації
працівників. Слід зазначити, що у бюджеті 2004 року спостерігаються
суттєві зміни у фінансуванні державної податкової служби України
(загальні та спеціальні фонди становлять 1 295 066,0 грн).
Адміністрування податків – процес, для якого законом визначено певні
терміни й обсяги робіт, які не можна скоротити, не порушуючи
законодавства. І вартість цього обсягу робіт у такі терміни цілком
визначено – її не можна скорочувати без втрат для доходів бюджету.
Протягом одного року працівник податкової служби забезпечує надходження
до казни 583 тис грн. Отже, скорочення 20 тис. працівників означатиме,
що не буде адмініструватися 11 млрд грн.

Разом з тим у ст. 54 проекту державного бюджету закладено норму, за якою
фінансування органів податкової служби залежатиме від податкової
заборгованості. Тобто, з одного боку, законодавець стимулює суто
фіскальну діяльність державної податкової служби, а з іншого – позбавляє
мінімальних ресурсів для виконання службових обов’язків. За таких умов
роботу цих органів може бути просто заблоковано: вона позбавиться
позитивної динаміки та ефективності, набутих останніми роками.

Так, ще раз підтверджується необхідність проведення певних змін у
здійсненні фінансування податкових органів. Фінансування державної
податкової служби України, в першу чергу, повинно направлятися на
розвиток матеріально-технічної бази, на оплату праці та заохочення
працівників податкових органів. Бюджет не може достатньою мірою
забезпечити всі витрати, пов’язані зі здійсненням діяльності державної
податкової служби України. Для цього необхідно визначити способи та
методи удосконалення правового регулювання фінансування органів
державної податкової служби України та шляхи їх втілення.

Тому потрібно шукати способи покращання даного стану. Перш за все, на
нашу думку, потрібно знайти оптимальний варіант існування додаткових
коштів на фінансування податкових органів. Для цього потрібно
проаналізувати всі можливі способи такого запровадження.

Одним із способів формування додаткових коштів фінансування податкових
органів є акумулювання певного відсотка від донарахованих і стягнутих за
результатами перевірок суми загальнодержавних податків і зборів,
фінансових санкцій, але цей процент повинен бути меншим за той, що
існував до 1999 року, тобто не 30 відсотків. Перевагою запровадження
саме цього способу є те, що він був формально закріплений та фактично
реалізований у нашій державі і це набагато полегшує його втілення.
Можливо, цей відсоток не буде сталою величиною, а змінюватиметься
залежно від обсягу бюджетного фінансування та потреб державної
податкової служби України, тобто кожен рік із прийняттям бюджету –
визначатиметься на основі чітко обґрунтованого складеного кошторису
витрат.

У Росії поряд із бюджетними коштами існує цільовий фонд, спрямований на
фінансування податкових органів. На законодавчому рівні закріплено
статус цього цільового бюджетного фонду, суми і направлення витрат
фонду, встановлено його статус. У цільовий бюджетний фонд направляються
кошти в розмірі 0,75 відсотків від суми фактичних надходжень
загальнообов’язкових податків і зборів. В Україні втілення цього способу
забезпечило б ефективну діяльність Державної податкової служби України.

Аналіз показників надходження податків і зборів до бюджету дозволить
визначити, яким саме повинен бути даний відсоток. Перевагою цього
способу є те, що він виступатиме своєрідним стимулом для працівників
податкових органів, тому що чим більше надійдесум коштів від податків та
зборів, тим більше використається коштів на розвиток
матеріально-технічної бази податкових органів і стимулювання працівників
даного державного органу.

Головною умовою існування всіх вище перерахованих способів є перш за все
чітка законодавча регламентація. Потрібно також зазначити, що будь-який
спосіб буде не ефективним за відсутності контролю за використанням даних
коштів, за їх цільовим спрямуванням.

Підсумовуючи вищевказане, в результаті проведеного дослідження слід
зробити такі висновки:

– загальне фінансування органів ДПС не може залежати від податкової
заборгованості окремих регіонів України;

– з метою покращання фінансування органів ДПС, підвищення гнучкості у
використанні бюджетних коштів необхідно надати можливість акумулювати
певний відсоток податкових планових надходжень до державного бюджету,
забезпеченого органами ДПС. Ця величина може бути несталою і визначатися
щорічно з прийняттям бюджету. Це посилить фіcкально- контрольну функцію
державної податкової служби;

– витрати відповідного фонду повинні здійснюватися чітко до
затвердженого кошторису та контролюватися відповідними державними
органами, включати в себе не тільки розвиток матеріально-технічної бази,
але і стимулювання роботи податківців.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР // Відомості
Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141–142.

2. Про джерела фінансування органів державної влади: Закон України від
30.06.99 // Відомості Верховної Ради. – 1999.– № 34. – ст. 189.

3. Про Державний бюджет України на 2000 рік: Закон України від 24.12.99
// Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 4. – ст. 8.

4. Аналіз виконання Державного бюджету України за 1998 рік / Затверджено
постановою Колегії Рахункової палати від 8 вересня 1999 року № 18-1 /
Відпов. за випуск Департамент контролю та аналізу бюджетного процесу. –
К.: Рахункова палата України, 1999. – Вип. 3. – ст. 20

5. Аналіз використання коштів Державного бюджету у 2000 році на
утримання органів виконавчої влади в процесі проведення адміністративної
реформи / За матеріалами Колегії Рахункової палати від 26 вересня 2000
року № 2-2 / Відпов. за випуск департамент контролю видатків на державне
управління. – К.: Рахункова палата України, 2000. – Вип. 24. – ст. 8–9.

6. Харенко М.В. Правові основи виконання Державного бюджету України:
Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київ. нац. ун-т імені
Тараса Шевченка. – К., 2001. – ст. 32.

Похожие записи