Курсова робота

на тему:

Правове становище виробничих сільськогосподарських кооперативів

План

Вступ — 3

Розділ І Виробничі сільськогосподарські кооперативи

як вид сільськогосподарських кооперативів.

Поняття виробничих сільськогосподарських

кооперативів. — 5

Правові засади діяльності виробничих

сільськогосподарських кооперативів. — 10

Істотні ознаки виробничих сільськогосподарських

кооперативів — 14

Розділ ІІ Порядок створення виробничих

сільськогосподарських кооперативів.

2.1 Порядок державної реєстрації виробничих

сільськогосподарських кооперативів. — 17

2.2 Органи управління виробничих

сільськогосподарських кооперативів. — 21

2.3 Порядок припинення діяльності виробничих

сільськогосподарських кооперативів. — 26

Розділ ІІІ Право членства громадян у виробничих

сільськогосподарських кооперативах.

3.1 Поняття права членства у виробничих

сільськогосподарських кооперативах — 29

3.2 Права та обов’язки членів виробничих

сільськогосподарських кооперативів — 34

3.3 Підстави і порядок припинення права членства

у виробничих сільськогосподарських кооперативах — 37

Висновки — 41

Список використаних джерел — 43

Вступ

Україна – велика аграрна держава. Радикальні економічні перетворення
почалися ще в 1990 році, коли була проголошена земельна реформа, яка
згодом стала головною складовою аграрної реформи.

В аграрній політиці та у відповідному законодавстві продовжують
домінувати фактори підтримки певних організаційно-правових структур. В
наш час відбувається становлення нового правового інституту аграрного
права України – інституту правового забезпечення сільськогосподарської
кооперації, адже кооперативні сільськогосподарські структури історично
були поширені на українських землях в сільському господарстві.

Діяльність сільськогосподарських кооперативів в наш час регулюється
Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997
року із змінами (доповненнями) від 2 листопада 2000 року, 10 січня 2002
року та 7 лютого 2002 року.

Це перший в Україні закон саме про сільськогосподарську кооперацію, що
закріпив понятійний апарат, дав нову (порівняно з законом “Про
кооперацію в СРСР, 1988р.) класифікацію сільськогосподарських
кооперативів, регламентував пайові засади кооперативної діяльності та
право власності на пай; визначив принципи діяльності
сільськогосподарських кооперативів тощо.

Виробничі сільськогосподарські кооперативи є одним із видів
сільськогосподарських кооперативів, які характеризуються наявністю
відповідних ознак, що відрізняють їх від обслуговуючих кооперативів.

Відповідно до цього вони набувають особливого правового статусу і
відіграють значну роль в розвитку сільського господарства в час
розбудови незалежної демократичної держави. Вони виступають важливою
самостійною формою прояву трудової активності працівників сільського
господарства, характеризуються економічною конкурентоспроможністю,
гнучкістю структури та можливістю оперативно відзиватися на потреби
ринку.

Розділ І.

Поняття виробничих сільськогосподарських кооперативів.

В сільському господарстві на українських землях історично були поширені
кооперативні сільськогосподарські структури.

Стаття 1 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” від
7.07.1997 року із змінами від 2 листопада 2000 року, 10 січня 2002 року
та 7 лютого 2002 року визначає, що “сільськогосподарська кооперація —
система сільськогосподарських кооперативів, об’єднань, створених з
метою задоволення економічних потреб членів кооперативу”.

В даній статті також визначено поняття сільськогосподарського
кооперативу. “Сільськогосподарський кооператив – юридична особа,
утворена фізичними та/або юридичними особами, що є
сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного
членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої
діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів
кооперативу”.

Дослідження юридичної природи, суті та ознак сільськогосподарської
кооперації і сільськогосподарського кооперативу є одним із напрямів
досліджень представників аграрно-правової науки.

Зокрема В.І.Семчик при з’ясуванні юридичної природи
сільськогосподарського кооперативу робить істотний наголос на те, що це
– об’єднання громадян (громадська організація). [1, с.34-35]

О.М.Сонін розглядає сільськогосподарський кооператив як добровільне
об’єднання громадян, разом з тим відмежовуючи поняття “кооперативу” від
“громадської організації” [2, с.8]

Н.О.Багай у своїй статті “Наукові засади розвитку сільськогосподарської
кооперації в Україні” зазначає, що “недоцільно розглядати
сільськогосподарський кооператив як об’єднання громадян , і тим більше
як громадську організацію.[3, с.102-108] По-перше, статус існуючих
об’єднань громадян на сьогодні доволі чітко визначений у Законі України
“Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року. Даний закон не
поширюється на кооперативні формування, в тому числі й
сільськогосподарські кооперативи, на що в даному нормативному акті (ст.
1) є пряма вказівка. По-друге, між сільськогосподарським кооперативом
та об’єднанням громадян існує істотна різниця щодо мети, предмета
діяльності тощо. По-третє, таке формування, як об’єднання громадян,
передбачає членство в ньому виключно фізичних осіб. Що ж стосується
сільськогосподарських кооперативів то відповідно до Закону України “Про
сільськогосподарську кооперацію” передбачено можливість членства в
сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі, поряд з фізичними, і
юридичних осіб (ч1 ст8 Закону)

В.І.Федорович розглядає сільськогосподарський кооператив як
“добровільне на основі членства об’єднання осіб для спільного ведення
сільськогосподарської діяльності (з використанням земель
сільськогосподарського призначення) на основі власної трудової участі чи
участі у господарських операціях кооперативу, належного кооперативу на
праві власності майна, створеного об’єднанням пайових внесків з метою
задоволення потреб членів кооперативу, яке знаходиться, як правило, у
сільській місцевості”. [4, с.15]

У вищезазначеній статті Н.О.Багай дано таке визначення
сільськогосподарського кооперативу – це “створений на основі
добровільного об’єднання фізичних та юридичних осіб, заснований на
колективній власності (шляхом об’єднання пайових внесків), самостійний,
специфічний, господарюючий, статутний суб’єкт аграрних відносин, що має
статус юридичної особи, діє на засадах членства і спільної участі в
діяльності кооперативу та здійснює сільськогосподарську виробничу
діяльність з використанням земель сільськогосподарського призначення і
обслуговування переважно членів кооперативу з метою задоволення їх
економічних потреб.

Стаття 2 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” визначає,
що за цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються
на виробничі та обслуговуючі.

Отже, виробничі сільськогосподарські кооперативи (ВСГК) є одним із видів
сільськогосподарських кооперативів. У ст.1 Закону дано визначення
поняття сільськогосподарських виробничих кооперативів.
“Сільськогосподарський виробничий кооператив — юридична особа, утворена
шляхом об’єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими
товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського,
рибного і лісового господарства на засадах обов’язкової трудової участі
у процесі виробництва”. Стосовно поняття “товаробник”, то в даній статті
визначено, що “ сільськогосподарський товаробник – фізична або юридична
особи незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий
дохід, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської
продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності
сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних
насаджень тощо) та / або поголів’я сільськогосподарських тварин у
власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній
звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового
доходу.

