Реферат на тему:

Правові підстави взаємовідносин між органами державного казначейства
України та розпорядниками бюджетних коштів

Державне казначейство України відповідно до Указу Президента України
від 27.04.1995 р. № 335 створене в Україні з метою забезпечення
ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення
оперативності у здійсненні видатків у межах наявних обсягів фінансових
ресурсів у Державному бюджеті України і входить до органів виконавчої
влади як особливий підрозділ Міністерства фінансів України, що
займається виконанням Державного бюджету України.

В умовах переходу до ринкових відносин господарювання, дефіцитності
Державного бюджету, частих затримок платежів, систематичного спотворення
даних обліку і звітності виконання бюджету стан організаційної структури
фінансової системи України не дозволив вирішувати проблеми, що виникали
в процесі виконання Державного бюджету України. Створення Державного
казначейства в Україні було зумовлене більшою мірою двома обставинами:
1) потребою в державному контролі за виконанням бюджету не тільки за
принципом „скільки надійшло і на що витрачено”, а й з погляду на те,
наскільки раціонально витрачаються і як швидко бюджетні кошти
потрапляють до їхніх одержувачів; 2) необхідністю оперативного
маневрування обмеженими обсягами державних коштів [18, с. 15].

Сучасний статус та місце Державного казначейства України у фінансовій
системі держави досліджуються ученими різних наук. Економісти цей статус
вивчають як суб’єкт управління фінансами, фінансового контролю та
суб’єкт казначейської системи виконання бюджетів [17, с. 212; 12, с.
74]; юристи-адміністративісти досліджують як суб’єкт державного
управління [19, с. 152; 8, с. 479; 7, с. 13], а науковці з фінансового
права – як один зі спеціальних органів фінансової діяльності держави,
орган управління фінансами та суб’єкт фінансово-правових відносин [16,
с. 35; 20, с. 29; 9, с. 10].

Необхідність дослідження статусу Державного казначейства України
викликана не лише різними, часто не узгодженими поглядами на його роль і
місце в фінансовій системі держави, а й тим, що казначейська система
виконання Державного та місцевих бюджетів в Україні перебуває в стадії
становлення, а завдання та функції Державного казначейства України
постійно змінюються та доповнюються.

Однак системно, враховуючи центральне координуюче та регулятивне
положення Державного казначейства України та його територіальних органів
у системі організаційних взаємовідносин з виконання бюджетів щодо
розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, статус Державного
казначейства України потребує системних додаткових досліджень.

Державне казначейство виступає суб’єктом фінансової діяльності держави
безпосередньо у бюджетних правовідносинах, що виникають у бюджетному
процесі – у впорядкованому послідовному вступі в бюджетні правовідносини
різних суб’єктів, що виступають учасниками цих відносин [16, с. 212].
Бюджетні ж правовідносини прийнято визначати, як урегульовані нормами
бюджетного права суспільні відносини, які виникають щодо здійснення
таких функцій фінансової діяльності держави, як мобілізація, розподіл і
використання бюджетних фондів грошових коштів з метою виконання завдань,
що стоять перед державою, учасники яких виступають носіями юридичних
прав та обов’язків, що реалізують приписи даних правових норм.

Причому органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями [1,
ст. 20 п. 1], можуть виступати учасниками бюджетних правовідносин у тому
разі, якщо вони є реальними учасниками даних правових відносин [15, с.
76]. Казначейське ж виконання державного бюджету слід розглядати як
необхідний елемент структурної перебудови наявних у суспільстві відносин
між суб’єктами фінансової діяльності держави та підпорядкованими
учасниками бюджетних правовідносин.

