Правові заходи боротьби з організованою злочинністю в новому
кримінальному кодексі України
Можна сказати без перебільшення, що групова, а особливо організована
злочинність, у сучасній Україні перетворилася в справжнє соціальне зло,
здатне заподіяти серйозну шкоду не тільки інтересам окремих громадян та
юридичних осіб, але і посягнути на основи конституційного строю нашої
держави. Усе зростаючі темпи групової та організованої злочинності
поставили вимогу негайної розробки чіткої нормативно-правової бази для
боротьби з цими проявами злочинної діяльності. Тому не дивно, що одним
із пріоритетних напрямків нового Кримінального Кодексу України (далі –
КК України), який був прийнятий Верховною Радою 5.04.2001 року є
боротьба з найбільш небезпечними формами прояву злочинності –
організованою злочинністю.
Зокрема, у чинному кримінальному законодавстві України вперше в її
історії закріплене поняття організованої групи та злочинної організації
безпосередньо в Загальній Частині КК. Але законодавець досить часто
використовує ці форми співучасті й в Особливій Частині КК як основні або
кваліфікуючі ознаки складу злочину. Наприклад, вчинення злочину
організованою групою передбачено в якості кваліфікуючої або особливо
кваліфікуючої ознаки в 35 складах злочинів. Крім того, ряд основних
складів злочинів сформульований таким чином, що наявність організованої
групи чи злочинної організації є обов’язковою ознакою цих складів. Це,
насамперед, створення злочинної організації (ст.255 КК), бандитизм
(ст.257 КК), масові заворушення (ст.294 КК), сутенерство (ч.4 ст.303
КК), дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст.392 КК) та
деякі інші. Як бачимо, нове законодавство приділяє значну увагу правовим
заходам боротьби з організованою злочинністю. Водночас, не слід
забувати, що кримінальний закон, який є серйозним знаряддям у руках
правозастосовувача, ні в якому разі не має перетворюватися у сваволю
беззаконня, нівелюючи основні принципи правової держави. Тому,
першочергове завдання науковців полягає в тому, щоб на основі
теоретичних розробок, аналізу матеріалів слідчої та судової практики
дати вірне тлумачення нового кримінального законодавства, а також
наукові рекомендації правозастосовувачу для практичної реалізації
кримінально-правових норм. І тут, на нашу думку, на першому етапі
застосування норм про організовані форми співучасті практичний працівник
може зіткнутися з двома основними проблемами. Перша з них полягає у
розмежуванні організованих форм співучасті від неорганізованих форм
групової злочинності. Друга – у визначенні ознак, що дозволяють
відмежувати організовану групу від злочинної організації.
При вирішенні першого питання перш за все слід звернути увагу на
визначення організованої групи в ч.3 ст.28 КК України. І тут ми бачимо,
що крім збільшення необхідного мінімуму співучасників для наявності
такої групи до трьох осіб, законодавець вказав на основні ознаки
організованої групи, що відрізняють її від інших форм співучасті,
зокрема, від групи осіб за попередньою змовою, – стійкість та попередню
зорганізованість учасників організованої групи. Цікаво, що на відміну
від російського, вітчизняний законодавець спробував розкрити ознаку
стійкості безпосередньо в законі та визначив три моменти, які її
обумовлюють. По-перше, це об’єднання з метою вчинення не одного, а
декількох злочинів (“об’єднання для вчинення цього та іншого (інших)
злочинів” (курсив наш. – Д.А.)). По-друге, усі злочини, до скоєння яких
спрямовує свої зусилля група, повинні бути об’єднані єдиним планом. І,
по-третє, організовану групу характеризує розподіл функцій її учасників.
?
„`„gd?E
рамки планування одиничного злочину. Таке тлумачення може призвести до
необгрунтованого послаблення боротьби із організованою злочинністю та
пом’якшення покарання особам, які хоча й входили до складу організованої
групи, але не були поінформовані про її дійсні плани. Тому на наш
погляд, доцільно виключити таку вказівку з ч.3 ст.28 КК.