Це обмеження не поширюється на осіб, які мають особисті підсобні
господарства”.

Стосовно виробничих сільськогосподарських кооперативів, то
товаробниками в них є лише фізичні особи.

У ст. 2 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” зазначено,
що виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах
підприємництва з метою отримання доходу.

В своїй науковій праці “Кооперація і право” Семчик В.І. зазначив, що в
умовах переходу до ринкової економіки відбувається відродження
виробничих кооперативів. Передумовою до цього стала необхідність
відродження застійної економіки шляхом активізації підприємництва і
господарського обороту. [5, с.121]

Діяльність виробничих сільськогосподарських кооперативів в колишньому
СРСР була обмежена Постановою Ради Міністрів СРСР від 5.02.87 р., в якій
“предписывалось сосредоточить деятельность указанных кооперативов на
организации мелкосерийного производства товаров народного потребления
направленного прежде всего на удовлетворение местного потребительского
спроса. [6, с.36]

Проте практика діяльності виробничих сільськогосподарських кооперативів
засвідчила, що їх можливості є значно більшими і відповідно їх сфера
діяльності була розширена Законом “Про кооперацію в СРСР” від 25 червня
1988 року.

Відповідно до даного нормативного акту виробничі сільськогосподарські
кооперативи тепер могли спеціалізуватися не лише на виготовленні і
реалізації товарів народного споживання і здійснення різноманітних
послуг населенню, а також на виготовленні і продажі продукції
виробничо-технічного призначення, виконанню робіт не лише для населення,
а й для підприємств, організацій, установ.

Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” (ст. 28)
встановлено, що кооператив відповідно до свого статуту самостійно
визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює їх
планування і реалізацію. Виробничі кооперативи реалізують свою продукцію
за цінами, що встановлюються самостійно або на договірних засадах, якщо
інше не передбачено законом.

Відомий економіст – аграрник В.В.Зіновчук слушно зазначає, що
кооперативи є невід’ємною складовою ринкової економіки, що вони – не
лише тип підприємництва або форма господарювання, а ідеологія виживання
сільськогосподарського товаровиробника за умов ринкової економіки [7,
с.42]

Правові засади діяльності виробничих

сільськогосподарських кооперативів.

Із переходом до ринкових відносин відбувається розвиток
сільськогосподарського кооперативного законодавства, яким керуються у
своїй діяльності сільськогосподарські кооперативи, а зокрема і
виробничі сільськогосподарські кооперативи.

Норми Закону СРСР “Про кооперацію в СРСР” від 25 червня 1988 року (із
змінами та доповненнями від 16 жовтня 1989 року та 6 червня 1990 року)
стали основою для становлення нового правового інституту правового
забезпечення сільськогосподарської кооперації. В Україні основним
нормативним актом, який регулює діяльність сільськогосподарських
кооперативів є Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від
17 липня 1997 року (із змінами від 2 листопада 2000 року, 10 січня 2002
року та 7 лютого 2002 року).

Даний нормативний акт складається з 12 розділів.

Розділ І — Загальні положення. Визначає основні поняття, що вживаються в
даному законі, а саме: сільськогосподарської кооперації,
сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського виробничого
кооперативу, сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу,
сільськогосподарського товаровиробника, об’єднання (асоціації, спілки)
сільськогосподарських кооперативів, члена кооперативу, асоційованого
члена кооперативу, вступного внеску, паю, додаткового паю кооперативних
виплат та участі у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу.

Розділ І визначає види кооперативів (ст.2) та принципи їх діяльності
(ст. 3), законодавство, що регулює діяльність кооперативів.

Розділ ІІ регулює створення кооперативу і порядок його реєстрації.

Розділ ІІІ врегульовує питання членства в кооперативі, зокрема, хто
можуть бути членами кооперативу (ст. 8), порядок вступу і припинення
членства в кооперативі (ст. 9-10), права і обов’язки членів кооперативу
(ст. 11), а також поняття асоційованого члену кооперативу.

Розділ ІV визначає органи управління кооперативу.

Розділ V врегулює питання стосовно майнових, земельних та фінансових
відносин кооперативу.

Поняття кооперативних об’єднань та підприємств – Розділ VІ.

Господарська діяльність кооперативів (об’єднань) врегульована в Розділі
VІІ.

Розділ VІІІ визначає міжнародні зв’язки і зовнішньо — економічну
діяльність кооперативів, відносини між державою і кооперативами
регулюються розділом ІХ.

Трудові відносини в кооперативах врегульовані в розділі Х, а розділ ХІ
присвячено реорганізації та ліквідації кооперативів (об’єднань).

Розділ ХІІ – це прикінцеві положення, де вказано, що даний закон набирає
чинності з моменту опублікування.

Необхідність прийняття даного Закону обґрунтовується ще з 1991 року
Н.І.Титовою в її науковій праці “Сільськогосподарські кооперативи: їх
правове забезпечення”. Автором також було внесено наукові пропозиції
щодо “виділення поряд з виробничими та споживчими кооперативами третього
типу кооперативів у сфері послуг”. [8,с.20-22]

Проте в чинному законодавстві дана пропозиція не була втілена.

Слід також зазначити, що норми Закону України “Про сільськогосподарську
кооперацію” є недосконалими і тому вчені — юристи України вносять
конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання
сільськогосподарської кооперації в Україні. В юридичній літературі
висловлено також думку щодо прийняття Закону України “Про виробничу
кооперацію”, а також розробку та прийняття загального кодифікованого
акту “Про кооперацію”, який би закріпив кооперативні принципи,
врегулював організаційно-правові форми кооперації, правове становище
кооперативів різних типів та видів, визначив їх поняття та юридичні
ознаки, порядок створення і припинення діяльності, основні засади
господарської та іншої діяльності тощо.

В такому нормативному акті необхідно було б також законодавчо закріпити
пріоритетне значення сільськогосподарських кооперативів в системі
кооперації.

Нині ці відносини частково врегульовані Указом Президента України “Про
заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в
реформуванні економіки України на ринкових засадах”.

Правове становище виробничих сільськогосподарських кооперативів
визначається їх Статутом, який відповідно до ст. 7 Закону України “Про
сільськогосподарську кооперацію” є “основним правовим документом, що
регулює його діяльність. У статуті визначаються:

найменування кооперативу та його місцезнаходження,

предмет і мета діяльності;

порядок вступу до кооперативу і виходу з нього;

порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю;

склад засновників кооперативу;

права і обов’язки членів кооперативу;

органи управління, порядок їх формування і компетенція;

формування неподільного та інших фондів;

форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу;

розподіл доходів кооперативу;

співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї;

умови реорганізації та ліквідації кооперативу.

