Правові та організаційні питання судової психіатрії
Предметі завдання судової психіатрії
Загальна психіатрія досліджує закономірності виникнення, розвитку та
можливі наслідки захворювань, що супроводжуються порушеннями психіки, і
вивчає психічні розлади з метою надання психічно хворим психіатричної
допомоги, яка полягає в обстеженні, діагностиці, лікуванні, догляді та
медико-соціальній реабілітації цих осіб.
Судова психіатрія як галузь загальної психіатрії вивчає психічні розлади
відповідно до завдань, які вирішуються в кримінальному та цивільному
процесі. На основі висновків судових психіатрів, що підлягають оцінці
разом з іншими доказами, суд в межах кримінального чи цивільного
судочинства приймає процесуальне рішення (ухвалу, постанову, вирок).
Як зазначалося, загальна психіатрія та її галузь судова психіатрія мають
схожі та відмінні риси. Так, зокрема, обидві ці медичні дисципліни
вивчають психічні розлади одними методами дослідження, діагностики,
мають єдину класифікацію психічних захворювань, єдині терміни та
поняття, одну систему наукових поглядів на етіологію та патогенез
психічних розладів і систему практичних дій, що полягають у їх
виявленні, профілактиці та лікуванні.
Проте на відміну від загальної психіатрії судова, крім зазначеного,
виконує судово-психіатричну оцінку психічної патології за допомогою
специфічних критеріїв, що зумовлює виокремлення психічної патології, яка
має певне юридичне значення і спричинює відповідні
правові наслідки. Отже, предмет судової психіатрії становлять психічні
розлади, які мають правове значення у кримінальному та цивільному
процесах.
У вужчому розумінні предметом судової психіатрії є визначення психічного
стану підекспертних у певні відрізки часу і стосовно певних обставин, що
становлять інтерес для слідства і суду.
До об’єктів судово-психіатричної експертизи належать: підексперт-ний,
медична документація, матеріали кримінальної та цивільної справи.
Основними завданнями судово-психіатричної експертизи є такі:
визначення психічного стану обвинуваченого, підозрюваного чи підсудного
в разі виникнення сумнівів щодо їх осудності або можливості на момент
провадження у справі усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати
ними;
надання висновку про необхідність застосування примусових заходів
медичного характеру до осіб, які скоїли суспільно небезпечні дії у стані
неосудності чи осудності, але до винесення вироку захворіли на психічну
хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними, за умови, що такі особи за характером
скоєного ними суспільно небезпечного діяння та хворобливого стану
становлять суспільну небезпеку;
визначення психічного стану свідків чи потерпілих у разі виникнення
сумнівів у їх здатності правильно оцінювати обставини, що мають значення
у справі, і давати правдиві свідчення;
визначення психічного стану позивачів і відповідачів, питання про
дієздатність яких вирішується судом, а також громадян з метою
встановлення їх можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними
при укладенні цивільно-правових угод.
Підстави призначення і порядок проведення судово-психіатричної
експертизи
Судово-психіатричні експертизи проводять державні та недержавні
судово-психіатричні експертні комісії (СПЕК), що підпорядкують -ся
Міністерству охорони здоров’я (МОЗ) України чи отримали на це
відповідний дозвіл (ліцензію). Порядок організації СПЕК визначається
відомчими нормативними актами МОЗ України, узгодженими з Верховним
Судом, Генеральною прокуратурою, Міністерством внутрішніх справ,
Міністерством юстиції України. Згідно з цими нормативними документами
СПЕК поділяються на стаціонарні, амбулаторні та стаціонарно-амбулаторні.
Персональний склад СПЕК щорічно затверджується місцевими органами
охорони здоров’я, при яких створені ці комісії.
Для проведення стаціонарних експертиз при психіатричних установах
створюються спеціалізовані судово-психіатричні стаціонарні відділення
для осіб, які утримуються під вартою. В цих відділеннях передбачена
зовнішня охорона, яку здійснюють співробітники внутрішніх справ.