Усі учасники бюджетних правовідносин, які об’єднані тим, що такими вони
виступають під час реального здійснення бюджетного процесу та об’єднані
участю у ньому в своєрідну соціальну систему. Будь-яка цілісна система
володіє визначеною рисою, а саме самоуправлінням, що є визнанням того,
що в даній системі здійснюється процес управління [11, с. 31]. Тому
системну єдність учасників бюджетних правовідносин також можна
характеризувати як елемент загальної системи управління державними
фінансами в єдності її керуючої підсистеми – суб’єктів фінансової
діяльності держави, які функціонують переваж-но як безпосередньо не
підпорядковані державні органи, що наділяються законом про державний
бюджет владного (управлінського) характеру повноваженнями в бюджетному
процесі щодо здійснення виконання Державного бюджету України протягом
бюджетного періоду [1, ст. 2 п. 20], зокрема, контрольного характеру [1,
розд. 5], та керованої підсистеми – чітко ієрархічно побудованої системи
розпорядників (головних розпорядників бюджетних коштів, розпорядників
нижчого рівня) та одержувачів коштів бюджетів, які одержують бюджетні
повноваження на основі затверджених кошторисів [1, ст. 51 п. 2], кожен
рівень яких виступає одночасно керуючим щодо нижчого. Зокрема, головні
розпорядники отримують шляхом встановлення бюджетних призначень [1, ст.
2 п. 15] такі повноваження, як бюджетне асигнування – повноваження,
надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного
призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з
конкретною метою в процесі виконання бюджету [1, ст. 2 п. 7], бюджетне
призначення – повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних
коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням
про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження і дозволяє
надавати бюджетні асигнування [1, ст. 2 п. 9], та наділені рядом інших
владних повноважень, передбачених у Бюджетному кодексі України. Нижчі за
рівнем розпорядники бюджетних коштів отримують шляхом встановлення
бюджетних призначень такі повноваження, як бюджетні асигнування. Щодо
Державного казначейства та його територіальних органів вони виступають
керуючими лише у відносинах надання йому (його територіальним органам)
доручень з перераховування коштів із їхніх реєстраційних рахунків на
користь третіх осіб, які виконують роботи, надають послуги, товари на
користь розпорядників тощо. У таких відносинах Державне казначейство
України виступає як організація, що здійснює казначейське обслуговування
розпорядників бюджетних коштів. Тобто, управлінського характеру
бюджетними повноваженнями в бюджетному процесі наділені як головні та
нижчі за рівнем розпорядники бюджетних коштів щодо Державного
казначейства України, так і Державне казначейство України та його
територіальні органи щодо них, але лише в межах їхньої встановленої
законодавством компетенції.

До системи органів, наділених владними бюджетними повноваженнями, у
бюджетному процесі також входять: законодавчі та виконавчі органи
державної влади; органи фінансового, грошово-кредитного регулювання;
органи державного (муніципального) контролю. З них фінансово-кредитні
органи виступають спеціалізованими органами управління фінансами
держави, для яких фінансова діяльність держави є основною, тобто такою,
що визначає зміст їхньої компетенції. Вони володіють повноваженнями
надвідомчого характеру [20, с. 29].

Управління діяльністю розпорядників бюджетних коштів є проявом
державного управління фінансами як міжгалузевої функції державного
управління та процесом організації й погодження їхніх дій. Управління як
цілеспрямована взаємодія між суб’єктом і об’єктом управління є елементом
організації процесу задля досягнення мети [9, с. 64]. Причому на різних
рівнях даної системи організаційні відносини управління можуть набувати
структурного характеру – як на рівні суб’єкта управління, так і на рівні
об’єкта управління, а також на рівні взаємодії між ними [14, с. 59].

Особливістю міжгалузевого управління, яким виступає також управління
бюджетними коштами, є те, що воно здійснюється щодо організаційно не
підпорядкованих об’єктів управління і безпосередньо не стосується їхньої
компетенції з самостійного здійснення управління відповідною галуззю, а
суб’єкти здійснення фінансової діяльності держави наділені відповідними
повноваженнями правотворчого, координаційного, методичного,
контрольно-наглядового та ліцензійного (дозвільного) характеру [7, с.
13]. Державне ж казначейство України є спеціальним суб’єктом
міжгалузевого управління. Воно покликане забезпечувати належну єдність у
реалізації функцій управління фінансами та бюджетними коштами.