Статут кооперативу приймається засновниками на установчих зборах, зміни
та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів.
Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилаються до органу,
що зареєстрував кооператив, у тижневий термін з часу їх винесення.

Слід також зазначити, що перехід до ринкових відносин, а також розвиток
аграрного сектора економіки на демократичних засадах спричинив потребу
удосконалення законодавства, яким регулюються діяльність
сільськогосподарських кооперативів, в т. ч. виробничих.

1.3 Істотні ознаки виробничих сільськогосподарських кооперативів

Найновіші зміни до Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”
були прийняті 7.02. 2002 р.

Стаття 3 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” визначає
принципи діяльності кооперативів, на основі яких також діють і
сільськогосподарські виробничі кооперативи.

Відповідно до вищевказаної статті Закону загальними принципами на яких
створюються і здійснюють свою діяльність кооперативи є:

добровільність членства фізичних та юридичних осіб в кооперативі та
безперешкодний вихід з нього;

обов’язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

обов’язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого
кооперативу;

відкритість і доступність членств для тих, хто визнає статут
кооперативу, бажає користуватися послугами цього кооперативу та у разі
потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах,
встановлених статутом кооперативу;

демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за
правилами “один член кооперативу – один голос”;

обмеження виплат часток доходу на паї;

розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в
діяльності кооперативу;

контроль членів кооперативу та його роботою в порядку, передбаченому
статутом цього кооперативу.

Проаналізувавши загальні принципи діяльності сільськогосподарських
кооперативів, можна виділити ті, на основі яких діють виробничі
сільськогосподарські кооперативи. Вони характеризуються наявністю певних
ознак, що притаманні лише їм та відрізняють їх від обслуговуючих
кооперативів.

Першою з даних ознак є те, що членами виробничих сільськогосподарських
кооперативів можуть бути фізичні особи (ст. 8 Закону України “Про
сільськогосподарську кооперацію”).

Це становить відмінність між виробничими і обслуговуючими кооперативами,
оскільки стаття 8 Закону України закріплює, що членами обслуговуючого
кооперативу можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Слід також зазначити, що спільним для виробничих і обслуговуючих
кооперативів є те, що, як фізичні, так і юридичні особи, які є членами
сільськогосподарських кооперативів повинні визнавати статут і
дотримуватися його вимог. Вони також користуються послугами кооперативу,
формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу.

Фізичні особи, які є членами виробничих кооперативів повинні досягти
16-річного віку і виявити бажання брати участь у діяльності кооперативу.

Другою ознакою, що притаманна виробничим сільськогосподарським
кооперативам, відповідно до статті 3 Закону, є обов’язкова трудова
участь членів у діяльності виробничого кооперативу. Член кооперативу,
який припиняє виробничу діяльність в кооперативі, припиняє і своє
членство в ньому.

Ще одна істотна ознака сільськогосподарських виробничих кооперативів
випливає із статті 2 Закону, де зазначено, що виробничі кооперативи
здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою
отримання доходу.

Слід також зазначити, що оскільки виробничі сільськогосподарські
кооперативи є одним із видів сільськогосподарських кооперативів, то для
них є притаманними загальні ознаки сільськогосподарських кооперативів,
як суб’єктів аграрних правовідносин, а зокрема те, що виробничі
кооперативи створюються на основі добровільного об’єднання фізичних
осіб, діють на засадах членства, членські відносини є базовими, основним
засобом виробництва виступає земля. Виробничі сільськогосподарські
кооперативи метою своєї діяльності мають не лише задоволення економічних
потреб членів кооперативу, а й одержання прибутку.

А.С. Довгерт, Н. С. Кузнєцова, Н. Ю. Пршва визначають, що “кооперації
притаманні такі риси, як економічна конкурентоспроможність, гнучкість
структури і можливість зацікавлено і оперативно відкликатись на потреби
ринку”. [9,c.51].

Деякі вчені також зазначають, що головна особливість діяльності
сільськогосподарських кооперативів полягає в тому, що вони виступають
самостійною формою прояву трудової активності працівників сільського
господарства, а також їх участі в управлінні економічними процесами на
демократичній основі.

Розділ ІІ

2.1. Порядок державної реєстрації виробничих

сільськогосподарських кооперативів

Перш за все слід зазначити, що відповідно до статті 5 Закону України
“Про сільськогосподарську кооперацію” загальними є такі умови створення
кооперативу:

Кооператив створюється засновниками на добровільних засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України та юридичні
особи, зареєстровані в Україні.

Що ж стосується виробничих сільськогосподарських кооперативів, то їх
засновниками можуть бути лише фізичні особи.

Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи.

Дослідження порядку створення, реорганізації та припинення діяльності
сільськогосподарських кооперативів здійснюється О.М. Соніним. Автором
вперше досліджено виникнення, реорганізацію та ліквідацію
сільськогосподарських кооперативів. Ним з’ясовуються правові основи
виникнення сільськогосподарських кооперативів, в тому числі їх створення
та державної реєстрації на основі чинного законодавства [10, с.15-17].

Стосовно державної реєстрації виробничих сільськогосподарських
кооперативів, то вона здійснюється в порядку передбаченому для державної
реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, який врегульовано
Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,
яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня
1998р., №740.

Відповідно до вищезазначеного Положення для реєстрації виробничих
сільськогосподарських кооперативів необхідно подати в органи державної
реєстрації такі документи:

установчі документи (рішення про створення кооперативу, установчий
договір, протокол установчих зборів, статут);

реєстраційну картку;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату внеску до статутного фонду кооперативу.

Установчі документи виробничих сільськогосподарських кооперативів
складаються державною чи іншою мовою відповідно до ст. 11 Закону України
“Про мови в Українській РСР”, підписуються засновниками, прошиваються і
пронумеровуються. Установчі документи не повинні містити положень, що
суперечать законодавству.

Відповідальність за невідповідність установчих документів виробничих
сільськогосподарських кооперативів законодавству несуть особи, які
подають документи для державної реєстрації.

Установчі документи подаються в орган державної реєстрації в трьох
примірниках (з них два оригінали), оформлених у встановленому порядку.

За наявності усіх вищезазначених документів орган державної реєстрації
зобов’язаний протягом не більше п’яти робочих днів з дня їх надходження
внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької
діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого
зразка з проставленим ідентифікаційним кодом, який надається органом
державної реєстрації органом державної статистики.

Заявнику видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома
його копіями, а також оригінал та копія поданих ним установчих
документів з відміткою органу державної реєстрації.