Потерпілі й свідки у кримінальних справах, а також підекспертні у
цивільних справах, яким призначена стаціонарна судово-психіатрична
експертиза, можуть перебувати в загальнопсихіатричних відділеннях та
палатах психіатричної установи, де діє стаціонарна
СПЕК.
Робота СПЕК організується за зонально-територіальним принципом, і ці
комісії обслуговують судово-слідчі органи відповідних областей. Якщо
експертна комісія обслуговує дві області, вона називається міжобласною.
Перелік територій, які обслуговує міжобласна експертна комісія,
затверджується МОЗ України.
Амбулаторні СПЕК організовуються при одній із психіатричних чи
психоневрологічних установ міста, області, Автономної Республіки Крим
головними управліннями охорони здоров’я цих регіонів. Психіатричні та
психоневрологічні установи, при яких створено амбулаторні СПЕК, надають
останнім приміщення для проведення експертизи та утримання осіб, які
очікують на експертизу, і забезпечують необхідним обладнанням. Витрати
на утримання амбулаторних СПЕК включаються в загальний кошторис установ,
при яких вони організовані. Якщо амбулаторні СПЕК створюються
безпосередньо у слідчих ізоляторах, необхідні приміщення та обладнання
надаються адміністрацією цих ізоляторів.
Якщо в результаті амбулаторної експертизи неможливо відповісти на
питання судово-слідчих органів, експерти повинні скласти мотивований
висновок про необхідність проведення стаціонарної судово-психіатричної
експертизи.
Результати експертних досліджень оформлюються у вигляді акта СПЕК, який
підписують усі члени комісії. У разі виникнення розбіжностей у поглядах
кожний з них дає окремий висновок і несе особисту відповідальність за
проведену ним експертизу і даний висновок.
Судово-психіатрична експертна діяльність здійснюється на принципах
законності, незалежності, об’єктивності та повноти дослідження.
Незалежність судового експерта забезпечується процесуальним порядком
його призначення, забороною будь-якого втручання у процес експертизи,
кримінальною відповідальністю за те, що він може дати свідомо
неправдивий висновок, можливістю призначення повторної експертизи,
присутністю учасників процесу при проведенні експертизи у випадках,
передбачених законом.
Судово-психіатрична експертиза — це дослідження експерта на основі
спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, де міститься
інформація про обставини справи, якою займаються органи дізнання,
попереднього слідства або суду, а також це форма застосування
спеціальних знань для вирішення питань, що стоять перед слідством або
судом.
Персональний склад експертів для судово-психіатричної експертизи
визначає судово-слідчий орган, що призначив експертизу, або керівник
медичного закладу, спеціалістам якого доручено проводити експертизу. При
цьому кількісний склад експертів не обмежується.
Судово-психіатричний експерт при проведенні експертизи і формулюванні
відповідей на запитання судово-слідчих органів керується законодавством
України, даними, які містять об’єкти дослідження, і власними
спеціальними знаннями.
Підставою для призначення обвинувачуваному судово-психіатричної
експертизи можуть бути окремі матеріали справи, що викликають сумнів в
осудності та психічній повноцінності обвинувачуваного, і відповідні
статті Кримінально-процесуального кодексу України, що передбачають
призначення цього виду експертизи. При цьому орган, який призначив
експертизу, обов’язково надає експерту матеріали, що спонукають до
сумнівів щодо осудності обвинувачуваного.
Початок виконання експертизи відлічується з моменту, коли експерт
отримав усі необхідні об’єкти експертизи для того, щоб дати відповіді на
поставлені запитання. Завершенням судово-психіатричного дослідження
вважається день огляду підекспертного експертною комісією і прийняття
нею остаточного рішення.
Експерт не має права розголошувати дані попереднього слідства чи
дізнання, які стали відомі йому у зв’язку з проведенням експертизи. За
розголошення цих даних, ухиляння чи відмову надати висновки, а також за
надання неправдивого висновку експерт несе відповідальність згідно з
чинним законодавством.
Розрізняють такі види судово-психіатричної експертизи: первинна,
повторна, додаткова, одноосібна, комісійна, комплексна.
За формою проведення судово-психіатричні експертизи поділяються на такі:
амбулаторна, стаціонарна, заочна (посмертна), у кабінеті слідчого, під
час судового засідання.
