Правові та організаційні питання судової психіатрії

Предметі завдання судової психіатрії

Загальна психіатрія досліджує закономірності виникнення, розвитку та
можливі наслідки захворювань, що супроводжуються порушеннями психіки, і
вивчає психічні розлади з метою надання психічно хворим психіатричної
допомоги, яка полягає в обстеженні, діагностиці, лікуванні, догляді та
медико-соціальній реабілітації цих осіб.

Судова психіатрія як галузь загальної психіатрії вивчає психічні розлади
відповідно до завдань, які вирішуються в кримінальному та цивільному
процесі. На основі висновків судових психіатрів, що підлягають оцінці
разом з іншими доказами, суд в межах кримінального чи цивільного
судочинства приймає процесуальне рішення (ухвалу, постанову, вирок).

Як зазначалося, загальна психіатрія та її галузь судова психіатрія мають
схожі та відмінні риси. Так, зокрема, обидві ці медичні дисципліни
вивчають психічні розлади одними методами дослідження, діагностики,
мають єдину класифікацію психічних захворювань, єдині терміни та
поняття, одну систему наукових поглядів на етіологію та патогенез
психічних розладів і систему практичних дій, що полягають у їх
виявленні, профілактиці та лікуванні.

Проте на відміну від загальної психіатрії судова, крім зазначеного,
виконує судово-психіатричну оцінку психічної патології за допомогою
специфічних критеріїв, що зумовлює виокремлення психічної патології, яка
має певне юридичне значення і спричинює відповідні

правові наслідки. Отже, предмет судової психіатрії становлять психічні
розлади, які мають правове значення у кримінальному та цивільному
процесах.

У вужчому розумінні предметом судової психіатрії є визначення психічного
стану підекспертних у певні відрізки часу і стосовно певних обставин, що
становлять інтерес для слідства і суду.

До об’єктів судово-психіатричної експертизи належать: підексперт-ний,
медична документація, матеріали кримінальної та цивільної справи.

Основними завданнями судово-психіатричної експертизи є такі:

визначення психічного стану обвинуваченого, підозрюваного чи підсудного
в разі виникнення сумнівів щодо їх осудності або можливості на момент
провадження у справі усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати
ними;

надання висновку про необхідність застосування примусових заходів
медичного характеру до осіб, які скоїли суспільно небезпечні дії у стані
неосудності чи осудності, але до винесення вироку захворіли на психічну
хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними, за умови, що такі особи за характером
скоєного ними суспільно небезпечного діяння та хворобливого стану
становлять суспільну небезпеку;

визначення психічного стану свідків чи потерпілих у разі виникнення
сумнівів у їх здатності правильно оцінювати обставини, що мають значення
у справі, і давати правдиві свідчення;

визначення психічного стану позивачів і відповідачів, питання про
дієздатність яких вирішується судом, а також громадян з метою
встановлення їх можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними
при укладенні цивільно-правових угод.

Підстави призначення і порядок проведення судово-психіатричної
експертизи

Судово-психіатричні експертизи проводять державні та недержавні
судово-психіатричні експертні комісії (СПЕК), що підпорядкують -ся
Міністерству охорони здоров’я (МОЗ) України чи отримали на це
відповідний дозвіл (ліцензію). Порядок організації СПЕК визначається
відомчими нормативними актами МОЗ України, узгодженими з Верховним
Судом, Генеральною прокуратурою, Міністерством внутрішніх справ,
Міністерством юстиції України. Згідно з цими нормативними документами
СПЕК поділяються на стаціонарні, амбулаторні та стаціонарно-амбулаторні.

Персональний склад СПЕК щорічно затверджується місцевими органами
охорони здоров’я, при яких створені ці комісії.

Для проведення стаціонарних експертиз при психіатричних установах
створюються спеціалізовані судово-психіатричні стаціонарні відділення
для осіб, які утримуються під вартою. В цих відділеннях передбачена
зовнішня охорона, яку здійснюють співробітники внутрішніх справ.

Потерпілі й свідки у кримінальних справах, а також підекспертні у
цивільних справах, яким призначена стаціонарна судово-психіатрична
експертиза, можуть перебувати в загальнопсихіатричних відділеннях та
палатах психіатричної установи, де діє стаціонарна

СПЕК.

Робота СПЕК організується за зонально-територіальним принципом, і ці
комісії обслуговують судово-слідчі органи відповідних областей. Якщо
експертна комісія обслуговує дві області, вона називається міжобласною.
Перелік територій, які обслуговує міжобласна експертна комісія,
затверджується МОЗ України.