Підставою для взяття виробничих сільськогосподарських кооперативів на
облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної
картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих
документів.

Термін взяття на облік виробничих сільськогосподарських кооперативів
органами державної податкової служби за наявності цих документів не
повинен перевищувати двох днів.

Свідоцтво про державну реєстрацію виробничих сільськогосподарських
кооперативів та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в
органах державної податкової служби є підставою для відкриття рахунків в
будь–яких банках в установленому порядку.

Орган державної реєстрації веде облік суб’єктів підприємницької
діяльності, починаючи з дати державної реєстрації або з дати взяття їх
на облік або з дати взяття їх на облік органом державної реєстрації за
новим місцезнаходженням.

Відповідно до Положення у разі зміни назви, організаційно-правової форми
суб’єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб’єкта
підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання
зазначених змін зобов’язаний подати документи для перереєстрації з
підтвердженням опублікуванням інформації про зміни у друкованих засобах
масової інформації.

Перереєстрація виробничих сільськогосподарських кооперативів
здійснюється в порядку, встановленому для їх державної реєстрації.

Орган державної реєстрації зобов’язаний протягом п’яти робочих днів з
дня перереєстрації надіслати до органу державної статистики та органу
державної податкової служби копії реєстраційної карти з внесеними
змінами, а до органів Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування
– інформаційне повідомлення.

До установчих документів виробничих сільськогосподарських кооперативів
можуть вноситися зміни (доповнення) відповідно до Положення. Зміни
(доповнення) в установчих документах підлягають державній реєстрації у
п’ятиденний термін з дня надходження інформації до органу державної
реєстрації за наявності документа, що підтверджує внесення плати за
державну реєстрацію змін (до установчих документів).

2.2. Органи управління виробничих сільськогосподарських кооперативів

Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” передбачено, що
управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування,
гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.

Під самоврядуванням сільськогосподарських кооперативів, в тому числі
виробничих, слід розуміти систему суспільних відносин, які існують в
кожному кооперативі, як самостійному утворенні сільськогосподарського
виробництва; це відносини зі здійсненням владно – управлінських функцій
найвищого та підлеглих йому органів управління діяльності кооперативу,
визначенням повноважень цих органів, їхньої взаємодії, розмежування
відповідальності за ефективність управління, провадження
контрольно-ревізійної діяльності.

Відносини самоврядування у виробничому сільськогосподарському
кооперативі своєю організаційною основою мають членство в ньому усіх
членів; економічну основу становить власність кооперативу, а
соціально-трудову – обов’язкову участь у виробничій діяльності усіх
членів кооперативу.

Найбільш важливі відносини самоврядування в сільськогосподарському
кооперативі закріплюються в Законі України “Про сільськогосподарську
кооперацію” та в Статуті виробничого сільськогосподарського кооперативу.

Отже, здійснення управління у виробничому сільськогосподарському
кооперативі характеризується наявністю таких основних ознак:

всі найважливіші питання діяльності вирішуються безпосередньо його
членами незалежно від стану їх працездатності, віку і статі.

при прийнятті рішень із питань діяльності кооперативу додержуються
вимоги гласності.

при здійсненні своїх функцій органами управління поєднується
колегіальність і єдиноначальність, де кожний окремий член виробничого
сільськогосподарського кооперативу зобов’язаний підкорятися утвореним
органам управління і сумлінно дотримуватися вказівок осіб, яких самі
члени обрали до органів управління.

рішення, прийняті більшістю, є обов’язковими.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про сільськогосподарську
кооперацію” вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До
органів правління належить правління кооперативу. У разі потреби
кооператив наймає виконавчого директора, утворює спостережну раду.

Для підготовки окремих питань загальні збори, а в період між ними –
правління кооперативу або спостережна рада, можуть утворювати спеціальні
комісії з членів кооперативу із залученням як консультантів найманих
працівників.

Загальні збори відповідно до статті 14 Закону України “Про
сільськогосподарську кооперацію”:

вносять зміни і доповнення, приймають нормативні документи кооперативом
обирають шляхом таємного голосування голову кооперативу та членів
правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), можуть
обирати членів спостережної ради;

заслуховують звіти органів управління кооперативу та їх діяльність;

визначають види і розміри фондів кооперативу, порядок їх формування та
використання.

До компетенції загальних зборів належить затвердження правил
внутрішнього розпорядку, річного звіту, балансу кооперативу, порядку
формування і розподілу доходу кооперативу, рішення правління кооперативу
про прийняття нових членів.

Загальні збори вирішують питання про входження кооперативу до об’єднання
кооперативів, питання про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Загальні збори членів виробничого сільськогосподарського кооперативу
мають право приймати будь-які рішення, пов’язані із статутною діяльністю
кооперативу.

Загальні збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року.
Вони можуть скликатися позачергово за рішенням правління кооперативу або
з ініціативи не менше третини членів кооперативу.

Правління кооперативу зобов’язане прийняти рішення про скликання
загальних зборів і повідомити членів кооперативу про час і місце їх
проведення та порядок денний не пізніше ніж за 10 днів.

Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більша
половина членів кооперативу.

Правління кооперативу обирається у кооперативі, до складу якого входить
не менше як 10 членів, на термін, що не перевищує трьох років.

Правління виробничого сільськогосподарського кооперативу розробляє і
вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу,
скликає загальні збори членів кооперативу і контролює виконання
прийнятих ними рішень, вирішує найсуттєвіші питання господарської
діяльності згідно із статутом, вносить на затвердження загальних зборів
рішення про прийняття до кооперативу нових членів та припинення
членства, укладає трудові договори (контракти) у разі найму на роботу
виконавчої дирекції та оцінює її діяльність, а також делегує виконавчій
дирекції кооперативу право на прийняття поточних рішень, забезпечує
збереження майна кооперативу, організовує у разі потреби проведення
незалежних аудиторських перевірок та вирішує питання навчання членів
кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями.

Члени правління кооперативу можуть обирати із свого складу голову
кооперативу, заступника голови та секретаря правління відповідно до
статуту кооперативу.

Періодичність проведення засідання правління кооперативу визначається
статутом кооперативу. Рішення приймається більшістю голосів за наявності
не менше як 2/3 складу правління кооперативу.

Голова кооперативу очолює правління і обирається загальними зборами
кооперативу або його правлінням на термін, що не перевищує трьох років.
Функції голови кооперативу та порядок його обрання передбачено статутом
кооперативу.

Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної
комісії, яка обирається для контролю за фінансово–господарською
діяльністю кооперативу.

Якщо до складу виробничого сільськогосподарського кооперативу входить
менше, як десять чоловік, функції ревізійної комісії виконує ревізор.

Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам кооперативу,
обриється загальними зборами з числа членів кооперативу відповідно до
порядку голосування, встановленого статутом кооперативу. Членами
ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління
кооперативу чи спостережної ради.