Відповідно до процесуального законодавства експертиза призначається
тоді, коли у процесі досудового чи судового слідства постає потреба у
спеціальних знаннях. Потреба у психіатричних знаннях, що з’ являється у
процесі судочинства, є фактичною підставою для призначення
судово-психіатричної експертизи. Необхідність використання поряд із
психіатричними знаннями суміжних з ними наукових знань є підставою для
призначення комплексної експертизи (психо-лого-психіатричної,
нарколого-психіатричної, сексолого-психіатрич-ної та ін.).
Найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається у зв’язку із
сумнівами щодо психічної повноцінності обвинувачуваного, підозрюваного,
потерпілого, свідка, цивільного позивача і відповідача, а також особи,
щодо якої вирішується питання про цивільну недієздатність. Сумнів у
психічній повноцінності означає обґрунтоване припущення про наявність у
особи психічного розладу, що може вплинути на юридично значущу
поведінку.
Судово-психіатрична експертиза обов’язково проводиться в усіх справах
про визнання особи недієздатною внаслідок психічного розладу.
У розглянутих випадках судово-психіатрична експертиза призначається
обов’язково згідно з прямою вказівкою закону. Водночас така експертиза
може стати потрібною для встановлення безпорадного стану потерпілої
особи (наприклад, у справах про зґвалтування), у справах про визнання
недійсною угоди, укладеної особою в той момент, коли вона не могла
усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, а також в інших випадках,
коли виникає обґрунтоване припущення про наявність у суб’єкта юридично
значущого психічного розладу.
Умовно підстави для призначення судово-психіатричної експертизи
поділяються на три групи. До першої групи належать дані, згідно з якими
учасник процесу в минулому вже обстежувався психіатром, який
діагностував у цієї особи психічний розлад. Це можуть бути також
відомості про те, що особа раніше відмовлялася від спостереження у
лікаря-психіатра, була госпіталізована і лікувалась у психіатричній
лікарні, була визнана у зв’язку з психічним захворюванням непридатною до
військової служби, визнана в іншій справі неосудною або перебувала на
примусовому психіатричному лікуванні та ін.
До другої групи обставин, які є підставою для сумніву у психічній
повноцінності учасника процесу, належать дані про його неадекватну
поведінку (безглузді висловлювання і вчинки, невмотивовані напади
агресії тощо) або про прояви психічного розладу, для усвідомлення
хворобливого характеру якого навіть не потрібні відповідні медичні
знання (наприклад, судомний напад), що є вірогідним свідченням наявності
в особи психічного захворювання. Такі відомості можна отримати від осіб,
які добре знали підекспертного чи були очевидцями окремих епізодів його
неадекватної поведінки.
Відомості про дивну поведінку особи можуть міститись у свідченнях осіб,
які беруть участь у справі чи у клопотаннях про призначення
судово-психіатричної експертизи. Клопотання може заявити особа, яка має
самостійний процесуальний статус (обвинувачуваний, потерпілий, позивач,
відповідач та їхні представники). Не має такого права свідок, оскільки
його діяльність у процесі обмежується тільки даванням показань. Кожне
заявлене клопотання підлягає розгляду суб’єктом, який здійснює
провадження у справі. Відмовлення в задоволенні клопотання повинно бути
мотивованим. Крім того, згадану неадекватну поведінку суб’єкта може
безпосередньо спостерігати слідчий або суддя у процесі слідчих (судових)
дій.
Третю групу розглядуваних обставин становлять заяви і повідомлення
власне громадянина про свої хворобливі переживання й суб’єктивні
відчуття зорових, слухових галюцинацій чи інші скарги на наявність у
нього розладів психічної діяльності.
Водночас правило про обов’язкове призначення судово-психіатричної
експертизи з мотиву тяжкості інкримінованого діяння поширюється тільки
на справи про вбивство.
Отже, такими є фактичні підстави для призначення судово-психіатричної
експертизи. За результатами зібраних доказів слідчий (суд) повинен
самостійно переконатися в необхідності проведення судово-психіатричної
експертизи. Юридичною підставою для проведення цієї експертизи є
постанова (ухвала) про її призначення, винесена особою, яка здійснює
дізнання, слідчим, прокурором або суддею.