Амбулаторні СПЕК організовуються при одній із психіатричних чи
психоневрологічних установ міста, області, Автономної Республіки Крим
головними управліннями охорони здоров’я цих регіонів. Психіатричні та
психоневрологічні установи, при яких створено амбулаторні СПЕК, надають
останнім приміщення для проведення експертизи та утримання осіб, які
очікують на експертизу, і забезпечують необхідним обладнанням. Витрати
на утримання амбулаторних СПЕК включаються в загальний кошторис установ,
при яких вони організовані. Якщо амбулаторні СПЕК створюються
безпосередньо у слідчих ізоляторах, необхідні приміщення та обладнання
надаються адміністрацією цих ізоляторів.

Якщо в результаті амбулаторної експертизи неможливо відповісти на
питання судово-слідчих органів, експерти повинні скласти мотивований
висновок про необхідність проведення стаціонарної судово-психіатричної
експертизи.

Результати експертних досліджень оформлюються у вигляді акта СПЕК, який
підписують усі члени комісії. У разі виникнення розбіжностей у поглядах
кожний з них дає окремий висновок і несе особисту відповідальність за
проведену ним експертизу і даний висновок.

Судово-психіатрична експертна діяльність здійснюється на принципах
законності, незалежності, об’єктивності та повноти дослідження.

Незалежність судового експерта забезпечується процесуальним порядком
його призначення, забороною будь-якого втручання у процес експертизи,
кримінальною відповідальністю за те, що він може дати свідомо
неправдивий висновок, можливістю призначення повторної експертизи,
присутністю учасників процесу при проведенні експертизи у випадках,
передбачених законом.

Судово-психіатрична експертиза — це дослідження експерта на основі
спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, де міститься
інформація про обставини справи, якою займаються органи дізнання,
попереднього слідства або суду, а також це форма застосування
спеціальних знань для вирішення питань, що стоять перед слідством або
судом.

Персональний склад експертів для судово-психіатричної експертизи
визначає судово-слідчий орган, що призначив експертизу, або керівник
медичного закладу, спеціалістам якого доручено проводити експертизу. При
цьому кількісний склад експертів не обмежується.

Судово-психіатричний експерт при проведенні експертизи і формулюванні
відповідей на запитання судово-слідчих органів керується законодавством
України, даними, які містять об’єкти дослідження, і власними
спеціальними знаннями.

Підставою для призначення обвинувачуваному судово-психіатричної
експертизи можуть бути окремі матеріали справи, що викликають сумнів в
осудності та психічній повноцінності обвинувачуваного, і відповідні
статті Кримінально-процесуального кодексу України, що передбачають
призначення цього виду експертизи. При цьому орган, який призначив
експертизу, обов’язково надає експерту матеріали, що спонукають до
сумнівів щодо осудності обвинувачуваного.

Початок виконання експертизи відлічується з моменту, коли експерт
отримав усі необхідні об’єкти експертизи для того, щоб дати відповіді на
поставлені запитання. Завершенням судово-психіатричного дослідження
вважається день огляду підекспертного експертною комісією і прийняття
нею остаточного рішення.

Експерт не має права розголошувати дані попереднього слідства чи
дізнання, які стали відомі йому у зв’язку з проведенням експертизи. За
розголошення цих даних, ухиляння чи відмову надати висновки, а також за
надання неправдивого висновку експерт несе відповідальність згідно з
чинним законодавством.

Розрізняють такі види судово-психіатричної експертизи: первинна,
повторна, додаткова, одноосібна, комісійна, комплексна.

За формою проведення судово-психіатричні експертизи поділяються на такі:
амбулаторна, стаціонарна, заочна (посмертна), у кабінеті слідчого, під
час судового засідання.

Відповідно до процесуального законодавства експертиза призначається
тоді, коли у процесі досудового чи судового слідства постає потреба у
спеціальних знаннях. Потреба у психіатричних знаннях, що з’ являється у
процесі судочинства, є фактичною підставою для призначення
судово-психіатричної експертизи. Необхідність використання поряд із
психіатричними знаннями суміжних з ними наукових знань є підставою для
призначення комплексної експертизи (психо-лого-психіатричної,
нарколого-психіатричної, сексолого-психіатрич-ної та ін.).

Найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається у зв’язку із
сумнівами щодо психічної повноцінності обвинувачуваного, підозрюваного,
потерпілого, свідка, цивільного позивача і відповідача, а також особи,
щодо якої вирішується питання про цивільну недієздатність. Сумнів у
психічній повноцінності означає обґрунтоване припущення про наявність у
особи психічного розладу, що може вплинути на юридично значущу
поведінку.

Судово-психіатрична експертиза обов’язково проводиться в усіх справах
про визнання особи недієздатною внаслідок психічного розладу.