Викликає серйозні заперечення і перша з названих ознак стійкості –
вказівка на мету неодноразового вчинення злочинів. Але хіба суспільна
небезпека групи підвищується тільки при кількаразовому вчиненні
злочинів? Останні події, які відбулися у світі та пов’язані із
глобалізацією злочинності, свідчать, що навіть один злочин, вчинений
групою осіб, якщо такий злочин характеризувався ретельним плануванням і
підготовкою, може спричинити катастрофічні наслідки світового масштабу
(наприклад, терористичний акт). Досить згадати події, що відбулися в США
у вересні 2001 року, коли один єдиний злочин, підготовлений та
приведений у виконання терористичною організацією, призвів до загибелі
тисяч людей, посіяв страх у розумах мирних громадян усього світу і,
більш того, безпосередньо вплинув на наступні політичні події в
міжнародному співтоваристві. З цієї позиції законодавча новела про
необхідність для визнання групи організованою угоди винятково на
неодноразове вчинення злочинів не витримує критики [1, c.89-94].
Що ж стосується визначення в новому кримінальному законі злочинної
організації, то незважаючи на те, що поняття цієї форми співучасті
вийшло досить громіздким, уявляється досить складним практичне
розмежування злочинної організації від організованої групи. Так, у ч.4
ст.28 КК України вказані дві ознаки, які, на думку законодавця,
відрізняють злочинну організацію від інших форм співучасті. По-перше, це
ієрархічна побудова організації. По-друге, наявність спеціальних цілей
діяльності, що виступають як альтернативні: 1) вчинення тяжких або
особливо тяжких злочинів; 2) керівництво чи координація злочинної
діяльності інших осіб; 3) забезпечення функціонування як самої злочинної
організації, так і інших злочинних груп.
Що стосується першої ознаки, то не викликає сумніву той факт, що
злочинна організація, яка є найбільш небезпечною формою співучасті, має
певну організаційну структуру, побудовану на засадах підпорядкованості.
Але не можна заперечувати, що ієрархічна побудова може бути властива й
деяким організованим групам. Тому, вказану ознаку навряд чи завжди можна
вважати відмінною рисою злочинної організації.
Далі, викликає окремі сумніви виділення законодавцем як одну з цілей
діяльності злочинної організації вчинення тяжких або особливо тяжких
злочинів. Значна частина злочинів, вчинення яких організованою групою, є
кваліфікуючою обставиною, також віднесена до категорії тяжких або
особливо тяжких злочинів. По-друге, останні дослідження, проведені
вченими-криміналістами, свідчать, що все більш широке поширення
організована злочинність дістає в сфері економічної діяльності [2,
c.156-157]. Дійсно, вчинення економічних злочинів дозволяє одержати
неконтрольований державою надприбуток, до якого так прагнуть члени
злочинних організацій. І тут виникає певний законодавчий парадокс.
Значну частину економічних злочинів, вчинення яких дозволяє одержати
такі доходи, у порівнянні з якими матеріальні наслідки крадіжок,
грабежів, розбоїв та вимагань є зовсім незначними, не віднесено новим
кримінальним законодавством ні до тяжких, ні до особливо тяжких
злочинів.
Але все ж, незважаючи на деякі проблеми законодавчої новели про форми
групової та організованої злочинності, не можна заперечувати й основного
позитивного моменту закріплення правових норм про організовані форми
співучасті – у новому кримінальному законодавстві закладена ґрунтовна
правова база для боротьби із найбільш небезпечними формами прояву
злочинності.
Література
1. Орлов П.1., Альошин ДЛ. Поняття організованої злочинної групи в
новому Кримінальному кодексі України: теоретичний аналіз // Вісник
Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – Спецвипуск.
2. Основы борьбы с организованной преступностью /Под ред. B.C.
Овчинского и др. – М., 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