Підготовка матеріалів для судово-психіатричної експертизи
Кожна призначувана судово-психіатрична експертиза має бути ретельно
підготовлена слідчим (судом). Від якості підготовчої роботи багато в
чому залежать повнота і всебічність експертного дослідження, а також
надійність експертних висновків. Більшість необхідних дій для успішного
проведення експертизи має право виконувати тільки орган, що призначає
експертизу. Насамперед це стосується матеріалів, які підлягають
експертному дослідженню, оскільки експерти неправомочні збирати їх
самостійно.
Підготовча діяльність судово-слідчих органів багато в чому визначається
характером підстав для призначення експертизи. Якщо серед них фігурують
відомості про перебування особи щодо якої вирішується питання про
проведення судово-психіатричної експертизи під спостереженням психіатра,
експерту необхідно витребувати медичну документацію з відповідних
психіатричних установ, а також документацію із судово-психіатричних
експертних відділень і комісій (копію акта судово-психіатричної
експертизи), якщо така особа піддавалась судово-психіатричній
експертизі.
Основною такою установою є психоневрологічний диспансер (чи кабінет) за
місцем проживання особи. Цей диспансер обслуговує населення закріпленої
за ним території — району, області, міста. Саме до нього найчастіше
звертаються по психіатричну допомогу. У диспансері зберігаються дані про
подання особі, яка обслуговується в ньому, психіатричної допомоги іншими
психіатричними установами, включаючи стаціонарні. Це є важливим джерелом
для подальших пошуків необхідної медичної документації.
Крім цього судово-слідчі органи повинні надати експертам медичну
документацію з наркологічних установ, якщо відомо, що особа лікувалася в
них від алкоголізму чи наркоманії. До наркологічних установ належать
наркологічні диспансери (кабінети), наркологічні лікарні та відділення.
В окремих випадках експерту-психіатру потрібна медична документація зі
звичайних, неспеціалізованих поліклінік, лікарень, медичних пунктів,
куди особа могла звертатись у зв’язку із захворюваннями головного мозку
— енцефалітом, інсультом, травмою черепа та ін.
Крім збирання медичних документів необхідний допит осіб, яким відомі
особливості поведінки суб’єкта дослідження. Це важливо насамперед тоді,
коли цей суб’єкт раніше не спостерігався у психіатра, а підставою для
призначення судово-психіатричної експертизи була неадекватність його
поведінки.
Будь-які свідчення про неадекватну поведінку обвинувачуваного мають бути
уточненими й деталізованими, у чому конкретно виявлялась неадекватність
поведінки.
Відомості про поведінку особи не повинні бути уривчастими і хаотичними.
Їх необхідно збирати систематизовано і послідовно. Підвищену увагу слід
приділяти таким обставинам, як перенесені захворювання, характер
відносин з оточенням, успішність навчання і дисципліна в навчальному
закладі, виконання відповідних службових обов’язків, проходження
військової служби, родинний стан, вживання спиртних напоїв, наркотичних
та інших одурманюючих речовин, здійснення в минулому правопорушень і
злочинів, звертання по психіатричну допомогу, перебування на примусовому
лікуванні та ін. Особливий інтерес мають становити періоди істотних змін
у поведінці суб’єкта, несподівані, різкі зміни в його житті: раптове і
різке погіршення успішності; зниження показників праці (наростаюча
професійна декваліфікація, неможливість упоратися з покладеними
службовими обов’язками, часті звільнення та ін.); поява у суб’єкта
невластивих йому раніше брутальності, озлобленості, конфліктності;
емоційна холодність, черствість до рідних і близьких, відносини з якими
були колись дружніми і теплими; втрата колишніх інтересів і захоплень;
постійне зниження соціальної адаптації; наростаюча соціальна
дезорганізація і деградація особистості.