У розглянутих випадках судово-психіатрична експертиза призначається
обов’язково згідно з прямою вказівкою закону. Водночас така експертиза
може стати потрібною для встановлення безпорадного стану потерпілої
особи (наприклад, у справах про зґвалтування), у справах про визнання
недійсною угоди, укладеної особою в той момент, коли вона не могла
усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, а також в інших випадках,
коли виникає обґрунтоване припущення про наявність у суб’єкта юридично
значущого психічного розладу.

Умовно підстави для призначення судово-психіатричної експертизи
поділяються на три групи. До першої групи належать дані, згідно з якими
учасник процесу в минулому вже обстежувався психіатром, який
діагностував у цієї особи психічний розлад. Це можуть бути також
відомості про те, що особа раніше відмовлялася від спостереження у
лікаря-психіатра, була госпіталізована і лікувалась у психіатричній
лікарні, була визнана у зв’язку з психічним захворюванням непридатною до
військової служби, визнана в іншій справі неосудною або перебувала на
примусовому психіатричному лікуванні та ін.

До другої групи обставин, які є підставою для сумніву у психічній
повноцінності учасника процесу, належать дані про його неадекватну
поведінку (безглузді висловлювання і вчинки, невмотивовані напади
агресії тощо) або про прояви психічного розладу, для усвідомлення
хворобливого характеру якого навіть не потрібні відповідні медичні
знання (наприклад, судомний напад), що є вірогідним свідченням наявності
в особи психічного захворювання. Такі відомості можна отримати від осіб,
які добре знали підекспертного чи були очевидцями окремих епізодів його
неадекватної поведінки.

Відомості про дивну поведінку особи можуть міститись у свідченнях осіб,
які беруть участь у справі чи у клопотаннях про призначення
судово-психіатричної експертизи. Клопотання може заявити особа, яка має
самостійний процесуальний статус (обвинувачуваний, потерпілий, позивач,
відповідач та їхні представники). Не має такого права свідок, оскільки
його діяльність у процесі обмежується тільки даванням показань. Кожне
заявлене клопотання підлягає розгляду суб’єктом, який здійснює
провадження у справі. Відмовлення в задоволенні клопотання повинно бути
мотивованим. Крім того, згадану неадекватну поведінку суб’єкта може
безпосередньо спостерігати слідчий або суддя у процесі слідчих (судових)
дій.

Третю групу розглядуваних обставин становлять заяви і повідомлення
власне громадянина про свої хворобливі переживання й суб’єктивні
відчуття зорових, слухових галюцинацій чи інші скарги на наявність у
нього розладів психічної діяльності.

Водночас правило про обов’язкове призначення судово-психіатричної
експертизи з мотиву тяжкості інкримінованого діяння поширюється тільки
на справи про вбивство.

Отже, такими є фактичні підстави для призначення судово-психіатричної
експертизи. За результатами зібраних доказів слідчий (суд) повинен
самостійно переконатися в необхідності проведення судово-психіатричної
експертизи. Юридичною підставою для проведення цієї експертизи є
постанова (ухвала) про її призначення, винесена особою, яка здійснює
дізнання, слідчим, прокурором або суддею.

Підготовка матеріалів для судово-психіатричної експертизи

Кожна призначувана судово-психіатрична експертиза має бути ретельно
підготовлена слідчим (судом). Від якості підготовчої роботи багато в
чому залежать повнота і всебічність експертного дослідження, а також
надійність експертних висновків. Більшість необхідних дій для успішного
проведення експертизи має право виконувати тільки орган, що призначає
експертизу. Насамперед це стосується матеріалів, які підлягають
експертному дослідженню, оскільки експерти неправомочні збирати їх
самостійно.

Підготовча діяльність судово-слідчих органів багато в чому визначається
характером підстав для призначення експертизи. Якщо серед них фігурують
відомості про перебування особи щодо якої вирішується питання про
проведення судово-психіатричної експертизи під спостереженням психіатра,
експерту необхідно витребувати медичну документацію з відповідних
психіатричних установ, а також документацію із судово-психіатричних
експертних відділень і комісій (копію акта судово-психіатричної
експертизи), якщо така особа піддавалась судово-психіатричній
експертизі.

Основною такою установою є психоневрологічний диспансер (чи кабінет) за
місцем проживання особи. Цей диспансер обслуговує населення закріпленої
за ним території — району, області, міста. Саме до нього найчастіше
звертаються по психіатричну допомогу. У диспансері зберігаються дані про
подання особі, яка обслуговується в ньому, психіатричної допомоги іншими
психіатричними установами, включаючи стаціонарні. Це є важливим джерелом
для подальших пошуків необхідної медичної документації.

Крім цього судово-слідчі органи повинні надати експертам медичну
документацію з наркологічних установ, якщо відомо, що особа лікувалася в
них від алкоголізму чи наркоманії. До наркологічних установ належать
наркологічні диспансери (кабінети), наркологічні лікарні та відділення.

