Правові акти державного управління

Поняття правових актів державного управління. Існування суспільства і
держави, уся організація суспільного життя немислимі без повсякденної
державно-владної діяльності з управління економікою,
адміністративно-правовою сферою, соціально-культурним будівництвом,
міжгалузевими зв’язками.

Неодмінним інструментом, за допомогою якого держава здійснює управління,
є правові акти державного управління. З ними пов’язане здійснення
державних функцій і розв’язання будь-якої соціальної проблеми. Саме в
них міститься переважна частина всіх наявних у державі правових
приписів, які поширюються практично на всі державні органи, недержавні
структури, посадових осіб чи громадян.

Здійснюючись повсюдно, на різних рівнях керівництва, великою кількістю
державних органів, акти державного управління здебільшого становлять
значну і різноманітну систему правових засобів щодо реалізації законів,
закріплення і розвитку сучасних громадських відносин.

Отже, встановлення і застосування правових норм безпосередньо пов’язано
з актами управління. Більше того, акти управління — це єдиний спосіб
створення і застосування правових норм у процесі управлінської
діяльності. Визначення поняття правових актів управління — одна з
найскладніших проблем сучасного адміністративного права. В юридичній
літературі, тому числі й навчальній, їх найчастіше визначають як форму
державного управління, документ, волевиявлення, припис, дію.

Основний смисл складностей щодо визначення поняття державного управління
полягає, головним чином, у з’ясуванні характеру його соціальної природи.
Він зумовлений насамперед одночасною належністю актів до правових та
управлінських явищ. Зрозуміло, державне управління розглядати у відриві
від права не можна, так само як і право неможливо розглядати без його
регулюючих, управлінських функцій. Проте саме акти виявилися в епіцентрі
взаємозалежносте й права й управління, саме їх генетична двоєдність
дозволила виділити таку категорію, як юридичний механізм управління.

Отже, акти управління мають два джерела особливостей: по-перше, правове,
по-друге, управлінське. Без правових актів не може бути державного
управління як такого, водночас без них правова система держави втрачає
своє регулююче призначення в сфері дій виконавчої влади.

Дана обставина стала якщо не єдиною, то, в усякому разі, головною й
основною причиною настільки різних підходів до визначення поняття
правових актів державного управління.

Аналіз різноманітних підходів дозволяє з більшою впевненістю говорити
про існування, принаймні, трьох найбільш поширених точок зору щодо цієї
проблеми.

По-перше, правові акти державного управління визначають як форми
управлінської діяльності держави.

По-друге, правові акти державного управління визначають як документи, що
виходять від компетентних органів.

По-третє, правові акти державного управління визначають як владні дії
державних виконавчо-розпорядчих органів.

Кожна з перелічених позицій відображає особливості та властивості цих
актів і може використовуватись для їх характеристики і визначення
поняття. Проте ці властивості й особливості можуть бути або основними,
тобто такими, що відображають найістотніші риси усієї сукупності
правових актів державного управління, або додатковими, супутніми, тобто
деталізуючими і конкретизуючими ці основні властивості. Важливість одних
і других безперечна. Водночас вони мають різне значення для з’ясування
змісту й сутності актів. Головне смислове навантаження припадає на
основні властивості, додаткові ж дозволяють глибше і точніше розкрити
зміст і визначити сутність правових актів державного управління.

З цього й випливає наше завдання: за допомогою аналізу перелічених вище
підходів встановити основні властивості й визначити поняття правових
актів державного управління.

Якщо цілком погодитися з першим варіантом визначення, то виявиться, що
категорія «правові акти державного управління» співпадає з категорією
«правові форми державного управління», що вірно лише частково. Акти
державного управління співпадають у такий спосіб лише з двома видами
форм. Перша — встановлення норм права (видання нормативних актів
управління, адміністративна правотворчість); друга — застосування норм
права (видання ненормативних актів управління, індивідуальних актів
управління, актів застосування норм права, адміністративне
розпорядництво).

Отже, даний підхід не може братися за основу, хоча й відображає одну з
істотних властивостей актів державного управління.

