Реферат

на тему:

Правові та організаційні заходи боротьби з піратством

При зростанні транснаціональних економічних зв’язків наша молода
держава поступово починає стикатися з новими проявами організованої
злочинності, які маючи міжнародний характер, являють собою все більшу
суспільну-небезпечність, що несе загрозу не лише встановленим порядкам
окремої держави, а й усьому цивілізованому світовому співтовариству,
підриваючи його політичну, економічну, соціально-культурну та моральну
безпеку і стабільність.

Одним із таких проявів є морське піратство, яке, на перший погляд, є
менш поширеним злочином ніж корупція, контрабанда, незаконний обіг
наркотиків, відмивання коштів, набутих злочинним шляхом, посадові
злочини і т. ін. На жаль, це так здається лише на перший погляд, адже,
як свідчить міжнародний досвід та аналіз останніх випадків піратства,
сучасна форма морського розбою досить змінилася: вона починає включати
нові тенденції розвитку міжнародної організованої злочинності –
контрабанду наркотиків, зброї (в тому числі зброї масового знищення),
трансплантаційних органів та анатомічних матеріалів людини; міжнародної
організованої злочинності (особливо у сфері торгівлі людьми і
“кіднепінгу”) та тероризму, які за оцінками західноєвропейських юристів
формують собою “нові ризики”, що досить суттєво загрожує міжнародній
безпеці та правопорядку [1, с. 3–5].

Географічно найбільш небезпечними вважаються води Південної та
Центральної Америки (Карибське море, Коста-Ріка, Бразилія, Колумбія),
Західне та Східне узбережжя Африки (район Гвінейської затоки,
територіальні води Нігерії, Анголи та Сомалі), райони Південно-Східної
Азії та Азійсько-Тихоокеанський регіон. Особливо вирізняється
Азіатсько-Тихоокеанський регіон, де в 90-их роках відбулося більше 2/3
актів піратства у світі. Цікаво, що після 17 інцидентів піратства проти
російських суден в 1992 році, усередині 1993 року навіть була розгорнута
група бойових кораблів ВМФ Росії з метою захисту судноплавства.

Відомо, що провідне місце у світовій зовнішньоторговельній діяльності
належить морським перевезенням. Сьогодні майже 80 відсотків міжнародних
комерційних транспортувань здійснюється морем. Для цього задіяно близько
46 тис. суден, 80 тис. портових комплексів світу. І майже на 30 млрд.
доларів світова система перевезень щорічно несе збитків через напади
піратів на судна. За останні 10 – 15 років “піратські сили” значно
активізували свою діяльність. Так, якщо у 1991 році було зафіксовано 100
випадків нападу морських піратів на судна, то у 1999 – 300, у 2000 –
471, у 2003 – 282 [2].

За даними міжнародного Центру по боротьбі з піратством у Куала-Лампуті
(Малайзія) в 2004 році сталося 355 піратських нападів. Тільки поблизу
берегів Сомалі за шість місяців 2005 року зареєстровано 23 випадки, у
тому числі – напад на вантажне судно “Панагія” з українським екіпажем.
Більше того, таке живуче явище, як піратство, починає набирати
самостійних, міжнародних рис, набуваючи загрозливих розмірів. Іноземні
експерти вважають проблему піратства серйозною та достатньою для
необхідності безпосереднього впливу на світову безпеку і такою, яка
потребує адекватного розвитку рівня регіонального співробітництва у цій
сфері.

Так, в одній з доповідей Міжвідомчої робочої групи американського уряду
відзначається, що піратство є загрозою найбільш важливим торговим
морським комунікаціям у світі й створює перешкоди в розвитку вільної
торгівлі внаслідок неминучого підвищення страхових ставок, а саме це
сприяє виникненню і збільшенню напруженості між прибережними державами
[3, с. 135].

Як відомо, морське піратство (його об’єктивна сторона) здійснюється з
використанням озброєного чи неозброєного судна для:

1) захоплення морського чи річкового судна;

2) застосування насильства щодо екіпажу чи пасажирів судна;

3) пограбування екіпажу чи пасажирів судна;

4) інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів певного судна [4, с.
361].

Що стосується об’єктивної сторони, то в диспозиції ст. 446 КК України ми
зустрічаємось з формулюванням “інші ворожі дії”, яке, вважаємо,
необхідно замінити на “інші злочинні чи терористичні дії”.

У свою чергу, піратство представляє собою морський розбій; промисел,
заняття [5, с. 974]. Тобто, можна говорити про матеріальний, корисливий
бік суб’єктивної сторони піратства, який здійснюється завдяки вчиненню
неправомірних, а отже – злочинних дій. Інколи морські грабіжники
вчинюють напади на судна з так званою терористичною метою, але це також
здійснюється виключно з метою фінансового забезпечення свого існування
або “на замовлення” терористичних організацій чи рухів.

Що ж стосується вчинення ворожих дій, то такі дії здійснюють здебільшого
капери, до яких відносяться:

– особа, що одержала дозвіл уряду на захоплення суден противника;
морський розбійник;

– приватне судно, що діяло проти суден противника [5, с. 520].