В окремих випадках експерту-психіатру потрібна медична документація зі
звичайних, неспеціалізованих поліклінік, лікарень, медичних пунктів,
куди особа могла звертатись у зв’язку із захворюваннями головного мозку
— енцефалітом, інсультом, травмою черепа та ін.

Крім збирання медичних документів необхідний допит осіб, яким відомі
особливості поведінки суб’єкта дослідження. Це важливо насамперед тоді,
коли цей суб’єкт раніше не спостерігався у психіатра, а підставою для
призначення судово-психіатричної експертизи була неадекватність його
поведінки.

Будь-які свідчення про неадекватну поведінку обвинувачуваного мають бути
уточненими й деталізованими, у чому конкретно виявлялась неадекватність
поведінки.

Відомості про поведінку особи не повинні бути уривчастими і хаотичними.
Їх необхідно збирати систематизовано і послідовно. Підвищену увагу слід
приділяти таким обставинам, як перенесені захворювання, характер
відносин з оточенням, успішність навчання і дисципліна в навчальному
закладі, виконання відповідних службових обов’язків, проходження
військової служби, родинний стан, вживання спиртних напоїв, наркотичних
та інших одурманюючих речовин, здійснення в минулому правопорушень і
злочинів, звертання по психіатричну допомогу, перебування на примусовому
лікуванні та ін. Особливий інтерес мають становити періоди істотних змін
у поведінці суб’єкта, несподівані, різкі зміни в його житті: раптове і
різке погіршення успішності; зниження показників праці (наростаюча
професійна декваліфікація, неможливість упоратися з покладеними
службовими обов’язками, часті звільнення та ін.); поява у суб’єкта
невластивих йому раніше брутальності, озлобленості, конфліктності;
емоційна холодність, черствість до рідних і близьких, відносини з якими
були колись дружніми і теплими; втрата колишніх інтересів і захоплень;
постійне зниження соціальної адаптації; наростаюча соціальна
дезорганізація і деградація особистості.

Особливу увагу доцільно звернути на період до вчинення злочину,
здійснення угоди чи іншої юридичної дії, що є підставою провадження
кримінальної чи цивільної справи. Показань щодо вчинків, висловлювань,
зовнішнього вигляду суб’єкта (обвинуваченого, потерпілого, позивача та
ін.) у зазначений період має бути зібрано якомога більше.

Лише після завершення такої роботи судово-слідчими органами матеріали
для експертизи можна вважати підготовленими.

Як свідчить експертна практика, основний недолік підготовки матеріалів
для судово-психіатричної експертизи полягає в їх неповноті: відсутня
медична документація; не допитуються особи, які добре знали суб’єкта
дослідження, про особливості його поведінки; не встановлюються інші
обставини, що стосуються предмета експертизи. Це змушує експертів
заявляти численні клопотання про надання відсутніх матеріалів, що
призводить до затягування термінів експертизи, а отже, і термінів
судочинства, до порушення прав громадян, необґрунтованих втрат часу
експертів.

Прийнявши рішення про необхідність призначення судово-психіатричної
експертизи, слідчий (суд) повинні визначитись, яким психіатрам чи
співробітникам якої судово-психіатричної експертної установи слід
доручити її проведення.

Найчастіше експертиза доручається членам СПЕК, що обслуговує відповідний
регіон. Будь-яке відхилення від цього загального правила має бути
продиктовано поважними причинами. Наприклад, коли через особливості
конкретної справи всі члени обласної СПЕК підлягають відводу. У цьому
разі проведення експертизи доручається іншим експертам (наприклад,
членам СПЕК сусідньої області).

Найпершою у справі доцільно призначати амбулаторну судово-психіатричну
експертизу. Стаціонарні експертні дослідження призначаються лише тоді,
коли експерти впевнені, що амбулаторних досліджень для відповіді на
поставлені запитання недостатньо. Первинна стаціонарна експертиза
загалом можлива, але необхідність її проведення має зумовлюватись
справді вагомими причинами і бути ґрунтовно мотивована в постанові
(ухвалі) про її призначення. Якщо слідчий (суд) призначив стаціонарну
судово-психіатричну експертизу, експерти не мають права обмежитися
амбулаторною експертизою.

Термін амбулаторної експертизи не повинен перевищувати 20 днів з дня
надходження в експертну комісію постанови (ухвали) про її призначення з
усіма необхідними матеріалами до дня направлення письмового експертного
висновку (акта експертизи) і матеріалів справи слідчому чи суду. У
термін виконання амбулаторної експертизи не входить час, пов’язаний з
наданням експертам додаткових матеріалів, несвоєчасним прибуттям
підекспертного, а також втрати часу, які було допущено не з вини
експертів або експертної установи.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза починається з дня надходження
в експертну установу постанови (ухвали) про її призначення, матеріалів
кримінальної чи цивільної справи або особистої справи заарештованого, а
також прибуття до стаціонару підекспертного.