У “Статуті сільськогосподарського кооперативу” визначено, що ревізійна
комісія здійснює контроль за додержанням статуту кооперативу,
схоронністю державного кооперативного майна, законністю договорів і
господарських операцій, надходженням і витраченням матеріально-технічних
засобів і коштів, правильністю обліку, звітності і розрахунків, за
своєчасним і правильним розглядом головою і службовими особами
кооперативу скарг і заяв членів кооперативу, а також за додержанням
інших інтересів кооперативу та його членів.

Ревізійна комісія проводить щорічно не менш як одну ревізію
господарсько-фінансової діяльності кооперативу (відкликання)
визначаються статутом кооперативу.

Так відповідно до Статуту сільськогосподарського кооперативу: “голова
Кооперативу здійснює повсякденне керівництво діяльністю кооперативу,
забезпечує виконання рішень Загальних Зборів представляє кооператив у
відносинах з державними та іншими установами й організаціями, несе
відповідальність за виробничо-господарську діяльність кооперативу” [11.
с. 235].

Стаття 17 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”
передбачає, що правління кооперативу може наймати виконавчого директора
для оперативного управління діяльністю кооперативу.

Виконавчий директор не може бути членом кооперативу, здійснює свою
діяльність на умовах контракту, який укладає з ним правління
кооперативу, формує виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані
йому правлінням.

Виконавчий директор несе відповідальність за свою діяльність перед
кооперативом.

Для контролю за діяльністю виконавчого органу кооперативу може обиратися
спостережна рада, яка утворюється за умови, якщо кількість членів
кооперативу становить не менше як 50 осіб.

Спостережна рада обирається з членів кооперативу на загальних зборах у
кількості 3-5 чоловік якщо інше ж періодично перевіряє його господарську
діяльність і дає висновок по річному звіту кооперативу. Акти ревізії
підлягають затвердженню загальними зборами членів кооперативу.

Ревізійна комісія має право перевіряти правильність використання і
схоронність матеріально-технічних засобів і коштів, будинків, споруд,
транспорту та іншого майна; вимагати для перевірки від службових осіб і
членів кооперативу необхідні документи; вносити за результатами
перевірок і ревізій пропозиції на розгляд загальних зборів кооперативів.

2.3 Порядок припинення діяльності виробничих сільськогосподарських
кооперативів.

Припинення діяльності виробничих сільськогосподарських кооперативів
відбувається внаслідок їх реорганізації або ліквідації.

Стаття 37 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”
передбачає, що кооператив може реорганізовуватися в підприємства інших
форм господарювання за рішенням загальних зборів (засновників) у
порядку, визначеному статутом.

З моменту реорганізації виробничий сільськогосподарський кооператив
припиняє свою діяльність, а всі його права та обов’язки переходять до
правонаступників.

Реорганізація суб’єктів аграрного підприємництва, до яких належать
виробничі сільськогосподарські кооперативи , відповідно до чинного
законодавства, може здійснюватися різними способами, такими як злиття,
приєднання, поділ, відокремлення, перетворення.

Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів в т. ч.
сільськогосподарських визначені в Законі України “Про
сільськогосподарську кооперацію” (ст. 11), загальний процесуальний
(процедурний) порядок і форми припинення регулює Закон України “Про
підприємництва в Україні” (ст. 34-36).

Стосовно ліквідації виробничих сільськогосподарських кооперативів, то
відповідно до ст. 38 Закону України “Про сільськогосподарську
кооперацію” кооператив ліквідовується за рішенням загальних зборів
членів кооперативу або ж за рішенням суду або арбітражного суду у таких
випадках:

визнання недійсними установчих документів кооперативу;

за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі
систематичного або грубого порушення законодавства;

несвоєчасного повідомлення кооперативу про зміну свого місцезнаходження
в органи даної реєстрації;

на підставі рішення суду про визнання кооперативу банкрутом.

Ліквідація кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною
загальними зборами членів кооперативу, а у разі ліквідації кооперативу
за рішенням суду або арбітражного суду – ліквідаційною комісією,
призначеною цими органами.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з
управлінням кооперативом. Ліквідаційна комісія у триденний термін з часу
її призначення публікує інформацію про ліквідацію кооперативу в одному з
офіційних (загальнодержавному, регіональному) друкованих засобів масової
інформації із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх
претензій. Ліквідаційна комісія проводить належну підготовчу та
організаційну роботу, складає ліквідаційний баланс та подає його органу,
що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу.

Повнота і достовірність ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені
аудиторами. Розпорядження землею кооперативу, що ліквідовується,
здійснюється в порядку і на умовах, передбачених земельним
законодавством.

Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками
та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу
пропорційно вартості їх паю.

Ліквідація вважається завершеною, а кооператив таким, що припинив свою
діяльність з моменту органом державної реєстрації запису про його
ліквідацію до державного реєстру.

Слід також зазначити, що одним із способів ліквідації кооперативу є
визнання його банкрутом, що врегульовано Законом України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від
14 травня 1992 року (в редакції від 30 червня 1999 року).

У зв’язку з недосконалістю норм Закону України “Про сільськогосподарську
кооперацію” щодо припинення діяльності кооперативів, В.І.Федорович
рекомендує у законодавстві чітко закріпити підстави і процедуру
ліквідації сільськогосподарського кооперативу. Автор пропонує перелік
підстав ліквідації сільськогосподарського кооперативу.

Розділ ІІІ

3.1 Поняття права членства у виробничих сільськогосподарських
кооперативах.

Право членства у сільськогосподарському кооперативі становить сукупність
правових норм законів і підзаконних внутрішніх локальних правових актів,
якими встановлено певні правила щодо порядку і умов вступу громадян до
сільськогосподарського кооперативу, юридичного оформлення цього факту,
виникнення статутних прав та обов’язків у цих громадян — членів, а також
правила щодо припинення перебування громадян у складі
сільськогосподарських кооперативів.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України “Про сільськогосподарську
кооперацію” членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні
особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються
послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу
відповідно до ст. 3 цього Закону (яка визначає принципи діяльності
сільськогосподарських кооперативів).

Членами кооперативу можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного
віку і виявили бажання брати участь у діяльності кооперативу.

Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17.07.97 року
запровадив два поняття як “асоційований член кооперативу” і “член
кооперативу” (дійсний член), відповідно до цього членство в
сільськогосподарських кооперативах може бути асоційованим або дійсним
членством.

Дійсне членство у виробничих сільськогосподарських кооперативах можна
визначити як узагальнюючий правовий зв’язок членів (фізичних осіб) з
кооперативом, що будується на добровільності об’єднання членів у цей
кооператив на засадах об’єднання пайових внесків, участі у спільній
трудовій діяльності, визначенні і дотриманні статуту, користування
правом ухвального голосу в управлінні справами за правилом “один член –
один голос”.