Таким чином, окрім піратства існує ще одна форма морського розбою –
каперство – напад озброєних приватних (інколи торгових) суден воюючої
держави з дозволу свого уряду на торговельні судна ворожої держави чи
нейтральних країн з метою захоплення чи потоплення їх [5, с. 520].

Тому, на наш погляд, потрібно чітко відокремити піратство від каперства,
замінивши в диспозиції ст. 446 КК словосполучення “інших ворожих дій” на
“інших злочинних чи терористичних дій”.

Також виникає питання стосовно коректності і правильності слова
“винагорода” в гіпотезі статті 446 КК України “Піратство”. Адже у
Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово
“винагорода” тлумачиться як “… те, що є платою за працю, винагородою за
які-небудь заслуги” [5, c. 142]. Зважаючи на це, слід поміркувати над
тим, чи є піратство працею або заслугою, за яку слід давати винагороду
чи плату. Зрозуміло, ні. І тому пропонуємо внести відповідні зміни до
гіпотези ст. 446 КК “Піратство”: вилучити із статті слово “винагорода”,
побудувавши частину гіпотези таким чином: “… з метою одержання
матеріальної чи іншої особистої вигоди”. Вигода – це, що дає добрі
наслідки в чому-небудь, якийсь зиск і т. ін. [5, с. 130]. Вважаємо, що
дане слово буде більш коректним та влучним, коли йдеться про добрі (для
піратів) наслідки матеріального характеру, які вони отримують при
“успішному” завершенні морського розбою чи грабежу.

Увагу також потрібно звернути на те, що обов’язковою ознакою даного
злочинного діяння (піратства) є місце його вчинення. Адже піратство може
бути вчинене лише у відкритому морі або іншому місці за межами
юрисдикції будь-якої держави. У даному разі не має правового значення
той факт, що територія судна, яке знаходиться у відкритому морі, де-юре
прирівнюється до території держави його прапору [4, с. 1015]. Зауважмо,
що в іншому разі вчинене має кваліфікуватися відповідно до конкретних
обставин справи як бандитизм чи грабіж, розбій, умисне знищення майна
[6, с. 829]. Даною точкою зору слід користуватися при розгляді питань
стосовно кваліфікації нападів піратів на острови чи прибережні
території.

Що ж стосується кваліфікації “озброєне судно”, то під озброєним
піратським судном слід розуміти будь-яке судно невійськового чи
державного характеру, тобто судно, яке не стоїть на службі певної
держави; немає розпізнавальних знаків та прапора на яке встановлено
палубне озброєння (стаціонарні кулемети, гранатомети, гармати, комплекси
ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс), ракети класу “земля-земля”,
тощо) і його команда чи особи, які мають над ним владу, проявили намір
вчинити будь-яку з дій, визначених у Конвенції з морського права як
піратські [7, ст. 100–107, 110].

ичинення їй тяжкого тілесного ушкодження під час вчинення піратських дій
повинно додатково кваліфікуватися за статтями 115 КК (умисне вбивство)
або 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження). Адже відносно до наслідків
вказаних наслідків суб’єктивна сторона характеризується необережністю в
тій чи іншій її формах.

На жаль, проблема боротьби з піратством не оминає і нашу державу.
Останнім “свіжим” прикладом цього є захоплення двох громадян України,
які перебували в складі екіпажу іноземного судна біля берегів західної
Африки, в водах Атлантичного океану. І це є не поодиноким випадком, коли
від нападів піратів страждають і навіть гинуть громадяни нашої держави.
І тому вважаємо, що нам слід більш дієво реагувати та виробляти
досконаліші методи боротьби з піратськими нападами, які вже сміливо
можна назвати “Морською чумою 21 століття”.

Що ж стосується боротьби з піратством, яке вже починає носити
міжнародний характер: багато піратських угруповань мають
інтернаціональний склад; фінансуються як з боку урядів деяких держав,
так і з бюджетів численних терористичних організацій, то можна
запропонувати досить цікавий метод “Попередження”.

Даний метод був розроблений в 1992 році Центром дослідження піратства –
спеціальним органом, який збирає інформацію про напади на кораблі, що
був заснований при Міжнародному морському бюро. Даний центр займається
збором та оперативним аналізом інформації від капітанів суден, які
потерпіли напад піратів, а також про цілі і обставини атак в момент чи
відразу ж після їх вчинення. Як свідчить 14-тирічний досвід діяльності
Центру дослідження піратства, даний метод боротьби з морськими
розбійниками є досить ефективним, адже це є насправді кращий спосіб
отримання свідчень свідків, який істотно полегшує розслідування такого
роду злочинів: як тільки в “центр” надходить інформація про напад
піратів на корабель відразу ж повідомляється найближчий орган
правопорядку чи берегова охорона – це дає їм можливість майже
моментально направляти свої підрозділи на місце події.

У свою чергу, Центр дослідження піратства, володіючи такими даними
здійснює своєрідний моніторинг нападів піратів, що відображається у
підготовці прогнозів та складанні карт-схем найбільш вірогідних і
небезпечних місць нападів піратів.