< ? ??±H?ooooaaoooooooooooooooooooo d?1$`„?gdN;u -Згідно з діючою Інструкцією про проведення судово-психіатричної експертизи термін перебування підекспертного у стаціонарі не повинен перевищувати 30 днів. У разі потреби цей термін може бути продовжений. Якщо необхідно продовжити тридцятиденний термін перебування підекспертного у стаціонарі експертної установи, експерти складають проміжний акт судово-психіатричної експертизи, який направляється органу, що призначив експертизу. Стаціонарна експертиза вважається завершеною після того, як складено і підписано експертний висновок. Термін оформлення висновку чинними нормативними актами не передбачений. Це питання вирішується індивідуально. Нормативними актами не визначено також терміни заочних і посмертних експертиз. З огляду на особливості цих експертиз їх терміни не повинні перевищувати граничного терміну амбулаторної експертизи, тобто 20 днів, крім затримок, що виникли не з вини експертів. Експертиза в кабінеті слідчого має бути розрахована на разову присутність там експерта. У суді термін судово-психіатричної експертизи залежить від часу, який потрібен експерту для вивчення матеріалів, вислухування свідчень учасників процесу, що стосуються предмета експертизи, спостереження за підекспертним у залі суду і його експертного огляду впе-рерві судового засідання (у наданому для цього приміщенні суду). Суд виносить відповідне рішення лише після того, як заслухає думки всіх учасників судового розгляду. Права і обов'язки судово-психіатричного експерта Термін "судово-психіатричний експерт" вживається у двох основних значеннях. Згідно з першим, судово-психіатричний експерт — це співробітник судово-психіатричної експертної установи, у посадові обов'язки якого входить проведення судово-психіатричних експертиз. Друге значення має процесуальний характер. У процесуальному значенні судово-психіатричний експерт — це особа, яка не є співробітником експертної установи, але якій у передбаченому законом порядку доручено проведення судово-психіатричної експертизи. Судово-психіатричний експерт як співробітник експертної установи є службовцем, на якого поширюються норми законодавства про працю (робочий час, відпочинок, трудова дисципліна, посадовий оклад тощо), а також правила внутрішнього трудового розпорядку установи, де він працює. Судово-психіатричний експерт у другому значенні — це самостійна процесуальна фігура, діяльність якої регламентується відповідними положеннями Кримінально-процесуального і Цивільного процесуального кодексів України. Ці положення можуть не збігатися з нормами трудового права. Так, співробітник експертної установи зобов'язаний виконати вказівки вищої посадової особи, що перебувають у межах його компетенції. За порушення службових обов'язків судово-психіатричний експерт як службовець несе дисциплінарну відповідальність. Експерту, який проводить конкретну експертизу, ніхто не має права давати жодних вказівок щодо її проведення. При проведенні конкретної експертизи у складі комісії всі експерти процесуально рівноправні незалежно від того, яку посаду вони обіймають. За порушення процесуальних вимог експерти можуть нести не тільки дисциплінарну, а й юридичну відповідальність (наприклад, за те, що дали свідомо неправдивий висновок). Згідно з Кримінально-процесуальним і Цивільним процесуальним кодексами всі судово-психіатричні експерти мають певні процесуальні права і процесуальні обов'язки, що має сприяти успішному проведенню експертизи. Основним обов'язком експерта-психіатра є дослідження наданих йому об'єктів і матеріалів, включаючи психіатричний огляд підекс-пертного і складання об' єктивного висновку з питань, поставлених судово-слідчим органом, що здійснює розслідування у справі. Крім того, експерт-психіатр зобов'язаний: з'явитися за викликом в орган, що призначив експертизу. Виклик може зумовлюватись необхідністю здійснення експертних досліджень у кабінеті слідчого чи в залі суду або потребою допитати експерта з приводу проведеної ним експертизи; заявити самовідвід за наявності підстав, передбачених законом; повідомити в письмовій формі про неможливість дати експертний висновок, якщо поставлені питання виходять за межі його спеціальних знань або коли наданих йому матеріалів недостатньо для того, щоб дати висновок; не розголошувати дані попереднього розслідування без дозволу органу дізнання, слідчого, прокурора; • проводити експертизу у присутності слідчого в його кабінеті. Якщо, на думку експерта, присутність слідчого може негативно позначитись на експертному дослідженні (значно ускладнити необхідний психологічний контакт із підекспертним), він має право просити слідчого про проведення експертного дослідження наодинці з підекс-пертним. Однак остаточне рішення залишається за слідчим. За невиконання або неналежне виконання перелічених обов'язків експерт-психіатр несе юридичну відповідальність — дисциплінарну і кримінальну. Кримінальна відповідальність настає