Що стосується другої точки зору, то цілком очевидно, що характеристика
акта тільки як документа не розкриває сутності даного правового явища.
Саме визначення документа свідчить про те, що правовий акт управління не
лише документ, оскільки не можна його роль і сутність звести до
закріплення відповідної інформації різними способами на спеціальному
матеріалі. Безумовно, документальна форма існування правових актів
управління відіграє важливу роль у розв’язанні проблеми їх
систематизації, зберігання, а також у правозастосовчій практиці. Отже,
документ — це форма існування акта управління. За нинішніх умов можна
впевнено говорити й про інші форми, що виконують аналогічні функції,
наприклад, про магнітні носії.

Звідси можна зробити висновок про те, що визначення акта як документа
справедливо лише частково, та й то стосовно конкретних умов і обставин.

Найменш вразливою з позицій відокремлення найбільш значущих ознак
правового акта управління виявляється третя точка зору.

Саме слово «акт» походить від латинського actus, що в перекладі
найчастіше вживається у значенні «вчинок, дія», наприклад терористичний
акт. Категорія «державне управління» визначається як діяльність
державних органів. Адже, будь-яке управління є діяльністю, а будь-який
управлінський процес — комплексом послідовних дій суб’єктів управління.
Не можна управляти не діючи. Не випадково іноді замість управління
вживають поняття «управлінська діяльність» чи «діяльність з управління».

Отже, ми визначили правову і найбільш загальну властивість такого
правового явища, як правовий акт державного управління. Такі акти — це
насамперед дії. Саме дія може братися за основу в розкритті поняття й
виробленні визначення правового акта державного управління. Проте слід
мати на увазі, що зробити це можна лише з урахуванням усіх інших
властивостей даного правового явища. Виділена була й інша властивість —
правові акти державного управління є двома формами державного
управління, причому формами правовими.

Третя властивість правових актів державного управління полягає в їх
вольовому характері, відповідно до вольової сутності самого права. Отже,
правові акти державного управління — не просто дії, а вольові дії чи
волевиявлення.

Четверта властивість: дані акти не тільки волевиявлення. Це
волевиявлення, що створюють певний правовий чи юридичний ефект. Завдання
юридичного ефекту безпосередньо пов’язане з метою управління. Розглянуті
акти використовуються для досягнення певної мети в ході здійснення
завдань і функцій державного управління. Це цілком зрозуміло, бо йдеться
про акти управління.

Загальним, спонукальним мотивом прийняття будь-якого акта управління є
потреба в юридичному впливі на існуючі в сфері державного управління
відносини. Тому юридичний ефект — безпосередня мета юридичного акта.
Говорячи про юридичний ефект правових актів державного управління,
завжди мають на увазі вплив на відповідні відносини у вигляді
встановлення (зміни, скасування) правових норм чи у вигляді встановлення
(зміни, припинення) конкретних правовідносин.

Щодо цього слід зазначити, що певне юридичне значення, як відомо, мають
і деякі службові документи, проте вони безпосередньо не вносять змін до
системи діючих правових норм і не змінюють конкретні правовідносини.
Тобто вони не мають юридичних властивостей нормативного і
правозастосовчого характеру, властивостей, які роблять акт управління
правовим. Дана ознака відмежовує правові акти державного управління від
інших управлінських дій у цій сфері.

П’ята: однією з найважливіших властивостей актів державного управління є
їх державно-владний характер. Саме звідси випливає характер
адміністративно-правових відносин як відносин влади і підпорядкування.
Крім цього, за ознакою владності правові акти управління відмежовуються
від інших управлінських дій і від правових актів, здійснюваних
суб’єктами правовідносин.

Шоста властивість правових актів державного управління — їх
підзаконність. Владний характер правового акта управління не означає, що
орган, який його видає, діє на свій розсуд, поза будь-якими рамками.
Підзаконність правового акта управління означає, що він повинен
відповідати усім вимогам законів та інших актів вищестоящих органів як
за змістом, так і за порядком видання і формою закріплення.

Наголошуючи на важливості підзаконності як властивості правових актів
управління, треба враховувати і таку специфічну особливість, як участь у
підготовці актів багатьох людей. На жаль, більшість учасників цього
процесу не мають необхідної правової підготовки. За таких умов завжди є
небезпека виникнення у частини суб’єктів управлінської діяльності
помилкових уявлень про те, що вираження їх волі в актах управління
залежить в основному від їх власного погляду.