Бюджетний процес у першу чергу – це цикл управління, оскільки
визначається, що це – регламентована нормами права діяльність, пов’язана
із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їхнім виконанням і
контролем за їхнім виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів,
що складають бюджетну систему України [1, ст. 2. п. 1 пп. 11]. Однак
центральною ланкою бюджетного процесу є закон про державний бюджет. Він
розглядається як основне, центральне управлінське рішення, прийняттю,
виконанню і контролю за виконанням якого підпорядковані усі повноваження
учасників бюджетного процесу. Щодо організації виконання державного
бюджету на Кабінет Міністрів України покладено забезпечення виконання
Державного бюджету України, на Міністерство фінансів України –
здійснення загальної організації та управління виконанням Державного
бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу з
питань виконання бюджету [1, ст. 47 п. 1], а на Державне казначейство
України – розрахунково-касове обслуговування Державного бюджету України.

Бюджетний цикл управління складається зі стадій, однак на кожній стадії
суб’єкти фінансової діяльності наділені владними повноваженнями в
бюджетному процесі відповідно до власної компетенції, але в комплексі
здійснюють усі функції з управління фінансами, як виду міжгалузевого
державного управління, а особливо контрольні – фінансовий контроль,
аудит та оцінку ефективності використання бюджетних коштів [1, ст. 19 п.
2].

Бюджетний кодекс визначає такі чотири стадії бюджетного процесу [1, ст.
19]: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд і прийняття закону про
Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання
бюджету, в тому числі у разі потреби внесення змін до закону про
Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та
розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
Державне ж казначейство у бюджетному процесі лише на окремих стадіях
бюджетного процесу наділене владними (управлінсько-організаційними та
контрольними) повноваженнями, які здійснюються одночасно з
повноваженнями інших органів, зокрема на таких стадіях:

1. Виконання бюджету, в тому числі за необхідності внесення змін до
закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети:

а) за доходами: 1) прогнозування та касове планування доходів: а)
здійснення короткотермінового прогнозування обсягів доходів Державного
бюджету України; б) здійснення оперативного прогнозування та касового
планування бюджетних коштів згідно з бюджетним розписом [10, с. 50]; 2)
перерахування доходів на транзитні рахунки, а звідти на ЄКР; 3)
повернення за поданням органів стягнення коштів, що були помилково або
надмірно зараховані до бюджету [1, ст. 50 п. 1]; 4) прийняття рішення
про надання дозволу на проведення розрахунків у частині відшкодування
сум ПДВ і здійснення перерахунків суми заборгованості; 5) встановлення
порядку відкриття рахунків в органах Державного казначейства для
зарахування кожного виду податків і зборів до бюджетів, оскільки
податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи державного бюджету
зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного
бюджету України [1, ст. 50, ч. 4], а податки, збори (обов’язкові
платежі) та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на
рахунок відповідного бюджету, відкритого в територіальному органі
Державного казначейства України, і не можуть акумулюватися на рахунках
органів стягнення [1, ст. 78 ч. 5]; 6) Державне казначейство України
веде бухгалтерський облік усіх надходжень, що належать Державному
бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення
коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету [1, ст. 50
ч. 2]; 7) повертає кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету,
за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано
право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов’язкових платежів) та
інших надходжень [2, п. 4 пп. 5]; 8) здійснює розподіл коштів між
державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм.
Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно
до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і
перерахування розподілених коштів за належністю [2, п. 4 пп. 7]; 9)
складення щоденних, періодичних і річних звітів за доходами бюджету
відповідно до кодів бюджетної класифікації доходів та їхнє подання
відповідним органам, які здійснюють контроль за нарахуванням і сплатою
платежів до бюджету та державних цільових фондів; 10) нараховує штрафи
за неповне або несвоєчасне повернення суми надмірно сплачених податків
відповідно до законодавства [2, п. 4 пп. 5].