за розголошення даних попереднього розслідування, а також за свідомо неправильний експертний висновок. Експерт, що дав неправильний висновок через недбалість або неправильно вибрану методику дослідження та з інших подібних причин, кримінальної відповідальності не несе, але може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Водночас експерт-психіатр має такі процесуальні права: ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи; за загальним правилом одержувати матеріали кримінальної чи цивільної справи в повному обсязі (медична документація досліджуваного є складовою цих матеріалів); у разі направлення на експертизу особи, яка перебуває під вартою, одержувати особисту справу заарештованого; клопотатися про надання додаткових матеріалів, необхідних для того, щоб дати висновок; бути присутнім з дозволу слідчого чи суду при виконанні слідчих (судових) дій, ставити допитуваним запитання, що стосуються предмета експертизи, і просити занести у протокол вагомі обставини для того, щоб дати в подальшому об'єктивний висновок; радитися у процесі проведення експертизи з іншими експертами комісії; вказувати у своєму висновку обставини, через які не були поставлені необхідні запитання органом, який призначив експертизу, за умови, що ці обставини мають значення для справи і не виходять за межі компетенції експерта; зазначена правомочність експерта називається правом експертної ініціативи; викладати на допиті свої показання особисто; одержувати відшкодування витрат, пов'язаних із з'явленням за викликом слідчого, судді, відрядженням (проїзд, наймання житла, добові), а також винагороду за проведення експертизи; якщо проведення експертизи входить у службові обов'язки лікаря-психі-атра, він не має права на додаткову винагороду за проведену експертизу. Експерт-психіатр має право відмовитися від проведення експертизи і надання висновку не тільки через те, що поставлені питання виходять за межі його психіатричних знань або недостатньо матеріалів про об'єкт дослідження, а й з інших причин. До підстав для відмови експерта-психіатра від проведення експертизи належать такі: відсутність у місці проведення експертизи умов для нормальної експертної роботи (характерно для експертиз, які проводяться поза експертною установою: у кабінеті слідчого, у приміщенні СІЗО, у залі суду); неможливість вирішення експертного питання за сучасним рівнем розвитку наукових знань; відмовлення особи від проходження експертизи, проведення якої без її згоди неможливе (не потрібна згода підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного). Потерпілі й свідки, позивачі й відповідачі піддаються експертизі тільки з їхньої добровільної згоди чи зі згоди їх законних представників (це стосується неповнолітніх і осіб, які визнані судом недієздатними). Експерт-психіатр не має права повідомляти будь-кому результати проведеної експертизи без дозволу установи, яка її призначила. При проведенні судово-психіатричної експертизи експерт зобов'язаний зберігати таємниці, які охороняються законом (дані попереднього слідства, лікарську таємницю). Повідомлення експертом-психіат-ром у своєму висновку чи у процесі свого дослідження відомостей, що становлять лікарську таємницю, зрозуміло, не можна вважати її розголошенням. Тому експерту-психіатру варто повідомляти тільки ті відомості, що становлять лікарську таємницю: стосуються предмета конкретної експертизи; безумовно необхідні для відповіді на поставлені питання. Згідно з чинним законодавством на експерта-психіатра забороняється покладати обов'язки, не передбачені процесуальним законом і не сумісні зі статусом судового експерта. Тому експерта можна допитувати, але тільки з обставин, що стосуються предмета проведеної ним експертизи, і саме як експерта, а не як свідка. Як свідок експерт-психіатр може допитуватися в судовому засіданні, якщо він дав професійний висновок на адвокатський запит. При проведенні судово-психіатричної експертизи кількома експертами діє принцип їхньої процесуальної рівноправності. На кожного зних незалежно від місця роботи і обійманої посади в повному обсязі поширюються права і обов'язки, надані судовому експерту процесуальним законом. З принципом процесуальної рівноправності експертів тісно пов'язано положення про те, що експерт завжди дає висновок від власного імені й несе за нього особисту відповідальність. Експерти, які дійшли одностайної думки, мають право підписати спільний висновок. Експерт чи експерти, не згодні з думкою інших членів експертної комісії, дають власний висновок, а установі, яка призначила експертизу, направляють всі експертні висновки. Принципу процесуальної рівноправності експертів і положення про особисту відповідальність кожного з них за даний висновок повинні неухильно дотримуватися всі без винятку експертні установи. Між членами СПЕК експертна робота поділяється так: голова комісії здійснює загальну організацію її діяльності та координує дії всіх її членів, лікар-доповідач