Особливу увагу доцільно звернути на період до вчинення злочину,
здійснення угоди чи іншої юридичної дії, що є підставою провадження
кримінальної чи цивільної справи. Показань щодо вчинків, висловлювань,
зовнішнього вигляду суб’єкта (обвинуваченого, потерпілого, позивача та
ін.) у зазначений період має бути зібрано якомога більше.
Лише після завершення такої роботи судово-слідчими органами матеріали
для експертизи можна вважати підготовленими.
Як свідчить експертна практика, основний недолік підготовки матеріалів
для судово-психіатричної експертизи полягає в їх неповноті: відсутня
медична документація; не допитуються особи, які добре знали суб’єкта
дослідження, про особливості його поведінки; не встановлюються інші
обставини, що стосуються предмета експертизи. Це змушує експертів
заявляти численні клопотання про надання відсутніх матеріалів, що
призводить до затягування термінів експертизи, а отже, і термінів
судочинства, до порушення прав громадян, необґрунтованих втрат часу
експертів.
Прийнявши рішення про необхідність призначення судово-психіатричної
експертизи, слідчий (суд) повинні визначитись, яким психіатрам чи
співробітникам якої судово-психіатричної експертної установи слід
доручити її проведення.
Найчастіше експертиза доручається членам СПЕК, що обслуговує відповідний
регіон. Будь-яке відхилення від цього загального правила має бути
продиктовано поважними причинами. Наприклад, коли через особливості
конкретної справи всі члени обласної СПЕК підлягають відводу. У цьому
разі проведення експертизи доручається іншим експертам (наприклад,
членам СПЕК сусідньої області).
Найпершою у справі доцільно призначати амбулаторну судово-психіатричну
експертизу. Стаціонарні експертні дослідження призначаються лише тоді,
коли експерти впевнені, що амбулаторних досліджень для відповіді на
поставлені запитання недостатньо. Первинна стаціонарна експертиза
загалом можлива, але необхідність її проведення має зумовлюватись
справді вагомими причинами і бути ґрунтовно мотивована в постанові
(ухвалі) про її призначення. Якщо слідчий (суд) призначив стаціонарну
судово-психіатричну експертизу, експерти не мають права обмежитися
амбулаторною експертизою.
Термін амбулаторної експертизи не повинен перевищувати 20 днів з дня
надходження в експертну комісію постанови (ухвали) про її призначення з
усіма необхідними матеріалами до дня направлення письмового експертного
висновку (акта експертизи) і матеріалів справи слідчому чи суду. У
термін виконання амбулаторної експертизи не входить час, пов’язаний з
наданням експертам додаткових матеріалів, несвоєчасним прибуттям
підекспертного, а також втрати часу, які було допущено не з вини
експертів або експертної установи.
Стаціонарна судово-психіатрична експертиза починається з дня надходження
в експертну установу постанови (ухвали) про її призначення, матеріалів
кримінальної чи цивільної справи або особистої справи заарештованого, а
також прибуття до стаціонару підекспертного.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Антонян Ю. М., Бородин С. В. Преступность и психические анома-лии. — М.: Наука, 1987. — 208 с. Боброва И. Н., Метелица Ю. Л., Шишков С. Н. Порядок заполнения медицинской документации по судебной психиатрии: Метод. указа-ния. — М., 1981. — 18 с. Дидковская С. П. и др. Наркомания: уголовно-правовьіе и медицин-ские проблеми. — К.: Вьіща шк., 1989. Дмитриев А. С., Клименко Т. В. Судебная психиатрия: Учеб. пособие. — М.: Профиздат, 1996. Жариков Н. М., Морозов Г. В., Хритинин Д. Ф. Судебная психиатрия: Учебник / Под ред. акад. Г. В. Морозова. — М.: ИНФРА-НОРМА, 1997. — 432 с. Клиническая психиатрия. Руководство для врачей и студентов / Под ред. Т. Б. Дмитриева. — М., 1998. Костицкий М. В. Судебно-психологическая експертиза. — Львов: Выща шк., 1987. Котов В. П. и др. Принудительное лечение психически больньх / Под ред. В. П. Котова. — М., 1996. Кудрявцев И. А. Комплексная судебная психолого-психиатрическая експертиза (научно-практическое руководство). — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1999. — 497 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