Сьома: правовий акт державного управління може виступати варіантом
управлінського рішення.

Восьма: правовий акт державного управління приймається винятково
повноважним суб’єктом державно-управлінської діяльності.

Дев’ята: правовий акт державного управління — це одностороннє
волевиявлення повноважного суб’єкта державного управління.

Десята: правовий акт визначає правила належної поведінки в сфері
державного управління.

Одинадцята: правовий акт державного управління може бути опротестований
в установленому чинним законодавством порядку.

Дванадцята: правовий акт державного управління у разі недотримання
вміщених у ньому юридично-владних приписів викликає особливі юридичні
наслідки, а саме: відповідальність винної сторони.

Тринадцята: наявність певної форми провадження (видання) правового акта
державного управління. Такі акти провадяться в установленому порядку й
офіційно передбаченою процедурою. Треба зазначити, що такі загальні
правила, на жаль, відсутні, а існують лише положення відомчого
характеру.

Все викладене вище дозволяє дати визначення актам державного управління.

Правові акти державного управління — це владні, підза-конні, втілені в
установлену форму волевиявлення суб’єктів державного управління, що
безпосередньо впливають на правові норми і відносини з метою їх
удосконалення відповідно до державних інтересів.

Згідно зі своїм призначенням акти управління можуть виконувати
найрізноманітніші завдання. Зокрема можуть виступати як юридичні факти,
на підставі яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини.
Яскравим прикладом цього можуть бути випадки встановлення за конкретною
особою адміністративного нагляду (для таких осіб встановлюється ряд
специфічних зобов’язань-обмежень).

Правовий акт державного управління може стати підставою для прийняття
інших актів управління. Наприклад, рішення обласної державної
адміністрації про введення карантину у певній місцевості є підставою для
прийняття аналогічного акта районною державною адміністрацією.
Затвердження державною адміністрацією правил благоустрою територій міст
та інших населених пунктів спричиняє застосування заходів
адміністративного впливу до порушників (ст. 152 КпАП), тобто прийняття
відповідних правових актів державного управління (у випадках відсутності
таких правил ст. 152 КпАП не діє).

Акт державного управління є доказом для органів виконавчої і судової
влади. Так, наявність рішення про виділення особі квартири є доказом
його права на вселення в дану квартиру.

Акти управління відрізняються від суміжних державних актів і актів
громадських організацій.

Насамперед вони відмінні від законів. Верховенство закону щодо акта
управління незаперечне, оскільки він має найбільшу юридичну силу. Закон
може змінювати, скасовувати, призупиняти дію акта управління, останній
же аналогічного впливу на закон не здійснює.

Відрізняються акти управління й від судових актів. Судові акти (вироки,
рішення, визначення) приймаються у зв’язку з конкретними порушеннями
правових норм, є наслідком розгляду на судових засіданнях фактів
конкретних відхилень від встановленого правопорядку; вони не
встановлюють нових правил поведінки.

Акти ж управління приймаються не лише і не стільки у зв’язку з
порушенням правових норм. Значна частина правових актів державного
управління приймається у зв’язку з розв’язанням конкретних завдань
повсякденного керівництва господарським, політичним,
соціально-культурним будівництвом. До того ж багато актів управління
(правові акти) містять нові правила поведінки, розраховані на тривалий
час.

Судові акти приймаються в особливому процесуальному порядку, як правило,
колегіальне, акти ж управління часто приймаються одноосібне посадовими
особами управлінського апарату, що, зрозуміло, не виключає можливості
прийняття їх колегіальне, наприклад, прийняття, Кабінетом Міністрів
України постанови.

Акти управління відрізняються від актів, які приймаються органами
прокуратури. Прокурорські акти, як й акти органів судової влади,
пов’язані з конкретними порушеннями законів і можливістю таких порушень.
У них не вирішуються питання повсякденного керівництва державними
справами, оскільки прокуратура не володіє адміністративними функціями.
Прокуратура не вирішує індивідуально-конкретних справ по суті. Згідно зі
статтями 1 і 5 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури
здійснюють загальний нагляд за дотриманням законів, у тому числі й за
законністю управлінських актів, які приймаються органами державного
управління.