здійснює первинний огляд підекспертного, заповнює медичну документацію, доповідає на засіданні експертної комісії про зібрані матеріали кримінальної чи цивільної справи, а також про результати обстеження підекспертного. Зміни щодо функціональних обов'язків голови, членів комісії і лікаря-доповідача припустимі лише за умови, що вони не порушують процесуально-правових положень — рівноправності експертів, особистої відповідальності кожного з них за проведене дослідження і даний висновок. Особи, які беруть участь у судово-психіатричній експертизі, повинні бути компетентними (мати знання, необхідні для надання висновку) і об'єктивними (не мати особистого інтересу до результату справи). Якщо особа не відповідає зазначеним вимогам, вона не має права проводити експертизу і підлягає відводу. Крім того, експерт-психіатр підлягає відводу у справі, якщо він є безпосереднім учасником процесу або родичем будь-кого з учасників процесу, або перебуває у службовій чи іншій залежності від слідчого, прокурора, судді, обвинувачуваного, потерпілого, позивача чи відповідача. Експерт підлягає відводу й у разі виявлення його некомпетентності. Висновок експертів-психіатрів є одним з доказів як у кримінальній, так і в цивільній справі. У судовій психіатрії документ, який складає експерт-психіатр, називається актом судово-психіатричної експертизи. Експертний акт складається зі вступу, дослідницької та мотиваційної частини висновків. У вступі зазначаються назва документа, його номер і дата складання; форма (спосіб проведення) експертизи — амбулаторна, стаціонарна, заочна тощо; прізвище, ім'я, по батькові підекс-пертного і рік його народження; статті Кримінального кодексу, за якими обвинувачується підекспертний, з короткою характеристикою інкримінованого йому діяння чи діянь (для підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного) або з короткою характеристикою справи, у межах якої призначено експертизу (для підекспертних, що займають інше процесуальне положення); назва медичної установи, де проводилась експертиза; відомості про експерта (експертів) — посада, лікарська категорія, вчений ступінь чи вчене звання (за їх наявності); установа чи особа, яка призначила експертизу, дату і причину призначення експертизи; відомості про осіб, які були присутніми під час її проведення; питання, що були поставлені перед експертами. Якщо поставлені питання експертам незрозумілі, вони повинні заявити клопотання перед органом, що призначив експертизу, про необхідність дати роз'яснення. При незадоволенні клопотання експерти мають право не відповідати на незрозумілі їм питання. Якщо ж редакція питання не відповідає положенням сучасної психіатричної науки, але в його змісті експерти не мають сумніву, то відповідь формулюється відповідно до положень сучасної психіатрії. В анамнезі відбиваються істотні, з погляду експерта-психіатра, дані про минуле життя підекспертного, його патологічну спадковість (психічні захворювання батьків та інших близьких родичів), особливості формування його особистості, перенесені захворювання, найважливіші в судово-психіатричному аспекті біографічні відомості, а також особливості поведінки підекспертного, його стосунки з оточенням, колишні правопорушення. Якщо підекспертний спостерігався чи лікувався у психіатра з приводу психічного розладу, то необхідно докладно викласти відомості про цей розлад, про його соціальні та юридичні наслідки, види психіатричної допомоги, встановлення групи інвалідності, попередні судово-психіатричні експертизи, застосування до підекспертного примусових заходів медичного характеру. Експерти повинні вказати джерело всіх наведених ними в акті анамнестичних даних (зі слів підексперт-ного, відомості з протоколів допитів, медичних чи інших документів). Так, при посиланні на показання свідка вказуються його прізвище і номер аркуша кримінальної справи. У дослідницькій частині висновку (опис фізичного, неврологічного і психічного станів), який часто називають ще статусом, описуються дані зовнішнього огляду підекспертного, стан його внутрішніх органів, ознаки ураження центральної нервової системи, наводяться результати лабораторних досліджень та інші дані, що характеризують соматичний і неврологічний стан обстежуваної особи і свідчать про наявність чи відсутність патологічних змін. Опис психічного стану підекспертного при проведенні експертизи (психічний статус) зазвичай вважається центральною частиною акта і містить дані про орієнтування підекспертного в місці, часі, власній особистості, мовний контакт з експертами, дії, висловлювання, мімічні реакції, усвідомлення ним мети направлення на експертизу. За цими даними можна дійти висновку про стан психіки досліджуваного — сприйняття, мислення, пам'ять, емоційно-вольову сферу. У цій частині висновку зазначається також ставлення підекспертного до інкримінованого йому діянню (для обвинувачених) або до інших юридичних дій, що є предметом розгляду в