Право асоційованого членства передбачене ст. 12 Закону України “Про
сільськогосподарську кооперацію” .

На відміну від дійсного членства асоційоване членство у виробничих
сільськогосподарських кооперативах можна визначити як узагальнюючий
правовий зв’язок членів щодо здійснення ними пайових внесків у створення
та розвиток кооперативу, отримання частки доходу на свій пай та
першочерговому порядку внесків тощо у разі ліквідації кооперативу, а
також управління кооперативом тільки з дорадчим голосом.

Члени кооперативу можуть переоформити членство в кооперативі (дійсне
членство) на асоційоване в порядку, визначеному статутом кооперативу.

Розміри пайових внесків асоційованих членів визначаються статутом
кооперативу.

У разі ліквідації кооперативу його асоційовані члени мають право на
отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і
повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Визначення асоційованого членства та правомочностей асоційованих членів

Дають підстави дійти висновку, асоційовані члени виступають інвесторами
у виробничих сільськогосподарських кооперативах.

Є також підстави стверджувати, що асоційоване членство фізичних осіб у
виробничих сільськогосподарських кооперативах не відповідає дійсному
членству.

Така невідповідність полягає в тому, що для повного членства в
сільськогосподарських кооперативах притаманна трудова особиста участь
членів у спільній виробничій діяльності і внески та паї членів носять
або можуть носити додатковий, а не виключний характер членства і права
членства у виробничих сільськогосподарських кооперативах,
соціально-економічна природа яких зумовлює характер взаємовідносин між
кооперативом і кожним його членом.

На основі членства утворюються відносини управлінські, трудові, майнові,
оскільки саме членство і трудова участь є визначальними у виникненні
права на пай у майні виробничого сільськогосподарського кооперативу,
додаткове пенсійне забезпечення (поряд з державною пенсією), надання
соціального захисту престарілим і хворим членам кооперативу.

Право членства у виробничому сільськогосподарському кооперативі як
узагальнений правовий зв’язок між сільгоспкооперативом та його членами є
основним інститутом аграрного права, на якому базується існування на
кооперативних засадах аграрного підприємництва.

Без вступу громадян у членські відносини є неможливими виникнення
аграрного підприємця кооперативного типу. Це право як індивідуальний
правовий зв’язок колективу і окремого громадянина виступає в ролі
визначального юридичного факту, який породжує та зумовлює взаємні права
його членів, а також визначені права асоційованих членів.

Право членства і асоційованого членства є правовою підставою поширення
на членів сільськогосподарського кооперативу чинності аграрного
законодавства, в тому числі правових норм, які юридично забезпечують
правопорядок і законність в кооперативі.

Право членства і асоційованого членства у виробничому
сільськогосподарському кооперативі зумовлює особливості правового
становища і правомочності його членів порівняно з правовим становищем
найманих працівників.

Принцип добровільного вступу до членів кооперативу закріплено в Законі
України “Про сільськогосподарську кооперацію” (ст. 3), цей принцип також
випливає зі змісту статей 4, 5, 12 Закону “Про власність”

Як визначено законом, норми – принципи – добровільність вступу та
безперешкодність виходу є загальнообов’язковими

Отже, право членства у виробничих сільськогосподарських кооперативах
характеризується такими рисами як:

Є загальним правом, яке охоплює без винятку всіх громадян України.

Є рівним правом для всіх громадян незалежно від статі, раси,
національності, освіти й кваліфікації.

Є особистим правом. Кожний громадянин на власний розсуд вирішує питання
про вступ до кооперативу або вихід з нього.

За умов переходу до ринкової економіки виникла необхідність здійснювати
кооперативом оцінку особистого внеску кожного працюючого члена у
прибутковість сільськогосподарського кооперативу. З огляду на це, з
розширенням ринку праці виникає потреба уважнішого підходу до питання,
кого ж саме, якої сумлінності та рівня кваліфікації приймають до членів
кооперативу.

А тому вирішення питання про вступ і прийняття до членів виробничих
сільськогосподарських кооперативів становить поєднання двох
волевиявлень – волі особи, яка бажає стати членом і волі вищого органу
самоврядування кооперативу.

З прийняттям Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”
з’являється поєднання ще й третього волевиявлення сторони – внесення
членом вступного внеску, паю та додаткового паю, а асоційованим членам –
внесення тільки пайового внеску у створення та розвиток виробничих
сільськогосподарських кооперативів.

Порядок прийняття громадян до членів кооперативу встановлено ст.9 Закону
України “Про сільськогосподарську кооперацію” , в якій зазначено, що
рішення про прийом в члени виробничих сільськогосподарських кооперативів
приймає правління або голова кооперативу і це рішення підлягає схваленню
загальними зборами.

Порядок прийняття такого рішення і його схвалення визначаються статутом
кооперативу. Саме тому ці питання мають бути врегульовані нормами
статуту виробничих сільськогосподарських кооперативів.

Права та обов’язки членів виробничих сільськогосподарських кооперативів.

Кожний член виробничих сільськогосподарських кооперативів має
суб’єктивні права і на нього покладаються юридичні обов’язки, визначені
як аграрним, так й іншим законодавством.

Ці правомочності членів виробничих сільськогосподарських кооперативів як
рівноправних громадян Української держави ґрунтуються на Конституції
України, яка чітко закріпила принцип, за яким права і свободи людини та
їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3).

Всі члени виробничого сільськогосподарського кооперативу користуються
правами і несуть однакові обов’язки щодо спільної
виробничо-господарської діяльності, що набули свого подальшого розвитку
з прийняттям в Україні Законів “Про власність”, “Про підприємництво”,
“Про сільськогосподарську кооперацію”, законів і підзаконних
нормативно-правових актів про приватизацію майна в агропромисловому
комплексі, а також нової редакції Земельного Кодексу.

Соціально-економічне призначення та юридичний зміст правомочностей
членів виробничих сільськогосподарських кооперативів є похідними від
правового статусу кооперативу, його завдань та функцій.

Отже, “діяльність кооперативу має бути сфокусована на забезпеченні прав
та інтересів членів кооперативу (особливо, коли йдеться про фізичних
осіб)”. [12, с.25-27]

Н.І.Титова у вищевказаній статті зазначає, що Закон України “Про
сільськогосподарську кооперацію” поряд з позитивною скерованістю на
правове регулювання кооперативних аграрних відносин за умов переходу до
ринкової економіки має і принципову правову негативність, яка полягає в
явній недооцінці відносин – особи селянина, як члена кооперативу і як
носія соціальних цінностей. Особливо це позначилось на регламентації
прав членів кооперативу (фізичних осіб). Необхідно було б максимально,
широко всебічно і конкретно законодавчого регламентувати права членів
виробничих сільськогосподарських кооперативів (фізичних осіб).