Актуальним залишається питання щодо використання у боротьбі з піратством
на морі можливостей міжнародного з’єднання “Блексіфор”, створеного на
підставі відповідної угоди Причорноморських країн, у тому числі й
України. Щоправда, для забезпечення функціонування системи морської
безпеки на морському і річковому транспорті України в квітні 2004 року
Міністерством транспорту і зв’язку було створене державне підприємство
“Агентство морської безпеки”. На сьогодні воно здійснює комплекс
заходів, спрямованих на боротьбу з проявами морських злочинів. Одним із
його пунктів є взаємний обмін інформацією щодо безпеки но Чорному морі з
Антитерористичним центром СБ України, центрами оперативного реагування
МЗС, МНС, Державної прикордонної служби, Управлінням безпеки на
транспорті Міністерства транспорту і зв’язку України.

Як свідчить аналіз, основні проблеми у боротьбі з піратством полягають у
наступному:

– фінансових проблемах більшості прибережних держав третього світу;

– слабкій здатності урядів цих держав вплинути на ситуацію та
неможливості постійного перекриття районів піратства недостатньою
кількістю кораблів, катерів і літальних апаратів – саме патрулювання на
сьогодні залишається одним із найбільш ефективних заходів у боротьбі з
піратством;

– неузгодженості та недосконалості правових норм і актів, що регулюють
боротьбу з піратством.

Звісно, Україну ще не можна віднести до категорії держав, які страждають
від піратства, але нам слід не забувати про те, що загроза нападів
піратів впевнено збільшується і від них з кожним днем потерпає все
більше і більше громадян України-членів екіпажів іноземних суден. Тому
представляється за можливе запропонувати:

– внести зміни до ч. 1 ст. 446 КК України, замінивши в диспозиції ст.
446 КК словосполучення “інших ворожих дій” та “інших злочинних чи
терористичних дій”, а також вилучити з гіпотези даної статті слово
“винагорода”, побудувавши частину гіпотези таким чином: “… з метою
одержання матеріальної чи іншої особистої вигоди”;

– розробити більш досконаліші заходи підвищення безпеки вітчизняного
мореплавства, враховуючи напрацьований досвід [8, с. 128], а саме
Положення про Службу загальної безпеки Державної адміністрації морського
транспорту, наприклад впровадити заходи щодо:

– організації і здійснення охорони громадського порядку на суднах,
підвищення стану безпеки мореплавства;

– супроводження і охорони суден з цінним вантажем і суден, що
перебувають у районах поширення морського піратства і тероризму;

– складання і реалізації планів забезпечення безпеки суден, портових
споруд, пасажирських терміналів, судноремонтних заводів;

– запобігання крадіжкам і пошкодження особистого майна пасажирів членів
суден, вантажу та інших матеріальних цінностей [6].

– ефективніше використовувати міжнародний досвід у вітчизняній практиці
боротьби з піратством; внести відповідні зміни та доповнення до
законодавства [9, с. 366];

– впровадити в практику боротьби з піратством метод “Попередження”,
вирішивши на державному рівні питання співпраці з Центром досліджень
піратства;

– вирішити питання щодо організації забезпечення належного патрулювання
потенційно небезпечних районів акваторій.

Таким чином, нам необхідно усвідомити, що успішна протидія і боротьба з
піратством за сучасних умов не є можливою без координації зусиль
міжнародного співтовариства і розвитку регіонального співробітництва. До
того ж, великої актуальності набуває протидія піратству через його
потенційну можливість зв’язку з міжнародним тероризмом. Як бачимо,
найбільш давні проблеми людства нині постають з новими загрозами при
всій їх екзотичності та виявляються найбільш живучими і потенційно
загрозливими.

 

Список використаних джерел

1. Бантишев О.Ф., Фетисенко К.Г. Контрабанда, скоювана організованими
злочинними угрупуваннями і суміжні з нею злочини. – К., 1999 р.

2. Якимляк С. Пірати XXI століття // Військо України. – 2006. – № 7. –
С.46 – 48.

3. Григорян В.Л., Дмитриїв В.І. Піратство, розбій і тероризм на морі. –
М.: Академкнига, 2004.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те
вид., перероблене та доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005.
– 848 с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.)
/ Уклад. і голов. ред.. В.Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. –
1728 с.

6. Положення про Службу загальної безпеки Державної адміністрації
морського транспорту України від 16 травня 1992 р.

7. Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р.: Ратиф.
Україною 3 червня 1999 р.

8. Про заходи щодо підвищення безпеки мореплавства: Постанова Кабінету
Міністрів України № 250 від 16.05.1992 р. // Зібр. постанов Уряду
України. – 1992. – № 5.

9. Конвенція по боротьбі з незаконними актами, спрямованими проти
безпеки морського судноплавства від 10 березня 1988 р.: Ратиф. Україною
17 грудня 1993 р.

О.Ф. Бантишев, М.М. Гуменюк. Правові та організаційні заходи боротьби з
піратством. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і
практика)” 14’2006.

Похожие записи