справі. Особливу увагу приділяють виявленим ознакам психічного розладу. Вони повинні бути зафіксовані докладно і чітко й водночас мати описовий характер. Медичні кваліфікації й оцінки даються в наступних частинах акта. Докладного опису потребують прояви симуляції, якщо вони виявлені у процесі експертного дослідження. Мотиваційна частина акта містить обґрунтування висновків, а власне висновки експерти формулюють в порядку реалізації ними права експертної ініціативи. У разі виявлення у підекспертного психічного розладу, спочатку наводиться розгорнутий медичний діагноз і лише потім його судово-психіатрична оцінка. Повідомлення членів амбулаторної експертної комісії про неможливість відповісти на поставлені запитання в амбулаторних умовах і необхідність проведення стаціонарної експертизи також оформлюються актом судово-психіатричної експертизи. Він складається з таких самих частин, що й звичайний акт. Лише в останній його частині замість відповідей на запитання обґрунтовується рішення, прийняте експертами. Експертний висновок має бути написаний мовою, зрозумілою для осіб, які не мають знань з психіатрії, а спеціальні терміни за змогою повинні бути роз'яснені. Акт судово-психіатричної експертизи підписується всіма експертами, які здійснювали експертизу, і засвідчується печаткою медичної установи, де її проводили. Висновок, що складається в кабінеті слідчого, підписується експертом (експертами) і долучається до справи слідчим. Якщо експертизу було проведено в судовому засіданні, експерт оголошує підписаний ним письмовий висновок, який суд долучає до справи. Висновок експертів-психіатрів, як і будь-який доказ, підлягає оцінюванню слідчим, прокурором і судом. При цьому аналізується внутрішня структура висновку і його відповідність іншим доказам, зібраним у справі. Оцінюючи експертний висновок, слідчий (суд) зобов'язаний: перевірити дотримання процесуально-правового порядку підготовки, призначення і проведення експертизи; перевірити, чи достатня наукова кваліфікація експертів для відповіді на поставлені запитання ічи не вийшли експерти за межі своєї компетенції; переконатися в повноті експертних досліджень перед тим, як надавати експертний висновок; оцінити наукову обґрунтованість методів експертного дослідження і експертних висновків; оцінити висновки щодо їх відносності, допустимості й місця в системі інших доказів. Оцінивши поданий експертний висновок, слідчий (суд) або визнає його повним і достовірним, або призначає повторну експертизу. Якщо у справі є кілька експертних висновків, що містять різні оцінки з одних питань, слідчому, прокурору і судді доцільно оцінити кожного з них у сукупності з іншими доказами. Суд у вироку чи іншому рішенні (наприклад, при визнанні громадянина неосудним і звільненні його від кримінальної відповідальності) повинен навести мотиви, що зумовили його погодження з одним із висновків і відкидання інших. В окремих випадках оцінити експертний висновок, а також усунути сумніви, що виникають при його оцінюванні, допомагає допит експерта. За допомогою допиту можна доповнити експертний висновок за умови, що це не потребуватиме від експерта додаткових досліджень (у противному разі необхідна додаткова експертиза). Як зазначалося, допит експерта повинен обмежуватися предметом експертного дослідження. Призначувана за результатами оцінки нова експертиза може бути як додатковою, так і повторною. Деякі слідчі й судді при повторній експертизі практикують постановку перед експертами питання про обґрунтованість чи правильність висновків попередньої експертизи. Однак ці питання не входять до компетенції експертів, але відповісти на них експерт може лише тоді, коли оцінить усю сукупність наявних доказів, обґрунтованість, правильність, вірогідність різних експертних висновків. Нагадаємо, що це називається винятковим правом експертів. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Антонян Ю. М., Бородин С. В. Преступность и психические анома-лии. — М.: Наука, 1987. — 208 с. Боброва И. Н., Метелица Ю. Л., Шишков С. Н. Порядок заполнения медицинской документации по судебной психиатрии: Метод. указа-ния. — М., 1981. — 18 с. Дидковская С. П. и др. Наркомания: уголовно-правовьіе и медицин-ские проблеми. — К.: Вьіща шк., 1989. Дмитриев А. С., Клименко Т. В. Судебная психиатрия: Учеб. пособие. — М.: Профиздат, 1996. Жариков Н. М., Морозов Г. В., Хритинин Д. Ф. Судебная психиатрия: Учебник / Под ред. акад. Г. В. Морозова. — М.: ИНФРА-НОРМА, 1997. — 432 с. Клиническая психиатрия. Руководство для врачей и студентов / Под ред. Т. Б. Дмитриева. — М., 1998. Костицкий М. В. Судебно-психологическая експертиза. — Львов: Выща шк., 1987. Котов В. П. и др. Принудительное лечение психически больньх / Под ред. В. П. Котова. — М., 1996. Кудрявцев И. А. Комплексная судебная психолого-психиатрическая експертиза (научно-практическое руководство). — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1999. — 497 с.

Похожие записи