Б) за видатками: 1) збереження вільних залишків бюджетних коштів
(бюджетів, розпорядників бюджетних коштів); 2) веде базу даних про
зведену мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, розподіл
показників зведених кошторисів і зведених планів асигнувань у розрізі
розпорядників і одержувачів бюджетних коштів [2, п. 4 пп. 7]; 3)
протягом трьох робочих днів після затвердження розпису бюджету доводить
до головних розпорядників витяги з складових частин розпису бюджету, які
є підставою для затвердження в установленому порядку: кошторисів, планів
асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із
загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання
бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів –
усіма розпорядниками; планів використання бюджетних коштів –
одержувачами [5, п. 31; 2 п. 4. пп. 10]; 4) проведення реєстрації та
ведення обліку зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників
вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів [5, п.
43]; 5) відкриває, веде та закриває рахунки в органах Казначейства [2,
п. 4 пп. 13], а також відкриває поточні рахунки в іноземній валюті та
рахунки для виплат готівкою в Національному банку та інших банках [2, п.
5 пп. 1]; 6) ведення реєстру та взяття на облік зобов’язань і фінансових
зобов’язань розпорядників коштів бюджету, які в них обслуговуються,
прийняття від них реєстрів даних зобов’язань, ведення карток їхнього
обліку; 7) здійснення платежів за дорученнями розпорядників бюджетних
коштів у разі [1, ст. 51 п. 8]; 8) контролю бюджетних повноважень при
зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань і проведенні платежів [1,
ст. 48]; 9) ініціювання у межах наданих законодавством повноважень
припинення асигнувань і зупиняти проведення операцій з бюджетними
коштами у разі вчинення учасником бюджетного процесу бюджетного
правопорушення [2, п. 5 пп. 4], а саме у випадках: а) несвоєчасного і
неповного подання звітності про виконання бюджету; б) невиконання вимог
щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього
фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку
перерахування цих коштів; в) подання недостовірних звітів та інформації
про виконання бюджету; г) порушення розпорядниками бюджетних коштів
вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов’язань; д) нецільового
використання бюджетних коштів; е) неподання міністерствами, іншими
центральними та місцевими органами виконавчої влади фінансової звітності
про виконання кошторисів доходів і видатків та використання бюджетних
коштів припиняти перерахування коштів із бюджетів та (або) оплату
рахунків із повідомленням керівників зазначених органів; 10) здійснення
безспірного списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти
Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було
прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його
застосування [1, ст. 25 ч. 1]; 11) звернення до суду, в тому числі у
разі виявлення бюджетних правопорушень [2, п. 5 пп. 8]; 12) вимагання
від посадових осіб міністерств, інших центральних і місцевих органів
виконавчої влади, підприємств, установ і організацій дотримання
установленого порядку казначейського обслуговування державного та
місцевих бюджетів, ведення бухгалтерського обліку, складання звітності
[2, п. 5 пп. 7]; 13) застосування адміністративних стягнень до осіб,
винних у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону [1, ст. 118 п. 1
пп. 1]; 14) застосування права зменшувати асигнування розпорядникам
бюджетних коштів на суму коштів, витрачених не за цільовим призначенням,
у порядку, визначеному законами України [1, ст. 119]; 15) закриття
розрахункових рахунків після закінчення бюджетного періоду.

2. Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення
щодо нього. На цій стадії Державне казначейство України здійснює облік
та складання щорічної звітності про використання коштів Державного
бюджету України [6, п. 16]. Звіти про виконання кошторисів, планів
асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із
загального фонду бюджету, планів спеціального фонду і планів
використання бюджетних коштів, помісячних планів використання бюджетних
коштів подаються у порядку та за формами, встановленими Державним
казначейством [5, п. 52]. Відповідно до Порядку подання фінансової
звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28
лютого 2000 р. № 419, розпорядники та одержувачі коштів державного
бюджету подають фінансову звітність за встановленою формою органам
Державного казначейства, а розпорядники та одержувачі коштів місцевих
бюджетів подають фінансову звітність органам Державного казначейства та
місцевим фінансовим органам.

Функціонування казначейської системи дозволяє на підставі чітко
визначених обсягів реальних потреб найраціональніше проводити
оптимізацію бюджетних потоків, забезпечити безперервне фінансування усіх
учасників бюджетних відносин, зробити процес виконання бюджету
ефективнішим. Однак для ефективного управління державними фінансами
треба чітко визначити й розмежувати управлінські функції та повноваження
за ними між учасниками бюджетного процесу, насамперед між Державним
казначейством і Міністерством фінансів, зокрема з управління зовнішніми
та внутрішніми боргами, між Державним казначейство та Податковою
адміністрацією щодо контролю за виконанням дохідної частини бюджетів,
Потребують свого розв’язання також міжвідомчі відносини Державного
казначейства з органами законодавчої та виконавчої влад, які
відповідають за здійснення контролю за виконанням державного і місцевих
бюджетів, зокрема між Державним казначейством та Рахунковою палатою щодо
контролю за додержанням виконання видаткової частини Державного бюджету.