Стаття 11 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” зазначає,
що основними правами членів кооперативу є:

— участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних
зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління
кооперативом;

— користуватися послугами кооперативу;

— одержання кооперативних виплат – частини доходу кооперативу, що
підлягає розподілу між його членами;

— одержання частки доходу на пай (додатковий пай);

— одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін,
визначені статутом кооперативу.

Н.І.Титова зазначає, що для забезпечення всебічних прав членів
кооперативів необхідно доповнити Закон України “Про
сільськогосподарську кооперацію” окремим розгорнутим розділом “Права
членів кооперативу (фізичних осіб)”. У ньому слід диференційовано
закріпити повну систему прав членів виробничих та обслуговуючих
кооперативів (окремо), передбачити механізм та гарантії їх забезпечення
, а також відповідальність кооперативу, його посадових осіб за порушення
цих прав з їх вини.

Слід також зазначити, що на думку Н.І.Титової. є незаконним обмеженням
прав пенсіонерів – членів кооперативу норма про припинення членства в
кооперативі в зв’язку з “припиненням трудової участі в діяльності
виробничого кооперативу” (ст. 10), адже виконання цієї норми може
спричинити багато негативних наслідків для тих членів кооперативу, які
втратили працездатність у зв’язку з їх віком або інвалідністю (зокрема
стосовно земельних та майнових паїв, права участі в роботі загальних
зборів, одержання доходів тощо).

Навпаки, в Законі і в статутах всіх сільськогосподарських кооперативів
має бути норма, відповідно до якої непрацездатні члени кооперативу
зберігають свій правовий статус і користуються членськими правами.

Державне визнання прав людини в Конституції України має знайти адекватне
спеціалізоване закріплення в законодавстві про сільськогосподарську
кооперацію.

Проблема співвідношення індивідуальності і колективного є взагалі
надзвичайно складною. В сфері сільськогосподарського виробництва, яке
тривалий час уособлювалось монополією колгоспів та здебільшого
“всевладдям” голови колгоспу, вона і досі сприймається як проблема
примату колективу над особою. Необхідно не лише на рівні високої
ідеології, а й на рівні життєвої практики всім зрозуміти, що колектив
існує для особи, а не навпаки.

Основним повинен бути “…принцип свободи особи, її вищої цінності,
невід’ємності її природжених прав і свобод”. [13. с29]

На членів виробничих сільськогосподарських кооперативів покладаються
певні обов’язки, які за своїм призначенням і змістом спрямовані на
досягнення статутних завдань, одержання прибутку, зміцнення
конкурентоспроможності виробничих сільськогосподарських кооперативів на
ринку, недопущення його банкрутства тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про сільськогосподарську
кооперацію” основними обов’язками членів кооперативу є дотримання
статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу.

Слід також зазначити, що на відміну від дійсних асоційовані члени
зобов’язані: робити пайові внески у створення та розвиток кооперативу,
вносити додаткові пайові кошти. Інші обов’язки асоційованих членів
деталізуються у статутах виробничих сільськогосподарських кооперативів.

Підстави і порядок припинення права членства у виробничих
сільськогосподарських кооперативах.

У соціально-економічному плані припинення права членства в
сільськогосподарському кооперативі зумовлено виключно суб’єктивними
причинами особистого характеру.

Зокрема ст.10 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”
зазначає, що членство в кооперативі припиняється у разі добровільного
виходу з кооперативу, припинення трудової участі в діяльності
виробничого кооперативу, смерті члена кооперативу.

Винятком із загального права є припинення прав членства внаслідок
реорганізації або ліквідації кооперативу, тобто припинення його
діяльності або виключення з членів кооперативу у випадках і в порядку,
визначених статутом кооперативу.

Припинення права членства у виробничому сільськогосподарському
кооперативі пов’язано з певними юридичними діями як юридичними фактами.
Такими фактами є подання заяви про вихід із виробничого
сільськогосподарського кооперативу і прийняття загальними зборами
кооперативу рішення з цього приводу, а також виключення з членів
виробничого сільськогосподарського кооперативу на підставі статуту.

Якщо задоволення заяви про вихід свідчить про добровільне припинення
членства, то прийняття рішення про виключення є примусовим позбавленням
особи прав члена виробничого сільськогосподарського кооперативу. Вихід
особи з членів кооперативу здійснюється з ініціативи і на підставі
волевиявлення його члена.

Виключення з членів виробничого сільськогосподарського кооперативу може
статися лише з ініціативи громадськості та органів управління
кооперативу.

Заява члена про вихід має бути розглянута правлінням і загальними
зборами, не пізніше ніж у тримісячний строк від дня подання заяви, як це
передбачено статутом.

Для оформлення виходу необхідно, щоб член виробничого
сільськогосподарського кооперативу звернувся до органу управління з
письмовою заявою про вихід із членів цього виробничого
сільськогосподарського кооперативу .Ця заява має бути розглянута
правлінням і внесена протягом найближчого засідання на розгляд
уповноваженого статутом органу управління. Ні правління, ні
уповноважений вищий орган управління не мають права перешкоджати особі
вийти з членів виробничого сільськогосподарського кооперативу .

Припинення членства внаслідок виключення особи з числа членів
виробничого сільськогосподарського кооперативу проводиться на підставі
рішення вищого органу управління загальними зборами на основі статуту
цього кооперативу.

Виключення застосовується до несумлінних членів, які, зокрема, припинили
трудову участь в кооперативі, як надзвичайний захід дисциплінарного
впливу.

Не допускається виключення з членів виробничого сільськогосподарського
кооперативу без достатніх для цього підстав, за незначні провини або
за вчинки, які не є порушенням трудової дисципліни чи статуту
виробничого сільськогосподарського кооперативу, не були систематичними і
на них попередньо не накладалися дисциплінарні стягнення.

Відповідно до ст. 10 Закону України “Про сільськогосподарську
кооперацію” виключення з членів кооперативу може бути оскаржено в
судовому порядку.

Юридичний факт припинення права членства в виробничому
сільськогосподарському кооперативі тягне за собою певні правові
наслідки, а саме позбавлення цієї особи статусу члена виробничого
сільськогосподарського кооперативу .

Особа, яка вийшла за власним бажанням з числа членів кооперативу має
право на одержання своєї частки у спільному майні (паю), натурою,
грошима чи цінними паперами.

Зокрема ст. 25 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”
передбачено, що у разі виходу з кооперативу фізична особа має право на
отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними
паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної
ділянки – в натурі (на місцевості).

Термін та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу,
при цьому термін отримання паю не може перевищувати двох років, а відлік
цього терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту
виходу (виключення ) із кооперативу.

Право власності членів кооперативу – фізичних осіб на пай є спадковим.

