Правове забезпечення реформи державного управління в Україні
Питанням співвідношення права і державного управління, місця права в
управлінні, змісту, формам і методам правоустановчої та правозастосовчої
діяльності та іншим аспектам проблеми присвячено значну кількість
наукових праць.1 Поділяючи і підтримуючи твердження про наявність
взаємозалежності між рівнем правового регулювання і соціальністю
управління, про актуальність взаємопов’язаного встановлення правових
норм і процедур їх застосування в управлінні, про необхідність
підвищення якості правового регулювання та інші, ми вважаємо за доцільне
зосередити увагу на тих аспектах правової організації державного
упраління, які безпосередньо пов’язані з забезпеченням його системності.
Такий підхід до проблеми дозволить нам одночасно в загальних рисах
визначити напрямки правового забезпечення реформи державного управління.
Ми пропонуємо основними критеріями ефективності правового регулювання
державного управління розглядати такі ознаки: стабільність,
своєчасність, повнота і внутрішня узгодженість, відповідність форми
правового регулювання відносин у сфері державного управління їх
важливості, змісту, структурі.
Для адекватного правового забезпечення адміністративної реформи
визначальним чинником виступає своєчасність прийняття правових норм і їх
актуальність за змістом. Сучасний стан державотворення в Україні
виступає яскравим прикладом запізнення в нормативному оформленні нових
суспільних зв’язків, що призводить до того, що якісно нові явища
опиняються в застарілих правових рамках. Внаслідок цього у суспільстві
складається думка, що правові норми не тільки не сприяють розвитку нових
суспільних відносин, а навіть заважають цьому процесу (хоча причина
таких ситуацій не в самому праві, а в змісті конкретних правових норм,
механізмі їх реалізації). Аналізуючи процес реформування державного
управління в Україні, ми дійшли висновку, що правове забезпечення
реформи може бути визнано незадовільним саме через невиправдане
зволікання з прийняттям нормативно-правових актів, без прийняття яких
реформа державного управління зрушити з місця може лише в звуженому
вигляді, а саме: закони “Про Кабінет Міністрів України”, “Про центральні
органи виконавчої влади”, “Податковий кодекс”, “Про фінанси” та інші.
Наступною вимогою до правового забезпечення реформи державного
управління ми пропонуємо вважати стабільність правового регулювання. При
цьому стабільність повинна бути досягнута не за рахунок штучного
збереження застарілих правових норм. Скоріше це положення може бути
ралізовано за рахунок обрання предметом правового регулювання таких
проявів суспільної життєдіяльності, які є визначальними і тому тривалий
час залишаються незмінними або змінюються не суттєво. Своєчасність
правового регулювання тісно пов’язана з актуальністю його змісту, а
відповідно і стабільністю.
Ефективність правового регулювання державного управління також
визначається повнотою і внутрішньою узгодженістю правових норм. Тут
можна виділити два аспекти. Перший пов’язаний з рівнем охоплення
правовим регулюванням тих чи інших управлінських явищ, відносин і
процесів. Другий характеризує повноту правових актів, насиченість і
комплексність їх змісту.
Всі елементи управління мають системний характер, тобто взаємопов’язані,
взаємодіють між собою. Навіть невелика група елементів, що охоплюються,
наприклад, одним державним органом, також виступає як певна динамічна
підсистема. Тому, коли правовому оформленню підлягає лише один елемент
чи група елементів, завжди необхідно враховувати системну
детермінованість взаємодії цих складових. Недостаньо змінити
організаційну структуру державного органу чи підсистеми таких органів,
необхідно взаємно змінювати їх цілі, функції, форми і методи діяльності,
вимоги до управлінських кадрів та інше.
l
n
|
~
” необхідної повноти як в загальнодержавному, так і в локальному
правовому регулюванні елементів державного управління. Саме в цьому ми
вбачаємо резерв підвищення рівня організації і діяльності державних
органів.
Важливим видається і питання повноти відображенння та закріплення
елементів державного управління для кожного органу виконавчої влади в
одному правовому акті. Справа в тому що на сьогодні поширена практика,
при якій визначений і конкретний управлінський елемент (функція,
організаційний зв’язок і т.д.) регулюються багатьма нормативно-правовими
актами, що були видані в різний час і подекуди з приводу інших
управлінських елементів. Маємо звернути увагу на випадки, коли для
регулюванння одного управлінського процесу через певний проміжок часу
видається низка правових актів, незважаючи на можливість якісно
врегулювати їх в межах одного акту. З огляду на це в ході здійснення
правового забезпечення реформи державного управління доцільно створювати
комплексні правові акти, в яких управлінські елементи, їх взаємозв’язок,
підсистеми отримали б максимально вичерпне правове оформлення.
При аналізі правового забезпечення реформи державного управління слід
обов’язково враховувати і зв’язок між правовою формою відображенння
суспільних відносин і їх значимістю, змістом і структурою, залежність не
лише по характеру і властивостям правових елементів, але і за обсягом,
якістю правового регулювання. Державне управліня – явище динамічне, воно
здатне ефективно реалізовувати свою сутність лише в тому випадку, коли в
своєму розвитку відповідає суспільним відносинам, або навіть випереджає
їх. Це обумовлює значні вимоги до рівня і організації самого процесу
правового регулювання елементів державного управління.
Принциповою умовою ефективності правового забезпечення адміністративної
реформи має стати використання законів як юридичної основи державного
управління. В правовій організації державного управління існує практика,
при якій управлінські рішення, відносини і процеси регулюються актами
Президента, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших відомств.
Отже, значна кількість правових документів, що визначають організацію і
функціонування сфер і галузей державного управління, готувалися
відповідними управлінськими структурами з огляду на забезпечення власних
інтересів. Складається ситуація, коли правовим регулюванням
управлінських процесів займаються, в більшості випадків,
виконавчо-розпорядчі органи (як загальної, так і спеціальної
компетенції). Представницькі органи залишаються поза здійсненням
діяльності по правовому регулюванню багатьох елементів державного
управління.
В ході здійснення правового забезпечення безпосереднього здійснення
адміністративної реформи в Україні прийнято значну кількість
нормативно-правових актів. Серед них більшість становлять Укази
Президента (понад три десятки), але немає жодного закону і лише одна
постанова Верховної Ради України. Як зазначає Гладун З.С., така ситуація
свідчить про певне протистояння влади Президента і Верховної Ради, яке
проявляється в несприйнятті пропозицій Президента щодо проведення
адміністративної реформи. Верховна Рада відсторонилася від проведення
адміністративної реформи і за час, що минув від прийняття Конституції
України, у цьому напрямку не прийнято практично жодного закону2
В ході здійснення реформи державного управління ми повинні прагнути
поширення практики врегулювання законодавчим шляхом найважливіших
управлінських явищ, відносин і процесів.
Література
1.Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекцій.- М.,
1997.
2.Гладун З.С. Проблеми адміністративної реформи в Україні. Наукова
доповідь, виголошена на засіданні Вченої Ради
Тернопільської академії народного господарства.- Тернопіль: Економічна
думка, 2001. 3.Державне управління в Україні. Навчальний посібник / За
заг.ред.д.ю.н., професора В.Б.Авер’янова-К., 1999 4.Плішкін В.М. Теорія
управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. к.ю.н.
Ю.Ф.Кравченка. -К.: НАВСУ, 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