Отже, Державне казначейство виступає з’єднувальною ланкою між усіма
рівнями системи управління державними фінансами. Однак воно здійснює
лише частину державних повноважень з управління державними фінансами –
державновладні повноваження в бюджетному процесі суб’єкта фінансової
діяльності держави, відповідно до його компетенції, а також воно
відповідає за виконання лише ряду операцій зі здійснення функцій
управління державними фінансами на стадії виконання державного та
місцевих бюджетів і стадії звітування про їхнє виконання, основними з
яких є функції щодо фінансового контролю за діяльністю розпорядників
бюджетних коштів та їхнє притягнення до відповідальності. Крім того,
управлінського характеру бюджетними повноваженнями в бюджетному процесі
наділені як головні та нижчі за рівнем розпорядники бюджетних коштів
щодо Державного казначейства України, як організації, що здійснюють
розрахунково-касове обслуговування їхніх рахунків, так і Державне
казначейство України та його територіальні органи щодо них, але лише в
межах їхньої встановленої законодавством компетенції.

Література:

1. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року // Відомості
Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.

2. Положення про Державне казначейство України: Постанова Кабінету
Міністрів України від 31.07.95 № 590 // Збірник постанов Уряду України.
– 1995. – № 11. – Ст. 262.

3. Про затвердження Порядку перерахування окремих видів субвенцій
місцевим бюджетам з Державного бюджету України на 2001 рік: Постанова
Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. № 385 // Офіційний
вісник України. – 2001. № 43. – С. 59. – Ст. 1929.

4. Про затвердження Порядку подання фінансової звітності: Постанова
Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419 // Офіційний
вісник України. – 2000. – № 9. – С. 21.

5. Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та
основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ: Постанова
Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228 // Офіційний
вісник України. – 2002. – № 9. – С. 101. – Ст. 414.

6. Про затвердження Порядку касового виконання державного бюджету за
видатками: Наказ Державного казначейства України від 25.05.2004 р. № 89.

7. Административное право России: Часть 2. Административно-правовое
регулирование в сферах и отраслях управления: Учебник. – Изд-во 2-е /
Под. ред. А.П. Коренева. – М.: Щит, 2002. – 348 с.

8. Административное право: Учебник / Под. ред. Л.Л. Попова. – М.:
Юристъ, 2002. – 697 с.

9. Грачева Е.Ю., Соколова Э.Д. Финансовое право: Учебное пособие. – 2-е
изд., испр. и доп. – М.: Юриспруденция, 2000. – 304 с.

10. Казначейська система виконання бюджетів: Навчальний посібник / За
ред. С.І. Юрія. – Тернопіль: ТАНГ, 2002. – 356 с.

11. Козлов Ю.М. Фролов Е.С. Научная организация управления и право. –
Москва: Изд-во Московского университета, 1986. – 247 с.

12. Осипчук Л.Л. Организация исполнения государственного бюджета
(экономико-правовой аспект): Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 160 с.

13. Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету // Фінанси
України. – 1998. – № 3. – С. 37–45.

14. Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи
/ Колектив авторів. Наук. керів. Цвєтков В.В. – К.: Оріяни, 1998. – 364
с.

15. Стоян В.І. Казначейська система виконання бюджетів // Фінанси
України. – 2002. – № 9. – С. 56–64.

16. Фінансове право: Підручник. – Харків: Консум, 1998. – 496 с.

17. Финансы: Учебник / Под ред. В.В. Ковалева. – М.: ПБОЮЛ, 2001. – 640
с.

18. Чечуліна О. Становлення і завдання Державного казначейства України
// Бухгалтерсь-кий облік та аудит. – 1997. – № 4. – С. 15–17.

19. Чиркин В.Е. Государственное управление. Элементарный курс. – М.:
Юристъ, 2002. – 320 с.

20. Эриашвили Н.Д. Финансовое право: Учебник для вузов. – М.:
ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 727 с.

21. Якимчук М.К. Проблеми управління в органах прокуратури: теорія і
практика. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України,
2001. – 440 с.

Похожие записи