Відрізняються акти управління і від цивільно-правових договорів, угод.
Останні є результатом взаємної згоди двох чи кількох сторін. Акти
управління — це однобічні, державно-владні волевиявлення конкретних
органів управління та їх посадових осіб. За незаконне прийняття акта
управління несе відповідальність тільки той, хто його видав, а за
незаконне укладання цивільно-правової угоди — обидва її контрагенти.

Істотно відрізняються акти органів управління і від актів громадських
організацій. Акти останніх є актами недержавними, як правило, не є
загальнообов’язковими, імперативні лише всередині самих громадських
організацій. Акти ж державного управління є державно-владними,
загальнообов’язковими, у ряді випадків обов’язкові не лише для певних
державних органів, а й для громадських організацій.

Нарешті, акти державного управління відрізняються також і від службових
документів. Юридичні службові документи хоч і мають юридичне значення
(дипломи, атестати, трудові книжки, посвідчення, паспорти тощо), проте
вони не містять норм права, що властиво більшості актів державного
управління, які мають підзаконний характер.

Види правових актів державного управління. Відображаючи усю
різноманітність державного управління як найширшої діяльності держави,
акти управління також різноманітні й великі за чисельністю.

Незважаючи на цю, безумовно, визначальну ознаку, вони можуть бути
класифіковані, упорядковані в однопорядков! групи, що й дає можливість
чіткіше визначити місце кожного акта управління в ‘їх загальній
кількості, віднайти вірний, науковий підхід до відбору актів управління
при їх систематизації.

Наукова класифікація актів управління дає можливість глибше з’ясувати їх
правову природу, визначити роль і значення в управлінському процесі, в
розв’язанні загальних і спеціальних завдань державного управління,
виробити найбільш чіткий і досконалий порядок їх видання, розробити
дійові заходи щодо забезпечення контролю за їх здійсненням.

За основу класифікації правових актів державного управління беруться
найзагальніші і найістотніші їх ознаки і властивості. Такі ознаки і
властивості, які відіграють визначальну роль у характеристиці правової
природи конкретних актів. Важливо зазначити, що класифікація має не лише
суто теоретичне, а й практичне значення.

У теорії адміністративного права правові акти державного управління
прийнято класифікувати за такими критеріями:

1. За юридичними властивостями;

2. За межею дії;

3. За характером компетенції органів, які приймають акти;

4. За положенням органів, що видають акти, за ієрархією.

Розглянемо класифікацію цих критеріїв.

1. За юридичними властивостями усі правові акти державного управління
поділяються на дві великі групи: нормативні (правовстановлюючі, акти
загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовчі,
правови-конавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм
адміністративного права).

Нормативні акти безпосередньо виражають регулятивну функцію
адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові
норми, що встановлюють загальні правила належної поведінки. Ці акти
розраховані на довготривале, багаторазове застосування з метою
регулювання однотипних суспільних відносин і не мають персоніфікованого
(конкретного) адресата.

Правотворче призначення — важлива властивість нормативних актів.
Нормативний акт не просто викладає відповідні адміністративно-правові
норми, він їх встановлює, вводить юридичні норми до правової системи.

Правотворча роль нормативних актів державного управління знаходить прояв
у:

а) конкретизації норм вищої юридичної сили;

б) визначенні типових правил поведінки в галузі державного управління
(митні правила, правила дозвільної системи);

в) втіленні в життя різних соціально-економічних програм (програми
приватизації);

г) визначенні організаційно-правового статусу суб’єктів
адміністративного права;

д) встановленні необхідних обмежень і заборон;

е) формуванні міжгалузевих зв’язків і способів взаємодії різних
учасників управлінських відносин;

є) забезпеченні охорони встановленого у галузі державного управління
порядку відносин.