Спірні питання щодо права власності на пай вирішуються згідно із
законами України.

У разі добровільного виходу особи із членів виробничого
сільськогосподарського кооперативу їй без затримки має бути видано її
трудову книжку, а також проведено з нею розрахунок.

У разі виключення із членів виробничого сільськогосподарського
кооперативу особі теж слід повернути трудову книжку. Щодо належного їй
паю вважається обґрунтованою практика, коли пай все ж їй видається, а
також проводиться з нею розрахунок за виконану роботу.

Ст. 12 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” зазначає, що
у разі ліквідації кооперативу його асоційовані члени мають першочергове
право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і
повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Висновки.

Виробничі сільськогосподарські кооперативи є одним із видів
сільськогосподарських кооперативів. Поряд із загальними ознаками, які
притаманні сільськогосподарським кооперативам, вони характеризуються
наявністю специфічних властивих лише їм рис, через які формується їх
особливе правове становище.

В час розвитку ринкових відносин діяльність виробничих
сільськогосподарських кооперативів повинна відповідати потребам
сучасного сільського господарства. Особливу увагу заслуговує
забезпечення основних прав членів даних кооперативів, які виступають
основною ланкою кооперативних відносин в наш час.

Тому необхідно подолати проблему примату колективу над особою, яка
існувала в радянський період, слід на рівні життєвої практики зрозуміти,
що колектив існує для особи, а не навпаки. Саме такі правові положення
повинні бути чітко закріпленими в чинному аграрному законодавстві, що
регулює діяльність виробничих сільськогосподарських кооперативів.

В юридичній літературі висловлено думку щодо необхідності прийняття
Закону України “Про виробничу кооперацію”, який повинен був би врахувати
усі особливості діяльності виробничих кооперативів , їх мету. завдання,
особливості правового статусу їх членів, порядок їх створення,
реорганізації та ліквідації.

Отже, в нинішній час розвитку економіки демократичним шляхом необхідно,
щоб діяльність виробничих кооперативів відповідала правовим принципам
сьогодення, щоб не допустити порушення основних засад, закріплених
Конституцією України, в якій зазначено, що саме “права і свободи людини,
їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави” (ст.
3).

Це положення є поштовхом до відновлення справжньо кооперативних засад
господарювання селян на землях сільськогосподарського призначення, де
кооперативи будуть виступати “ідеологією виживання
сільськогосподарського товаровиробника за умов ринкової економіки”.

Список використаних джерел.

Семчик В.І. Правові засади сільськогосподарської кооперації в Україні //
Право України – 1999.№5. – С 34-35

Сонин О.М. Правовое положение сельскохозяйственных (кроме колхозов)
кооперативов. / Автореферат диссертации на соискание ученой степени
кандидата юридических наук. – Харьков, 1992. – 25с.

Багай Н.О. Наукові засади розвитку сільськогосподарської кооперації в
Україні. / Збірник праць Прикарпатського університету, 2001. – с.102-108

Федорович В.І. Правове регулювання створення, реорганізації і ліквідації
сільськогосподарських кооперативів / Автореферат дисертації на здобуття
наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Львів.1998. – 18с.

Семчик В.И. Кооперация и право / Киев. Наукова думка.-1991. – 148с.

Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам -М, 1987-Т1-С
36

Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. –
К. – 1999 – С 42.

Титова Н.І. Сільськогосподарські кооперативи і їх правове забезпечення.
/ Радянське право – 1991. — №6 – С.20-22

Довгерт А.С., Кузнєцова Н.С., Пришва Н.Ю. Индивидуальная и кооперативная
деятельность Киев «Вища школа». – 1990. – С 51.

Сонін О.М. Правові основи виникнення сільськогосподарських кооперативів.
/Право України – 1992 — №1 – С15-17.

Статут сільськогосподарського кооперативу. Документ 11. — Бюлетень
Законодавства і юридичної практики України. – К — №8 – 2000р. – С 235.

Титова Н.І. Права членів сільськогосподарських кооперативів: тенденції
та проблеми законодавчого забезпечення / Право України. – 2000 – №2. – С
25-27.

Лукашова О.А. Пошук нової парадигми подолання крайнощів. Права людини і
громадянина: проблеми реалізації в Україні. – К – 1998 – С 29

Федорович В.І. Регулювання створення, реорганізації та припинення
сільськогосподарських кооперативів: правові питання. / Право України –
1988. — №4. – С 53-57

Аграрне право України. Підручник. За редакцією В.З.Зінчука. – Київ,
Юрінком Інтер – 2000 р, С 111-127.

Кооперативне право. Підручник для кооперативних, сільськогосподарських,
економічних, юридичних вищих навчальних закладів і факультетів. / Семчик
В.І., Бабенко С.Г., Волик М.П., Галей С.Д., Зіновчук В.В. та ін. / За
редакцією В.І. Семчика. – Київ: Ін Юре, 1998. – 336с.

Греченков А.А. Что может кооператив? – Москва, Знание,.1989 – Право в
нашей жизни — №2 – 102с.

Организация и деятельность кооперативов: правовой аспект. Отв. ред. Т.Е.
Абова, Е.А. Виноградова – М – 1991 – 173с.

Збірник наукових праць учасників конференції “Національний
кооперативних рух та структурні зміни в економіці України ХХІ століття”
– Київ, 2001. – 345с.

Загнітко О., Хаулін В. Законодавче забезпечення розвитку кооперації в
Україні / Право України – 2000. – №11. – С 66-70.

Федорович В.І. Правові основи створення та діяльності
сільськогосподарських кооперативів в Україні. – Львів, — Атлас – 1998 –
142с.

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.09.1991р, ВВР –1991.
— №24

Закон України “Про підприємництво” від 7.02.1991 р, ВВР, 1991р, №14

Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 7.07.1997р, ВВР,
1997р. №39

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про
сільськогосподарську кооперацію” від 2.11.2000р, ВВР – 2000. — №51-52

Закон України “Про кооперацію в СРСР” від 25 травня 1988р. / Збірник
нормативних актів – К. – 1989 – 224с.

Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,
затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 1 25 травня
1998р, №740 / Бюлетень законодавства і юридичної практики К — №8 –
2000р. – С 105.

Закон України “Про об’єднання громадян “ від 16 червня 1992р, ВВР,1992р,
№28

Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та
посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових
засадах” від 19 грудня 2000р / Урядовий кур’єр. – 2002 — №13 – 24 січня

Примірний статут сільськогосподарської артілі 1935р / Збірник
нормативних актів – К – 1989 – 224с.

Примірний статут колгоспу 1969р / Збірник нормативних актів – К – 1989 –
224с.

Закон України “Про власність”, ВВР, №20.

Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14
лютого 1992р, ВВР, №20.

PAGE

PAGE 38

Похожие записи