Ненормативні (індивідуальні) правові акти державного управління мають
яскраво виражений правозастосовчий (правовиконавчий) характер. Ці акти
завжди є актами застосування норм права. Ненормативний (індивідуальний)
правовий акт державного управління — це індивідуальний юридичний акт,
який розв’язує конкретну управлінську справу, персонально визначає
поведінку адресата, має державно-владний характер, застосовується
уповноваженим органом у встановленому порядку.

Основні ознаки акта застосування норм адміністративного права такі:

а) має індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, в тому, що
він вирішує цілком визначене і конкретне питання; по-друге, в ньому
вказується конкретний адресат, який повинен дотримуватись вміщеного в
акті припису;

б) має державно-владний характер і обов’язковий для всіх, кому
адресований. Виконання акта гарантується, а за необхідності
забезпечується примусовою силою держави.

Слід зазначити, що такі акти не завжди містять владні приписи особі, до
якої звернена норма безпосередньо. Іншими словами, сам акт може бути
звернений до однієї особи, а вміщені в ньому приписи — до іншої.
Наприклад, наказ про нагородження цінним подарунком. Такий акт
безпосередньо звернений до тієї особи, яка таким подарунком нагороджена.
Водночас вміщені в ньому державно-владні приписи спрямовані органу, що
зобов’язаний цей подарунок видати;

в) завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять від
компетентного органу (посадової особи) — суб’єкта застосування норм
адміністративного права. Дана обставина залишається в силі й тоді, коли
акт є результатом погодження волі учасників правовідносин. Наприклад,
акти про призначення пенсії, надання відпустки, матеріальної допомоги
тощо;

г) спричиняє виникнення, зміну, припинення адміністративних
правовідносин, тобто є юридичним фактом. Водночас він не тільки
юридичний факт. Такі акти виконують і регулятивні функції. Норми
адміністративного права регулюють абстрактні управлінські відносини. Ця
абстрактність нормативних приписів не дозволяє використовувати ‘їх для
безпосереднього впливу. З цією метою використовуються акти застосування
норм права, які стають самостійним засобом управління соціальними
процесами.

2. За межами дії (дії актів у просторі й часі) акти поділяються на такі:

• що діють на всій території без обмежень у часі (до актів даного виду
належать ті, чия юридична сила поширюється на всю територію України і не
обмежується будь-якими часовими рамками. Наприклад, Указ Президента
України «Про забезпечення гласності у процесі приватизації державного
майна» від 11 квітня 1995 p.. Постанова Кабінету Міністрів України «Про
порядок реєстрації символіки об’єднань громадян» від 26 лютого 1993 р.
та ін.);

• що діють на всій території протягом певного терміну (такими є акти,
юридична сила яких поширюється на всю територію України, але тільки на
певний, спеціально обумовлений термін. Іноді їх називають строковими
актами, тобто такими, що мають термін дії. До них слід віднести:

акти, що регламентують питання постачання продукції державі, розміщення
державних замовлень, формування державних контрактів, встановлення
тимчасових норм тощо. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України
«Про встановлення тимчасових норм споживання населенням електроенергії
та природного газу, на оплату яких надається субсидія» від 1 грудня 1995
p.);

• що діють на частині території без обмежень у часі (в основному це акти
місцевих державних адміністрацій. Наприклад, правила благоустрою
територій міст та інших населених пунктів, правила торгівлі на базарах
тощо. Проте подібні акти часто приймаються Президентом, Кабінетом
Міністрів, міністерствами, відомствами. Наприклад, Постанова Кабінету
Міністрів «Про першочергові заходи поліпшення стану справ у
соціально-виробничій сфері м. Антрацита Луганської області» від 22 січня
1996 p.);

• що діють на частині території протягом певного терміну (це в основному
акти місцевих адміністрацій). Проте подібні акти часто приймаються
Президентом України, Кабінетом Міністрів, міністерствами, відомствами.
Наприклад, Указ Президента «Про Північнокримську експериментальну
економічну зону «Сиваш» від 30 червня 1995 р. У ньому зокрема
зазначається: «Підтримати ініціативу Кабінету Міністрів України і
створити в порядку експерименту строком на п’ять років Північнокримську
експериментальну зону «Сиваш» в адміністративних межах міст
Красноперекопськ, Армянськ та Красноперекоп-ського району Автономної
Республіки Крим».

Розглядаючи межі дії правових актів державного управління, слід
зазначити, що можливий їх «вихід» за межі державного кордону, коли вони
регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном.
Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів «Про участь Українського
контингенту в операції багатонаціональних Сил з виконання угоди на
території Боснії та Герцеговини» від 29 грудня 1995 p.

Питання про дію актів управління в часі і просторі безпосередньо
стосується проблеми припинення їх дії. В умовах режиму законності
припинення дії акта зумовлене рядом об’єктивних факторів, їх дослідження
дозволило виділити шість найзагальніших, за якими акти припиняють свою
дію. Ними є:

а) виконання вміщеної в акті вимоги (наприклад, сплата штрафу згідно з
постановою). Слід проте зазначити, що виконання акта не у всіх випадках
означає припинення його дії. Так, постанова про утворення органу
управління не припиняє своєї дії у зв’язку з фактичним створенням
органу. Такі акти припиняють свою дію тільки в результаті скасування;

б) настання юридичної події. Наприклад, смерть громадянина анулює дію
акта про призначення йому пенсії;

в) волевиявлення зацікавленої сторони, коли акт пов’язаний із
здійсненням суб’єктивних прав. У більшості випадків тут необхідне
видання нового акта;

г) закінчення терміну дії акта, що обумовлений в ньому;

д) поглинання змісту акта новим актом;

е) скасування акта у встановленому порядку;

3. За характером компетенції органів, які видають акти, останні діляться
на акти загального, галузевого і функціонального управління. Перші
регулюють управлінські відносини в усіх сферах і галузях; другі —
відносини, пов’язані з якоюсь однією галуззю державного управління;

треті — регулюють одну чи кілька державних функцій. До першої групи
актів державного управління належать: акти Президента України, Кабінету
Міністрів України, місцевих державних адміністрацій. До другої — акти
управління галузевих міністерств, комітетів, відомств, а також
керівників галузей і служб місцевих державних адміністрацій;

до третьої — акти функціональних органів управління (податкова
адміністрація).

4. За положенням органів, які приймають акти, за ієрархією, останні
класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому для
різних органів управління встановлені різні назви актів.

Президент України видає укази і розпорядження.

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження.

Акти управління Президента і Кабінету Міністрів можуть бути нормативними
й індивідуальними, їх нормативні акти, поряд з законами, становлять
правову основу всіх інших актів державного управління.

Міністерства, комітети, відомства, як правило, видають накази й
інструкції.

Голови державних адміністрацій видають розпорядження, а керівники
структурних підрозділів державних адміністрацій — накази.

Державні адміністрації наділені правом приймати рішення, що передбачають
за їх порушення адміністративну відповідальність.

Накази — самостійний різновид управління. Вони можуть бути як
нормативними, так й індивідуальними. Наказами міністрів та керівників
інших відомств можуть вводитися в дію положення, устави, правила,
інструкції.

Інструкція завжди є нормативним актом, який встановлює порядок
застосування (виконання) законів, указів, актів вищих органів
управління, проведення організаційних заходів чи матеріально-технічних
операцій.

За загальним правилом акти управління, що приймаються міністрами і
керівниками інших центральних відомств, діють у сфері функціонування
даного міністерства і відомства й обов’язкові для виконання усіма
підвідомчими їм органами, міністерствами, установами, організаціями та
їх посадовими особами.

Але в деяких випадках такі акти управління мають надвідомчий характер,
поширюють свою дію за межі даної управлінської системи, обов’язкові для
виконання органами, підприємствами, установами, організаціями та їх
посадовими особами, що не входять до даної системи.

Серед нормативних актів місцевих органів державної виконавчої влади
особливе місце займають рішення, що передбачають адміністративну
відповідальність за їх порушення.

Відповідно до Положення про обласну. Київську, Севастопольську міську
державну адміністрацію та Положення про районну, районну у містах Києві
та Севастополі державну адміністрацію, вказані органи державної
виконавчої влади приймають відповідно до законодавства рішення, що
передбачають за ‘їх порушення адміністративну відповідальність, з питань
боротьби із стихійним лихом і епідеміями, також рішення з питань
боротьби з епізоотія-ми, за порушення яких встановлено відповідальність
Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Крім цього, обласні Київська і Севастопольська міські державні
адміністрації затверджують правила, за порушення яких передбачено
адміністративну відповідальність ст. 152 (порушення правил благоустрою
територій міст та інших населених пунктів), ст. 159 (порушення правил
торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях)
Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У таких рішеннях завжди чітко визначений орган, на який покладається
обов’язок здійснення контролю за його виконанням. У більшості випадків
такі контролюючі функції покладаються на міліцію, що виступає
контролюючою інстанцією чи самостійно, або спільно з іншими органами
державного управління (наприклад, з органами охорони здоров’я з питань
дотримання санітарних правил, органами торгівлі — з питань дотримання
правил торгівлі).

Вони в обов’язковому порядку публікуються у місцевій пресі для
загального ознайомлення населення, а тексти деяких з них вивішуються,
крім цього, у найдоступніших для населення місцях.

Рішення мають відповідні реквізити, а саме: назва органу, що прийняв
рішення, дата і місце його прийняття, порядковий номер, назва самого
рішення, окреслення території, на яку поширюється рішення, перелік
встановлених зобов’язань, дані про відповідальних за невиконання даного
рішення, перелік державних органів, що здійснюють контроль за виконанням
рішення, розмір санкції, термін вступу рішення в силу, підписи посадових
осіб, які виступають від імені органу, що прийняв рішення.

Вимоги, що ставляться до актів державного управління. Акти державного
управління повинні відповідати законам і підзаконним актам вищих органів
державного управління. Незаконний акт управління автоматично визнається
недійсним.

Будь-який акт державного управління повинен бути прийнятий компетентним
органом і в межах його повноважень. Чітке визначення компетенції кожного
органу державного управління на видання акта управління, тобто
забезпечення правильного уявлення про коло питань, які підлягають
веденню даного органу, є обов’язковою умовою правильного здійснення
функцій і завдань кожним органом державного управління.

Акти державного управління повинні видаватися в певному порядку з
дотриманням процесуальних правил. Наприклад, одні акти видаються
колегіальним органом, інші — єдиноначальним; одні публікуються у
місцевій пресі, інші — просто доводяться до відома виконавців тощо.

Однією з важливих вимог, які ставляться до актів державного управління,
є дотримання певної форми акта.

Найчастіше акти державного управління втілюються у письмовій формі,
мають певну назву, підписуються певними посадовими особами, нумеруються,
датуються, забезпечуються іншими реквізитами. Деякі акти державного
управління втілюються, у, так би мовити, конклюдентну форму (дорожні
знаки).

До актів державного управління у ряді випадків можуть бути поставлені й
інші додаткові вимоги. Так, деякі з них можуть бути видані лише за
наявності спеціального дозволу вищого органу; деякі можуть бути прийняті
лише в межах певного терміну; деякі вимагають наступного затвердження
вищого органу. Письмові акти державного управління повинні бути
викладені грамотною, чіткою, загальнодоступною мовою, конкретно
формулювати вміщені в них вимоги.

При порушенні певних вимог закону акти державного управління можуть бути
визнані неправомірними, і, залежно від характеру порушень, не
породжувати юридичних наслідків з моменту їх прийняття (порушення
закону);

виявитися заперечними, тобто такими дефектними актами, які обов’язкові
до виконання, але можуть бути заперечені заінтнрнсованими органами чи
особами у судовому або адміністративному порядку.

В праві, в тому числі адміністративному, діє презумпція законності
прийнятих актів управління. Питання про визнання даного акта
неправильним, дефектним вирішується компетентним державним органом.

Особливі завдання щодо забезпечення законності виданих органами
державного управління актів покладаються на органи прокуратури. В
порядку здійснення загального нагляду органи прокуратури можуть
оскаржити будь-який акт будь-якого органу державного управління. Копії
найважливіших актів, які приймаються органами державного управління,
направляються ними, як правило, органам прокуратури, які й здійснюють
загальний нагляд за законністю їх прийняття і відповідності їх закону,
що передбачено Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 p.

Похожие записи